[9]

[9]

Субота, двадцять сьоме жовтня. Завтра відбудеться Конкурс дисертацій, учасники Першої старшої, команда безпеки разом з групою підтримки, у вечорі виїхали до Кіото. Презентація Першої старшої відбудеться шостою, о другій годині дня, тому, навіть якщо вони прибудуть вранці, однаково встигнуть. Однак, кожного року, коли конкурс дисертацій проходить в Кіото, Перша старша традиційно залишається на ніч напередодні.

Великий автобус та вантажівка з демонстраційним обладнанням для презентації, прибули до спеціального термінала. Вони поїдуть на автопоїзді (швидкісний поїзд для перевезення великогабаритного транспорту з пасажирами та багажем) до станції на околиці Кіото, а звідти, на автобусі до готелю в самому Кіото.

Готель CR, в якому влаштувалася Перша старша, є занадто дорогим для старшокласників, але звички важко змінювати. Оскільки це давня традиція, жодний студент не наважувався посилитися в готелі нижчого класу.

– Приїхали ~!

Першою, хто вийшов з автобуса, була Канон, яка насолоджувалася поїздкою з Ісорі. Вона дуже чекала цього року, оскільки була розчарована минулорічною поїздкою разом з Ісорі, на Турнір дев’яти шкіл. Компенсація мала відбутися під час цьогорічного Турніру дев’яти шкіл, але, мабуть, все пройшло не так, як очікувалося, мабуть, це в людській природі бажати виконати все відповідно до своїх очікувань.

Останньою з автобуса вийшла Ідзумі. Насправді прослідкувати за висадкою і забутими речами, як президент студентської ради, збиралася Міюкі, але Ідзумі завзято взяла це на себе.

Натомість Міюкі займалася реєстрацією. Ключі розподіляли Тацуя і Хонока.

Таким чином, старшокласники розійшлися наданими кімнатами.

Кімнати в яких зупинилися старшокласники Першої старшої - це кімнати в західному стилі, що дешевші за японський. Тацуя ділив кімнату з Мікіхіко. Звісно це було не випадково, а навмисно.

– Мікіхіко, решту залишаю на тебе.

– Покладись на мене. Шкода, що не можу піти з тобою.

– Я не можу так сильно покладатися на тебе, до того ж є проблема з секретністю. До того ж...

– Що, Тацуя?

Поцікавився Мікіхіко у Тацуї, який чомусь завагався.

– ...Нічого. Я б хотів би, щоб ти наглянув за всіма з нашої школи. Я не думаю, що тут щось станеться, але потрібно бути пильним.

– Так, знаю.

Тацуя не сказав: «адже Мідзукі теж тут». Цього року Клуб мистецтв брав активну участь у виготовлені демонстративного приладдя, тож вони мали пріоритет при відборі в групу підтримки. До неї була включена і Мідзукі. Тацуя подумав, що Мікіхіко може хвилюватися за неї.

Але не сказав цього. Він вирішив, що це його не стосується. Що це не те, про що мають говорити інші.

– Можливо, я повернуся пізно. Якщо не зможу, я повідомлю.

– Я зрозумів. Тацуя, будь обережним.

Тацуя сховав кобуру зі своїм улюбленим Сілвер Хорн, CAD у формі пістолета, під блузоном, махнувши Мікіхіко, він вийшов з кімнати.

◇ ◇ ◇

Спершу Тацуя попрямував до непримітного готелю, меншого за готель CR, в якому мешкали старшокласники. Саме цей готель сім’я Куроба регулярно використовувала під час місій.

– Доброго дня, пан брат Тацуя

– Пан Тацуя, ми чекали вас.

У фоє його чекали Фумія та Аяко.

– Вибачте, що попрохав прийти сюди.

– Ні, перш за все, це я потурбував вас стосовно цієї справи.

– Стоячи говорити незручно, пан Тацуя, сядьмо.

Аяко провела Тацую до дивана. Коли Тацуя сів, Аяко сіла по інший бік столу, а Фумія приніс напої.

Запитавши, чи нормально тут їсти та пити, Тацуя помітив як «3H» витирає інший стіл. Ні, це серійна модель «слуги-гуманоїда», широко відомих як «Серваноїд», подібні використовуються на літаках. Судячи, що це не проблема, Тацуя, не соромлячись, прийняв напій.

Аяко розгорнула звукоізоляційне поле. Сигнал, щодо незаконного використання магії не звучав. Здається цей готель був повністю адаптований для роботи Куроби, а не просто регулярно використовувався ними, як чув Тацуя.

– Добре. Все що ти просив підготовлено.

– Ми підготували ту ж модель мотоцикла, якою користується пан брат Тацуя. Він припаркований на велостоянці.

– Також у нас є лезостійкий та куленепробивний одяг, хочете переодягтися?

– Чоботи, рукавички та шолом - усе підготовлене для бою.

– Це все, що ми можемо зробити...

Тацуя мало не розсміявся, вони доклали більше зусиль, ніж очікувалося. Звісно, він знав, що їх ставлення серйозне, тож насправді не сміявся.

– Дякую. Я скористаюся ними.

На слова Тацуї, Фумія та Аяко посміхнулися по-справжньому щасливими посмішками.

– Тоді я проведу вас до кімнати.

Аяко підвелася з напіввипитою чашкою чаю. Фумія теж, залишив свій напій, тому Тацуя пішов за ними.

Перероблений одяг настільки підходив тілу Тацуї, що стало моторошно. Йому було дуже цікаво, звідки вони знають його розмір, але відчув, що краще не питати, тому змовчав.

