[4]

[4]

У неділю тридцятого грудня. О, восьмій п’ятдесят ранку.

Безпосередньо перед виходом з дому, Тацуя зателефонував до головного дому. Він зробив це сам, замість того щоб повісити це на Міюкі.

Слухавку взяла недружня покоївка, він сердито, хз залякуванням зажадав зв’язати його з Охарою. Покоївка, що стиснулася під поглядом Тацуї, незважаючи, що дивився він лише в камеру, рятуючись, побігла покликати Охару.

– Вельми шановний Тацуя це соромно. Залякувати покоївок.

Охара підлеглий Аокі, був серед дворецьких, які мало знали про Тацую і відносно пристойно ставилися до нього. З позиції найнижчого місця серед восьми дворецьких головної родини, можливо він намагався ввічливо поводитися з усіма, і можливо зберігаючи дух сучасного корпусу транспортного підрозділу, що не бажав діяти під тиском громадян, навіть після виходу на пенсію.

Однак в словах і жестах демонстрував, що вважає Тацую, нижчим за його теперішній статус.

– Це терміново.

Тацуя завжди поводився тихо, щоб не викликати зайвого тертя. Але сьогодні, від самого початку, відкинув маску ввічливості.

– Що сталося?

Обличчя Охари, трохи нахмурилося. Тацуя це помітив, але співрозмовник ще не образився. Він проігнорував би, навіть якщо опонент був незадоволений.

– Будь ласка, змініть час зустрічі. На дев’ять п’ятдесят. Місце - Нагасака Ширайзава.

– Почекайте хвилинку. Водій щойно вирушив.

– Він же ще не залишив особняк, вірно? Лише не значна зміна, місця призначення та часу. Я б не робив не розумного запиту.

Охара серйозно нахмурився.

– Я не кажу, що це неможливо, просто раптово.

– Я також прошу, бо так треба.

– Вельми шановний Тацуя, я б не хотів це говорити, але чи це не грубувато? Перш за все, сьогоднішні час і місце запросила шановна Міюкі.

– Ця зміна зумовлена наміром Міюкі. Або вас переконає, якщо вам зателефонує Міюкі.

Обличчя Охари трохи почервоніло, можливо, тому що він проковтнув крик обурення.

– Зрозумів. Нагасака Ширайзава, о дев’ятій п’ятдесят!

І все-таки він нічого не зміг зробити зі своїм грубим тоном.

У Тацуї була причина наважитися зателефонувати в останню хвилину. Він передбачав невдоволення.

– Тоді, повідомте про зміну місця лише водія.

Однак Охара був не просто запальним воїном. Він забув про дискомфорт і негайно вник у суть вказівки Тацуї.

– Ця вказівка, пов’язана з вчорашнім інцидентом?

Навіть Тацуя був здивований такій реакції, але якби він говорив занадто довго, уся справа була б зіпсована.

– Вибачте, збережіть це в таємниці.

– Звісно.

Тацуя та Охара приблизно одномоментно поклали слухавку.

◇ ◇ ◇

Тацуя раптово змінив графік зустрічі, враховуючи витік інформації з родини Йотсуба. Він також не був переконаний, у своїй здогадці про витік і не знав хто за цим стоїть.

З семи сімей родини Йотсуба, вісім, включаючи Шібу, створену для Йотсуби Мії, Шиіба, Машиба, Шібата, Шідзука, одна або кілька з цих чотирьох сімей, намагалися відкласти призначення наступного глави, щоб відділити Тацую від Міюкі. Тому перешкоджали Міюкі відвідати святкування Нового року.

Тацуя не міг знайти раціональності у цих діях. Це правда, що святкування Нового року, було регулярною подією, головна сім’я та дочірні сім’ї збиралися в одному місці, але відвідування не було обов’язковим. Насправді Міюкі щороку була відсутньою. Їх батькові Тацуро, не дозволялося навіть заходити в головний дім.

Крім того, не повинно було бути правила, що клан збирався лише на Новий рік і правила що для призначення наступного глави, повинен зібратися увесь клан. Перш за все сім’я, Йотсуба не мала давніх традицій. Вони стали кланом, лише за часів головування діда Ґендзо, і Мая була лише третім поколінням.

Маю призначили главою, коли помер попередній глава Ейсаку Йотсуба, що був її дядьком, до того моменту, лише було вирішено, що наступною главою буде Мая чи Мія. Мая була обрана главою не обговоренням клану, а волею Ейсаку.

Іншими словами, більш ймовірно, що перешкода Міюкі взяти участь у святкуванні цього Нового року, не відстрочить призначення її наступною главою. У Тацуї було таке відчуття, що глав гілок родини також обманули.

Однак, яким би смішним це не здавалось, поки їй наказали бути присутнім на новорічному зібрані, він не міг спробувати встигнути вчасно. Ні, Тацуя думав, що встигне вчасно, бо це було смішним. Він відчував, що не може не побачити, що буде в кінці цього фарсу.

Спочатку зміна часу та місця зустрічі задавалося вдалим. Принаймні, він не помітив машини переслідування, як тільки приїхав на станцію, як учора. Однак Тацуя не думав, що це спрацює до кінця.

– Знайшли?

Швидко пробурмотів Тацуя, як тільки вони виїхали на сільську дорогу, на якій не було приватних будинків чи підприємств.

