Кінець серпня дві тисячі дев’яносто п’ятого року, сонячний літній день.
Дівчина з яскравим і блискучим, немов червоний рубін, волоссям чекала на друзів біля воріт у парк, на ній була мініспідниця і куртка у військовому стилі з великою кількістю кишень.
Звали її Акечі Емі. І ще вона була відома як Емілія Голді.
Першокурсниця Першої Старшої Школи при Магічному університеті.
Вже був кінець літніх канікул і вона планувала розважитися один день в парку розваг, разом зі своїми друзями, які, зазвичай, не мають можливості погуляти разом, оскільки належали до різних клубів.
«Може трохи за рано...»
Залишалося тридцять хвилин до часу зустрічі.. Якщо не враховувати зустріч з другом протилежної статі, для розваг з друзями тієї ж статі, може це занадто рано. Вона сама, зазвичай не приходить так рано (припущення про протилежну стать було беззмістовним, оскільки вона ще не мала такого досвіду).
Сьогодні вона прийшла так рано, завдяки раптовому міжнародному дзвінку, сьогоднішнього ранку.
◇ ◇ ◇
Зі світу снів Емі витягнув тон дзвінка відеофона, в її кімнаті.
Електронний годинник показував п’яту годину ранку.
«Дратує», коди вона поглянула на вікно повідомлення, абонентом на тому боці була британська бабуся. Матрона15 родини Голді, престижної сім’ї, сучасної англійської магії, вона була жінкою, що вважалася другою по силі, після голови, в родинні Голді.
Вона миттєво прокинулась.
Батьки та сестри Емі сплять в ночі настільки добре, що навіть якщо в будинок вріжеться вантажівка, вони не прокинуться до призначеного часу, тож в родині Акечі існувало неписане правило, що ранні дзвінки та відвідувачів приймає вона, хто не використовує машину інтенсивного сну.
– ...Давно не чулися, бабуся.
Емі не сказала, доброго ранку.
– Я не одягнена, вибачте, що лише голос.
– Доброго ранку, Емілія.
Почувши вітання, Емі подумала, що бабуся взяла до уваги різницю в часі.
У літню пору, різниця в часі з Англією становить вісім годин. На тому боці - дев’ять годин вечора. Якщо вона замислилась про різницю в часі, хотілося б щоб вона почекала трохи довше... Чесно кажучи, хотілося б, щоб вона зачекала ще годинку.
– Здається, у вас там дуже спекотно, ти слідкуєш за своїм здоров’ям. Твоє тіло не надто міцне.
«Якщо ви це знаєте, що так складно, дозволити мені поспати трохи довше», відчайдушно подумала Емі.
Звичайно, вона не могла цього сказати.
– Все добре, бабуся. За останні кілька днів, температура трохи впала.
Це була звичайна розумна соціальна ввічливість, щоб не хвилювати літніх людей. Насправді спека минулого тижня була жахлива, але на цьому тижні стало набагато краще.
Незабаром літо закінчиться.
– Правда? Емілія не перенапружуйся.
– Так, дякую, бабуся.
Продовжила ввічливо відповідати Емі, схиливши голову. Подумавши з якою метою телефонує бабуся.
– Насправді, я також уникаю спеки й вирішила дочекатися осені у гірському котеджі у Швейцарії, з наступного тижня. Тому я хотіла б щоб і ти, Емілія, поїхала до гірського котеджу.
– ...Мені приїхати до Швейцарії?
Як тільки вона про це подумала, відразу отримала відповідь і зрозуміла контекст.
– Так. Емілія, я вже давно хотіла з тобою добре поговорити.
– Я також хотіла б багато навчитися у бабусі, проте гори...
Але це не можливо. Трохи більше, ніж через тиждень почнеться другий семестр.
Пояснила це Емі й спробувала відмовитись, але бабусю було не так легко переконати.
– Якщо проблема в школі, в Швейцарії також є хороша школа магії. Чи не варто повчитися пів року за кордоном? Дозволь мені домовитись про все в твоїй школі.
«Тому що ти давно знайома з директором Магічного Університету», обурено подумала Емі.
Звісно, нікого не дивувало, що її бабуся знайома з провідними членами японського магічного світу.
У нинішні часи, коли довгострокові від’їзди магів суворо контролюються, для учня старшої школи магії, навчатися за кордоном не можливо принаймні Емі ніколи про таке не чула, але її бабуся могла б таке організувати.
З такими темпами, вона, ймовірно, відправиться навчатися за кордоном, незалежно від її власних бажань.
Емі представила на розсуд усі аргументи і якось їй вдалося завершити цю розмову, вона отримала поступку і після того, як телефонна розмова завершилась, не можна сказати, що вона відчула полегшення, це було хвилювання, у неї з’явилися підозри.
Вона жила за кордоном і іноді її називали іноземною онукою, але бабуся ніколи не втручалася в її справи. Загалом, до неї ставилися з любов’ю, хоча були досить жорсткі у питанні манер, але у всьому, крім цього, було в повному не втручанні. ...Дотепер.
Певно зараз сталося щось, що змусило тримати її під рукою.
Проте Емі не мала жодних припущень щодо цієї причини, вона вирішила, що не зможе знову заснути, від турбот в голові, тож у неї було достатньо часу, щоб вийти з дому раніше запланованого.
◇ ◇ ◇
– Еймі!
Коли вона повернула голову на своє ім’я, їй рукою махала дівчина, що зібрала усіх сьогодні.
– Сакура!
Коли Емі помахала у відповідь, дівчина підбігла до неї легким бігом.
Дівчина, на ім’я Сакуракодзі Акаха, носила суцільну сукню в готичному стилі (лише стилі).
Її ім’я читалося «Акаха», а не «Момідзі».
У день коли вони стали однокласницями.
Емі: «Акаха, як пишеться твоє ім’я?»
Акаха: «Як червоний лист та осінній лист, промовляється як «Акаха»».
Емі: «Хе, квітуча вишня та осінній лист, разом. Яке яскраве ім’я»
Акаха: «Шкода, що вони ефемерні»
Емі: «Ах, краса елегантної простоти, тобі так не здається?»
Акаха: «Здається, ти ніяк не пов’язана з красою елегантної простоти. Ти дуже барвиста і яскрава.
Після цієї дивної розмови, обмінюючись щедрими насмішками, вони змогли стати друзями.
– Сакура, ти прийшла з Субару?
– Е-е-е...
Фальшиво засміялась Акаха, на питання Емі, яке не мало глибокого наміру.
«Ех, може їй таке подобається?» Емі поставила відмітку в чарівній книзі у своєму серці, звісно про це місце ніхто не знав.
Однак, поглянувши на товариша поряд з нею, Емі подумала: «здається, я трохи розумію».
На перший погляд, це був гарненький хлопчик в літньому костюмі. Окуляри без верхнього обода оправи, ще більше підкреслювали образ хлопця.
Але насправді це її хлопцеподібна однокласниця.
Сатомі Субару, була відносно новою подругою, з якою вона познайомилась ставши членом команди Турніру дев’яти шкіл, але зараз «Субару, ти прийшла, щоб нам не докучали пікапери?» «Міледі, я з радістю супроводжу вас», вони вільно могли говорити подібні речі. Під час цієї розмови, вони посміхались, треба додати, що це були добрі посмішки, а не насмішки.
– Що сталося, Еймі?
Субару з сумнівом поглянула в обличчя Емі, що занурилася у свої фантазії про схильності Акахи. Глядячи на красивого молодого хлопця (зовні) з настільки близької відстані, вона відчула трепет у своєму серці, не показавши це на своєму обличчі, Емі похитала головою, кажучи «нічого».
– Невже?
Через цю посмішку, захотілося наступити їй на ногу, але через таку реакцію, Емі потрапила б в ще більш незручну ситуацію, тож вона з зусиллям удала що не помітила його.
– Це добре. Тоді, ходімо.
З об’єктивного погляду, вираз Емі, «я нічого не помітила», не був достатньо переконливим, але Субару відвернулась, нічого не сказавши. Вміння знати коли слід зупинитися було однією з рис її чарівності. Проте, Субару, певно не хотілося, щоб дівчата вважали її «чарівною».
Не можна не замислитися що значили слова «Це добре» і «Тоді», але Емі не була проти політики не витрачати час.
– Вірно. Я вже давно не бувала в парку розваг.
Радісним голосом сказала Емі.
– В тематичному парку.
Чогось не задоволеним тоном виправила її Акаха.
– Що?
– Тематичний парк. «Країна чудес» - це тематичний парк, а не парк розваг.
Здається, постійний відвідувач, такий як Акаха, що обожнювала подібні парки, не міг пропустити подібне невігластво.
– Вибач, вибач, «Країна чудес» це тематичний парк.
Насправді Емі не хвилювало тематичний це парк чи розваг, просто вона не збиралася роздмухувати це полум’я. Вона швидко адаптувалася вживати «тематичний парк», замість «парк розваг». Проте такий відсторонений тон і байдуже ставлення, викликало не вдоволення Акахи, вона глянула на подругу невдоволеним поглядом, але Емі і Субару вже пішли до воріт парку, тому вона прослідувала за ними.
Таким чином, вони пройшли через вхід для запрошених гостей, стояти в черзі потреби не було, тому вони просто загубилися в «Країні чудес».
◇ ◇ ◇
Країна чудес - парк розваг з магічною тематикою.
Тому всі живоплоти та атракціони утворювали лабіринт по всій його території, крім того, кожен атракціон був якимось містичним місцем. Завдяки їх структурі, опинившись в парку ви не могли так просто покинути його, навіть відвідавши всі атракціони, таким чином правильніше буде казати, що відвідувачі «губляться» в ньому, а не «входили» в нього.
І зараз одна дівчина насправді загубилася в ньому.
– Справді?! Відмову Local Positioning System ще можна зрозуміти, але чому не працює GPS?!
Емі яка, з якоїсь причини, відволіклася після третього атракціону скаржилася через мобільний термінал.
– Це було неминуче, чи не так? Тому це місце настільки популярне.
Тим хто вислуховував скарги була Субару.
– Навіть якщо і так, блокувати радіо маяк, це вже занадто!
– Так, так. То, ти не бачиш інформаційну дошку поруч?
У спілкуванні з Субару, яка добре знала як поводитися з дівчатами (хоч також була дівчиною) і була м’якою, Емі здавалося трохи заспокоїлась.
– Я шукаю, вже деякий час... Не знайшла не лише інформаційну дошку, навіть гіда ніде не видно
– Хм?.. Ну, якщо щось станеться, запусти феєрверк, я підберу тебе своєю магією.
Субару спеціалізувалася на магії Стрибка. На додачу до цього, вона мала навичку «когнітивного придушення» (схоже, її звичайна кричуща поведінка, це майстерна реакція на її «непомітність»).
Хоча її «когнітивне придушення» було не на тому рівні, що у радника Першої старшої школи, агента громадської безпеки, на неповний робочий день, Оно Харуки, та вона може з легкістю пройтись по повітрю, не помітно для глядачів, зайнятих розвагами.
З іншого боку, особиста магічна навичка Емі називалась «артилерійською магією» з системи руху (однак це відомий факт), магія що на короткий час може наділити велику масу високою швидкістю. У Руйнуванні льодових стовпів на Турнірі дев’яти шкіл, вона продемонструвала тактику запуску своїх льодових стовпів на поле противника, вражаючи стовпи опонента, ніби кеглі в боулінгу. Емі не складно створити щось на зразок звуків феєрверків, використовуючи велику масу стиснутого повітря запускаючи її замість важких снарядів.
