Ян Лей мав секрет.

Він обожнював крадькома розглядати Фан Ю, коли той не бачив, спостерігати за його зосередженим обличчям, коли той працював, за міцними лініями шиї, гладкими дугами ключиць, чіткими і швидкими рухами, немов у гепарда, байдуже, чи він рухався чи стояв на місці. Очікуючи поки Фан Ю звільниться, Ян Лей не раз стояв в непомітному кутку, притулившись до стіни і схрестивши руки на грудях, вдаючи незацікавленість, і палко блукав очима по постаті Фан Ю, поринувши у власну насолоду. Особливу увагу він приділяв тілу Фан Ю: потужні м’язи плечей і спини, тонка талія, сильні довгі ноги. Ян Лей одразу бачив, де Фан Ю схуд, а де набрав вагу, навіть краще, ніж у своїх колишніх подруг. А коли Фан Ю звертав на нього увагу, він похапцем і незграбно відвертався, боячись видати себе. Його духовний незрозумілий потяг до Фан Ю перетворився на несамовиту жагу.

Міцні обійми тієї ночі змусили його бажати так обіймати Фан Ю кожного разу, коли він його бачив, бажати бути з ним постійно! Ці бажання і хвилювання не давали Ян Лею спокою. Він відчував, що більше не в змозі контролювати події. Йому на думку спало те відео…

***

В центрі міста відбулось урочисте відкриття ресторану Луо Цзю «Величне століття», генеральним директором якого став Фан Ю. В цей день всі старші брати злочинності Цзянхая прибули до ресторану на свято. Головний вхід був заставлений кошиками квітів, парковка забита розкішними автомобілями – весь криміналітет міста з’їхався на гулянку.

Янь Цзиї надіслав величезний букет і конверт з чималою сумою всередині. Ян Лей також подарував квіти від свого імені, вазонок з якими був висталений на найвиднішому місці.

Янь Цзиї вийшов з машини і підійшов до входу привітати Луо Цзю. Ян Лей йдучи, позаду нього, посміхався Фан Ю, який стояв на сходах. Ян Лей майже не впізнав Фан Ю, оскільки сьогодні той виглядав дуже офіційно: блискучі шкіряні туфлі, строгий чорний костюм, що підкреслював його високий зріст і підтягнуту фігуру, білосніжна сорочка з зав’язаною на комірці краваткою, нещодавно підстрижене волосся, вкладене в гарну зачіску, додавало його обличчю чоловічої стриманої краси. Неможливо було навіть уявити, що цей пан – славнозвісний злочинець.

- Фан Ю, ти сьогодні такий гарний! Цзю Ге, він краде в тебе всю увагу!  

Янь Цзиї завжди любив Фан Ю.

- Янь Ге, сподіваюсь на вашу підтримку в майбутньому! – потиснув йому руку Фан Ю і повернувся до Ян Лея, який піднімався сходами.

Ян Лей також вдягнув костюм і пов’язав краватку, але дещо в іншому стилі - зухвалому і бунтарському. Безперечно, вони обидва стали прикрасою того вечора, однак в очах Ян Лея справжнім діамантом був лише Фан Ю.

- Пане Фан, сьогодні маєте особливо привабливий вигляд, - прошепотів Ян Лей у вухо Фан Ю, проходячи повз.

- Шуруй!

Фан Ю ляснув його по сраці.

- Будь обережний з алкоголем, не пий забагато, - попросив його Ян Лей. Він все хвилювався, що Фан Ю погано сприймав алкогольні напої.

- Добре-добре! Іди, Янь Ге вже чекає тебе! Я приєднаюсь, коли закінчу тут, - Фан Ю відсунув Ян Лея.

Янь Цзиї подивився на них і спитав у Луо Цзю:

- Ці хлопці постійно разом, вони взагалі не розлучаються?

- Та й добре, що не розлучаються!

Того вечора Фан Ю не зміг виконати прохання Ян Лея. З нагоди відкриття ресторану він не міг не пити. Але Луо Цзю турбувався про нього і дозволив своїм підлеглим накачуватись випивкою замість Фан Ю. Тому, хоч він і мусив пити, однак не до стану «ледь повертає язиком».

Ян Лей провів в ресторані весь вечір і дочекався закінчення святкування. Плямиста Кітка мав на меті затягнути Фан Ю до своєї машини, але Ян Лей особисто забрав Фан Ю.

