- Ми підрізали хлопця, але це ви влаштували конфлікт. Давайте подумаємо, як це владнати, - першим заговорив Ян Лей.
- Так, Сяо Ву засурмив в свисток і привів людей, але вони не завдавали критичних ударів. Ваших братів поранено, так? Ми заплатимо за їх лікування, але ви маєте надати пояснення, - спокійно сказав Фан Ю.
Згідно з правилами перемовин, обидві сторони мали чітко окреслити відповідальність іншої сторони і дати зрозуміти банді, що не вся провина лежить на їхньому боці, перш ніж продовжити переговори.
- Які пояснення?
Ян Лей не бажав бачити перед собою Фан Ю.
- Давайте з’ясовувати.
Фан Ю не рахував, скільки разів він домовлявся, але цього разу він був небагатослівним.
Перемовини щодо компенсації в Цзянху були повною протилежністю судовому процесу. Замість того, щоб висувати претензії, потерпіла сторона пропонувала суму відшкодування, а потім дивилась, приймає її інша сторона чи ні. Якщо приймала, то переговори завершувались, якщо ні, то, в залежності від щедрості, потерпіла сторона могла змінити пропозицію і знову обговорити її, або ж покластися на кулаки та зброю і вирішити проблему, якщо перемовини провалились.
- Добре, ми візьмемо на себе провину за поранення Сяо Ву. Але ваші люди пішли за помстою, змусивши Чуань Цзи стрибати з вікна, як ви це поясните? – спитав Ян Лей.
Перш ніж Фан Ю відповів що-небудь, брат позаду нього відкрив рота:
- Він це заслужив! Сяо Ву ледь не помер! Це ще й мало, що тільки ногу зламав!
Він переймався, що через їх дружні стосунки, Фан Ю піде на поступки.
Ян Лей вже і так був наелектризований через стан Чуань Цзи. До того ж перед ним сидів Фан Ю – людина, до якої він відчував складні емоції. А тепер, почувши це, він повільно підвів очі і втупився в патякала.
Від цього погляду в чоловіка на тілі волосся встало дибки.
- Тобі хтось дозволяв відкривати пащу? – спитав Ян Лей.
Чоловік не витримав його погляду і опустив голову.
Мало хто міг витримати кам’яне лице Ян Лея. Зазвичай він був привітним і веселим, любив жартувати, але коли діло доходило до Цзянху, Ян Лей ставав поганцем. Яким він був? Він безжально вбивав людей, не моргнувши оком. Якщо його обличчя скам’яніло, він більше не був звичайним Ян Леєм. Це були абсолютно різні Ян Леї!
Таким самим був і Фан Ю.
Фан Ю зміряв балакуна довгим, нищівним поглядом, і той заткався.
- Ми визнаємо свою провину і заплатимо за неї належно. Назвіть свою суму.
Фан Ю першим озвучив цифру. Ян Лей також назвав суму, яку вони віддадуть. У жодної із сторін не виникло заперечень, тож угоду було укладено.
Якби ці перемовини проводив хтось інший, все було б інакше. Неможливо так швидко і спокійно домовитись про суму компенсації, навіть не намагаючись поторгуватись. Суми грошей, запропоновані сторонами, неважливо, приватно чи публічно, були щедрими і достатніми, щоб заткнути рота всім. Щоб навіть найвпертіші і найрозлюченіші посіпаки не могли причепитись чи щось сказати. Сторони не бажали ускладнювати життя одна одній, і водночас не бажали втрачати обличчя. Але так само вони воліли, аби інша сторона не втратила свій авторитет в банді.
У ті часи сума компенсації для сторін під час вирішень суперечок між молодшими братами була не грошима, а репутацією. Справа не в тому, що вони не могли дозволити собі марнотратства. Йшлося радше про те, щоб не дозволити власним амбіціям потьмаритись на тлі престижу інших. Тому подібні перемовини між двома рівними за силою сторонами ніколи не проходили так швидко, легко і безкровно. Це, врешті-решт, або переростало в запеклу боротьбу або, якщо сторони не поступались одна одній, конфлікт загострювався, і доводилось залучати до перемовин старших братів Цзянху особисто.
