Дружба і довіра та сумнівний лолікон

Дружба і довіра та сумнівний лолікон

Третя старша школа при Національному Магічному Університеті розташовувалася за межами міста Канадзава, префектури Ісікава. Хоча, слід сказати, що в нинішній адміністративній системі вона стала великим адміністративним округом регіону і її слід було б називати «колишня префектура Ісікава», але люди та засоби масової інформації продовжували називати її старою назвою. Думається це просто звичка. Всі називали цю місцевість «Префектура Ісікава», а не «Домен Кага», «Землі Ното», лиш тому, що «просто звикли».

Але це ми трохи відволіклися.

В читальному залі бібліотеки Третьої старшої, на околиці міста Канадзава префектури Ісікава, Кічідзьодзі Шінкуро підняв руки й спробував смачно потягнутися. Він зняв гарнітуру стимуляції ЕКГ, оскільки вона заважала потягнутися і знову випрямив спину.

Він працював довше, ніж думав. Почувся звук кісток і він нахмурився від незначної болі.

Він поглянув на лист і відразу відвернувся. У приміщені бібліотеки вікон не було, через них могли переглядатися важливі конфіденційні документи, але, для відпочинку, на бічній стіні, не великої, окремої кімнати був дисплей, що нагадував вікно і показував різні пейзажі. Зараз, у цій кімнаті, показували бамбуковий ліс глибоко в горах, це було улюблене відео Кічідзьодзі.

Він працював над доповіддю на конкурс дисертацій, що спонсорований Японською академією магії, і відбудеться наприкінці жовтня. Кічідзьодзі був всесвітньовідомим дослідником магії та, як першорічку Третьої старшої, його обрали як доповідача на Конкурс дисертацій. Сама підготовка до конкурсу почалася ще до початку літніх канікул, але Кічідзьодзі відчував, що після закінчення Турніру дев’яти шкіл він старанніше ставився до написання.

Причина також була зрозумілою.

Річ у тому хлопцеві на Турнірі дев’яти шкіл, в суперництві яку він відчув з Шіба Тацуєю.

Кічідзьодзі ніколи не відчував що програє своєму опонентові в теорії магії, доки не пережив цього Турніру дев’яти шкіл. Навпаки, він не пригадував, щоб з кимось конкурував. Навіть якщо в області теоретичної магії були «мізки» що могли зрівнятися з ним, хто винайшов Кардинальний код, Кічідзьодзі пишався тим, що він був єдиними не лише в країні, але й у світі серед своєї вікової категорії.

Він ніколи не був зарозумілим. У світі магії що дня публікувалися нові результати досліджень, але дослідження рівні відкриттю Кардинального коду, публікуються раз на рік. Саме тому досягнення Кічідзьодзі Шінкуро були рідкими та цінними.

Однак, на цьому Турнірі дев’яти шкіл його гордість була зруйнована. Принаймні Кічідзьодзі відчував себе саме так.

Теорія повинна підтверджуватися на практиці. Це широковідома концепція у світі магічних досліджень і саме ця концепція особливо поширена в цій країні, як здоровий глузд або основна передумова.

Кічідзьодзі вважав, що це цілком природно. Теорія магії проявлялась лише в практичній магії, що і є магією і теорії без магії не існує. Якщо магія розвиватиметься як дисципліна, вона зможе згодом перерости в чисту теоретичну систему, що висвітлюватиме ментальну суть. Але сучасна магія ще не досягла цього етапу.

З погляду впровадження теорії на практиці, техніки, цей хлопець, першорічка Першої старшої школи, Шіба Тацуя викликав у Кічідзьодзі відчуття поразки. Не тільки знання і техніка, а і їх ідеальна інтеграція змусила його це зрозуміти.

Це виявилось нестерпним жалем для Кічідзьодзі.

Довіра до знань і техніки були його наріжним каменем. З такою силою, «інші люди» ніколи його не переможуть, тому він був абсолютно необхідним для «інших людей», це було те, в чому він був не зрівняним. Отже, Кічідзьодзі пообіцяв собі помститися за програш в Турнірі дев’яти шкіл на Конкурсі дисертацій. Він вважав, що перемога над Першою старшою в Конкурсі дисертацій це найкоротший, щобільше, неминучий шлях відновлення впевненості в собі.

Саме тому він, майже що дня, після Турніру дев’яти шкіл, писав у цьому читальному закладі, працюючи над створенням тексту презентації.

Говорячи про підсумки Турніру дев’яти шкіл...

«Останнім часом, Ічідзьо виглядає трохи дивно».

Подібні думки, Кічідзьодзі чув доволі часто, а іноді доволі рідко..

Не було жодних заперечень, що Масакі виглядає дивним. Кічідзьодзі й сам так думав. Він також розумів, що це був не витвір його уяви. Тому що знав чому «сумував» Масакі.

«...Але навіть так я нічого не можу зробити»

Кічідзьодзі не можна було звинуватити, що він не істинний друг. Оскільки Масакі страждав від хвороби, про яку вже давно говорять, «її не вилікує жоден лікар» і «не допоможе лікування навіть гарячими джерелами».

Кічідзьодзі розумів. Ічідзьо Масакі страждав від «любовної хвороби».

Шіба Міюкі - ім’я тієї в яку закохався Масакі.

Ніхто не міг подумати, що наступний глава сім’ї Ічідзьо закохається, причина в тому, він був привабливим молодим хлопцем, з гарної сім’ї й завдяки цьому, без жодних зусиль, міг мати будь-яку дівчину, тож це не причина для чистої любові, попри те що він не був жорстким і не мав сексуальних відхилень, якщо справа у дівчині, то, можливо, він не може розповісти про свої почуття і страждає від нерозділеного кохання, припускав Кічідзьодзі.

