Дружба і довіра та сумнівний лолікон

Дружба і довіра та сумнівний лолікон

Третя старша школа при Національному Магічному Університеті розташовувалася за межами міста Канадзава, префектури Ісікава. Хоча, слід сказати, що в нинішній адміністративній системі вона стала великим адміністративним округом регіону і її слід було б називати «колишня префектура Ісікава», але люди та засоби масової інформації продовжували називати її старою назвою. Думається це просто звичка. Всі називали цю місцевість «Префектура Ісікава», а не «Домен Кага», «Землі Ното», лиш тому, що «просто звикли».

Але це ми трохи відволіклися.

В читальному залі бібліотеки Третьої старшої, на околиці міста Канадзава префектури Ісікава, Кічідзьодзі Шінкуро підняв руки й спробував смачно потягнутися. Він зняв гарнітуру стимуляції ЕКГ, оскільки вона заважала потягнутися і знову випрямив спину.

Він працював довше, ніж думав. Почувся звук кісток і він нахмурився від незначної болі.

Він поглянув на лист і відразу відвернувся. У приміщені бібліотеки вікон не було, через них могли переглядатися важливі конфіденційні документи, але, для відпочинку, на бічній стіні, не великої, окремої кімнати був дисплей, що нагадував вікно і показував різні пейзажі. Зараз, у цій кімнаті, показували бамбуковий ліс глибоко в горах, це було улюблене відео Кічідзьодзі.

Він працював над доповіддю на конкурс дисертацій, що спонсорований Японською академією магії, і відбудеться наприкінці жовтня. Кічідзьодзі був всесвітньовідомим дослідником магії та, як першорічку Третьої старшої, його обрали як доповідача на Конкурс дисертацій. Сама підготовка до конкурсу почалася ще до початку літніх канікул, але Кічідзьодзі відчував, що після закінчення Турніру дев’яти шкіл він старанніше ставився до написання.

Причина також була зрозумілою.

Річ у тому хлопцеві на Турнірі дев’яти шкіл, в суперництві яку він відчув з Шіба Тацуєю.

Кічідзьодзі ніколи не відчував що програє своєму опонентові в теорії магії, доки не пережив цього Турніру дев’яти шкіл. Навпаки, він не пригадував, щоб з кимось конкурував. Навіть якщо в області теоретичної магії були «мізки» що могли зрівнятися з ним, хто винайшов Кардинальний код, Кічідзьодзі пишався тим, що він був єдиними не лише в країні, але й у світі серед своєї вікової категорії.

Він ніколи не був зарозумілим. У світі магії що дня публікувалися нові результати досліджень, але дослідження рівні відкриттю Кардинального коду, публікуються раз на рік. Саме тому досягнення Кічідзьодзі Шінкуро були рідкими та цінними.

Однак, на цьому Турнірі дев’яти шкіл його гордість була зруйнована. Принаймні Кічідзьодзі відчував себе саме так.

Теорія повинна підтверджуватися на практиці. Це широковідома концепція у світі магічних досліджень і саме ця концепція особливо поширена в цій країні, як здоровий глузд або основна передумова.

Кічідзьодзі вважав, що це цілком природно. Теорія магії проявлялась лише в практичній магії, що і є магією і теорії без магії не існує. Якщо магія розвиватиметься як дисципліна, вона зможе згодом перерости в чисту теоретичну систему, що висвітлюватиме ментальну суть. Але сучасна магія ще не досягла цього етапу.

З погляду впровадження теорії на практиці, техніки, цей хлопець, першорічка Першої старшої школи, Шіба Тацуя викликав у Кічідзьодзі відчуття поразки. Не тільки знання і техніка, а і їх ідеальна інтеграція змусила його це зрозуміти.

Це виявилось нестерпним жалем для Кічідзьодзі.

Довіра до знань і техніки були його наріжним каменем. З такою силою, «інші люди» ніколи його не переможуть, тому він був абсолютно необхідним для «інших людей», це було те, в чому він був не зрівняним. Отже, Кічідзьодзі пообіцяв собі помститися за програш в Турнірі дев’яти шкіл на Конкурсі дисертацій. Він вважав, що перемога над Першою старшою в Конкурсі дисертацій це найкоротший, щобільше, неминучий шлях відновлення впевненості в собі.

Саме тому він, майже що дня, після Турніру дев’яти шкіл, писав у цьому читальному закладі, працюючи над створенням тексту презентації.

Говорячи про підсумки Турніру дев’яти шкіл...

«Останнім часом, Ічідзьо виглядає трохи дивно».

Подібні думки, Кічідзьодзі чув доволі часто, а іноді доволі рідко..

Не було жодних заперечень, що Масакі виглядає дивним. Кічідзьодзі й сам так думав. Він також розумів, що це був не витвір його уяви. Тому що знав чому «сумував» Масакі.

«...Але навіть так я нічого не можу зробити»

Кічідзьодзі не можна було звинуватити, що він не істинний друг. Оскільки Масакі страждав від хвороби, про яку вже давно говорять, «її не вилікує жоден лікар» і «не допоможе лікування навіть гарячими джерелами».

Кічідзьодзі розумів. Ічідзьо Масакі страждав від «любовної хвороби».

Шіба Міюкі - ім’я тієї в яку закохався Масакі.

Ніхто не міг подумати, що наступний глава сім’ї Ічідзьо закохається, причина в тому, він був привабливим молодим хлопцем, з гарної сім’ї й завдяки цьому, без жодних зусиль, міг мати будь-яку дівчину, тож це не причина для чистої любові, попри те що він не був жорстким і не мав сексуальних відхилень, якщо справа у дівчині, то, можливо, він не може розповісти про свої почуття і страждає від нерозділеного кохання, припускав Кічідзьодзі.

Навіть він не міг стримати калатання свого серця, коли думав про цю дівчину.

Настільки гарною вона була. Він би навіть повірив, як би йому сказали, що вона не людина з плоті й крові, а юнацька фантазія втілена засобами надтехнологій. Не зважаючи на те, що він міг чітко відтворити її образ у своїй свідомості, без необхідності покладатися на фотографію, раз чи двічі, йому здавалося, що вона сновидіння чи марення.

Якщо навіть він, хто не мав до неї жодних почуттів, перебував у подібному стані, що можна говорити про Масакі, який закохався в неї.

У випадку з ним, вона була, недосяжною ціллю, що викликала благоговіння. Завдяки чому (мабуть) він не став заручником закоханості та нерозділеного кохання, але у випадку Масакі, все набагато серйозніше, оскільки для нього вона більш досяжна.

Для Кічідзьодзі, ім’я Шіба Міюкі, мало більше значення, ніж просте не розділене кохання Масакі.

Вона була молодшою сестрою Шіби Тацуї.

Молодша сестра хлопця, що розпалював у ньому конкурентний дух, намагалася полонити серце його найкращого друга.

Серце Кічідзьодзі виявилося складнішим, ніж він думав.

◇ ◇ ◇

– Джордж.

Коли сонце повністю повернулася на захід і пройшов час закриття, Кічідзьодзі повернувся на голос, що прозвучав за його спиною, на виході зі школи.

– Масакі.

Навіть ще не обернувшись, він знав чий це голос. Він навіть не встиг обернутися, як його власник, наздогнав його на півоберті.

– Ти вже додому? Ходімо разом.

– Звісно, якщо ти не проти, Масакі.

Кічідзьодзі скоротив фразу «якщо тобі по дорозі». Майже кожного дня, Кічідзьодзі йшов прямо до гуртожитку. Масакі, з іншого боку, часто заходив у різні місця, по дорозі додому. І не лише заради розваг (хоча часто він грався), він часто бігав у сімейних справах, як старший син сім’ї Ічідзьо.

– О, сьогодні я не маю справ... Точно. Джордже, ходімо до мене, вже пройшло багато часу.

– Що? Хіба раптова поява не викличе проблем?

Кічідзьодзі здоровим глуздом відповів на несподівану пропозицію близького друга. Однак, Масакі яскраво усміхнувся.

– Не кажи що у нас настільки неблизькі стосунки. Якщо це ти Джордж... то усі домашні завжди будуть раді.

– Невже? Добре, зайдімо.

Масакі запросив Кічідзьодзі, що жив один, без будь-якого умислу. А у Кічідзьодзі були обставини, через які він не міг вільно прийняти доброту сім’ї Ічідзьо.

Звичайно, він не відчував відразу у відвідуванні сім’ї Масакі. Якщо Масакі йшов прямо до дому, то не було необхідності турбуватися, про втручання в його справи на шляху. Кічідзьодзі не показав особистих сумнівів, приймаючи запрошення Масакі.

◇ ◇ ◇

Дім Масакі знаходився всього за тридцять хвилин ходьби від школи. Не тридцять хвилин поїздки, а тридцять хвилин пішої прогулянки. Проте, це лише випадковість, що Третя старша школа знаходилась на відстані пішої прогулянки від родинного дому Морісакі. Не існувало таких підстав, типу сім’я Ічідзьо створили Третю старшу школу або є її директорами. Третя старша школа була національною старшою школою при національному університеті, як і решта магічних шкіл. Місце розміщення старших шкіл було юрисдикцією урядових органів, навіть якщо вони були з Десяти головних кланів, як приватні особи, Ічідзьо не могли вплинути на місце їх розташування. До того ж Десять головних кланів не використовували б свій вплив в таких випадках.

Тридцяти хвилинний, піший маршрут, зайняв у Масакі та Кічідзьодзі двадцять п’ять хвилин неспішної прогулянки. Не зважаючи на те, що найдовший день сезону вже минув, для того, щоб жовте небо залилося фіолетовим пройшов деякий час. Кічідзьодзі думав, що членів сім’ї Ічідзьо ще немає дома, тож він здивувався, почувши голос, коли пройшов через ворота.

– Що? Шінкуро-кун, ласкаво просимо.

Прозвучало високе сопрано дитячого голосу.

– Привіт, Акане-чан. Перепрошую за клопоти.

Тим хто привітав, з посмішкою, Кічідзьодзі була молодша сестра Масакі, Акане Ічідзьо. Вона навчалася в шостому класі початкової школи, у Масакі і Акане була ще одна молодша сестра. Досі, Кічідзьодзі не мав багато можливостей поговорити з їх молодшою сестрою, що навчалась в третьому класі початкової школи, але Акане вже давно прив’язалась до нього і кожного разу, як Кічідзьодзі відвідував резиденцію Ічідзьо, показувалась, хоча б разок, щоб привітати його, за умови, що була дома. Не відомо, наскільки це серйозно, але вона казала: «я стану нареченою Шінкуро, в майбутньому».

Коли він вперше почув це, Кічідзьодзі не був достатньо дорослим, на третій раз він розгубився. Два роки тому, коли Акане запропонувала одружитися, вона все ще була в четвертому класі молодшої школи, і для нього вона була лише молодшою сестрою Масакі, яка стане красунею у майбутньому. Сам Кічідзьодзі, на той час, був в другому класі середньої школи й не зважаючи на те, що йому сказали про одруження, він взагалі не вважав це реалістичним. Він не любив Акане і не міг ставитися до неї холодно, оскільки вважав сім’ю Ічідзьо своїм благодійником і в той час Кічідзьодзі не знав що з цим робити.

Протягом минулого року він не чув прямих «зізнань в коханні», але Акане балансувала близько до цього. З іншого боку, Кічідзьодзі більше не був настільки спантеличеним, можливо, вона могла б поступово пробити його оборону. Кічідзьодзі цього не усвідомлював.

Ну, оскільки Масакі не дозволить йому отримати ярлик лоліконщика (маючи на увазі, не дозволити доторкнутися до своєї молодшої сестри, поки вона ще дитина) не важливо чи зовнішні ворота опущені, чи будуть підняті внутрішні ворота, залежить виключно від нього.

Здається, тут вона просто тренувалась, тож вони залишили Акане. Проте, Кічідзьодзі, як завжди, не зможе піти поки з ними не повечеряє, так що вони знову зустрінуться пізніше.

Господар цього дому, батько Масакі, глава сім’ї Ічідзьо, Ічідзьо Ґокі, ще не повернувся додому. Двадцять вісім сімей, претендентів в Десять головних кланів, підтримували власну бойову силу, як лідери магічного світу, або керували власними активами і інвестиціями, як не дуже відомі підприємці. У деяких випадках, бувають ситуації, коли великі міжнародні компанії істотно контролювалися фірмами, що на «місцевому рівні» були лише конторками, одна компанія володіла іншою, а та іншою, і іншою... однак, родина Ічідзьо не мала таких широких інтересів. Гірничодобувна компанія з морського дна, в японському морі, була офіційним бізнесом родини Ічідзьо. Кічідзьодзі знав, що Ґокі повернеться до вечері, якщо не станеться щось непередбачене.

З іншого боку, мати Масакі була домогосподаркою, але зараз вона теж була відсутня. Можливо, пішла до магазину. У нинішній час, коли повсякденні речі, включаючи їжу, можна придбати через Інтернет-магазини, було багато жінок, особливо серед домогосподарок, які бажали бачити та купувати продукти особисто. Йому здавалося, що це не особливо відрізняється від покупок в магазині, їх просто доставляють замість вас, чи це просто чоловіче мислення.

Особняк Ічідзьо - будівля що в раз десять перевищувала середній будинок на одну сім’ю, однак тут не було ні покоївок, ні іншої прислуги. Коли збиралась уся рідня або приймали гостей пов’язаних з магією, вони наймали людей з місцевих готелів і ресторанчиків традиційного стилю. Догляд за садом, що потребував спеціальних навичок, також здійснювався шляхом періодичного виклику садівника-декоратора. На відміну від інших представників Десяти головних кланів, такі як Саєгуса та Іцува, що мають багато прислуги, тут дотримувалися політики, «дозволь машині зробити те, що може зробити машина» і повністю прийняли домашню автоматизацію.