– Наскільки ви звузили зону пошуку?

Не потрібно уточнювати, що він запитував про схованку Чжоу Гонґцзіня.

Інформація, отримана в понеділок, була передана родині Куроба, через Хаяму. На основі неї, протягом останнього тижня, Куроба шукали Чжоу Гонґцзіня.

– Майже визначено.

– Справді, як і слід було очікувати від Куроба. І що?

Після запитання Тацуї, Фумія трохи завагався.

– У це важко повірити.

– База постачання сил Самооборони номер 2 в Уджі. Майже не виникає сумнівів, що він ховається там.

Замість Фумії, якому досі було важко говорити, відповіла Аяко.

Тацуя не сказав, «бути не може».

– Так ось що. Його не легко знайти.

Пробурмотів Тацуя, підходячи до консолі зв’язку.

– Фумія.

– Так.

Покликав він твердим, холодним голосом, Фумія відповів надмірно тремтливим голосом.

Цей голос є доказом того, що емоції Тацуї досягли граничного рівня. Тацуя, який не здатним мати сильних емоцій вище певного рівня, як тільки гнів досягне цього рівня, зовні демонстрував лише беземоційний вираз.

Зрада в силах Самооборони, була за межами його терпимості. Відколи повстанці на Окінаві застрелили Міюкі, він особливо нетерпимо ставився до зради.

Приказка говорить: «Льодове лезо сяє найяскравіше». Цей вислів про гостроту японського меча, яка світиться холодно і моторошно. Слова Тацуї, який втратив почуття гніву, нагадували цей вираз.

– Є зовнішній зв’язок?

– Прошу, зачекайте хвилинку.

Фумія простягнув руку збоку від Тацуї та увів захисний код.

Він підказав Тацуї сісти перед пультом.

Тацуя вів складний код. Після очікування більше п’яти секунд, на моніторі з’явилася жінка офіцер.

– Тацуя-кун, щось термінове?

Він ввів код екстреного виклику Окремого магічного батальйону призначеного Фудзібаяші.

– Лейтенанте, я зараз у Кіото.

– Так...

Лише одне це викликало тінь розуміння на обличчі Фудзібаяші.

– Ви з’ясували?

На запитання Тацуї, що навмисно пропустив слова, вона, здавалося, зітхнула.

– Ми здогадуємося про схованку Чжоу Гонґцзінь.

Інформацію, отриману від Традиціоналістів з монастиря Кійомідзу та Арашіяма, Тацуя передав не лише Хаямі, але й Фудзібаяші. Для Сил Самооборони Чжоу Гонґцзінь також був небезпечним злочинцем, що керував вторгненням іноземних військ. Навіть якщо Тацуя не попросив, вони не могли не шукати його. І Тацуя мав намір цим скористатися.

– Де він?

На просте запитання Тацуї, Фудзібаяші показала болючий вираз.

– ...Планується відправити корпус військової поліції. Спеціального лейтенанта О’Ґурорі не повинен втручатися.

– На це не поширюються особливі правила. Пані Фудзібаяші, то де Чжоу Гонґцзінь? Будь ласка, дайте відповідь як член родини Кудо, що обіцяла співпрацювати.

– ...На базі постачання Сил Самооборони номер 2 в Уджі. Тацуя-кун, залиш це питання Силам Самооборони. Скільки б ти не дізнався, цього не достатньо для незаконного вторгнення на базу.

– Зрозуміло. Побачимося.

– Тацуя-кун?!

Тацуя перервав розмову, не розкриваючи, що саме йому «зрозуміло». Мало того, він скористався консоллю, щоб перервати зв’язок.

Озирнувшись назад, він кивнув Фумії та Аяко, котрі позаду, з округлими очима, спостерігали за спілкуванням між Фудзібаяші та Тацуєю.

– Підтвердження отримано. Які наші плани?

– Розпочнемо діяти на заході сонця і проникнемо на базу.

На запитання Тацуї, черговий раз відповів Фумія.

– Як проникнемо?

– Увійдемо з кількох воріт. Не потрібно лізти через паркан.

– Звичайно залишивши людей за воротами, на випадок, якщо хтось вирветься з середини.

– Проблема в кількості людей...

Пробурмотів Тацуя підводячись з місця.

– Фумія, Аяко, я залучу незначні сили.. Можливо ми не зможемо зустрітися на місці вчасно, але я квапитимусь.

– Зрозуміло. Пан брат Тацуя, зв’язок не буде доступним.

– Пан Тацуя, будьте обережні.

– Фумія, Аяко, ви також не втрачайте пильності.

– Так.

– Звичайно.

Кивнувши їм, Тацуя попрямував до велопаркінгу, де для нього підготували мотоцикл.

Він відразу впізнав підготований для нього мотоцикл. Шлях до нього був позначений стрілками, тож помилитися не можливо.

Небо на заході вже палало червоним. До початку операції залишилося не так багато часу. Керуючи мотоциклом, за допомогою голосового вводу бездротового інтерфейсу інформаційного термінала, встановленого в шоломі, Тацуя зателефонував на номер Ічідзьо Масакі.

– Шіба? У тебе якась справа?

Здається, дзвінок Тацуї, був для Масакі несподіванкою. Навіть як би Тацуї раптом зателефонував Масакі, він би відповів так само. Тацуя не сказав нічого зайвого, бо міг цього очікувати.

– Ічідзьо, зону де переховується Чжоу Гонґцзінь звузили.

– Дійсно?!

– Дійсно. Де ти зараз?