Навіть він не міг стримати калатання свого серця, коли думав про цю дівчину.

Настільки гарною вона була. Він би навіть повірив, як би йому сказали, що вона не людина з плоті й крові, а юнацька фантазія втілена засобами надтехнологій. Не зважаючи на те, що він міг чітко відтворити її образ у своїй свідомості, без необхідності покладатися на фотографію, раз чи двічі, йому здавалося, що вона сновидіння чи марення.

Якщо навіть він, хто не мав до неї жодних почуттів, перебував у подібному стані, що можна говорити про Масакі, який закохався в неї.

У випадку з ним, вона була, недосяжною ціллю, що викликала благоговіння. Завдяки чому (мабуть) він не став заручником закоханості та нерозділеного кохання, але у випадку Масакі, все набагато серйозніше, оскільки для нього вона більш досяжна.

Для Кічідзьодзі, ім’я Шіба Міюкі, мало більше значення, ніж просте не розділене кохання Масакі.

Вона була молодшою сестрою Шіби Тацуї.

Молодша сестра хлопця, що розпалював у ньому конкурентний дух, намагалася полонити серце його найкращого друга.

Серце Кічідзьодзі виявилося складнішим, ніж він думав.

◇ ◇ ◇

– Джордж.

Коли сонце повністю повернулася на захід і пройшов час закриття, Кічідзьодзі повернувся на голос, що прозвучав за його спиною, на виході зі школи.

– Масакі.

Навіть ще не обернувшись, він знав чий це голос. Він навіть не встиг обернутися, як його власник, наздогнав його на півоберті.

– Ти вже додому? Ходімо разом.

– Звісно, якщо ти не проти, Масакі.

Кічідзьодзі скоротив фразу «якщо тобі по дорозі». Майже кожного дня, Кічідзьодзі йшов прямо до гуртожитку. Масакі, з іншого боку, часто заходив у різні місця, по дорозі додому. І не лише заради розваг (хоча часто він грався), він часто бігав у сімейних справах, як старший син сім’ї Ічідзьо.

– О, сьогодні я не маю справ... Точно. Джордже, ходімо до мене, вже пройшло багато часу.

– Що? Хіба раптова поява не викличе проблем?

Кічідзьодзі здоровим глуздом відповів на несподівану пропозицію близького друга. Однак, Масакі яскраво усміхнувся.

– Не кажи що у нас настільки неблизькі стосунки. Якщо це ти Джордж... то усі домашні завжди будуть раді.

– Невже? Добре, зайдімо.

Масакі запросив Кічідзьодзі, що жив один, без будь-якого умислу. А у Кічідзьодзі були обставини, через які він не міг вільно прийняти доброту сім’ї Ічідзьо.

Звичайно, він не відчував відразу у відвідуванні сім’ї Масакі. Якщо Масакі йшов прямо до дому, то не було необхідності турбуватися, про втручання в його справи на шляху. Кічідзьодзі не показав особистих сумнівів, приймаючи запрошення Масакі.

◇ ◇ ◇

Дім Масакі знаходився всього за тридцять хвилин ходьби від школи. Не тридцять хвилин поїздки, а тридцять хвилин пішої прогулянки. Проте, це лише випадковість, що Третя старша школа знаходилась на відстані пішої прогулянки від родинного дому Морісакі. Не існувало таких підстав, типу сім’я Ічідзьо створили Третю старшу школу або є її директорами. Третя старша школа була національною старшою школою при національному університеті, як і решта магічних шкіл. Місце розміщення старших шкіл було юрисдикцією урядових органів, навіть якщо вони були з Десяти головних кланів, як приватні особи, Ічідзьо не могли вплинути на місце їх розташування. До того ж Десять головних кланів не використовували б свій вплив в таких випадках.

Тридцяти хвилинний, піший маршрут, зайняв у Масакі та Кічідзьодзі двадцять п’ять хвилин неспішної прогулянки. Не зважаючи на те, що найдовший день сезону вже минув, для того, щоб жовте небо залилося фіолетовим пройшов деякий час. Кічідзьодзі думав, що членів сім’ї Ічідзьо ще немає дома, тож він здивувався, почувши голос, коли пройшов через ворота.

– Що? Шінкуро-кун, ласкаво просимо.

Прозвучало високе сопрано дитячого голосу.

– Привіт, Акане-чан. Перепрошую за клопоти.

Тим хто привітав, з посмішкою, Кічідзьодзі була молодша сестра Масакі, Акане Ічідзьо. Вона навчалася в шостому класі початкової школи, у Масакі і Акане була ще одна молодша сестра. Досі, Кічідзьодзі не мав багато можливостей поговорити з їх молодшою сестрою, що навчалась в третьому класі початкової школи, але Акане вже давно прив’язалась до нього і кожного разу, як Кічідзьодзі відвідував резиденцію Ічідзьо, показувалась, хоча б разок, щоб привітати його, за умови, що була дома. Не відомо, наскільки це серйозно, але вона казала: «я стану нареченою Шінкуро, в майбутньому».

Коли він вперше почув це, Кічідзьодзі не був достатньо дорослим, на третій раз він розгубився. Два роки тому, коли Акане запропонувала одружитися, вона все ще була в четвертому класі молодшої школи, і для нього вона була лише молодшою сестрою Масакі, яка стане красунею у майбутньому. Сам Кічідзьодзі, на той час, був в другому класі середньої школи й не зважаючи на те, що йому сказали про одруження, він взагалі не вважав це реалістичним. Він не любив Акане і не міг ставитися до неї холодно, оскільки вважав сім’ю Ічідзьо своїм благодійником і в той час Кічідзьодзі не знав що з цим робити.