Сьогодні не планувалося приймати гостей. Оскільки не потрібно було бути ввічливим з кимось в коридорі, хлопці відправилися прямо в кімнату Масакі.

Вона була у західному стилі в шість татамі, якщо скористатися традиційною системою вимірювання, і в загально прийнятій уяві, не була особливо великою. Відповідно до сучасного, висококласного архітектурного стилю ліжко і шафа ховалися в стіни, тому можна було забезпечити досить великий простір, навіть на шести татамі.

Поводячи себе в кімнаті друга як дома, Кічідзьодзі вивів зі стіни, протилежної від тої де зберігалось ліжко, стіл і сів на один зі стільців, що вийшов зі столом.

Масакі дістав з малого холодильника, в кімнаті, дві склянки добре змішаних чайні коктейлі. Одну поставив перед Кічідзьодзі, а іншу залишив в руці й сів напроти друга.

Джордж, як твоя доповідь?

– Дякую, Масакі. Добре.

Відповів на питання Масакі, Кічідзьодзі зі скромною посмішкою і проблисками впевненості.

– А якщо до тебе, Масакі? Я чув, ти робиш безглузді речі.

Крім подібних чуток, Кічідзьодзі багато чув про те, що після Турніру дев’яти шкіл Масакі досить важко тренувався. Мотив був зрозумілий. Як і Кічідзьодзі, який відчував поразку перед Шіба Тацуєю в налаштуванні CAD, Масакі був розчарований і не міг забути про поразку в Коді моноліту.

– Ну, помаленьку. Це не так швидко станеться.

– А ну так.

Голос Масакі, на запитання Кічідзьодзі звучав досить не вимушено, він не зміг відчути в ньому нездорову одержимість, про яку хвилювався. Тож, Кічідзьодзі сказав останні слова з полегшенням.

◇ ◇ ◇

Як тільки пролунав електронний сигнал, Масакі глибоко зітхнув.

– Джордж... Вже час.

– Це останній раз? Я і правда можу змістити час в середині?

Сидячи за моніторами, що стояли тилом один до одного, ще раз уточнив Кічідзьодзі, на що Масакі злегка кивнув.

На обох екранах була призупинена симуляція бою в реальному часі. Масакі перемкнув на перегляд згори, в місті, на зображені, рух і час ніби завмерли. Він дивився в монітор, ніби намагався його проковтнути. Від виразу друга, що так сильно занепокоєний результатом бою, Кічідзьодзі захотілося посміхнутися, але завдяки силі волі він стримався і розслабив обличчя. Однак потреби в цьому не було. Оскільки, очевидно, що Масакі дивився на монітор і не міг собі дозволити звертати увагу на щось інше.

Крім того, хоч ця гра і приносила задоволення, та вона була не для забави Сценарій симуляції був розроблений лабораторією тактики військового факультету Магічного Університету, алгоритм настільки просунутий і точний що міг використовуватися для віртуального тренування магічного бою в міській місцевості у всіх дивізіях сил оборони.

– ...Засідка, в цьому місці, занадто жорстоко. Мало того, він спускається за допомогою мотузки, не використовуючи магію...

Бурчав Масакі, розмовляючи сам з собою. Але Кічідзьодзі негайно відреагував на це зауваження.

– Забудемо поки про засідку, Масакі, хіба нещодавно ми не бачили подібну тактику, де маг не користувався магією для переміщення.

Кічідзьодзі сказав це звичайним спокійним тоном, але Масакі широко розкрив очі й з силою стисну зуби.

– Той хлопець...

– Точно. Цю тактику він використав в бою проти Другої старшої в Коді моноліту, дивізіону новачків.

Цим двом не потрібно було уточнювати, що під «той хлопець» і «він» Масакі та Кічідзьодзі мали на увазі одну і ту саму особу, Шіба Тацую з Першої старшої.

Слухаючи Масакі, Кічідзьодзі викликав екранне меню й обрав завершення симуляції. Було зрозуміло, що подумки Масакі вже був не в симуляції.

На моніторі Масакі з’явився вибір скасувати чи підтвердити запит. Масакі обрав «Так» і, так само як і Кічідзьодзі, закрив термінал у вигляді ноутбука і поглянув на нього.

Саме Кічідзьодзі заговорив першим.

– Масакі, добре це чи погано, не думаєш що Шляху короля було занадто багато.

– Боляче це чути.

З посмішкою, похитав головою Масакі, на припущення Кічідзьодзі.

– Мені не хотілося б говорити це, але я хочу, щоб ти це почув.

Коли Кічідзьодзі сказав це з трохи напруженим обличчям, посмішка що плавала на вустах зникла.

– Я не настільки дріб’язковий. Ну що?

– Вірно, вибач.

На відміну від Масакі, Кічідзьодзі розслабився і продовжив говорити.

– Шлях короля не погана річ. Шлях короля є найбільш практичний і найшвидший спосіб досягти місця призначення. Крім того, навіть якщо тобі сказати використовувати багато незначних трюків, це не можливо з твоїм характером, Масакі.

– Звісно, я думаю, що так.

Гірка посмішка, знову таки, повернулась на лице Масакі. Цього разу Кічідзьодзі теж не став стримувати її й безшумно засміявся.

– Добре. Тому що це так Масакі.

Посміхаючись, Кічідзьодзі ще більше звузив очі. Якимсь чином, це виглядало сліпуче.

– Це похвала?

Проте Масакі спробував перетворити це в жарт, або не помітив цього, чи лише удав, що не помітив, або ж цьому всьому було інше пояснення.

– Розслабся, в деякому сенсі це похвала.

– В певному сенсі.

Ніби готуючись до цього завчасно, вони одночасно розсміялися.

– Тому що Масакі не може використовувати подібну тактику, тай цього не потрібно.

Переставши сміятися, Кічідзьодзі повернув серйозний вираз.

– Думаю, тобі не так потрібно навчитися використовувати хитрощі, як протистояти їм.

– ...Напевно, не тільки в симуляціях, чи не так?

Реагуючи на тон і погляд, Кічідзьодзі чітко кивнув.

– Так, я говорю не лише про симуляції. – Буду говорити прямо.

Говорячи так, Кічідзьодзі дивився прямо і рішуче, без пом’якшень.

– Якщо ми просто безрозсудно тренуватимемося, Турнір дев’яти шкіл, наступного року, стане повтором цьогорічного.

Настала коротка тиша, поки Масакі не поставив уточнююче питання, щоб переконатися, що правильно зрозумів сказане.

– Кажеш мій підхід не правильний?

– Я не кажу, що це безглуздо.

Хоч Кічідзьодзі відповів ухильно, але місця для непорозуміння не було.

– Чим більше ти тренуватимешся, тим сильнішим станеш. Тренування стане твоїми тілом і кров’ю.

Але Масакі не обурився через подібне твердження. Він інтуїтивно зрозумів, що насправді хотів сказати Кічідзьодзі й отримав підтвердження з наступними словами:

– Але перемога чи поразка визначається не лише силою.

Незважаючи, що він чекав їх, слова Кічідзьодзі віддавали для Масакі гіркотою.

– Масакі. Навіть зараз, я думаю, що ти сильніший, ніж Шіба Тацуя.

– Але я програв.

Голос Масакі був беземоційним, ніби він не хотів чути те, що сам говорив.

– Так і є. Але не тільки ти, Масакі. Я також програв древній магії Йошіди. Хоч явно перемагав його в плані швидкості. Навіть, як команда, ми програли Першій старшій. Здібності суперника були кращими, ніж ми очікували.

З іншого боку, в голосі Кічідзьодзі чулася розсудливість, ніби він переконує себе і перевіряє свої висновки.

– Зрештою, я думаю, найсильніше ми програли стратегічно. І думаю, що ми самі провалились, а не попались на план опонента.

На ці слова Кічідзьодзі, Масакі, з сумнівом на обличчі, схилив голову.

– Я не думаю, що твоя стратегія, Джордж, була помилковою...

Слова Масакі були не для того, щоб втішити Кічідзьодзі, а його справжньою думкою.

Проте Кічідзьодзі похитав головою.

– Ні, це помилка моєї стратегії. Озираючись назад, безумовно, мене засліпила стратегія.

– ...Я не розумію, про що ти.

– Іншими словами, цей матч, ймовірно, правильніше було не використовувати ту стратегію в матчі. Я думаю, що краще було б боротися у звичайний спосіб, не думаю, що потрібно було контролювати поведінку противника.

Кічідзьодзі перервав пояснення і помітив питання у виразі Масакі. Прочитавши його, «я все ще не розумію» і з думкою, «нічого не поробиш», продовжив пояснення.

У тому матчі, ти не повинен був до нього наближатися.

Хоча він знову подумав, «з цим нічого не поробиш, значить я корисний для Масакі», Кічідзьодзі відчув радість, яку навіть не помітив, що може компенсувати недоліки Масакі.

– Якби ми дотримувалися твоєї звичної стратегії, бомбардування артилерією на відстані, ми б не провалилися. В долині без перешкод не було необхідності очікувати несподіваних атак зі сліпих зон. Можливо я занадто зосередився на ньому

Масакі не став втішати Кічідзьодзі, слухаючи його слова самозвинувачення.

Це була саме та реакція, яку очікував побачити Кічідзьодзі.

– Причиною поразки в тому матчі була моя стратегічна помилка. Але є момент, про який, я б хотів, щоб ти задумався, Масакі.

– О, настала моя черга?

Навмисно розсміявся Масакі, Кічідзьодзі відповів злою посмішкою.

– Хоча ти діяв за планом, останньої звукової атаки можна було уникнути, якби Масакі був трохи більше обережним до трюків супротивника. Попри те, що він наблизився на відстань рукопашного бою, ти вирішив його перехопити, був би інший результат, якби ти відскочив і тримав дистанцію.

– Це дійсно боляче чути... Іншими словами, Джордж, мені не варто бути настільки безрозсудним, хочеш сказати не забувати про власну оборону?

Вони вжили заходів, щоб атмосфера не стала надто серйозною, і певною мірою це вдалося.

– Трохи не так. Як я вже казав, Масакі не підходять дрібні трюки. Тому, я вважаю, що, краще навчитися протидіяти, дрібним трюкам твого опонента, замість того щоб навчитися їм самостійно.

– Зокрема?

Масакі не був пригнічений чи не заперечував думку Кічідзьодзі, а з нетерпінням чекав приписів. Це вже давно стало стилем цих двох.

– Я думаю, ти повинен, навчитися аналізувати ситуацію, визначати коли слід відступити та поглянути, як розвиватиметься ситуація, коли вирішити усе простою силою, визначати час, щоб обговорити ситуацію з членами стратегічного штабу. Крім того, відчувати, що відбувається навколо.

На цю пропозицію Кічідзьодзі, Масакі з кислим виразом задумався. Таке обличчя означало, що у нього була власна ідея. Сам Кічідзьодзі не сумнівався, що Масакі здатен прислуховуватись до неприємних настанов.

– Так що тепер будемо тренувати свої голови, а не перенапружувати свої тіла. Я підшукую більш реалістичні тактичні моделювання, а не ігри як ця.

– Ух...

Зітхання Масакі звучало так, ніби це дійсно йому не подобалося, не замислюючись, Кічідзьодзі розсміявся.

– Шінкуро-кун, здається, тобі весело. Про що розмовляєте?

Як тільки-но він розсміявся, одночасно зі стуком, відчинилися двері й до кімнати увійшла Акане.

– Акане... Я постійно тобі нагадую, щоб ти заходила після відповіді.

Докорив Масакі своїй молодшій сестрі.

– Хіба не все нормально, коли тут Шінкуро-кун. Коли старший брат приведе дівчину, я утримуватимусь.

Не відчуваючи жодного докору совісті, Акане підійшла до столу, за яким сиділи Масакі та Кічідзьодзі.

– Акане, ем..

– Що? Не бажаєте чогось випити, старший брате?

Масакі проковтнув свої слова з гірким виразом обличчя, поки Кічідзьодзі спостерігав за теплим (грубим) обміном репліками між братом і сестрою, Акане поставила дві склянки з кавою з льодом і склянку какао з льодом.

Масакі поглядом запитав, що це за додаткова склянка.

Акане відповіла братові пустотливою посмішкою і сіла на стілець поряд з Кічідзьодзі. Коли Акане ставила склянки на стіл, Кічідзьодзі тактовно прибрав свої речі з цього стільця. Очевидно, подібна ситуація була звичною справою в цьому домі.

– Ей, Шінкуро-кун чому ти сміявся? Невже, старший брат зробив щось смішне?

Сівши на свій стілець, Акане повернула очі та тіло до Кічідзьодзі.

– Акане, ти не повинна говорити таке про свого брата...

Масакі мужньо нагримав на свою сестру, яка явно намагалася пожартувати над ним.

– Старший брате, я не до тебе звертаюся. Я розмовляю з Шінкуро.

Прозвучала дійсно нахабна відповідь, від чого Масакі втратив дар мови.

Насолодившись забавами з Кічідзьодзі, Акане залишила кімнату через п’ять хвилин.

Два учні старшої школи втомлено посміхнулися, що викликано витівками учениці початкової школи. Хоч вона ще мала, але безсумнівно «жінка».

– ...Вибач, вона галаслива.

– Ха-ха-ха...

Кічідзьодзі відповів порожнім сміхом на вибачення Масакі, котрий був пригнічений, настільки, що опустив плечі.

– Ну, ну, хіба це не добре.