– Я біля храму Камігамо.

«Він уже прибув?», подумав Тацуя. Він чув, що Третя старша прибуває в день виступу на Конкурсі дисертацій, але подумав, що якщо Масакі приїжджав для попереднього огляду минулого тижня, то міг приїхати напередодні.

– До сімнадцятої години чекатиму біля Південно-Західного входу в парк Футаґодзука в Уджі.

– Сімнадцята година?! Зрозумів. Буду вчасно.

Масакі, мабуть, хотів сказати, що не встигне. Однак, схоже, він одразу зрозумів сенс уточнення часу. Недружнє відключення, мабуть, відбулося внаслідок негайних дій.

Перетворювати його на ворога незручно, але він надійний, якщо пов’язати його як союзника. Тацуї подобалися такі добре розуміючі люди, як Масакі.

«Мені теж варто поквапитись».

Буде не зручно, покликати Масакі, а самому спізнитися. Тацуя прискорив свій мотоцикл.

◇ ◇ ◇

В одній з кімнат бази постачання сил Самооборони номер 2 в Уджі, Чжоу Гонґцзінь, якого розшукували Тацуя з колегами, готувався піти.

– Вчитель Чжоу, ви збираєтеся піти?

З жалем запитав офіцер за тридцять, стоячи спиною до дверей.

– Капітан Хатае. Я терпіти не можу прощатися, але схоже, мене виявили тут.

– Ось як. Дуже шкода. Поки ви на цій базі, я не дозволю і пальцем торкнутися до вчителя, навіть магам з Десяти головних кланів.

Капітан Хатае військовий, що виступав противником миру з Великим Азійським Союзом і водночас прихильник древньої континентальної магії, який вважає, що «сучасні маги це повстанці з менше ніж сторічною історією». Він повірив у твердження Чжоу Гонґцзіня, що той не причетний до інциденту в Йокогамі, і був переконаний, що переслідування Куроби потрібно розглядати як особиста помста сучасних магів і переховував Чжоу з відчуття справедливості.

– Вибору немає. Оскільки тут замішаний Його Ясновельможність Кудо.

Тонко посміхнувся Чжоу. Посмішка на його прекрасному обличчя виглядала чудово.

Капітан Хатае стиснув губи. Як і сказав Чжоу, командуючий бази доручив провести перевірку, Хатае, будучи лише командуючим ескадри, не міг протистояти цьому. Колишній адмірал Кудо Рецу, природно, має вплив на придушення опору інспекції, яка пройшла офіційну процедуру.

– Я хотів би більше дізнатися про чаклунство...

– Я просто даосист-початківець. Моя недосвідченість часто проявляється в способах розв›язання проблем. – Досі незручно вчити основам інших...

Чжоу скористався звичним приводом, щоб м’яко відмовити в проханні Хатае.

Капітан Хатае, схоже, не образився і змінив тему.

– Так, коли ви вирушаєте?

– Думаю, звільнити кімнату вночі.

– Дійсно, якщо перевірка розпочнеться завтра в ранці, було б краще...

– Я вдячний за інформацію про неочікувану перевірку, про яку не повідомлялося.

Коли Чжоу так сказав і схилив голову, Хатае виглядав ще більш жалісливим.

– Однак, ворота вночі будуть зачинені.

– Я сам з цим щось зроблю.

Чжоу впевнено посміхнувся і Хатае згадав про його особливу магію.

– Ось воно як? Ми принаймні підготуємо вам машину. Це не транспорт міністерства оборони, а мій власний, тому не думаю, що ті люди відстежуватимуть його.

Не тільки військові транспортні засоби, ай цивільні засоби оснащені системами відстеження проти крадіжок. Є способи обманути пристрій, але безпечніше використати приватний автомобіль.

– Дякую за вашу турботу.

Чжоу ввічливо вклонився і подякував йому.

◇ ◇ ◇

Припаркувавши мотоцикл, позичений у Фумії, через п’ятнадцять хвилин очікування, Тацуя помітив червоний мотоцикл.

«Йому подобається червоний».

Подумки пробурчав він. Колір шкільної форми Третьої старшої теж червоний, тож це могло означати приязнь до школи. Він подумав, що той, мабуть, не помічає цього зв’язку.

– Вибач, що змусив чекати.

Злізши з мотоцикла і знявши шолом, звернувся до Тацуї Масакі.

– Ні, до назначеного часу, ще десять хвилин. Ще достатньо часу для розробки операції.

Поточний час: шістнадцята година, п›ятдесят хвилин. Сонце повинно зайти о сімнадцятій годині, тож у них був запас часу.

– Так, що це за місце.

Принаймні достатньо, щоб пояснити деталі операції Масакі.

– Схоже, саме там ховається Чжоу Гонґцзінь.

Сказавши це, Тацуя вказав у південному напрямку.

Там знаходилася база Сил Самооборони.

Масакі не відразу зрозумів, про що він говорить. Але через кілька секунд він усвідомив значення слова «там» і був вражений.

– На території бази Сил Самооборони?!

– База постачання сил Самооборони номер 2 в Уджі. Існує велика ймовірність, що Чжоу Гонґцзінь переховується там.

– ...Ти впевнений?

– Це можливо. Потрібно перевірити.

– На базі?!

На обличчі Масакі був вираз «ти серйозно», перейшовши до «ти здурів».

Але у Тацуї вже був досвід проникнення на закриту Силами Самооборони територію і протистояння їм. Тож причин вагатися не було.

– Для захоплення Чжоу Гонґцзіня, таємно мобілізували групу магів.