– Це хвіст?

Тацуя кивнув на запитання Міюкі й смутно похитав головою.

– Це хвіст, але не на машині. інформаційне тіло сайонових часток... Це не дух. фамільяр.

На обличчі Міюкі пройшло напруження. Мінамі на пасажирському сидінні також з жорстоким поглядом стиснула губи.

– Континентальний практик?

Питання Міюкі для Тацуї стало несподіванкою.

– ...Ні, фамільяр не з тієї хімічної субстанції, яку вони використовують. Це чисто сайонове інформаційне тіло без кольору та форми.

Цього разу на відповідь Тацуї почервоніла Міюкі.

– Перепрошую. Ви сказали про фамільяра і я подумала про хімічну субстанцію...

– Не вибачайся. З минулого року ми мали багато можливостей зіткнутися з фамільярами з хімічної субстанції.

Тацуя посміхнувся і заспокоїв Міюкі, та відразу ж напружив вираз обличчя.

– Щоб знайти нас знадобилося так багато часу. Вороги не надто підготовлені, але будьте пильні. Вони скоро будуть тут.

– Так, старший брат.

– Зрозуміла, шановний Тацуя.

Міюкі поруч з ним і Мінамі, що озирнулася назад і кивнули на слова Тацуї.

Водій, здавалося, був зосереджений на водінні, попри розмову трійки. Однак його плечі неприродно напружилися, обличчя зосередилося на картині перед собою, і лише очі часто рухалися. Попри це, як і слід очікувати від водія родини Йотсуба, він не показував жодних ознак страху.

Як Тацуя і думав, ворогу не знадобилося багато часу, щоб з’явитися.

– Вертоліт?

Першою ознакою був звук гвинта позаду.

– Зіб’ємо його?

Зробила кричущу пропозицію Міюкі, будучи повністю готовою до бою.

– Ні, ще рано атакувати. Ми все ще знаходимося в зоні дії сенсорів мисленнєвих часток.

Тацуя розсудливо розвіяв нетерплячість Міюкі. Тоді звернувся до водія.

– Будь ласка, зосередьтесь на ситуації по переду. Вони повинні перекрити дорогу великим автомобілем.

Вертоліт позаду, поступово скорочував відстань. Він повинен був швидко їх наздогнати, а оскільки це не так, Тацуя розсудив, що цілю був тиск на них.

Гнати здобич уперед. Якщо так, то попереду повинна бути засідка.

Це була лише теорія, але навряд чи вона була помилковою.

– Гальма!

Вигукнув Тацуя перед зеленим світлом на перехресті. Водій рефлекторно натиснув на гальма. З бічної дороги закритою гаєм, ігноруючи сигнал світлофора, вилетів трейлер і зупинився на перехресті.

– Мінамі розгорни щит, коли я піду!

– Зрозуміла!

– Старший брате, я?!

Міюкі, ти в резерві, на випадок надзвичайної ситуації.

Коли Тацуя швидко вискочив з машини, з трейлера з’явилась група з автоматичними гвинтівками. Численністю.

«Тридцять дві людини. взвод. Вогнепальна зброя - звичайні автоматичні гвинтівки. Антимагічних гвинтівок підвищеної потужності немає.»

Підтвердив кількість та екіпірування групи атакуючих Тацуя.

«Шістнадцять магів. Тримаються на відстані й не ховаються. Двоє людей у вертольоті. Спостерігачі?

Їх більше, ніж у вчорашній атаці, і є командир.

«Але цього недостатньо».

Половина ворожої групи зупинилася з гвинтівками на готові. Надмірна вогнева потужність проти однієї людини. Здавалося, ворог добре знав Тацую.

«Або це через обмеження кількості військ, які можна пересувати?»

Перед Тацуєю виник об’єктний бар’єр.

Гвинтівки відкрили вогонь чергою.

Об’єктний бар’єр Мінамі зупинив усі швидкісні кулі малого діапазону. Природний результат для об’єктного бар’єра Мінамі, що зупиняв навіть гвинтівки високої потужності.

Разом з тим, Тацуя не стояв без діла, а аналізував сили ворога.

Інша половина ворожої групи підступала з двох флангів. Він активував частковий розпад на шістнадцяти особах одночасно.

Шістнадцятка була захищена від магії. Судячи з погляду техніки, древня езотерична магія. Це персональний бар’єр що переховував мага.

Магія розпаду Тацуї дуже легко пробилася через бар’єр.

Це не був результат повного використання таких технік, як потрійна магія розпаду «Трайдент». Це була лише потужність сили втручання. Зближені захисні поля підвищували силу техніки, просто він побачив, що співпраця не була тісною.

Тацуя швидко змінював цілі магії. Після пострілу в плечі та стегна шістнадцятьох солдатів повністю втратили свою бойову силу. Через сильний біль, дехто з них втратили свідомість.

– Монстер!

Від групи, постріли якої зупинили, до вуха Тацуї долинуло знайоме прокляття.

Він навіть криво посміхнувся.

Ймовірно, це був підрозділ з достатніми навичками, як для звичайної бойової групи. У Тацуї виникло лише одне припущення - спецпризначенці. Однак щоб зупинити Тацую, їх сили не достатньо. Не кажучи вже про можливість торкнутися до Міюкі.