Протягом минулого року він не чув прямих «зізнань в коханні», але Акане балансувала близько до цього. З іншого боку, Кічідзьодзі більше не був настільки спантеличеним, можливо, вона могла б поступово пробити його оборону. Кічідзьодзі цього не усвідомлював.

Ну, оскільки Масакі не дозволить йому отримати ярлик лоліконщика (маючи на увазі, не дозволити доторкнутися до своєї молодшої сестри, поки вона ще дитина) не важливо чи зовнішні ворота опущені, чи будуть підняті внутрішні ворота, залежить виключно від нього.

Здається, тут вона просто тренувалась, тож вони залишили Акане. Проте, Кічідзьодзі, як завжди, не зможе піти поки з ними не повечеряє, так що вони знову зустрінуться пізніше.

Господар цього дому, батько Масакі, глава сім’ї Ічідзьо, Ічідзьо Ґокі, ще не повернувся додому. Двадцять вісім сімей, претендентів в Десять головних кланів, підтримували власну бойову силу, як лідери магічного світу, або керували власними активами і інвестиціями, як не дуже відомі підприємці. У деяких випадках, бувають ситуації, коли великі міжнародні компанії істотно контролювалися фірмами, що на «місцевому рівні» були лише конторками, одна компанія володіла іншою, а та іншою, і іншою... однак, родина Ічідзьо не мала таких широких інтересів. Гірничодобувна компанія з морського дна, в японському морі, була офіційним бізнесом родини Ічідзьо. Кічідзьодзі знав, що Ґокі повернеться до вечері, якщо не станеться щось непередбачене.

З іншого боку, мати Масакі була домогосподаркою, але зараз вона теж була відсутня. Можливо, пішла до магазину. У нинішній час, коли повсякденні речі, включаючи їжу, можна придбати через Інтернет-магазини, було багато жінок, особливо серед домогосподарок, які бажали бачити та купувати продукти особисто. Йому здавалося, що це не особливо відрізняється від покупок в магазині, їх просто доставляють замість вас, чи це просто чоловіче мислення.

Особняк Ічідзьо - будівля що в раз десять перевищувала середній будинок на одну сім’ю, однак тут не було ні покоївок, ні іншої прислуги. Коли збиралась уся рідня або приймали гостей пов’язаних з магією, вони наймали людей з місцевих готелів і ресторанчиків традиційного стилю. Догляд за садом, що потребував спеціальних навичок, також здійснювався шляхом періодичного виклику садівника-декоратора. На відміну від інших представників Десяти головних кланів, такі як Саєгуса та Іцува, що мають багато прислуги, тут дотримувалися політики, «дозволь машині зробити те, що може зробити машина» і повністю прийняли домашню автоматизацію.

Сьогодні не планувалося приймати гостей. Оскільки не потрібно було бути ввічливим з кимось в коридорі, хлопці відправилися прямо в кімнату Масакі.

Вона була у західному стилі в шість татамі, якщо скористатися традиційною системою вимірювання, і в загально прийнятій уяві, не була особливо великою. Відповідно до сучасного, висококласного архітектурного стилю ліжко і шафа ховалися в стіни, тому можна було забезпечити досить великий простір, навіть на шести татамі.

Поводячи себе в кімнаті друга як дома, Кічідзьодзі вивів зі стіни, протилежної від тої де зберігалось ліжко, стіл і сів на один зі стільців, що вийшов зі столом.

Масакі дістав з малого холодильника, в кімнаті, дві склянки добре змішаних чайні коктейлі. Одну поставив перед Кічідзьодзі, а іншу залишив в руці й сів напроти друга.

Джордж, як твоя доповідь?

– Дякую, Масакі. Добре.

Відповів на питання Масакі, Кічідзьодзі зі скромною посмішкою і проблисками впевненості.

– А якщо до тебе, Масакі? Я чув, ти робиш безглузді речі.

Крім подібних чуток, Кічідзьодзі багато чув про те, що після Турніру дев’яти шкіл Масакі досить важко тренувався. Мотив був зрозумілий. Як і Кічідзьодзі, який відчував поразку перед Шіба Тацуєю в налаштуванні CAD, Масакі був розчарований і не міг забути про поразку в Коді моноліту.

– Ну, помаленьку. Це не так швидко станеться.

– А ну так.

Голос Масакі, на запитання Кічідзьодзі звучав досить не вимушено, він не зміг відчути в ньому нездорову одержимість, про яку хвилювався. Тож, Кічідзьодзі сказав останні слова з полегшенням.

◇ ◇ ◇

Як тільки пролунав електронний сигнал, Масакі глибоко зітхнув.

– Джордж... Вже час.

– Це останній раз? Я і правда можу змістити час в середині?

Сидячи за моніторами, що стояли тилом один до одного, ще раз уточнив Кічідзьодзі, на що Масакі злегка кивнув.

На обох екранах була призупинена симуляція бою в реальному часі. Масакі перемкнув на перегляд згори, в місті, на зображені, рух і час ніби завмерли. Він дивився в монітор, ніби намагався його проковтнути. Від виразу друга, що так сильно занепокоєний результатом бою, Кічідзьодзі захотілося посміхнутися, але завдяки силі волі він стримався і розслабив обличчя. Однак потреби в цьому не було. Оскільки, очевидно, що Масакі дивився на монітор і не міг собі дозволити звертати увагу на щось інше.

Крім того, хоч ця гра і приносила задоволення, та вона була не для забави Сценарій симуляції був розроблений лабораторією тактики військового факультету Магічного Університету, алгоритм настільки просунутий і точний що міг використовуватися для віртуального тренування магічного бою в міській місцевості у всіх дивізіях сил оборони.