– Окремо від корпусу військової поліції, маєш на увазі?

– Так. Це неофіційна операція.

Іншими словами, малося на увазі, що це була незаконна операція, Масакі точно це розумів.

– Незабаром вони прорвуться на базу через різні ворота.

– Через ворота? ...Справді, вони використовують позасистемну магію?

На питання Масакі Тацуя кивнув.

Після чого Масакі відкинув думки про «таємно мобілізовану групу магів».

Група магів, які добре володіють позасистемною магією, і можуть протистояти Силам Самооборони. На думку Масакі спадав лише один варіант.

– Шіба, ти...

– Я відрізняюся від них.

Перш ніж поставили питання, заперечив Тацуя.

– Вже час. Перестрибну через паркан і увірвуся на базу. Ти що ти робитимеш, Ічідзьо?

Масакі не зміг відповісти відразу. Проникнення на базу Сил Самооборони є очевидним протизаконним актом. Він ще не досяг рівня Тацуї, законослухняність якого зручно засинає.

Його батько сказав би, що його обов’язки члена Десяти головних кланів, мають бути пріоритетними перед громадською мораллю. Зокрема, якби його батько побачив, що Масакі завагався, мабуть, стимулював би його до дій, ногою під зад, замість поштовху в спину.

Проблемою був його статус учня Третя старшої школи. Якщо буде вирішено, що спричинення настільки серйозного інциденту неприпустиме, поліція можливо вимагатиме зняття її з конкурсу дисертацій. Незалежно старшокласник чи молодші школярі, це матиме значний вплив на учнів третьої старшої. Перш за все, дуже шкода марнувати зусилля його кращого друга.

«...Однак, я є членом Десяти головних кланів»

Період коли Масакі був справді розгублений, становив лише кілька секунд

– ...Я теж піду. Перш за все, якби той тип мене не обдурив минулого року, цього б не сталося. Я не можу це ігнорувати.

Тацуя поглянув на інформаційний термінал, закріплений на рулі мотоцикла.

– П’ять хвилин до початку операції. Ходімо, Ічідзьо.

– Зрозумів.

Вони одночасно одягли шоломи та завели свої мотоцикли.

◇ ◇ ◇

Приблизно в цей же час, На східному боці мосту через річку Уджі, поруч з монастирем Бьодо21, загально відомому своїм залам Феніксів, зупинився самотній автомобіль.

– Дякую. Я зателефоную, коли закінчу, тож можете почекати у звичному місці.

З автомобіля вийшов настільки гарний юнак, що починаєш сумніватися у власних очах, і заговорив з водієм.

Присутні перехожі дивилися на нього з шокованими обличчями. Оскільки сонце тільки-но зайшло, Мінору мав небувалу таємничу красу.

За Мінору слідував чоловік середнього віку. Це був тілоохоронець хлопчика, навіть не придивляючись, було зрозуміло, що він досить натренований, хоч не дуже масивний.

Шановний Мінору, ми зачекаємо тут?

– Вірно.

Це був тон того, хто звик віддавати накази, що відрізнявся від того, яким він говорив з Тацуєю, та його друзями.

– Якщо Чжоу Гонґцзінь зуміє вибратися з облоги, то неодмінно втече сюди. До того часу, ми залишимося тут.

– Однак, якщо потрібно перетнути річку Уджі, є ще міст до Осіми.

Нерішуче, вірніше, перелякано, поставив під сумнів слова Мінору охоронець. Він не ставив під сумнів слова свого господаря, просто боявся даремно витраченого часу. Якщо Чжоу Гонґцзінь тікатиме іншим шляхом, Мінору б марно витратив зусилля свого хворобливого тіла.

– Там естакада, чи не так? Як тільки він підніметься на неї, зона втечі буде обмежена. Щоб Примарний крок показав свою справжню цінність, необхідно мати свободу рухатися у восьми напрямках. Чжоу Гонґцзінь не буде користуватися естакадою.

– Однак є ймовірність втечі на схід...

На сході знаходиться гора Такаміне. З погляду зручності втечі, Чжоу Гонґцзінь обере міст, а не гору. Цікаво, це пов’язано з його технікою Примарний крок.

– Але.

– Шумно.

Мінору зупинив слова охоронця, який все ще намагався висловити занепокоєння.

– Мої міркування помилкові?

Тілоохоронець замовк. Він не соромився говорити до членів родини сім’ї роботодавця. Але надмірний холод від тіла Мінору не дозволив йому говорити.

◇ ◇ ◇

– Час. Починаємо операцію.

– Так. Зрозуміло, панич.

Відповів чоловік, в сонце захисних окулярах, попри те, що сонце вже сіло, з невеликим хрустом розім’явши шию.

– Дурень, це панна. Панич замаскувався.

– Не галасуйте!

Сварку між двома в чорних окулярах, припинив Фумія, що перетворився на «Ямі».

– Досить пустих розмов! Розпочинайте операцію!

– Так.

Чоловіки вклонилися, ставши на коліна і розтанули в сутінках, ніби міраж.

– Боже... І це найкращі майстри ґендзюцу22 Куроби...

Опинившись наодинці, зітхнув Фумія, масуючи скроні, Аяко, одягнена як «Йору», підійшла з заду і почала втішати його.

– Ямі-чан, нам нічого не залишається, крім як на повну скористатися ними. Компетентність і не компетентність не залежить від доброї та поганої особистості. Чи не краще мати талановитих підлеглих з поганим характером, ніж некомпетентних з гарним?