- Не пхайся, куди не треба!

- Ненавиджу тебе, гімнюк!

Плямиста Кітка мусив відступити.

Ян Лей всадив Фан Ю у свою машину. Він позичив її в Янь Цзиї спеціально, щоб забрати Фан Ю сьогодні.

Фан Ю розвалився на задньому сидінні, ліниво розв’язуючи краватку.

- Куди поїдемо? - пожартував він.

- Пане Фан, я відвезу вас, куди скажете, - Ян Лей продовжив кепкувати.

- Хіба не додому? - веселився п’яний, розслаблений Фан Ю. – Я поїду з тобою, куди б ти не поїхав.

- Справді?

Ян Лей озирнувся. Фан Ю розстібнув верхні ґудзики сорочки, його краватка недбало  звисала з однієї сторони, відкриваючи гладенькі груди. Ян Лей вбирав очима посталу перед ним картину.

- Зможеш вести? Давай я!

Незважаючи на свій стан, Фан Ю все ще хотів сісти за кермо.

- Схаменися! Я дещо тобі не сказав.

Ян Лей вирулив з парковки.

- Скажи! – хіхікаючи, мляво белькотав Фан Ю.

- Сьогодні мій день народження, - сказав Ян Лей.

- …Бляха! – здивувався Фан Ю. – Чого ти раніше не сказав?

- Ще не запізно, - всміхнувся Ян Лей.

- Якби ти сказав раніше, я б купив торт і зробив подарунок, - Фан Ю дійсно був обурений.

- Не треба драми, просто залишся зі мною сьогодні, - дуже серйозно вимовив Ян Лей, гадаючи, куди поїхати з Фан Ю.

Фан Ю подивився на годинник.

- Ще є дві години!

- Для чого?

- Їдьмо в «Анархію»!

- Навіщо?

- Поїхали!

«Анархія» - це нічний клуб. Він давно відкрився в Цзянхаї і був улюбленим танцювальним майданчиком для багатьох. Тоді нічне життя людей не було таким насиченим, як зараз, але «Анархія» «запалювала» кожну ніч і була модним закладом в районі. Після 2000-х про цей клуб навіть написали пісню, тому «Анархія» стала відома на всю країну.

Ян Лей і Фан Ю прибули до «Анархії» в найгарячіший час. Шалений натовп давав лиха закаблукам, стрибаючи і галасуючи під жорсткий біт оглушливої музики. Вибивали на вході повідомили про появу Фан Ю, тож, коли вони увійшли в середину, кілька людей привітали їх.

- Ю Ге!

«Анархією» опікувався Фан Ю. Зазвичай він не приходив сюди особисто, а доручав це молодшим братам, але з його появою атмосфера сколихнулась.

- Не зважайте, я сьогодні відпочиваю, - він дав зрозуміти, що прийшов не у справах.

Дорогою хтось з ним ввічливо вітався, а якщо знали Ян Лея, то вітались і з ним.

- Чого ми сюди приїхали? Тут такий галас! – вередував Ян Лей. Сьогодні він просто хотів побути з Фан Ю наодинці.

- Я зроблю тобі подарунок! – гучно сказав Фан Ю, але недостатньо, щоб його почули оточуючі.

- Який тут можна зробити подарунок?

Ян Лей дуже засмутився. Чи не думав Фан Ю підсунути йому дівчину чи щось типу того?

Фан Ю привів його до столиків перед танцювальним майданчиком, ближчих до сцени.  Він нахилився і ввічливо сказав щось гостям, які сиділи за одним із столиків, після чого ті поступились своїми місцями.

- Сядь тут. Сиди і нікуди не йди.

- А ти куди? – спитав Ян Лей, дивлячись, що Фан Ю прямував за лаштунки. Він переймався, що той добереться в барі до кондиції і буде витворяти.

- Всядься! – наказав Фан Ю, тож Ян Лей мусив підкоритись.

Він і гадки не мав, що збирався робити Фан Ю.

Гучна диско-музика раптово вщухла і натовп спинився.

- Що відбувається?

- А де музика?

На сцену вийшов хлопець.

- Даруйте, що перериваю. Мене звуть Фан Ю. Сьогодні в мого брата день народження, і я хотів би скористатись цією сценою, щоб висловити свої почуття!

Лише п’яний Фан Ю міг поводитись так нахабно.

Побачивши в руках Фан Ю гітару, Ян Лей зрозумів, що то буде за подарунок.

