[3]

[3]

П’ятнадцятого липня, о шостій ранку, за місцевим часом.

Транспортне судно «Корал», з Мінору і Мінамі на борту, прибуло на військово-морську базу Штатів на атолі Перл і Гермес.

– Реймонд. Що це означає, чому ми не можемо зійти з корабля?

Тон Мінору явно звинувачував Реймонда.

– Мене не звинувачуй. Ми так само не можемо зійти. Нам раптово сказали, поки не виходити з корабля. Йде поповнення запасів, я не знаю чому.

Голос Реймонда, під час відповіді, був якимось слабким. Здавалося, для нього це була несподівана ситуація.

– Що каже лейтенант Спіка?

Лейтенант Зої Спіка — Паразит. Якщо відкрити канал між Паразитами, Мінору завжди зможе вести розмову думками. Йому не потрібно було питати Реймонда, перед собою.

– Навіть лейтенант не знає. Вона теж збентежена, ні, вона розчарована.

Але Реймонд не вказав йому на це. І Мінору, і Реймонд, здається, були розгублені більше, ніж було помітно з їх поведінки та виразів обличчя.

– Лейтенант запросила зв’язок зі штабом Зірок. На думку лейтенанта Спіки, якщо все піде добре, ситуація має покращитись протягом дня-двох, принаймні протягом тижня.

– Тижня? Це займе багато часу... – Ну. гаразд. Реймонд, ти прийшов мені це сказати? Щоб не дати мені буянити?

– Я не думаю, що ти, Мінору, вчиниш таку дурницю. Це я. Але тут є багато військових, які тебе не знають.

– Знаю. Буду обережний, щоб мою поведінку не зрозуміли неправильно.

– Будь ласкавий... Вибач за клопоти.

Реймонд зачинив двері, вийшовши в коридор.

Мінору невеликим жестом замкнув закриті двері. Не розпізнанням голому. Він пересунув важіль внутрішнього ключа простою магією руху.

У кімнаті крім Мінору, була Мінамі Вона не сказала жодного слова, але разом з ним слухала Реймонда.

– Пробач. Все стало неочікуваним.

Мінору схилив голову, вибачившись перед Мінамі, обличчя якої не могло приховати тривогу.

– Ні.

Мінору підняв обличчя. Мінамі злегка похитала головою.

– Це не з вини шановного Мінору.

Сказала Мінамі й скромно посміхнулась.

Якщо сказати ще щось більше, то для Мінору це звучатиме як звинувачення. Тож вона більше нічого не сказала.

Мінору зрозумів сенс посмішки Мінамі та прикусив губу від жалю.

◊ ◊ ◊

За обіднім столом, зранку, шістнадцятого липня.

– Човен з Мінамі прибув на базу на атолі Перл і Гермес.

Прослуховую чи новини у фоновому режимі, повідомив присутнім Міюкі та Ліні Тацуя.

– Ось як...

Тихим голосом відповіла Міюкі. Місце і час відповідало очікуванням, тому вона була певна, що не було чому особливо дивуватися.

– Так що ти робитимеш?

Але Ліна, схоже, зовсім не була спокійною. Зрештою, вона хвилювалася про Канопуса, якого утримували у в’язниці Мідвей.

Тон Ліни звучав так, наче вона підганяла Тацую. В іншому випадку, Міюкі, мабуть, докорила б Ліні. Проте Міюкі, розуміла причину того, чому Ліна знаходилася в такому стані, і коротко прошепотіла «Ліна».

Ліна, мабуть, зрозуміла, що її поведінка близька до неприпустимої. Вона відразу сказала: «...вибач», вибачившись перед Тацуєю.

– Не зважай.

Відповів на вибачення Ліни Тацуя, після чого і на питання.

– Я чекаю повідомлення від тітки, щодо засобу для подорожі на Північно-західні Гавайські острови.

Відповів він на питання.

– Це...

– Плани піти на допомогу не змінюються. Це ж стосуються і прохання Ліни.

Ліна відвела погляд.

– ...Дякую.

Прошепотівши дуже тихим голосом.

◊ ◊ ◊

Наступного дня, сімнадцятого липня, під час обідньої перерви.

