Четвертого серпня дві тисячі дев’яносто сьомого року о дев’ятій сорок п’ять вечора, за японським часом.
Лише через дев’ять хвилин після початку битви, американські війська, які висадилися на острів Міякі, були знищені.
Це не означало, що вцілілих немає, команда оборони затримувала та лікувала поранених ворожих солдатів, але вижили лише люди. Паразити були повністю знищені.
Не було жодного Паразита, який би вирвався з тіла носія й уникнув знищення. Тацуя не пропустив жодного Паразита.
Таким чином, битва проти острова Міякі завершилася повною перемогою родини Йотсуба.
Хоча це неофіційна операція, і хоча її офіційно розглядали як «агресія повстанців», регулярна армія USNA не змогла протистояти групі цивільних магів у лобовому зіткненні. Цей факт сколихнув військовослужбовців всіх країн, включаючи Японію, і сумно звісні «Йотсуба» стали ще більш відомими у світі.
Однак це не єдине, що сколихнуло світ.
◊ ◊ ◊
– Старший брат! Ні, шановний Тацуя. Дякую за вашу важку роботу.
Тацуя повернувся до командної кімнати приблизно через п’ять хвилин, після закінчення бою.
Стримавшись, щоб обняти його, обмовившись «старшим братом» і перефразувавши його на «Шановний Тацуя», його привітали витонченим поклоном. Було, схоже, що персонал командної кімнати не звернув увагу на «Старший брат» Міюкі.
– Міюкі, гарна робота.
Міюкі підняла голову й усміхнулася на слова Тацуї про гарну роботу. Посмішка зберігала ідеальний баланс між елегантною леді та не винною юною дівчиною.
– Дуже дякую. Шановний Тацуя, ви не поранені?
Бойовий костюм Тацуї, на перший погляд, не мав подряпин. Як і слід було очікувати, на ньому був пил, але жодних слідів кровотечі чи навіть залишків крові.
– Все гаразд. Я не отримав жодної подряпини.
– Я рада це чути.
Наче підтверджуючи ці слова, занепокоєння про здоров’я Тацуї зникло з її обличчя. Міюкі ще раз посміхнулася і повернулася до головного екрану.
– До речі, шановний Тацуя. Що нам робити з цим?
Погляд Міюкі був спрямований на поділений на три частини екран зі зображеннями військових кораблів USNA, що застрягли у кризі. Есмінець «Халл», есмінець «Росс» і десантний корабель «Ґуам».
– Після закінчення бою, пан Кацушіґе запропонував їм здатися. Зараз ми очікуємо відповідь. Якщо інша сторона погодиться, будь ласка, зніми «Льодовиковий період».
– Зрозуміла.
– Командна кімната, з’єднайте з пані Міюкі.
Ніби чуючи їх розмову, на зв’язок вийшов Кацушіґе. Ймовірно через те, що він користувався пристроєм зв’язку бойового костюма, ретранслюючи сигнал через мобільну базу, передавався лише звук, відео не було.
Про всяк випадок, вони поглянули на додатковий екран, що показував острів, там стояв Кацушіґе на пристані східного берега. Звіти було видно лише верхню частину десантного корабля «Ґуам», але, схоже, він все одно хотів власними очима стежити за активністю противника.
– Пан Кацушіґе, американські військові дали відповідь.
Відповів замість Міюкі Тацуя.
– Тацуя-кун, ти вже повернувся до командної кімнати?
Кацушіґе не скаржився, що відповіла не Міюкі.
– Як ти й сказав, полковник Енні Маркіз, капітан десантного корабля Ґуам, щойно відповіла, що вони складуть зброю? Есмінці також погодилися скласти зброю.
– Складуть зброю, не капітулюватимуть. Досить вольовий капітан.
Почувши слова Тацуї, Міюкі поглянула так наче хотіла запитати, що він має на увазі.
– Як у цивільних, у нас не має повноважень затримувати військове майно, ні брати в полон військовополонених. З першим і другим, буде досить клопітно розбиратись.
Проте навіть без відповіді Тацуї на безмовне питання, слова Кацушіґе, дали Міюкі розуміння.
– Поки що я збираюся попросити їх залишити кораблі беззбройними. Для цього мені потрібно, щоб скасували магію, що заморозила море. Це ж магія пані Міюкі?
– Так. Це буде розумно.
Тацуя погодився з думкою Кацушіґе і поглянув на Міюкі.
Міюкі кивнула, на його погляд.