– ...Засідка, в цьому місці, занадто жорстоко. Мало того, він спускається за допомогою мотузки, не використовуючи магію...

Бурчав Масакі, розмовляючи сам з собою. Але Кічідзьодзі негайно відреагував на це зауваження.

– Забудемо поки про засідку, Масакі, хіба нещодавно ми не бачили подібну тактику, де маг не користувався магією для переміщення.

Кічідзьодзі сказав це звичайним спокійним тоном, але Масакі широко розкрив очі й з силою стисну зуби.

– Той хлопець...

– Точно. Цю тактику він використав в бою проти Другої старшої в Коді моноліту, дивізіону новачків.

Цим двом не потрібно було уточнювати, що під «той хлопець» і «він» Масакі та Кічідзьодзі мали на увазі одну і ту саму особу, Шіба Тацую з Першої старшої.

Слухаючи Масакі, Кічідзьодзі викликав екранне меню й обрав завершення симуляції. Було зрозуміло, що подумки Масакі вже був не в симуляції.

На моніторі Масакі з’явився вибір скасувати чи підтвердити запит. Масакі обрав «Так» і, так само як і Кічідзьодзі, закрив термінал у вигляді ноутбука і поглянув на нього.

Саме Кічідзьодзі заговорив першим.

– Масакі, добре це чи погано, не думаєш що Шляху короля було занадто багато.

– Боляче це чути.

З посмішкою, похитав головою Масакі, на припущення Кічідзьодзі.

– Мені не хотілося б говорити це, але я хочу, щоб ти це почув.

Коли Кічідзьодзі сказав це з трохи напруженим обличчям, посмішка що плавала на вустах зникла.

– Я не настільки дріб’язковий. Ну що?

– Вірно, вибач.

На відміну від Масакі, Кічідзьодзі розслабився і продовжив говорити.

– Шлях короля не погана річ. Шлях короля є найбільш практичний і найшвидший спосіб досягти місця призначення. Крім того, навіть якщо тобі сказати використовувати багато незначних трюків, це не можливо з твоїм характером, Масакі.

– Звісно, я думаю, що так.

Гірка посмішка, знову таки, повернулась на лице Масакі. Цього разу Кічідзьодзі теж не став стримувати її й безшумно засміявся.

– Добре. Тому що це так Масакі.

Посміхаючись, Кічідзьодзі ще більше звузив очі. Якимсь чином, це виглядало сліпуче.

– Це похвала?

Проте Масакі спробував перетворити це в жарт, або не помітив цього, чи лише удав, що не помітив, або ж цьому всьому було інше пояснення.

– Розслабся, в деякому сенсі це похвала.

– В певному сенсі.

Ніби готуючись до цього завчасно, вони одночасно розсміялися.

– Тому що Масакі не може використовувати подібну тактику, тай цього не потрібно.

Переставши сміятися, Кічідзьодзі повернув серйозний вираз.

– Думаю, тобі не так потрібно навчитися використовувати хитрощі, як протистояти їм.

– ...Напевно, не тільки в симуляціях, чи не так?

Реагуючи на тон і погляд, Кічідзьодзі чітко кивнув.

– Так, я говорю не лише про симуляції. – Буду говорити прямо.

Говорячи так, Кічідзьодзі дивився прямо і рішуче, без пом’якшень.

– Якщо ми просто безрозсудно тренуватимемося, Турнір дев’яти шкіл, наступного року, стане повтором цьогорічного.

Настала коротка тиша, поки Масакі не поставив уточнююче питання, щоб переконатися, що правильно зрозумів сказане.

– Кажеш мій підхід не правильний?

– Я не кажу, що це безглуздо.

Хоч Кічідзьодзі відповів ухильно, але місця для непорозуміння не було.

– Чим більше ти тренуватимешся, тим сильнішим станеш. Тренування стане твоїми тілом і кров’ю.

Але Масакі не обурився через подібне твердження. Він інтуїтивно зрозумів, що насправді хотів сказати Кічідзьодзі й отримав підтвердження з наступними словами:

– Але перемога чи поразка визначається не лише силою.

Незважаючи, що він чекав їх, слова Кічідзьодзі віддавали для Масакі гіркотою.

– Масакі. Навіть зараз, я думаю, що ти сильніший, ніж Шіба Тацуя.

– Але я програв.

Голос Масакі був беземоційним, ніби він не хотів чути те, що сам говорив.

– Так і є. Але не тільки ти, Масакі. Я також програв древній магії Йошіди. Хоч явно перемагав його в плані швидкості. Навіть, як команда, ми програли Першій старшій. Здібності суперника були кращими, ніж ми очікували.

З іншого боку, в голосі Кічідзьодзі чулася розсудливість, ніби він переконує себе і перевіряє свої висновки.

– Зрештою, я думаю, найсильніше ми програли стратегічно. І думаю, що ми самі провалились, а не попались на план опонента.

На ці слова Кічідзьодзі, Масакі, з сумнівом на обличчі, схилив голову.

– Я не думаю, що твоя стратегія, Джордж, була помилковою...

Слова Масакі були не для того, щоб втішити Кічідзьодзі, а його справжньою думкою.

Проте Кічідзьодзі похитав головою.

– Ні, це помилка моєї стратегії. Озираючись назад, безумовно, мене засліпила стратегія.

– ...Я не розумію, про що ти.

– Іншими словами, цей матч, ймовірно, правильніше було не використовувати ту стратегію в матчі. Я думаю, що краще було б боротися у звичайний спосіб, не думаю, що потрібно було контролювати поведінку противника.

Кічідзьодзі перервав пояснення і помітив питання у виразі Масакі. Прочитавши його, «я все ще не розумію» і з думкою, «нічого не поробиш», продовжив пояснення.