– Ну, це так...

– Що важливіше, Ямі-чан, почалося.

На базі залунала тривога. Їх підлеглі не могли вступити в таке лайно. Хоч з їхніми характерами були проблемними, їхні здібності Фумія визнавав.

– Це пан брат Тацуя.

– Так. Мабуть, це приманка. Цікаво, він збирається гнати свою здобич з півночі на південь.

– Чому пан брат Тацуя, так ризикує.

– Пан Тацуя впевнений в собі. Якою б не була небезпека, він зможе вижити. Ось чому він готовий взятися за найнебезпечнішу роботу.

– ...Вірно.

– Буде шкода, якщо ми змарнуємо зусилля пана Тацуї. Ми повинні прослідкувати за Чжоу Гонґцзінем.

– Знаю.

Позаду Фумії стояв не великий легковий автомобіль, темно синього кольору. Звісно, це не міг бути звичайний автомобіль. Це був спеціально сконструйований робоавтомобіль з міцним, як у танка, кузовом та двигуном, який можна порівняти з гоночним.

◇ ◇ ◇

На базі постачання сил Самооборони номер 2 в Уджі пролунав сигнал тривоги. Мало того, можна було почути поодинокі постріли.

– Якого біса!

Вигукну капітан Хатае з кімнати. Підлеглий, що чекав на дворі, зблід і відповів.

– На базі порушники! Порушників двоє! Здається обоє маги!

– Що?!

Здивування Хатае аж ніяк не було перебільшенням. Навіть один маг - це потужна сила. Хоча не всі однакові, оскільки існує велика розбіжність в силі, але кажуть, що один середньо статистичний армійський маг може зрівнятися з ротою звичайних піхотинців. А якщо він сильний, то і з батальйоном.

А ці двоє. Маг, який замість того, щоб прокрастися до бази, сміливо буянив всередині, не міг бути нижче середнього.

– Ситуація!?

– Зловмисники прямують до нас, знищуючи припаси. Ми відбиваємося, але вони не зупиняються!

Чжоу Гонґцзінь, який, навіть після підняття тривоги, збирав речі не піднімаючи обличчя, клацнув, закривши сумку і тихо підвівся.

– Якраз вчасно.

– Ха? Чжоу-сенсей, що...

– Це гарна можливість. Слід усунути зловмисників. Використайте всю міць бази.

Як тільки Чжоу це сказав, Хатае та його підлеглі затремтіли, ніби їх вразило струмом.

Це був не єдиний випадок. Те саме стало з усією ескадрою, під керівництвом Хатае.

– Капітан, я прийму вашу пропозицію і позичу машину. Ключі.

Хатае, стоячи на колінах, незграбними рухами передав ключі від автомобіля.

– Що ти робиш? Зловмисників потрібно ліквідувати. Вторгнення на базу, може похитнути гордість армії, якщо ви не знищите їх повністю не залишивши навіть шматочка від їхніх трупів, цього не виправити.

– Точно. Це виклик престижу Сил Самооборони. Не стримуйтеся. Знищить їх.

– Так.

Тон, не відповідав змісту сказаного.

На шиях Хатае і його підлеглих, що розвернувшись на підборах, вийшли з кімнати, виднілися сліди укусу павуків.

◇ ◇ ◇

Двоє, що проникли на базу, все ще були в повністю закритих мотоциклетних шоломах, але Тацуя, на всяк випадок розшукав і, з однієї позиції, розібрав тутешні камери спостереження.

Звісно, він не обмежився лише прихованими камерами спостереження.

– Що це за магія?!

– Хіба час говорити про подібне?

Не привітно відповів на питання Масакі Тацуя. Розмова між ними ставала дедалі недружньою, оскільки вони з обережності не називали імен один одного.

– Я ніколи не чув про таку магію!

Викрикнув Масакі, можливо цього не можна було уникнути. Він вперше бачив «розпад» Тацуї.

Там, куди Тацуя направляв CAD, зброя розбиралася на запчастини й розсипалася по землі. Зброя розпадалася на частини. У транспортних засобів спочатку відпадали колеса, двері, внутрішні компоненти, навіть двигун розсипався на деталі.

– Розпад палива відбувається дуже повільно.

– Тому що це потребує зусиль!

Те чим займався Масакі - це запобігав спалахуванню палива, випаровуючи рідину, зберігаючи водень, що слугував паливом, відокремлював його і за допомогою магії зближення формував водневу сферу, яку відпускав в небо, без згорання. Незалежно від складності самої магії, цей магічний процес набагато складніший за «розпад», який здійснював Тацуя.

– «Вибух» не єдина твоя магія.

– Знаю!

Масакі скаржився, але виконував вказівки Тацуї, бо вирішив, що цей прийом буде корисним не тільки зараз, алей в майбутньому. Магія що випаровує лише паливо, ізолюючи його від вогню, за допомогою магії зближення і випускає в небо. Цей метод може нейтралізувати бронетехніку, без жертв. Це, безумовно, простіше, ніж «Вибух».

Коли вони знешкоджували випадкову зброю, стрілянина раптово посилилася. Кулі також змінилися на бойові, замість гумових, для нейтралізації.

Масакі поспіхом поставив об’єктний бар’єр. Частину, яку не вдалося прикрити, Тацуя непомітно покрив магією Розпаду по площі. Двоє кинулися в різні боки та стрибнули за щит.

– Стріляють!

– Бойовими патронами? Очевидно, ними також маніпулюють. Те саме, що і з древніми магами.

На обличчі Масакі проявилося розуміння.

