[6]

[6]

Другий день Турніру дев’яти шкіл.

Тацуя знаходився в наметі учасників першої старшої школи, одягнений в уніформу техніків.

Він одягнув її вперше після церемонії представлення. (На церемонії відкриття були присутні лише гравці)

На церемонії представлення, як і зараз, в цьому блейзері він не міг позбутися відчуття дискомфорту.

Однак, до того часу, поки це уніформа, немає іншого вибору, окрім як звикнути до неї.

– Щось сталося? Поганий настрій?

– Ні, нічого. Чому ви так вирішили?

На запитання Маюмі, він відповів спокійно, але в середині не як не міг стримати серце.

Він намагався зберегти покер фейс, але чи насправді так легко прочитати його.

– У-м, чому ж?

– Ні нащо задавати такі неоднозначні питання, навіть у питальній формі...

Тацуя відчув слабкість, але лише розумову.

Очевидно, що він не видав цього жодним сигналом тіла, чи навіть диханням.

Але якщо вона змогла здогадатися проте, що у нього на серці, без жодного зовнішнього прояву, вона досить небезпечна, можна сказати що ця людина досить страшна.

– Більш важливіше, маєте якісь побажання?

Зараз він не мав про це турбуватися і відклав це питання в бік, навіть якби він був стурбованим ним, то не зміг би нічого зробити, тож Тацуя запитав, чому Маюмі прийшла до нього.

– Я просто прийшла, щоб перевірити ситуацію, але... Ти вже запам’ятав дані?

Тацуя був призначений асистентом техніка в Хмарі м›ячів поспіхом, минулої ночі і на випадок, якщо йому дійсно доведеться коригувати налаштування CAD, він повинен був швидко проаналізувати і запам’ятати характеристики мисленнєвих часток, кожного гравця.

– Так, щойно.

– Всі?

– Так, щойно.

Тацуя повторив точно ту ж, коротку відповідь і Маюмі поглянула на нього широко відкритими очима.

– Це може здатися недальновидним... Тацуя-кун жахливо вражає. Хіба це не миттєва чи абсолютна пам’ять?

– Хоча я б хотів би, щоб моя магія була більш звичайна ніж ця.

– Це неприпустима розкіш для студента.

Хоч Маюмі могла вступити до університету за рекомендаціями, без складання іспиту, вона все ж сказала це.

...Вона підперла боки і надула щоки.

– ...

– Що? Що сталося?

Тацуя почав масувати скроню великим і вказівним пальцем, Маюмі зацікавлено поглянула на нього.

– Президент, можливо... Ні, нічого.

– ?

Він збирався запитати, «ви насправді така, чи прикидаєтеся?» Але змовчав. І це було мудро.

– ...Скоро ж розпочнеться матч?

– Вірно. – Ну, тоді може підемо.

– Ха?

– То може вже підемо?

– …Так, вірно.

Налаштування підчас матчу не допускається, але бувають випадки, коли потрібно провести налаштування, відразу після нього.

Тож природно, що він міг знаходитися біля гравця, а не на трибунах. Хоч не було необхідності виходити разом, Тацуя йшов поряд з Маюмі, озираючись на зад.

– Пані Міюкі на трибунах?

Запитала його та, що йшла поруч.

– Вона пішла дивитися Руйнування стовпів.

Тацуя не задумався, чому Маюмі про це питає, а лише, «невже знову».

– Бачу... Іноді ви дієте окремо.

В словах і виразу обличчі Тацуї важко було помітити дискомфорт, Маюмі кивнула кілька разів.

Тацуя трохи засмутився.

– ...На ваш погляд, ми завжди маємо бути поруч?

Обличчя його, мабуть виглядало дуже засмученим.

Маюмі панічно замахала руками, показуючи заперечення.

– О, ні, я так не думаю. Ви завжди розділяєтеся підчас виконання доручень студентської ради і підчас занять. Якби сказати... Просто такий образ, образ!

– Президент... Для мага образ, це реальність.

Через підвищену вологість і тяжкий погляд, на Маюмі виступив невидимий піт.

Важка атмосфера зберігалася, доки вони не вийшли на корт.

Коли вони дійшли до місця, Тацуя подумав, що це може вплинути на моральний дух, перед матчем, тож змінив вираз обличчя на без емоційний.

Тим не менш, коли Маюмі зняла охолоджуючу куртку (спортивна куртка з монтованою системою охолодження, на основі термодинаміки), цей вираз ледве не зруйнувався.

– ...Невже ви вийдете в цьому одязі?

– Так і є.

Природно кивнула вона, у Тацуї розболілася голова.

– Ви насправді виступаєте в цій спортивній формі?

– Що тут дивного? ... Мені не личить?

...Вам личить.

– Справді?... Фух, дякую.

Маюмі почала радісно розминатися, Тацуя ще раз оглянув її, щоб впевнитися.

Та скільки він не дивився, те що він бачив, не було помилкою.

Сорочка для поло, тенісна спідниця інакше не скажеш. Це було більш модно ніж практично.

– Якщо трохи нахилити тіло, спідниця підніметься і покаже що під нею.

Хмара м›ячів - динамічне змагання.

З пневматичної гармати вистрілюються невеликі кульки, шість сантиметрів у діаметрі, учасникам потрібно, за допомогою ракетки чи магії, перекинути найбільше м›ячів, на половину поля суперника, за відведений час, один сет триває три хвилини, кожні двадцять секунд на полі, покритому прозорою оболонкою, з’являється новий м’яч, зрештою, суперники оперують дев›ятьма м›ячами, не маючи можливості перевести подих.

Зазвичай, надягають футболку і шорти. Деякі надягають наколінники і налокітники, щоб захиститися при падінні.

Якщо ви змагаєтеся магією, не потрібно буде бігати, тож вам не знадобиться захист від падіння, та навіть якщо не використовувати ракетку, все таки потрібно захиститися від летючих м’ячів.

Тож, ніхто, повноцінно, не відмовлявся від захисті рук і ніг.

(Хіба що ця дівчина)

Так чи інакше, здається Тацуя прийняв цю реальність.

– Тацуя-кун.., ти зараз думаєш про щось непристойне?

– Я б не дозволив собі чогось подібного. Ви не користуватиметеся ракеткою?

Її зауваження змусило його відповісти з серйозним лицем і змінити тему з офіційним тоном.

– Угусь, це мій звичайний стиль.

На мить він подумав, що вона говорить про «стиль свого одягу» але, звісно, вона мала вазі «магічний стиль» протистояння.

– Який у вас CAD?

– Цей.

З цими словами, Маюмі дістала спеціалізований CAD, у вигляді пістолету, з маленької сумочки.

Пістолет укороченого типу, з коротким стволом, що ще називають «цивільною моделлю». (CAD Тацуї подовженого типу, частина ствола, що визначає калібр видовжена)

CAD у вигляді пістолету, гвинтівки були обладнані допоміжною системою наведення, що розташовувалася в стволі. Точніше в «стволі» знаходився радар для визначення магічних координат (відносних координат Ейдоса об’єкта в інформаційному полі).

Чим довший «ствол» CAD, тим більше уваги приділено допоміжній системі.

З іншого боку, якщо маг потребує спеціалізованих послідовностей активації без підтримки прицілювання, можна сказати, що короткий тип містить все що потрібно.

– Ви ж користуєтеся моделлю загального призначення, чи не так?

– Зазвичай. Та в будь-якому випадку, я ж користуватимуся лише одним типом.

Тацуя зрозумів, що це означає, «я ж використовую лише один тип магії, коли змагаюся», хоч вона упустила багато слів.

– Магія руху? Чи магія зворотного прискорення?

– Правильна відповідь. «Подвійний відскок».

Без зайвих ігор відповіла Маюмі продовжуючи розтяжку.

– Тацуя, можеш мені допомогти?

– Без проблем.

Маюмі сиділа на землі розсунувши ноги, він акуратно штовхнув її зі спини, по діагоналі.

З невеликим супротивом її груди притислися до ноги.