Міюкі, що спілкувалась в їдальні після трапези, з виразом на обличчі «що там?», дістала з внутрішньої кишені термінал.

Як і епоха розвитку додатків для повідомлень у першій половинні цього століття, картина в якій молодші та старші учні надсилали й читали повідомлення, відійшла в минуле. Тому навряд чи надіслане повідомлення буде безглузде.

– Пані старша сестра Міюкі?

Однак новин, що змушують заклякнути від несподіванки, ще менше. З Підозрою запитала Міюкі, яка витріщилася на екран термінала з відсутнім обличчям.

Міюкі відволіклась від термінала й поглянула на Ідзумі. Вона без труднощів повернулася з виразу здивування на звичайний.

– Вибач. Нічого такого.

– ...Гей, ви вже визначилися з планом на літні канікули?

Присутня в компанії, Еріка раптово змінила тему.

Її веселий голос, наче, наказав друзям і молодшим «не запитувати».

◊ ◊ ◊

Міюкі з Ліною і сьогодні повернулися раніше. Це тривало з минулого четверга. Школа також наполягала, щоб вони залишали школу якомога раніше. Однак сьогодні це було зроблено з наміром «не запізнитися», а не «не треба залишатися допізна».

Повідомлення, яке Міюкі отримала під час обідньої перерви, з головного дому, говорило «Обов’язково прийти додому сьогодні до шостої вечора». Там був наказ бути присутньою на вечері в готелі, в центрі Токіо, повідомлення, що їх заберуть о вісімнадцятій тридцять, інструкція, взяти з собою Ліну, та повідомлення про те, що Тацуї вже повідомили.

– З поверненням.

Тацуя, який зустрів їх в кондомініумі, все ще був у звичайному одязі. Міюкі не вважала це неприйнятним. Жінкам зазвичай потрібно більше часу, щоб одягнутись. Міюкі й Тацуя не виняток.

До виїзду залишалося трохи менше години.

– Скоро буду готовою.

Відповіла Міюкі Тацуї, що зустрів їх біля входу.

– Ліна ти теж поквапся.

– Постривай хвилинку! У мене не має суконь!

– Я позичу тобі одну. Розмір буде майже таким же.

Власне кажучи, Ліна на сантиметр вища, а Міюкі більша в області грудей. Але це той рівень, на якому підбори та вкладиші все вирішують.

– О, все! Зрозуміла.

Ліну більше хвилював дизайн, ніж розмір, але було очевидно, що опиратися марно.

Ліна здалася і тихо пішла за Міюкі.

Міюкі і Ліна допомогли одна одній одягнутися і вийшли з кімнати Міюкі о вісімнадцятій двадцять п’ять.

– Вам двом личить.

Тацуя, який переодягнувся у не надто строгий чорний костюм, зробив їм двом комплімент.

– Дуже дякую. У мене важко знайти сукню, щоб відповідала «кольору» Ліни... Чи я трохи безпечна?

Засоромившись, Міюкі тихо обернулася на місці.

– Ні, нічого подібного. Я вважаю, що це гарний вибір, який підійде як чорному волоссю Міюкі, так і білявому — Ліни.

Міюкі та Ліна обрали короткі чорні сукні в тон.

Однак дещо різного дизайну. Поділ Ліни був трохи коротшим, а сукня Міюкі мала трохи глибший виріз.

Однак на фоні краси цих двох, здавалося, що не було ніякої різниці. Вони були красивими дівчатами, м’яко кажучи.

Міюкі широко посміхнулась, а Ліна трохи зашарілася і відвернула погляд від Тацуї

Саме тоді пролунав дверний дзвінок.

Стрілки аналогового, настільного годинника вказували на шосту двадцять дев’ять.

Великий седан керований Хійоґо, в якому їхали Тацуя та дві дівчини, припаркувався на підземній стоянці середньоповерхового будинку. У Тацуї, Міюкі та Ліни все ще були справжні обличчя. Це було пов’язано з інструкціями Маї про те, що маскування не потрібне.

Звісно ж, навіть після того, як вони вийшли з машини, не було жодних ознак засобів масової інформації. Як пояснив Хійоґо, ворота стоянки не можна відчинити без запрошення з вбудованою функцією зв’язку. Місцем сьогоднішньої вечері, був членський клуб, який суворо контролював проникнення сторонніх.

