- Ми підрізали хлопця, але це ви влаштували конфлікт. Давайте подумаємо, як це владнати, - першим заговорив Ян Лей.

- Так, Сяо Ву засурмив в свисток і привів людей, але вони не завдавали критичних ударів. Ваших братів поранено, так? Ми заплатимо за їх лікування, але ви маєте надати пояснення, - спокійно сказав Фан Ю.

Згідно з правилами перемовин, обидві сторони мали чітко окреслити відповідальність іншої сторони і дати зрозуміти банді, що не вся провина лежить на їхньому боці, перш ніж продовжити переговори.

- Які пояснення?

Ян Лей не бажав бачити перед собою Фан Ю.

- Давайте з’ясовувати.

Фан Ю не рахував, скільки разів він домовлявся, але цього разу він був небагатослівним.

Перемовини щодо компенсації в Цзянху були повною протилежністю судовому процесу. Замість того, щоб висувати претензії, потерпіла сторона пропонувала суму відшкодування, а потім дивилась, приймає її інша сторона чи ні. Якщо приймала, то переговори завершувались, якщо ні, то, в залежності від щедрості, потерпіла сторона могла змінити пропозицію і знову обговорити її, або ж покластися на кулаки та зброю і вирішити проблему, якщо перемовини провалились.

- Добре, ми візьмемо на себе провину за поранення Сяо Ву. Але ваші люди пішли за помстою, змусивши Чуань Цзи стрибати з вікна, як ви це поясните? – спитав Ян Лей.

Перш ніж Фан Ю відповів що-небудь, брат позаду нього відкрив рота:

- Він це заслужив! Сяо Ву ледь не помер! Це ще й мало, що тільки ногу зламав!

Він переймався, що через їх дружні стосунки, Фан Ю піде на поступки.

Ян Лей вже і так був наелектризований через стан Чуань Цзи. До того ж перед ним сидів Фан Ю – людина, до якої він відчував складні емоції. А тепер, почувши це, він повільно підвів очі і втупився в патякала.

Від цього погляду в чоловіка на тілі волосся встало дибки.

- Тобі хтось дозволяв відкривати пащу? – спитав Ян Лей.

Чоловік не витримав його погляду і опустив голову.

Мало хто міг витримати кам’яне лице Ян Лея. Зазвичай він був привітним і веселим, любив жартувати, але коли діло доходило до Цзянху, Ян Лей ставав поганцем. Яким він був? Він безжально вбивав людей, не моргнувши оком. Якщо його обличчя скам’яніло, він більше не був звичайним Ян Леєм. Це були абсолютно різні Ян Леї!

Таким самим був і Фан Ю.

Фан Ю зміряв балакуна довгим, нищівним поглядом, і той заткався.

- Ми визнаємо свою провину і заплатимо за неї належно. Назвіть свою суму.

Фан Ю першим озвучив цифру. Ян Лей також назвав суму, яку вони віддадуть. У жодної із сторін не виникло заперечень, тож угоду було укладено.

Якби ці перемовини проводив хтось інший, все було б інакше. Неможливо так швидко і спокійно домовитись про суму компенсації, навіть не намагаючись поторгуватись. Суми грошей, запропоновані сторонами, неважливо, приватно чи публічно, були щедрими і достатніми, щоб заткнути рота всім. Щоб навіть найвпертіші і найрозлюченіші посіпаки не могли причепитись чи щось сказати. Сторони не бажали ускладнювати життя одна одній, і водночас не бажали втрачати обличчя. Але так само вони воліли, аби інша сторона не втратила свій авторитет в банді.

У ті часи сума компенсації для сторін під час вирішень суперечок між молодшими братами була не грошима, а репутацією. Справа не в тому, що вони не могли дозволити собі марнотратства. Йшлося радше про те, щоб не дозволити власним амбіціям потьмаритись на тлі престижу інших. Тому подібні перемовини між двома рівними за силою сторонами ніколи не проходили так швидко, легко і безкровно. Це, врешті-решт, або переростало в запеклу боротьбу або, якщо сторони не поступались одна одній, конфлікт загострювався, і доводилось залучати до перемовин старших братів Цзянху особисто.

Тому перемовини між Фан Ю і Ян Леєм ледь не стали рекордними найкоротшими перемовинами в історії злочинності Цзянхая. Брати, що стояли позаду них, були приголомшені і спантеличені. Вони ніколи не бачили, щоб люди за столом перемовин так швидко і легко домовлялись.

Коли справа була вирішена, обидві сторони встали, щоб розійтись. Невідомо, навмисно чи ні, але коли хтось з них вставав, то зачепив склянку, що стояла на столі. Склянка впала на підлогу і з тріском робилась. Цей звук, схожий на вибух гранати, підірвав спокій, який досі панував на цих перемовинах. Почувши шум, хлопці, які чекали в сусідніх кімнатах, вибігли назовні, як за сигналом.

Розбити бокал чи щось інше, щоб наробити шуму, було сигналом, що перемовини зірвались. Це було звичайною практикою.