– Подвійний відскок змінює вектор руху... Чи не ризикуєте ви, користуючись ним? М’які м’ячі можуть втратити кінетичний імпульс, відскочивши від стіни чи підлоги і ви втратите можливість повернути їх супротивнику.

Прошепотів попередження Тацуя, відчувши тепло, що проникало через долоні.

– Ух, мммх, ох, цей раз... Я також приготувала декілька послідовностей з магії Руху, але жодного разу не використовувала їх.

Без страшно відповіла вона, але для цього потрібна значна різниця в здібностях.

Тацуя ще раз переконався, наскільки рівень Маюмі перевищує інших.

– Цього достатньо.

Маюмі повторила вправу чотири рази, в обидва боки і сказала Тацуї відпустити.

Він виправився і відступив, тоді як Маюмі здвинула ноги і протягнула руку, дивлячи на нього.

Хоч не відразу, але бачачи незадоволений погляд Маюмі, що не рухалася, він все ж зрозумів її намір.

Він встав попереду і взяв протягнуту руку.

Вона була маленькою і м’якою.

Коли він з легка потягнув, Маюмі спритно піднялася і вирівнялася.

– Дякую.

– Немає за що.

Тацуя подумав, що був не дуже ввічливим, але Маюмі, чомусь, здавалася дуже щасливою.

– Ум, як не звично.

– Ха?

Ці слова прозвучали насправді не очікувано.

Тацуя відповів рефлекторно, нащо Маюмі лиш посміхнулася.

У мене є старші брати і молодші сестри, але немає молодшого брата.

– Хм...

Він вже знав це.

На відміну від таємничої сім’ї Йотсуба, Саєгуса публічні.

День народження дітей святкують щорічно з великою кількістю гостей.

Лиш трохи дослідивши, можна дізнатися повний склад сім’ї.

Дійсно, крім двох старших братів, було дві сестри близнючки, але вони навчаються на третьому році середньої школи.

– Тацуя, ти ж ніколи не ставився до мене по особливому?

– Я не маю наміру робити щось занадто фамільярне...

Тацуя сказав так, щоб не потрапити в пастку, Маюмі розсміялася.

– Я не це мала на увазі. – Ти не поводишся дивно, не почуваєшся не зручно біля мене і не боїшся?

Хоч останні два пункти цілком залежали від Маюмі, думав Тацуя, та у будь-якому випадку він не міг пригадати чогось подібного.

– Ти ставишся до мене з достатньою повагою, але не надмірно ввічливий. Спочатку я думала, що ти просто холодна людина, але ти терпиш мій егоїзм. Мабуть так почуваєшся, коли маєш молодшого брата.

Тацуя, несвідомо, поглянув на Маюмі розширеними очима.

Звісно, якщо не зважати на зріст, вона достатньо зріла, має досить привабливий жіночний бік і хоч це мало помітно, досить уважна до інших, тому без зайвих вагань може називатися «старшою сестрою».

Але, чесно кажучи, він думав, що не матиме спокою, якщо матиме таку старшу сестру.

– …Хто знає? У мене лише молодша сестра.

– Що ж, це так.

Маюмі дивилася на Тацую з посмішкою, через яку інші могли подумати, що вона забула про змагання.

Відчуваючи не зручність, Тацуя почав шукати шляхи втечі.

– Вибачте, але я маю перевірити інших гравців.

– Немає потреби.

Але план втечі провалився, через втручання третьої сторони.

– О, Ідзумін.

Саєгуса... Ти досі кличеш мене так.

Студентка в такій же уніформі, що і Тацуя, зробила жест, ніби в неї розболілася голова. Це була третьокурсниця з команди техніків, Ідзумі Ріка.

Ріка-чан було б краще?

– Ти робиш це навмисно! Ох, добре, клич вже Ідзумін.

– Отже, Ідзумі-семпай. Що значить, «немає необхідності»?

Тацуя вже засвоїв, що ігнорування словесних ігор Маюмі не викличе занепокоєння.

Тож повністю пропустивши повз вуха діалог Маюмі і Ідзумі, сфокусувався лиш на першій частині фрази.

– Що? Ах... Шіба-кун, спостерігай за змаганням Саєгуси. Я прослідкую за усіма іншими.

Учениця Ідзумі була невдоволена приєднанням Тацуї до команди техніків.

Не через почуття елітарності, а через велику гордість.

Можливо, вона думала, що впорається сама, без допомоги.

– Ось як. Зрозуміло.

Насправді, Тацуя хотів утекти, але можливості вже не було, оскільки все розділилося таким чином.

Тацуя кивнув без зайвих слів.

– Добре, довіряю її тобі.

Промовивши це, як в доповнення, Ідзумі зникла.

– Вона не погана людина.

Зітхнула Маюмі, дивлячи в спину дівчині, але її слова були для Тацуї немов легенький вітерець.

Незважаючи, що думає Ідзумі і як її захищає Маюмі, Тацуї це не стосувалося.

Хмара м›ячів - змагання схоже на теніс але немає визначених правил.

Один сет триває три хвилини, перерва між ними три хвилини, в матчі три сети. (У хлопців п’ять сетів)

Після початку, до сигналу завершення, кожні двадцять секунд, за допомогою стисненого повітря, на корт викидатиметься м’яч, на кінець, їх буде ціла хмара.

Так зазвичай.

Але змагання що проходило перед Тацуєю було дещо іншим.

Магічний стиль суперниці був подібний до Маюмі.

Як і очікувалося від обраних для цього змагання, вона дуже добре розумілася на магії Руху.

Схоже вона доповнювала образ швидкістю своїх фізичних рухів націлюючи CAD, у вигляді короткого пістолету, тримаючи його обома руками.

М’ячі, що були захоплені магією Руху, змінювали напрямок руху, ще до того як впасти на бік корту суперниці, вони летіли до Маюмі по не природній траєкторії, досягаючи сітки прискорювалися в двічі і поверталися назад.

Всі м’ячі без винятку.

Маюмі тримала CAD перед собою, двома руками, стоячи посеред корту.

Вона просто стояла ніби модель на картині.

Корт був покритий прозорими стінами, тому не було ні найменшого вітру, що міг би колихнути волосся, навіть найменшого пориву.

Вона тримала CAD, ніби молилася, в опущеному погляді світилося таємниче магічне світло.

Вже це не давало противнику жодних шансів на перемогу.

На око, приблизно десять сантиметрів.

Це найбільша відстань, на яку м’ячі проникли на половину противника.

Магія Маюмі не надавала м›ячам якихось певних координат.

Вона не користувалася сліпими зонами, а просто відбивала все назад, на противагу, магія суперниці, якою вона відбивала м’ячі по різноманітних хитромудрих траєкторіях, виглядала більш складною.

Тим не менш, лиш Маюмі заробляла бали.

В односторонньому порядку, не втрачаючи жодного.

В той момент, коли пролунав сигнал завершення першого сету, суперниця обезсилено впала на коліна на корті.

Здається само руйнівні дії суперниці, відображають її відчай.

Маюмі, маніпулюючи магією, виглядала спокійною і зосередженою, але її внутрішні емоції не були такими.

Почувши сигнал завершення, вона видихнула, ніби не дихала до цього моменту.

Ніхто і уявити не міг, що вона змагалася з усіх сил.

Вона не була зарозумілою, а розуміла, що об’єктивно переважає суперницю в магічній силі. Дотримуючись подібної стратегії, перемога в наступних сетах забезпечена.

Проблема полягала в погляді, що дивився на неї за меж корту.

Вона звикла до поглядів.

Вона жила в центрі загальної уваги з моменту коли почала себе усвідомлювати.

Погляди заздрощів, погляди, що приховували темні ревнощі і хіть, були знайомі їй як повітря.

Однак, погляд, який вона відчувала останні три хвилини, був її першим.

Здавалося, що він проникає наскрізь.

Він був ще глибший, якби вона була гола. (Хоча вже це була проблема)

Було б зрозуміло, якби він був спрямований на спідницю (чи шорти) або широко розкриті груди.

Погляд, який відчувала Маюмі, погляд Тацуї, не був настільки звичайним.