– Заборонено, Субару. Якщо ви використаєте магію з такої причини, вас відчитають.
Однак Акаха відхилила пропозицію Субару, включившись у розмову зі свого термінала.
Використання магії суворо врегульовувалось законом. Звичайно, не вдасться уникнути уваги поліції тільки тому, що ваш друг загубився.
– … Нічого не вдієш. Еймі, ти бачиш Вежу Мудреця?
Вежа Мудреця була головним атракціоном Країни чудес і була найбільшою спорудою парку.
– Хм... Лише трохи.
Емі озирнулася навколо і побачила вершину білої кам’яної вежі з іншого боку живоплоту.
– Ну, зустріньмося там.
– Так, зрозуміла.
Після того як розмова була завершена, Емі гострим поглядом, ніби вона вбила її батька, чи принаймні вбила її собаку, поглянула на Вежу Мудреця.
◇ ◇ ◇
Зосередивши погляд на блоці голосового зв’язку портативного інформаційного термінала, розмова через який щойно завершилася Субару про щось задумалась.
– Що таке, Субару?
Звісно її вигляд викликав сумніви у подруги. Почувши в тоні Акахи порівно змішані цікавість і заспокоєння, Субару трохи посміхнулася.
– Хм, не знаю... Дивує, чому ми з Еймі розділилися.
– Чи не тому, що вона не спокійна?
– Ні, боже...
На миттєву необдуману відповідь Акахи, Субару не знайшла що відповісти.
– У всякому разі, я думаю, що це дивно, що ми не помітили цього, доки цілковито не згубилися.
– Ум… в Еймі є почуття напрямку?
– ...Ей, Сакура. Зараз мені стало дуже цікаво, що ви думаєте одна про одну...
Похитавши головою, щоб прогнати зітхання, Субару сказала більш серйозним тоном.
– Хай там як, в Еймі не таке вже й погане відчуття напрямку. Ця дитина в мисливському клубі. До того ж її розглядають як талановиту і перспективну першорічку. Якщо у змаганнях зі стрільби в приміщенні це не має значення, то полювати на тварин чи птахів в горах без нього не вийде.
Коли Субару це сказала, Акаха нарешті подумала про можливість, що це не звично, що ця дитина згубилась.
– Крім того, Країна чудес, це розважальний центр, куди навіть діти приходять гратися. Якби це не було схоже на лабіринт, дивно, що немає жодних вказівників, щоб можна було знайти своїх друзів, і діти не зможуть знайти інформаційну дошку чи довідкову.
– ...Якщо ти так кажеш. Тут не надто гарний нагляд, все ж це торгівельна територія.
Двоє людей поглянули одна на одну з серйозними обличчями, – все ж ходімо, – запропонувала Субару і вони попрямували до Вежі Мудреця.
◇ ◇ ◇
На відміну від подруг, які наближалися до місця зустрічі обмінюючись підозрами, Емі знову занурилася у відчай, оскільки відстань до пункту призначення не зменшувалась і вона не могла думати ні про що інше.
Вершину вежі все ще було видно. Отже, напрямок втратити було не можливо. Однак, щоразу намагаючись піти прямо туди, вона була змушена, обходити перешкоди то правою, то лівою стороною.
Субару оцінила відчуття напрямку Емі, що було дуже скромно.
Якщо бути точним, то слід сказати, що у неї було дуже гостре відчуття напрямку.
Почуття напрямку Емі і здатність читати ландшафт, давало її розуміння, що вона з самого початку, просто ходить колами, навколо однієї і тієї ж області.
Хоча ціль видно, вона не могла наблизитись, і хоча знала де знаходилась, не могла знайти виходу. І це ще більше розпалювало її розчарування.
І тепер коли вона натрапила на чергову стіну з живоплоту, терпіння Емі досягло межі.
Через живопліт з багатьох кущів диких троянд буде боляче перелізти навіть хлопцю. Вже не кажучи, щоб через нього з силою прорвалася дівчина.
Але Емі не звичайна дівчина.
«Прорубаю!..»
Емі, якій в голову вдарила кров, всунула ручку в кишеню мініспідниця, точніше, це був отвір до кобури, що висіла на стегні, що імітував кишеню, і витягла звідти над тонкий CAD у формі портативного термінала.
CAD у формі коротко ствольної гвинтівки, який вона в основному використовувала, не та річ, з якою можна ходити в центрі міста, про те, цього запасного CAD було більше ніж достатньо, щоб знести цю перешкоду. Емі, що зазвичай тримала CAD у формі довгоствольної гвинтівки однією рукою, керувала цим CAD у формі термінала, тримаючи його двома руками.
– Постривайте! Пані Акечі, ви впевнені?
Але голос, що пролунав за спиною ніби в ідеальний час, шокував її, наче хтось вилив на голову відро крижаної води, і магічна послідовність, яку вона будувала розсипалась на пів шляху.
Зараз вона не законно, неправомірно використовувала магію.
Якщо точно, це була лише спроба, але на цьому етапі, для мага було зрозуміло, що вона намагається зробити. Мало ймовірно, що її не помітили. Перш за все, було не добре, що господар голосу знав її особистість, у відчаї обдумувала Емі. Їй навіть не спало на думку, що якщо це її знайомий, попросити удати що нічого не сталося.
Пригнічена Емі, озирнулася на джерело голосу з острахом, і коли побачила фігуру яку ні як не очікувала побачити, її серце ніби заклякло.
Їй вклонився маленький клоун. (Та хоча він і був маленьким, чоловік все ж був вищим за Емі)
Клоуни зазвичай використовували магію, демонструючи трюки, щоб заповнити проміжки, між номерами в цирку.
Але костюм цього клоуна не був типовим клоунським. Правий бік його сорочки був чорний, а лівий білий, на правому рукаві були нерівномірні чорно-білі горизонтальні смуги, а на лівому вони були вертикальні. Права половина штанів була чорна, а ліва - біла. Права половина жакета була білою, ліва чорною, а передня і задня частини мали зворотні кольори, це був досить дивний наряд.
Біла рукавичка праворуч, чорна - ліворуч. Замість клоунського капелюха без полів, у нього був циліндр з вертикальними смугами (також у чорно-білій гамі).
Під циліндром - чорно-біле обличчя з підробленим виразом. Ні насправді це фальшиве обличчя було маскою.
Її праве обличчя, що плаче, намальоване чорним на білому тлі, а ліва половина - усміхнене обличчя намальоване білим на чорному.
Це був скоріше жахливий образ, ніж клоунський.
– ...Фантом?
Він нагадав Емі іншого знаменитого персонажа з п’єси.
– Ха? Пані Акечі, що ви говорите?
Але неформальний тон знайомого голосу повернув Емі до реальності.
– ...Томіцука-кун?
– О, так, Томіцука-кун.
З під маски з’явилося добре відоме обличчя.
Томіцука Хаґане, перший рік, клас «B», Першої старшої школи при Національному магічному університеті.
Він був однокласником Емі.
– Чому ти так виглядаєш?
– Це підробіток.
Відповів Хаґане, на питання здивованої Емі, з шарудінням повертаючи маску на обличчя.
– Підробіток? Чому?
Перша старша не забороняла учням підробляти.
«Чому?» Емі, значило «чому ти працюєш в парку розваг, роблячи роботу, яку зазвичай виконують звичайні учні.
Томіцука Хаґане був не лише учнем старшої школи магії, але й учнем першого потоку Першої старшої.
На додаток, за результатами практичного і теоретичного іспиту він посів п’яте місце і зайняв четверте місце в загальному заліку успішності, що дало йому можливість зайняти місце серед почесних студентів.
Він не був обраний для Турніру дев’яти шкіл цього року, його магія не підходила для подібних змагань, але попри те що він маленького зросту і першорічка, за чутками, у бойовому мистецтві з домішками магії він був одним з кращих у школі. Хоча його і називали таким в межах Першої старшої, Емі не знала наскільки це суттєво в масштабах світу, та безумовно він був прекрасним магом (початківцем).
Тим хто володіє чудовими магічними навичками, не важко знайти підробіток, початківці вони чи досвідчені. Маги завжди мають роботу, яка ґрунтується лише на магічних навичках, яка зазвичай краща ніж загальна робота.
«Важко уявити платню персоналу парку розваг, але вона навряд чи буде вища ніж винагорода за роботу мага», розсудила Емі.
– Це сімейне.
– ...О, он як.
Але почувши причину, вона була переконаною.
Томіцука належали до ста сімей.
До того ж одна з потужніших зі ста сімей і одна з найбагатших в цій країні. Значить капітал родини Томіцука вкладений в керуючу компанію цього парку розваг або у велику компанію нерухомості, що є материнською компанією.
Можливо, його робота на неповний робочий день включає розв’язання магічних проблем.
Тоді в Емі було що сказати Хаґане.
– На хвилиночку, Томіцука-кун. Чи не далеко ви заходите?!
– ...Ви про що?
Від раптового вигуку Емі, що вказувала на огорожу, Хаґане закляк і дивився здивовано. Лице, сховане за маскою, трохи сіпнулося.
– Трюк з цією огорожею! Я не знаю, створюєте ви цим загадковість, чи щось інше, але пересувати огорожі та доріжки, це хіба не занадто?! Через це я застрягла тут!
Але свідомість Хаґане опустіла, поки він слухав скарги Емі.
Він не міг зрозуміти, про що вона говорить.
– Зачекайте, пані Акечі. В Країні чудес немає подібних трюків.
– Що?
Емі, що очікувала на вибачення, широко відкрила рот від відповіді Хаґане.
– Хіба не зрозуміло? Концепція тутешнього дизайну простий макет лабіринту, а не сам лабіринт. Якщо відвідувачі будуть незадоволені, це погано відіб’ється на роботі. Перш за все, якщо відвідувачі не зможуть вільно пересуватися, вони не зможуть рухатися між атракціонами й це знизить прибутки.
– Е... Але...
– Мало того, це зона розширення парку, на час будівництва, відвідувачі взагалі не повинні й не можуть тут знаходитись. У день сюди навіть персонал не заходить. Де ви сюди пройшли?
Почувши щось несподіване, Емі запанікувала, однак змусила руку якось рухатися.
– Звідки... Он звідти
Емі вказала на живопліт з троянд, який намагалася прорубати раніше.
– Ха?
– Кажу ж я пройшла там! Певний час тому, там не було огорожі!
– ...Серйозно?
– Дуже серйозно. Я впевнена у своїй здатності орієнтуватися на місцевості.
Поглянувши на серйозний вираз Емі, погляд Хаґане, під маскою, зосередився на огорожі. Глядячи на неї він насупився, видавши горловий звук «Хм...».
Пересувна огорожа з троянд. Наскільки знав Хаґане, в цьому місці подібного трюку немає. Навіть якщо він про щось забув, ця область ще не підключена до енергозабезпечення, тому механізми тут не можуть рухатися. Хаґане дістав інформаційний термінал і про всяк випадок перевірив дані тестування, щоб з’ясувати стан об’єкта. ...Знову ж таки, подібних систем тут не було.
Іншими словами, цього живоплоту тут не повинно існувати.
– ...Пані Акечі, дозволяю. Продовжуйте що робили.
– Так?
Природно відреагувала Емі на раптову вказівку, вірніше на командний тон.