У тому матчі, ти не повинен був до нього наближатися.

Хоча він знову подумав, «з цим нічого не поробиш, значить я корисний для Масакі», Кічідзьодзі відчув радість, яку навіть не помітив, що може компенсувати недоліки Масакі.

– Якби ми дотримувалися твоєї звичної стратегії, бомбардування артилерією на відстані, ми б не провалилися. В долині без перешкод не було необхідності очікувати несподіваних атак зі сліпих зон. Можливо я занадто зосередився на ньому

Масакі не став втішати Кічідзьодзі, слухаючи його слова самозвинувачення.

Це була саме та реакція, яку очікував побачити Кічідзьодзі.

– Причиною поразки в тому матчі була моя стратегічна помилка. Але є момент, про який, я б хотів, щоб ти задумався, Масакі.

– О, настала моя черга?

Навмисно розсміявся Масакі, Кічідзьодзі відповів злою посмішкою.

– Хоча ти діяв за планом, останньої звукової атаки можна було уникнути, якби Масакі був трохи більше обережним до трюків супротивника. Попри те, що він наблизився на відстань рукопашного бою, ти вирішив його перехопити, був би інший результат, якби ти відскочив і тримав дистанцію.

– Це дійсно боляче чути... Іншими словами, Джордж, мені не варто бути настільки безрозсудним, хочеш сказати не забувати про власну оборону?

Вони вжили заходів, щоб атмосфера не стала надто серйозною, і певною мірою це вдалося.

– Трохи не так. Як я вже казав, Масакі не підходять дрібні трюки. Тому, я вважаю, що, краще навчитися протидіяти, дрібним трюкам твого опонента, замість того щоб навчитися їм самостійно.

– Зокрема?

Масакі не був пригнічений чи не заперечував думку Кічідзьодзі, а з нетерпінням чекав приписів. Це вже давно стало стилем цих двох.

– Я думаю, ти повинен, навчитися аналізувати ситуацію, визначати коли слід відступити та поглянути, як розвиватиметься ситуація, коли вирішити усе простою силою, визначати час, щоб обговорити ситуацію з членами стратегічного штабу. Крім того, відчувати, що відбувається навколо.

На цю пропозицію Кічідзьодзі, Масакі з кислим виразом задумався. Таке обличчя означало, що у нього була власна ідея. Сам Кічідзьодзі не сумнівався, що Масакі здатен прислуховуватись до неприємних настанов.

– Так що тепер будемо тренувати свої голови, а не перенапружувати свої тіла. Я підшукую більш реалістичні тактичні моделювання, а не ігри як ця.

– Ух...

Зітхання Масакі звучало так, ніби це дійсно йому не подобалося, не замислюючись, Кічідзьодзі розсміявся.

– Шінкуро-кун, здається, тобі весело. Про що розмовляєте?

Як тільки-но він розсміявся, одночасно зі стуком, відчинилися двері й до кімнати увійшла Акане.

– Акане... Я постійно тобі нагадую, щоб ти заходила після відповіді.

Докорив Масакі своїй молодшій сестрі.

– Хіба не все нормально, коли тут Шінкуро-кун. Коли старший брат приведе дівчину, я утримуватимусь.

Не відчуваючи жодного докору совісті, Акане підійшла до столу, за яким сиділи Масакі та Кічідзьодзі.

– Акане, ем..

– Що? Не бажаєте чогось випити, старший брате?

Масакі проковтнув свої слова з гірким виразом обличчя, поки Кічідзьодзі спостерігав за теплим (грубим) обміном репліками між братом і сестрою, Акане поставила дві склянки з кавою з льодом і склянку какао з льодом.

Масакі поглядом запитав, що це за додаткова склянка.

Акане відповіла братові пустотливою посмішкою і сіла на стілець поряд з Кічідзьодзі. Коли Акане ставила склянки на стіл, Кічідзьодзі тактовно прибрав свої речі з цього стільця. Очевидно, подібна ситуація була звичною справою в цьому домі.

– Ей, Шінкуро-кун чому ти сміявся? Невже, старший брат зробив щось смішне?

Сівши на свій стілець, Акане повернула очі та тіло до Кічідзьодзі.

– Акане, ти не повинна говорити таке про свого брата...

Масакі мужньо нагримав на свою сестру, яка явно намагалася пожартувати над ним.

– Старший брате, я не до тебе звертаюся. Я розмовляю з Шінкуро.

Прозвучала дійсно нахабна відповідь, від чого Масакі втратив дар мови.

Насолодившись забавами з Кічідзьодзі, Акане залишила кімнату через п’ять хвилин.

Два учні старшої школи втомлено посміхнулися, що викликано витівками учениці початкової школи. Хоч вона ще мала, але безсумнівно «жінка».

– ...Вибач, вона галаслива.

– Ха-ха-ха...

Кічідзьодзі відповів порожнім сміхом на вибачення Масакі, котрий був пригнічений, настільки, що опустив плечі.

– Ну, ну, хіба це не добре.

Кічідзьодзі спробував вигадати щось, щоб покращити атмосферу.

– Як старший брат, я хотів би, щоб вона застосовувала свою енергійність більш раціонально.

Але Масакі не припинив скаржитися. І продовжив: «в порівняні з сестрою того хлопця», «чому вона сестра того хлопця», «ревную», «не справедливо», «прокляття, цього не можна пробачити!», Постійно нагнітаючи атмосферу. Кічідзьодзі подумав, що все ускладниться, якщо він не зробить щось.

– Ну-ну. Думаю, Акане гарна дівчинка.

Однак.

– Джордж, ти...

Кічідзьодзі припустився жахливої помилки.

– Якщо тобі подобаються таке, я не буду нічого говорити, але...

