[10]

[10]

Не чекаючи зміни дня, після полудня четвертого серпня засоби масової інформації поспішили на острів Міякі?

Звичайно їх цілю був Тацуя.

Аномальні по розташуванню, сезону і масштабі крижані поля, що раптово з’явилися і зникли в морі поблизу Міякі, спостерігали не лише національні метеостанції, ай приватні особи, але жоден репортер не намагався дізнатися правду про це таємниче явище, яке зазвичай було б головною темою.

Тележурналісти, репортери газет і новинних інтернетсайтів, усі наводили мікрофони до Тацуї та напирали на нього, щоб отримати хоча б невеликий сенсаційний коментар.

Тацуя не відмовився від інтерв’ю, але відповів не на всі питання. Якби він намагався виконати всі забаганки ЗМІ, він міг би не їсти, не спати.

Деякі репортери, з провокацією у формі питань, доводили, що дії Тацуї були ніщо інше, як тероризм, а його заява була викликом міжнародній спільноті. Окрім провокації Тацуї, були газети, що писали статі, в яких він виступав злочинцем, і телеканал, що засуджували його дії. ...Вони належали до медіагрупи, що тривалий час розповідали про магів, як ворогів суспільства.

Однак уряд одразу ж зрозумів, що дії Тацуї були законними, як за національним, так і за міжнародним правом і ця меншість у ЗМІ не змогли зворушити громадську думку.

Швидка реакція японського уряду, схоже, була спрямована на протидію сумнівам і критиці що до того, чому Сили оборони не відреагували на ракети, спрямовані на японську територію, і фактично не змогли помітити ракети.

У Міністерстві оборони стверджували, що виявили гіперзвукову ракету з моменту її запуску, і що Тацуї, відповідно до меморандуму уряду про співпрацю у галузі оборони з Магічним товариством, було доручено перехопити ракету.

У багатьох людей склалося враження, що це були лише красиві слова, але оскільки сам меморандум був давно опублікований, підозра не набула широкого поширення.

Проте коментарі японського уряду самі по собі, можливо, не вплинули б настільки на громадську думку. Можливо, більший вплив мали американські військові експерти, критики дипломатії та вчені міжнародного права, що захищали Тацую.

Американські інтелектуали були й цьому питанні активніші, ніж японські. Люди, яких називали американськими експертами, принаймні ті, хто публічно висловлював свою думку, стверджували, що атака Тацуї на Біробіджанську базу та вбивство Безобразова (Новий Радянський Союз все ще заперечував його смерть) з різних підстав була правомірною і самообороною.

Їх ентузіазму було достатньо, щоб породити припущення, що за лаштунками за ниточки тягне Білий дім.

Матеріал, що став домінуючим для позитивної суспільної думки, не був цікавим для ЗМІ. Віра в те, що критика — це суть журналістики залишалася стійкою навіть в кінці двадцять першого століття.

Лише через три дні після інциденту, ЗМІ підхопили новину і відразу забули про острів Міякі.

Сьомого серпня, через три дні після інциденту, який пізніше назвали «інцидентом острова Міякі».

Міністр оборони Сполучених Штатів Північної Америки Ліам Спенсер прибув до Японії з терміновим візитом. Про цю подію з великим подивом повідомили як в Японії, так і в Штатах.

Оскільки президент Сполучених Штатів після Третьої світової війни припинив виїжджати за кордон, державний секретар і міністр оборони були вищими дипломатичними представниками USNA. Крім того, Ліам Спенсер був відомим політиком, якого називали кандидатом у наступні президенти від правого крила.

Тим паче зараз містер Спенсер відвідав Японію без попередження. В політиці, бізнесі чи медіаіндустрії не знайшлось нікого, хто б не зрозумів наскільки велике значення мав цей візит.

Цілком природно, що інтерес до Тацуї був втрачений.

Люди з нетерпінням чекали пресконференцію після зустрічі міністра оборони Спенсера і прем’єр-міністра.

◊ ◊ ◊

Того ж дня таємний представник USNA відвідав острів Міякі, на якому, після від’їзду ЗМІ, здавалося, відновився мир.

Це не викликало великого галасу.

На жаль, того дня на островах Ідзу йшов дощ.

– Міюкі, я повернулась!

Веселий, життєрадісний голос, ніби розвіяв дощові хмари.

– Здається, десять днів минуло! ...Здається ти зовсім не здивована.

Голос невдовзі перетворився на трохи незадоволений, «оманливий» тон.

– З поверненням, Ліна. Ти швидше, ніж я очікувала. Я рада.

Губи на, здавалося, надутому, обличчі Ліни, після слів доданих Міюкі, викривились в сором’язливій усмішці.