Наступної миті на морс відбулися зміни. Ні враховуючи пору року та широту, мабуть, треба, сказати що воно прийшло до норми?
Льодові поля радіусом один, п’ять і десять кілометрів миттєво зникли. Доказом того, що це було неприродне танення, була не лише швидкість зникнення льоду. В навколишній морській воді не було перепадів температури. Навпаки, навіть навколишнє море, охолоджене появою льодових полів, відновило свою початкову температуру води.
– Пане Кацушіґе, будь ласка, продовжуйте переговори.
Сказала Міюкі, в мікрофон, настільки звичайним тоном, наче взагалі нічого не сталося.
– Зрозумів.
У тоні відповіді Кацушіґе явно читалося потрясіння, що говорило: «Ну ви даєте...».
◊ ◊ ◊
Капітан Ґуаму, Енні Маркіз, повністю втратила волю до супротиву.
Стихійне лихо, що спіткало її корабель. Зовсім відрізнялося від відомої їй магії.
Масштаб був іншим.
За короткий час, який без перебільшення можна назвати миттю, величезне тіло загальною довжиною понад триста метрів, опинилося в льоду. Внутрішня частина корабля уникнула проникнення холодного повітря, але зовнішня частина корабля була затиснута льодом, аж до палуби. Замороження поширилося навіть на морську воду всередині електромагнітного двигуна і вони взагалі не могли рухатися.
Навіть без будь-яких пояснень, можна було зрозуміти, що це робота мага з цільового острова. Однак в такому стані, дати відсіч вони не могли. Знерухомлений корабель був простою мішенню для прямих атак, відразу після контратаки. Перш за все, турелі і ракетні люки замороженні, і навіть якщо спробувати їх задіяти, вони не ворухнуться.
Над пропозицією здатися, що лунала по радіо, довго розмірковувати не доводилося. Точніше треба сказати, що вибору не було. Та все ж, перед своїми підлеглими, прикидаючись задумливою, Маркіз близько п’яти хвилин чекала, щоб погодитись на капітуляцію.
І відразу після цього, капітан Маркіз і весь її екіпаж знову були вражені.
Ставши свідками того, що лід, котрий скував корабель, зник разом з крижаним полем.
Усім членам екіпажу здавалося, що вони бачать сон, кошмар.
Можливо, тому, що у них виникло відчуття, що вони програли не людині. Ніхто з екіпажу не опирався наказу капітана «покинути корабель».
– Докторе, вам теж треба покинути корабель.
Переглядаючи по відео, як підлеглі використовуючи гумові рятувальні човни, а не бойові катери, такі як бортові, Енні Маркіз закликала покинути корабель Едварда Кларка, який залишався на бойовому інформаційному посту.
– У цій ситуації це неминуче... Можна мені повернутися до своєї каюти? Хочу забрати свої особисті речі.
– Якщо це не зброя, я не проти.
– Не зброя. Тоді прошу мене вибачити..
З поведінки було видно, що він намагається приховати своє невдоволення. Але його справжні наміри були видні наскрізь, велике невдоволення капітуляцією, залишенням корабля.
Але капітан Маркіз навпаки відчула полегшення. Вона була з тих людей, яка вважала, що «занадто розумне ставлення — це ознака того, що вас намагаються обдурити».
Впевнившись через систему безпеки, що на борту не залишилося інших людей і що всі двигуни зупинені, Маркіз покинула бойовий інформаційний пост.
Вона не була невмілою в техніці, але не володіла знаннями професійного інженера. Тому капітан Маркіз не помітила, що інформаційна система її корабля була зламана спільником Кларка.
Невдовзі після того, як на бойовому інформаційному посту нікого не залишилося, Кларк повернувся туди зі своїми спільниками. Для Кларка, що контролював електронний мозок корабля, було не дивно знати, де і скільки людей зараз на борту.
Його «спільникам» були не іноземні солдати, яким він пообіцяв громадянство, а молодші офіцери флоту та солдати військово морського флоту, яких він підкупив за гроші, ще до відправлення. Паразитів серед них не було. У кожного з них були навички керування кораблем, а це означало, що Кларк планував втечу, ще до початку операції.
Не можна сказати, що він збирався програти з самого початку. Втім, безумовно, він був підготовлений до ситуації у випадку поразки. Він розумів, що його становище в USNA з кожним днем погіршувалося. Також він знав, що ця операція — велика азартна гра з одним шансом розвернути ситуацію.
В результаті програшу, в USNA у нього не буде куди повернутися. Можливо саме так розсудив і Кларк.