Тому перемовини між Фан Ю і Ян Леєм ледь не стали рекордними найкоротшими перемовинами в історії злочинності Цзянхая. Брати, що стояли позаду них, були приголомшені і спантеличені. Вони ніколи не бачили, щоб люди за столом перемовин так швидко і легко домовлялись.
Коли справа була вирішена, обидві сторони встали, щоб розійтись. Невідомо, навмисно чи ні, але коли хтось з них вставав, то зачепив склянку, що стояла на столі. Склянка впала на підлогу і з тріском робилась. Цей звук, схожий на вибух гранати, підірвав спокій, який досі панував на цих перемовинах. Почувши шум, хлопці, які чекали в сусідніх кімнатах, вибігли назовні, як за сигналом.
Розбити бокал чи щось інше, щоб наробити шуму, було сигналом, що перемовини зірвались. Це було звичайною практикою.
Хлопці, закриті в сусідніх приватних кімнатах, не знали, як йшли перемовини і про що домовились сторони, тому цей сигнал змусив їх вискочити зі зброєю в руках, щоб розпочати бійку. Кожен мав при собі чи металевий шпичак, чи забигач, чи сталевий прут. Зіштовхнувшись в коридорі, вони билися, ні в чому не розібравшись. Юрба людей заблокувала коридор і рубила один одного в повному хаосі.
В жилах цих юнаків текла гаряча кров. Їх невгамовна енергія не знаходила виходу, тому щодня вони шукали всілякі приводи для бійки, щоб виплеснути свою напругу. А іноді і причина не була потрібна, як в цій ситуації. Вони воліли продемонструвати хоробрість і відчайдушність своїм старшим братам, не кажучи вже про те, що серед них були кращі друзі Сяо Ву і Чуань Цзи, які просто бажали виплеснути свій гнів.
Коридор був надто переповнений, тому частина гармидеру вдерлась в середню кімнату, продовжуючи шмагатись.
- Перестаньте! Ми ще не закінчили! – дехто з людей Ян Лея закликав їх зупинитись.
- Це непорозуміння! Зупиніться! – кричали брати Фан Ю.
Але розгарячені бундяки нікого не чули і продовжували гамселитись. Ситуація ось-ось мала вийти з-під контролю.
- Всім, курва, не рухатись! – заревів Фан Ю, зупинивши весь ґвалт.
Він жбурнув на стіл револьвер.
Побачивши вогнестрільну зброю, більше ніхто не наважувався поворухнутися. Всі завмерли і дивились на Фан Ю. Колотнеча миттєво вщухла.
- Ну що, закінчився ентузіазм? Все? Чи, може, продовжите?
Ян Лей підійшов до своїх недоумкуватих бійців і по черзі ляснув кожного по писку. Юнаки зніяковіло втупились донизу, боячись знову дістати від старшого брата.
- Закругляйтесь! Якщо хтось створюватиме проблеми, буде мати справу зі мною, - сказав Ян Лей своїм людям.
Погляд Фан Ю змусив всіх розступитись в переповненому коридорі.
- Ходімо! – закликав Ян Лей банду.
***
Тієї ночі Фан Ю зателефонував до Ян Лея.
Тоді ще не було ні мобільних телефонів, ні навіть пейджерів, тому він дзвонив до будинку Ян Лея по захищеній військовій лінії.
Ян Лей мешкав в військовому районі міста. Його домашній номер телефону був конфіденційним. Небагато людей знали цей номер. Ян Лей просив Фан Ю не дзвонити без виняткової необхідності. Тому Фан Ю ніколи раніше не телефонував туди.
Ян Лей був вдома. Він взяв слухавку, і почувши голос Фан Ю, розгубився.
- Ти вільний сьогодні ввечері? Приходь до мене, - сказав Фан Ю.
- Щось сталось? – Ян Лей не знав, що ще відповісти.
- Я не можу до тебе зателефонувати, якщо все гаразд?
Відповіді не пролунало.
- Ми все ще брати? – раптом спитав Фан Ю.
- …Так.
- Якщо так - приїжджай до мене, я чекатиму.