- Добряче його розвезло… - Ян Лей хвилювався. Якщо Фан Ю так хотів пограти на гітарі, чого б це не зробити деінде? Невже «Анархія» була тихим місцем, де можна послухати гітару? Ян Лей навіть не здогадувався, що Фан Ю міг бути таким божевільним.

- Даруйте ще раз! – вибачався Фан Ю. З посмішкою на обличчі, він притягнув стілець до мікрофона і сів.

Якимсь чудом, чи через те, що Фан Ю – гарний хлопець, схожий на зірку, чи для того, щоб змінити програму і освіжитись, чи тому що, ті хто був в «Анархії» знали, ким був Фан Ю, гості клубу не заперечували проти імпровізації, з задоволенням спостерігали за веселощами і навість аплодували та підбадьорювали сміливця. У працівників «Анархії» теж не було питань, і вони поспіхом знайшли для Фан Ю хорошу гітару.

Тримаючи на колінах позичений інструмент, Фан Ю налаштував його, після чого пробіг по струнах, і з колонок долинув мелодійний пасаж. Ян Лей завмер. Це пасаж здався знайомим.

Після важкої музики «Анархії» чистий звук електрогітари був подібний до дзюрчання джерельного струмка.

Натовп принишк і мовчки дивився на Фан Ю.

Фан Ю заграв вступ. Освітлювач вимкнув освітлення в залі, щоб відповідати атмосфері, і лише промінь холодного синього світла підсвічував в темряві силует Фан Ю.

Посміхаючись, він перебирав струни і тихо заспівав.

 

«В листях баньяну стрекотіли цикади, кличучи літо.

Одні лиш метелики відпочивали на гойдалці.

Вчительська крейда невпинно стучить по дошці.

Я чекав кінця уроку, кінця навчального дня, я чекав розваг.

Чому та дівчина з сусіднього класу ще не пройшла повз моє вікно?

Розмови на вустах, маньхва в руках, перше кохання в серці…

Стільки спогадів про ті дні, коли були на самоті й дивились у небо.

Таке питливе, таке замріяне, таке самотнє дитинство...»

 

Ян Лей затамував дух, слухаючи Фан Ю.

Фан Ю у чорному костюмі, в розстебнутій сорочці, в прорізі якої на його грудях виблискував сріблястий кулон, огорнутий туманом мрійливого світла - Ян Лею здавалось, наче це був сон.

 

«…Чи знає хтось,

Чому сонце завжди сідає за тією горою?

Чи знає хтось,

Чи живуть боги на тій горі?

Скільки днів я провів один,

Вдивляючись в синє небо,

Фантазуючи про казкові світи.

Таке самотнє дитинство…»

 

Ян Лей ніколи не чув «Дитинство» у виконанні Фан Ю. І  навіть не думав, що колись почує.

Виконуючи пісню, Фан Ю підвів очі і подивився на Ян Лея, посміхаючись йому. І коли їхні погляди перетнулись, Ян Лей отримав відповідь на неозвучене питання.

Вперше Ян Лей почув, як Фан Ю співав цю пісню на стадіоні експериментальної середньої школи. В темряві ночі він сидів на одній стороні трибун, а Фан Ю – на іншій. Слухаючи його проникливий спів і ніжну мелодію, Ян Лей думав, яким був цей чоловік. Такий самий ніжний, як і звучання його гітари, такий самий сумний і зворушливий…? Прохолодними ночами Ян Лей завжди чекав його, не здогадуючись, що він постійно був там.

 

«…Фарби, олівці, калейдоскоп.

Я не вмію малювати веселку.

Коли я стану таким, як старшокласники

з їхніми дорослими обличчями?

З нетерпінням чекаю канікул,

З нетерпінням чекаю завтрашнього дня.

З нетерпінням я чекаю свого дорослого дитинства…»

 

В якийсь момент діджей увімкнув м’який акомпанемент, з яким пісня Фан Ю залунала по всій «Анархії», а люди, хитаючись під музику, підспівували…

Фан Ю співав вже не так самотньо і печально, як тоді на стадіоні. Сьогодні його спів був щасливим і безтурботним…

Коли пісня закінчилась, зал вибухнув оплесками. Фан Ю підвівся.

- З днем народження, Ян Лей! – посміхаючись вигукнув він, витягнув з декоративної вази на сцені квіти і кинув їх Ян Лею. Той зловив букет, а діджей в цей час спритно увімкнув «Happy Birthday» на весь зал. Натовп почав горлопанити вітання разом з піснею.