І це аж ніяк не було помилкою. Як виявилося пізніше, і Пентагон і Білий дім мали намір позбутися Кларка, незалежно від успіху чи провалу операції.
Якщо обдумати спокійно, це не так важко зрозуміти. Едвард Кларк, можливо, має великий вплив у злочинному світі, як засновник «Семи мудреців», однак у звичайному суспільстві він лише один зі співробітників урядової установи. «Глідск’яльв», джерело його влади як «Семи Мудреців», міг бути відключений у будь-який момент, лише якщо штаб Федеральної армії буде готовий це зробити.
Тацуя, з іншого боку, стратегічний маг з найсильнішою руйнівною силою у світі, на цю мить. Звичайно ця магія похитне гегемонію USNA. Однак, з іншого боку, можна очікувати, що він зіграє роль у придушені Нового Радянського Союзу та Великого Азійського Союзу, розташованих на захід від Японії. Розвідка USNA точно в курсі останніх подій, які показали, що Тацуя в не дуже добрих стосунках з японськими військовими. Експерти Пентагону вважали, що, після переговорів, Тацуя може бути використаний, як сильний союзник USNA в Західному регіоні тихого океану.
На додачу до такої військової цінності, були й економічні чинники, в Білому домі очікували, що технологія «Зоряного реактора» Тацуї принесе значну користь економіці USNA, якщо стане доступною. Американська бізнес-спільнота не дуже задоволена нестабільною, так званою, відновлювальною енергією.
А так вони зможуть отримати її будь-де на землі та споживати стільки енергії, скільки завгодно. Хоча по це не говорять відкрито, але не мало людей думають, що відкриття стаціонарного зоряного реактора стане спусковим механізмом для повернення до «багатого суспільства масового виробництва та споживання», яким вони колись насолоджувались.
Виходячи лише з його стосунків з USNA, рішення Кларка викрасти військовий корабель і втекти звідси, було непоганим.
Побачивши, через зовнішні камери, що надувний пліт, на якому була капітан Маркіз, знаходився досить далеко, Кларк наказав перезапустити двигуни. «Екстрений код», наданий кожному капітану, який безперечно заморожує всі функції корабля, не може бути ведений через радіо канал. Маркіз вже достатньо далеко, щоб мати змогу повернутися на корабель.
– Запустіть ракети по східному березі острова.
Наказ Кларка був не заради вбивства Тацуї. Доказ цього ціль, якою був не західний берег, де, як відомо, були резиденції чиновників Йотсуба, а східний берег. Атакуючи затриманих «полонених» і охоронців, які чекали, щоб прийняти надувний пліт з Ґуаму, він збирався викликати плутанину і виграти час для втечі
Саме це рішення стало для Кларка фатальним.
– Йдемо на південь на максимальній швидкості.
– Слухаюсь. Повний вперед.
Матрос, котрий відповідав за двигуни, а також за навігацію, згідно з наказом Кларка, різко підняв потужність електромагнітного двигуна до максимуму.
– Докторе! Люк VLS9 не відкривається!
Разом з тим, молодший офіцер, що відповідав за систему управління вогнем, повідомив про перший інцидент, що стався на десантному кораблі «Ґуам».
Ракетна система Ґуам використовувала вертикальну пускову установку. Якщо люк, що захищає ракету, не відкриється, її не запустити.
– Нічого не поробиш. Ракетна атака скасовується.
Швидко відмовився від ідеї Кларк. Нагальної необхідності у стримуванні противника вогнем не було.
Він повернувся до матроса-штурмана, щоб той поквапився з початком ходу.
Але перш ніж він встиг поквапити, система контролю за станом корабля видала тривогу.
– Що сталося?!
Підвищив голос Кларк, щоб перекричати гучність гудка.
– Набираємо воду! В зовнішній обшивці кілька тріщин!
Відповідь пролунала ще голосніше та більш істерично, ніж говорив Кларк.
– Аварійне закриття перегородок!
– Ні, не встигнемо!
На бойовому інформаційному пункті запанувала паніка.
– Руйнування поширюються! Корабель розвалюється!
Одразу після зловісного писку, Кларк відчув сильне тремтіння, наче пливе.
Крісло нахилилося.
Кларк усвідомив, що «Ґуам тоне».
– ...
Намагаючись закричати, він не зміг видати ні звуку, бо в цей момент його думки зупинилися.
Можливо варто сказати, що йому пощастило?
Едвард Кларк не відчув нестерпних страждань від утоплення.