Не тільки шкіра, а те що під нею - плоть, кістки, кров, все те що складає її тіло, до того ж її наміри, почуття, цінності, звички, рефлекси, уподобання, минуле, що формує її сьогодення, талант зусилля, що підтримують її - все те, що складає людину «Саєгуса Маюмі», було зчитано поглядом, що викликав невідомий страх.

Це перше, коли Тацуя уважно стежив за матчем Маюмі.

Однак, за учасниками першого року, за яких відповідає, він багато разів стежив з тієї ж відстані і ті ніколи не жалілися, що їм не комфортно.

Вона подумала, що молодші дівчата не здатні відчути щось подібне.

Тоді це відчуття її власна ілюзія, або лише вона здатна це відчувати.

Зараз була трихвилинна перерва. Зазвичай, підчас неї, гравці витирають піт і поповнюють вологу.

Проте, рушник і вода знаходилися в сумці, що стояла біля Тацуї.

Зійти з корту, означало підійти до Тацуї, туди, де він вичікує її.

Маюмі трохи боялася сходити з корту.

Тим не менш, знаходитися постійно на корті було не нормальним. Хоч вона не зробила жодного кроку, та краще все ж сісти та й вологу треба відновити. Також потрібно було змінити корт.

Якби це були лише члени наглядового комітету, та вона не могла змушувати нервувати учнів менших класів, які прийшли підтримувати її.

Маюмі глибоко зітхнула, видихаючи все своє занепокоєння.

«Тримайся, жінка повинна бути мужньою».

Маюмі наказала ногам рухатися.

– Дякую за вашу важку роботу.

Перед учнем молодшого класу, що дав їй рушник, Маюмі відчула розчарування. Таємнича задуха зникла, немов ілюзія.

Як завжди, всі його думки під звичним серйозним виразом, він приховував за незворушним лицем, яке вона не могла прочитати. Хлопець, який викликав відчуття занепокоєння і якого вона не могла прочитати, все ж давав відчуття певної безпеки і що ніколи не зрадить.

Попередні слова «про молодшого брата» були випадково придуманим жартом, щоб подражнити Тацую, хоча. Та навіть якщо це було жартом, але з іншого боку, також містило певні наміри Маюмі.

Вона вирішила, що боятися його даремно, тому прийняла вперту позицію.

– Не потрібно дякувати за важку роботу, матч ще не закінчився. Не час розслаблятися.

Хоч Тацуя член команди, та він не гравець.

Його черга настає до і після матчів, а підчас них він залишався лише спостерігачем, тому говорити йому «не час розслаблятися», було смішно, але Тацуя нічого не сказав, просто взяв до уваги.

– Ні, закінчилося.

Сказав він, вказуючи на більш важливіші обставини.

– Що?

– У суперниці не залишилося сил продовжувати матч. Навіть якщо вона вийде в наступному сеті, то впаде посеред нього. Персонал підтримки має це розуміти. Змагання закінчиться їхньою здачею.

Коли Маюмі поглянула в бік корту, стратегічна команда супротивника, говорила про щось з суддями.

Суперниця сиділа на лавці, покрита медичними датчиками.

– Виснаження сайонів, через постійну активацію магії. Напевно, помилка в розрахунку сил. В неї недостатньо сил, щоб бути вашим опонентом, Президент.

– ...Ти зрозумів, просто побачивши?

– Якщо придивитися, можна зрозуміти.

Хоч вони не могли чути слова Тацуї, та як тільки він закінчив, суді оголосили що другий гравець утримався.

Маюмі стояла з шокованим виразом, це було не звично, зазвичай вона б розсміялася, але Тацуя підійшов до неї без жодної посмішки і закликав рухатися.

– Давайте підемо до намету. Краще перевірити CAD, при підготовці до наступного змагання.

– Так, добре. Залишаю це на тебе.

Хоча Тацуя повністю взяв на себе ініціативу, Маюмі не чинила безглуздого супротиву, вона прослідувала за ним, прихопивши свої речі.

Передавши CAD Тацуї, який запустив обладнання для налаштування, вона сіла поряд з ним.

Поруч, пліч опліч.

Вона не носила охолоджуючу куртку, що була їй по коліна, зараз на ній була її «тенісна форма», яку вона носила підчас змагання, але це не через її пустотливий характер, скоріш Тацуя викликав у неї не природній холод.

Хоч стільці розташовувалися досить близько, що їх плечі торкалися один до одного, але Тацуя навіть не поглянув на відкриті стегна.

Наразі Маюмі теж не звертала на це уваги.

Вона повністю сфокусувалася на обладнані для налаштування, ніби до неї був під›єднаний її власний CAD.

– Хіба тобі не потрібно провести вимірювання?

– Навіть якщо я встигну переписати програму, у нас лише десять, п›ятнадцять хвилин, не залишиться часу для перевірки. Тому, не потрібно турбуватися про додаткове вимірювання.

Таке іноді траплялися, під час їх буденних розмов, але цього разу Маюмі несвідомо схилила голову в зацікавлені.

Звучить так, ніби можливо провести приблизні вимірювання, не використовуючи обладнання...

– ...Ти можеш визначити, просто подивившись.

– Я зрозумію. Президент, напевно, теж розуміє?

– Гм... теж...

– Якщо ви маг, то можете зрозуміти чи нормально активується магія, чи функціонує CAD належним чином, чи ні, навіть без використання вимірювального обладнання. Звісно, ви теж можете зрозуміти.

– Я розумію.

– Я обізнаний лише в певних деталях.

Очі Тацуї все ще слідкували за рядками коду

Маюмі було дуже цікаво, в якій мірі обмежені ці «певні деталі», та вона не могла заважати роботі інженера, щоб задовільнити свою цікавість.

Від’єднавши обслуговуюче обладнання, вимкнувши живлення, перевіривши як відчувається курок, або ж перемикач послідовностей активації, Тацуя повернув CAD Маюмі.

Як і обіцяв, він не торкнувся внутрішнього коду.

Від чого Маюмі подумки, з полегшенням зітхнула (хоча вона мала намір це приховати, але Тацуя підмітив), та чомусь узявши CAD вона провела пальцем по курку, а потім повісила його на стегно.

– Президент... Це трохи нервує, тому, будь ласка, не направляйте на мене дуло.

Якщо бути точним, то CAD не мав «дула».

Деякі великі CAD, типу гвинтівки, мають декоративні елементи, що створюють на кінчику вигляд «дула» лазерної зброї, але у випадку CAD у вигляді пістолета, будь то кроткий чи довгий тип, «дуло» мало металеву поверхню.

Однак, оскільки форма в цілому нагадувала справжній пістолет, тим хто був знайомий зі страхом вогнепальної зброї, ставало трохи не по собі, якщо на них націлене «дуло».

– О, вибач.

Він не знав наскільки вона близько знайома з подібним, але вона відразу щиро вибачилася і відвернула ствол CAD від нього.

– Це я повинен вибачатися. Турбую вас дрібницями.

– Не хвилюйся. Це ж манери. То як він?

Тацуя правильно інтерпретував, те що хотіла запитати Маюмі, хоча питання було надто простим.

– Думаю, що він добре налаштований. Не розігнаний, не має жодних ексцентричних доповнень, все зроблено відповідно до стандартів і правил. Існує також деякий зайвий акцент на стабільності, що трохи ускладнює запуск послідовностей активації, але можливо такі налаштування ідеально розкривають магічні сили президента.

В нинішній ситуації не було місця для лестощів чи прискіпувань і Тацуя сказав усе як думав.

Він відповів на її питання все ще дивлячись на послідовність активації на екрані приладу налаштування і коли він повернувся, то помітив, що Маюмі дуже засоромилась.

– Справді?... Хе-хе, чомусь я щаслива.

Кутки її очей трохи почервоніли, вона підвела погляд і злегка посміхнулась.

Порівняно з сором’язливим червоним рум›янцем, цей вигляд викликав більше збентеження.

– ...Справді?

Відповів він простим питанням, бо зараз не було часу, але його справжнім було, хіба Маюмі не звикла щодня чути компліменти.