– Я не заперечую, щоб ви його підірвали. …У живоплотах Країни чудес використовують вдосконалені сорти, для використання в таких місцях. Щоб випадково не нашкодити відвідувачам. Крім того, я пам’ятаю, що в цьому місці не було жодного живоплоту.
– Добре
Зрозумівши, що сказав Хаґане, Емі знову розгорнула послідовність активації, яку нещодавно перервали.
– Тоді не соромитимусь... Якщо Томіцука візьме на себе відповідальність!
Переклавши відповідальність, Емі відразу активувала магію.
Магія Руху, Експлодер.
Іншими словами, магія що зумовлює сферичний рух на високій швидкості, об’єкти в межах ефективного діапазону, рівномірно розлітаються від точки удару. Ця магія здатна зруйнувати перешкоди, що складаються з багатьох об’єктів, такі як блоки зі щебеню, та неефективна проти цілісних структур, таких як стіна і скеля.
Однак розпізнаючи кожен листок диких троянд як окремий об’єкт і встановивши широкий ефективний діапазон, Експлодер викликав потужний вибух в середині живоплоту. Листя що полетіло в різні боки, потягнуло за собою лозу й у центрі живоплоту утворився великий отвір.
З великим задоволенням Емі спробувала пролізти в дірку, яку щойно зробила.
– Зачекайте.
Але її зупинив голос однокласника.
– Що?
Не радісно запитала Емі, яка була щасливою, що нарешті залишала це місце.
– Я так і думав...
Але Хаґане не помітив сварливого настрою Емі (хоча його обличчя не було видно під маскою) і дивився на стіну з отвором.
– Що? Що-ста-ло-ся?
Тембр голосу Емі зменшився, а гучність зросла. Цього разу Хаґане помітив загрозливу ауру і відповів відносно трохи швидше.
– Погляньте панні Акечі. Цей живопліт не має коренів. Немає каркаса для підтримання огорожі.
– ...Коли ти сказав.
Емі, котра багато разів була в Англії, не одноразово бачила подібні тернисті огорожі й більше знала про них. Дикі низькорослі рослини не будуть настільки високі, якщо не матимуть опори. Не можливо було б сформувати такий високий живопліт, що перевищував два метри.
– Так, пані Акечі. Ця стіна підтримується магією!
Хаґане просунув праву руку в діру зроблену Емі.
В наступний момент, лоза що повинна була бути розкиданою, сплелася, щоб вкусити праву руку Хаґане.
Це було наче, вони збиралися пожерти її, та не завершили це. Терени, що швидко росли з кущів, перетворилися на ікла і повинні були прокусити чорно-білий рукав і вп’ястися в праву руку Хаґане.
– Наївно!
Однак, зруйнованою була магія, що маніпулювала лозою.
Від правої руки Хаґане розійшлися ударні хвилі й дикі троянди, що формували стіну, розлетілися на частини.
– ...Що це зараз було?
В очах Емі все виглядало ніби це були лише хвилі мисленнєвих часток.
Але сайони не подіяли б безпосередньо на матерію.
Хвиля мисленнєвих часток не повинна мати змогу розірвати матеріальний об’єкт.
– Що, це проста магія прискорення? Я просто дозволив хвилі сайонів проникнути та вступити в контакт, здувши статичну магію, що підтримує стіну, а потім активував вірус.
Експлоішін - це техніка, яка переміщує об’єкт в межах ефективного діапазону від точки дії, з тим же прискоренням, теж саме що й Експлодер, але тільки магія Руху замінена магією Прискорення.
Іншими словами, Хаґане знищив техніку що підтримувала стіну магією, коли лоза троянд вступила в контакт з його рукою і придав зовнішнє прискорення, перш ніж вона проколола його сорочку і відкинув її від руки.
– Переривання техніки?..
З жахом і здивуванням прошепотіла Емі. Несистемна магія, що руйнує техніку тиском хвилі сайонів, супер магія найвищого рівня під назвою Переривання техніки, майже не існує магів що її використовують.
Але Хаґане похитав головою з гірким виразом (хоча на його обличчі все ще залишалась маска).
– Ні, нажаль... Я не можу надіслати достатню кількість хвиль мисленнєвих часток без фізичного контакту.
При цих словах, Емі згадала як ще називають Хаґане.
Його прізвисько «Range Zero». Вона чула, як його називали Нульовий діапазон, що демонструвало його слабкість в атаці на відстані, та разом з тим, повагу до його магії на короткій дистанції. Коли вона почула що у нього є ще один псевдонім, на додаток до позначення в сім’ї, то здивувалась чого б це, адже у нього не було значущих досягнень, але побачивши те що він щойно зробив, Емі зрозуміла, що воно було заслуженим.
Якщо до нього доторкнутися хоча б пальцем, то будь-яка ваша захисна магія буде зруйнована, і ваше незахищене тіло буде агресивно атаковане у відповідь. Ні, біоритми людського тіла, будуть порушені настільки, що вона навіть не зможе встояти на ногах, користуючись великою кількістю і щільністю хвиль сайонів.
– ...Ну, давайте поки забудемо про мою магію.
Хаґане, схоже, не правильно зрозумів здивоване мовчання Емі, тож промимрив ці слова ще більш збентежено і відвернув зніяковіле обличчя (хоча на ньому досі була маска)... Не будемо повторюватись).
– У нас гості. Вони шукають пані Акечі?
Випадково, чи розсудивши, що зруйнована стіна ідеальний час для цього, з’явилися і почали оточувати їх двох, група чоловіків в чорних костюмах, капелюхах і окулярах.
– Люди в чорному?
– Тут не має таких костюмів, але.
Ні обурливий голос Емі, ні рівномірний тон Хаґане не підходили до зростаючої напруги цієї ситуації.
Можливо це було бажанням знищити бойовий дух людей в чорному.
Та якщо це й так, то спроба не вдалася.
Чоловіки стискали кільце навколо них.
Награність навколо Хаґане зникла.
З якоїсь причини, Емі повернула CAD назад до кобури, через кишеню спідниці.
Хаґане відчувши від цього дискомфорт притис пальця до маски, але не для того, щоб зняти, а для того, щоб натягти щільніше.
Причина відразу була зрозумілою. Маску він притиснув, щоб вона краще повторювала форму обличчя, а отвори наблизилися до очей, щоб збільшити зону видимості.
– Чого бажаєте?
Запитав Хаґане, тоном співробітника, враховуючи можливість, що він неправильно зрозумів ситуацію.
Але він зовсім не очікував отримати відповіді.
Залізне правило фільму жахів, для нагнітання страху треба мовчати.
Це ж стосувалося і реального життя.
Давити числом, не представитися, перекрити маршрути відступу і почати переговори, коли інша сторона видихнеться. Чоловіки в чорному слідували цим інструкціям, навіть до пункту блокування відступу.
– Міс Голді.
Однак всупереч очікуванням Хаґане, один з чоловіків в чорному звернувся ввічливим тоном.
Ms． Замість цього, він скористався старомодним Miss.
– Ми не маємо наміру вам шкодити.
Чоловік говорив англійською, але не тільки Емі, але і Хаґане не мав проблем з розумінням англійської мови.
– Однак, є дещо, що ми хотіли від вас отримати. Звичайно не просто так. Як компенсацію, ми дамо вам скористатися тим, що вам найбільше знадобиться в майбутньому.
– Я не розумію про що ви говорите.
Її англійська мова, коли вона говорила як Емілія, була більш формальною, ніж коли вона говорила японською, як Емі, вона тому звучала як інша людина. Можливо її тон був доречним для представника престижної сім’ї Голді, хоча вона і була з побічної гілки.
– Це не ввічливо. Та припинімо розмови на цьому.
Тон чоловіка був незмінно ввічливим. Проте коло чоловіків в чорному навколо Емі та Хаґане злегка стиснулось.
– Міс Голді, ми хотіли б щоб ви навчили нас техніці магічної кулі Татлум16. Натомість ми захистимо вас від вбивць в майбутньому.
Хаґане вважав, що метою людей в чорному, у кращому випадку, є викрадення.
Але розмова перевершила усі його очікування і він втратив можливість щось сказати або щось зробити.
Голос Емі, яким вона відповіла людині в чорному, був твердим, але вона не тремтіла.
– Ця магія була секретом сім’ї Голді. Ця техніка передається тим, хто визнається частиною головного дому. Ви думаєте, що когось, як я, хто живе в Японії, далеко від головного дому, навчать «магічній кулі Татлум?»
Так, «магічна куля Татлум» це родина магія, що від початку, передавалась як древня магія, але одночасно вивчалась з результатами сучасної магії, ця техніка відома як козирна карта сім’ї Голді, що була однією з авторитетів сучасної магії в Англії. Про неї нічого не відомо крім факту, що це структурована в сучасну магію древня магія і вона використовує постріл, її природа була невідома.
Принаймні, родичі Хаґане, родина Томіцука не змогли знайти більше інформації.
– Не думаємо. Ми це знаємо.
Однак, здається, ця дівчина, що була його однокласницею, вивчила «магічну кулю Татлум». Припустив Хаґане, з відповіді людини в чорному, на зустрічне питання Емі. Подумавши про це, він не зміг більше зупинити інтригуючу цікавість в своїй голові.
– З наших джерел, нам відомо, що пані Голді передала вам техніку «Магічна куля Татлум».
З іншого боку, Емі майже зрозуміла що було за усіма попередніми подіями.
Це правда, що бабуся передала їй магію. Однак ті, хто знали цей факт, повинні бути лише з родини Голді. Вона ніколи не використовувала «Магічну кулю Татлум», поза родиною Голді, але навіть якби сторонні люди побачили, що вона практикує магію, вони б не здогадалися, що це була «Магічна куля Татлум».
Причиною того, що ця магія була таємницею, був процес активації. Як правило, маги можуть розпізнати магію лише за ефектом який вона створює, або за потенціалом який вона несе і навіть якщо вони побачать ефект модифікації події «Магічна куля Татлум» не відрізняється від звичайної магії Руху.
А якщо ці знають, що їй передали «Магічну кулю Татлум», це означає...
«Конфлікт в сім’ї... Бабуся не просто так запрошувала...»
Це була подія не позавчора, це подія сьогоднішнього ранку. Від швидкості розвитку подій, Емі захотілося посміятися над собою.
– То як? Є також інформація що з’являться і ті, хто загрожуватимуть міс Голді. Перепрошую, але сил ваших батьків, що є звичайними магами, невистачить, щоб забезпечити вашу безпеку.
«Якщо я відмовлюсь, цією загрозою станете ви».
Злегка зітхнула Емі: «Ух».
– Навіщо вам ця магічна техніка?
Їй було шкода, що втягнула Хаґане, який був простим однокласником.
– Ну, я вже знаю відповідь.
Ці люди ніколи не відпустять по тихому.
– Ця техніка є свідченням того, що ви частина головної сім’ї Голді.
Вона повинна відмовитись від мирного рішення.
– Навіть якщо народилися в сім’ї, ви не можете бути визнані її частиною, якщо не можете використовувати цю техніку.
Зробила висновок Емі.
– Природно, ви не можете отримати право наслідування.
Відразу після цього висновку Емі, від людей в чорному, що оточували їх двох, повіяла жага вбивства.
– Це дуже легко зрозуміти.
Повернувшись на японську і промовляючи прокляття, Емі готувалася до бою.