Фан Ю поклав слухавку.
Ян Лей увійшов до будинку Фан Ю. Він не був тут уже кілька тижнів, і, піднімаючись терасою та йдучи коридором старомодного будинку, відчував нетерпіння. Він любив це місце, цю простору терасу, цю квартиру. Кілька разів він проходив повз фермерський ринок внизу, але не наважився піднятися. Він вдивлявся в балкон Фан Ю, сподіваючись побачити хоч його маківку. Коротше кажучи, Ян Лей відчував, що з ним дійсно щось не так.
Фан Ю в білій майці, свіжий і красивий, відчинив двері.
- Прийшов?
Він недбало привітався з Ян Леєм, ніби той був тут вчора. Так, ніби вони не вели перемовини в тій кімнаті в караоке сьогодні вдень.
На обідньому столі у вітальні столі містились кілька тарілок з їжею, поруч на підлозі – наполовину порожній ящик пива.
Фан Ю дістав дві пляшки і акуратно відрив їх.
- Ти вже їв? Поїж зі мною.
Ян Лей впевнено пройшов на кухню, дістав із шафи дві миски, сполоснув їх під гарячою водою, взяв дві пари паличок для їжі з відерця, що стояло збоку шафи, дістав з нижньої шухляди ложки і також сполоснув.
Все це він неодноразово робив, коли був тут. Він знав цей дім, як власний, він знав, де що лежить і знав це краще ніж Фан Ю.
Фан Ю посміхаючись спостерігав за ним. Ян Лей повернувся і помітив погляд Фан Ю, його посмішку, і не міг не посміхнутись у відповідь.
- Чого шкіришся? – запитав він Фан Ю.
- Мені здалось, що це я прийшов до тебе додому, - сказав Фан Ю.
- Наступного разу дай мені ключі. Я все одно тут постійно вештаюсь, можна сказати, що вже прописався, - пожартував Ян Лей, але одразу згадав, як давно його тут не було, і сором’язливо затихнув.
Фан Ю теж промовчав.
- Вип’ємо, - запропонував він.
Вони вечеряли, розмовляючи про якісь дрібниці.
Телевізор гучно працював, на вулиці все ще стояла осіння спека, шумів стельовий вентилятор. Тінь його лопатей по черзі ковзала їхніми обличчями.
Фан Ю випив пляшку пива, після цього перейшов на байцзю[1], сказавши, що хоче чогось міцнішого.
- Останнім часом ти мене уникаєш? – спитав він.
Ян Лей знав, що колись ця розмова станеться.
- …Ні, - пробурмотів він.
- Я був надворі, коли Сяо Ву зателефонував. Я дійсно нічого не знав і нікого не збирав. Це він зробив. Я дізнався про все вже після інциденту.
- Я знаю, що ти тут ні до чого.
Того дня Ян Лей ретельно розпитав своїх бійців. З’ясувалось, що це були люди Плямистої Кітки. І дзвонив Сяо Ву саме до Плямистої Кітки.
- Хай там як, Сяо Ву розпочав це. Він - невіглас, але цей урок засвоїть. Я гарантую, що Чуань Цзи більше не потурбують, не переймайся.
- Досить про це, я не тому сторонився.
В душі Ян Лея не було спокою. Фан Ю помилився. Серце Ян Лея боліло зовсім не через каліцтва Чуань Цзи.
- А чому? – Фан Ю подивився на нього.
Під цим поглядом Ян Лей відчув себе зовсім безпорадним.
- Я…
Чи міг він сказати, що ховався, бо думав про Фан Ю і бачив еротичні сни з ним?!
- Я не уникав тебе, я просто був зайнятий, от і все.
- Твоє виправдання - лайно! – Фан Ю раптом розлютився. – Я покликав тебе сьогодні, щоб дізнатись, що відбувається. Якщо я десь схибив, скажи мені! Я не маю права когось підводити, особливо свого брата. Якщо ти раптом став мене уникати, значить, щось не так!