Кічідзьодзі спробував вигадати щось, щоб покращити атмосферу.

– Як старший брат, я хотів би, щоб вона застосовувала свою енергійність більш раціонально.

Але Масакі не припинив скаржитися. І продовжив: «в порівняні з сестрою того хлопця», «чому вона сестра того хлопця», «ревную», «не справедливо», «прокляття, цього не можна пробачити!», Постійно нагнітаючи атмосферу. Кічідзьодзі подумав, що все ускладниться, якщо він не зробить щось.

– Ну-ну. Думаю, Акане гарна дівчинка.

Однак.

– Джордж, ти...

Кічідзьодзі припустився жахливої помилки.

– Якщо тобі подобаються таке, я не буду нічого говорити, але...

– Що?

Нарешті Кічідзьодзі помітив свій прорахунок, коли погляд Масакі, що дивився на нього, перетворився з пильного на гнівний.

– Зустрічайся з нею, хоча б після закінчення початкової школи.

– Ні, ні.

Кічідзьодзі збирався пояснити, що той помиляється. Насправді Кічідзьодзі хотів сказати, «Я думаю характер Акане гарний, такий як є».

– Я вірю тобі Джордж. Ти не лоліконщик.

Однак фраза «все не так» застрягла в його горлі і не прозвучала. В цю мить Кічідзьодзі подумав, що якщо він скаже щось, що може тлумачитися як відмова від Акане, це, своєю чергою вплине на відносини з сім’єю Ічідзьо і не зрозуміло чи не значитиме це про відмову інших стосунків з Масакі.

Перед вирішенням не порозуміння, він відав перевагу не створювати напруги в стосунках з Масакі.

Підсвідомо.

Сам цього не розуміючи.

– Вірно! Я не лоліконщик!

З якоїсь причини, він не міг сказати тих слів, що повинні бути сказані, тому лише спромігся на просте спростування, що значно відрізнялося від його намірів.

У нього не було часу думати, наскільки великий землетрус в майбутньому викличе череда подібних не порозумінь, Кічідзьодзі міг лише терпляче витримувати палаючий погляд Масакі (Хоч це і великий землетрус, та першочергово, це особиста справа).

Зараз він навіть не міг дозволити собі задуматися про наслідки в майбутньому. Нарешті Кічідзьодзі не витримав і відчайдушно змінив тему.

– Досить про мене, Масакі, як там у тебе?! У вас з нею є якийсь прогрес?

Вже не було часу жаліти. Хоча жаль прийшов раніше, як завжди. В момент, коли він промовив слова, якими спробував змінити тему, Кічідзьодзі подумав, «Ох, чорт!..» І надзвичайно пожалкував про це.

– Якщо під нею ти розумієш «її», то ніякого прогресу.

Він сказав це з кам’яним лицем, не мов маска, а не покер фейс, а тон Масакі відповідав обличчю. «Немає нічого», «я нічого не отримав», відповів він.

– ...Чому?

Голос в його голові, говорив йому зупинитися. Голос здорового глузду. Але всупереч намаганню стриматися, губи і язик Кічідзьодзі не перестали запитувати.

– Ти не можеш зв’язатися з нею?

– Я не просив у неї контактних даних.

– Чому?! Масакі, ти ж танцював з нею. Це не виглядало так ніби це їй не подобається.

– Теж думаю, що їй не несподобалося. Але все даремно.

Голос Масакі звучав так, ніби він стримується, Кічідзьодзі відчув тиск, що не давав дихати.

– Так чому?!

– Вона сестра того хлопця. Я не можу відчувати себе достойним її поки не зітру цю поразку.

Кічідзьодзі не міг сказати, що її не хвилює подібне. Навіть якщо це правда, говорити про це без доказів безвідповідально, це ніяк не зменшить душевні муки Масакі.

Він не хотів сміятися над цим, як над дурною впертістю. З іншого боку, Кічідзьодзі думав, що це не був би Масакі, якби не проявив впертості в подібному.

Наступні його слова прозвучали невимушено і без розрахунків.

– Я допоможу тобі, Масакі. Ні, не допоможу. Давай разом зітремо це тавро поразки.

– Так. Покладаюся на тебе.

◇ ◇ ◇

Батько Масакі, Ґокі сказав, що через несподіваний обід з діловим партнером, повернеться до дому пізно.

Природно, на вечерю він не прийде. За обіднім столом сім’ї Ічідзьо сиділо п’ять чоловіків, Масакі, його мати, Мідорі, Акане, ще одна молодша сестра, Рурі та Кічідзьодзі. Масакі сидів навпроти Кічідзьодзі, поруч з ним сиділа Рурі, а поряд з Кічідзьодзі сиділа Акане, а на чолі столу сиділа Мідорі, приглядаючи за ними чотирма.

За столом була звичайна атмосфера. Акане була зайнята розмовою з Кічідзьодзі, а Рурі навпроти, мовчки працювала паличками. Масакі перемінно переводив погляд між сестрою і Мідорі, яка з посмішкою спостерігала за поведінкою дітей.

Вже близько трьох тижнів Кічідзьодзі не проводив дружніх обідів з сім’єю Ічідзьо. Проте, практично це було не так вже і багато часу, десять днів з того часу зайняв Турнір дев’яти шкіл (який по суті зайняв два тижні).

– Шінкуро-кун, ти вже деякий час до нас не заходив. Ти був зайнятий?

Але, здавалося, Мідорі дивилась на це інакше

– Вірно. Хотілося б щоб він частіше приходив погратися.

Миттєво підтримала Акане. Кічідзьодзі не втнув дурницю, щоб їй заперечити.

– Певно, ти хочеш погратися.

– Старший брат ревнує? Все в порядку～, я не заберу Шінкуро-куна у старшого брата.

– Д-ду-ре-па. Я і Джордж не в таких стосунках.

На неприємні слова майже мимоволі вирвалося у Масакі, Кічідзьодзі вилаявся про себе.

– Хто тут дурепа! Хм, поки говори що хочеш. Оскільки дружба - це тимчасово, порівняно з любов’ю.

– Л-любов?! Акане, ти занадто швидко ростеш, для учениці початкової школи!

– Ти назвав дурною ученицю початкової школи?! Старший брат, ти вже в старшій школі, а досі не закоханий!..

– Акане, не говори чого не слід!..

– Ви двоє, дуже шумні.

– Рурі?! Ти назвала галасливою сестру!

– Ой, Масакі, Акане і Рурі трохи заспокойтесь. Чому б не провести приємно час за їжею?

Кічідзьодзі не міг втручатися в такі не зручні розмови.

Він спостерігав за сім’єю Ічідзьо зі щасливою на вигляд посмішкою, обережною, щоб не виглядати заздрісним і щоб не помітили, що вона несправжня.

...Однак, він міг зберігати вираз стороннього спостерігача, доки Акане не промовила наступні слова..

– Вірно, було б добре, якби Шінкуро-кун жив тут.

– О, Акане. Хороша ідея.

Прилетів наступний удар від Мідорі, Кічідзьодзі не мав шансу і слова вставити.

– Вірно! У цьому будинку достатньо вільного місця. Ей, Шінкуро-кун, виїжджай з гуртожитку і живи у нас.

– Ні, ви вже досить піклуєтеся про мене...

Слова Кічідзьодзі не були ввічливістю, вони були правдиві. Ні це очевидно була ввічливість, але це була правдива відмова.

– Шінкуро-кун, тож ти не настільки скромний, і це добре.

Від того, що це були серйозні слова Мідорі, Кічідзьодзі стало ще більш не зручно. Йому була не приємна думка жити в сім’ї Ічідзьо, але Кічідзьодзі не знав як відмовитись, оскільки це було заманливо.

Якби не прийшла допомога від Масакі, Кічідзьодзі можливо був би знесений Акане і Мідорі.

– Мама... Щоб не казала Акане, краще не говорити таких речей, що можуть створити проблеми для Джорджа. Це питання достатньо обговорювалося два роки тому.

Саме так. Розмова з приводу проживання в сім’ї Ічідзьо піднімалась два роки тому. Він сам відмовився і вирішив жити в гуртожитку, завдяки допомозі Масакі, Кічідзьодзі згадав про цей аргумент.

– Вибачте, пані Мідорі.

Оскільки це мало великий вплив на нього, Кічідзьодзі не міг називати, її пані матінко, а називав її «пані Мідорі».

– Мені буде не зручно від ще більшої турботи ніж зараз, до того ж оскільки гуртожиток при науковій лабораторії, в цьому є багато зручностей.

Друга половина його слів не була перебільшенням. Магічний науковий інститут Канадзави, який був побудований на місці колишнього Першого науково дослідницького інституту, до якого, належав Кічідзьодзі, рівно як і до Третьої старшої, де він і відкрив свій «Кардинальний код». Гуртожиток був побудований в лабораторному комплексі, це дуже зручно, навіть якщо експерименти тривають до пізньої ночі, нікому не доводилося «ночувати в коридорі».

Тому це не було доповненням, доповненням і істинними почуттями Кічідзьодзі була перша половина: «мені буде не зручно від ще більшої турботи».

– Невже? …Якщо передумаєш, то можеш переїхати в будь-який час. Ми взагалі не бачимо в цьому проблеми.

Бачачи, що Кічідзьодзі все ще вперто дотримується своєї позиції, Мідорі не стала більше наполягати. Акане виглядала трохи не задоволено, але перестала дутися, оскільки зрозуміла, що подальший тиск зіпсує настрій Кічідзьодзі.

Хоч Кічідзьодзі стало легше, оскільки Мідорі і Акане відступили, але одночасно відчув, що міг викликати незручності сім’ї Ічідзьо, що були його благодійниками. Але були обставини, через які він не міг не почуватися не зручно, від доброти Мідорі і Акане.

...Три роки тому, з підтримкою Великого Азійського Союзу, що атакував Окінаву, Новий Радянський Союз вторгся в Садо. Новий Радянський Союз і досі заперечує свою причетність до цього вторгнення, але немає жодних сумнівів, що то були їх підрозділи.

Загони були лише не великою частиною загальних сил вторгнення. Проте, їх було достатньо, щоб самостійно окупувати острів Садо. Кічідзьодзі, котрий в ті часи жив на Садо, став сиротою війни, втративши батька і матір.

Його батьки також були дослідниками магії. У той час на Садо знаходилася підземна експериментальна установка для дослідження природи сайонів і батьки Кічідзьодзі працювали в цьому закладі. Говорили, що він став ціллю підрозділів Нового Радянського Союзу. Дослідницька установка була першим об’єктом, що атакували підрозділи окупантів і більша частина дослідників загинули в боях між окупантами та захисним гарнізоном.

Всього-на-всього, один трагічний день. Того дня, о десятій годині ранку, після отримання повідомлення про раптову атаку невідомої армії, Кічідзьодзі не зміг зв’язатися з батьками та евакуювався у сховище біля школи, під керівництвом співробітників середньої школи.

Він молився, щоб батьки врятувалися в сховищі, але Кічідзьодзі був достатньо дорослим, щоб зробити песимістичний прогноз.

В той час, він був ще дитиною до тієї міри, щоб відчувати себе безпорадно, забувши, що володіє магією, яку можна використовувати як зброю.

Тим хто врятував Кічідзьодзі, який стиснувшись тремтів у сховищі, була героїчна група під керівництвом голови сім’ї Ічідзьо...

Тоді вони врятували його не тільки від безнадійного жаху.

І попри те, що він був всього лише в першому класі середньої школи, завдяки батьку Масакі, Ґокі, він зміг стати вченим-дослідником Магічного наукового інституту. Саме завдяки сім’ї Ічідзьо Кічідзьодзі, який одночасно втратив обох батьків і не мав інших родичів не потрапив в один з тих сумно відомих дитячих будинків для дітей магів. Це був об’єктивний факт, а не переконання Кічідзьодзі.

Кічідзьодзі ніколи не забуде доброти того дня, хоча після вступу до магічного дослідницького інституту, розквітнув його талант дослідника і він ніби відплатив відкриттям «Кардинального коду». Він не думав, що відплатив повною мірою.

Кічідзьодзі вирішив що відплата сім’ї Ічідзьо є місією всього його життя.

Він відчував, що самому стати членом сім’ї Ічідзьо, чи навіть просто переїхати в їх будинок, є занадто неймовірною пропозицією.

◇ ◇ ◇

Зрештою було домовлено, що Кічідзьодзі буде репетитором Акане, раз на тиждень, тож вона відновила свій добрий настрій. У цій угоді, Кічідзьодзі був єдиний у мінусі, але загалом він не був проти. Скоріше несвідомо зрадів, що буде мати підстави відвідувати цей дім раз на тиждень.

Після вечері, Кічідзьодзі забрав свої речі в кімнаті Масакі й ввічливо вклонився в передпокої сім’ї Ічідзьо.

– Дякую за чудову вечерю.

– Ні, ні, вона не була така смачна. Вибач, ти такий ввічливий.

– Не кажіть дурниць. Мені дуже подобаються домашні страви пані Мідорі.

– О, любий, дуже дякую.

І так далі, Мідорі не могла просто відпустити його з боротьби ввічливих поклонів.

– Мама, ти вже повинна повертатися. Акане і Рурі, вже, певно, чекають.

Дві сестри прибирали після вечері. Здавалося, можна було б залишити певну роботу на Хоме Аутоматік Роботс, таку як прання і тому подібне, однак політикою Мідорі було, «Якщо вони не зможуть робити хоча б цього, мені буде не зручно і вони не зможуть вийти заміж», тож доньки щоденно готували, прибирали та прали.

– О, Так. Тоді добре, будь ласка, приходь відвідати нас знову.

– Так. Я вже пообіцяв Акане-чан.