– Що?

Нарешті Кічідзьодзі помітив свій прорахунок, коли погляд Масакі, що дивився на нього, перетворився з пильного на гнівний.

– Зустрічайся з нею, хоча б після закінчення початкової школи.

– Ні, ні.

Кічідзьодзі збирався пояснити, що той помиляється. Насправді Кічідзьодзі хотів сказати, «Я думаю характер Акане гарний, такий як є».

– Я вірю тобі Джордж. Ти не лоліконщик.

Однак фраза «все не так» застрягла в його горлі і не прозвучала. В цю мить Кічідзьодзі подумав, що якщо він скаже щось, що може тлумачитися як відмова від Акане, це, своєю чергою вплине на відносини з сім’єю Ічідзьо і не зрозуміло чи не значитиме це про відмову інших стосунків з Масакі.

Перед вирішенням не порозуміння, він відав перевагу не створювати напруги в стосунках з Масакі.

Підсвідомо.

Сам цього не розуміючи.

– Вірно! Я не лоліконщик!

З якоїсь причини, він не міг сказати тих слів, що повинні бути сказані, тому лише спромігся на просте спростування, що значно відрізнялося від його намірів.

У нього не було часу думати, наскільки великий землетрус в майбутньому викличе череда подібних не порозумінь, Кічідзьодзі міг лише терпляче витримувати палаючий погляд Масакі (Хоч це і великий землетрус, та першочергово, це особиста справа).

Зараз він навіть не міг дозволити собі задуматися про наслідки в майбутньому. Нарешті Кічідзьодзі не витримав і відчайдушно змінив тему.

– Досить про мене, Масакі, як там у тебе?! У вас з нею є якийсь прогрес?

Вже не було часу жаліти. Хоча жаль прийшов раніше, як завжди. В момент, коли він промовив слова, якими спробував змінити тему, Кічідзьодзі подумав, «Ох, чорт!..» І надзвичайно пожалкував про це.

– Якщо під нею ти розумієш «її», то ніякого прогресу.

Він сказав це з кам’яним лицем, не мов маска, а не покер фейс, а тон Масакі відповідав обличчю. «Немає нічого», «я нічого не отримав», відповів він.

– ...Чому?

Голос в його голові, говорив йому зупинитися. Голос здорового глузду. Але всупереч намаганню стриматися, губи і язик Кічідзьодзі не перестали запитувати.

– Ти не можеш зв’язатися з нею?

– Я не просив у неї контактних даних.

– Чому?! Масакі, ти ж танцював з нею. Це не виглядало так ніби це їй не подобається.

– Теж думаю, що їй не несподобалося. Але все даремно.

Голос Масакі звучав так, ніби він стримується, Кічідзьодзі відчув тиск, що не давав дихати.

– Так чому?!

– Вона сестра того хлопця. Я не можу відчувати себе достойним її поки не зітру цю поразку.

Кічідзьодзі не міг сказати, що її не хвилює подібне. Навіть якщо це правда, говорити про це без доказів безвідповідально, це ніяк не зменшить душевні муки Масакі.

Він не хотів сміятися над цим, як над дурною впертістю. З іншого боку, Кічідзьодзі думав, що це не був би Масакі, якби не проявив впертості в подібному.

Наступні його слова прозвучали невимушено і без розрахунків.

– Я допоможу тобі, Масакі. Ні, не допоможу. Давай разом зітремо це тавро поразки.

– Так. Покладаюся на тебе.

◇ ◇ ◇

Батько Масакі, Ґокі сказав, що через несподіваний обід з діловим партнером, повернеться до дому пізно.

Природно, на вечерю він не прийде. За обіднім столом сім’ї Ічідзьо сиділо п’ять чоловіків, Масакі, його мати, Мідорі, Акане, ще одна молодша сестра, Рурі та Кічідзьодзі. Масакі сидів навпроти Кічідзьодзі, поруч з ним сиділа Рурі, а поряд з Кічідзьодзі сиділа Акане, а на чолі столу сиділа Мідорі, приглядаючи за ними чотирма.

За столом була звичайна атмосфера. Акане була зайнята розмовою з Кічідзьодзі, а Рурі навпроти, мовчки працювала паличками. Масакі перемінно переводив погляд між сестрою і Мідорі, яка з посмішкою спостерігала за поведінкою дітей.

Вже близько трьох тижнів Кічідзьодзі не проводив дружніх обідів з сім’єю Ічідзьо. Проте, практично це було не так вже і багато часу, десять днів з того часу зайняв Турнір дев’яти шкіл (який по суті зайняв два тижні).

– Шінкуро-кун, ти вже деякий час до нас не заходив. Ти був зайнятий?

Але, здавалося, Мідорі дивилась на це інакше

– Вірно. Хотілося б щоб він частіше приходив погратися.

Миттєво підтримала Акане. Кічідзьодзі не втнув дурницю, щоб їй заперечити.

– Певно, ти хочеш погратися.

– Старший брат ревнує? Все в порядку～, я не заберу Шінкуро-куна у старшого брата.

– Д-ду-ре-па. Я і Джордж не в таких стосунках.

На неприємні слова майже мимоволі вирвалося у Масакі, Кічідзьодзі вилаявся про себе.

– Хто тут дурепа! Хм, поки говори що хочеш. Оскільки дружба - це тимчасово, порівняно з любов’ю.

– Л-любов?! Акане, ти занадто швидко ростеш, для учениці початкової школи!

– Ти назвав дурною ученицю початкової школи?! Старший брат, ти вже в старшій школі, а досі не закоханий!..

– Акане, не говори чого не слід!..

– Ви двоє, дуже шумні.

– Рурі?! Ти назвала галасливою сестру!