Його серце розривалось на шматки. Замкнений і чутливий Фан Ю ніколи не показував своїх емоцій, вподобань чи гніву, але дійсно цінував стосунки. І йому справді дуже подобався Ян Лей. З того часу як вони поладнали, Фан Ю вважав його своєю людиною. Відколи Ян Лей став сторонитись його, він міг думати лише про те, що між ними щось трапилось!
- Ти ні в чому не схибив. Я в захваті від тебе, - прошепотів Ян Лей. Він відпив трохи гіркої неприємної випивки.
Фан Ю також ковтнув зі свого келиха.
- Ян Лей, хоча у мене багато братів, та лише з деякими я можу говорити відверто. Ти - один з них.
Міцний напій зробив свою справу: голос Фан Ю став глибшим і важчим.
- Я знаю, що ти допомагав матері Даху, - він налив собі знову і випив.
Після тієї нічної розмови про Даху на терасі, Ян Лей кілька разів бачив стару, що продавала насіння, йдучи від Фан Ю. Він витяг всі гроші, що мав, і купив усе її насіння. Одного разу, коли він йшов до Фан Ю, він купив їй стілець зі спинкою і поставив його замість старого хиткого ослінчика. Все це він зробив мимохідь і ніколи не казав про це Фан Ю.
Вони дійшли до того, що почали пиячити. Байцзю вже не здавався Ян Лею надто гірким. Хильнувши, погляд Фан Ю затуманився, а язик розв’язався.
- Ти… припав мені до серця, - пробелькотів Фан Ю, дивлячись посоловілими очима на Ян Лея. - Ти мені до вподоби.
Він перекинув ще одну чарку.
Серце Ян Лея стиснулось. Дихання його було важким, почервонілі від випитого очі пильно дивились на налиганого Фан Ю.
- Ти… теж в моєму серці, але по-інакшому! – виголосив Ян Лей. – Там лише ти. Ти!
На його очах тремтіли сльози. Біль і страждання вже давно розпирали його душу. Йому не було кому виговоритись і нікуди скинути тягар, що стискав його груди. Він не хотів ховатися від Фан Ю. Він прагнув бути з ним щодня, як раніше!
- Я справді...
Після випитого алкоголю його серце скажено калатало. Він не міг більше стримувати себе. Йому так багато чого треба було сказати Фан Ю!
П’яний до чортиків Фан Ю ледве дочовгав до дивана, уклався і заснув, як убитий.
- Я люблю бути з тобою! - рюмсав Ян Лей.
Він поплентався до Фан Ю і розтягнувся зверху на ньому.
- Фан Ю! - він тряс його за плече. - Ти думаєш, що я… виродок?
Ян Лей вже не тямив, що верзе.
- …Я дуже сумую за тобою! – пригнічено скиглив Ян Лей.
Він вчепився в Фан Ю руками і ногами, міцно притискаючись до його тіла, головою притулився до його грудей і заснув.
Далі
Розділ 15
Ян Лей прокинувся наступного ранку, прийшов до тями і дещо зрозумів. Йому подобалось бути з Фан Ю, і що з того? Що поганого в тому, що він бачив ці сни? Адже заради один одного брати можуть навіть життя віддати. Хто сказав, що між ними не може бути інтимних почуттів? І навіть якщо інколи це заходило занадто далеко, то й що? … Він мав право любити кого захоче. Зараз йому подобався Фан Ю, він хотів бути з ним, неважливо для чого! Коли він це усвідомив, наче тягар звалився з його плечей. Ян Лей був не з тих, хто любив ускладнювати своє життя, тому, подумавши так, він відчув прозріння. Відтоді, він повернувся до Фан Ю. Він кинувся до нього навіть щиріше, ніж до цього, не вигадуючи жодних причин. - Ти чув, що я вчора казав? – спитав він у Фан Ю вранці. Хоча він був п’яний як барило, але достеменно пам’ятав свої слова. - Я чув, що ти говорив, що постійно думаєш про мене. А Фан Ю був п’яний не настільки, і лише тому щось пам’ятав. - Якого біса ти постійно про мене думаєш? – він розсміявся і штовхнув Ян Лея. Вчора