– Ви відмовляєтесь співпрацювати? ...Шкода.
У другій частині слів, чоловік в чорному також перейшов на японську.
– Схопіть міс Голді. Можете трохи її поранити. Що до цієї дитини, покінчіть з ним.
За наказом цього чоловіка, з під манжет чорного одягу блиснуло срібне світло.
В руках людей чорному з’явилися тонкі ножі.
Це точно не була стилізація Країни чудес і в їх рукавах точно був встановлений пружинний механізм.
Ножі використовувались як для бою, так і для метання, зброя в руках чоловіків була обтяжена на кінчику. Її використання у поєднанні з облогою, було ефективною тактикою проти мага.
Проте, перш ніж вони встигли їх кинути, в оточені виникла діра.
– Покінчити? Не приймайте одноосібно такі небезпечні рішення.
Швидше, ніж люди в чорному, метнули ножі, монохромний клоун стрибнув в кільце облоги.
Це не тому, що клоун рухався швидше, ніж могло простежити око.
Навіть якщо це було швидко, його міг наздогнати будь-хто, хто трохи потренується, він біг і пірнув в натовп з нормальною швидкістю.
Він почав рухатись ще тоді, як лідер людей в чорному розмовляв з Емі.
Клоуна просто не помітили. Як привід, він ховався в тіні.
Хаґане в монохромній масці доторкнувся до грудей одного з людей в чорному долонею.
Це було схоже на звичайне торкання.
Однак, людина в чорному, до якої доторкнулися, пролетів десять метрів і вдарився в землю.
Чисті білий і чорний колір закрутилися.
Зміна світла і тіні, і різка зміна світла і темряви призвели до розмиття контурів.
Хаґане наніс рублячи удар з карате по чорному плечу наступного чоловіка в чорному.
Прозвучав зловісний тріск.
Рублячи удар не був достатньо сильним, щоб вирубити когось. Це був легкий удар... Наче поплескування.
А проте, рубаючий удар Хаґане прорубав плечову кістку наче меч.
– Мейджік артс!
Здивовано вигукнув лідер людей в чорному.
Мейджік артс було скороченням від магічного бойового мистецтва.
«Магія бойових мистецтв» - це рукопашний бій поєднаний з магією.
Зазначивши точку контакту, як місце активації магії, контактна магія, що пропускає етап введення координат, один з основних прийомів магічних бойових мистецтв.
У відповідь на сказане лідером, люди в чорному оточили Хаґане і прийняли бойову стійку.
Побачивши, що люди в чорному стали більш обережними та серйозними, Хаґане нестримно засміявся.
– Гості, ця територія ще не відкрита.
Він грайливо поклав праву руку на груди, ліву підняв, а праву ногу поставив позаду лівої.
– Мені шкода, але, будь ласка, залиште її сьогодні.
І ніби ввічливо поклонився.
– Або може вас провести? ...До поліцейського посту.
Ввічливим тоном Хаґане провокував людей в чорному.
Коло чоловіків наближалось до нього зі спини для атаки. Один з чоловіків вирвався в перед, створюючи прогалину в колі. Це і була мета Хаґане.
Він почав рухатися разом з цим чоловіком. Розвернувся і кинувся на атакуючого.
Той також не був аматором.
Тримаючи в руках метальний ніж, він замахнувся ним на Хаґане.
Націливши його не в голову, а в нижню частину тулуба, щоб було важче ухилитися.
Але мерехтіння чорного і білого розмили ціль. Легкими кроками, Хаґане ухилився від удару ножа й ударив кулаком в щелепу.
Це була не магія, а певна ілюзія, магія викликана ілюзією візуального сприйняття.
Майстерний танець, що використовував усе тіло, який за короткий час не вивчиш.
Його дивний костюм був не тільки уніформою співробітника парку, але й годився для реальної битви.
Усі чоловіки в чорному, включаючи лідера, зосередили усю увагу на Хаґане.
Це була чудова можливість для Емі.
Вона всунула руки в кишені куртки у військовому стилі.
Те, що вона дістала, не був CAD у формі портативного термінала.
У руках перед собою вона тримала карти, розкладенні віялом.
Тримаючи в обох руках ігрові карти, Емі не квапливо змахнула руками в боки.
Карти вирвалися з її рук і полетіли в повітря.
Деякі карти летіли прямо, деякі обертаючись малювали дугу.
Летючі зі швидкістю, яку не могло піймати око, карти одна за одною вп’ялися в тіла чоловіків в чорному.
Затанцювала свіжа кров.
Фатальних травм не було, але вони не були легкими.
– Тепер задоволенні?
Японською запитала Емі у лідера людей в чорному.
Спостерігаючи як вони стікають кров’ю з виразом, ніби це пролитий томатний сік.
– Це «Магічна куля Татлум», яку ви так хотіли освоїти. Однак, якщо просто спостерігати за активацією, ви нічого не зрозумієте.
– Дурниця... «Магічна куля Татлум» повинна використовувати невеликі сферичні оболонки...
Чоловік, мабуть, і не усвідомив, що на питання японською, відповів англійською мовою.
Сильний біль не дозволяв відволікатися на такі дрібниці.
Хоча стояти залишився лише лідер.
Однак, Емі не була дуже здивованою. Її це навіть не цікавило.
– ...Так ви навіть не знаєте її масштабів. Що ж, мабуть, я сказала щось зайве.
Вона нервово кидала погляд в різні боки, обдумуючи «як би їх обдурити». Можливо, Емі жаліла, що сказала їм ніби використала Магічну кулю Татлум. Зрештою, її ввело в оману те, що супротивник знав про Магічну кулю Татлум.
Можливо, здавшись, або замирившись, Емі змінила свій розгублений вираз яскравий і жвавий.
– Нуу, тут ви не праві. Існує звичай, що кожен маг зазвичай на свій смак обирає те, що використовувати в якості Татлум. Зазвичай оболонку використовував двоюрідний дідусь, що помер минулого року, вірно? Ах, так був онук, на два роки старший від мене. Я ніколи не зустрічала двоюрідного брата, він ваш роботодавець?
Однією рукою вона підперла бік, а іншою розмахувала на рівні очей, склавши пальці у вигляді пістолета і своїм звичайним тоном приговорювала, – як вам моя дедукція. Емі явно хотіла домінувати на сцені, але, нажаль, опонент ніяк не реагував на це.
– ...
Він залишався безстрасним.
Ем, пані Акечі?
Поки Емі чекала відповіді людини в чорному, обережно заговорив Хаґане.
– Хм?
– Він без свідомості.
– Що?
Емі яка не рухалася, навіть побачивши кров, прокинулась і наблизилась до людини в чорному.
– Ти, якщо ти втрачаєш свідомість, то спочатку дай мені відповідь і роби це!
– Це просто абсурд.
Емі так енергійно підбігла, що здавалося збиралася дати безсвідомому чоловікові в чорному ляпас, думаючи зупинити, якщо вона посміє (оскільки це могло привести до вбивства), Хаґане протягнув руку, і з полегшенням зітхнув, побачивши, що вона зупинилась.
– Ах... Томіцука-кун?
Побачивши поряд здивованого Хаґане, хоча на ньому була маска (далі ясно), Емі раптово скромно поглянула на нього і здавалося вагалася підбираючи слова.
Здавалося це була зовсім інша людина, хвилину тому, він побоявся її ігнорувати, тож вирішив підіграти.
– Що? Пані Акечі?
– Умм... Вибач, що втягнула тебе усе це!
– Так ви про це.
Розчаровано відповів Хаґане на голосне вибачення з глибоким поклоном Емі.
– Хоча я й працюю на пів ставки, я все ж зі служби безпеки Країни чудес. Якщо в парку буде спроба викрадення, навіть якщо мені скажуть не звертати увагу, я не зможу пройти мимо. Зрозуміло ж, що на цю територію проникло так багато підозрілих людей, це в першу чергу моя провина.
Після слів Хаґане, «Вам не варто хвилюватися», вираз Емі посвітлішав.
У відповідь на таке ставлення, Хаґане не зміг стримати криву посмішку.
Відчуття напруги зникло, тож він сказав дещо недоречне.
– Крім того, мені показали дещо незвичне. ...Тож це і є Магічна куля Татлум Заклинання з затримкою активації по умові, що застосовується на об’єкті який виступить як куля, магія стрільби, що активізує магію Руху, простим кидком рукою. Не знаю, як довго триматиметься техніка затримки, але нема потреби маніпулювати CAD перед ворогом, також немає потреби будувати магічну послідовність і можна вести безперервний вогонь з одного пострілу. Ця техніка підходить, як козирна карта, для престижної родини Голді.
Хаґане помітив зміну в атмосфері лише після того, як завершив говорити.
– ...Один раз побачити та стільки помітити, цього і варто було очікувати від прямого нащадка Томіцуки, однієї з сильніших зі ста сімей?
– Що? Гм, пані Акечі?
– ...Шкода. Ми могли б стати друзями.
– Що? Е? Чому могли б?
– Томіцука-кун, розповім тобі добрі новини.
У свідомості Хаґане задзвонив тривожний дзвіночок.
Але, з якоїсь причини, його ноги не рухались, ніби приросли до землі.
– Ну і які?..
– Секретна техніка називається «секретною», тому що її зберігають в таємниці за будь-яку ціну.
– Вау! Постривай хвилинку!
Побачивши в Емі карти розгорнуті віялом, Хаґане панічно замахав руками.
Мало того, поспіхом зняв капелюх і маску.
– Я нікому не скажу! Це буде секретом! Погляньте на моє обличчя! Хіба воно може брехати!
Схоже, він зняв маску для того, щоб це сказати.
Хаґане раптово припав ниць до землі, напруження Емі знизилося і вона більше не могла залишатися серйозною.
– ...Добре, досить. Я також побачила цікавий танець.
– А, а.
Цього разу була черга Хаґане видавати здивований вигук, стоячи на колінах.
Цього Емі було достатньо, щоб зрозуміти, що Хаґане не бажав, щоб інші знали про ці трюки. – Схоже це був особистий козир Хаґане, який він вигадав сам. Тоді все просто.
– Ну тоді збережемо секрет один одного!
Коли Емі присіла (звісно тримаючи ноги разом, щоб не було видно що було під мініспідницею) Хаґане сором’язливо посміхнувся.
– О, я забула!
Емі раптово встала і дістала CAD з під спідниці.
«Що не так?» Подумав Хаґане, спостерігаючи, як активують магію.
Ефект проявлявся світлом, теплом і запахом.
Карти, що застрягли в тілах людей в чорному спалахнули, припаливши рани, і перетворились в золу.
– Знищення доказів і зупинка кровотечі. Ну, співробітник на неповний робочий день, Томіцука-кун?
– Що таке?..
Природно насторожився Хаґане, на раптово переконливий тон Емі.
Але у світі було багато випадків коли настороженість не допомагала.
– Завдання персоналу врятувати поранених, що постраждали на території, чи не так? А якщо у постраждалих виявлено незаконну зброю, завдання персоналу викликати поліцію.
– Пані Акечі... Ви хочете сказати, що збираєтесь звалити усе на мене?
– Звалити, як обурливо! Але, ти ж розумієш що, я сьогодні «відвідувач»? До того ж мене чекають друзі.
– ...Не справедливо.
Хоча він висловив обурення, Емі не зреагувала.
– Тоді це все. Томіцука-кун, побачимося в школі.