Коли Хійоґо пред’явив запрошення на стійці, літній клерк в костюмі трійці, вийшов з-за неї й провів Тацую з рештою до окремої кімнати. З першого погляду, могло здатися, що у кімнаті було вікно, яке виходило назовні, але це був великий дисплей високої чіткості, який відображав вид центра міста. Кондиціонер, що зараз працював, мав внутрішню циркуляцію. Кондиціонер над цією кімнатою повертав охолоджене повітря. Ця окрема кімната була повністю ізольована від решти будівлі.

Вони очікували менше п’яти хвилин. Клерк привів Хаяму, старого європейця та жінку європейської зовнішності, в брючному костюмі. У жінки також були риси японців, тому вона могла бути японкою європейського походження. Перш ніж Хаяма представив старого, Ліна вигукнула – «А!» З її виразу обличчя здавалося, він відомий в USNA.

– Шановний Тацуя, шановна Міюкі.

Звернувся до Тацуї й Міюкі Хаяма, назвавши їх у зворотному порядку, ніж зазвичай.

Це його Ясновельможність Ваєтт Кертіс, сенатор USNA від штату Вірджинія.

– Я Ваєтт Кертіс.

Старий Кертіс не став чекати, поки Хаяма представить Тацую та Міюкі, а зробив перший крок простягнувши руку для рукостискання.

– Я Шіба Тацуя. Приємно познайомитись.

Не очікуючи реакції Хаями та Міюкі, Тацуя без вагань, потиснув руку у відповідь.

– Це моя наречена Шіба Міюкі.

– Я Шіба Міюкі. Для мене честь зустрітися з вами.

На уклін Міюкі старий Кертіс відповів тим самим, – Взаємно. Судячи з привітання, він вільно володів японською і, схоже, певною мірою поважав японські норми ввічливості.

– Ваша честь сенаторе, я Ангеліна Кудоу Шіелдс. Маю честь зустрітися з вами.

– Майор Анджі Сіріус із Зірок? Ваєтт Кертіс. Радий знайомству.

А для Ліни, його відповідь була англійською у зарозумілій і зверхній манері.

Ліна не здивувалась, що він знав її особистість. Кертіс сам назвав причину, після того, як він, Тацуя, Міюкі та Ліна сіли.

– Я молодший брат бабусі майора Бенджаміна Канопуса із Зірок, справжнє ім’я Бенжамін Лоуес. Японською... Як це сказати?

Останні слова він сказав тихим голосом і спрямував європейській японці, що тихо стояла позаду.

Та прошепотіла йому на вухо.

Кертіс кивнув і продовжив: «Так я його двоюрідний дядько».

– Перепрошую, ваша ясновельможність.

Ліна звернулася до Кертіса японською.

– Що таке?

Кертіс також відповів японською.

– Лише тому, що ви родич Бена... Майора Канопуса, ви не повинні знати що я «Сиріус». Чутки проте, що ваша ясновельможність має тісні зв’язки з Ленглі, правдиві?

«Ленглі», про яке говорила Ліна — це народна назва Центрального розвідувального управління. Пішовши на деякий час у підпілля, ЦРУ знову стало найпотужнішою розвідувальною організацією Америки, в часи Третьої світової війни.

– Хм... Ви доволі прямолінійна людина. Зазвичай це гарна риса, але в деяких випадках це може стати для вас великою проблемою.

Сидячи, Ліна здригнулась усім тілом.

– Прошу вибачення, якщо спричинила незручності, ваша ясновельможність.

– Ні, це не має значення.

Сказавши це, Кертіс перевів погляд з Ліни на Тацую.

– Як і сказала майор, я маю певний вплив в ЦРУ.

– Я вже зрозумів, що ваша ясновельможність має більший вплив, ніж член парламенту.

На відповідь Тацуї, Кертіс задоволено посміхнувся. – Тоді, я думаю, ви зможете повірити в те, що я зараз скажу.

Сказав він як вступне слово.

– Вельмишановний Шіба. Я можу забезпечити вам зручну подорож на Північно-західні Гавайські острови, включаючи корабель.