Оскільки дві сестри не могли попрощатися біля вхідних дверей, прощання з ними відбулося в їдальні (хоча краще було назвати цю кімнату обідньою залою), Акане постійно нагадувала про питання репетиторства. Мідорі посміхнулась на відповідь Кічідзьодзі та відправилась назад на кухню.

– Я жахливий, затримав тебе допізна.

– Не хвилюйся. Зараз же літні канікули.

Засміявся і похитав головою Кічідзьодзі Масакі, що втомлено вибачився.

– Я був би один, повернувшись до гуртожитку, а тут було весело.

– Зрозуміло. Радий це чути.

Масакі знав, що Кічідзьодзі, готувався до конкурсу дисертацій і працював над лабораторним звітом, не мав вільного часу, навіть під час літніх канікул. Знаючи це, Масакі все одно запросив Кічідзьодзі. Насправді фраза «це було весело», було для нього заспокоєнням.

– Я прийду знову, у суботу.

– ...Ти не повинен турбуватися про те, що говорить Акане.

– Я не можу так вчинити.

Уявляючи як найкращий друг воює з сестрою, що навчається в початковій школі, у Кічідзьодзі злегка вирвався сміх.

– Я не тільки репетитор Акане-чан, я ще й опонент Масакі в симуляціях.

Масакі зігнув вуста у формі «へ», згадавши, що сьогодні він був переможений. Кічідзьодзі зрозумів це лише поглянувши на нього. Тож не став більше насідати, а продовжив в тому ж дусі.

– Ей, Джордж, я тут подумав.

Але Масакі закликав його зупинитися.

– Так, про що.

– Ні, це не настільки важлива тема.

Хоча він так сказав, по виразу Масакі можна було судити, що це не жарт.

– Стосовно попередньої розмови, є питання щодо аналізу ситуації.

– О, так.

– Наступати, відступати, підтримка штабу... Це про швидке прийняття рішень в індивідуальному бою, і я думаю, що це не має нічого спільного з тактичними симуляціями.

– Не зовсім. З погляду можливостей машини, тактика в індивідуальному і масовому бою, не особливо відрізняється.

– Все ж, швидке рішення є рефлекторне та інтуїтивне? Якщо це так, то для розвитку тактичного бачення в індивідуальному бою, краще побільше тренуватися в тренувальних боях...

– Масакі... Наш програш Першій старшій, в Коді моноліту, частково зумовлений тим, що ти вступив в індивідуальну битву в межах загальної стратегії. Зрештою, важливо відточити тактику в межах однієї стратегії.

– Але, у випадку групової тактики, чи не краще порадитись з компетентним штабним офіцером?

– Ну... Що до штабного офіцера вірно.

Прийнявши вагання Кічідзьодзі, Масакі таємничо посміхнувся сяючою посмішкою.

– Якщо так, проблем немає? – У мене є талановитий працівник штабу, на ім’я Джордж.

Ця несподівана заява завдала великого удару Кічідзьодзі.

Сказане Масакі було настільки солодким для нього.

Йому знадобилося багато розумової сили, щоб стримати посмішку, що з’являлася.

– ...Але лестощі тобі не допоможуть, Масакі. Прийняти рішення зі запропонованих стратегій, це роль генерала.

Попрощавшись з Масакі, не показуючи емоцій, Кічідзьодзі різко розвернувся до нього спиною.

Напруга його лицьових м’язів вже була на межі.

На щастя, Масакі нічого не помітив.

Якби це сталося, йому було б соромно, він не знав би що тоді робити.

«Для тебе я стану найкращим працівником штабу. Я завжди буду лише твоїм офіцером штабу. Тож ти станеш кращим генералом».

Навіть супротивник з Турніру дев’яти шкіл, що вже довгий час займав його думки та молодша сестра Масакі, що хвилювала його, зникли з його свідомості. Кічідзьодзі був щасливий, що потрібен Масакі, його благодійнику.

Спогади про літо

«Тридцять перше серпня (1)»

Тридцять перше серпня дві тисячі дев’яносто п’ятого року. Це останній день літніх канікул, для учнів Старшої школи магії. Це була середня тривалість серед старших шкіл, більшість наукових і літературних навчальних закладів вже розпочали новий семестр, художні і спортивні гімназії часто продовжують літні канікули до середини вересня. До речі, Турнір дев’яти шкіл тривав з третього по дванадцяте серпня, але його учасники та переможці не мали привілею подовжених літніх канікул.

Навіть у двадцять першому столітті, завдання (домашня робота) на довгі літні канікули є звичайною справою, через яке плакали до останнього дня літніх канікул - зазвичай це не був плач в буквальному розумінні, це був вираз яким дивились на файл зі списком назв есе, що були традицією по усій Японії. Однак вірно й те, що не всі учні настільки недобросовісні. Як і брат та сестра, що перший рік навчалися в Першій старшій школі при Національному магічному університеті, хлопець і дівчина, що розмірено проводили свій останній день літніх канікул, зовсім не були меншістю. Це була рідка можливість для брата і сестри, насолодилися елегантним проведенням часу з самого ранку.

– Міюкі, готово.

– Дуже вам дякую. Вибачте, старший брат. Я потурбувала вас настільки тривіальною проблемою...

– Зробити тертий лід не така вже проблемна робота.

Кладучи на обідній стіл ніж для подрібнення льоду, Тацуя злегка засміявся на перебільшену манеру мови сестри.

На що Міюкі тепло посміхнулась. З кавника з термостійкого скла, що вона тримала в руках, полився чорний струмінь

Темна густа кава полилась на чисті шматочки льоду, які Міюкі створила своєю магією (витягуючи газ, заморозила ємкість з низу до гори) який Тацуя подрібнив ножем для подрібнення льоду, не використовуючи магію (тому що з його магією лід став би пухким).

Їдальню наповнив запашний аромат.

Щоб більше не випускати запах, велика чашка з округлою поверхнею була покрита тонким шаром холодного повітря, Міюкі підняла тацю кави з льодом на двох людей.

Тацуя примружив очі на таке використання високорівневої техніки.

Помітивши погляд брата, Міюкі збентежено посміхнулася і безпечну повернулась до нього спиною.

Кімната на першому поверсі з видом на невеликий сад, що спочатку була кімнатою для гостей, але зараз ліжко було прибране, а стіл зі стільчиками, що стояли на його місці і відкрите вікно з занавісками створювали відчуття відкритої тераси на курорті, де Тацуя і Міюкі насолоджувалися кавою.

Однак, обслуговуючи Тацую, Міюкі не мала часу присісти, і зігріти своє місце, та для неї це було приємно, настільки, що зі сторони це могло здатися непристойним.

Насолодившись цим дійством, Міюкі зняла скромний білий фартух і сіла за круглий стіл, не напроти, а поруч з Тацуєю.

З під фартуха показалися її тонкі білосніжні ручки, під широкими плечовими лямками тонкого літнього плаття. Тацуї ця легка літня сукня в горошок, була знайома.

– Ви помітили?

Прочитавши погляд Тацуї, з сором’язливою посмішкою запитала Міюкі, перш ніж він встиг відкрити рота.

– Звісно. Воно добре личить.

Від цілком серйозного компліменту Тацуї, Міюкі трохи зашарілася.

– Боже. Старший брат, ви завжди такі.

– Я дійсно так думаю. Я ж казав це з самого початку? Я б не давав тобі того, що тобі не личить.

Після потужних слів сказаних Тацуєю з холодним обличчям і що зовсім не підходили його сестрі (з точки здорового глузду), щоки Міюкі цілковито почервоніли.

– Е, о…… дякую.

Міюкі дивилась на нього з низу в верх зі сумішшю зніяковіння і щастя на обличчі, Тацуя пригадав у своїй пам’яті, що вона мала той же вираз обличчя, і в той день, коли він купив цю сукню.

«Чотирнадцяте серпня (1)»

Чотирнадцяте серпня. Через два дні, після останнього дня Турніру дев’яти шкіл. Тацуя і Міюкі прийшли до торгівельного центру у середмісті. Вони були старшокласниками й зараз були літні канікули. Схоже, що не було потреби виходити в місто в неділю, навіть для походу по магазинах, але звичайно цьому була причина. Тацуї доведеться взяти участь в обговоренні комерціалізації пристроїв польоту, що відбудеться завтра, з п’ятнадцятого по вісімнадцяте число, у відділі розвитку технологій Фоур Леарс Технолоджі. Наступного тижня, він братиме участь у польових тренуваннях Окремого магічного батальйону, що відбудуться у вівторок, середу і четвер. Тацуя подумав, що раз у нього вільний лиш один день, то у відпочинку не має сенсу.

Що до того на що його витратити, Тацуя вирішив щось придбати у винагороду за перемогу Міюкі в Ілюзорній битві. Оскільки це був не «подарунок», а «винагорода», Міюкі трохи надулася, але вона була рада отримати подарунок, якби його не називали, тому зараз радісно йшла поряд з ним. Однак той аспект, що вона не була рада отримати простий подарунок, а подарунок від Тацуї, нинішній він і не помітив.

Сьогоднішнім вбранням Міюкі були біла спідниця, довжиною по щиколотки, сандалі та темна блузка з прозорими рукавами. На голові був солом’яний капелюшок з широкими полями. Це була приватна прогулянка, так що не мало б великого значення, якби у неї були ділянки відкритої шкіри, але, як завжди, вбрання Міюкі, поза домом, було консервативним.

З іншого боку, Тацуя носив вільну сорочку поверх футболки, замість куртки, й штани з еластичних синтетичних волокон. Вони були не настільки гарячими, наскільки виглядали, не зважаючи на те що покривали усе до щиколоток - це була літня тканина, що виглядала щільною і була дихаючою. Однак, за винятком верхньої частини шиї та зап’ястя, що були відкриті, він не відрізнявся від сестри.

Жіноча любов до магазинів залишалася незмінною і можна сказати, ця тенденція була здоровим глуздом, особливо молоді дівчата полюбляли ходити по магазинах, навіть в останнє десятиліття двадцять першого століття. Однак, залежно від дівчини, було три моделі поведінки в магазині.

Перші купують обрану річ в першу чергу.

Другі купують її в останню чергу.

Треті - це, мабуть, найбільш поширені, захоплюються самим процесом походу по магазинах.

Міюкі належала до першого типу. Вчора, коли Тацуя запитав чого вона хоче, не довго подумавши, Міюкі відповіла, «літню сукню», можливо це було навіяно літньою сукнею Маюмі, в якій вона була в автобусі до Турніру дев’яти шкіл. Принаймні так подумав Тацуя, коли вони прийшли до місця призначення. Тому що лише плаття такого типу були виставлені в модній крамничці, куди його інтенсивно тягнула Міюкі. Вони радикально відрізнялися від того стилю, що носила Міюкі, глядячи на манекени у літніх сукнях, Тацуя подумав, що іноді їй варто спробувати щось нове.

Поглянувши туди ж, куди дивився Тацуя, Міюкі злегка здригнулася. Та по зовсім іншій причинні. Міюкі дивилася на цінник що був прикріплений на сукні. – Міюкі, не потрібно себе стримувати. Тобі ж відомі мої доходи.

На відміну від цінників ста років тому, нинішні цінники були віртуальним тегом з використанням AR технології. Для того, щоб перевірити ціну, необхідно було скористатися AR додатком інформаційного термінала, якими користувалися усі, тож Тацуя знав на яку літню сукню дивиться Міюкі.

Тацуя вже запустив AR додаток і перевірив віртуальні теги. Перераховані ціни не перевищували його очікування.

Цей магазин привернув увагу Міюкі.

Тож він повинен був бути відносно дешевий.

Крім того, слова сказані Тацуєю Міюкі, аж ніяк не були вихвалянням. Попри те, що це було за дорого, як для готового одягу для молоді та підлітків. Для високої моди це не висока ціна. Як для частини Тауруса Сільвера, це не була обтяжлива сума.

Коли розмахувати гаманцем перед чиїмось носом, це сприйматимуть не приємно, але схоже, Міюкі відкинула це. Можливо вона подумала, що це буде грубо стосовно брата, якщо вона зараз стримається. Відмовившись від своїх вагань, Міюкі почала роздивлятися на манекенах і вішалках

Можна було побачити, що це висококласний магазин, вже від того що тут були реальні речі, а не 3D зображення. Не тільки в масовій роздрібній торгівлі з низькими цінами, навіть у магазинах середнього рівня, 3D монітори були звичайною справою. Для примірки більшість магазинів використовували композиційне зображення. Не можливість відчути тканину на тілі покривалося політикою повернення товару. Однак цей магазин був сучасною рідкістю, даючи можливість приміряти зразки товару.

Оглянувши магазин, Міюкі покликала працівницю і вказала на три плаття. Коли вона сказала, що хоче приміряти їх, працівниця посміхаючись кивнула. Тацуя подумав, що це було більше, ніж просто посмішка продавця, можливо тому, що вони мали намір використати Міюкі для реклами магазину.

Міюкі не рідко викликала подібні низині бажання. І це не те, з чим можна погодитися. Навіть якщо це реклама на обмежену зону, неприпустимо, щоб Міюкі була моделлю. Реальне прагнення Тацуї полягало у тому, що він не хотів, щоб на Міюкі дивилася велика кількість злих людей.

Однак, як і варто було очікувати (відносно) цього магазину високого класу, працівниця не була настільки грубою, щоб почати говорити про подібне. Посміхнувшись, вона повернулась до складу і негайно принесла зразок одягу для примірки. Навіть якщо це зразок, була система, що щоразу автоматично очищала і стерилізувала, коли він зберігався на складі, тож не потрібно було задумуватися, чи варто їх міряти. Принісши зразок, працівниця провела Міюкі в примірочну.