– Так. Хіба не відчуєш щастя почувши похвалу від того, хто зазвичай не робить компліменти?

Тацуя не вважав себе дорослим.

Об’єктивно, він вважав себе все ще не зрілим.

Тим не менш, йому здалося, що Маюмі вважає його одним з рідких членів суспільства, що не здатний лестити і трохи не погоджувався з цим.

– ...Я можу бути таким же ввічливим, як і решта.

Але Маюмі лише посміхнулась, посмішкою, що говорила, що вона бачить крізь його грубі відмовки.

– Ти лестив?

– ...Ні це не так.

Від її тріумфальної посмішці, йому було трохи прикро, але він не мав сумнівів, що якщо продовжить, то потрапить у бездонне болото.

До того ж, у нього не було нагальної необхідності це спростовувати.

Тацуя люб›язно прийняв посмішку Маюмі.

На Турнірі дев’яти шкіл, Хмара м›ячів має найбільше число матчів на день.

Код моноліту, з шістьма матчами мав найбільшу кількість ігор, Хмара м›ячів, як і Руйнування стовпів, мала п’ять матчів, та матчі Код моноліту та Руйнування стовпів були розділені на два дні, тоді як усі п’ять матчів Хмари м›ячів проходили за півдня.

Хоча матч короткий за часом, навантаження на гравця не можна назвати малим, оскільки характер змагання вимагає повторення магії, що не дає можливості дихнути протягом трьох хвилин.

Тому і кажуть, що для того щоб пережити це змагання, важливо зменшити споживання магічної сили.

Звичайно, бажано було отримати дві перемоги поспіль.

Гравці не ризикували відбивати усі м’ячі, а для збереження темпу, реагували лише на ті, що потрапили б в залікову зону.

Такі гравці, як Маюмі, що могли підтримувати постійний темп від початку і до кінця сету, не були порушенням правил.

Однак Маюмі не пишалась своїми силами, бездумно.

З одного боку вона зважала на стратегію.

Дві перемоги підряд були обов’язковою умовою. Тоді ніхто не зможе сказати, що вона досягла усього лише грубою силою.

Використання лише одного методу, не зовсім підходить для цього змагання, змагаючись одним методом магії, просто відбиваючи всі м’ячі, вона запобігала своєму виснаженню, через надмірну активацію магії. Також це позбавляло можливості говорити, що не вміє контролювати свою магічну силу.

У будь-якому випадку, викладатися на повну від самого початку гри це її талан.

Коли почався другий раунд, Маюмі була в рідкісній розгубленості.

Вона була в непоганому тонусі.

Як і минулого разу, пройшла вже половина раунду, та противник не змогла заробити ні очка.

Та розгубленість виникла з іншої причини.

«Чому?»

Звісно, завдяки тому, що перший супротивник здався, вона змогла відпочити трохи довше ніж зазвичай.

Однак щільний розклад, п’ять раундів за півдня, досі був в силі.

Незважаючи на те, що вона стала слабшою через втому, здавалося що її сили не відновилися достатньо, щоб вона змогла це відчути.

Це означало, що для цього була якась незвична причина.

Існує лише одне припущення.

Маюмі вирішила розпитати учня молодшого року, відразу після сигналу завершення сету.

– Тацуя-кун, ти копався в програмі?

Усе відрізнялось від першого раунду.

Разом з сигналом про закінчення, Маюмі кинулася до Тацуї, за межами корту.

Тацуя не зміг приховати збентеження від несподіваного нападу Маюмі, однак відповів спокійним тоном.

– Програми я не торкався. Не повинно бути жодних проблем в роботі, але вас щось турбує?

– Брехня!

Імпульсивно викинувши руку в перед, що навіть здавалося пролунав звук змаху, Маюмі тнула пальцем в кінчик носу Тацуї.

– Ефективність побудови послідовності явно зросла. Оскільки не було часу, щоб замінити апаратну частину, я можу лише припустити, що була змінена програма!

– ...Ефективність покращилась, вірно? Замість того, щоб знизитись.

Розгублено запитав Тацуя, на що напружена Маюмі не очікувала.

– Це... Це правильно.

Здається, вона нарешті зрозуміла, що її скарги на поліпшення ефективності є нерозумними, доки ефективність не погіршиться.

– У будь-якому разі, може сядете.

Збентежений співрозмовник, подав Маюмі, рушник, який вона розгублено взяла і на мить поглянувши на нього, з полегшенням, сіла на лавку.

– Ефективність покращилась, бо я почистив сміття.

Тацуя, що сів поруч на відстані на половину тіла, не наважився поглянути в очі Маюмі.

– Не обманюй. Я спостерігала за усім, сидячи поруч. Ти не розбирав і не чистив його і навіть не застосовувався засіб для очищення..

Ображено сказала Маюмі, на що Тацуя спокійно відповів.

– Ні, я чистив не апаратну частину, я видалив сміття з програмного забезпечення.

Також ефективність CAD залежить від психічного стану користувача.

Недовіра до інженера істотно знижує продуктивність CAD.

Так як він зробив усе без її поінформування і попередньої згоди, Тацюя подумав, що повинен роз›яснити все детальніше.

– У файловій системі CAD президента залишились системні файли для оновлення, тому я їх видалив. Сміття такого роду рідко накопичуються в ОС CAD, та все ж таке трапляється. Після видалення таких не потрібних даних, ефективність CAD дещо збільшується. Однак, це не той рівень, що може бути відчутним у нормальних умовах, тож я раніше не пояснив. Виявилося, у президента гостре сприйняття. Я був приголомшений.

– О, ну тоді усе нормально, у такому випадку.

Його голова була опущена в глибокому поклоні і Маюмі панічно замахала руками.

– Тацуя-кун, ти просто виконав свою частину роботи. Це я висловила свої сумніви і вибачаюсь за це.

Коли Тацуя підняв обличчя, Маюмі також опустила свою голову.

Тацуя подумав, що ця людина дуже швидко змінюється.

– Тоді, давайте закінчимо цю розмову на цьому.

Тацуя також подумав, що вона людина, що може легко визнати свої помилки.

– Вірно.

Напевно так і стають зрілішими.

– Ей, Тацуя.

Навіть так, вона не ставила себе зверхньо над ним.

– Так?

– Пізніше це обслуговування... Видалення сміття? Можеш розповісти мені як це зробити?

Не було жодного злого наміру.

– Без проблем. Але зараз, будь ласка, зосередьтесь на грі.

– Звісно. Залиш це сестричці!

Ставлення старшої сестри викликало теплу посмішку.

Маюмі залишала супротивників, у усіх наступних раундах, без єдиного очка і перемогла в жіночій Хмарі м›ячів.

◇ ◇ ◇

Руйнування льодових стовпів, також відоме як Руйнування стовпів, проводилося на відкритій арені дванадцять метрів завширшки і двадцять чотири метри в довжину. Арена була розділена навпіл, і на кожній стороні стояло дванадцять льодяних стовпів, дванадцять метрів у висоту. Той хто знищить усі льодові стовпи на стороні противника, переможе.

Завдяки своїй природі, Руйнування стовпів вимагало надзвичайно масштабної підготовки.

Необхідно було підготувати сотні льодяних стовпів в розпал літа, тому навіть за повної співпраці магії, не можливо було підготувати велику кількість бойових майданчиків, через значні обмеження.

Навіть на цьому Турнірі дев’яти шкіл, могли підготувати чотири арени по дві для чоловічих і жіночих команд, головним, чином через обмеження у виробництві льоду. Через це обмеження, на день проходило усього вісімнадцять раундів на двох полях, дванадцять у першому раунді і шість у другому.

– Однак це змагання інтенсивно споживає магічну енергію. Якби вони проводили усі п’ять раундів в один день, гравці цього б не витримали. В фінальній лізі, другого дня, інтервал між іграми скорочується. Тож висловлювання, що Руйнування льодових стовпів виграють най витриваліші, правдиве.

Тацуя немов читав лекцію, розповідаючи про деталі, які Шізуку засвоювала жадібно киваючи.

Тут також знаходилась і його сестра, але їй не потрібно було цього розповідати.