– Ой, Масакі, Акане і Рурі трохи заспокойтесь. Чому б не провести приємно час за їжею?

Кічідзьодзі не міг втручатися в такі не зручні розмови.

Він спостерігав за сім’єю Ічідзьо зі щасливою на вигляд посмішкою, обережною, щоб не виглядати заздрісним і щоб не помітили, що вона несправжня.

...Однак, він міг зберігати вираз стороннього спостерігача, доки Акане не промовила наступні слова..

– Вірно, було б добре, якби Шінкуро-кун жив тут.

– О, Акане. Хороша ідея.

Прилетів наступний удар від Мідорі, Кічідзьодзі не мав шансу і слова вставити.

– Вірно! У цьому будинку достатньо вільного місця. Ей, Шінкуро-кун, виїжджай з гуртожитку і живи у нас.

– Ні, ви вже досить піклуєтеся про мене...

Слова Кічідзьодзі не були ввічливістю, вони були правдиві. Ні це очевидно була ввічливість, але це була правдива відмова.

– Шінкуро-кун, тож ти не настільки скромний, і це добре.

Від того, що це були серйозні слова Мідорі, Кічідзьодзі стало ще більш не зручно. Йому була не приємна думка жити в сім’ї Ічідзьо, але Кічідзьодзі не знав як відмовитись, оскільки це було заманливо.

Якби не прийшла допомога від Масакі, Кічідзьодзі можливо був би знесений Акане і Мідорі.

– Мама... Щоб не казала Акане, краще не говорити таких речей, що можуть створити проблеми для Джорджа. Це питання достатньо обговорювалося два роки тому.

Саме так. Розмова з приводу проживання в сім’ї Ічідзьо піднімалась два роки тому. Він сам відмовився і вирішив жити в гуртожитку, завдяки допомозі Масакі, Кічідзьодзі згадав про цей аргумент.

– Вибачте, пані Мідорі.

Оскільки це мало великий вплив на нього, Кічідзьодзі не міг називати, її пані матінко, а називав її «пані Мідорі».

– Мені буде не зручно від ще більшої турботи ніж зараз, до того ж оскільки гуртожиток при науковій лабораторії, в цьому є багато зручностей.

Друга половина його слів не була перебільшенням. Магічний науковий інститут Канадзави, який був побудований на місці колишнього Першого науково дослідницького інституту, до якого, належав Кічідзьодзі, рівно як і до Третьої старшої, де він і відкрив свій «Кардинальний код». Гуртожиток був побудований в лабораторному комплексі, це дуже зручно, навіть якщо експерименти тривають до пізньої ночі, нікому не доводилося «ночувати в коридорі».

Тому це не було доповненням, доповненням і істинними почуттями Кічідзьодзі була перша половина: «мені буде не зручно від ще більшої турботи».

– Невже? …Якщо передумаєш, то можеш переїхати в будь-який час. Ми взагалі не бачимо в цьому проблеми.

Бачачи, що Кічідзьодзі все ще вперто дотримується своєї позиції, Мідорі не стала більше наполягати. Акане виглядала трохи не задоволено, але перестала дутися, оскільки зрозуміла, що подальший тиск зіпсує настрій Кічідзьодзі.

Хоч Кічідзьодзі стало легше, оскільки Мідорі і Акане відступили, але одночасно відчув, що міг викликати незручності сім’ї Ічідзьо, що були його благодійниками. Але були обставини, через які він не міг не почуватися не зручно, від доброти Мідорі і Акане.

...Три роки тому, з підтримкою Великого Азійського Союзу, що атакував Окінаву, Новий Радянський Союз вторгся в Садо. Новий Радянський Союз і досі заперечує свою причетність до цього вторгнення, але немає жодних сумнівів, що то були їх підрозділи.

Загони були лише не великою частиною загальних сил вторгнення. Проте, їх було достатньо, щоб самостійно окупувати острів Садо. Кічідзьодзі, котрий в ті часи жив на Садо, став сиротою війни, втративши батька і матір.

Його батьки також були дослідниками магії. У той час на Садо знаходилася підземна експериментальна установка для дослідження природи сайонів і батьки Кічідзьодзі працювали в цьому закладі. Говорили, що він став ціллю підрозділів Нового Радянського Союзу. Дослідницька установка була першим об’єктом, що атакували підрозділи окупантів і більша частина дослідників загинули в боях між окупантами та захисним гарнізоном.

Всього-на-всього, один трагічний день. Того дня, о десятій годині ранку, після отримання повідомлення про раптову атаку невідомої армії, Кічідзьодзі не зміг зв’язатися з батьками та евакуювався у сховище біля школи, під керівництвом співробітників середньої школи.

Він молився, щоб батьки врятувалися в сховищі, але Кічідзьодзі був достатньо дорослим, щоб зробити песимістичний прогноз.

В той час, він був ще дитиною до тієї міри, щоб відчувати себе безпорадно, забувши, що володіє магією, яку можна використовувати як зброю.

Тим хто врятував Кічідзьодзі, який стиснувшись тремтів у сховищі, була героїчна група під керівництвом голови сім’ї Ічідзьо...

Тоді вони врятували його не тільки від безнадійного жаху.

І попри те, що він був всього лише в першому класі середньої школи, завдяки батьку Масакі, Ґокі, він зміг стати вченим-дослідником Магічного наукового інституту. Саме завдяки сім’ї Ічідзьо Кічідзьодзі, який одночасно втратив обох батьків і не мав інших родичів не потрапив в один з тих сумно відомих дитячих будинків для дітей магів. Це був об’єктивний факт, а не переконання Кічідзьодзі.