Життя Кларка обірвалося в той момент, коли те що Ґуам тоне, стало для всіх очевидним.
Його труп ніколи не знайдуть.
Розкидані по дну кіски ніколи не підтвердять його смерть.
Його тіло зникло одночасно з втратою свідомості.
Він розклався на елементарному рівні, деякі розчинилися в морі, а інші зникли у вигляді бульбашок.
◊ ◊ ◊
Тацуя повернув до кобури «Сілвер Хорн», який до цього був направлений на головний екран із зображенням затонулого десантного корабля.
Усі люди в командній кімнаті — чудові маги родини Йотсуба. Обрані серед носіїв особливого екстрасенсорного сприйняття. Попри це, лише троє людей змогли відчути, ознаки магії вивільненої з тіла Тацуї.
– Шановний Тацуя, дякую за старання.
Одна з них, Міюкі, стриманим тоном подякувала Тацуї за труд. Співробітники командної кімнати, що чули її голос, скептично поставилися до того, що в ньому не було ні радості, ні перемоги чи відвертої похвали. Однак вони відразу переконали себе, що вона стримується перед сторонніми, як наступна глава.
Те, що Тацуя потопив «Ґуам» розпадом, помітили троє.
Однак Міюкі єдина помітила, що при цьому, «Туманним розсіюванням», він знищив Едварда Кларка.
Кларк був потенційним магом, але його сила була слабкою, і Міюкі не думала, що розкладання його тіла було тягарем для Тацуї.
Однак це не обтяжувало лише магічну силу.
Міюкі не думала, що Тацуя не відчуває жодного опору стирання людей власними руками.
– Дякую. На цьому бій закінчився. Думаю, можна так вважати.
Тацуя відповів на розраду Міюкі з обличчям, наче нічого не сталося.
– Міюкі, оголоси всім про нашу перемогу.
І перш ніж Міюкі спохмурніла, Тацуя закликав її виконати роль головнокомандувача.
– Ні, це шановного Тацуї...
Міюкі з округлими очима похитала головою.
– Міюкі.
Однак, коли Тацуя знову назвав її на ім’я, вона переосмислила ситуацію, що ця роль була відведена їй.
Жінка з персоналу встановила перед Міюкі мікрофону стійку.
На Міюкі що витягнулася перед стійкою, спрямували камеру.
Тацуя вийшов з кадру.
На додатковому екрані демонструвався середній план з Міюкі.
Міюкі гідно поглянула в розташовану перед нею камеру, і спокійним голосом почала говорити.
– Від імені Шіби Міюкі, наступної глави родини Йотсуба, оголошую про закінчення битви.
Після чого Міюкі глибоко вдихнула.
◊ ◊ ◊
– Ми перемогли!
У відповідь на оголошення Міюкі, пролунали радісні вигуки.
Всюди по острову Міякі, а особливо на північно-східному узбережжі.
Це були голоси радості і голоси захоплення молодим і красивим лідером.
– Я, Шіба Міюкі, від імені глави, Йотсуби Маї, хочу подякувати вам за вашу важку роботу. Дуже вам дякую.
На екранах, встановлених по всьому острову, зображення Міюкі перейшло на весь ріст.
Бездоганна красуня, від пальців ніг до маківки та кінчиків волосся, витончено вклонилася на екрані.
Острів наповнювався все більш захопленими вигуками.
◊ ◊ ◊
Трансляція на весь острів Міюкі закінчилася, і спрямована на неї камера відключилась.
Тацуя похвалив Міюкі та подякувавши за старанність, підійшов до співробітниці, що відповідала за зв’язок.
– Вибачте. Дозволите мені підмінити вас?
Співробітниця була старшою за Тацую. Але вона, здавалося, не образилася на його грубувате формулювання. Менше ніж за годину, всім в цій кімнаті показали та нагадали здібності Тацуї. Співробітниця поступилася місцем Тацуї з трепетним ставленням, наче кланялася перед імператором.
Тацуя, звичними діями, підключив комунікатор для супутникового каналу зв’язку.
◊ ◊ ◊
– Я японський маг Шіба Тацуя.
І почав повідомлення з такого буденного привітання.
– Сьогодні, четвертого серпня, о дев’ятій сорок один, за японським часом, я, за допомогою магії, знищив ракетний об’єкт в Біробіджані, Новий Радянський Союз. Це була самооборона проти гіперзвукової ракети, випущеної з цієї бази по території Японії, острові Міякі, на якому я перебуваю.