Хлопці, закриті в сусідніх приватних кімнатах, не знали, як йшли перемовини і про що домовились сторони, тому цей сигнал змусив їх вискочити зі зброєю в руках, щоб розпочати бійку. Кожен мав при собі чи металевий шпичак, чи забигач, чи сталевий прут. Зіштовхнувшись в коридорі, вони билися, ні в чому не розібравшись. Юрба людей заблокувала коридор і рубила один одного в повному хаосі.

В жилах цих юнаків текла гаряча кров. Їх невгамовна енергія не знаходила виходу, тому щодня вони шукали всілякі приводи для бійки, щоб виплеснути свою напругу. А іноді і причина не була потрібна, як в цій ситуації. Вони воліли продемонструвати хоробрість і відчайдушність своїм старшим братам, не кажучи вже про те, що серед них були кращі друзі Сяо Ву і Чуань Цзи, які просто бажали виплеснути свій гнів.

Коридор був надто переповнений, тому частина гармидеру вдерлась в середню кімнату, продовжуючи шмагатись.

- Перестаньте! Ми ще не закінчили! – дехто з людей Ян Лея закликав їх зупинитись.

- Це непорозуміння! Зупиніться! – кричали брати Фан Ю.

Але розгарячені бундяки нікого не чули і продовжували гамселитись. Ситуація ось-ось мала вийти з-під контролю.

- Всім, курва, не рухатись! – заревів Фан Ю, зупинивши весь ґвалт.

Він жбурнув на стіл револьвер.

Побачивши вогнестрільну зброю, більше ніхто не наважувався поворухнутися. Всі завмерли і дивились на Фан Ю. Колотнеча миттєво вщухла.

- Ну що, закінчився ентузіазм? Все? Чи, може, продовжите?

Ян Лей підійшов до своїх недоумкуватих бійців і по черзі ляснув кожного по писку. Юнаки зніяковіло втупились донизу, боячись знову дістати від старшого брата.

- Закругляйтесь! Якщо хтось створюватиме проблеми, буде мати справу зі мною, - сказав Ян Лей своїм людям.

Погляд Фан Ю змусив всіх розступитись в переповненому коридорі.

- Ходімо! – закликав Ян Лей банду.

***

 Тієї ночі Фан Ю зателефонував до Ян Лея.

Тоді ще не було ні мобільних телефонів, ні навіть пейджерів, тому він дзвонив до будинку Ян Лея по захищеній військовій лінії.

Ян Лей мешкав в військовому районі міста. Його домашній номер телефону був конфіденційним. Небагато людей знали цей номер. Ян Лей просив Фан Ю не дзвонити без виняткової необхідності. Тому Фан Ю ніколи раніше не телефонував туди.

Ян Лей був вдома. Він взяв слухавку, і почувши голос Фан Ю, розгубився.

- Ти вільний сьогодні ввечері? Приходь до мене, - сказав Фан Ю.

- Щось сталось? – Ян Лей не знав, що ще відповісти.

- Я не можу до тебе зателефонувати, якщо все гаразд?

Відповіді не пролунало.

- Ми все ще брати? – раптом спитав Фан Ю.

- …Так.

- Якщо так - приїжджай до мене, я чекатиму.

Фан Ю поклав слухавку.

Ян Лей увійшов до будинку Фан Ю. Він не був тут уже кілька тижнів, і, піднімаючись терасою та йдучи коридором старомодного будинку, відчував нетерпіння. Він любив це місце, цю простору терасу, цю квартиру. Кілька разів він проходив повз фермерський ринок внизу, але не наважився піднятися. Він вдивлявся в балкон Фан Ю, сподіваючись побачити хоч його маківку. Коротше кажучи, Ян Лей відчував, що з ним дійсно щось не так.

Фан Ю в білій майці, свіжий і красивий, відчинив двері.

- Прийшов?

Він недбало привітався з Ян Леєм, ніби той був тут вчора. Так, ніби вони не вели перемовини в тій кімнаті в караоке сьогодні вдень.

На обідньому столі у вітальні столі містились кілька тарілок з їжею, поруч на підлозі – наполовину порожній ящик пива.

Фан Ю дістав дві пляшки і акуратно відрив їх.

- Ти вже їв? Поїж зі мною.

Ян Лей впевнено пройшов на кухню, дістав із шафи дві миски, сполоснув їх під гарячою водою, взяв дві пари паличок для їжі з відерця, що стояло збоку шафи, дістав з нижньої шухляди ложки і також сполоснув.

Все це він неодноразово робив, коли був тут. Він знав цей дім, як власний, він знав, де що лежить і знав це краще ніж Фан Ю.

Фан Ю посміхаючись спостерігав за ним. Ян Лей повернувся і помітив погляд Фан Ю, його посмішку, і не міг не посміхнутись у відповідь.

- Чого шкіришся? – запитав він Фан Ю.

- Мені здалось, що це я прийшов до тебе додому, - сказав Фан Ю.