Міюкі та Ліна випрямились і округливши очі, прикрили роти рукою.

– Думаю, ми з вдячністю приймемо пропозицію.

Тацуя, навпаки, відреагував розслабленим тоном і виразом обличчя. Все одно, що сказати «як і очікувалося».

– Ваша Ясновельможність. Якщо не заперечуєте, можете назвати мету і причину?

– Моє прохання — врятувати Бенджаміна Лоуеса, який знаходиться у в’язниці Мідвей. Ні, можна сказати «втекти з в’язниці». Якщо ви зможете це зробити, я розберусь з усім, що шановний Шіба натворить на Північно-західних Гавайських островах.

– Здається, це надто зручно для мене...

Сказавши це з сумнівом в голосі, Тацуя попросив Кертіса пояснень. Той факт, що він використав займенник першої особи «Я» замість «дзібун»3, був зумовлений міркуванням що Кертіс, можливо не надто обізнаний в японській, і водночас відображав те, що психічна дистанція між ним і Силами Самооборони збільшувалася.

– Невже?

Тацуя висловив свої справжні думки, але у Кертіса, здається, була інша думка.

Навіть якщо я сказав, що забезпечу корабель для доставки на місце, але він не зможе взяти участь в атаці на наші військові об’єкти.

– Безперечно.

– Звичайно, я обіцяю повну підтримку в плані постачання... Захоплення в’язниці Мідвей і бази Перл і Гермес буде повністю покладене на плечі вельмишановного Шіби та родину Йотсуба..

У цих словах Кертіса, Тацуя вловив один момент. Він говорив так, наче природно, що родина Йотсуба підтримає Тацую. Це правда, що Тацуя нібито був сином глави родини Йотсуба. Якщо знати лише поверхневі обставини, ви приймете як належне, що родина Йотсуба наддасть підкріплення.

Але, зі слів Ліни, Ваєтт Кертіс був політиком з сильним впливом на зовнішню розвідку USNA. Чи можливо, щоб він не знав, що Тацуя донедавна був відчужений у родині Йотсуба.

– У певному сенсі, ви берете на себе всі ризики, пов’язані зі Штатами.

Але зараз він мав зосередитися на нинішній розмові. Почувши подальші слова Кертіса, Тацуя відкинув підозри, що у нього виникли.

– Оскільки я прошу про найбільш обтяжливу частину, тому природно, що я подбаю про підготовку та наслідки.

– Ваша ясновельможність, я зрозумів ваші міркування. Але навіщо вам втеча майора Канопуса? Я чув від міс Шіелдс, що в’язниця Мідвей не те місце, де в’язням можуть фізично нашкодити. Якщо так, то краще намагатися звільнити політичними засобами, не ризикуючи втечею чи іншими подальшими проблемами, навіть якщо це займе деякий час, це може призвести до гарних результатів.

– Звичайно, в’язниця Мідвей не те місце, де можуть поранити в’язня. Швидше, можна сказати, що здоров’я ув’язнених там не можна порівняти зі звичайними в’язнями. Здається, що те, що говорить вельмишановний Шіба є логічно правильним і мудрим вибором.

– Хіба це не питання логіки?

На коментар Тацуї, Кертіс широко посміхнувся.

– Вірно. Ви досить добре все розумієте, хоч ще молодий. Питання не в логіці. Це проблема репутації. Ви можете подумати, що це смішно, але мовчати, коли репутація заплямована рівноцінно політичній поразці. Те, що родич потрапив до в’язниці, це вже приниження. А якщо в’язень не винуватий, то це образа і провокація, типу «я вас не боюся». Політики не повинні залишати образи. І допускати зневагу.

– Це означає, що, заради політичного життя вашої ясновельможності, майор Канопус повинен бути звільнений якомога швидше й іншим шляхом, ніж звільнення стороною, що його посадила.

Почувши від Тацуї зауваження, що влучило в ціль, Кертіс прошепотів – Екселент4.

– Саме так. Для мене, як політика, чекати на звільнення не припустимо. Але це не єдина причина.

Кертіс потягнувся до склянки на столі не тому, що це було важко сказати, а просто, тому що відчув спрагу.