Емі на самоті залишала сцену, Хаґане дивився їй в слід, на його скам’янілому обличчі поступово з’явилася крива посмішка і зрештою він глибоко зітхнув.
◇ ◇ ◇
Після того, як Емі нарешті приєдналась до Субару та Акахи, вони присіли на лавці для ланчу, глядячи на персонал у смугастому одязі, що зрідка проходив повз, вона запитала наче в нікуди.
– Це ж «Країна чудес», чому вони не носять костюми кроликів?..
– А ну... Це певно викличе проблеми з авторським правом.
– Хм? Еймі, ти хочеш, щоб тебе обслуговували хлопчики-кролики?
– Зовсім ні! Це не так... Оскільки це Країна чудес, я подумала, що було б краще, якби персонал носив щось більш підходяще.
– Правда?
– Хм... Наприклад, маги у венеціанських масках.
Те що виникло у свідомості Емі було образом монохромного клоуна, що був схожий на певну містичну особу. Однак, вона подумала, що діти плакатимуть побачивши подібне, тож пошукала подібні образи у своїй пам’яті.
– О це може підійти.
– Так я теж так думаю. Це виглядає цікаво.
Після цього, кожного разу, коли повз них проходив персонал, дівчата насолоджувались думками про їх переодягання, а Емі таємно будувала у своїх думках тривожні для Хаґане образи, «було б добре, якби Томіцука-кун був зайчиком» і тому подібне.
Далі
Том 5. Розділ 4 - Дружба і довіра та сумнівний лолікон
Дружба і довіра та сумнівний лолікон Третя старша школа при Національному Магічному Університеті розташовувалася за межами міста Канадзава, префектури Ісікава. Хоча, слід сказати, що в нинішній адміністративній системі вона стала великим адміністративним округом регіону і її слід було б називати «колишня префектура Ісікава», але люди та засоби масової інформації продовжували називати її старою назвою. Думається це просто звичка. Всі називали цю місцевість «Префектура Ісікава», а не «Домен Кага», «Землі Ното», лиш тому, що «просто звикли». Але це ми трохи відволіклися. В читальному залі бібліотеки Третьої старшої, на околиці міста Канадзава префектури Ісікава, Кічідзьодзі Шінкуро підняв руки й спробував смачно потягнутися. Він зняв гарнітуру стимуляції ЕКГ, оскільки вона заважала потягнутися і знову випрямив спину. Він працював довше, ніж думав. Почувся звук кісток і він нахмурився від незначної болі. Він поглянув на лист і відразу відвернувся. У приміщені бібліотеки вікон не було, через них могли переглядатися важливі конфіденційні документи, але, для відпочинку, на бічній стіні, не великої, окремої кімнати був дисплей, що нагадував вікно і показував різні пейзажі. Зараз, у цій кімнаті, показували бамбуковий ліс глибоко в горах, це було улюблене відео Кічідзьодзі. Він працював над доповіддю на конкурс дисертацій, що спонсорований Японською академією магії, і відбудеться наприкінці жовтня. Кічідзьодзі був всесвітньовідомим дослідником магії та, як першорічку Третьої старшої, його обрали як доповідача на Конкурс дисертацій. Сама підготовка до конкурсу почалася ще до початку літніх канікул, але Кічідзьодзі відчував, що після закінчення Турніру дев’яти шкіл він старанніше ставився до написання. Причина також була зрозумілою. Річ у тому хлопцеві на Турнірі дев’яти шкіл, в суперництві яку він відчув з Шіба Тацуєю. Кічідзьодзі ніколи не відчував що програє своєму опонентові в теорії магії, доки не пережив цього Турніру дев’яти шкіл. Навпаки, він не пригадував, щоб з кимось конкурував. Навіть якщо в області теоретичної магії були «мізки» що могли зрівнятися з ним, хто винайшов Кардинальний код, Кічідзьодзі пишався тим, що він був єдиними не лише в країні, але й у світі серед своєї вікової категорії. Він ніколи не був зарозумілим. У світі магії що дня публікувалися нові результати досліджень, але дослідження рівні відкриттю Кардинального коду, публікуються раз на рік. Саме тому досягнення Кічідзьодзі Шінкуро були рідкими та цінними. Однак, на цьому Турнірі дев’яти шкіл його гордість була зруйнована. Принаймні Кічідзьодзі відчував себе саме так. Теорія повинна підтверджуватися на практиці. Це широковідома концепція у світі магічних досліджень і саме ця концепція особливо поширена в цій країні, як здоровий глузд або основна передумова. Кічідзьодзі вважав, що це цілком природно. Теорія магії проявлялась лише в практичній магії, що і є магією і теорії без магії не існує. Якщо магія розвиватиметься як дисципліна, вона зможе згодом перерости в чисту теоретичну систему, що висвітлюватиме ментальну суть. Але сучасна магія ще не досягла цього етапу. З погляду впровадження теорії на практиці, техніки, цей хлопець, першорічка Першої старшої школи, Шіба Тацуя викликав у Кічідзьодзі відчуття поразки. Не тільки знання і техніка, а і їх ідеальна інтеграція змусила його це зрозуміти. Це виявилось нестерпним жалем для Кічідзьодзі. Довіра до знань і техніки були його наріжним каменем. З такою силою, «інші люди» ніколи його не переможуть, тому він був абсолютно необхідним для «інших людей», це було те, в чому він був не зрівняним. Отже, Кічідзьодзі пообіцяв собі помститися за програш в Турнірі дев’яти шкіл на Конкурсі дисертацій. Він вважав, що перемога над Першою старшою в Конкурсі дисертацій це найкоротший, щобільше, неминучий шлях відновлення впевненості в собі. Саме тому він, майже що дня, після Турніру дев’яти шкіл, писав у цьому читальному закладі, працюючи над створенням тексту презентації. Говорячи про підсумки Турніру дев’яти шкіл... «Останнім часом, Ічідзьо виглядає трохи дивно». Подібні думки, Кічідзьодзі чув доволі часто, а іноді доволі рідко.. Не було жодних заперечень, що Масакі виглядає дивним. Кічідзьодзі й сам так думав. Він також розумів, що це був не витвір його уяви. Тому що знав чому «сумував» Масакі. «...Але навіть так я нічого не можу зробити» Кічідзьодзі не можна було звинуватити, що він не істинний друг. Оскільки Масакі страждав від хвороби, про яку вже давно говорять, «її не вилікує жоден лікар» і «не допоможе лікування навіть гарячими джерелами». Кічідзьодзі розумів. Ічідзьо Масакі страждав від «любовної хвороби». Шіба Міюкі - ім’я тієї в яку закохався Масакі. Ніхто не міг подумати, що наступний глава сім’ї Ічідзьо закохається, причина в тому, він був привабливим молодим хлопцем, з гарної сім’ї й завдяки цьому, без жодних зусиль, міг мати будь-яку дівчину, тож це не причина для чистої любові, попри те що він не був жорстким і не мав сексуальних відхилень, якщо справа у дівчині, то, можливо, він не може розповісти про свої почуття і страждає від нерозділеного кохання, припускав Кічідзьодзі. Навіть він не міг стримати калатання свого серця, коли думав про цю дівчину. Настільки гарною вона була. Він би навіть повірив, як би йому сказали, що вона не людина з плоті й крові, а юнацька фантазія втілена засобами надтехнологій. Не зважаючи на те, що він міг чітко відтворити її образ у своїй свідомості, без необхідності покладатися на фотографію, раз чи двічі, йому здавалося, що вона сновидіння чи марення. Якщо навіть він, хто не мав до неї жодних почуттів, перебував у подібному стані, що можна говорити про Масакі, який закохався в неї. У випадку з ним, вона була, недосяжною ціллю, що викликала благоговіння. Завдяки чому (мабуть) він не став заручником закоханості та нерозділеного кохання, але у випадку Масакі, все набагато серйозніше, оскільки для нього вона більш досяжна. Для Кічідзьодзі, ім’я Шіба Міюкі, мало більше значення, ніж просте не розділене кохання Масакі. Вона була молодшою сестрою Шіби Тацуї. Молодша сестра хлопця, що розпалював у ньому конкурентний дух, намагалася полонити серце його найкращого друга. Серце Кічідзьодзі виявилося складнішим, ніж він думав. ◇ ◇ ◇ – Джордж. Коли сонце повністю повернулася на захід і пройшов час закриття, Кічідзьодзі повернувся на голос, що прозвучав за його спиною, на виході зі школи. – Масакі. Навіть ще не обернувшись, він знав чий це голос. Він навіть не встиг обернутися, як його власник, наздогнав його на півоберті. – Ти вже додому? Ходімо разом. – Звісно, якщо ти не проти, Масакі. Кічідзьодзі скоротив фразу «якщо тобі по дорозі». Майже кожного дня, Кічідзьодзі йшов прямо до гуртожитку. Масакі, з іншого боку, часто заходив у різні місця, по дорозі додому. І не лише заради розваг (хоча часто він грався), він часто бігав у сімейних справах, як старший син сім’ї Ічідзьо. – О, сьогодні я не маю справ... Точно. Джордже, ходімо до мене, вже пройшло багато часу. – Що? Хіба раптова поява не викличе проблем? Кічідзьодзі здоровим глуздом відповів на несподівану пропозицію близького друга. Однак, Масакі яскраво усміхнувся. – Не кажи що у нас настільки неблизькі стосунки. Якщо це ти Джордж... то усі домашні завжди будуть раді. – Невже? Добре, зайдімо. Масакі запросив Кічідзьодзі, що жив один, без будь-якого умислу. А у Кічідзьодзі були обставини, через які він не міг вільно прийняти доброту сім’ї Ічідзьо. Звичайно, він не відчував відразу у відвідуванні сім’ї Масакі. Якщо Масакі йшов прямо до дому, то не було необхідності турбуватися, про втручання в його справи на шляху. Кічідзьодзі не показав особистих сумнівів, приймаючи запрошення Масакі. ◇ ◇ ◇ Дім Масакі знаходився всього за тридцять хвилин ходьби від школи. Не тридцять хвилин поїздки, а тридцять хвилин пішої прогулянки. Проте, це лише випадковість, що Третя старша школа знаходилась на відстані пішої прогулянки від родинного дому Морісакі. Не існувало таких підстав, типу сім’я Ічідзьо створили Третю старшу школу або є її директорами. Третя старша школа була національною старшою школою при національному університеті, як і решта магічних шкіл. Місце розміщення старших шкіл було юрисдикцією урядових органів, навіть якщо вони були з Десяти головних кланів, як приватні особи, Ічідзьо не могли вплинути на місце їх розташування. До того ж Десять головних кланів не використовували б свій вплив в таких випадках. Тридцяти хвилинний, піший маршрут, зайняв у Масакі та Кічідзьодзі двадцять п’ять хвилин неспішної прогулянки. Не зважаючи на те, що найдовший день сезону вже минув, для того, щоб жовте небо залилося фіолетовим пройшов деякий час. Кічідзьодзі думав, що членів сім’ї Ічідзьо ще немає дома, тож він здивувався, почувши голос, коли пройшов через ворота. – Що? Шінкуро-кун, ласкаво просимо. Прозвучало високе сопрано дитячого голосу. – Привіт, Акане-чан. Перепрошую за клопоти. Тим хто привітав, з посмішкою, Кічідзьодзі