Вони, троє, знаходились не на трибуні, а зоні для персоналу.

Їх митою було спостереження за найближчою грою Канон з близької відстані, щоб зрозуміти, на що схоже це змагання.

Канон та Ісорі обговорювали останні моменти, тож їх не можна було переривати.

Інші пішли поглянути на Хмару м›ячів чоловічої команди.

Еріка потягнулась за Саякою, яка пішла підтримати Кіріхару, прихопивши з собою Мідзукі, яка запросила Мікіхіко, а Мікіхіко покликав Лео.

Почувши цю історію від Міюкі, Тацуя подумав, що вони доволі спритні, хоч хто саме, говорити не варто.

На арені, нарешті, з’явилася Канон.

По обох кінцях арени стояли платформи в чотири метри за вишки.

Звідти гравець захищає свої льодові стовпи і атакує ворожі, лише за допомогою магії.

Під час змагання на цій арені, всі обмеження безпеки скасовувалися, тому ця дисципліна вважалася найбільш екстремальною.

– Шіба-кун.

Побачивши, що Канон вийшла на платформу, Ісорі замахав Тацуї.

– Давайте також піднімемося.

Він також запросив Міюкі і Шізуку, що слідували за Тацуєю.

За платформою де стоїть гравець була кімната спостереження персоналу.

Тут знаходилося обладнання, яке дозволяло контролювати фізичний стан спортсмена і велике вікно, що дозволяло бачити все поле з гори.

– Як там Чійода-семпай?

Відчувши незручність від мовчазної атмосфери, Тацуя обрав найбільш нейтральну тему.

– Вона палає бойовим духом. Настільки, що я переживаю, що це вплине на її мотивацію в завтрашніх матчах.

На буденне питання Тацуї, з посмішкою відповів Ісорі.

Без тіні тривоги.

– Я чула, що перший раунд вона закінчила з найшвидшим результатом.

– Такий же у Канон Характер. Я все ж сподіваюся, що вона буде обережнішою, тому що заспокоююся спостерігаючи за нею.

На відповідь Тацуя криво посміхнувся, відчуваючи деяке зацікавлення.

Зранку, Тацуя відповідав за виступ Маюмі, тож не зміг побачити першого раунду.

Він просто знав, що Канон завершила перший раунд за коротший час.

Хоч це і так, та досить багато її власних стовпів було пошкоджено.

– Починається.

Вигук Шізуку змусив Тацую перевести погляд на арену.

З сигналом початку змагання, земля затряслася.

– Мінне джерело.

Не мінне поле, це було мінне джерело.

Рефлекторно побормотів Тацуя, побачивши сцену перед очима.

Швидкість і універсальність основні переваги сучасної магії, проте маги теж люди, тому мають сильні і слабкі сторони.

Оскільки магічний талант успадковується, тож не дивно, що родичі сильні і слабкі в одних тих же сферах.

Те, що кожен член сім’ї Йотсуба володіє унікальними навичками є винятком.

Серед потужних кланів, що володіли загально прийнятими навичками, іноді були ті, що виділялися специфічними, що надавали їм унікальний титул.

Одна з най відоміших «Залізна Стіна» сім’ї Дзюмондзі.

«Вибух» сім’ї Ічідзьо.

Сім’ю Саєгуса іронічно називали «всемогутньою» оскілки вона не мала такого напрямку.

Сім’ю Чіба називали «Магічні мечники». Цей титул відповідав їх майстерності, а не характеристиці, але поширювався на всіх представників клану.

А сім’ю Чійода називали «Джерело мін».

Серед магічних сімей Чійода спеціалізується на магії системи коливань, дистанційних коливаннях, що трясли поверхню.

Не важливо, що це: земля, пісок, бетон чи каміння.

Так чи інакше, коливання триватимуть доти, поки не зрівняють все з землею. Тобто магія «Мінне поле», в якій спеціалізувалася сім’я Чійода, приніс їй титул «Створювач мін» тобто «Джерело мін».

Під впливом вибухової вертикальної вібрації, що нагадували землетрус, одночасно руйнувалося два стовпи противника.

Суперник намагався захиститися магією системи Руху «Примусова зупинка», що анулювала переміщення, проте вона не встигала за «Мінним полем», в перемиканні між цілями для захисту і ті руйнувалися одна за одною. З двадцяти стовпів, п’ять вже впали один за одним, суперник також змінив тактику з оборони на атаку.

– Ох?

– Що?..

– ?

Разом з трьома іншими Тацуя висловив своє здивування, на що Ісорі лиш гірко посміхнувся.

Дивлячи на льодові стовпи протилежної сторони, що руйнувалися без будь-яких зусиль, він гірко похитав головою.

– Не знаю, хвалити чи лаяти її без розсудливість... Метод Канон - знищити противника раніше ніж знищать її.

– Ні, ну... Я думаю не така вже погана тактика.

Оскільки опонент перейшов до атаки, його захист знизився.

Тоді як у Канон залишилося шість стовпів, вона вже знищила всі стовпи суперника.

– Перемога!

Канон, зійшла з вишки показавши знак «V», з гордою посмішкою.

Звичайно, ця посмішка призначалась Ісорі

З виразом на обличчі, «що ж з тобою поробиш», Ісорі все ще посміхався.

– Як би сказати...

– Добре спрацювались?

Не змогла висловити своє враження Міюкі, Шізуку висловилась коротко.

– Ви двоє повинні сказати, що ці двоє добре розуміють один одного.

Почувши слова цих двох, Тацуя показав гірку посмішку, але по іншій причині.

Та він справді думав, що ці двоє «добре спрацювались».

Відчувається, що ці двоє дійсно злагоджені.

Навіть якщо гравець і підтримка не вийшли на арену разом, билися вони як одне ціле.

«Однак», подумав Тацуя.

«Якщо ця комбінація так добре спрацювалася, чи зможе Ісорі так добре виконати свою роботу з іншими гравцями».

На сорок гравців, було вісім інженерів.

В середньому, кожен інженер відповідав за п’ять гравців.

Тацуя, відповідав за дівчат першого року і тому на ньому було шестеро людей. Якщо враховувати незаплановану роботу зранку, то сімох.

Якщо у нього буде сильний емоційний зв›язок з одним гравцем, чи зможе він так само добре працювати з іншими.

І це саме стосувалося самого Тацую.

Чи змаже він зробити усе можливе для Шізуку і Хоноки, як для Міюкі.

– ...Шіба-кун, що сталося?

– Ні, нічого.

Він не міг прямо запитати Ісорі, «чи зможеш ти працювати так само віддано з іншими гравцями?»

Тому замаскував це питання, безглуздою і беззмістовною відповіддю.

◇ ◇ ◇

Канон, що пройшла до третього раунду (у супроводі трійки з Тацуї, Міюкі і Шізуку) повернулась до намету, і здивувалась несподівано важкій атмосфері.

– ...Що сталося?

Запитав Ісорі у Сузуне, яка зберігала свій звичайний настрій.

Сузуне повернулась з таким же невиразним виразом не обличчі, як зазвичай.

– Результати Хмари м›ячів у хлопців виявились не настільки добрими як очікувалось, тож ми перераховуємо прогноз.

Позиція в рейтингу на Турнірі дев’яти шкіл визначалась загальною сумою балів усіх змагань.

П›ятдесят очок за перше місце, тридцять очок за друге місце і двадцять за третє.

У швидкісній стрільбі, бою на дошках, ілюзорній битві за четверте місце дають десять очок, у хмарі м’ячів і руйнуванні стовпів матчі за місця з четвертого по шосте не проводиться тому учасникам дають по п’ять очок кожному.

У коді моноліту дають сто очок за перше місце, шістдесят - за друге, і сорок - за третє місце, таким чином, він стає найважливішим змаганням з точки зору балів.

Половина балів Дивізіону новачків, також буде додана до загального рейтингу.

Такою була система розподілення очок Турніру дев’яти шкіл.