«Шістнадцять, що залишилися - піхота. В першу чергу, нейтралізую їх.»

Тацуя енергійно кинувся в перед.

Перетворившись на мисливця.

Він збив вертоліт і знешкодив магів, що переховувалися, йому було байдуже на наслідки, і схопив офіцера, який, здавалося, командував ворогами. На відміну від вчорашнього ворога, він, схоже, не вдавався до втечі. Однак, Тацуя не мав ніякої користі спіймавши його і не хотів би мати справою з поліцією, тож він був би вдячний, якби той врятувався.

З самого початку знаючи, що допит марний. Впевнившись, що вони підготували вертоліт і замаскований трейлер для перевезення військ, але звичайні автоматичні гвинтівки, замість гвинтівок високої потужності проти магів, Тацуї стало ясно, що про деталі їм було не відомо.

У будь-якому випадку, Тацуя за короткий час відбив напад, залишивши після себе картину, наче після громадянської війни. Однак він та його супутники не вийшли з неї з нульовими втратами. Автомобіль був непрацездатний.

– Мені дуже шкода...

– Не хвилюйся це не твоя провина, Мінамі. Для мене це теж стало несподіванкою.

– Вірно. Мінамі-чан належним чином виконала свої обов’язки. Як і сказав старший брат, не хвилюйся.

Втішили зніяковілу Мінамі Тацуя та Міюкі, але це не змінило того факту, що вони тут застрягли.

Автомобіль зламався не через те, що об’єктний бар’єр Мінамі був пробитий. Причина в тому, що нападники застосували несподівану зброю.

– Що називали ЕМІ...

ЕМІ (електромагнітна бомба) була зброєю, технологія якої слабо розвинена, на даний час її ефективний радіус становив лише кілька десятків метрів. Але коли використання обмежувалося коротким діапазоном вона зменшувалася до розміру, який можна перевозити на звичайних транспортних засобах. Крім того, вона була не ефективна проти військової техніки з електромагнітним захистом, але цілком придатна для споживацької електроніки з неповноцінним екрануванням.

Наприклад, оскільки CAD від початку призначалися для військового використання, комерційна продукція також достатньо захищена від електромагнітних хвиль, але комерційні масові мобільні інформаційні термінали пошкоджувалися ЕМІ.

– Міюкі, як твій термінал.

– Все добре.

– А твій, Мінамі?

– З моїм теж не має проблем.

Мобільний термінал Тацуї зовні нагадував комерційний продукт, але в середині його модифікували в Окремому магічному батальйоні. Термінал Міюкі був подарунком від родини Йотсуба. Термінал Мінамі також був наданий Йотсубою. Вони не з тих, що можна було спалити електромагнітним імпульсом портативного ЕМІ, виготовленого сучасними технологіями.

Однак самохідний автомобіль, супутників Тацуї був винятком.

– У будь-якому разі... Чому автомобіль, що приїхав нас забрати з головного дому, не має нічого подібного для захисту від електромагнітних хвиль.

Від скарги Міюкі водій зам’явся.

Сучасні самохідні автомобілі - це маса електричних пристроїв. Якщо на них вплине потужний електромагнітний імпульс, вони не рухатимуться.

Навіть серед комерційних автомобілів, розкішні автомобілі були захищені від електромагнітного імпульсу, але, схоже, у цього автомобіля був дефективний екран. Або може був використаний ЕМІ з більш потужним імпульсом, ніж той, який міг витримати товар з вільного ринку.

– Прошу вибачення. Це моя провина...

Знову сказала Мінамі, її не лаяли прямо, але, схоже, їй було шкода водія, що знітився під впливом поганого настрою Міюкі.

Не можна було сказати, що Мінамі була абсолютно не винною.

Магія, яку вона використовувала - це «Фільтр-мас». Це зональна магія, що блокувала проникнення речовин, які перевищували певну масу. Параметром вона встановила, «не допускати проходження речовин, маса яких перевищує молекули вуглекислого газу». На відміну від магій розвороту векторів та нейтралізації кінетичної енергії, ця магія була чудовим бар’єром, який мав захисний ефект проти отруйного газу, що поширювався не маючи напрямку та проникав в середину.

Однак фільтр маси не впливає на електромагнітні хвилі. Від теплового ефекту та вибуху. У відповідь на вибух, Мінамі могла негайно активувати підготовлену послідовність активації «Щит інверсії векторів» і подумала, що, оскільки поруч Міюкі, не варто хвилюватися про спеку.

Однак, зовсім випустила з виду, те що стосувалося електромагнітних хвиль. Мінамі щиро вважала, що це її серйозний промах. Наприклад, якби супротивник застосував техніку «удар блискавки», захист не поспів би. Як би не втішали її Тацуя та інші, серце Мінамі не прояснилося так легко.

Тож симпатія була не єдиною мотивацією, щоб прикрити водія.

– Міюкі, давай все ж викличемо іншу машину.

Саме через це, замість того щоб знову втішати Мінамі, Тацуя змінив тему, такими словами.

– Згодна.

Міюкі також знала, чому Мінамі себе звинувачує. Вона відразу не мала наміру звинувачувати водія або Мінамі. Попередні слова були ненавмисним сплеском засмучення. Тож вона була вдячною, що мала можливість змінити тему.

Однак вона не встигла зателефонувати до головного дому.