Фан Ю  з гітарою зістрибнув зі сцени і мовчки підійшов шов до Ян Лея, посміхаючись йому.

-Ти…

-… це ти, - запинаючись, сказав приголомшений Ян Лей.

У відповідь Фан Ю смикнув струну і розсміявся. Незнайомець з того боку трибун завжди вітався саме так.

- Чому ти не сказав?

Ян Лей якусь мить дурнувато витріщався на Фан Ю, а потім почав набирати бундючного вигляду.

- Хотів подивитися, коли ти сам зрозумієш,- сміявся Фан Ю.

- Ти мене надурив і будеш покараний!

Ян Лей все ще дивився на Фан Ю. Зараз, окрім Фан Ю, для нього більше нікого не існувало.

- Гаразд, я приймаю покарання! Сьогодні ти старший! – від вуха до вуха шкірився Фан Ю.

Ян Лей взяв його за руку і потягнув назовні. Менеджер «Анархії» сунув Фан Ю товстий червоний конверт.

- Ю Ге, це невеличний знак нашої вдячності у день народження Ян Лея!

Менеджер був гострим на око.

У конверті Ян Лей нарахував пару тисяч доларів, яких вистачило б на декілька сотень ящиків пива.

- Випивка за мій рахунок! – вигукнув Ян Лей, ляснувши конвертом по барній стійці.

Гості аплодували! Під радісний гамір людей Ян Лей витягнув Фан Ю з клубу. Заштовхавши його на пасажирське сидіння, Ян Лей зайняв місце водія і скоса витріщався на сусіда. Збуджений алкогольними випарами, Фан Ю також грав у витрішки.

- Ти щасливий? – посміхнувся Фан Ю.

- Так.

- Куди поїдемо тепер? - збуджено спитав Фан Ю.

- Я ще не покарав тебе.

- Ну яке ще покарання? Ти такий безмозкий! Ти мав здогадатись раніше!

- Ти знав, що це був я? – запитав Ян Лей.

Посміхаючись, Фан Ю засунув в рот сигарету і кивнув.

Фан Ю впізнав його ще в найпершу ніч. Прийшовши на стадіон, Ян Лей не помітив Фан Ю, але Фан Ю його побачив. Тоді він просто практикувався в Ян Леєм через власне бажання, і поки Ян Лей не знав, що це був він, Фан Ю веселився і дражнив його. А коли вони зіткнулись в крамничці, Ян Лей нічого не зрозумів, тому Фан Ю подумав, що цей цікавий хлопець трохи прителепкуватий! Коли Фан Ю врятував його біля шкільних воріт, це сталось тому, що він залишив ноти і приїхав їх забрати, тож він випадково проїжджав повз. У крамничці він був з порожніми руками, бо його гітара була прив’язана до мотоцикла, і вона була тією самою незрозумілою річчю, яку в темряві бачив Ян Лей. І коли вони з Фан Ю вже разом приходили на стадіон, Ян Лей більше не зустрічав «незнайомця з того боку». Обміркувавши це, Ян Лей подумав, що він і справді прителепкуватий.

- Тепер ти знаєш. Сподіваюсь, ти не розчарований? – посміхаючись спитав Фан Ю.

- Ти мене просто дуриш, - обличчя Ян Лея спохмурніло.

Фан Ю спочатку засміявся, але побачивши, що Ян Лей насупився, перестав.

- Не ображайся, це не було навмисно! Просто я подумав, що… що ти був цікавим, і вирішив трохи підколоти тебе, - виправдовувався Фан Ю.

Ян Лей нічого не відповів. Вони все ще сиділи в машині на парковці клубу.

- Добре, я ідіот! Хочеш мене покарати? Вперед! Поки ти не вдоволишся!

Фан Ю дуже переймався, що Ян Лей дійсно розсердився.

Ян Лей повернувся:

- Правда?

- Так!

- Тоді кажи: «Я більше так не буду».

- Бляха, це ж я старший!

- Кажи! Ну ж бо!

Фан Ю піддався і піднесено повторив:

- Старший брате, я…

Не давши йому договорити, Ян Лей раптом нахилився і поцілував Фан Ю в щоку. Відсунувшись назад, він намагався зберегти невимушений вигляд, але серце його готове було вистрибнути з грудей.