була молодша сестра Масакі, Акане Ічідзьо. Вона навчалася в шостому класі початкової школи, у Масакі і Акане була ще одна молодша сестра. Досі, Кічідзьодзі не мав багато можливостей поговорити з їх молодшою сестрою, що навчалась в третьому класі початкової школи, але Акане вже давно прив’язалась до нього і кожного разу, як Кічідзьодзі відвідував резиденцію Ічідзьо, показувалась, хоча б разок, щоб привітати його, за умови, що була дома. Не відомо, наскільки це серйозно, але вона казала: «я стану нареченою Шінкуро, в майбутньому». Коли він вперше почув це, Кічідзьодзі не був достатньо дорослим, на третій раз він розгубився. Два роки тому, коли Акане запропонувала одружитися, вона все ще була в четвертому класі молодшої школи, і для нього вона була лише молодшою сестрою Масакі, яка стане красунею у майбутньому. Сам Кічідзьодзі, на той час, був в другому класі середньої школи й не зважаючи на те, що йому сказали про одруження, він взагалі не вважав це реалістичним. Він не любив Акане і не міг ставитися до неї холодно, оскільки вважав сім’ю Ічідзьо своїм благодійником і в той час Кічідзьодзі не знав що з цим робити. Протягом минулого року він не чув прямих «зізнань в коханні», але Акане балансувала близько до цього. З іншого боку, Кічідзьодзі більше не був настільки спантеличеним, можливо, вона могла б поступово пробити його оборону. Кічідзьодзі цього не усвідомлював. Ну, оскільки Масакі не дозволить йому отримати ярлик лоліконщика (маючи на увазі, не дозволити доторкнутися до своєї молодшої сестри, поки вона ще дитина) не важливо чи зовнішні ворота опущені, чи будуть підняті внутрішні ворота, залежить виключно від нього. Здається, тут вона просто тренувалась, тож вони залишили Акане. Проте, Кічідзьодзі, як завжди, не зможе піти поки з ними не повечеряє, так що вони знову зустрінуться пізніше. Господар цього дому, батько Масакі, глава сім’ї Ічідзьо, Ічідзьо Ґокі, ще не повернувся додому. Двадцять вісім сімей, претендентів в Десять головних кланів, підтримували власну бойову силу, як лідери магічного світу, або керували власними активами і інвестиціями, як не дуже відомі підприємці. У деяких випадках, бувають ситуації, коли великі міжнародні компанії істотно контролювалися фірмами, що на «місцевому рівні» були лише конторками, одна компанія володіла іншою, а та іншою, і іншою... однак, родина Ічідзьо не мала таких широких інтересів. Гірничодобувна компанія з морського дна, в японському морі, була офіційним бізнесом родини Ічідзьо. Кічідзьодзі знав, що Ґокі повернеться до вечері, якщо не станеться щось непередбачене. З іншого боку, мати Масакі була домогосподаркою, але зараз вона теж була відсутня. Можливо, пішла до магазину. У нинішній час, коли повсякденні речі, включаючи їжу, можна придбати через Інтернет-магазини, було багато жінок, особливо серед домогосподарок, які бажали бачити та купувати продукти особисто. Йому здавалося, що це не особливо відрізняється від покупок в магазині, їх просто доставляють замість вас, чи це просто чоловіче мислення. Особняк Ічідзьо - будівля що в раз десять перевищувала середній будинок на одну сім’ю, однак тут не було ні покоївок, ні іншої прислуги. Коли збиралась уся рідня або приймали гостей пов’язаних з магією, вони наймали людей з місцевих готелів і ресторанчиків традиційного стилю. Догляд за садом, що потребував спеціальних навичок, також здійснювався шляхом періодичного виклику садівника-декоратора. На відміну від інших представників Десяти головних кланів, такі як Саєгуса та Іцува, що мають багато прислуги, тут дотримувалися політики, «дозволь машині зробити те, що може зробити машина» і повністю прийняли домашню автоматизацію. Сьогодні не планувалося приймати гостей. Оскільки не потрібно було бути ввічливим з кимось в коридорі, хлопці відправилися прямо в кімнату Масакі. Вона була у західному стилі в шість татамі, якщо скористатися традиційною системою вимірювання, і в загально прийнятій уяві, не була особливо великою. Відповідно до сучасного, висококласного архітектурного стилю ліжко і шафа ховалися в стіни, тому можна було забезпечити досить великий простір, навіть на шести татамі. Поводячи себе в кімнаті друга як дома, Кічідзьодзі вивів зі стіни, протилежної від тої де зберігалось ліжко, стіл і сів на один зі стільців, що вийшов зі столом. Масакі дістав з малого холодильника, в кімнаті, дві склянки добре змішаних чайні коктейлі. Одну поставив перед Кічідзьодзі, а іншу залишив в руці й сів напроти друга. Джордж, як твоя доповідь? – Дякую, Масакі. Добре. Відповів на питання Масакі, Кічідзьодзі зі скромною посмішкою і проблисками впевненості. – А якщо до тебе, Масакі? Я чув, ти робиш безглузді речі. Крім подібних чуток, Кічідзьодзі багато чув про те, що після Турніру дев’яти шкіл Масакі досить важко тренувався. Мотив був зрозумілий. Як і Кічідзьодзі, який відчував поразку перед Шіба Тацуєю в налаштуванні CAD, Масакі був розчарований і не міг забути про поразку в Коді моноліту. – Ну, помаленьку. Це не так швидко станеться. – А ну так. Голос Масакі, на запитання Кічідзьодзі звучав досить не вимушено, він не зміг відчути в ньому нездорову одержимість, про яку хвилювався. Тож, Кічідзьодзі сказав останні слова з полегшенням. ◇ ◇ ◇ Як тільки пролунав електронний сигнал, Масакі глибоко зітхнув. – Джордж... Вже час. – Це останній раз? Я і правда можу змістити час в середині? Сидячи за моніторами, що стояли тилом один до одного, ще раз уточнив Кічідзьодзі, на що Масакі злегка кивнув. На обох екранах була призупинена симуляція бою в реальному часі. Масакі перемкнув на перегляд згори, в місті, на зображені, рух і час ніби завмерли. Він дивився в монітор, ніби намагався його проковтнути. Від виразу друга, що так сильно занепокоєний результатом бою, Кічідзьодзі захотілося посміхнутися, але завдяки силі волі він стримався і розслабив обличчя. Однак потреби в цьому не було. Оскільки, очевидно, що Масакі дивився на монітор і не міг собі дозволити звертати увагу на щось інше. Крім того, хоч ця гра і приносила задоволення, та вона була не для забави Сценарій симуляції був розроблений лабораторією тактики військового факультету Магічного Університету, алгоритм настільки просунутий і точний що міг використовуватися для віртуального тренування магічного бою в міській місцевості у всіх дивізіях сил оборони. – ...Засідка, в цьому місці, занадто жорстоко. Мало того, він спускається за допомогою мотузки, не використовуючи магію... Бурчав Масакі, розмовляючи сам з собою. Але Кічідзьодзі негайно відреагував на це зауваження. – Забудемо поки про засідку, Масакі, хіба нещодавно ми не бачили подібну тактику, де маг не користувався магією для переміщення. Кічідзьодзі сказав це звичайним спокійним тоном, але Масакі широко розкрив очі й з силою стисну зуби. – Той хлопець... – Точно. Цю тактику він використав в бою проти Другої старшої в Коді моноліту, дивізіону новачків. Цим двом не потрібно було уточнювати, що під «той хлопець» і «він» Масакі та Кічідзьодзі мали на увазі одну і ту саму особу, Шіба Тацую з Першої старшої. Слухаючи Масакі, Кічідзьодзі викликав екранне меню й обрав завершення симуляції. Було зрозуміло, що подумки Масакі вже був не в симуляції. На моніторі Масакі з’явився вибір скасувати чи підтвердити запит. Масакі обрав «Так» і, так само як і Кічідзьодзі, закрив термінал у вигляді ноутбука і поглянув на нього. Саме Кічідзьодзі заговорив першим. – Масакі, добре це чи погано, не думаєш що Шляху короля було занадто багато. – Боляче це чути. З посмішкою, похитав головою Масакі, на припущення Кічідзьодзі. – Мені не хотілося б говорити це, але я хочу, щоб ти це почув. Коли Кічідзьодзі сказав це з трохи напруженим обличчям, посмішка що плавала на вустах зникла. – Я не настільки дріб’язковий. Ну що? – Вірно, вибач. На відміну від Масакі, Кічідзьодзі розслабився і продовжив говорити. – Шлях короля не погана річ. Шлях короля є найбільш практичний і найшвидший спосіб досягти місця призначення. Крім того, навіть якщо тобі сказати використовувати багато незначних трюків, це не можливо з твоїм характером, Масакі. – Звісно, я думаю, що так. Гірка посмішка, знову таки, повернулась на лице Масакі. Цього разу Кічідзьодзі теж не став стримувати її й безшумно засміявся. – Добре. Тому що це так Масакі. Посміхаючись, Кічідзьодзі ще більше звузив очі. Якимсь чином, це виглядало сліпуче. – Це похвала? Проте Масакі спробував перетворити це в жарт, або не помітив цього, чи лише удав, що не помітив, або ж цьому всьому було інше пояснення. – Розслабся, в деякому сенсі це похвала. – В певному сенсі. Ніби готуючись до цього завчасно, вони одночасно розсміялися. – Тому що Масакі не може використовувати подібну тактику, тай цього не потрібно. Переставши сміятися, Кічідзьодзі повернув серйозний вираз. – Думаю, тобі не так потрібно навчитися використовувати хитрощі, як протистояти їм. – ...Напевно, не тільки в симуляціях, чи не так? Реагуючи на тон і погляд, Кічідзьодзі чітко кивнув. – Так, я говорю не лише про симуляції. – Буду говорити прямо. Говорячи так, Кічідзьодзі дивився прямо і рішуче, без пом’якшень. – Якщо ми просто безрозсудно тренуватимемося, Турнір дев’яти шкіл, наступного року, стане повтором цьогорічного. Настала коротка тиша, поки Масакі не поставив уточнююче питання, щоб переконатися, що правильно зрозумів сказане. – Кажеш мій підхід не правильний? – Я не кажу, що це безглуздо. Хоч Кічідзьодзі відповів ухильно, але місця для непорозуміння не було. – Чим більше ти тренуватимешся, тим сильнішим станеш. Тренування стане твоїми тілом і кров’ю. Але Масакі не обурився через подібне твердження. Він інтуїтивно зрозумів, що насправді хотів сказати Кічідзьодзі й отримав підтвердження з наступними словами: – Але перемога чи поразка визначається не лише силою. Незважаючи, що він чекав їх, слова Кічідзьодзі віддавали для Масакі гіркотою. – Масакі. Навіть зараз, я думаю, що ти сильніший, ніж Шіба Тацуя. – Але я програв. Голос Масакі був беземоційним, ніби він не хотів чути те, що сам говорив. – Так і є. Але не тільки ти, Масакі. Я також програв древній магії Йошіди. Хоч явно перемагав його в плані швидкості. Навіть, як команда, ми програли Першій старшій. Здібності суперника були кращими, ніж ми очікували. З іншого боку, в голосі Кічідзьодзі чулася розсудливість, ніби він переконує себе і перевіряє свої висновки. – Зрештою, я думаю, найсильніше ми програли стратегічно. І думаю, що ми самі провалились, а не попались на план опонента. На ці слова Кічідзьодзі, Масакі, з сумнівом на обличчі, схилив голову. – Я не думаю, що твоя стратегія, Джордж, була помилковою... Слова Масакі були не для того, щоб втішити Кічідзьодзі, а його справжньою думкою. Проте Кічідзьодзі похитав головою. – Ні, це помилка моєї стратегії. Озираючись назад, безумовно, мене засліпила стратегія. – ...