Міюкі привела Ліну до науково-дослідницького центру на східному узбережжі. Звільнившись від засобів масової інформації, Тацуя працював над масовим виробництвом штучних реліквій, що копіюють і зберігають магічну послідовність, що є серцем «Зоряного реактора».

– Ліна, з поверненням.

Проявив він ініціативу, як тільки побачив її обличчя, і Ліна з невеликим збентеженням відповіла, – Я повернулась.

– Гей! Міюкі, Тацуя, чому ви поводите себе наче нічого не сталося?!

І відразу ж обурено підвищила голос.

– Ти про що?

– Що за «з поверненням»! Вам не здається це дивним?!

З об’єктивного погляду, це було правильно.

Для Ліни таке висловлення було не до місця.

– А, гадаю, що Ліна перша сказала «Я повернулась».

– Тьфу..

На контраргумент Міюкі, Ліна не мала що відповісти.

– Ми з Міюкі завжди вірили, що Ліна обов’язково повернеться.

Після чого Тацуя сказав: «я завжди» і «вірив» таким тоном, що змушував її відчути, що це не жарт.

– Хе, бентежите людину!

Навіть після обурення Ліни, усмішка Міюкі й звичайний вираз Тацуї не зникли.

– ...Дурненька

Почервонілій Ліні, що опустила голову, знадобилося п’ять хвилин, щоб прийти в себе. – Кхим.

Через п’ять хвилин, Ліна з трохи почервонілим обличчям, навмисно прокашлялась.

Тацуя ненадовго задумався чи можна зараз посміхнутися, і з серйозним обличчям чекав її наступних слів.

– У мене лист з Білого дому, адресований Тацуї.

– Лист з Білого дому?! Від президента?!

Поруч з округлими очима Міюкі, Тацуя підозріло нахмурився.

– Мені не японському уряду?..

Переконавшись, що запечатаний конверт адресований йому, а потім.

– Ліна, нічого якщо я відкрию його тут?

Запитав у посланниці.

– Скоріше так буде краще. Я також не знаю змісту, тому буду рада, якщо ти мені розкажеш.

Кивнувши Ліні, що демонструвала нетерплячість, Тацуя замість ножа для Паперу взяв універсальний ніж.

З конверта, який зараз можна було побачити лише в офіційних посланнях, він дістав щільний папір, який зараз також був рідкістю, і розклав його так, щоб лист міг бачити не лише він, але й Міюкі та Ліна.

Однак вони були не настільки невихованими, щоб заглядати в лист адресований Тацуї.

Лист був написаний англійською та Японською мовами, з тим самим змістом. Текст був досить довгим та формальним, однак Тацуя досить швидко почитав японський та англійський варіант і підняв голову.

– Простіше кажучи, це пропозиція примирення.

Слова Тацуї були досить передбачливими, тож ні Міюкі, ні Ліна зовсім не здивувалися, а скоріше переконливо кивнули.

– Тут йдеться про те, що хочуть побудувати тісне партнерство для підтримки миру в Тихоокеанському регіоні.

Реакція на наступні слова у Міюкі та Ліни була різною.

У той час як Міюкі мала слабо емоційне обличчя, мабуть, тому що не відчувала від цього особливих емоцій, Ліна злякано посміхнулась. Як старший офіцер USNA, вона швидко зрозуміла їх намір, обмежити його «Тихим океаном».

Це по суті означало «не лізти в Атлантичний океан».

Тацуя це зрозумів, але не відчув особливого незадоволення, бо не мав наміру занурюватися в проблеми Атлантичного регіону.

Його більше зацікавило дещо інше.

– Ліна.

Тацуя поглянув на Ліну й усміхнувся.

– Щ-що?

Від зловісного передчуття, Ліна злегка напружила обличчя.

– На підтвердження того що намір співпраці не фальшивий, написано, що безкоштовно і на невизначений термін у співробітники надано підполковника Ангеліну Шіелдс.

– Що?!

Викрикнула Ліна і застигла.

– Дивовижно. Ліну підвищили до підполковника.

– Почекай, почекай хвилинку!

Але незабаром, з нетерпінням на обличчі, вона почала сперечатися.

– Я залишила Зірки! Вони отримали заяву про вихід у відставку.

Тож, ймовірно саме тому підполковник Ангеліна Шіелдс, а не майор Анджі Сіріус.

– Це... шахрайство!

Тацуя легким хихиканням посміявся над приголомшеним виразом Ліни.

– ...Тому вони й написали безстроково. Вони також не очікували, що Ліна повернеться до американського війська. Однак, якщо ти емігруєш, це матиме поганий вигляд, тоді чому б не передати тебе в оренду?

– Якщо так... Я ж не річ!

Від полегшення чи злості, Ліна знову відволіклась на емоції.