Тим часом Тацуя вирішив почекати на лавиці в магазині. Якщо щось станеться, працівники покличуть його, але навіть це не так, якщо щось станеться з Міюкі, Тацуя відразу дізнається. Він відкрив книжковий сайт, де в основному вбивав час. Проте Тацуя не зміг вловити текст, що відобразився на мобільному терміналі. Як тільки він відкрив сайт, перед ним нагнулася вже відома працівниця, щоб поглянути в його обличчя.

– Що?

Було б нормально чекати, поки інша людина заговорить, але оскільки працівниці явно було важко говорити з клієнтом, який явно чекає компаньйона (точніше супутницю). Тож подумавши про це, Тацуя вирішив задати темп.

– Шановний клієнте, можна з вами поговорити...

– Бажаєте змінити місце?

Тацуя думав, що це щось конфіденційне, але, здається, це вже було занадто.

– Ні, якщо я можу отримати ваш час.

Коли Тацуя злегка кивнув, на знак згоди, прихована напруга на обличчі працівниці магазину зникла.

– Якщо ви не проти, що до сукні, яку купує ваша супутниця.

– Ми ще не вирішили, чи її купувати.

Коли Тацуя зауважив поспішність слів, працівниця інтенсивно закивала.

– Звичайно! Це свідчить, про бажання придбати товар у нашому магазині.

– Звичайно, я куплю, якщо щось сподобається моїй сестрі.

— Дякую!

Тацуя не мав наміру знущатися з працівників магазину. Він збирався дати природню відповідь, але відчув, що працівниця надмірно реагує. Працівниця, можливо, ще щось хотіла спитати, але зараз це не було проблемою.

– Що ви пропонуєте?

Попри те, що Тацуя сам її перебив, цього разу він люб’язно закликав продовжити.

– Ах, так.

Те, що вона не продемонструвала дискомфорту на обличчі, певно, було результатом підготовки працівників. А можливо, вона розгубилась спілкуючись з ним.

– Якщо вона щось обере, чи не могла б вона одразу одягти це плаття?

Так чи інакше, те що працівниця прийшла «проконсультуватися» з ним, на перший погляд, було дивно. Ні, зміст самого прохання не був дивним. Готова і легка літня сукня була проста для переодягання. Враховуючи, що товар продається прямо зі складу, не було б не звично вийти в тому, що щойно купив. Дивно, що працівниця про це попросить.

– Хочете, щоб вона одягла і вийшла в платті?

Проте Тацуя не поцікавився причиною. Це пояснювалося тим, що наміри працівниці, чи вірніше магазину, були зрозумілими. Вони хотіли зробити Міюкі ходячою рекламою товару магазину.

– Так. Ми своєю чергою переглянемо ціну.

Очевидно, працівниця також помітила, що Тацуя зрозумів їх мету. Працівниця відразу запропонувала знижку, схоже у неї гарна торгова жилка, не зважаючи на її молодість.

Знижка не особливо зацікавила Тацую. Проте його дуже зацікавив інший бік прохання працівниці.

– Правда? Зйомка заборонена.

– Звичайно. Ми не зробимо нічого, що порушить конфіденційність клієнта.

– Чи могли б ви показати мені якийсь одяг, окрім того, що виставлений в магазині?

– З великим задоволенням

Непогано, Тацуя.

Після того, як переговори з працівницею магазину завершилися, до Тацуї підійшла інша працівниця. Сказавши, що його кличе Міюкі. Без натяку на роздратованість, Тацуя спокійно підвівся. Це було цілком очікуваним і не викликало невдоволення.

– Старший брате, як вам?..

Відкрились двері примірочної. Дзеркала у весь зріст по трьох сторонах по заду дозволяли розгледіти з усіх боків (щоб уникнути прихованих знімків, камери в таких місцях не використовувались), Міюкі сором’язливо запитала його думку. На ній був світло-сірий сарафан.

– Елегантний дизайн, тобі личить. Але хотілося б чогось яскравішого.

Простий дизайн, до коліна відповідав красі Міюкі, але Тацуї здалося, що забагато сірого.

– Ось як?.. Зачекайте, будь ласка.

Кивнула вона і закрила двері. Почулися не чіткі звуки шелесту одягу. Потім тиша, напевно поправляє одяг і волосся.

– Дякую за очікування. Як вам це?

На цей раз, її обличчя, виглядало більш збентеженим, ніж до цього. Тацуя подумав, що їй не зручно, оскільки цей стиль відрізняється від її звичайного одягу.

Зараз на ній був клітчастий сарафан з широкою спідницею. Від шиї до плечей шкіра була оголена. Спідниця також була досить короткою, щонайменше п’ять сантиметрів вище коліна, від чого з’явилася певна сліпуча аура.

– Так, це чудово. Навіть очі відірвати не можу.

– Що ви таке говорите...

Від настільки відвертого компліменту Тацуї, Міюкі розчервонілася, але хоч була значно старшою, ще більше розчервонілася продавець-консультант, чи то через вражаючий образ Міюкі, чи занадто відверті слова Тацуї.

– У тебе було ж ще одне? Воно тобі не подобається?

– Ні... Хочете його побачити?

Повторився процес передягання.

Наступне літне плаття було щось середнє між першим і другим, з погляду враження. Воно звужувалося в талії, підкреслюючи лінію бюста і стегон.

– Ем... Ну як?

Навіть якщо образ був менш яскравий, ніж другий, це не зменшувало сексуальної привабливості. Схоже вона усвідомила це, коли одягла, тому соромилася ще більше.

Це був покрій, що виглядав не зграбно, якби не було грудей чи об’єму талії, але їй він личив на диво добре. Оскільки міг бачити її щодня в білизні, налаштовуючи CAD, Тацуя мав розуміти, як добре розвивається тіло сестри, але в цьому образі він зрозумів, що ці судження цілком об’єктивні(?). Якщо розрахувати, то вона набагато ближче наблизилася до дорослих, ніж він уявляв. Від нього віяло незбалансованим, напевно зумовленим віком шармом, відмінного від попередньої сукні.

– Це проблема. Навіть ледве не втрачаю розум.

– ...

Після такого художнього компліменту Тацуї, Міюкі розчервонілася і мовчки закрила двері.

Після цього примірка (показ мод) Міюкі продовжилася. Кожного разу, немов не розуміючи що таке сором, Тацуя робив прямолінійні компліменти й що разу (немов компенсуючи брата) Міюкі шалено бентежилася. Однак, вина забажала приміряти перед Тацуєю ще більше, не хвилюючись про стан свого серця, чи кровоносних судин обличчя, мабуть, тому що була надзвичайно рада компліментам брата.

У Міюкі не було модельного досвіду. Навіть якщо вона мала красу, якій позаздрить всесвітня топмодель, у неї не було навичок моделі. Вона не знала прийомів, щоб швидко передягтися.

Коротко кажучи, це говорило про те, що повторювані переодягання потребували багато часу. Звичайно, її не можна було побачити в примірочній за закритими дверима, але коли Міюкі демонструвала наряд Тацуї, її можна було побачити з виставкового залу в приміщенні магазину. Іноді вона виходила з примірочної, щоб покрутитися, або прийняти позу на прохання Тацуї й навколо кабінки почала формуватися стіна з натовпу.

Це не означає, що вони стояли стіною і просто витріщалися. Тацуя не дозволив би подібному статися, та й співробітники тактовно піклувалися що до цього, перш ніж він встигав зробити крок. Натомість молоді люди ходили колами, формацією чи довгими спіралями й кидали погляди. Повільно пересуваючи ноги, удавали, що оглядали манекени.

Молоді люди це не лише молоді хлопці. Хлопці також були присутні, але, з погляду кількості, дівчат явно було більше. Ну, а оскільки це магазин з досить високим порогом для чоловіків. Вони справді були в меншості, приблизно один до трьох, це тільки студенти коледжу, що супроводжували молодих дівчат або молоді бізнесмени, можливо, Тацуя був єдиним учнем старшої школи. З усім тим, не багато людей могло зрозуміти що він справді учень старшої школи.

Одна з молодих дівчат чи вірніше група дівчат, клієнтів, дивились на Міюкі з сумішшю захоплення і заздрості і відразу відвертали погляд. Коли двері кімнати знову закривались лунав звук полегшеного зітхання, а зі звуком відкривання дверей знову звучав подих захоплення, схоже, вони потай спостерігали за нею.

У цьому відношенні клієнтки, яких супроводжували чи чекали чоловіки, здається, знаходились в іншому душевному стані. Їх коханим, що обожнюючи дивилися на Міюкі, наче їх душа покинула тіло (від чого можна беззастережно сказати, що вони їх коханні) дівчата ставали на ногу, або били ліктем вбік, або били по спині. З іншого боку, вони з заздрістю дивилися на Тацую, що без жодного сорому чи застереження хвалив Міюкі, після чого викидали свій безпричинний гнів на своїх супутників. Коротко кажучи, вони відновлювали свою емоційну рівновагу вдаряючи найближчого до них хлопця.

Тацуя і Міюкі звичайно знали про таку увагу. Проте Тацуя підсвідомо розрізняв шкідливі і не шкідливі погляди, автоматично групуючи їх і підсвідомо відкидав нешкідливі, а Міюкі дивилась на погляди спрямовані на неї та природно ігнорувала їх, в іншому випадку, вона б не змогла ходити по вулицях, тож це не зупинило покупок.

Тацуя завжди говорив один комплімент, але кожного разу різні. Міюкі цілковито прикувала погляд свого брата і насолоджувалася почуттям щастя на межі сп’яніння і не відчувала тонких нюансів в його словах. Коли кількість приміряних суконь перевищило двадцять, Міюкі, в примірочній, взяла в руки сукню з тонким візерунком в горошок. Літнє плаття довжиною до колін, яке можна описати як комісольна сукня або сукня без рукавів. Широкі плечові бретельки були облямовані мереживом, навколо грудей і поділ спідниці також були покрашені мереживом. Елегантне поєднання великої кількості відкритих місць з веселковим візерунком в горошок, яким була вкрита тканина кольору слонової кіски, в поєднані з віком, створювало привабливу ауру.

– Старший брате, думаю, я оберу це...

– Я також знаю, що воно найкраще. Воно дуже миле.

Вона обрала цю сукню, тому що вона найбільше сподобалась її братові, але коли він черговий раз сказав «миле», рішення Міюкі стало твердим без жодного сумніву.

– Тоді... Ви можете купити це для мене?

Після тривалої гри, Міюкі не витрачала часу на слова скромності. Натомість вона посміхнулась неймовірно милою посмішкою, з підходящим виразом, щоб отримати подарунок, від свого брата, звернувшись до Тацуї.

– Добре.

З іншого боку, у Тацуї був менталітет обов’язку, і він не міг сказати їй ні. Купувати щось, що подобається його сестрі, було найкращим використанням грошей. Не залежно усвідомлював він це чи ні.

На миле «прохання» Міюкі свідомість чоловіків, що спостерігали за нею, завмерла.

Тим часом жінки голосно зітхнули на природну великодушність Тацуї

Тоді давайте це плаття разом з номером два і сімнадцять. Моя сестра піде в цьому платті, тож ви не могли б надіслати її одяг разом з іншими покупками.

– Звісно, пане. Будь ласка, приходьте знову в будь-який час. Ми чекатимемо вас.

Працівниця ввічливо вклонилась цим неочікувано важливим клієнтам.

«Тридцять перше серпня (2)»

– Хай там як, я не очікувала, що ми купимо три плаття. Хоча ціна досить розумна.

Схоже, Міюкі теж згадала той час. Вона щасливо посміхнулася, говорячи з Тацуєю жартівливим тоном.

– Мені вистачило б і одного. Старший брате? Чи не це називається «дорослою покупкою»?

– Я б не дозволив двадцять одному переодяганню пропасти даремно. Попри те, що це наші довгоочікувані літні канікули, а я зміг лише запросити тебе за покупками. Чи не були зайві турботи для тебе?

– Не кажіть дурниць!

Міюкі просто хотіла подражнити брата, звинувативши його в «марнотратстві», але при такій лобовій атаці відразу підняла білий прапор.

– Тоді... Я була щаслива.

Тацуя грубо перекрутив її слова, але Міюкі це не хвилювало. Навпаки Міюкі сором’язливо дивилася на Тацую, а відстань між ними стала меншою ніж до цього.

– Це була чудова можливість але... Але насправді я ще б хотів побачити юкати та різноманітні літні заходи

Тацуя, що радісно дивився до низу на миле обличчя Міюкі, раптом нахмурив обличчя, відвів погляд і заговорив сумним голосом.

– ...Ви не вині, Старший брате.

Обережно поклавши руки поверх рук Тацуї, що лежали на столі, ніжно прошепотіла Міюкі.

«Чотирнадцяте серпня (2)»

Хоча вони досить довго обирали одяг, час ще був до полудня. І коли вони з Тацуєю нарешті вийшли, Міюкі подумала, що просто повернутися до дому буде ганебно.

На щастя, Тацуя з тих людей, що не люблять сидіти в дома. Крім того, в сьогоднішніх планах Тацуї, було обслужити сім’ю (точніше сестричку). Особливо не розмовляючи, вони вирішили просто прогулятися тут до вечора.

Зараз вони знаходилися в закладі, що спеціалізувався на моді для молодих дівчат. Не тільки одяг, а й взуття та головні убори, аксесуари, сезоні юкати та купальники, а також продуктові магазини й заклади громадського харчування вишикувались на терасах в чотирнадцять поверхів. Заклад харчування це ресторан, де подають легкі закуски та солодощі для молодих дівчат. Тут була досить важка атмосфера для чоловіків, але зовсім інша для дівчат і пар. Хоч його супутницею була сестра, стороні цього не помітять.