Я не розумію, про що ти. – Іншими словами, цей матч, ймовірно, правильніше було не використовувати ту стратегію в матчі. Я думаю, що краще було б боротися у звичайний спосіб, не думаю, що потрібно було контролювати поведінку противника. Кічідзьодзі перервав пояснення і помітив питання у виразі Масакі. Прочитавши його, «я все ще не розумію» і з думкою, «нічого не поробиш», продовжив пояснення. У тому матчі, ти не повинен був до нього наближатися. Хоча він знову подумав, «з цим нічого не поробиш, значить я корисний для Масакі», Кічідзьодзі відчув радість, яку навіть не помітив, що може компенсувати недоліки Масакі. – Якби ми дотримувалися твоєї звичної стратегії, бомбардування артилерією на відстані, ми б не провалилися. В долині без перешкод не було необхідності очікувати несподіваних атак зі сліпих зон. Можливо я занадто зосередився на ньому Масакі не став втішати Кічідзьодзі, слухаючи його слова самозвинувачення. Це була саме та реакція, яку очікував побачити Кічідзьодзі. – Причиною поразки в тому матчі була моя стратегічна помилка. Але є момент, про який, я б хотів, щоб ти задумався, Масакі. – О, настала моя черга? Навмисно розсміявся Масакі, Кічідзьодзі відповів злою посмішкою. – Хоча ти діяв за планом, останньої звукової атаки можна було уникнути, якби Масакі був трохи більше обережним до трюків супротивника. Попри те, що він наблизився на відстань рукопашного бою, ти вирішив його перехопити, був би інший результат, якби ти відскочив і тримав дистанцію. – Це дійсно боляче чути... Іншими словами, Джордж, мені не варто бути настільки безрозсудним, хочеш сказати не забувати про власну оборону? Вони вжили заходів, щоб атмосфера не стала надто серйозною, і певною мірою це вдалося. – Трохи не так. Як я вже казав, Масакі не підходять дрібні трюки. Тому, я вважаю, що, краще навчитися протидіяти, дрібним трюкам твого опонента, замість того щоб навчитися їм самостійно. – Зокрема? Масакі не був пригнічений чи не заперечував думку Кічідзьодзі, а з нетерпінням чекав приписів. Це вже давно стало стилем цих двох. – Я думаю, ти повинен, навчитися аналізувати ситуацію, визначати коли слід відступити та поглянути, як розвиватиметься ситуація, коли вирішити усе простою силою, визначати час, щоб обговорити ситуацію з членами стратегічного штабу. Крім того, відчувати, що відбувається навколо. На цю пропозицію Кічідзьодзі, Масакі з кислим виразом задумався. Таке обличчя означало, що у нього була власна ідея. Сам Кічідзьодзі не сумнівався, що Масакі здатен прислуховуватись до неприємних настанов. – Так що тепер будемо тренувати свої голови, а не перенапружувати свої тіла. Я підшукую більш реалістичні тактичні моделювання, а не ігри як ця. – Ух... Зітхання Масакі звучало так, ніби це дійсно йому не подобалося, не замислюючись, Кічідзьодзі розсміявся. – Шінкуро-кун, здається, тобі весело. Про що розмовляєте? Як тільки-но він розсміявся, одночасно зі стуком, відчинилися двері й до кімнати увійшла Акане. – Акане... Я постійно тобі нагадую, щоб ти заходила після відповіді. Докорив Масакі своїй молодшій сестрі. – Хіба не все нормально, коли тут Шінкуро-кун. Коли старший брат приведе дівчину, я утримуватимусь. Не відчуваючи жодного докору совісті, Акане підійшла до столу, за яким сиділи Масакі та Кічідзьодзі. – Акане, ем.. – Що? Не бажаєте чогось випити, старший брате? Масакі проковтнув свої слова з гірким виразом обличчя, поки Кічідзьодзі спостерігав за теплим (грубим) обміном репліками між братом і сестрою, Акане поставила дві склянки з кавою з льодом і склянку какао з льодом. Масакі поглядом запитав, що це за додаткова склянка. Акане відповіла братові пустотливою посмішкою і сіла на стілець поряд з Кічідзьодзі. Коли Акане ставила склянки на стіл, Кічідзьодзі тактовно прибрав свої речі з цього стільця. Очевидно, подібна ситуація була звичною справою в цьому домі. – Ей, Шінкуро-кун чому ти сміявся? Невже, старший брат зробив щось смішне? Сівши на свій стілець, Акане повернула очі та тіло до Кічідзьодзі. – Акане, ти не повинна говорити таке про свого брата... Масакі мужньо нагримав на свою сестру, яка явно намагалася пожартувати над ним. – Старший брате, я не до тебе звертаюся. Я розмовляю з Шінкуро. Прозвучала дійсно нахабна відповідь, від чого Масакі втратив дар мови. Насолодившись забавами з Кічідзьодзі, Акане залишила кімнату через п’ять хвилин. Два учні старшої школи втомлено посміхнулися, що викликано витівками учениці початкової школи. Хоч вона ще мала, але безсумнівно «жінка». – ...Вибач, вона галаслива. – Ха-ха-ха... Кічідзьодзі відповів порожнім сміхом на вибачення Масакі, котрий був пригнічений, настільки, що опустив плечі. – Ну, ну, хіба це не добре. Кічідзьодзі спробував вигадати щось, щоб покращити атмосферу. – Як старший брат, я хотів би, щоб вона застосовувала свою енергійність більш раціонально. Але Масакі не припинив скаржитися. І продовжив: «в порівняні з сестрою того хлопця», «чому вона сестра того хлопця», «ревную», «не справедливо», «прокляття, цього не можна пробачити!», Постійно нагнітаючи атмосферу. Кічідзьодзі подумав, що все ускладниться, якщо він не зробить щось. – Ну-ну. Думаю, Акане гарна дівчинка. Однак. – Джордж, ти... Кічідзьодзі припустився жахливої помилки. – Якщо тобі подобаються таке, я не буду нічого говорити, але... – Що? Нарешті Кічідзьодзі помітив свій прорахунок, коли погляд Масакі, що дивився на нього, перетворився з пильного на гнівний. – Зустрічайся з нею, хоча б після закінчення початкової школи. – Ні, ні. Кічідзьодзі збирався пояснити, що той помиляється. Насправді Кічідзьодзі хотів сказати, «Я думаю характер Акане гарний, такий як є». – Я вірю тобі Джордж. Ти не лоліконщик. Однак фраза «все не так» застрягла в його горлі і не прозвучала. В цю мить Кічідзьодзі подумав, що якщо він скаже щось, що може тлумачитися як відмова від Акане, це, своєю чергою вплине на відносини з сім’єю Ічідзьо і не зрозуміло чи не значитиме це про відмову інших стосунків з Масакі. Перед вирішенням не порозуміння, він відав перевагу не створювати напруги в стосунках з Масакі. Підсвідомо. Сам цього не розуміючи. – Вірно! Я не лоліконщик! З якоїсь причини, він не міг сказати тих слів, що повинні бути сказані, тому лише спромігся на просте спростування, що значно відрізнялося від його намірів. У нього не було часу думати, наскільки великий землетрус в майбутньому викличе череда подібних не порозумінь, Кічідзьодзі міг лише терпляче витримувати палаючий погляд Масакі (Хоч це і великий землетрус, та першочергово, це особиста справа). Зараз він навіть не міг дозволити собі задуматися про наслідки в майбутньому. Нарешті Кічідзьодзі не витримав і відчайдушно змінив тему. – Досить про мене, Масакі, як там у тебе?! У вас з нею є якийсь прогрес? Вже не було часу жаліти. Хоча жаль прийшов раніше, як завжди. В момент, коли він промовив слова, якими спробував змінити тему, Кічідзьодзі подумав, «Ох, чорт!..» І надзвичайно пожалкував про це. – Якщо під нею ти розумієш «її», то ніякого прогресу. Він сказав це з кам’яним лицем, не мов маска, а не покер фейс, а тон Масакі відповідав обличчю. «Немає нічого», «я нічого не отримав», відповів він. – ...Чому? Голос в його голові, говорив йому зупинитися. Голос здорового глузду. Але всупереч намаганню стриматися, губи і язик Кічідзьодзі не перестали запитувати. – Ти не можеш зв’язатися з нею? – Я не просив у неї контактних даних. – Чому?! Масакі, ти ж танцював з нею. Це не виглядало так ніби це їй не подобається. – Теж думаю, що їй не несподобалося. Але все даремно. Голос Масакі звучав так, ніби він стримується, Кічідзьодзі відчув тиск, що не давав дихати. – Так чому?! – Вона сестра того хлопця. Я не можу відчувати себе достойним її поки не зітру цю поразку. Кічідзьодзі не міг сказати, що її не хвилює подібне. Навіть якщо це правда, говорити про це без доказів безвідповідально, це ніяк не зменшить душевні муки Масакі. Він не хотів сміятися над цим, як над дурною впертістю. З іншого боку, Кічідзьодзі думав, що це не був би Масакі, якби не проявив впертості в подібному. Наступні його слова прозвучали невимушено і без розрахунків. – Я допоможу тобі, Масакі. Ні, не допоможу. Давай разом зітремо це тавро поразки. – Так. Покладаюся на тебе. ◇ ◇ ◇ Батько Масакі, Ґокі сказав, що через несподіваний обід з діловим партнером, повернеться до дому пізно. Природно, на вечерю він не прийде. За обіднім столом сім’ї Ічідзьо сиділо п’ять чоловіків, Масакі, його мати, Мідорі, Акане, ще одна молодша сестра, Рурі та Кічідзьодзі. Масакі сидів навпроти Кічідзьодзі, поруч з ним сиділа Рурі, а поряд з Кічідзьодзі сиділа Акане, а на чолі столу сиділа Мідорі, приглядаючи за ними чотирма. За столом була звичайна атмосфера. Акане була зайнята розмовою з Кічідзьодзі, а Рурі навпроти, мовчки працювала паличками. Масакі перемінно переводив погляд між сестрою і Мідорі, яка з посмішкою спостерігала за поведінкою дітей. Вже близько трьох тижнів Кічідзьодзі не проводив дружніх обідів з сім’єю Ічідзьо. Проте, практично це було не так вже і багато часу, десять днів з того часу зайняв Турнір дев’яти шкіл (який по суті зайняв два тижні). – Шінкуро-кун, ти вже деякий час до нас не заходив. Ти був зайнятий? Але, здавалося, Мідорі дивилась на це інакше – Вірно. Хотілося б щоб він частіше приходив погратися. Миттєво підтримала Акане. Кічідзьодзі не втнув дурницю, щоб їй заперечити. – Певно, ти хочеш погратися. – Старший брат ревнує? Все в порядку～, я не заберу Шінкуро-куна у старшого брата. – Д-ду-ре-па. Я і Джордж не в таких стосунках. На неприємні слова майже мимоволі вирвалося у Масакі, Кічідзьодзі вилаявся про себе. – Хто тут дурепа! Хм, поки говори що хочеш. Оскільки дружба - це тимчасово, порівняно з любов’ю. – Л-любов?! Акане, ти занадто швидко ростеш, для учениці початкової школи! – Ти назвав дурною ученицю початкової школи?! Старший брат, ти вже в старшій школі, а досі не закоханий!.. – Акане, не говори чого не слід!.. – Ви двоє, дуже шумні. – Рурі?! Ти назвала галасливою сестру! – Ой, Масакі, Акане і Рурі трохи заспокойтесь. Чому б не провести приємно час за їжею? Кічідзьодзі не міг втручатися в такі не зручні розмови. Він спостерігав за сім’єю Ічідзьо зі щасливою на вигляд посмішкою, обережною, щоб не виглядати заздрісним і щоб не помітили, що вона несправжня. ...