Минулого тижня, божевільні маги, що атакували їх в Арашіямі, здійснили атаку зі самоспаленням. Ними маніпулював практик з континенту, який ховався в кущах.

З-за будівлі, з гуркотом, з’явився танк. Не один, а чотири машини встали в лінію.

– Ей, танки вивели!

– Я вражений. Вони збираються розпочати громадянську війну?

Це були невеликі танки, придатні для міських боїв, але вони занадто потужні для двох піших людей. Однак, залежно від того як на це поглянути, можна сказати, що його сили недостатньо проти двох магів.

Як у цьому випадку.

– Я впораюся сам. Не дозволь вибухнути.

Не розумно... Ей, залиш це мені!

Масакі наказував не робити безладу, але, здавалося, усвідомив, що це помилка, оскільки башти повернулися на них.

Гусениці та колеса під ними одночасно від›єдналися. Гармата впала, а башта змістилася. Відразу відірвалися бронепластини.

Це сталося одночасно на чотирьох танках.

Паливо витікало з двигуна.

Воно випаровувалося, перш ніж спалахнути, піднімалося в небо, розвіювалося і змішувалося з атмосферою.

– Чудово.

– Мені не приємно, коли ти хвалиш мене.

Почувши незадоволення Масакі, Тацуя злісно посміхнувся.

– Може попросити Міюкі, похвалити тебе?

– Не кажи дурниць! В подібній ситуації!

Невдоволення Масакі, веселило.

– Краще, ходімо! Позбудьмося Чжоу Гонґцзіня... Це він!

– Що?

Тацуя спрямував свій «погляд» в напрямку зору Масакі.

Він не запитав, чи це точно.

Масакі бачив Чжоу Гонґцзіння зблизька. Він не міг не впізнати людину, з якою познайомився, у такій особливій та вражаючій ситуації.

Чжоу Гонґцзінь сів у седан кольору сірий металік. і попрямував до південних воріт. Він вирішив покинути базу, через ворота на яких були відсутні пристрої фіксації.

«…Це?»

Тацуя відчув, що Ейдос Чжоу містить чужорідну речовину, яку він пам’ятав. Те, що було введено в нього.

«Лише одне бджолине жало... Я не змарную вашу смерть».

Поклявся Тацуя, покійнику, з яким не був особливо знайомий, а лише якось зустрів.

◇ ◇ ◇

– Чжоу Гонґцзінь наближається до південних воріт.

– Він помітив, що інші ворота контролюються людьми нашого дому. Як і слід було очікувати, від мага що прорвав облогу Куроби та втік.

Без захоплення чи іронії, відповіла на слова Фумії Аяко.

– Інакше у нас були б проблеми.

Фумія сів на заднє сидіння робоавтомобіля. Аяко примостилася поруч.

У той же момент, з південних воріт вилетів седан кольору срібний металік, в якому був Чжоу Гонґцзінь.

– В погоню!

– Так, панич. Ні, панна?

– І те і те підійде! Покваптесь!

Навіть робомашина не могла виїхати в зону контролю трафіку, без водія, на випадок надзвичайних ситуацій. Переслідуючи машину Чжоу Гонґцзіня, Фумія кричав на лідера «чорних окулярів», якого обрали водієм.

◇ ◇ ◇

«Якесь неприємне відчуття...»

Попрямувавши машиною на південь, Чжоу Гонґцзінь, як ніколи, відчув, що навколо затягується петля.

З огляду на результат, навіть сьогодні, хоч з невеликою перевагою, він зміг уникнути рук ворога. Він був здивований наполегливістю Куроби... Йотсуби, але він звик, що його, в тій чи меншій мірі, переслідують. Останнє десятиліття відзначилося спокійними днями в китайському кварталі, але тридцять років до цього, він проживав у гонитві та переховуванні.

«Ой... Мені ж зараз лише двадцять чотири.»

Так говорило його посвідчення особи. Він купив заклад у китайському кварталі чотири роки тому, і пригадував, що у документах, які подавав тоді, він написав «двадцять років».

«Вік, для нас, як і ім’я, це просто ярлик».

Можливо через те, що задумався, лише тоді як спрацювала система уникнення зіткнення автомобіля, він помітив фігуру, яка стояла на дорозі, блокуючи шлях автомобіля.

Натискаючи на клаксон, Чжоу змінився на обличчі.

Бо побачив обличчя хлопчика.

З рисами чистої краси, що, здавалося не належить цьому світові.

Сам Чжоу міг похвалитися сяючим і красивим обличчям, але воно було незрівнянне з цим хлопцем.

Але той не був гарним хлопцем, якого він ніколи не бачив.

Він знав цього хлопця.

– Кудо Мінору! Чому ти тут!?

Один з небагатьох магів, про яких Чжоу пам’ятав, що з ним потрібно бути пильним.

Здібності того стали добре відомі, коли він маніпулював ситуацією в Нарі.

Чжоу відключив систему запобігання зіткненню і спробував змусити машину завестися.

Права рука Мінору була витягнута до машини.

З капота полетіли іскри.

Чжоу вискочив з машини, перед самим вибухом двигуна.

По хребту Чжоу Гонґцзіня побіг сильний холод. Він ніколи не відчував такого, ні в ситуації з Куробою Міцуру, ні з Накурою Сабуро.

Кудо Мінору, не вагаючись, підірвав машину.

Він не лише не вагався підриваючи, але й не зважав на пішоходів, та машини, що проходили та проїжджали повз.