Тим хто займав з четвертого по шосте місце, бали не нараховувалися, та у цей структурі, навіть якщо ви програли змагання, ви ще могли набрати достатньо балів для перемоги в загальному рейтингу, посівши друге чи трете місце; однією з умов для перемоги було досягти фінальної частини більшості змагань, максимальною кількістю представників команди.

– То все пройшло не за розрахунками...

– Поразки в першому другому і третьому раундах.

Голос, що відповідав схвалюваному Ісорі, звучав на противагу, холодно.

– Хоча ми пройшли на змагання наступного року, на подібний результат ми не очікували.

Можливо ці слова звучали холодно, тому що той хто їх чув був шокованим.

Дійсно, відчувалося, в порівняні з іншими дисциплінами, що чоловічій Хмарі м’ячів чогось не вистачає.

Вони звісно не мають настільки ж потужних гравців, як в жіночих Швидкісній стрільбі Хмарі м’ячів чи Бою на дошках, або чоловічому Руйнуванні стовпів, які можуть сказати «ми не залишаємо шансів на перемогу», та все ж були достатньо кваліфіковані, щоб поборотися за перемогу.

– Хоч важко спрогнозувати результати в Дивізіоні новачків, та враховуючи поточні результати, ми ще в безпечній зоні, якщо переможемо в жіночій Битві на дошках, чоловічому Руйнуванні стовпів, Ілюзорній битві і Коді моноліту.

Доповів другокурсник з команди стратегів.

Тацуя, який слухав його з боку, вважав ці розрахунки завищеними.

Вони очікують перемоги в чотирьох останніх дисциплінах з шести і у хлопців, і у дівчат, в Основному дивізіоні.

Якщо в них братимуть участь Катсуто і Марі, можна очікувати, що перемога в кешені, але якщо станеться нещасний випадок, це може повністю зруйнувати моральний дух.

Але це не турбота Тацуї.

Він мабуть перевищив свої повноваження, турбуючись про подібне.

Його більше цікавило дещо особисте.

В чоловічій Хмарі м’ячів участь брав Кіріхара.

Незважаючи на те, що він досить безрозсудний, в нього є і сильне почуття відповідальності.

«Він, напевно, в депресії?..»

◇ ◇ ◇

Після закінчення дня змагань, при заході сонця, у вітальні готелю він зустрів Кіріхару.

На перший погляд, той виглядав як звичайно.

Саяка сиділа поруч з ним.

Він намагався видаватися веселим, але з першого погляду було зрозуміло, що він змушує себе сміятися.

– Кіріхара-семпай, дякую за ваші зусилля.

– О, Шіба.

Тацуя подумував пройти повз, змовчавши, але не зробив цього.

– Я швидко програв у другому раунді. Розчаровує.

Певно, що він намагався здаватися в нормі, але, здавалося, відновився швидше ніж думав Тацуя.

Напевно спортсмени, що часто перемагають чи програють, психологічно більш гнучкі, або стійкіші до поразок.

Хоч на тренуваннях Тацуя постійно програвав і не мав великого досвіду в «змаганнях», багато чого не зрозумієш лише логікою.

Тацуя не зміг вирішити чи доцільні втішні слова, в даний момент, тому вирішив опиратися лише на факти.

– Вам просто не пощастило. Ви зустрілися з асом Третьої школи, що мав більше шансів на перемогу, програвши три сети з п’яти, в загальному втративши вісім очок. Оскільки суперник програв в третьому раунді, через виснаження довгою битвою з семпаєм, для нього це теж було достатньо болісно.

– ...А ти доволі прямолінійний.

Кіріхара не розгнівався на Тацую, який не намагався спростувати факт поразки, а холодним, спокійним аналізом намагався його заспокоїти.

– Хіба ти не подумав, що я в депресії?

Його тон і голос були більш розважальні.

– Думав, та не намагався втішати.

На декілька секунд повисло мовчання.

Кіріхара раптом вибухнув сміхом.

Так реготав, що зігнувся на дивані.

Настільки божевільно, що змусив хвилюватися Саяку, що знаходилася поруч.

Тацуя продовжував дивитися на нього без емоційно.

– Шіба... Як я думав, ти цікавий хлопець. В такі моменти, зазвичай, з незрозумілим виразом, роблять вигляд, що не помічають і проходять повз. А не вирішують відверто поговорити.

Він теж розглядав цю можливість, пройти повз, не помічаючи, та логічному Тацуї здалося, що буде не привітно, пройти мовчки. Однак, напевне здалося, що він любить втручатися в «не свої справи».

Тацуя подумав, що не варто замислюватися про свою привітність, але...

– Але дякую, завдяки тобі, я освіжився. Якщо ти сказав, що це була «важка перемога, значить так і є». Це показує, що мені ще рано здаватися.

...Це здавалося малоймовірним.

Чи справді так думає Кіріхара, це вже інше.

І неважливо, чи це був результат, на який сподівався Тацуя.

◇ ◇ ◇

Хоч результати змагань були дещо не сподіваними, це не вплинуло на роботу персоналу.

Хоча для персоналу, що відповідає за всілякі господарські речі, може й так, але Тацуя з команди техніків. Серед лідерів Першої старшої школи, не було дурнів, які закидатимуть додатковою роботою, що може зашкодити виконанню основної.

Підготувавшись до змагання Дивізіону новачків, що розпочнеться після завтра, він перевірив стан учасниць, що були під його опікою і можливі не відповідності в налаштуваннях CAD, на цьому, сьогоднішня робота була завершена.

На стійці реєстрації він отримав продовгуватий пакунок, що прийшов для нього і повернувся до своєї кімнати.

Час вечері ще не настав.

Сьогодні у нього було достатньо часу, щоб перевірити отриманий пакунок.

Він поглянув на годинник, щоб визначити час до відвідування їдальні.

Ще залишалося трохи часу, до зустрічі з Міюкі.

Він відкрив посилку і перевірив вміст.

Сьогодні вранці, він попросив Третій відділ розробок FLT (Фоур Леарс Технолоджі) дещо зробити для нього.

Всі компоненти були універсальними, форма проста, конструкторська схема була розроблена настільки, що виробничий автомат міг скласти це з легкістю, але те, що це було зроблено за пів дня, все ж вражає.

«Сподіваюся, пан Ушіяма себе не перенавантажує...»

Себе, чи свій персонал.

У своєму електронному листі, він постійно наголошував, що це «в більшості іграшка».

Але час не повернути назад, тому вже не має потреби про це турбуватися.

Коли він зняв паперову упаковку, виявив тонкий, жорсткий, зачинений футляр. В таких зазвичай транспортують CAD у формі гвинтівки.

Щоб відкрити замок, він ввів звичний набір цифр.

Насправді там був «меч».

Те що дістав Тацуя нагадувало меч середніх розмірів, з гардою вздовж руків›я.

Довжиною сімдесят сантиметрів, без руків’я п›ятдесят. Тільки формою.

Без леза.

Його і не передбачалося, це з самого початку не розроблялося к «меч».

Хоча саме слово було суперечливим, але він мав вигляд залізного бокуто18 середніх розмірів.

Або плоскої пластини з руків’ям меча.

Хоча це була звичайна металева дубина.

Натиснувши на активаційний перемикач, він влив трохи сайонів, по руці пройшло знайоме відчуття.

Така ж, як палиця Еріки, зброя з вбудованим CAD.

Його застосування є більш обмежене, ніж у звичайного спеціалізованого CAD, він забезпечує лише один тип послідовності активації. В той час як CAD Еріки має функцію перемикання програм, як звичайний спеціалізований CAD, цей прототип був з вбудованим спеціалізованим CAD з єдиною функцією.

Він оцінив відстань до стіни, думаючи провести тес, коли в двері хтось постукав. Як добре під гадано, криво посміхнувся Тацуя, поклавши прототип на стіл.

Ще трохи раніше за призначений час, але ознаки, по той бік дверей, вказували, що всі друзі прийшли разом.

Спочатку він збирався приховати прототип, але подумав, що не варто.

До речі, він підходить одному другу.

«Здається, буде цікавіше як що він протестує його, а не я», подумав Тацуя, відкриваючи двері.

– Старший брат, ми вам не заважаємо?