І дійсно, якщо не чути розмов цих двох, ніхто не побачить в них брата і сестру. Ну, якщо не почути «старший брат», з вуст Міюкі, ніхто не зрозуміє цього, навіть поблизу.

Образ Міюкі, що щасливо обнімає руку Тацуї, не можна було описати ніяк інакше, окрім як закохана дівчина. У кращому випадку, заздрісники назвали б їх «незбалансована пара». Напевно це стосувалося лише хлопців, тоді як їх супутниці звинуватять їх «ти хтиво витріщився на іншу жінку» і відповідно покарають. ...Ну, це свого роду, очікувана гармонія.

Як згадувалося раніше, тутешні магазини, в основному, для жінок. Це місце не цікавило чоловіків без конкретної мети (здається, основними цілями могли бути пошуки дівчини, порадувати дівчину, або провести побачення). Молоді люди, з подібними думками, могли проводити тут тривалий час у веселощах, та принаймні Тацуя був не з цього типу.

Але Тацуя терпляче супроводжував Міюкі в її екскурсії по вітринах, не показуючи невдоволення. Від вигляду Міюкі, що дивилася на екрани з сяючими очима, роздратованість зникала і його очі наповнювалися теплом. Не залежно від того, вроджене це чи набуте, сформовано це кимось чи самостійно, поки Міюкі з Тацуєю, для неї не мало значення місто це, чи глибокі гори, як і для нього.

Він дійсно цього хотів. Поки вона стоїть поруч, все інше не має значення, всі хто знають їх обставини це розуміли. Тацуя і Міюкі сильно залежали один від одного, можливо Тацуя більшою мірою.

Однак якщо напряму спитати у них про це, то вони одночасно скажуть «не ваша справа (дійсно)». Можливо, за цим послідує покарання, болючіше ніж удар коня.

Крім того, подібна реакція не обмежується подібними не бажаними запитаннями.

Вона очікує будь-кого, хто грубо вторгнеться в їх простір.

Під час раннього обіду в ресторанчику Паста Хаус17, брат і сестра образливо поглянули на молодого чоловіка, що сидів за сусіднім столиком.

Тацуя і Міюкі зайшли до цього закладу випадково, або ж через примху.

Коли вони їли поза домом, вони майже ніколи не обирали заклади нав’язані ринком. Зазвичай, вони обирали приватну кімнату або заклад з секційними столиками. В іншому випадку, уся увага концентрується на них, а не на їжі. Звичайно, саме на Міюкі.

Сьогодні вони наївно розсудили, що тут не так погано, оскільки переважна кількість клієнтів жінки, а навіть якщо присутні чоловіки, то вони супроводжують жінок.

Однак, як тільки Міюкі увійшла до закладу слідом за Тацуєю, шум миттєво стих. Навіть офіціанти, що незвично для такого публічного місця, саме офіціанти, а не офіціантки, заклякли, настільки, що аж затамували дихання. Тацуя не очікував, настільки гіперчутливої реакції на їх появу. Він думав, що в місцях, де продаються такі модні товари, будуть стійкі до краси Міюкі, але насправді оскільки це місце було пов’язане з модою, навряд чи тут можна побачити красу рівня Міюкі.

Офіціант отямився перед тим, як Тацуя вже був готовий розвернутися. Ймовірно правильно трактувавши намір Тацуї, піти геть, він зібрався з думками й прийшов до норми. Можна сказати, що офіціант був професіональним, хоч і мав прогалини, та якби там не було, йому вдалося зберегти двох клієнтів.

Навіть якщо бути прискіпливим, в інших закладах, ймовірно, буде така ж реакція. Тож Тацуя прослідував за офіціантом, що провів їх до їхнього місця. Щодо Міюкі, вона вже звикла до постійної уваги. Якщо поряд з нею Тацуя, все інше не має для неї значення.

Біля столика на двох не було фіксованих диванів (принаймні вони їх не бачили), а були дерев’яні стільці. Зупинивши офіціанта, що збирався відсунути стілець, Тацуя став позаду Міюкі. Ввічливо озирнувшись назад, Міюкі сіла на стілець, який відтягнув Тацуя. Сівши напроти неї він кинув швидкий погляд на офіціанта. Той квапливо простягнув меню. Взявши його невимушеним жестом, Тацуя відпустив офіціанта.

Настільки витончена поведінка не відповідала його віку, та офіціант не відчув дискомфорту, від такої безцеремонної поведінки. Очі відвідувачів, що були спрямовані на Міюкі, переключилися на Тацую, хоча це тримало лише мить. Більшість з них були жінками, але їх внутрішнє відчуття не збалансованості було замінено відчуттям задоволення. До цього часу, вони компенсували відчуття поразки від Міюкі, мовчки заявивши, «їх парочка незбалансована», «у неї поганий смак на чоловіків», зараз враження змінилося на «вони збалансована пара» і вони визнали цілковиту поразку.

Відмовившись від боротьби, їх ворожі погляди змінилися на похвалу. Зараз кожна пара, а скоріше хлопці відчули занепокоєння, що нагадувало ревнощі. Серед них мало було «хлопців», які могли правильно зрозуміти «погляди» своїх «дівчат», несвідомо, скоріше інстинктивно, вони вловлювали, що очі їх нинішніх, або майбутніх коханих, захопила не так краса дівчини, як фантастична любов між дівчиною і хлопцем, що сидить перед нею.

Новий персонаж з’явився на сцені лише після того, як Тацуя зробив замовлення для них двох.

Вона була надзвичайно красивою.

Їй було близько двадцяти. Молода леді, що щойно вийшла з віку дівчини, що мала цвіт і блиск немов букет троянд.

Незалежно від місця і часу, її краса завжди привертала б увагу.

Розуміючи це, вона екстравагантно цим користувалася. Хоча її пиха виходила рівно на стільки, щоб не викликати огиду оточуючих. Можливо вона відшліфовувала свою зовнішність і подання себе, щоб на неї звертали увагу. Здавалося ця краса ніби її кар’єра.

Позаду неї не, мов камергер королеви, стояв молодий чоловік, схоже, трохи старший за віком. Здавалося, вона була актрисою. Станом на дві тисячі п’ятсот дев’яносто п’ятий рік, місце «ідолів» значною мірою зайняла реалістична 3D графіка, але «актриса» все ще була роботою живої людини. У жінки, безумовно, була аура провідної актриси.

Можна лише здогадуватись, чому вона прийшла у цей звичайний заклад Це могла бути її примха, або вона просто шукала випадкове місце. Єдине, що можна сказати, це те, що вона входила до ресторанчика «заповненого звичайними людьми» і уся увага повинна була бути прикута до неї.

Сама вона цього очікувала. І не через марнославство чи гординю. Це очікування було засноване на узагальненому досвіді того що повторювалося багато разів і що вже стало правилом. Ніби вже друга натура, вона випустила свій шарм і була готова, що як завжди усі будуть дивитися на неї.

Проте її очікував провал. – Згідно з золотим правилом, «немає правила без винятків» її евристичний досвід зіштовхнувся з винятком.

Офіціант що привітав її, продемонстрував захоплення з подивом на обличчі, але це була більш спокійна реакція ніж вона очікувала. У світлі її досвіду, було не звично, що простий офіціант, тримався настільки холодно перед її красою. З вісімдесяти відсотків зайнятих місць невеликий шум піднявся лише біля входу, чоловіки і жінки з цікавістю визнали її красу, рівномірно повернувши голову і погляди, проте, відразу ж втратили інтерес і відвернулися в середину закладу, до місця біля стіни.

Якщо не вирізняти зовнішність, вона була актрисою. За п’ять років, після дебюту, вона створила тверду позицію актриси. Не чутливі не виживуть у світі розваг. Технологія комп’ютерної графіки з кожним роком покращується, а красивий зовнішній вигляд перестав бути абсолютною перевагою. Вона не тільки гарна дівчина, але й володіє надзвичайно гостротою чутливістю зірки та надзвичайною силою волі не характерними її віку.

Однак, навіть якщо у вас не має особливої чутливості, ви могли б дійти того ж висновку і зі звичайною чутливістю. Вона смикнула, що в цьому закладі, певно, є хтось хто привертає більше уваги ніж вона. Для неї це було не цікаво. Швидше, правильно буде сказати, що це їй було не приємно. Вона не могла не дивуватися, яка людина привертала більше уваги ніж вона.

Однак гордість зірки не дозволяла їй взяти на себе роль таємного спостерігача (так би мовити, «кинути погляд») в присутності стількох людей. Коли офіціант проводив їх, вона намагалася не дивитися туди, куди дивляться інші клієнти.

Але, чи навмисно, чи випадково. Але столик до якого її привели знаходився поруч, якраз по діагоналі, по заду, до того місця куди всі дивилися. Сідаючи на місце, вона невимушено поглянула на той столик. Там сиділа молода пара. Хлопець що сидів обличчям до неї, хоч виглядав не погано, але не з тих, хто привертає увагу дівчат. Принаймні його зовнішність не привернула увагу в цьому ресторані. Тоді, центром загальної уваги була дівчина, що сиділа до неї спиною.

«Як я і думала», мужньо сказала вона собі. Це ще більше підтвердило, що дівчина була не звичайною. Насправді вона зрозуміла це, коли мигцем побачила її профіль. Мабуть, навіть побачивши її спину, вона відчула. Ця дівчина особлива.

Раніше вона не відчувала подібного. На словах це відчайдушні ревнощі. Вона не думала, що є людиною обраною Богами. Її зовнішня привабливість і нинішнє положення не були дані їй з народження, це клопітка праця над собою, способом життя, щоб покращити свою красу, вивчення прекрасних манер і акторської майстерності.

Але ця дівчина інша. Була вона улюбленицею Богів або продала душу дияволу, але вона не нормальна. Це був рівень, якого не досягти зусиллями.

Вона розуміла - це не розумно. Те що увагу людей привертають без зайвих зусиль, змушувало вважати її попередні зусилля даремними. Їй захотілося довести, що положення зірки не залежить лиш від зовнішності, що дана від народження.

Вона розуміла юнака, що сидів навпроти й нахилився до вуха прошепотівши щось.

Підліток сидів навпроти звабливої жінки, а думав про іншу.

Чи краще сказати, про іншу дівчину.

По діагоналі по заду, сиділа настільки красива дівчина, що він ніколи не бачив. Вона повністю заполонила його свідомість.

Для молоді красиві жінки були просто трофеєм, іграшкою, аксесуаром. Будучи президентом в третьому поколінні, найкращого агентства талантів, він контролював багато відомих актрис і ще більше початківців. Для нього це природно, тому почуття провини не було. Жінка перед ним, відома актриса, що знаходиться на вершині, та колись у неї було лише гарненьке личко і лише завдяки його турботі вона стала тим ким є зараз, думав він. Він не вважав такі думки надмірними, це належна винагорода, за вкладені зусилля і його супутниця була цілковито згодна з ним.

Причина, чому він привів її до такого популярного закладу, полягала в тому, що він хотів показати її обличчя і побачити заздрісні вирази простих людей. Аксесуар не має сенсу, якщо його не демонструвати. Хоча було відчуття, що це порочне захоплення, та він розсудив, що професія актриси, сфери розваг від початку порочна справа. Для нього, хто не знав труднощів війни на ринку розваг своїх попередників, крісло президента продакшину було легким способом задовольнити своє тимчасове марнославство.

Ця жінка, яку він привів сьогодні у це місце - була аксесуаром, що наданий момент найбільше приваблював молодого чоловіка. Хоча це зовсім не означало, що вона займала перше місце в офісі, з погляду заробітку, просто у неї була краща зовнішність серед усіх тамтешніх жінок. Тепер, коли вона перейшла у ранг популярних актрис, він не міг помикати нею, як тоді коли вона була ще невідомою, але від того молодий чоловік відчував ще більшу зверхність. З погляду оточуючих, актриса була головною, а молодий чоловік лише доповненням, але через свій вік та статус, він досі цього об’єктивно не усвідомлював.

Для молодого чоловіка вона була величним алмазом обробленим і шліфованим руками першокласного майстра. Він брав грубі не оброблені камінці і обробляв їх руками майстра. Такою була робота продакшину, продуктом, готовим дорогоцінним каменем якого називався актриса. Звичайно вона старанно працювала під час цієї обробки, навіть якщо камінь буде оброблений істинним майстром, він продаватиметься складніше ніж той, що буде оброблений золотом.

З іншого боку, у той момент, коли він побачив тут дівчину, молодий чоловік відразу подумав, вона не те що можна купити за гроші. Якщо жінка перед ним є великим діамантом з ринковою ціною в кілька десятків мільйонів єн, то дівчина сприймалась по іншому, «Велика Зірка Африки18» ціна якого не може бути встановлена. На щастя, вона тут разом зі звичайною дитиною, що лише трохи нахабна і молодий чоловік відразу зажадав додати її до своєї колекції. Але сьогодні з ним актриса з офісу. Крім усього іншого, було б не добре погіршувати настрій товару, який заробляє гроші, обчисливши це все, він зупинився.

Тож для нього було порятунком, коли жінка сказала, що хоче розвідати ту дівчину для нового фільму. Він удав, що трохи задумався і під виглядом, що піддався волі егоїстичної актриси, підвівся з місця.

Початкові милі погляди (в сенсі добродушних і дитячих), стали ворожими. Тацуя чітко це вловив. Він залишав це поза увагою, тому що вважав, що це не нашкодить Міюкі, але альтернатива була не дуже приємно. Як тільки він подумав, що це джерело проблеми, юнак за столом по діагоналі (позаду для Міюкі), підвівся за столу і чомусь направився до столика брата і сестри.

