Після тієї ночі Ян Лей перестав приходити до Фан Ю.

Незабаром підлеглі побачили симпатичну дівчину з дев’ятої школи, яка щодня приходила до входу будівельної фірми Янь Цзиї і чекала на Ян Лея.

- Брате Ян Лей, це твоя любка[1]?

Хоч Ян Лей і заперечував, але дівчина продовжувала чекати на нього, бо він не відмовляв їй прямо.

- Чи можу я бути твоєю дівчиною? – якось сором’язливо спитала школярка.

ЇЇ личко було гарнесеньке і невинне, вся вона була мов біла лілея, тож він стримав свій гострий язик.

- Не приходь сюди більше, - попросив Ян Лей і пішов.

Спочатку Фан Ю не звернув уваги на відсутність Ян Лея, але пізніше стало очевидно, що той більше не тинявся поряд.

- Гей, кілька моїх братів працюють в караоке-барі «Прожектор», ходи сюди! – запросив Фан Ю Ян Лея, телефонуючи до фірми.

- Не можу, маю багато роботи.

- Я забронював велику кімнату до 12-ї години ночі. Приходь, як звільнишся.

- Я справді не можу.

- …Що сталось? – Фан Ю відчув, що щось не так. – В тебе якісь проблеми?

- Ні, я просто був зайнятий останнім часом, та й мій старший брат пильнує мене, - виправдовувався Ян Лей.

Фан Ю мовчав деякий час.

- Якщо я можу допомогти, скажи мені.

- Добре, - Ян Лей поклав слухавку. Ця розмова дуже засмутила його.

Одного разу, під час прогулянки з тією школяркою, він зіткнувся з Фан Ю. Фан Ю проїжджав повз на мотоциклі і, побачивши їх, зупинився і вигукнув:

- Ян Лей!

Помітивши Фан Ю, Ян Лей не підійшов до нього аби привітатись. Фан Ю угледів дівчину позаду нього, посміхнувся від вуха до вуха і, понизивши голос, пожартував:

- Бляха! Невже моя квартира перестала бути готелем, і цей хлоп, нарешті, «коня випасає»?

Брутальний бандит і жарти такі ж відпускав.

- Твоя любка дуже мила! – похвалив Фан Ю.

- Вона не моя любка, - поспіхом сказав Ян Лей.

- Встидаєшся мене?

- Та нема між нами нічого! – наполягав він.

Фан Ю замовк, побачивши вираз обличчя Ян Лея.

- Я погнав.

Він опустив щиток на шоломі і помчав геть.

- Це Фан Ю? – спитала школярка, але Ян Лей не промовив ні слова.

Вона чула про Фан Ю. Тоді всім дівчатам-школяркам подобались брутальні чоловіки.

- Який красень!

Ян Лей подивився не неї.

- Він має дівчину? – допитувалась вона.

Він перестав її слухати і подумав про те, що наступного разу він мусить пояснити Фан Ю, що не ходив до нього не через те, що був в любкою. Він і сам не знає, чому уникав його. З одного боку, він ховався, а з іншого не розумів, навіщо це йому, тому що приховувати було нічого.

Це через те ненормальне відео йому наснився той сон. Однак такі сни проходили до нього знову і знову, і Ян Лей вважав це серйозною проблемою. Часом в цих снах він обіймав і цілував чоловіка, іноді робив з ним ті самі огидні витівки, як і на відео… Але незважаючи на те, про що були ті сни, тим чоловіком завжди був Фан Ю і ніхто інший. Тож тепер Ян Лей боявся дивитись Фан Ю в очі. Щоразу, коли він його бачив, він згадував ті сцени зі снів.

Кажуть, вночі сниться те, про думаєш вдень. Ян Лей не міг не задуматись, чи не ставився він до Фан Ю так само, як Плямиста Кітка?... Ні, точно не так. Чи він схожий на того навіженого?

Однак з тієї ночі світ Ян Лея поринув в хаос. Йому подобався Фан Ю як людина, йому подобалось бути з ним, він захоплювався ним і навіть трохи його обожнював… Хіба це не є нормальним? Що тут ненормального?

Ян Лей згадав сяючі в місячному світлі сльози Фан Ю, його безтурботне обличчя, коли він сп’янілим заснув, і як він ніс його нагору. Там не було ні насильства, ні жорстокості, лише тиша і самотність…

Ян Лей інстинктивно уникав Фан Ю. Він думав, що згодом цей абсурд мине йому з голови.

У цей час дещо сталось.

Сяо Ву і Чуань Цзи знову посварились.

Відтоді, як Ян Лей з Фан Ю заприятелювали, між їхніми старшими братами теж були хороші стосунки. Крім того, тоді, в готелі, Фан Ю допоміг відбитися від банди Ма Ту. Насправді, саме завдяки цьому, стосунки між двома бандами налагодились.