– Також тут написано, що вони хочуть бути спонсором проєкту «Зоряного реактора».

Поки що Ліна вирішила не хвилюватись і Тацуя перейшов до наступного пункту, який не можна було ігнорувати.

– Спонсором?

Миттєво відреагувала на цю тему Міюкі.

– Це означає... Хочуть отримати технологію за фінансування.

– Можливо і так.

Він сказав «можливо», та не міг інтерпретувати це по іншому.

– Стосовно цього, я з самого початку планував передати технологію.

Метою Тацуї було поширення магічних технологій не військового використання.

Тим самим звільнити магів від долі живої зброї.

Щоб змінити майбутнє, в якому Міюкі буде використана як зброя, іншою можливістю.

Тож можна сказати, що запит USNA був зайвим.

– Ну, грошей ніколи не буває забагато. Якщо вони хочуть інвестувати, я лише подякую.

Тацуя перестав ігнорувати Ліну і повернувся до неї..

– До речі, Ліно, що мені робити з відповіддю?

Ліна кілька разів кліпнула, повернувшись зі світу внутрішньої боротьби.

– ...Хм, відповідь кажеш? Чи можу я попросити написати її до кінця дня. Щоб завтра я могла передати її міністру оборони, котрий перебуває в Японії.

– Зрозумів. По цьому питанню не має необхідності радитися з главою родини. Напишу зараз же.

Тацуя дістав із шухляди класичну авторучку і почав писати відповідь на білому канцелярському папері, що був вкладений до конверта разом з листом.

Тим часом Міюкі тихо, щоб не заважати Тацуї, заговорила з Ліною.

– Все ж, Ліно, ти зважилася на це.

Міюкі мала на увазі те, що відбулося минулої зими, після того, як був знищений об’єднаний Паразит.

Тоді Тацуя сказав Ліні: «Якщо хочеш перестати бути солдатом, я можу допомогти». У відповідь Ліна відмовилася від пропозиції Тацуї, сказавши: «Я не хочу залишати Зірки».

– Зважилася і залишила армію?

Після швидкої відповіді Ліни стало зрозуміло, що вона не забула тієї розмови.

– Ну. Від тоді мені довелося подумати про різне... Хоча я ще підліток, глибоко в душі я відчуваю що не хочу робити, а що хочу, я зрозуміла, що було б не правильно не звертати увагу від своїх справжніх намірів і змушувати себе продовжувати.

Ліні, здавалося, було соромно, та все ж вона твердим тоном зізналася, що передумала.

– Я усвідомила це завдяки вам. Дякую.

Міюкі з ніжною посмішкою похитала головою.

– Рішення прийняла ти, Ліно. Навіть якщо психічно, було важко позбутися кайданів головнокомандувача Зірок. Думаю це справді вражаюче.

Ліна відвела погляд і кричущим сором’язливим тоном сказала «Досить про мене».

– Якщо говорити про рішучих, то це Тацуя.

Ці слова позбавили обличчя Міюкі усмішки.

Ліна все ще відвернулась від Міюкі, тому не помітила її зміни.

– Після такої заяви Тацуї буде важко. Тепер світ знає про нього. Тут не можна удати, що це не помітно. Увага яку привернув Тацуя, напевно, не співставна з Сіріусом.

Обличчя Міюкі втратило кров і навіть трохи тремтіло.

– Міюкі? Що з тобою?

Стривожено запитала Ліна помітивши стан Міюкі.

– Ні...

– Я...

Міюкі хотіла сказати «нічого», але Тацуя перебив її.

– ...Сам так вирішив.

Продовжив легким тоном Тацуя, рухаючи авторучкою, не піднявши обличчя.

– Міюкі тобі не потрібно хвилюватися.

– ...Так

Міюкі спробувала було сперечатися, але зупинилась.

Вимушено посміхнулась.

Не правильно було хвилюватися. Вона знала, що це був акт образи та зневаги щодо рішучості Тацуї.

Завдяки повідомленню, яке Тацуя надіслав світові, існування стратегічної магії Міюкі «Льодовиковий період» не привернуло уваги.

Поки що Міюкі не нав’язали роль стратегічного мага, а майбутнє, в якому вона змушена була служити зброєю обійшло стороною.

Проте ціна була високою. Тепер Тацуя був не магом чи особою, а стримуючім фактором для світу.

Майбутнє, де Тацуя не зобов’язаний функціонувати як військова сила.

Майбутнє, де його не змушували б бути зброєю.

Було безнадійно втрачено.

Ідеальне для двох, Тацуї та Міюкі!

Майбутнє для звичайних людей.

Досі було навіть не на горизонті.

Майбутнє ще не настало...

(Кінець арки «Майбутнє»)