вони були відвертими один з одним. Це зробило Фан Ю дуже щасливим. - Я сумую за тобою, коли ми не бачимося. Ти все ще будеш казати, що я тебе уникаю? Прийнявши свої почуття до Фан Ю, Ян Лей знову став молотити язиком. - Сумуєш за мною? Ти сумував за моїми «ліками»! – пожартував Фан Ю. – Дідько, ти ще й придавив мене до ліжка на всю ніч! Плече й досі заклякле! - Тоді сьогодні вночі ти будеш зверху давити мене до ліжка, - серйозно промовив Ян Лей. - Йди геть! *** Янь Цзиї і Луо Цзю знали, що між їх молодшими братами пробігла чорна кішка. Спершу вони хвилювались, що діти нароблять галасу і порушать мир між двома бандами, але зрештою вони тихо вирішили свої проблеми, не проливши ні каплі крові і залишивши цих стариганів задоволеними. Після цього всім стало зрозуміло, що Фан Ю і Ян Лея неможливо посварити. Навіть кривава баня між їх братами не змусила їх піти один проти одного. Коли Фан Ю ляснув по столу револьвером на перемовинах в караоке, Ян Лей збагнув, що той мав вогнепальну зброю! Тоді Фан Ю не мав вибору: якщо б бійка продовжилась і когось би важко поранили, то це було б складно вирішити. - Позбудься його. Якщо його знайдуть, у тебе будуть проблеми, - нагадав йому Ян Лей. Раніше Ян Лей не думав про це, коли сам стріляв і влучив в людину. Але тепер він хвилювався за Фан Ю, боявся, що пістолет завдасть йому неприємностей. Тепер він відчував прив’язаність. Такі люди завжди будуть боятись. - Я не користуватимусь їм без потреби, - сказав Фан Ю, посміхаючись Ян Лею. - …Якщо це не для захисту, то не використовуй його. З ним легко потрапити в халепу. Фан Ю на мить замовк. - Я той, хто рано чи пізно в будь-якому випадку потрапить в халепу, - зауважив він. Багато років потому Ян Лей все ще пам’ятав задумливе обличчя Фан Ю. Якось Ян Лей спитав його, звідки в нього такі бойові здібності. Він бачив його стиль, і не схоже, щоб це було випадковістю. Фан Ю розповів, що дечого він навчився в Луо Цзю, а дечого – під наставництвом своїх друзів, колишніх військових. Двоє його друзів повернулись з війни у В’єтнамі, пройшли саме пекло. Вони воювали проти в’єтнамських демонів. Вони бачили самого диявола у цій м’ясорубці. Для них бійки бандитів Цзянху і колотнечі в міських нетрях були просто розвагою. Війна у В’єтнамі була делікатним питанням в ті часи. Основна маса суспільства взагалі уникала цієї теми в розмовах. Ветерани, які повернулись звідти, пройшли сотні боїв і пережили дев’ять смертей. Кожен із них був першокласною бойовою машиною. Але після повернення на батьківщину в силу деяких об’єктивних причини, дехто з них не мали іншого вибору, окрім як стати деструктивними елементами суспільства. - Вони є розвідниками. Розвідники – передові війська. Вони віч-на-віч бились з японцями. Якби ти бачив, на що вони здатні, це справді… - Фан Ю із захопленням згадував своїх друзів. Вони були побратимами Фан Ю на все життя. Пару років тому вони поїхали на південь будувати бізнес. Фан Ю поділився з Ян Леєм їхніми історіями про війну, від яких волосся ставало дибки. Це була справжня бійня. Немає значення, скільки крові пролили бандити Цзянху, у скількох бійках вони билися - це ніколи не зрівняється із реальною війною. Ян Лей любив слухати, як яскраво Фан Ю розповідав фронтові байки, ніби він бачив це на власні очі. В скарбничку Ян Лея додався ще один талант Фан Ю – дар оповідача. Динамічною експресією та жвавими жестами він нагадував Ян Лею дитину, ніби в протиставлення тому, яким