Однак наступні його слова аж ніяк не були звичайними.
– Ракета була знищена до того, як досягла цілі, але я не міг ігнорувати побоювання, що будуть випущені друга і третя ракети.
– Ми не могли дозволити собі вести переговори. Під час пошуку того з ким можна було б провести переговори, могла прилетіти наступна ракета.
– Тому я вирішив знищити ракетний комплекс, з якого був здійснений запуск.
– Одночасно з ракетною атакою, ми були атаковані стратегічною магією Туман-бомба. Щоб запобігти шкоді від цієї магії, я вистрілив магією в Ігоря Безобразова, національно визнаного стратегічного мага Нового Радянського Союзу.
– Я не можу заперечувати можливості, що в результаті цього Ігор Безобразов загинув.
– Повторюю ще раз. Це була самооборона. Це не терористичний акт, що топче міжнародний правопорядок. Це цілком законна дія, і відповідальність за наслідки мають нести Федеративні Республіки СРСР та сам Ігор Безобразов, який здійснив незаконну, раптову атаку.
– Я не маю наміру використовувати свою силу в терористичних атаках, що руйнують правопорядок. Я присягаю, що ніколи не братиму участь в терористичних актах зараз і в майбутньому. Однак, якщо на нас нападуть або ми будемо піддані безпосередній загрозі, я не соромлячись застосую силу, яку вважатиму необхідною для самооборони.
– Сподіваюся ви розумієте, що я маю достатньо сил, щоб захистити себе. Я можу впоратися з невиправданими нападами, спрямованими на мене, без будь-яких вибухів, різні або знищення інфраструктури.
– Для мене не важливо, з якої точки світу буде здійснена атака.
Тут Тацуя навмисно змінив тон.
– Заявляю ще раз. Я хочу мирного співіснування як з магами, так і з не магами. Але я не вагатимусь, якщо знадобиться використати силу для самозахисту.
Це голосове повідомлення було доставлене безпосередньо на приватні сайти новин і урядовим установам USNA Нового Радянського Союзу, Великого Азійського Союзу, Союзу Південно-Східної Азії та Австралії, звісно Японії, та інших.
Це повідомлення було відправлене о десятій ранку, за японським часом. На східному узбережжі USNA була двадцять перша година, але протягом десяти хвилин, в Штатах не лише інтернет-сайти новин, але й великі телевізійні мережі повідомили про це як про головну новину.
Приблизно через годину, Новий Радянський Союз спростував його зміст, як не обґрунтований. Не було факту запуску ракети, і не було факту знищення бази.
Проте наче дочекавшись цього, Міністерство оборони USNA оприлюднило знімки знищеної біробіджанської ракетної бази. В результаті, повідомлення Тацуї набуло довіри, що безсумнівно було прийнято світом, як факт.
Скориставшись цим, Міністерство оборони Штатів заявило, що несподіваний напад на острів стався через фальшивий наказ, підроблений агентом Нового Радянського Союзу Едвардом Кларком, а солдати, причетні до раптового нападу, стали жертвою обману Кларка. Наразі вони вибачилися перед японським урядом і зажадали спокійної реакції, щоб не загострювати ситуацію.
Тацуя не заперечив заяву USNA.
Світ визнав, що Тацуя особисто володіє стримувальною силою, порівнянну або що перевершує стратегічні сили так званих чотирьох великих держав: USNA Нового Радянського Союзу та Індо-Перської Федерації.
◊ ◊ ◊
Навіть після того, як Міюкі оголосила острову про завершення бою, а Тацуя надіслав повідомлення світові, фактично з наслідками бою до кінця ще не розібралися.
Ракетний підводний човен Нового Радянського Союзу «Кутузов», який обстріляв острів Міякі з моря ракетами «поверхня-поверхня», здався і сплив приблизно через годину, після того, як вийшов з ладу.
Солдати Нового Радянського Союзу, що залишили підводний човен рятувальним катером, були врятовані, силами оборони Міякі, як дрейфуючі, не пов’язані з цим боєм, а «Кутузов» був затоплений «розпадом Тацуї».