- Наступного разу дай мені ключі. Я все одно тут постійно вештаюсь, можна сказати, що вже прописався, - пожартував Ян Лей, але одразу згадав, як давно його тут не було, і сором’язливо затихнув.

Фан Ю теж промовчав.

- Вип’ємо, - запропонував він.

Вони вечеряли, розмовляючи про якісь дрібниці.

Телевізор гучно працював, на вулиці все ще стояла осіння спека, шумів стельовий вентилятор. Тінь його лопатей по черзі ковзала їхніми обличчями.

Фан Ю випив пляшку пива, після цього перейшов на байцзю[1], сказавши, що хоче чогось міцнішого.

- Останнім часом ти мене уникаєш? – спитав він.

Ян Лей знав, що колись ця розмова станеться.

- …Ні, - пробурмотів він.

- Я був надворі, коли Сяо Ву зателефонував. Я дійсно нічого не знав і нікого не збирав. Це він зробив. Я дізнався про все вже після інциденту.

- Я знаю, що ти тут ні до чого.

Того дня Ян Лей ретельно розпитав своїх бійців. З’ясувалось, що це були люди Плямистої Кітки. І дзвонив Сяо Ву саме до Плямистої Кітки.

- Хай там як, Сяо Ву розпочав це. Він - невіглас, але цей урок засвоїть. Я гарантую, що Чуань Цзи більше не потурбують, не переймайся.

- Досить про це, я не тому сторонився.

В душі Ян Лея не було спокою. Фан Ю помилився. Серце Ян Лея боліло зовсім не через каліцтва Чуань Цзи.

- А чому? – Фан Ю подивився на нього.

Під цим поглядом Ян Лей відчув себе зовсім безпорадним.

- Я…

Чи міг він сказати, що ховався, бо думав про Фан Ю і бачив еротичні сни з ним?!

- Я не уникав тебе, я просто був зайнятий, от і все.

- Твоє виправдання - лайно! – Фан Ю раптом розлютився. – Я покликав тебе сьогодні, щоб дізнатись, що відбувається. Якщо я десь схибив, скажи мені! Я не маю права когось підводити, особливо свого брата. Якщо ти раптом став мене уникати, значить, щось не так!

Його серце розривалось на шматки. Замкнений і чутливий Фан Ю ніколи не показував своїх емоцій, вподобань чи гніву, але дійсно цінував стосунки. І йому справді дуже подобався Ян Лей. З того часу як вони поладнали, Фан Ю вважав його своєю людиною. Відколи Ян Лей став сторонитись його, він міг думати лише про те, що між ними щось трапилось!

- Ти ні в чому не схибив. Я в захваті від тебе, - прошепотів Ян Лей. Він відпив трохи гіркої неприємної випивки.

Фан Ю також ковтнув зі свого келиха.

- Ян Лей, хоча у мене багато братів, та лише з деякими я можу говорити відверто. Ти - один з них.

Міцний напій зробив свою справу: голос Фан Ю став глибшим і важчим.

- Я знаю, що ти допомагав матері Даху, - він налив собі знову і випив.

Після тієї нічної розмови про Даху на терасі, Ян Лей кілька разів бачив стару, що продавала насіння, йдучи від Фан Ю. Він витяг всі гроші, що мав, і купив усе її насіння. Одного разу, коли він йшов до Фан Ю, він купив їй стілець зі спинкою і поставив його замість старого хиткого ослінчика. Все це він зробив мимохідь і ніколи не казав про це Фан Ю.

Вони дійшли до того, що почали пиячити. Байцзю вже не здавався Ян Лею надто гірким. Хильнувши, погляд Фан Ю затуманився, а язик розв’язався.

- Ти… припав мені до серця, - пробелькотів Фан Ю, дивлячись посоловілими очима на Ян Лея. - Ти мені до вподоби.

Він перекинув ще одну чарку.

Серце Ян Лея стиснулось. Дихання його було важким, почервонілі від випитого очі пильно дивились на налиганого Фан Ю.

- Ти… теж в моєму серці, але по-інакшому! – виголосив Ян Лей. – Там лише ти. Ти!

 На його очах тремтіли сльози. Біль і страждання вже давно розпирали його душу. Йому не було кому виговоритись і нікуди скинути тягар, що стискав його груди. Він не хотів ховатися від Фан Ю. Він прагнув бути з ним щодня, як раніше!

- Я справді...

Після випитого алкоголю його серце скажено калатало. Він не міг більше стримувати себе. Йому так багато чого треба було сказати Фан Ю!

П’яний до чортиків Фан Ю ледве дочовгав до дивана, уклався і заснув, як убитий.

- Я люблю бути з тобою! - рюмсав Ян Лей.

Він поплентався до Фан Ю і розтягнувся зверху на ньому.

- Фан Ю! - він тряс його за плече. - Ти думаєш, що я… виродок?

Ян Лей вже не тямив, що верзе.

- …Я дуже сумую за тобою! – пригнічено скиглив Ян Лей.

Він вчепився в Фан Ю руками і ногами, міцно притискаючись до його тіла, головою притулився до його грудей і заснув.