Не тому, що не було перехожих. Не тому, що не проїжджали інші машини. Цей хлопчина не звертав на це уваги, з самого початку.

Його безпощадність, у поєднанні з нереальною красою, зробила Мінору, для звичайних людей, чимось нереальним.

Чжоу дістав з-за пазухи талісман і направив його на Мінору. З самого початку викликавши не хімічну субстанцію, а фантомного звіра. Чжоу інтуїтивно зрозумів, що єдиний спосіб впоратися з цим хлопцем, це скористатися смертельною атакою.

З талісмана вискочив чорний, однорогий звір і зі швидкістю непомітною оку, помчав до Мінору.

Це була швидкість, на яку людина не могла відреагувати.

Мінору не зміг ухилитися, ріг чорного звіра проткнув його тіло і прослизнув наскрізь.

– «Маскувальна проєкція»!

Чжоу Гонґцзінь пізнав цю магію. Таємна техніка родини Кудо, «Парад». Маскувальна магія найвищого рівня, що фальсифікувала не лише фігуру, форму та положення, але й інформацію про положення Ейдосу.

Чжоу змінив тактику на втечу. Він не міг розвіяти «Парад». Він зміг це зрозуміти лише з однієї атаки та захисту.

Мінору протягнув до Чжоу праву руку.

В метрі, праворуч, від Чжоу спалахнула блискавка.

Мінору схилив шию набік. Цей жест не демонстрував ознак живої людини, а був схожий на ангельський. Посмішка, але без милосердя, нагадувала ангела.

Блискавка спалахнула праворуч і ліворуч від Чжоу Гонґцзіня.

Мінору не промахнувся. Чжоу ухилявся Примарним кроком.

Але саме Чжоу відчув жах. Він мав намір змістити відчуття напрямку Мінору на дев’яносто градусів. Однак насправді очі Мінору продовжили стежити за Чжоу, і відхилення прицілювання становило менше тридцяти градусів.

Він випустив усіх тіньових звірів з талісмана.

Одночасно діставши чорну хустинку і розправив її перед собою.

Всі тіньові звірі пройшли через образ Мінору.

Чорна хустинка впала на дорогу.

Мінору подивився вниз по річці Уджі та посміхнувся.

Його очі, що стежили за Ейдосом, не втрачали з поля зору, не лише «силует», але й тінь Чжоу, що тікала.

Чжоу Гонґцзінь втікав за течією, вздовж річки Уджі, зі швидкістю сорок - п›ятдесят кілометрів на годину. Це тактика під назвою «Шінкохо23», якою славилася повість Річкове прибережжя24.

Схоже, він повертався до бази, але на пів шляху, повернув до автомобільного мосту. Він збирався проти під мостом на протилежний берег.

Але на його шляху з›явилася дівчина. Вона не вискочила з узбіччя, а раптово з’явилася з повітря.

– Модельований моментальний рух?!

Колись давно, деякі Паразити, якими він керував, використовували ту ж магію. Однак вона не могла з’явитися у несподіваному місці, без жодного попередження.

Спідниця джемпера дівчини, із зачіскою Боб, змахнула подолом, коли та змахнула кулаком з кастетом.

Відстань була недосяжною для кулака.

Однак Чжоу відчув такий біль, що не зміг встояти на правій нозі.

Він поспіхом розстелив білу хустинку.

Хустинка розстелилася настільки, щоб покрити його.

За лаштунками Чжоу всунув голку, в акупунктурну точку, що блокувала відчуття правої ноги. Біль продовжувався, але він сказав собі, що це просто фантомний біль і вимкнув її у своїй свідомості.

Діставши з кишені останній талісман, що у нього був у запасі.

Коли тканина, яка закривала огляд, впала, дівчини з бобом перед ним не було.

Натомість там стояв хлопець в бойовій готовності, тримаючи червоний CAD у формі пістолета.

– Ічідзьо Масакі!..

– Давно не бачилися, Чжоу Гонґцзінь. Тоді ви мене обманули.

Чжоу спробував стрибнути в річку Уджі.

Однак, наче нею керували, поверхня річки вибухнула бризками води.

– Пірнути у воду під «вибухом» родини Ічідзьо, все одно що зануритися в гору бомб.

Чжоу Гонґцзінь обернувся на голос позаду.

– Шіба Тацуя...

Чжоу з усіх сил активував Примарний крок. Потім спробував пройти повз Тацую.

Однак перед його очима до нього полетіло ребро долоні. Розуміючі, що у неї гострота меча, що розрізає сталь, Чжоу Гонґцзіню довелося відступити, своїми онімілими ногами.

Він знову був затиснутий між Тацуєю й Масакі.

– Чому моя примара не працює?

У цей момент, Чжоу все ще посміхався.

Це був спокій чи блеф.

Масакі не зміг зрозуміти справжнього значення.

Тацуя не турбувався про справжній намір.

– Примарний крок - чудова річ. Я чув, що він втрачає свою ефективність на близькій відстані, але... Ваша техніка безумовно спрацювала. Я не знав, що ви намагаєтеся проскочити.

– ...Я не розумію. Отже, попередня атака була випадковістю?

Тацуя скривив губи в посмішці.

Вона була не настільки красивою, як у Чжоу, але по суті була такою ж.

Порожньою посмішкою без емоцій.

– Я не знав де ви знаходились. Однак я бачу рух крові Накури Сабуро у вас.

Чжоу приголомшено розширив очі.

Масакі вперше здалося, що він побачив нечіткі почуття цього даоса, невідомого віку.

– Кров Накура Сабуро... З того моменту.