Далі
Том 31. Розділ 10 - [10]
[10] Не чекаючи зміни дня, після полудня четвертого серпня засоби масової інформації поспішили на острів Міякі? Звичайно їх цілю був Тацуя. Аномальні по розташуванню, сезону і масштабі крижані поля, що раптово з’явилися і зникли в морі поблизу Міякі, спостерігали не лише національні метеостанції, ай приватні особи, але жоден репортер не намагався дізнатися правду про це таємниче явище, яке зазвичай було б головною темою. Тележурналісти, репортери газет і новинних інтернетсайтів, усі наводили мікрофони до Тацуї та напирали на нього, щоб отримати хоча б невеликий сенсаційний коментар. Тацуя не відмовився від інтерв’ю, але відповів не на всі питання. Якби він намагався виконати всі забаганки ЗМІ, він міг би не їсти, не спати. Деякі репортери, з провокацією у формі питань, доводили, що дії Тацуї були ніщо інше, як тероризм, а його заява була викликом міжнародній спільноті. Окрім провокації Тацуї, були газети, що писали статі, в яких він виступав злочинцем, і телеканал, що засуджували його дії. ...Вони належали до медіагрупи, що тривалий час розповідали про магів, як ворогів суспільства. Однак уряд одразу ж зрозумів, що дії Тацуї були законними, як за національним, так і за міжнародним правом і ця меншість у ЗМІ не змогли зворушити громадську думку. Швидка реакція японського уряду, схоже, була спрямована на протидію сумнівам і критиці що до того, чому Сили оборони не відреагували на ракети, спрямовані на японську територію, і фактично не змогли помітити ракети. У Міністерстві оборони стверджували, що виявили гіперзвукову ракету з моменту її запуску, і що Тацуї, відповідно до меморандуму уряду про співпрацю у галузі оборони з Магічним товариством, було доручено перехопити ракету. У багатьох людей склалося враження, що це були лише красиві слова, але оскільки сам меморандум був давно опублікований, підозра не набула широкого поширення. Проте коментарі японського уряду самі по собі, можливо, не вплинули б настільки на громадську думку. Можливо, більший вплив мали американські військові експерти, критики дипломатії та вчені міжнародного права, що захищали Тацую. Американські інтелектуали були й цьому питанні активніші, ніж японські. Люди, яких називали американськими експертами, принаймні ті, хто публічно висловлював свою думку, стверджували, що атака Тацуї на Біробіджанську базу та вбивство Безобразова (Новий Радянський Союз все ще заперечував його смерть) з різних підстав була правомірною і самообороною. Їх ентузіазму було достатньо, щоб породити припущення, що за лаштунками за ниточки тягне Білий дім. Матеріал, що став домінуючим для позитивної суспільної думки, не був цікавим для ЗМІ. Віра в те, що критика — це суть журналістики залишалася стійкою навіть в кінці двадцять першого століття. Лише через три дні після інциденту, ЗМІ підхопили новину і відразу забули про острів Міякі. Сьомого серпня, через три дні після інциденту, який пізніше назвали «інцидентом острова Міякі». Міністр оборони Сполучених Штатів Північної Америки Ліам Спенсер прибув до Японії з терміновим візитом. Про цю подію з великим подивом повідомили як в Японії, так і в Штатах. Оскільки президент Сполучених Штатів після Третьої світової війни припинив виїжджати за кордон, державний секретар і міністр оборони були вищими дипломатичними представниками USNA. Крім того, Ліам Спенсер був відомим політиком, якого називали кандидатом у наступні президенти від правого крила. Тим паче зараз містер Спенсер відвідав Японію без попередження. В політиці, бізнесі чи медіаіндустрії не знайшлось нікого, хто б не зрозумів наскільки велике значення мав цей візит. Цілком природно, що інтерес до Тацуї був втрачений. Люди з нетерпінням чекали пресконференцію після зустрічі міністра оборони Спенсера і прем’єр-міністра. ◊ ◊ ◊ Того ж дня таємний представник USNA відвідав острів Міякі, на якому, після від’їзду ЗМІ, здавалося, відновився мир. Це не викликало великого галасу. На жаль, того дня на островах Ідзу йшов дощ. – Міюкі, я повернулась! Веселий, життєрадісний голос, ніби розвіяв дощові хмари. – Здається, десять днів минуло! ...