холодним і жорстоким він був в бою. Ян Лей відчув, що саме таким і був справжній Фан Ю: жодної пригніченості, мовчазності і смутку, лише юнацька енергійність та запальність. Він слухав розповіді Фан Ю, іноді жахливі, іноді сповнені болем, радісні, вражаючі і шокуючі, і це були його найщасливіші моменти. В той час бізнес Янь Цзиї крок за кроком формувався в легальне підприємництво. Обов’язки Ян Лея полягали лише в спостереженні за ходом будівельного проєкту і переконанні, що підлеглі не псували і не затримували роботу, а решту часу він проводив з Фан Ю. Фан Ю також був зайнятий в справах Луо Цзю. Його бізнес активно розширювався. Як права рука Луо Цзю, Фан Ю не міг відволікатись, але, коли був час, вони з Ян Леєм постійно були разом. Іноді, коли він був надто зайнятий, Ян Лей залишався чекати його в квартирі і забував про все на світі. Це змушувало Янь Цзиї телефонувати до Луо Цзю і питати: «Де Сяо Фан?», коли він губив Ян Лея. Знайти Фан Ю було рівноцінно знайти Ян Лея – настільки близькими вони були. Плямиста Кітка постійно вештався поряд з Фан Ю. І кожен раз в нього свербіли руки придушити Ян Лея, коли він бачив прихильність Фан Ю до нього. Щоразу, коли Ян Лей бачив Плямисту Кітку, він згадував про бідного Чуань Цзи, але заради Фан Ю не здіймав галасу. - Старший брат, навчи мене грати в більярд! – просив Плямиста Кітка Фан Ю в більярдній «Сяйво». Після приєднання до банди Фан Ю, Плямиста Кітка почав шанобливо звертатись до нього. Фан Ю ніколи не відмовляв своїм братам. Після того, як він поговорив з Плямистою Кіткою, навіжений став набагато стриманішим. Плямиста Кітка був вдячний, що Фан Ю не принижував його і ставився до нього, як і до всіх інших братів. - Ти неправильно тримаєш кий, - терпляче поясняв Фан Ю. – І недостатньо нахиляєшся, треба змістити центр ваги нижче. Ян Лей дивився на це збоку, стискаючи свій кий. Навіжений просто ігнорував його. Такі люди, як Плямиста Кітка, мали дуже точну інтуїцію щодо противників. Плямиста Кітка зробив ще один невдалий удар. Фан Ю більше не міг дивитись на його криву поставу. - Нижче! Фан Ю став позаду Плямистої Кітки і схопив його, щоб скорегувати позу. А той тільки і чекав цього! Його обличчя розквітло посмішкою, він притерся своїм тілом до тіла Фан Ю і нагадував справжнього кота. Холодні очі Ян Лея стежили за цим ростіпахом[1]. Він підійшов і відштовхнув Фан Ю в бік. - Дай я його навчу. Він вдарив Плямисту Кітку під колінами так, що той майже повис на столі. - Ха-ха-ха! – сміялись люди в більярдній. - Ти!...Кров собача! – лаявся Плямиста Кітка. - Поганець! – Фан Ю теж сміявся. Зрештою, що він міг вдіяти з Ян Леєм? *** Вдома у Фан Ю був висококласний на той момент касетний магнітофон з двома маленькими колонками і ціла шухляда касет із музикою Little Tigers, Джекі Чуна, Леслі Чуна, Coyote і інших. Кантонські пісні тоді були дуже популярними, всі співали кантонською мовою з гонконгським акцентом. Молодь кайфувала, співаючи на вулиці ці пісні. Фан Ю вони також подобались. Магнітофон цілісінькими ночами програвав музику, а він підспівував і дуже непогано вивчив кантонську. Тоді Фан Ю і Ян Лею дуже подобалась пісня Джекі Чуна «Любовні спалахи». Вони брали пляшку вина, виходили вночі на порожній балкон, влягались і дивились на вогні всього міста, слухаючи пристрасну проникливу пісню і голосно підспівуючи: «Дихай, тобі стане легше Я зігрію тебе взимку Сьогодні вночі я хочу лише кохання Не треба більше пустих