Кічідзьодзі ніколи не забуде доброти того дня, хоча після вступу до магічного дослідницького інституту, розквітнув його талант дослідника і він ніби відплатив відкриттям «Кардинального коду». Він не думав, що відплатив повною мірою.

Кічідзьодзі вирішив що відплата сім’ї Ічідзьо є місією всього його життя.

Він відчував, що самому стати членом сім’ї Ічідзьо, чи навіть просто переїхати в їх будинок, є занадто неймовірною пропозицією.

◇ ◇ ◇

Зрештою було домовлено, що Кічідзьодзі буде репетитором Акане, раз на тиждень, тож вона відновила свій добрий настрій. У цій угоді, Кічідзьодзі був єдиний у мінусі, але загалом він не був проти. Скоріше несвідомо зрадів, що буде мати підстави відвідувати цей дім раз на тиждень.

Після вечері, Кічідзьодзі забрав свої речі в кімнаті Масакі й ввічливо вклонився в передпокої сім’ї Ічідзьо.

– Дякую за чудову вечерю.

– Ні, ні, вона не була така смачна. Вибач, ти такий ввічливий.

– Не кажіть дурниць. Мені дуже подобаються домашні страви пані Мідорі.

– О, любий, дуже дякую.

І так далі, Мідорі не могла просто відпустити його з боротьби ввічливих поклонів.

– Мама, ти вже повинна повертатися. Акане і Рурі, вже, певно, чекають.

Дві сестри прибирали після вечері. Здавалося, можна було б залишити певну роботу на Хоме Аутоматік Роботс, таку як прання і тому подібне, однак політикою Мідорі було, «Якщо вони не зможуть робити хоча б цього, мені буде не зручно і вони не зможуть вийти заміж», тож доньки щоденно готували, прибирали та прали.

– О, Так. Тоді добре, будь ласка, приходь відвідати нас знову.

– Так. Я вже пообіцяв Акане-чан.

Оскільки дві сестри не могли попрощатися біля вхідних дверей, прощання з ними відбулося в їдальні (хоча краще було назвати цю кімнату обідньою залою), Акане постійно нагадувала про питання репетиторства. Мідорі посміхнулась на відповідь Кічідзьодзі та відправилась назад на кухню.

– Я жахливий, затримав тебе допізна.

– Не хвилюйся. Зараз же літні канікули.

Засміявся і похитав головою Кічідзьодзі Масакі, що втомлено вибачився.

– Я був би один, повернувшись до гуртожитку, а тут було весело.

– Зрозуміло. Радий це чути.

Масакі знав, що Кічідзьодзі, готувався до конкурсу дисертацій і працював над лабораторним звітом, не мав вільного часу, навіть під час літніх канікул. Знаючи це, Масакі все одно запросив Кічідзьодзі. Насправді фраза «це було весело», було для нього заспокоєнням.

– Я прийду знову, у суботу.

– ...Ти не повинен турбуватися про те, що говорить Акане.

– Я не можу так вчинити.

Уявляючи як найкращий друг воює з сестрою, що навчається в початковій школі, у Кічідзьодзі злегка вирвався сміх.

– Я не тільки репетитор Акане-чан, я ще й опонент Масакі в симуляціях.

Масакі зігнув вуста у формі «へ», згадавши, що сьогодні він був переможений. Кічідзьодзі зрозумів це лише поглянувши на нього. Тож не став більше насідати, а продовжив в тому ж дусі.

– Ей, Джордж, я тут подумав.

Але Масакі закликав його зупинитися.

– Так, про що.

– Ні, це не настільки важлива тема.

Хоча він так сказав, по виразу Масакі можна було судити, що це не жарт.

– Стосовно попередньої розмови, є питання щодо аналізу ситуації.

– О, так.

– Наступати, відступати, підтримка штабу... Це про швидке прийняття рішень в індивідуальному бою, і я думаю, що це не має нічого спільного з тактичними симуляціями.

– Не зовсім. З погляду можливостей машини, тактика в індивідуальному і масовому бою, не особливо відрізняється.

– Все ж, швидке рішення є рефлекторне та інтуїтивне? Якщо це так, то для розвитку тактичного бачення в індивідуальному бою, краще побільше тренуватися в тренувальних боях...

– Масакі... Наш програш Першій старшій, в Коді моноліту, частково зумовлений тим, що ти вступив в індивідуальну битву в межах загальної стратегії. Зрештою, важливо відточити тактику в межах однієї стратегії.

– Але, у випадку групової тактики, чи не краще порадитись з компетентним штабним офіцером?

– Ну... Що до штабного офіцера вірно.

Прийнявши вагання Кічідзьодзі, Масакі таємничо посміхнувся сяючою посмішкою.

– Якщо так, проблем немає? – У мене є талановитий працівник штабу, на ім’я Джордж.

Ця несподівана заява завдала великого удару Кічідзьодзі.

Сказане Масакі було настільки солодким для нього.

Йому знадобилося багато розумової сили, щоб стримати посмішку, що з’являлася.

– ...Але лестощі тобі не допоможуть, Масакі. Прийняти рішення зі запропонованих стратегій, це роль генерала.

Попрощавшись з Масакі, не показуючи емоцій, Кічідзьодзі різко розвернувся до нього спиною.

Напруга його лицьових м’язів вже була на межі.

На щастя, Масакі нічого не помітив.

Якби це сталося, йому було б соромно, він не знав би що тоді робити.

«Для тебе я стану найкращим працівником штабу. Я завжди буду лише твоїм офіцером штабу. Тож ти станеш кращим генералом».

Навіть супротивник з Турніру дев’яти шкіл, що вже довгий час займав його думки та молодша сестра Масакі, що хвилювала його, зникли з його свідомості. Кічідзьодзі був щасливий, що потрібен Масакі, його благодійнику.