Здається ти зовсім не здивована. Голос невдовзі перетворився на трохи незадоволений, «оманливий» тон. – З поверненням, Ліна. Ти швидше, ніж я очікувала. Я рада. Губи на, здавалося, надутому, обличчі Ліни, після слів доданих Міюкі, викривились в сором’язливій усмішці. Міюкі привела Ліну до науково-дослідницького центру на східному узбережжі. Звільнившись від засобів масової інформації, Тацуя працював над масовим виробництвом штучних реліквій, що копіюють і зберігають магічну послідовність, що є серцем «Зоряного реактора». – Ліна, з поверненням. Проявив він ініціативу, як тільки побачив її обличчя, і Ліна з невеликим збентеженням відповіла, – Я повернулась. – Гей! Міюкі, Тацуя, чому ви поводите себе наче нічого не сталося?! І відразу ж обурено підвищила голос. – Ти про що? – Що за «з поверненням»! Вам не здається це дивним?! З об’єктивного погляду, це було правильно. Для Ліни таке висловлення було не до місця. – А, гадаю, що Ліна перша сказала «Я повернулась». – Тьфу.. На контраргумент Міюкі, Ліна не мала що відповісти. – Ми з Міюкі завжди вірили, що Ліна обов’язково повернеться. Після чого Тацуя сказав: «я завжди» і «вірив» таким тоном, що змушував її відчути, що це не жарт. – Хе, бентежите людину! Навіть після обурення Ліни, усмішка Міюкі й звичайний вираз Тацуї не зникли. – ...Дурненька Почервонілій Ліні, що опустила голову, знадобилося п’ять хвилин, щоб прийти в себе. – Кхим. Через п’ять хвилин, Ліна з трохи почервонілим обличчям, навмисно прокашлялась. Тацуя ненадовго задумався чи можна зараз посміхнутися, і з серйозним обличчям чекав її наступних слів. – У мене лист з Білого дому, адресований Тацуї. – Лист з Білого дому?! Від президента?! Поруч з округлими очима Міюкі, Тацуя підозріло нахмурився. – Мені не японському уряду?.. Переконавшись, що запечатаний конверт адресований йому, а потім. – Ліна, нічого якщо я відкрию його тут? Запитав у посланниці. – Скоріше так буде краще. Я також не знаю змісту, тому буду рада, якщо ти мені розкажеш. Кивнувши Ліні, що демонструвала нетерплячість, Тацуя замість ножа для Паперу взяв універсальний ніж. З конверта, який зараз можна було побачити лише в офіційних посланнях, він дістав щільний папір, який зараз також був рідкістю, і розклав його так, щоб лист міг бачити не лише він, але й Міюкі та Ліна. Однак вони були не настільки невихованими, щоб заглядати в лист адресований Тацуї. Лист був написаний англійською та Японською мовами, з тим самим змістом. Текст був досить довгим та формальним, однак Тацуя досить швидко почитав японський та англійський варіант і підняв голову. – Простіше кажучи, це пропозиція примирення. Слова Тацуї були досить передбачливими, тож ні Міюкі, ні Ліна зовсім не здивувалися, а скоріше переконливо кивнули. – Тут йдеться про те, що хочуть побудувати тісне партнерство для підтримки миру в Тихоокеанському регіоні. Реакція на наступні слова у Міюкі та Ліни була різною. У той час як Міюкі мала слабо емоційне обличчя, мабуть, тому що не відчувала від цього особливих емоцій, Ліна злякано посміхнулась. Як старший офіцер USNA, вона швидко зрозуміла їх намір, обмежити його «Тихим океаном». Це по суті означало «не лізти в Атлантичний океан». Тацуя це зрозумів, але не відчув особливого незадоволення, бо не мав наміру занурюватися в проблеми Атлантичного регіону. Його більше зацікавило дещо інше. – Ліна. Тацуя поглянув на Ліну й усміхнувся. – Щ-що? Від зловісного передчуття, Ліна злегка напружила обличчя. – На підтвердження того що намір співпраці не фальшивий, написано, що безкоштовно і на невизначений термін у співробітники надано підполковника Ангеліну Шіелдс. – Що?! Викрикнула Ліна і застигла. – Дивовижно. Ліну підвищили до підполковника. – Почекай, почекай хвилинку! Але незабаром, з нетерпінням на обличчі, вона почала сперечатися. – Я залишила Зірки! Вони отримали заяву про вихід у відставку. Тож, ймовірно саме тому підполковник Ангеліна Шіелдс, а не майор Анджі Сіріус. – Це... шахрайство! Тацуя легким хихиканням посміявся над приголомшеним виразом Ліни. – ...