– Наразі наші військові заражені Паразитами.

Тон Кертіса набув трохи серйознішого забарвлення.

– Поширення Паразитів, що почалося із Зірок, перестало збільшуватись, але їх вплив що дня зростає.

Цей факт не став для Тацуї несподіванкою.. Якби присутність Паразитів не була значною, то у них не було б можливості підтримати атаку на острів Міякі та втечу Мінору.

Штати демократична країна. І військові, і уряд діють в інтересах людей. Нами не повинні керувати монстри. Від зграї Паразитів треба позбутися.

– Зрозуміло.

Спокійним голосом відповів Тацуя Кертісу, який говорив з пристрастю, яка не пасувала похилому віку.

– Окрім порятунку майора Канопуса, ваша ясновельможність, хоче знищити Паразитів, які допомогли втекти Кудо Мінору.

– Можете зробити мені послугу?

Запитав Кертіс з очікуванням.

– Думаю, в процесі досягнення моєї мети, такий розвиток подій неминучий.

Тацуя, без особливого напруження, дав непряму згоду.

– Якщо ми зможемо досягти бажаних, для нас обох, результатів, ми хотіли б попросити про хороші стосунки в майбутньому.

Кертіс відразу висловив абстрактне бажання.

– ...Я обіцяю, що якщо ця справа буде вирішена, як ми обоє прагнемо, моя фракція допомагатиме нареченій вельмишановного Шіби, яка в майбутньому стане головою родини Йотсуба.

І відразу перейшов до конкретизації умов.

Тацуя не міг не здивуватися цій пропозиції. Сенатор USNA, навіть впливовий політик, що має значний вплив на ЦРУ, підтримає Міюкі.

– ...Пан Хаяма.

Тацуя несвідомо спробував запитати Хаяму: «чи знає про це Мая?»

– Мадам в курсі..

Хаяма відповів раніше, ніж питання було поставлене.

– ...Ваша ясновельможність. Я хотів би прийняти ваше прохання про порятунок майора Канопуса.

Тацуя більше не говорив непрямими словами.

Він також відмовився від варіанту «не допомагати Канопусу», але він не мав іншого вибору, як зміцнити позицію Міюкі.

– Дуже дякую.

Кертіс встав і простягнув праву руку.

Тацуя також підвівся і потиснув руку Кертіса.

– Ми вже підготували корабель. Через три дні, до острова Міякі підійде есмінець. Детальний розклад відправлю пізніше.

Потискаючи руку, пообіцяв Тацуї Кертіс.

◊ ◊ ◊

Четвер, вісімнадцятого липня.

Вранці, Казама, першим ділом, був викликаний до командира бригади.

– Підполковнику, ви знаєте сенатора USNA Ваєтта Кертіса?

Відразу ж після привітань запитала Саекі, і Казама на кілька секунд задумався.

– Можливо, ви говорите про відомого політика, з консервативної фракції яструбів, який, за чутками, є таємним директором Центрального розвідувального управління. І що з цим конгресменом Кертіс?

– Вчора конгресмен неофіційно відвідав Японію.

– Неофіційно? Він приїхав обговорити, як реагувати на дії Нового Радянського Союзу?

Здогадка Казами не була нереалістичною, але Саекі, здається, не сприйняла це серйозно. Вона проігнорувала репліки Казами й продовжила свої слова.

– Схоже, що розвідувальний департамент не зміг простежити за діями представника Кертіса, але, здається, що минулої ночі він увійшов в контакт з родиною Йотсуба.

– З Йотсуба?

– Людина, як припускається, з близького оточення глави родини Йотсуба, була помічена за розмовою з секретарем і перекладачем конгресмена Кертіса.

– Як припускається, з близького оточення? Тобто, це не підтверджено?

– Схоже, він використовував незаконний пристрій перешкод, тому не вдалося сфотографувати.

Хоч це незаконний пристрій, сама прихована зйомка суперечила закону. Докази отриманні незаконним способом, не могли бути використані навіть для розслідування іноземних політиків.

– Однак зі свідчень офіцерів розвідки, що вели стеження, майже напевно можна сказати, що це Хаяма Таданорі, помічник Йотсуби Маї.