Тацуя і Міюкі невдоволено поглянули на молодого чоловіка, що зупинився поруч з їх столиком. Попри те, що це може здатися снобством, природно відчувати дискомфорт, коли на вас дивиться чужа людина з такої короткої відстані

– Вибачте, що турбую.

Молодий чоловік говорив не тактовно. На перший погляд, здавалося, що він зберігає гідну манеру мови, але тон був досить фамільярним.

Тацуя втратив бажання до дружньої розмови з цим молодим чоловіком.

Міюкі поглянула з холодним світлом в очах і природно відвернулась від молодика.

Той не відреагував на таку явну відмову, а дістав з футляра для карток візитну карточку і з привітною посмішкою запропонував її Міюкі.

– Ось, це я.

Це була старомодна паперова візитка, а не чіп. Не було жодного мікротексту чи тиснення, це була дійсно класична і дешева картка з текстовою інформацією. Міюкі просто кинула погляд на картку, що неминуче отримала і передала її Тацуї.

Прізвище написане на візитці, співпадало з першим символом назви компанії, перед назвою було приписано слово президент. Другою половиною назви компанії було приписано слово продакшин. Тацуя трактував це, що він був професіоналом у сфері розваг.

– Вас не цікавить кіно?

Міюкі не дивилася на молодика.

– У мене є роль, яка ідеально підходить для вас.

Поведінка Міюкі явно демонструвала не дружнє ставлення, але молодик не розчарувався.

– Ей, можеш сказати своє ім’я.

Говорячи це, молодий президент, трохи пригнувшись, наблизився до обличчя Міюкі. Він цілковито ігнорував ауру чіткої відмови, що вона випромінювала. Побачивши цю сцену, Тацуя захопився міцністю його нервів і стійкістю психіки, що підходили продавцю як він.

Звісно, відчуваючи при цьому на багато більший дискомфорт.

Нарешті Міюкі повернула погляд на президента.

Однак це не пом’якшило її ставлення.

В очах Міюкі було морозне світло. Твердий погляд, що звинувачував у відсутності ввічливості.

Молодий президент на одну мить показав злякане обличчя, але відразу повернув ще більш натягнуте усміхнене обличчя з дружною посмішкою і потягнувся до Міюкі.

Можливо це була модель поведінки професіонала зі сфери розваг. Схоже, що той, хто є президентом компанії у сфері промоушингу, що має справу з красивими жінками та дівчатами, сприйняв за удар по гордості тиск від красуні аматора.

Але навіть так, це була не далекоглядна поведінка. Здається, що цей молодик також мав погану звичку, він не міг контролювати свої емоції в присутності людей, що знаходяться у слабшому становищі, це характерно для людей, що отримали високий статус у молодому віці.

Він збирався взяти її за руку і торкнутися до її обличчя.

У всякому разі, Тацуя не міг пробачити такої дратівливої гри.

Рука Тацуї зупинила руку молодика, що тягнулася до Міюкі, і той на мить завис.

– Що?!...

Егоїстичний протест молодика переріс у крик і незабаром стих. Від неймовірного болю, він не міг видати ні звуку.

– Давайте на цьому закінчимо.

Схоже, ці слова Тацуї не досягли свідомості молодика. Пальці Тацуї, що стискали зап’ястя молодика з тиском і під кутом, що спричиняли найбільший біль, немов точки акупунктури з китайської медицини.

Коли Тацуя відпустив, молодик зробив пару кроків назад і впав на сідниці. Обличчя Тацуї, який дивився на молодика було криштально чистим, без жодної емоції. Від страху у молодика пробіг холодний піт. Якби над ним сміялися, на його підпаленій гордості могло розгорітися полум’я гніву. Навіть якщо це лише одномоментний крихітний феєрверк. Але той без емоційно дивився на щось, що стало на його шляху, не даючи молодику ні шансу.

Не відводячи погляду від Тацуї, він просто не міг відвести погляду, молодий чоловік підвівся і пошкандибав геть. Насправді вже те, що в таких умовах він не показав невпевненості, а лише впав, можна було назвати відвагою. В цій ситуації було б не дивним якби слабкі люди обмочилися.

Втім, здається, молода леді, що його супроводжувала, так не думала. З диким скреготом ніжок стільця об підлогу вона встала, гордо випнувши груди й голосно зацокавши каблуками попрямувала до виходу з ресторану. Навіть не поглянувши на молодого чоловіка.

Нарешті персонал почав діяти. Швидко і тривожно крокуючи, підійшли два офіціанти. Не до Тацуї, а молодого чоловіка.

Від слів що йому прошепотів офіціант, так щоб почув лише він, молодий чоловік розчервонівся. Несамовиті репліки, що він сичав, вже достатньо голосно, що навіть Тацуя міг їх почути, містили фрази на зразок «ви знаєте, хто я», або «як ви смієте так говорити. Без всякого фізичного примусу, Тацуя повернувся на своє місце, переконавшись що молодого чоловіка збираються виставити з ресторану, під тиском двох офіціантів.

Як тільки він сів, до їх столика підійшов чоловік, сорока років, на вигляд, у білій уніформі повара. Чоловік, що представився шеф-поваром і власником, низько вклонився Тацуї і Міюкі.

– Мені дуже шкода за ці не зручності.

– Ні, це ми спричинили ці незручності, прийміть наші найщиріші вибачення.

Хоч йому лише шістнадцять років, Тацуя досить багато часу провів серед дорослих. Якщо інша людина спілкується ввічливо, він міг відповісти спокійно, як будь-яка інша розсудлива людина.

Можливо через спокійну поведінку Тацуї, погляд власника пом’якшав, він відчув, що цей спокій не відповідає його віку.

– Ви не зробили нічого такого. Усю метушню підняла інша сторона. Вас лише в це втягнули.

Хоча погана звичка «звинуватити двох учасників бійки» глибоко вкоренилася наприкінці двадцять першого століття, але, здається, цей власник був з тих хто не підтримував цю погану практику.

– Приємно чути ці слова.

Позиція чіткого розділення на чорне і біле була приємною для Тацуї. Не виставляючи себе, на показ, Тацуя природно вклонився.

– Оскільки офіціант забарився з діями, сталася подібна ситуація, але, будь ласка, насолоджуєтесь стравами, якщо бажаєте. Звичайно, не хвилюйтесь про оплату.

Сказавши це, власник повернувся на кухню, до того як Тацуя встиг заперечити.

Незалежно від звичайного вигляду ресторанчика, їжа була надзвичайно смачною. Після закусок, подали суп і основною стравою була паста, інгредієнти якої добре співвідноситись між собою і прямим характером власника, Тацуя і Міюкі змогли насолодитися їх смаком.

І на останок десерт. Він особливо зачарував Міюкі. Це був тонкий торт з морозива, в чотири рази більший звичайного розміру (дванадцять сантиметрів в діаметрі). Від барвистої верхівки піднімався густий аромат ванілі, це була повноцінна страва без зайвого. Воно не було ні надто жорстким і не занадто м’яким, холодна текстура, що танула в роті, змушувала думати що страва достойна закладу вищого класу.

Крім того, не лише смак і текстура зробили Міюкі щасливою. Один з офіціантів, трохи старший на вигляд, схоже старший офіціант, приніс одну порцію морозива з двома ложками, без сервірованих тарілок. Ложка мала не природньою довгу ручку, що була непридатною, щоб їсти на самоті.

Поставивши блюдо і ложки посеред столу, офіціант тихим голосом і грайливим тоном сказав їм двох.

– Гарному хлопцю, для милої дівчини. Дівчині, для гарного хлопця. Насолоджуйтесь моментом для вас двох.

Судячи з природи цього місця, схоже це сценарій написаний, для подібних випадків.

Але Міюкі, напевно, прийняла це за чисту монету, розчервонівшись, вона радісно посміхнулась і протягнула до рота Тацуї ложку з морозивом.

Закінчивши обід з ганебним десертом, через обіцянку про безкоштовний обід, замість електронної картки, Тацуя всунув офіціанту одноразовий грошовий чіп і швидко вийшов з ресторанчика.

Обід закінчився несподівано цікаво (з невеликим збентеженням), але світ не настільки прекрасний, щоб усе закінчилось так легко. Перед екскаватором, що спускався від ресторану до торгового району, Тацуя втратив контроль над своїм обличчям. Міюкі з ненавистю нахмурилась, наполовину сховавшись за спиною брата.

Перед братом і сестрою стояв молодий президент промоушинг-компанії з ресторану. Жінки з ним не було. Можливо він залишив модель і повернувся. Натомість з ним було чотири чоловіки з непропорційними тілами (інакше кажучи, фізично тренованими, але не мали поганий вигляд).

– Раніше ти мене принизив.

Тепер він говорив набагато спокійніше, ніж тоді коли висловлював своє невдоволення, але голос молодика явно демонстрував його поганий настрій.

Ця дрібна риба погано пахне, подумав Тацуя, але на цю мить він не мав наміру викидати білу рукавичку.

– Я вже казав це раніше. Закінчимо на цьому.

Однак, оскільки він не мав наміру продовжувати сварку, тож його тон був неймовірно мирним. Принаймні він не сказав «ти такий дріб’язковий, не дивно, що від тебе втікала жінка», але тон його вказував, що він не має наміру приховувати своє презирство. Навіть якщо у нього не було наміру починати бійку, та й уникати її він також не збирався.

Якби Тацуя сказав ці слова, вони б дійсно були ефективні.

– ...Якщо ти впадеш на коліна і припавши до землі попросиш вибачення, усе закінчиться.

– Ви збираєтеся підняти метушню, прямо тут?

Попри те, що сказане було дуже легко зрозуміти, але чи справді він перейде до насильства, коли навколо стільки людей. Тацуя запитав це, тому що турбувався про соціальну позицію молодика.

– Замовкни. З яких пір людям наказують відьми.

Сказане у відповідь було достатньо недбалим, щоб стерти стриманість і вагання Тацуї.

Тацуя змістив своє тіло, повністю сховавши Міюкі від погляду молодика. Емоції зникли з обличчя, очі прищурились.

Не зрозумівши зміну Тацуї молодик посміхнувся.

– Я думав, що вже вас десь бачив. Вас показували в трансляції дев’яти шкіл чарівників. Я подумав, що знайшов дорогоцінну руду, а це просто імітація.

Цей молодик, ймовірно, вірив в ілюзію, що маги штучно створені генетичною маніпуляцією. Попри те, що кількість таких людей зменшилась, зі знань і спостережень, Тацуя знав, що існують люди, що вперто вірять в подібне, тож не відчув жодної несподіванки в словах молодика.

– Це брехня.

Те що сказав молодик було відвертою брехнею.

– Сьогодні ви вперше побачили сестру. Навіть якщо ви бачили її на екрані під час Турніру дев’яти шкіл, немає ніякого очікування, що такий спостерігач як ви стоятиме перед моєю сестрою.

Повіяло прохолодне повітря. Це був не холод, що випромінює сніг чи лід, це був холод що віє від сталевого леза.

– Чорт, що. Це комплекс сестри?

Молодик скривив вуста в усмішці та розсміявся. Так, що його лице розчервонілося. Голос затремтів.

Тацуя не відреагував на глузування молодика, проігнорувавши його зауваження і відповів з власним наміром.

– Це ви у дружків навчились?

Тацуя не був достатньо делікатним, щоб про це турбуватися, просто тому, що боязлива собака гавкає голосніше від усіх. І не достатньо щоб пробачити, якщо перед ним сидить така собака.

– Думаю краще розійтись, перш ніж зробите грубу помилку. Чи мені треба повторити, щоб ви зрозуміли?

Образили не його, а Міюкі. Цієї однієї причини Тацуї було достатньо, щоб відмовитись від мирного рішення.

Він зробив крок до молодика. Його оточення напружилось. Вони не здавалися професійними охоронцями, але схоже мали певний досвід. Принаймні на рівні вуличних бійок. Тацуя припустив, що чотири чоловіка, ймовірно, були членами банди, хоча по їх одягу цього не скажеш. Розмови про те, що сфера розваг і бандити перебували у тісному зв’язку, навіть якщо це не завжди так, це не завжди брехня.

– Що таке хлопці! Маги не можуть використовувати магію в місті. Ви з ними впораєтесь за виграшки!

Мабуть, цей молодик приймав на віру усі міські легенди навколо магів.

Маги не використовують магію усюди по місту, оскільки її використання обмежене законом, та це не означає, що вони знаходяться під якимось ментальним або машинним контролем. По-перше, визначено, що вона не повинна використовуватись, якщо не існує необґрунтованої причини, а в разі катастрофи або стихійного лиха її використання заохочується в рятувальних операціях, також використання магії допускається, якщо це підпадає під закон про самооборону.

Приплічники, схоже, не так наївно довіряли міським легендам, як молодий президент. Потягнувшись до своїх стегон, напевно за складними ножами у кишені, вони уважно стежили за рухами Тацуї.

Зупинившись на другому кроці, той розвів руки та підняв їх на висоту плечей. Але це не були руки підняті в гору. Помахавши відкритими руками, він продемонстрував, що в них нічого немає.

Поплічники зрозуміли, що над ними знущаються. Вони не знали про форми чи роботу CAD, але знали, що маги використовують магію з невеликим пристроєм. Вони інтерпретували жести Тацуї, що він казав, ніби не потребує манії, щоб впоратися з опонентами.