балачок Наважся дізнатись, реальні твої почуття чи ні Зрештою, життя не є чорно-білим Довірся мені, сьогодні ми нап’ємося Забудьмо про тугу і печаль, Крихітко, крихітко, поцілуй мене, кохай мене!...» Ян Лей спитав Фан Ю: - Чому ти не маєш любки? - Мав. Ми розійшлись. - Чому? Уявивши Фан Ю з жінкою, Ян Лей відчув дивні почуття. - Їй не подобалось, що я б’ю і вбиваю людей, а не працюю на нормальній роботі. Він запалив сигарету. На його обличчі не промайнула жодна емоція. - Це вже в минулому. Ця тема чомусь засмутила Ян Лея. Він дивився на Фан Ю. - Все ще сумуєш за нею? - Та де там! – Фан Ю засміявся. – Це було дуже давно. - І ти не хотів знайти іншу? Ян Лей, звичайно, бачив, що за Фан Ю впадають дівчата. Навколо нього крутилось багато красунь, серед них були і витончені жінки. Лі Сан вважав, що такий славетний бандит, як Фан Ю, приваблював панянок із багатих сімей. І чим вродливішими були панянки, тим сильніше вони закохувались в легендарного володаря вулиць. - Знайдеш мені якусь кралю? – посміхнувся Фан Ю, вдихаючи сигаретний дим. - Їх і шукати не треба. Та, та і та, - Ян Лей миттєво назвав імена кількох дівчат, які затято ганялись за Фан Ю. – І обличчя, і фігура, що тобі не подобається? Фан Ю мовчав. - Чи тобі «афродіту» подавай? – підколов Ян Лей. - Бути зі мною моторошно і нестабільно. Я і сам не знаю, коли вскочу в халепу, - сказав Фан Ю, загасивши сигарету. Його погляд був направлений на блискучі зірки у темному нічному небі. – Доки я один, не зв’язаний стосунками, я ні про кого не турбуюсь і нікому не завдаю болю. Ян Лей стежив очима за обличчям Фан Ю. Заглиблений у свої думки, той дивився у далечінь. Його гарно різьблений профіль на тлі чорної густини ночі здавався довершеним силуетом, самотнім і загубленим. Ян Лей, зачарований цим видивом, не міг відвести погляду. Він міг лише здогадуватись, про що думав Фан Ю: чи про колишню, чи про те, що пережив, чи про людей, яких зустрів за ці роки. -… Я буду з тобою, - зненацька випалив Ян Лей. Фан Ю повернувся до нього. - Як не маєш любки, то й нехай. Нащо ті дівки треба? Я буду з тобою решту життя, - вимовив розчулений тугою Ян Лей. Ці слова здивували і зворушили Фан Ю. Щира, безглузда балаканина Ян Лея зігріла його серце. Фан Ю потягнувся до нього і обійняв. - Дякую, брате, - прошепотів він. В цю мить Ян Лей відчув щось шалене, нестримне, що рвалося з його грудей. Він розвернувся і загорнув Фан Ю в свої гарячі обійми, міцно притискаючи до себе. Фан Ю здивовано застиг. - Ти більше ніколи не будеш самотнім. Я обіцяю, - тихо сказав Ян Лей в його плече. Слова, що їх сказав Фан Ю про самотність, проникли в саму його душу. - …Все гаразд? - розгублено спитав Фан Ю, поплескуючи Ян Лея по спині. - Посидь так ще трохи! – наказав Ян Лей. - Що, в біса …з тобою не так? - Відштовхни мене, якщо бридишся! - Ян Лей все ще не відпускав його. Фан Ю якийсь час мовчав, а потім у відповідь стиснув Ян Лея міцно, мужньо і сильно. Ян Лей лише сильніше зчепив руки в нього за спиною… З магнітофона лунав м’який голос Джекі Чуна в пісні «Сп’янілий захід сонця»… «Повертайся до мого серця, гаразд? Не залишай мене самого. Я шукав тебе все своє життя Я шукав свою долю, щоб бути поруч. Нехай західне сонце не відволікає мене, гаразд? Шкода, що романтична заграва минає так швидко, Але зараз я бачу лише твою рожеву посмішку з ямками, Коли ти дозволиш мені наблизитись…» [1] Потаскун.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!