Однак, він міг зберігати вираз стороннього спостерігача, доки Акане не промовила наступні слова.. – Вірно, було б добре, якби Шінкуро-кун жив тут. – О, Акане. Хороша ідея. Прилетів наступний удар від Мідорі, Кічідзьодзі не мав шансу і слова вставити. – Вірно! У цьому будинку достатньо вільного місця. Ей, Шінкуро-кун, виїжджай з гуртожитку і живи у нас. – Ні, ви вже досить піклуєтеся про мене... Слова Кічідзьодзі не були ввічливістю, вони були правдиві. Ні це очевидно була ввічливість, але це була правдива відмова. – Шінкуро-кун, тож ти не настільки скромний, і це добре. Від того, що це були серйозні слова Мідорі, Кічідзьодзі стало ще більш не зручно. Йому була не приємна думка жити в сім’ї Ічідзьо, але Кічідзьодзі не знав як відмовитись, оскільки це було заманливо. Якби не прийшла допомога від Масакі, Кічідзьодзі можливо був би знесений Акане і Мідорі. – Мама... Щоб не казала Акане, краще не говорити таких речей, що можуть створити проблеми для Джорджа. Це питання достатньо обговорювалося два роки тому. Саме так. Розмова з приводу проживання в сім’ї Ічідзьо піднімалась два роки тому. Він сам відмовився і вирішив жити в гуртожитку, завдяки допомозі Масакі, Кічідзьодзі згадав про цей аргумент. – Вибачте, пані Мідорі. Оскільки це мало великий вплив на нього, Кічідзьодзі не міг називати, її пані матінко, а називав її «пані Мідорі». – Мені буде не зручно від ще більшої турботи ніж зараз, до того ж оскільки гуртожиток при науковій лабораторії, в цьому є багато зручностей. Друга половина його слів не була перебільшенням. Магічний науковий інститут Канадзави, який був побудований на місці колишнього Першого науково дослідницького інституту, до якого, належав Кічідзьодзі, рівно як і до Третьої старшої, де він і відкрив свій «Кардинальний код». Гуртожиток був побудований в лабораторному комплексі, це дуже зручно, навіть якщо експерименти тривають до пізньої ночі, нікому не доводилося «ночувати в коридорі». Тому це не було доповненням, доповненням і істинними почуттями Кічідзьодзі була перша половина: «мені буде не зручно від ще більшої турботи». – Невже? …Якщо передумаєш, то можеш переїхати в будь-який час. Ми взагалі не бачимо в цьому проблеми. Бачачи, що Кічідзьодзі все ще вперто дотримується своєї позиції, Мідорі не стала більше наполягати. Акане виглядала трохи не задоволено, але перестала дутися, оскільки зрозуміла, що подальший тиск зіпсує настрій Кічідзьодзі. Хоч Кічідзьодзі стало легше, оскільки Мідорі і Акане відступили, але одночасно відчув, що міг викликати незручності сім’ї Ічідзьо, що були його благодійниками. Але були обставини, через які він не міг не почуватися не зручно, від доброти Мідорі і Акане. ...Три роки тому, з підтримкою Великого Азійського Союзу, що атакував Окінаву, Новий Радянський Союз вторгся в Садо. Новий Радянський Союз і досі заперечує свою причетність до цього вторгнення, але немає жодних сумнівів, що то були їх підрозділи. Загони були лише не великою частиною загальних сил вторгнення. Проте, їх було достатньо, щоб самостійно окупувати острів Садо. Кічідзьодзі, котрий в ті часи жив на Садо, став сиротою війни, втративши батька і матір. Його батьки також були дослідниками магії. У той час на Садо знаходилася підземна експериментальна установка для дослідження природи сайонів і батьки Кічідзьодзі працювали в цьому закладі. Говорили, що він став ціллю підрозділів Нового Радянського Союзу. Дослідницька установка була першим об’єктом, що атакували підрозділи окупантів і більша частина дослідників загинули в боях між окупантами та захисним гарнізоном. Всього-на-всього, один трагічний день. Того дня, о десятій годині ранку, після отримання повідомлення про раптову атаку невідомої армії, Кічідзьодзі не зміг зв’язатися з батьками та евакуювався у сховище біля школи, під керівництвом співробітників середньої школи. Він молився, щоб батьки врятувалися в сховищі, але Кічідзьодзі був достатньо дорослим, щоб зробити песимістичний прогноз. В той час, він був ще дитиною до тієї міри, щоб відчувати себе безпорадно, забувши, що володіє магією, яку можна використовувати як зброю. Тим хто врятував Кічідзьодзі, який стиснувшись тремтів у сховищі, була героїчна група під керівництвом голови сім’ї Ічідзьо... Тоді вони врятували його не тільки від безнадійного жаху. І попри те, що він був всього лише в першому класі середньої школи, завдяки батьку Масакі, Ґокі, він зміг стати вченим-дослідником Магічного наукового інституту. Саме завдяки сім’ї Ічідзьо Кічідзьодзі, який одночасно втратив обох батьків і не мав інших родичів не потрапив в один з тих сумно відомих дитячих будинків для дітей магів. Це був об’єктивний факт, а не переконання Кічідзьодзі. Кічідзьодзі ніколи не забуде доброти того дня, хоча після вступу до магічного дослідницького інституту, розквітнув його талант дослідника і він ніби відплатив відкриттям «Кардинального коду». Він не думав, що відплатив повною мірою. Кічідзьодзі вирішив що відплата сім’ї Ічідзьо є місією всього його життя. Він відчував, що самому стати членом сім’ї Ічідзьо, чи навіть просто переїхати в їх будинок, є занадто неймовірною пропозицією. ◇ ◇ ◇ Зрештою було домовлено, що Кічідзьодзі буде репетитором Акане, раз на тиждень, тож вона відновила свій добрий настрій. У цій угоді, Кічідзьодзі був єдиний у мінусі, але загалом він не був проти. Скоріше несвідомо зрадів, що буде мати підстави відвідувати цей дім раз на тиждень. Після вечері, Кічідзьодзі забрав свої речі в кімнаті Масакі й ввічливо вклонився в передпокої сім’ї Ічідзьо. – Дякую за чудову вечерю. – Ні, ні, вона не була така смачна. Вибач, ти такий ввічливий. – Не кажіть дурниць. Мені дуже подобаються домашні страви пані Мідорі. – О, любий, дуже дякую. І так далі, Мідорі не могла просто відпустити його з боротьби ввічливих поклонів. – Мама, ти вже повинна повертатися. Акане і Рурі, вже, певно, чекають. Дві сестри прибирали після вечері. Здавалося, можна було б залишити певну роботу на Хоме Аутоматік Роботс, таку як прання і тому подібне, однак політикою Мідорі було, «Якщо вони не зможуть робити хоча б цього, мені буде не зручно і вони не зможуть вийти заміж», тож доньки щоденно готували, прибирали та прали. – О, Так. Тоді добре, будь ласка, приходь відвідати нас знову. – Так. Я вже пообіцяв Акане-чан. Оскільки дві сестри не могли попрощатися біля вхідних дверей, прощання з ними відбулося в їдальні (хоча краще було назвати цю кімнату обідньою залою), Акане постійно нагадувала про питання репетиторства. Мідорі посміхнулась на відповідь Кічідзьодзі та відправилась назад на кухню. – Я жахливий, затримав тебе допізна. – Не хвилюйся. Зараз же літні канікули. Засміявся і похитав головою Кічідзьодзі Масакі, що втомлено вибачився. – Я був би один, повернувшись до гуртожитку, а тут було весело. – Зрозуміло. Радий це чути. Масакі знав, що Кічідзьодзі, готувався до конкурсу дисертацій і працював над лабораторним звітом, не мав вільного часу, навіть під час літніх канікул. Знаючи це, Масакі все одно запросив Кічідзьодзі. Насправді фраза «це було весело», було для нього заспокоєнням. – Я прийду знову, у суботу. – ...Ти не повинен турбуватися про те, що говорить Акане. – Я не можу так вчинити. Уявляючи як найкращий друг воює з сестрою, що навчається в початковій школі, у Кічідзьодзі злегка вирвався сміх. – Я не тільки репетитор Акане-чан, я ще й опонент Масакі в симуляціях. Масакі зігнув вуста у формі «へ», згадавши, що сьогодні він був переможений. Кічідзьодзі зрозумів це лише поглянувши на нього. Тож не став більше насідати, а продовжив в тому ж дусі. – Ей, Джордж, я тут подумав. Але Масакі закликав його зупинитися. – Так, про що. – Ні, це не настільки важлива тема. Хоча він так сказав, по виразу Масакі можна було судити, що це не жарт. – Стосовно попередньої розмови, є питання щодо аналізу ситуації. – О, так. – Наступати, відступати, підтримка штабу... Це про швидке прийняття рішень в індивідуальному бою, і я думаю, що це не має нічого спільного з тактичними симуляціями. – Не зовсім. З погляду можливостей машини, тактика в індивідуальному і масовому бою, не особливо відрізняється. – Все ж, швидке рішення є рефлекторне та інтуїтивне? Якщо це так, то для розвитку тактичного бачення в індивідуальному бою, краще побільше тренуватися в тренувальних боях... – Масакі... Наш програш Першій старшій, в Коді моноліту, частково зумовлений тим, що ти вступив в індивідуальну битву в межах загальної стратегії. Зрештою, важливо відточити тактику в межах однієї стратегії. – Але, у випадку групової тактики, чи не краще порадитись з компетентним штабним офіцером? – Ну... Що до штабного офіцера вірно. Прийнявши вагання Кічідзьодзі, Масакі таємничо посміхнувся сяючою посмішкою. – Якщо так, проблем немає? – У мене є талановитий працівник штабу, на ім’я Джордж. Ця несподівана заява завдала великого удару Кічідзьодзі. Сказане Масакі було настільки солодким для нього. Йому знадобилося багато розумової сили, щоб стримати посмішку, що з’являлася. – ...Але лестощі тобі не допоможуть, Масакі. Прийняти рішення зі запропонованих стратегій, це роль генерала. Попрощавшись з Масакі, не показуючи емоцій, Кічідзьодзі різко розвернувся до нього спиною. Напруга його лицьових м’язів вже була на межі. На щастя, Масакі нічого не помітив. Якби це сталося, йому було б соромно, він не знав би що тоді робити. «Для тебе я стану найкращим працівником штабу. Я завжди буду лише твоїм офіцером штабу. Тож ти станеш кращим генералом». Навіть супротивник з Турніру дев’яти шкіл, що вже довгий час займав його думки та молодша сестра Масакі, що хвилювала його, зникли з його свідомості. Кічідзьодзі був щасливий, що потрібен Масакі, його благодійнику.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!