Саме тоді на її термінал надійшов вхідний дзвінок.

Тацуя, поглядом, спонукав її відповісти на дзвінок.

– Доброго дня, пані Міюкі.

– Пані Юка?

Дзвонила Цукуба Юка.

– Так, вірно. Пані Міюкі, вибачте за раптовість.

– Що?

– Скажіть, чи могли б ви зсунути, чи стерти трейлер, що перегородив дорогу.

Це було раптове прохання, але оскільки вони не атакували трейлер, він повинен працювати. Міюкі поклала слухавку і наказала водієві забрати трейлер з перехрестя.

Вона думала що це не можливо, але несподівано, Юка виявилася прямо за ним. Вона під’їхала раніше, ніж водій встиг повернутися від трейлера і зупинилася поруч з нерухомою машиною.

– Сідайте.

Навіть Тацуя не відреагував на надто раптові слова і надто не чіткі деталі.

Але Юка відклала свої слова в бік і більш розчарованим голосом кинула.

– Швидше! Я на межі тримаю поліцію подалі!

– Міюкі, Мінамі, сідайте.

Сказав Тацуя, рушивши з місця. Одночасно із заохоченням Міюкі та Мінамі, сісти, він завантажив багаж до машини Юки.

– Водій?

– Нехай сам.

Завила двигун Юка, опустивши останнє слово «розбирається», вважаючи відповідь Тацуї, що сів на переднє сидіння, марною.

Деякий час в машині панувала тиша.

Юка зосередилася на водінні.

Тацуя, на пасажирському сидінні, вставив у вухо навушник і, час від часу, маніпулював мобільним терміналом. Наче перехоплюючи якусь радіо частоту.

Міюкі дивилася у вікно, а Мінамі неспокійним поглядом дивилася на неї.

Зрештою, коли почала виднітися будівля.

– Пані Юка.

Міюкі звернулася до Юки.

– Що? Пані Міюкі

– Думаю, головний дім в іншому напрямку.

Голос Міюкі не спровокував її незадоволення.

– Ми уникаємо поліції.

У відповіді Юки чулася гірка посмішка.

– Міюкі, пані Юка каже правду.

Тацуя витягнув навушник з вуха та озирнувся назад, намагаючись заспокоїти Міюкі.

– У напрямку головного дому, поліція встановила контрольний пункт. Чомусь вони не зробили цього у цьому напрямку.

Саме поліцейську частоту перехопив Тацуя. Зазвичай її не можливо легко прослуховувати, однак його термінал був комерційним лише зовні, а всередині був модифікований в окремому магічному батальйоні. Співпрацею Санади та Фудзібаяші. Він міг розшифрувати більшість бездротових сигналів, що використовувалися в Японії.

– Якщо старший брат так каже... Пані Юка. Мені шкода, що підозрювала вас.

– Усе добре. Думаю, я підозріло поводилась.

Можливо, вона казала, що зручно з’явилася, відразу, як розібралися зі зловмисником. Принаймні так вважав Тацуя.

– Але чому поліція чекає лише на дорозі до головного дому?

Але саме цей момент здивував Міюкі.

Юка знову посміхнулася, але раптом вона зробила серйозне обличчя і з таким же поглядом у дзеркало заднього виду, відповіла Міюкі.

– Вірно, пані Міюкі. Вони не хочуть, щоб ви дісталися головного дому.

◇ ◇ ◇

Юка привезла групу Тацуї на віллу родини Цукуба, біля підніжжя гори Аміґаса, на гірському хребті Яцуґатаке3.

Провівши трьох у вітальню, Юка також сіла у лежаче крісло, у вітальні цього будинку, замість диванів, було шість лежачих крісел з підніжками, і запропонувала Міюкі та іншим майбутній план.

– Сьогодні залишимося тут.

Міюкі поглядом запитала Тацую. Однак Юка продовжила вносити пропозиції, до того як він відповів.

– До головного дому поїдемо завтра? Тоді вони не зможуть прочитати наші дії з плану виїзду автомобіля.

Тацуя кивнув Міюкі. Оскільки Юка запитувала Міюкі, Тацуя вказав, що відповідати повинна вона, як такий же кандидат в наступники голови.

– Думаю, ми з вдячністю приймемо пропозицію.

– Тоді вирішено.

– Будь ласка, зачекайте.

Перервала усмішку Юки, Міюкі.

Відразу після цього, слуга вілли приніс напій. Усім однаковий чай. Мало того, замість того, щоб принести чайник, на стіл поставили чашки, на дві третини наповнені чаєм. Нарешті, поставивши горщик із цукром та молоком, слуга вийшов з вітальні.

Юка провела його гірким поглядом у спину.

– ...Якщо не можете виявити манери, не вимагайте манер від мене.

Пробурмотіла вона і, вибачаючись, глянула на Тацую та інших.

– Вибачте. – Уся родина звикла до чорного чаю, тож у нас не має зеленого та кави..

– Ні, не хвилюйтесь.

Міюкі з доброзичливою посмішкою потягнулася до чашки.

– О, що далеко до столу? Я зараз дістану приставний столик.

Переконавшись, що Міюкі забрала руки, Юка скористалася перемикачем на підлокітнику.

Поруч з чотирма людьми, збоку стільців, піднялися тумбочки.