Першою, хто заговорив, була його молодша сестра.

Коли він запросив увійти, за Міюкі, майже підносом, прослизнула Еріка.

Далі Хонока, Шізуку і Мідзукі, в кінці Лео і Мікіхіко.

Замість того, щоб сказати про «леді вперед», це скоріше пов’язано з енергійністю особи.

Хоч це двомісний номер, на одного, він був призначений для зберігання обладнання, тож з такою кількістю людей, тут було тіснувато

Стільців і ліжка не вистачало, дехто сів на стіл. Та оскільки це було зроблено досить акуратно, Тацуя нічого не сказав.

Цим дехто була Еріка, і звісно вона єдина помітила «меч», що, природно розпалив її інтерес.

– Тацуя, це... макет? Це муляж чи справжній меч.

– Ні.

– Тоді, металева палиця?

– Ні... Не думаю, що в цій країні є майстер бойових мистецтв що користуватиметься металевою палицею.

– Майстер бойових мистецтв, в наш час... Тоді що? ... А може «мітла»?

Покрутивши його в руках, огледівши з обох сторін і помітивши спусковий гачок на вершині рукояті, вигукнула Еріка.

– Правильна відповідь. Точніше, зброя з інтегрованим CAD. Також відомий як бойовий девайс. CAD зі спеціалізованою магією, або як підсумок, зброя для ближнього бою з цією магією.

– Ох...

Вигук голосу був пов’язаний не з унікальністю інтегрованих CAD, а через те що вперше бачила його в формі «меча». Не тільки Еріка дивилася на те, що було в її руках, Хонока і Шізуку також дивилися на нього з інтересом в очах.

Можливо, Міюкі пригадала розмову минулої ночі. Її лице говорило «О, ось що воно».

Мідзукі і Мікіхіко, здавалися менш зацікавленими. Можливо вони з тих, кого приваблюють знайомі речі, а не нові.

Тацуя поглянув на людину, що стояла з боку і пустотливо посміхнувшись, взяв прототип з рук Еріки.

– Лео.

І кинув його Лео, що дивився в інший бік.

– Ох! Тацуя, це ж не небезпечно.

Насправді він дуже хотів доторкнутися, але прикидався не зацікавленим, через дивне протистояння з природним ворогом - Ерікою, тому жадібно схопив за руків’я.

Тацуя не звернув увагу на його протест, а звернувся до нього з провокаційним сміхом.

– Не хочеш спробувати?

– Е, я?

Лице Лео вмить оживилося.

Еріка, що стояла поруч, про бормотіла, – Його так легко зрозуміти... – Тацуя лиш кинув на неї оком і поглянув на Лео.

– Це бойовий девайс, що використовує магію зміцнення за тим же принципом, що і Ватанабе-семпай підчас Бою на дошках. Якщо замінити лезо, вийде ріжуча зброя. Я думаю, він для тебе ідеально підійде.

– Тацуя, це ти його розробив?

– Так.

– Стривай.

В розмову Лео і Тацуї втрутився Мікіхіко.

Спочатку він виглядав не зацікавлений, але уважно слухав.

– Змагання Ватанабе-семпай проходило ж вчора? Ти розробив це за день? Він не виглядає не доробленим.

– Всі компоненти стандартні. Зовнішній корпус теж зі звичайного сплаву, без специфічних матеріалів.

– Але його ж неможна було зібрати в ручну? До того ж у тебе не було стільки часу.

– Звісно. Я розробив лише проект, а зібрали його на виробничому автоматі в майстерні знайомого.

Міюкі, яка знала всі обставини, заледве не пирхнула, почувши «майстерня знайомого», але давно підготувала декілька масок на такий випадок, тому нічим не видала брата.

– Ну. Лео... Не хочеш спробувати?

Тон Тацуї був таким, ніби шепотів Мефістофель.

Очевидно, що він щось задумав, та цій приманці було важко опиратися.

– ...Гаразд. Я буду твоїм лабораторним пацюком.

– Він піддався.

Шепіт Шізуку висловив думки усіх присутніх.

Після чого Тацуя дістав HMD19 (Холмед-моунтед дісплей) з оптичними дзеркалами і вмонтованим динаміком.

– Ось посібник.

Лео, якому запропонували HMD, здається не зрозумів слів Тацуї і дивився з нерозумінням в погляді.

– Прошу, інструкція з користуванням пристроєм записане в середині.

– А? Так...

Напевно в предметі, що передали йому (точніше кинули), знаходилося відео та аудіо документація, що до CAD, інтегрованого в зброю. З виразом «нарешті зрозумів», Лео взяв HMD у Тацуї.

– Це ж вид віртуального терміналу?

Запитала Хонока, хоч зацікавленими були усі.

Для недосвідчених магів, віртуальні інформаційні термінали були шкідливими.

Відповідно до цієї істини, студентам Першої старшої заборонено їх використовувати.

Тацуя, який вперто використовував екрані термінали, пропонував своєму другу користуватися віртуальним, і хоч той містив лише відео і аудіо, у всіх були сумніви.

– Тут немає нічого такого, хоч звісно вони подібні.

– ...Чи це добре?

– Що? Ох... Шкідливість віртуального терміналу?

– Е, так.

– Не потрібно хвилюватися. Шкода віртуального терміналу збільшується від недосвідченості. При реальних випробуваннях це скоріше корисний інструмент.

– Я не розумію що тут корисного...

З самого початку Хонока ввічливо розмовляла з Тацуєю, так ніби тон Міюкі був заразний.

– Магія - це технологія тимчасової зміни реальності відповідно до сприйняття. Віртуальні термінали це технологія що створюєте фіктивні зображення, що видаються як реальні.

Можливо через рефлекторність, коментар Тацуї був ввічливим і детальним.

– Обидва вони схожі в тому, що проектують в реальність не реальні речі. З іншого боку, використання віртуального візуального обладнання, не вимагає докладання зусиль, для зміни реальності. Також не має можливості провалу модифікації. В цьому ж заключається ризик використання віртуального терміналу.

Тут Тацуя зробив паузу.

Тому що подумав, що занадто багато говорить для пояснення.

Втім у друзів, що стояли перед ним, обличчя говорило, наполовину зрозуміло, а на половину не розумію. Певно сказаного було не достатньо і він вирішив продовжити пояснення.

– Пристрій віртуального візуального сприйняття, може створити ілюзію, що реальна подія може бути змінена без жодних труднощів. Люди які не можуть використовувати магію, не мають таких ілюзій від самого початку. Якщо ж ви досвідчений чарівник, ви впевнено відрізнятимете, що ви можете зробити, а що ні. Однак існує ймовірність того, що незрілий маг сплутає вигадану реальність у апараті віртуального сприйняти з реальністю явища, модифікованого магією і в результаті не правильно оцінить свою компетентність.

Незрілий маг, який звик до віртуального обладнання, що модифікує без труднощів і невдач, не може зрозуміти чому не зміг змінити подію магією. Воля до критичного мислення та мотивація до критичного мислення також порушуються. Тому і говорять, що віртуальні термінали шкідливі для незрілих учнів, що вивчають магію.

Він знову зробив паузу і поглянув в обличчя своїх друзів.

Він більше не бачив потреби пояснювати, але на всяк випадок, вирішив додати короткий висновок.

– Іншими словами, існує проблема у визначені того, що саме ви можете зробити, а чого ні, утворюючі ілюзію. Не має жодних проблем у тому, якщо використовувати віртуальне обладнання для попереднього тестування. Такий віртуальний досвід, також має позитивний бік, для проектування і конструювання необхідного магічного виразу. Однак, з огляду на те, що важко виділити лише корисний аспект, на мою думку доцільніше запровадити загальну заборону віртуальних терміналів.

– Дійсно... Я багато чому навчилась.

Відчувши, що Хонока занадто багато киває, Тацуя подумав, «Я забагато сказав».

Навіть якщо вона сильно покладалась на нього, він не мав що відповісти...

Це були справжні думки Тацуї..

◇ ◇ ◇

Випробування прототипу проходило після вечері, запозичивши один з тренувальних майданчиків Турніру дев’яти шкіл.