– Той Хаяма, що керує прислугою в головному домі Йотсуба... Це велика фігура.

– Всього лише слуга одного з Десяти головних кланів. В надмірній пильності немає потреби.

Холодним тоном відрізала Саекі. Однак в її тоні був домішаний незначний тон блефу.

Хаяма був особою, яка стояла за битвою, яка призвела до краху Дайкану, а Йотсубу стали називати «недоторканими». Тиловий співробітник, який підтримував главу родини, Йотсубу Ґендзо, організовував засоби проникнення та обирав ефективні дати нападу. Навіть Саекі, вражаючий стратег, на прізвисько «Срібна лисиця», не могла не поважати його.

Але Казама цього не сказав. У нього ще існувала стриманість стосовно начальниці.

– Якщо в такий час сенатор Кертіс контактує з родиною Йотсуба.

Натомість він озвучив висновок, що випливав зі щойно отриманої інформації.

Чи не могли законодавці просити родину Йотсуба знищити Паразитів, що руйнують американську армію? В обмін на згоду атаки на в’язницю Мідвей і надання засобів для переслідування Кудо Мінору.

– ...Чому б Ваєтту Кертісу укладати таку угоду?

– Кажуть, що сенатор є не лише політиком консерватором, але й релігійно консервативним політиком. Для людей з такими ідеологічними переконаннями, існування Паразитів не припустиме.

Міркування Казами були правильними лише на половину, що до мотивації, але він майже вгадав деталі угоди.

– Очищення від Паразитів за допомогою внутрішніх військ, неминуче призведе до тавра розпалювача внутрішнього конфлікту. Тож вони можуть мати намір попросити родину Йотсуба прибрати їх?

– Це можливо, але я думаю, що це результат простого розрахунку сил. Як ви й сказали, ваша ясновельможність, якщо вони спробують знищити Паразитів самостійно, то неминуче потраплять під дружній вогонь. Здається, їх репутація настільки погана, що неможливо перемістити війська у великих масштабах. У цьому відношенні, Тацуя має силу порівняну з силою армії. В ситуації коли не варто турбуватися про подорож туди й назад, він один легко розчавить одну-дві бази.

– Мета Ваєтта Кертіса — зібрати Паразитів на базі на Північно-західних Гавайських островах і знищити їх руками Шіби Тацуї?

– Гадаю він думає, про щось таке.

– Не можна дозволити Шібі Тацуї це зробити.

Тон Саекі був розчарований, і складалося враження, що трохи напористий.

– ...Втручання японського мага у боротьбу за владу в USNA може бути неправильно розтлумачене урядом USNA, як помилкове повідомлення. Це не бажано.

Можливо, Саекі сама відчула невелику істерику, тож дала невелике роз’яснення, щоб це виправити.

Але насправді її намір був зумовлений небажанням, щоб цивільна Родина Йотсуба мала міцні зв’язки з американським політикумом.

Принаймні, так здалося Казамі, коли він почув зауваження Саекі.

Саекі не знала як Казама сприйняв її слова. В цей момент її свідомість була занурена у власні думки.

– …… Шібу Тацую.

Саекі опустила голову і наче говорячи з собою, промовила ім’я Тацуї.

У той момент коли Казама з підозрою поглянув на неї.

– Давайте викличмо його як спеціального лейтенанта О’Ґурорі.

Продовжила Саекі.

У мирний час, в районах не бойових дій, війська не мали повноважень викликати цивільних осіб. Однак, щоб бути класифікованим як солдат, Тацуя, на особливих правах, отримав статус військового офіцера. Якщо скористатися цим, можна викликати Тацую до військового суду. Або викликати, як вище стоячий підлеглого.

– Проте, нинішня ситуація не відповідає умовам передбаченими правилами про особливий статус. Щоб його викликати, потрібен привід. Що мені сказати?

Однак у нинішній ситуації, коли конкретна загроза Нового Радянського Союзу вже зникла, він скептично ставився до можливості зловживати статусом «спеціального лейтенанта».

Скажіть, що це питання зняття підозри зв’язку з іноземною державою.

– ...Зрозумів.

Казама подумав, що це нерозумно. Але не висловив заперечень.