Мінами опинилась біля Міюкі, перш ніж та встигла це усвідомити, вклонилася Юці, узяла глечик з молоком і блюдце на якому стояла чашка чаю і поставила їх на столик Міюкі.

Міюкі сказала Мінамі «дякую», узяла чашку і зробила ковток чаю.

Злегка нахиливши голову, вона налила в чашку трохи молока з глечика.

Розмішала ложкою, знову зробила ковток і усміхнулась Мінамі.

Мінамі повернула глечик з молоком на стіл і повернулася на своє крісло.

На відміну від прислуги вілли, що непривітно залишили чашки, вона повелася як служниця, що природно піклувалася про господиню.

– ...Як мило. Хизуєтесь?

Юка демонструвала спокій, потім з посмішкою звернулася до Мінамі, хоча виглядала вона не дуже доброю.

– Ні, ні разу.

Беземоційно відповіла Мінамі та приховала вираз обличчя від Юки, за поклоном ввічливості.

Це ще більше роздратувало Юку, але їй вдалося видихнути, знявши роздратування.

– Ну... Оскільки слуги нашого дому першими повелися грубо. Назвемо це нічиєю.

Тацуя що й оком не повів на жодну зі сцен, з байдужим обличчям пив чай, поставив чашку на блюдце і сказав, «продовжимо розмову».

– Так... Отже, пані Міюкі, що ви хотіли?

Виправилася Юка, Міюкі перевела на неї погляд, сівши за її прикладом.

– У мене є кілька питань.

– Тільки не просіть... «Розкажи свої істинні наміри».

Грайливість Юки згасла, в її очах з’явилося різке світло.

– Думаю це безглузде прохання.

Міюкі вловила це світло глибокими та холодними очима, немов чисте зимове небо.

Відчувши ніби навіть її душа всмоктувалась у ці очі, Юка відвела погляд.

І відразу повернула погляд назад.

– Це не настільки безглуздо. Я можу розповісти справжні наміри в певних межах.

– Ось як. Тоді, тримайте своє слово... Перш за все, як ви так зручно з’явилися, як тільки зламалася машина?

– Ну, підозріло.

Похмуро посміхнулася Юка.

– Але я не змовлялася за лаштунками. Повірте.

– Розумію. Я просто хочу, що б ви повідомили мені причину.

– ...Власне, я слідкувала за вашою машиною.

Міюкі поглянула в обличчя Тацуї.

Тацуя злегка похитав головою.

Юка помітила цей рух і хотіла щось сказати, але Міюкі її випередила.

– Ось воно що.

Вона перейшла до наступного питання, тоном, який говорив, що вона не вірить у пояснення Юки.

– Чому ви досі нам допомагаєте?

– Це.

– Ви згадували, що вам потрібен супровід, але ви ж не думаєте, що мене це переконає?

Юка зітхнула.

– Саме так... Зрозуміло. Буду чесною.

– Будь ласка.

Юці, здавалося, незручно було дивитися прямо на Міюкі, але, схоже, вона більше не хотіла обманювати.

– Пан Тацуя, можливо, вже знає.

З такого вступу Тацуя міг здогадатися, що збиралася сказати Юка. Справжньою цілю було те, про що Тацуя не хотів, щоб Міюкі дізналася. Однак якщо перервати слова Юки на цьому місці, ситуація не зрушиться з місця. Крім того, якщо Міюкі призначать наступною главою, їй необхідно знати спекуляції сімейних гілок. Тож Тацуя передумав.

– На майбутньому святкуванні Нового року пані Мая призначить пані Міюкі наступною главою. Деякі гілки родини намагаються цьому перешкодити. Принаймні, вони вважають, що якщо пані Міюкі не відвідає святкування Нового року, вони зможуть уникнути призначення вас головою на ньому.

На обличчі Міюкі не було видно шоку.

– Значить вони не хочуть, щоб я була главою Йотсуби?

Однак запитала вона це жорстким голосом.

– Гадаю, так вважає лише дядько Шібата.

Відповідь Юки була настільки прямою, що звучала навіть жорстокою.

– Ось як... Пан Шібата твердо вирішив, що кандидатом однозначно повинен бути пан Кацушіґе.

– Я думаю тут дещо інше.

Однак відповідь видавалася одночасно чіткою і суперечливою.

– Перепрошую. Що ви маєте на увазі?..

Юка не здавалася особливо ображеною і продовжила пояснювати.

– Дядько Шібата хоче, щоб пан Кацушіґе став главою, але думаю, що він нічого не може зробити з тим, що главою буде призначена пані Міюкі. Насправді він розуміє хто є сильнішим магом Йотсуби, пані Міюкі чи пані Кацушіґе. Тому що пан Кацушіґе чудовий маг за звичайними стандартами.

Юка розсміялася. Міюкі не сміялася, як Юка, але вона погоджувалася з її оцінкою Кацушіґе.

– Ну ось чому ніхто не проти, щоб пані Міюкі стала наступною головою.

– ...А як же сама пані Юка?

– Я?

Міюкі переживала, що Юка говорила про призначення наступного глави так, ніби це її не стосувалося.

Юка буда однією з чотирьох кандидатів, що дійшли до фінального етапу.

– Я також вважаю, що Міюкі підходить.

Чітко відповіла Юка. Настільки легко, що це не звучало серйозно.