Вони все зрозуміли правильно. Тацуя дійсно провокував «мені не потрібна магія, щоб з вами впоратись»

Ефект провокації був миттєвим. Вони справді були членами низького ранку, так званні головорізи. Їх рівень був достатньо малий, щоб їх відразу відправили після дзвінка молодого президента. Це принизило головорізів і у них була низька точка кипіння.

Поплічники вихопили складені ножі й відразу кинулися до Тацуї.

Зараз, бандити часто тренували своїх членів команди груповим боям. Коли звичайні громадяни природно організовували дружини, ті хто називав себе професіоналами в насильстві, могли б принаймні відпрацювати групову взаємодію.

Дві хвилі ножів атакували справа і зліва.

Піднявся вереск молодої жінки.

Це не був крик Міюкі.

Міюкі не промовила ні слова і не змінила вираз на обличчі, скоріше вона без емоційно дивилась в спину Тацуї.

Тобто це було абсолютною вірою в навички брата.

І ця віра не була зрадженою.

Чотири слабких удари. Один чоловік, один удар. Бандити попадали на підлогу від точних ударів кулаками в певні точки.

Тацуя продовжував просуватися.

Він робив один крок в перед, а молодий президент відступав на два назад.

Так ідучи, молодик зупинився. У наступний момент, він відчув, що з кимось зіштовхнувся, його руки схопили з боків і він впав на коліна. Поспіхом озирнувшись, назад він побачив двох поліцейських у формі.

Група поліцейських складалося з восьми осіб. Двоє затримали молодого президента, четверо зайнялися бандитами, що валялись на землі, а решта, двоє, стояли перед Тацуєю.

Міюкі підійшла і стала прямо перед Тацуєю. Поліцейські дивилися то на Тацую, то на Міюкі і промовили не виразним тоном.

– Ем, ми б хотіли б почути вашу версію подій, ви б могли пройти з нами до станції.

Тацую не могло здивувати таке погане ставлення. Хоча це дозволена самооборона, це був прояв насильства в громадському місці. Не було б дивним, якби їх навіть заарештували.

Якщо придивитися, можна було помітити CAD у формі браслета, що огинав ліве зап’ястя поліцейського. Цей поліцейський - маг. Тоді, знаючи що Тацуя і Міюкі теж маги, він, мабуть, відчув якусь спорідненість. Але його сором’язливе ставлення насторожувало.

– Ем, і ще дещо...

На парник першого поліцейського, хотів щось сказати, але зам’явся на півслові. На його ремені висів CAD у вигляді пістолета.

Поліцейський поклав руку на талію. Невже хоче дістати наручники?

Навіть не глядячи назад Тацуя відчув, що Міюкі насупила брови, тому подав жест рукою, щоб стримати її.

Поліцейський простягнув руку до цих двох. Ні, не до двох, точніше кажучи, до Міюкі.

У руці він тримав блокнот, який, ймовірно, не був поліцейським довідником.

– …Ви ж Шіба Міюкі? Учасниця цього річного Турніру дев’яти шкіл. Я сам є випускником Першої старшої... Чи можу я отримати ваш автограф.

Другий поліцейський протягнув ще одну рідку, в ці дні, класику - авторучку.

Тацуя і Міюкі поглянули один на одного, і Міюкі посміхнулася поліцейським.

«Тридцять перше серпня (3)»

– Я не думала, що ми зустрінемо випускника в такому місці.

Згадуючи той день, Міюкі не могла стримати посмішку. Тацуя також з усіх сил стримувався, перш ніж на його обличчі розцвіла посмішка.

– Але якщо подумати, це не так вже й дивно. Оскільки в Канто є лише одна магічна школа, в такому випадку - це Перша старша, тож не дивно, що поліцейський-маг, що працює в Токіо, буде її випускником.

– Вірно. У будь-якому випадку, причиною того, що нас довго не тримали у відділку було те, що вони виявилися шанувальниками Міюкі... Це все завдяки Міюкі. Ти нас дійсно врятувала.

– Не варто дякувати. Бути для вас корисною - для мене найбільше задоволення.

– Але оскільки таким чином, вони просто запросили нас на чай. Їм важко було відмовити.

– Ну?! Це не провинна Міюкі.

Вони поглянули один на одного і знову посміхнулися.

Міюкі пила через соломинку, незабаром її склянка спорожніла.

В склянці Тацуї також залишився лише лід.

Побачивши, що сестра випустила соломинку з рота і дивиться на нього, Тацуя підвівся зі стільця.

– До речі, банк скоро відкриється, тож нумо вирушати.

– Так. Я помию стакани, тож прошу зачекайте, Старший брате.

– Ні, давай разом.

Сказавши це, не чекаючи протесту, Тацуя швидко вихопив тацю, що вона тримала в руках. Це виглядало недбало, та лід в стаканах не видав ні звуку. Хоча на обличчі Міюкі з’явилося невдоволення та вона легкими кроками прослідувала за Тацуєю на кухню.

Однак до банку вони йшли не для того, щоб покласти гроші. У результаті поширення електронних грошей, замість гаманців і грошових карток, що стали продвинутою формою особистих чеків, використання готівки стало дуже обмеженим. Але й не було потреби йти для банківського переказу або отримати чекову книжку. Практично всі перекази й транзакції проходили он-лайн, тож банки обмежувалися спеціальними випадками.

Таким чином, Тацуя йшов туди, щоб оновити ідентифікатор, необхідний для використання онлайн служб. Ідентифікатор не мав чіткого періоду оновлення. Послугами можна було продовжувати користуватися, навіть якщо він не був оновлений. Все що було потрібно, це сам ідентифікатор, а не його оновлення. Оновлення ідентифікаторів було частиною контролю рівня безпеки, звертатись безпосередньо в заклад, замість оновлення даних автентифікації онлайн, це механізм посилення безпеки.

Тацуя вирішив оновлювати ідентифікатор раз на три місяці. Зазвичай період оновлення балансує в межах пів року, а от три місяці досить висока частота. Де які користувачі панікують щотижня, тому це не так і дивно.

У приміщені з кондиціонером Тацуя і Міюкі стояли рівно плечем до плеча і чекали на виклик. І не від того що їм було холодно, від станції до вокзалу вони пройшли по спекотній вулиці.

Причиною були підкати до Міюкі. Не доводилося думати що серед хлопців їх віку знайдеться багато легковажних хлопців, що вільно підійшли б до Міюкі, але як тільки такий з’являвся, потрібно було багато часу, щоб такий відстав. Тому коли вони гуляли містом, заздалегідь прикидалися парою.

Коли Міюкі хотіла піти з Тацуєю в магазин чи на щось подивитися, для неї знаходитись поруч з ним було самою цілю. Свідченням цього було те, що попри нецікаве проведення часу, в зоні очікування в банку, Міюкі була в гарному настрої. ...Це братський комплекс, без шансів на виправдання.

Так чи інакше, сучасні банки не збирали готівку, як раніше, оскільки її використання було обмежене. Замість готівки використовувались грошові картки, так емітент міг перервати операцію через систему. На відміну від чеків і підтвердження купівлі, лише отримувач міг викликати підозри. Ось чому грабіжники банків зараз рідкість, як зникаючий вид.

...Так мало бути.

– Натрапили на щось незвичне...

Схоже Тацуя зараз натрапив на сцену з участю вимираючого виду.

Встрибнувши в будівлю, чотири чоловіка, з погано переробленими пістолетами, погрожували банкірам і клієнтам. В’язані маски, що закривали їх обличчя в середині спекотного літа навіювали старомодний образ. Одягнені вони були в брудні, на вигляд, куртки. Широким змахом вони поклали на прилавок великі спортивні сумки. Якщо судити з цього традиційного стилю, швидше за все, можна було зрозуміти, що це якесь шоу, але виходячи з їх криків на адресу клерків, схоже це було справжнє пограбування.

– Старший брат, що робитимемо?

Піднявши погляд в гору, Міюкі запитала звичайним голосом, стоячи поруч з ним.

– Якщо ви не проти, я розберусь.

Вона, як звичайно, розсудила, що не може турбувати Тацую подібними проблемами.

– Ні, ми не повинні втручатися.

Посміхнувся Тацуя поклавши руку на плече Міюкі. І злегка поплескав.

Міюкі радісно посміхнулась і прилинула тілом до грудей Тацуї.

Не тільки грабіжникам банку, але й будь-яким іншим клієнтам, у тривожному обличчі яких була невпевненість. Двоє людей, навколо яких в такій ситуації панувала тепла атмосфера, були явно помітні.

До честі Тацуї, він сказав, що не потрібно втручатися, не для того, щоб пофліртувати з сестрою. Він хотів заспокоїти свою нетерплячу молодшу сестру. Пограбування банку зараз стало рідкісним злочином, але це не означає, що система безпеки банку зникла. Грабіжники банків ніяк не досягнуть успіху з переробленими пістолетами.

Доказ цього проявився перед клієнтами. Спочатку, від прилавка до стелі піднялися прозорі захисні щити. У середині цього процесу, зі стелі спустився напівпрозорий щит і закрив віконця перед персоналом.

Спортивну сумку, просунуту у вікно, розрізало навпіл. Якби там була рука розбійника, здавалося, навіть якби її не відрізало, серйозного перелому було не уникнути.

Один з грабіжників обстріляв щит. Куля пройшла в перший щит і зупинилась. Схоже, зовнішній прозорий екран був зроблений з матеріалу, схожого на в’язку рідину. Вона була для запобігання пошкодження другого кулями. Обміркувавши це, Тацуя був вражений конструкцією.

Грабіжник випльовуючи прокляття поглянув назад у фоє. Повившись на нього, Тацуя відвів погляд, щоб не дивитися. Погляд чоловіка зупинився на Міюкі. Від раптового погляду (вона його відчула) Міюкі опустила голову. Рука Тацуї все ще залишалася на плечі сестри.

З під лижної маски блиснув пильний погляд грабіжника. Ну, гості у фоє також на мить забули про напругу і страх. Від цього виразу, обличчя клієнтів у фоє наповнились напруженням і страхом, від його злої посмішки було зрозуміло, що цей грабіжник був найбільш запальним.

Тацуя відчув зло в його погляді. В іншому випадку він би не був добрим охоронцем. Природно, не було очікування, що грабіжники дивитимуться дружнім поглядом. Також він побачив, в цьому погляді домішки проблисків садизму.

Міюкі також відчула, що грабіжник дивиться на неї гнітючим поглядом. Вона це сильніше притислась до грудей Тацуї. В очах грабіжників це виглядало ніби вона злякалась. Грабіжник, також так подумав, і під маскою його вуста задоволено розтягнулись. Однак Тацуя, що відчував її шкіру через тонкий одяг, точно знав, що вона цього не боялась і його це не дивувало. Його сестра не нервувала. Страх на обличчі це був лише вираз, Тацуя розумів навіть не замислюючись, що насправді це лише привід притиснутися до нього.

Під незворушним лицем, підсвідомо він приховав підступну посмішку. Але тут же подумав, що краще прикидатися, тому зобразив вираз немислимої тривоги й стис руки Міюкі. Хоч зазвичай він ним не користувався, та від природи був наділеним непоганим акторським талантом.

Очі чотирьох грабіжників зосередились на Тацуї. Під масками не було видно піднятих губ, але по їх очах було видно, що вони посміхались. Дії Тацуї та Міюкі, схоже, збудили їх.

Тацуя навіть трохи затремтів. Він подумав, що це вже занадто, але грабіжники схоже були дуже щасливі.

Інші відвідувачі виявилися за межами їх уваги. Оскільки у закладі була система що запобігає рикошету, система безпеки не могла обмежитись лише розділенням фоє і прилавків.

Зараз же, уся увага грабіжників була сконцентрована на парі. Стеля лобі зникла, залишивши по собі сітку з балок. По всій довжині стелі з’явилося стереоскопічне зображення. З балок, на голову грабіжників опустилися чоловіки. Міцні охоронці швидко знешкодили грабіжників.

Тацуя без жодного здивування спостерігав за сценою. Для того, хто відчуває існування інших людей, стереоскопічні зображення не були перешкодою. Він вирішив залишатися осторонь, бо знав, що над головою стояли охоронці.

Але банківські клерки, природно, не знали обставин. Було б здоровим глуздом, подумати, що Міюкі ховає своє обличчя в його груддях, від того що напруга спала, і вона плаче. Також усі думали, що Тацуя обнімає її, щоб сховати обличчя Міюкі. Насправді ж, він врахував атмосферу місця і лише заховав усмішку своєї щасливої та розслабленої сестри, від похмурих охоронців і співробітників.

Поки Міюкі притискала голову до грудей Тацуї, вийшов і поклонися керівник відділення банку. Дізнавшись ім’я Тацуї він заявив, що він звільнить його від сплати комісійних протягом року, як вибачення за відчуття небезпеки. Тацуя не знав який вираз показати тож залишив вираз для покеру, від цього обличчя керівника напружилося, перш ніж його пропозицію прийняли. Оскільки, на погляд звичайних людей, це була дійсно небезпечна ситуація.

Коли Тацуя сказав, що прийшов поновити ідентифікатор, керівник викликав підлеглих і наказав обслужити. Тацуя ніжно відпустив Міюкі, і вона, сховавши вираз за довгим волоссям тихо послідкувала за ним, позаду його плеча.

Він оновив свій ідентифікатор напроти машини в цілковито приватній кімнаті без підслуховування і підглядання. Коли вони увійшли до приватної кімнати, їм не було необхідності турбуватися про очі і вуха сторонніх, вони нарешті могли не прикидатися і на їх обличчях світилися посмішки.

Зустріч з грабіжниками банку була не більше ніж буденною справою. Цей інцидент, що вони пережили в останній день літніх канікул, також збережуться в їх спогадах, як «спогади про певний літній день».