Тому вони й написали безстроково. Вони також не очікували, що Ліна повернеться до американського війська. Однак, якщо ти емігруєш, це матиме поганий вигляд, тоді чому б не передати тебе в оренду? – Якщо так... Я ж не річ! Від полегшення чи злості, Ліна знову відволіклась на емоції. – Також тут написано, що вони хочуть бути спонсором проєкту «Зоряного реактора». Поки що Ліна вирішила не хвилюватись і Тацуя перейшов до наступного пункту, який не можна було ігнорувати. – Спонсором? Миттєво відреагувала на цю тему Міюкі. – Це означає... Хочуть отримати технологію за фінансування. – Можливо і так. Він сказав «можливо», та не міг інтерпретувати це по іншому. – Стосовно цього, я з самого початку планував передати технологію. Метою Тацуї було поширення магічних технологій не військового використання. Тим самим звільнити магів від долі живої зброї. Щоб змінити майбутнє, в якому Міюкі буде використана як зброя, іншою можливістю. Тож можна сказати, що запит USNA був зайвим. – Ну, грошей ніколи не буває забагато. Якщо вони хочуть інвестувати, я лише подякую. Тацуя перестав ігнорувати Ліну і повернувся до неї.. – До речі, Ліно, що мені робити з відповіддю? Ліна кілька разів кліпнула, повернувшись зі світу внутрішньої боротьби. – ...Хм, відповідь кажеш? Чи можу я попросити написати її до кінця дня. Щоб завтра я могла передати її міністру оборони, котрий перебуває в Японії. – Зрозумів. По цьому питанню не має необхідності радитися з главою родини. Напишу зараз же. Тацуя дістав із шухляди класичну авторучку і почав писати відповідь на білому канцелярському папері, що був вкладений до конверта разом з листом. Тим часом Міюкі тихо, щоб не заважати Тацуї, заговорила з Ліною. – Все ж, Ліно, ти зважилася на це. Міюкі мала на увазі те, що відбулося минулої зими, після того, як був знищений об’єднаний Паразит. Тоді Тацуя сказав Ліні: «Якщо хочеш перестати бути солдатом, я можу допомогти». У відповідь Ліна відмовилася від пропозиції Тацуї, сказавши: «Я не хочу залишати Зірки». – Зважилася і залишила армію? Після швидкої відповіді Ліни стало зрозуміло, що вона не забула тієї розмови. – Ну. Від тоді мені довелося подумати про різне... Хоча я ще підліток, глибоко в душі я відчуваю що не хочу робити, а що хочу, я зрозуміла, що було б не правильно не звертати увагу від своїх справжніх намірів і змушувати себе продовжувати. Ліні, здавалося, було соромно, та все ж вона твердим тоном зізналася, що передумала. – Я усвідомила це завдяки вам. Дякую. Міюкі з ніжною посмішкою похитала головою. – Рішення прийняла ти, Ліно. Навіть якщо психічно, було важко позбутися кайданів головнокомандувача Зірок. Думаю це справді вражаюче. Ліна відвела погляд і кричущим сором’язливим тоном сказала «Досить про мене». – Якщо говорити про рішучих, то це Тацуя. Ці слова позбавили обличчя Міюкі усмішки. Ліна все ще відвернулась від Міюкі, тому не помітила її зміни. – Після такої заяви Тацуї буде важко. Тепер світ знає про нього. Тут не можна удати, що це не помітно. Увага яку привернув Тацуя, напевно, не співставна з Сіріусом. Обличчя Міюкі втратило кров і навіть трохи тремтіло. – Міюкі? Що з тобою? Стривожено запитала Ліна помітивши стан Міюкі. – Ні... – Я... Міюкі хотіла сказати «нічого», але Тацуя перебив її. – ...Сам так вирішив. Продовжив легким тоном Тацуя, рухаючи авторучкою, не піднявши обличчя. – Міюкі тобі не потрібно хвилюватися. – ...Так Міюкі спробувала було сперечатися, але зупинилась. Вимушено посміхнулась. Не правильно було хвилюватися. Вона знала, що це був акт образи та зневаги щодо рішучості Тацуї. Завдяки повідомленню, яке Тацуя надіслав світові, існування стратегічної магії Міюкі «Льодовиковий період» не привернуло уваги. Поки що Міюкі не нав’язали роль стратегічного мага, а майбутнє, в якому вона змушена була служити зброєю обійшло стороною. Проте ціна була високою. Тепер Тацуя був не магом чи особою, а стримуючім фактором для світу. Майбутнє, де Тацуя не зобов’язаний функціонувати як військова сила. Майбутнє, де його не змушували б бути зброєю. Було безнадійно втрачено. Ідеальне для двох, Тацуї та Міюкі! Майбутнє для звичайних людей. Досі було навіть не на горизонті. Майбутнє ще не настало... (Кінець арки «Майбутнє»)
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!