– Ні, так говорити не зовсім точно.

Але Юка була на сто відсотків щирою і серйозною.

– Родина Цукуба, вже два роки як вирішила рекомендувати вас на наступну главу. Я залишалася головним кандидатом, щоб забезпечити право голосу при виборі наступного глави. Іншими словами, щоб протистояти, якщо інші гілки сім’ї підтримують пана Кацушіґе або Фумію-куна.

– Навіщо заходити так далеко...

Питання Міюкі було природним.

– На дев’яносто відсотків тому, що ми вважаємо, що головою повинна бути пані Міюкі.

Це Юка сказала трохи важко.

– Решта десять відсотків... Можливо, через почуття провини моєї матері.

У Міюкі змінився колір обличчя. Відповіді бракувало конкретики, але Міюкі цього було достатньо.

– Якщо ви маєте намір знищити свої гріхи, це неприємно. Думаю це не те, що хотіла зробити шановна Тока. Однак насправді, хіба шановна Тока не діє за рішенням тітки?

Тока, мати Юки та нинішня глава родини Цукуба. Справа не в тому, що у неї не було батька, просто Тока була головою ще до одруження.

Тока спеціалізувалася на магії психічного втручання, відома серед Йотсуба як провідна фігура в особливій магії, що називалася «Клятва». «Клятва» мала ефект напівпостійного обмеження розумової діяльності, за його згоди. Хоча існувала ще одна умова, що розум цілі не може бути зв’язаний однобічно і повинен був бути встановлений ключ, щоб відпустити інструмент без волі оператора, це була дуже корисна магія, що дозволяла частково контролювати розум, зберігаючи його «Я».

Ця магія мала глибокий сенс для Тацуї та Міюкі. Це пов’язано з тим, що механізм, яким Міюкі обмежувала магічну силу Тацуї, після смерті їх матері, Мії, підтримувався «Клятвою» Токи.

– Нічого про це не можу сказати. Я не збираюся виправдовуватися, бо це був наказ.

– … Вибачте. Це було особисте, я надто засмутилася.

– Думаю, це природно для пані Міюкі. Тож мені все одно.

Міюкі та Юка потягнулися до чашок, збираючись повторити спробу.

– Я зрозуміла позицію сім’ї Цукуба.

На слова Міюкі, що змінила тему, Юка кивнула з ледь помітною посмішкою.

– Тож якщо ви знаєте, чому інші гілки сім’ї намагаються відкласти призначення наступного глави, скажіть, будь ласка.

Юка зиркнула на Тацую.

Той зберігав стриманість і навіть під її поглядом бровою не повів.

Юка відвела погляд від Міюкі та опустивши голову, почала говорити.

– Дядьки Шібата та Машиба хочуть відокремити вас та пана Тацую. Ні, вони хочуть віддалити пана Тацую, від центру Йотсуби й ізолювати його від світу, посадивши на повідець.

Міюкі кілька разів глибоко вдихнула. Переривчасте дихання після п’яти, шести разів повернулося до спокійного.

– ...Від світу, а не суспільства.

– Так. Тут домішані мої припущення, але це не повинно бути помилкою. Не знаю чому, але дядьки вважають Тацую магом, якого не повинно існувати. Запобігаючи призначенню пані Міюкі наступним главою, вони виграють для цього час.

– Як перешкода призначень мене главою... допоможе... виграти час, щоб розлучити... мене... зі старшим братом?

Запитала Міюкі без наміру, роблячи паузи то тут то там. Її горло і губи тремтіли від гніву, що ось-ось мав вибухнути, як тільки вона відволічеться.

– Пані Міюкі, будь ласка, заспокойтесь і послухайте. …Якщо ви зараз станете наступною головою, ваш Страж і старший брат, матиме міцну позицію в сім’ї Йотсуба. Старшого брата і першого помічника глави. Глави гілок родини не можуть проігнорувати це.

Юка поглянула на обличчя Міюкі.

Міюкі поки що зберігала спокій.

– Ось чому вони намагаються відкласти призначення наступного глави, поки Мінамі-чан не зможе змінити Тацую.

– ...Ось як.

Голос Міюкі був моторошно холодним і тихим.

– Т-так. Думаю, що це так.

Юка, що з усіх сил намагалася уникнути, щоб її не тиснула Міюкі, ненароком затремтіла.

– Тоді, навпаки, якщо я зможу потрапити на святкування Нового року, позиція старшого брата буде в безпеці.

Але Міюкі не думала про якусь метушню, що могла бути зроблена для помсти чи заподіяння комусь шкоди. Її задум був в тому, щоб роздавити обурливий намір, відокремити її від брата.

– Пані Юка. Ми не їдемо сьогодні, так?

Четвірка ще не обідала, хоча обід вже пройшов. Однак до заходу сонця ще було достатньо часу, і навіть якщо вони виїдуть зараз, вони можуть за короткий час дістатися головного дому.

– Так... Думаю, поліція все ще діє. У цьому немає нічого поганого, але якщо нас спіймає поліція, у підсумку, це забере багато часу. Гадаю, краще почекати до завтра.

– Зрозуміло. Довірюсь вашим словам, попіклуйтесь про нас сьогодні.

– Думаю є багато неідеальних речей, та, прошу, розслабтесь.

– Красно дякую. Буду вдячна за підтримку завтра.