Сяо Ву любив створювати проблеми і був дуже свавільним. Він завдав чимало клопоту Фан Ю через те, що користувався його заступництвом. Фан Ю постійно мав з ним головний біль.

Сяо Ву з братами та кількома дівчатами пішли кататись на ковзанах до «Солдатського Клубу». Там розважався і Цуань Цзи з друзями. Ці двоє гиндиків вже спровокували бійку в більярдній «Сяйво». І хоч Янь Цзиї та Луо Цзю стали братами, Сяо Ву і Чуань Цзи ніколи не були на одній стороні.

Друзі Чуань Цзи помітили тих гарненьких дівчат і підійшли до них побалакати. Вони не казали нічого особливого чи образливого, лише хотіли познайомитись і позалицятись. Дівчата не були любками Сяо Ву чи його братів. Ці хлопці здались їм приємними, тож вони говорили, сміялись, катались на ковзанах

Сяо Ву був не в захваті. Цих дівчат привів сюди він. Він хотів їх вразити, то чого він мав дозволяти тим засранцям красти його увагу? Тому Сяо Ву пішов лаятись. Ніхто не хотів втрачати обличчя перед дівчатами. Слово за словом, і почався мордобій.

Разом із Сяо Ву було менше людей, тому друга сторона конфлікту добре їх відлупцювала. Підвівшись, Сяо Ву зателефонував, а потім люто прогримів Чуань Цзи:

- Мій братанич засурмив у свисток! Дочекайся!

«Сурмити в свисток» у бандитів означало зібрати людей.

- І почекаю!

Чуань Цзи знав про дружбу між Фан Ю і Ян Леєм, і не вірив, що той справді прийде його бити.

За 20 хвилин, поки Чуань Цзи в братами і дівчатами катались, Сяо Ву повернувся з ватагою посіпак.

- Залиште його мені!

Сяо Ву махнув рукою, і ватага зрушила.

Двадцятеро проти п’ятьох. Це була вкрай нерівна сутичка. Ніхто з людей Чуань Цзи не вцілів. Зрештою, вони згорнулись на підлозі, обхопивши голову руками, і терпіли побої. Очі Чуань Цзи налились кров’ю. Він витягнув різак і встромив його в Сяо Ву, який кинувся вперед.

Він впав.

Сяо Ву отримав удар ножем по нутрощах. Чуань Цзи також був серйозно поранений. Обох їх повезли в лікарню.

Життя Сяо Ву висіло на волосинці. Півтори доби лікарі боролись за нього в реанімації. Його друзі були настільки розлючені, що, взявши ножи, подались до іншої лікарні, де лікувався Чуань Цзи, щоб відплатити. Прикутий до ліжка Чуань Цзи, був змушений повзти і стрибнути з другого поверху, через що знову зламав ногу.

Справа ставала загрозливою.

Ніхто не очікував, що сварка на ковзанці перетвориться у катастрофу. Згідно законів Цзянху, старші брати мусіли зустрітись і вирішити такі проблеми. Фан Ю і Ян Лей опинились в складній ситуації.

Люди Ян Лея, які були там того дня, казали, що на власні очі бачили, як Сяо Ву кликав на допомогу Фан Ю, і що саме Фан Ю сурмив, а потім прийшли двадцятеро його бійців.

Сяо Ву пережив клінічну смерть, налякавши не на жарт свої батьків. Фан Ю теж був не в дусі, знаючи, що нападник – найкращий друг Ян Лея – теж поранений. Ян Лей не дозволить просто так зам’яти цю справу!

В цей момент справа більше не була конфліктом двох, а стала прерогативою законів Цзянху. Навіть дружба між Фан Ю і Ян Леєм не могла вплинути на ситуацію. Їхні банди спостерігали за розвитком подій, так само як інші місцеві угруповання. Тому вони мали втрутитись, розділити відповідальність і винести відповідне рішення.

Згідно правил, Фан Ю і Ян Лей мали зустрітись на нейтральній території. Місцем обрали приватні кімнати на другому поверсі караоке-бару. Для перемовин між бандами завжди перекривався весь поверх. Інші злочинці знали це, тому ніхто не наважувався потурбувати їх.

Переговори проходили в трьох кімнатах. В кімнаті ліворуч від середньої сиділи люди Ян Лея, в кімнаті праворуч – люди Фан Ю. Кожен був озброєний. Хоча всі знали один одного, бандити знаходились в своїх кімнатах і не розмовляли з іншими, тому що за правилами, якщо їхні лідери не домовляться, підлеглим доведеться взяти зброю і вступити в бій.

В центральній приватній кімнаті Ян Лей і Фан Ю лицем до лиця сиділи на диванчиках, які відділяв столик, а за їхніми спинами стояли головні бійці банд. 

Ян Лей і Фан Ю дивились один на одного і мовчали. Вони жили в одному будинку, спали в одному ліжку, пили разом, говорили про наболіле і плакали. Але тепер вони мусіли холоднокровно зустрітись віч-на-віч і провести перемовини за законами Цзянху.