Його забезпечив не Тацуя, а Еріка, котра скористалась своїми зв›язками.

Прибувши сюди, Еріка використовувала вплив своєї сім’ї, але впала у відчай.

Невже сталося щось, що змінило її погляди?

До речі, як пригадував Тацуя, щось подібне сталося підчас банкету.

Однак, як би він не хвилювався про це, Тацуя нічого не міг з цим вдіяти.

Він також розумів, що ці емоції насправді не турбували його серце.

Адже його емоції поверхневі.

Тож відвертіше буде, у такому випадку, надати вищий пріоритет цікавості інженера.

Зауважив собі Тацуя і нагадав, що знову лізе не в свої справи.

– Лео, ти зрозумів механізм використання?

Далі слід було цілковито зосередитись на тесті.

Незважаючи, що річ була зроблена для розваги, навіть якщо це простіша композиція існуючої магії, це все ще було випробування нової магії, нового пристрою.

Цього разу Лео, а не Тацуя постраждає від нещасного випадку.

– Оу, ну... Але чи на справді я можу зробити таку річ?

Під «такою річчю» мова йшла про заплановані дії прототипу, продемонстровані в ＨＭＤ.

Що не кажи, був єдиний спосіб це перевірити.

– Щоб переконатися в цьому і проводиться тест.

– Д-дійсно.

Цей полігон знаходився на відстані, приблизно, тридцяти хвилин пішки від готелю.

В день проблем не було, а зараз була опівніч.

Також не було б проблем в районі міста, та це була військова тренувальна база в горах.

Міюкі і Еріка чинили рішучий опір, але якимось чином, їх вдалося переконати залишитись в готелі.

Йому все ще було не спокійно тож він попросив Хоноку наглянути за Міюкі, а Мідзукі не спускати очей з Еріки

І зараз, було лише двоє, Тацуя і Лео.

–Ну, то чому б нам не почати.

– Так точно.

Вони від самого початку не збиралися різати манекен (вони мали намір вдарити його).

Спочатку треба було перевірити рух зброї з вбудованим CAD, без будь-яких дій.

– Давай.

Лео натиснув перемикач на рукояті.

Від натискання, пройшов м’який відгук.

Натиснув пусковий гачок вказівним пальцем і влив мисленнєві частки.

На відміну від зовнішності Лео, потік його сайонів не мав вибухової сили, але забезпечував відміну стійкість і вправність. Ні, був один аспект, він був не жорстким, а витривалим.

Якщо CAD не відкалібрований для індивідуального використання, не буде жодних допоміжних функцій для конструювання послідовності активації, тому в переході послідовності в магічний вираз виникала певна затримка.

Приблизно шість десятих секунди.

Проте, це було набагато швидше ніж на практичних заняттях.

Це було пов’язано з його досвідченістю в цій магії або з продуктивністю CAD і послідовністю активації.

Той чи інший варіант, або два одночасно, зараз це не мало значення. Вони тут не для того щоб вимірювати час, а щоб спостерігати безпосередню дію магії.

– Ох?

Лео охнув не від магії, а від того що вона перевершила його очікування.

– Ха-ха він дійсно ширяє. Цікаво.

З дитячою посмішкою, Лео змахнув «мечем», лезо якого було вполовину довжини його повного розміру.

Відповідно до руху, половина що висіла в повітрі описала дугу.

– Три, два, один...

– Опа.

Зупинився Лео, почувши зворотній відлік Тацуї

– Нуль.

З закінченням відліку, частина, що висіла в повітрі, опустилася до рук і з›єдналася з лезом «зламаного меча», злившись на краях, вони повернулись до форми єдиного «меча».

– Це великий успіх, Тацуя.

Неймовірно радісний, Лео показав великий палець піднятий в гору і Тацуя повернув той же жест.

– Але як ти таке вигадав? Зафіксувавши взаємне розташування леза, біля руків’я і решти леза, за допомогою магії Зміцнення, змушуючи лезо «летіти», навіть здається, що вони зовсім окремі. Що магія Зміцнення працює навіть між віддаленими частинами.

– Концепція магії Зміцнення полягає у фіксації відносної позиції. Якщо відкинути усі стереотипи, вони не повинні бути з’єднані. До того ж, робота цього пристрою ближча до «розтягнення», аніж до «польоту».

Просто розрив по середині може рухатись лише у площині леза меча.

– Немає необхідності думати про усілякі зайві речі. Треба сприймати це ніби ти розмахуєш довгим мечем.

Як і сказав Лео, цей бойовий девайс не має побічного ефекту, як від збройових систем віддаленої дії, що витрачали ментальну силу на контроль. Він просто буде літати навколо, відповідно до руху рукояті, доки не закінчиться дія магії.

– До речі, як він щойно зібрався? Я ж не активував жодної послідовності?

– О, це просто. На струмопровідний метал, з пам›яттю форми, у момент від’єднання і поєднання, подається струм.

Лео розуміючи кивнув. На сьогодні, це був досить популярний механізм.

– Тож, якщо буде сильний удар у момент, коли не використовується магія, він, скоріш за все, зламається.

– Нема проблем. Просто в час коли він не використовується, його необхідно зберігати в піхвах.

– Певно. Тож, перевіримо на практиці, вдаривши манекен? Або перевіримо зміну інтервалу підчас розділення?

– Ей, Тацуя, чи можна змінювати розрив, коли вони вже розділені?

– Це можливо, але важко, чи не так? Зараз інтервал поділу пов›язаний з перемикачем на руків›ї і встановлений в послідовності активації, як константа, але, звісно, його можна встановити як магічну зміну. Проте якщо змінювати інтервал підчас використання, необхідно перезаписати існуючу магію.

– Зрозуміло. Точно, якщо скоротити час повернення, не доведеться думати про зміну відстані, коли вони розділені. Навіть справжній меч не може змінювати довжину підчас змаху.

– Еріка, здається, могла б таке провернути. Тож що робитимеш?

– Ах так... До манекена.

– Згода.

Коли Тацуя скористався, пультом дистанційного керування, розміром з ноутбук, з землі з›явилися три повно розмірні солом›яні ляльки.

– ...Стара школа.

– ...Це чиєсь хобі.

Хоча зараз була ера відновлюваних біоматеріалів, перед ними був застарілий дизайн, що змусило їх обох поглянути оди на одного і безсило зітхнути.

Ну... як ціль для нанесення ударів, вони, функціонально, цілком підходять

– У принципі солом’яна лялька не може мати якоїсь «функції»... Але тут не має чого скаржитись.

Лео ляснув себе по, щоці вільною лівою рукою, щоб збадьоритися і став у стійку перед солом’яною лялькою.

Увімкнув.

І Одна з частин леза вилетіла в повітря.

Лео з усієї сили махнув рукою.

Лезо, що висіло в повітрі, описало дугу відповідно до радіусу і швидкості маху руки і розтрощило солом’яну ляльку.

– Чудово, відає в руку.

Не було жодного особливого жесту, що свідчив би про оніміння руки, однак Лео. висловлював своє враження, злегка розмахуючи до бойовим девайсом, що повернувся до свого оригінального, середнього, розміру меча (імітації меча).

– Це від того, що маса ширяючої частини не велика. Хоча це може бути компенсовано, до певної міри, швидкістю та вона вимагає прикладання сили, оскільки інтеграція за мала.

– Звучить як недолік. Було б краще якби він був важчим, щоб використовувати його в реальних битвах.

Лео, якого переконали пояснення Тацуї, попрямував до наступної цілі.

Дивлячись як Лео знову готується, Тацуя подумав.

«Авжеж. Навіть якщо прикріпити справжній клинок, він певно стане більш результативним, збільшивши вагу. Сила такого рівня може бути придатною для використання в грі».

Тацуя пригадав, що правила Коду моноліту забороняють прямий контакт. Використання цього пристрою не порушує це правило, оскільки його лезо висить в повітрі.

«... Зараз це не має значення»

Тацуя таємно посміявся над собою, адже продовжував шукати практичне застосування того, що оголосив іграшкою.