Тон Міюкі був тихим і ввічливим. Однак Юка відчувала, що слова «буду вдячна за підтримку завтра», мали силу заморозити душу. Вона напружено посміхалася і намагалася кивати головою.

Зрештою, Тацуя та компанія не пообідали, а обійшлися ранньою вечерею, смак якої був не дуже і кожного провели у приватні кімнати для гостей.

Обдумуючи завтрашній день Тацуя розклав вміст своєї сумки, його цікавило не вбрання, а обладнання. Він прихопив Сілвер Хорн, модернізований під «Трайдент».

І вирішував використовувати звичний йому «Трайдент», чи нічим не помітний «Сілвер Торус».

Якщо допускати магічну битву, то це для пістолетного типу Трайдент.

Якщо він примушуватиме магію та допустить битву, це для Сілвер Торусу, типу браслет.

Повагавшись якийсь час, зрештою, він не дістав з сумки Трайдент.

Коли він збирався закрити сумку, у двері постукали. Коли Тацуя запитав «Хто там?», відповіддю було «це Міюкі». Він залишив сумку відкритою і попрямував до дверей.

– Щось трапилося?

Запитав він, відчинивши двері. Вона була одна.

– Трішки... Хочу поговорити з вами.

Можливо через його настрій, Міюкі здавалася самотньою.

– Зрозуміло. Заходь.

Тацуя запросив Міюкі до кімнати.

Вона спершу підійшла до залишеної відкритою дорожньої сумки та почала перекладати одяг Тацуї, що був у невеликому безладі.

У будь-якому разі, він збирався дістати спідню білизну, коли прийматиме ванну, і упорядковувати зміст сумки зараз не мало особливого сенсу. Однак Тацуя, не намагаючись зупинити її наполегливу роботу, сказав «вибач».

– Ні, мені подобається цим займатися.

Рухаючи руками відповіла Міюкі, злегка радісним голосом. Незабаром задовольнившись, вона закрила дорожню сумку і повернулася до Тацуї.

– Можеш сісти на ліжко.

Сідаючи на стілець біля письмового столу, він спонукав Міюкі сісти на ліжко.

Міюкі не вагаючись з легкістю сіла.

– Ну і? Можливо, ти хотіла щось запитати?

Коли Тацуя миттєво перейшов до теми Міюкі з невеликим незадоволенням надула щоки. ...Ні, насправді вона не надула щоки, але саме така атмосфера панувала навколо неї.

– Я не можу прийти просто так?

– Ні, нічого подібного.

Він одразу ж викинув білий прапор. Тацуя не боявся плачучих дітей та можновладців, але зовсім інша справа, якщо це сестра в поганому настрої.

– Хі-хі-хі, жартую.

Після того як брат здався, Міюкі швидко позбулася свого настрою.

– До того ж я хотіла вас дещо запитати.

«Якщо так, запитала б про це з самого початку», подумав Тацуя, але, звісно цього не сказав.

– Що ти хочеш запитати?

Прямо запитав він, натомість.

Міюкі більше не грала зі словами.

– Хіба старший брат не знають про наміри сімейних гілок?

Поки Міюкі моргала, думка про те, щоб обійтися тут обманом зникла.

– Знаю.

Поки Міюкі розмірковувала над наступним запитанням, Тацуя доповнив відповідь.

– У перший день зимових канікул FLT відвідав пан Куроба. Тоді мені і розповіли. Пан Куроба розказав майже те саме що і пані Юка раніше. Пані Юка сказала, що були деякі здогадки, але гадаю що більшість з них це її знання.

– Дядько Куроба?.. Тоді.

– Ні.

Тацуя передбачив, що схвилювало Міюкі й заздалегідь спростував це.

– Куроба не беруть участь у цій змові Пан Куроба сказав, що цього разу він нейтральний. Думаю, йому можна вірити. Природно, Фумія та Аяко не можуть бути ворогом.

– Ось як...

З полегшенням видихнула Міюкі, але тут же підняла обличчя і суворо подивилася на Тацую.

Старший брат, чому ви мені цього не розповіли?

Він розумів чому Міюкі звинувачувала його, але у Тацуї було що сказати. Він не відвів погляду від сестри.

– Слід всього лише прибрати усі перешкоди. Хотілося б аби ти була присутня на новорічному зібрані, незважаючи від того, хто тягне за нитки за лаштунками. Я не хотів, щоб ти хвилювалася.

Цей інцидент мав просту структуру, з погляду Тацуї. Не має потреби з’ясовувати, де вони перегрупуються і коли будуть діяти. Все що їм потрібно, це розібратися з тими, хто починає заважати. Він думав, що турбуватися про це було втратою часу.

– Це моє природне право турбуватися про старшого брата!

Але для Міюкі це було не прийнятною думкою.

– Звичайно, думати про це, не принесе мені жодної користі. Але я думаю, мені дозволено хвилюватися про старшого брата! Для мене важливо плакати та сердитися замість старшого брата. Це ніколи не «зайве»!

Міюкі надулася і відвернулась. Будучи спантеличений тим, що сестра заклякла відвернувши обличчя, Тацуя підвівся і встав перед сестрою, намагаючись покращити їй настрій.

– Міюкі...

Рука Тацуї, яку він намагався покласти сестрі на плече, затремтіла.