– У вас застрягла голка з крові? Через два тижні, стороні речовини, що потрапляють в організм, зникають. Здається, вона наповнена досить сильними бажанням.

– Бажанням. Я думав, це забутий фактор в теорії сучасної магії.

– Незалежно від причини, те що існує те існує. Чого немає того не існує.

– Є речі, яких не існує, і є речі, існування яких не визначено.

Тацуя націлив свій срібний CAD на Чжоу Гонґцзіня.

– Прочитаєте лекцію за ґратами. Хоча у вас, можливо, не так багато часу.

– У будь-якому випадку, ви збираєтесь мене вбити.

– Це не я вирішуватиму.

– Іншими словами, випрошувати життя безглуздо?

Тацуя більше нічого не відповів.

Поки залишається кров Накури Сабуро, вам не втекти від мене.

Це був останній ультиматум Тацуї.

– Он воно як...

Чжоу Гонґцзінь голосно засміявся.

І наступної миті стрибнув у бік Масакі.

Шінкохо - це техніка непов›язана з м’язистістю ніг. Якщо є ноги, техніка спрацює, навіть якщо ви їх не відчуваєте.

Масакі цього не знав.

Але реакція, яку він проявив, була результатом припущення такої ситуації. Було б несправедливо, якби це вдалося випадково.

У той момент, коли Чжоу Гонґцзінь стрибнув, Масакі активував червоний CAD.

Майже без затримки, активувалася магія «Вибух».

Покращена версія, що випаровувала кров зонально, а не з усього тіла.

Ноги, в районі литок Чжоу вибухнули з середини.

Шінкохо був порушений, і Чжоу Гонґцзінь покотився по дорозі.

– Ось і все.

Закликав здатися Масакі, тримаючи CAD.

Чжоу Гонґцзінь негайно піднявся. Хіба гордість могла дозволити йому безладно котитися по землі.

– Безумовно, здається, це все.

Чжоу повільно підвівся, хоча ноги нижче колін вже не могли рухатися.

Рухи нагадували привида.

– Але вам мене не піймати.

Чжоу скривив вуста в хитрій посмішці.

Посмішці, схожій на маску.

– Я не загину. Навіть якщо помру, я продовжу існувати!

– Ічідзьо, назад!

Одночасно з криком, Тацуя відстрибнув назад.

Ічідзьо також віддалився від Чжоу Гонґцзіня.

В наступний момент.

З усього тіла Чжоу пирснула кров.

Червона кров перетворилася на червоне полум’я.

– Ха-ха-ха-ха-ха...

У полум›ї пролунав безкінечний сміх. І тривав доти, поки полум’я не згасло.

Після того як воно згасло, не залишилося навіть кісток.

– Невже Чжоу Гонґцзінь насправді помер.

Пробурмотів Масакі, приблизно в той час, коли сутінки перетворилися на ніч і почали моргати зірки.

– Він не втік. Безумовно, Чжоу Гонґцзінь згорів у цьому полум’ї.

Тацуя не бачив обличчя Масакі. Його погляд був спрямований на верхів’я річки Уджі.

Глядячи в тому ж напрямку, Масакі кивнув «Так», у відповідь Тацуї.

Він не поцікавився звідки той це знав.

– Це повне завершення інциденту В Йокогамі?

– Точно.

– Дійсно... Це було небезпечно.

– Що саме?

Тацуя поглянув на Масакі.

Він не міг зрозуміти слова Масакі без жодного зв’язку.

Масакі також поглянув на Тацую.

– Силами Сил Самооборони маніпулювали, вони навіть танки вивели. Це було майже повстання.

– Лише та магія вже була помітна з усього міста. Вони вже були в стані внутрішнього розладу.

Масакі засміявся на серйозну відповідь Тацуї.

– Якщо так, це можна назвати «щасливим, збігом, раз ми втрутились в ситуацію, та придушили внутрішнє збурення перед ескалацією».

– Можна сказати й так.

Тацуя також голосно розсміявся.

Їхній сміх був звіяний самотнім осіннім вітром і зник.

◇ ◇ ◇

Пане брат Тацуя, спасибі вам за важку роботу.

Коли він повернувся до готелю, щоб повернути мотоцикл, Фумія та Аяко вже повернулися.

Фумія, Аяко, дякую вам за ваші старання. Чудова спільна робота, як завжди. Завдяки цьому, мені вдалося зупинити того чоловіка.

На похвалу Тацуї, вони сором’язливо відвели погляд.

До речі, пан Тацуя, звідки ви знали де знаходився той чоловік? Ми втратили його з виду, хоча й переслідували його на машині.

Схоже, Аяко справді відчувала сором, бо запитала не глядячи в очі Тацуї.

– Завдяки одержимості мага, що переслідував цю людину, навіть після смерті...

– ?

Аяко виглядала так, ніби не розуміла. Фумія також припинив дивитися вниз і здивовано схилив голову.

– Я не знаю, як саме це сталося. Розповім, коли дізнаюся більше.

Тацуя увійшов до сусідньої кімнати, поруч з кімнатою цих двох.

В тій кімнаті він залишив одяг, в якому прийшов сюди.

Переодягаючись, Тацуя розмовляв з Фумією, через відкриті двері.

– Фумія, ти б не міг повідомити про завершення місії пану Хаямі. Я багато про що маю подбати.

– Зрозумів. Якщо все так, залиште це мені.

Закінчивши переодягатися, Тацуя вийшов.

– Я залишу це на вас.

Використавши ці слова, як прощання, Тацуя вийшов з готелю.