Міюкі її не скинула.

Вона раптово підвелася й обняла його.

– Старший брат, ви пам’ятаєте?

– Що?

Коли він поставив це питання, в його пам’яті ожила сцена, яку, безумовно, можна було пов’язати з її питанням.

Це було на четвертий день минуло річного Турніру дев’яти шкіл, в ніч перед першим матчем дивізіону новачків. – Міюкі відвідала Тацую, який відмовився вносити своє ім’я в Індекс, поряд з «Активною повітряною міною»...

– З того часу мої почуття не змінилися. Вони ніколи не зміняться.

Продовжила говорити Міюкі, наче переконалася в тому, що Тацуя пам’ятає.

– Я на вашому боці.

Наче бачачи ту сцену, яку пригадав Тацуя.

– Я завжди буду на вашому боці.

Наче поділяючи спогади з Тацуєю

– Я впевнена, що цей час настане. Обов’язково настане. Я так сказала.

Міюкі підняла обличчя. Всупереч очікуванням Тацуї, на її обличчі сяяла блискуча посмішка.

– І нарешті цей час настав. Це трохи відрізняється від того, що ми передбачали, «тоді», але, нарешті, час старшому братові вільно літати.

Однак в цій сяючій посмішці була помітна тьмяність, схожа на краплю чорнила. І це дуже стурбувало Тацую.

◇ ◇ ◇

Йотсуба Мая, нинішня глава родини Йотсуба, ненавмисно посміхнулася, почувши звіт дворецького Хаями, що Міюкі була атакована два дні поспіль і зараз перебуває на віллі Цукуби.

– Яке марнотратство.

Замість того щоб висміяти, Мая говорила досить ніжно.

– Здається, що люди гілок родини недооцінюють силу шановного Тацуї.

У відповідь дворецький Хаяма ввічливо дав жорстку оцінку.

– «Розпад» пана Тацуї не зможе зупинити навіть бар’єр цього селища, якщо він справді не встигатиме вчасно, він просто прилетить небом. Якщо це станеться, справа стане серйозною. Поки не буде відновлено бар’єр, що «розібраний» під час прориву, кожен хто може скористатися магією когнітивних перешкод, працюватиме без сну. Відновити його не просто.

Витончено зітхнула Мая.

Чи розуміють вони, яка відповідальність очікує гілки родини, що перешкоджають моїм наказам?

Мая зі збентеженим обличчям схилилася до чашки.

– У будь-якому разі, пан Аокі повинен був передати точну інформацію главам кожної родинної гілки.

– Однозначно так.

Відповів дворецький Хаяма, доливаючи в чашку чай з травами без кофеїну, після того, як його поглядом попросила Мая.

До речі, в родині Йотсуба, Хаяму, Ханабіші, Аяко та Охару, однаково називалися «дворецькими», але в реальності так називали восьмих людей, що можуть контролювати співробітників кожного сектора справ, Хаяма - єдиний дворецький, що виконував особисті доручення господині.

Навіть під час цього приватного вечірнього чаювання. Тому вона могла говорити настільки щиро. Щоб там не було, Мая не могла так скаржитися перед іншими слугами, крім Хаями. Насправді Мая з жалем і презирством ставилася до усіх голів гілок родини, ні, до самої організації Йотсуба.

– Однак це не зовсім марнотратство.

Хаяма спостерігаючи за цим, зовсім не змінював свого ставлення. Навіть зараз він неохоче висловив свою думку Маї. Роблячи це, він дбав, щоб господиня не стала незадоволеною.

– Згідно з доповіддю Ханабіші, вдалося значно зменшити силу залишків фракції радикалів проти Великого Азійського Союзу та групи противників Десяти головних кланів. Зокрема, штучні екстрасенси з Мацумото були майже знищені. Відтепер, можна сказати, що у майбутньому ці люди більше не з’являться на задньому дворі родини Йотсуба.

– Штучні екстрасенси від самого початку мене не хвилювали

Не вимушено гмикнула Мая, але в голосі не чулося солодкої отрути, як раніше.

– У всякому разі, на цьому прибирання, в кінці року завершено?

Хаяма з легкою посмішкою кивнув, на її запитання.

– Ханабіші сказав, що хоча домовленості були трохи змінені, але кількість необхідних людей, мало зменшилася.

– Схоже, що так. Хоча на риболовлю потрібно багато часу, грубу частину, як прибирання, пан Тацуя виконав практично один.

Мая трохи здивувалася.

– Ну, добре. Пан Хаяма, ми готові до нового року?

– Так. Залишилося дочекатися приїзду шановної Міюкі.

– Тоді не має потреби хвилюватися.

Злегка вагаючись, Хаяма відкрив рот.

– Мадам, ви впевнені, що не варто зупинити шановного Шібату.

Хаяма знав про план глави родини Шібати, щоб Шібата Кацушіґе зі своїм Стражем зупинив Міюкі. Звичайно Мая теж.

Мая чомусь задоволено посміхнулась.

– Навіть пан Кацушіґе не в змозі зупинити пана Тацую.

Шібата Кацушіґе, безумовно, є одним з найкращих бойових магів у родині Йотсуба, але Мая підрахувала, що у Тацуї не має шансів відстати від Кацушіґе.

Зараз Мая уявляла перемогу Тацуї.