П’ятнадцятого липня, о шостій ранку, за місцевим часом.
Транспортне судно «Корал», з Мінору і Мінамі на борту, прибуло на військово-морську базу Штатів на атолі Перл і Гермес.
– Реймонд. Що це означає, чому ми не можемо зійти з корабля?
Тон Мінору явно звинувачував Реймонда.
– Мене не звинувачуй. Ми так само не можемо зійти. Нам раптово сказали, поки не виходити з корабля. Йде поповнення запасів, я не знаю чому.
Голос Реймонда, під час відповіді, був якимось слабким. Здавалося, для нього це була несподівана ситуація.
– Що каже лейтенант Спіка?
Лейтенант Зої Спіка — Паразит. Якщо відкрити канал між Паразитами, Мінору завжди зможе вести розмову думками. Йому не потрібно було питати Реймонда, перед собою.
– Навіть лейтенант не знає. Вона теж збентежена, ні, вона розчарована.
Але Реймонд не вказав йому на це. І Мінору, і Реймонд, здається, були розгублені більше, ніж було помітно з їх поведінки та виразів обличчя.
– Лейтенант запросила зв’язок зі штабом Зірок. На думку лейтенанта Спіки, якщо все піде добре, ситуація має покращитись протягом дня-двох, принаймні протягом тижня.
– Тижня? Це займе багато часу... – Ну. гаразд. Реймонд, ти прийшов мені це сказати? Щоб не дати мені буянити?
– Я не думаю, що ти, Мінору, вчиниш таку дурницю. Це я. Але тут є багато військових, які тебе не знають.
– Знаю. Буду обережний, щоб мою поведінку не зрозуміли неправильно.
– Будь ласкавий... Вибач за клопоти.
Реймонд зачинив двері, вийшовши в коридор.
Мінору невеликим жестом замкнув закриті двері. Не розпізнанням голому. Він пересунув важіль внутрішнього ключа простою магією руху.
У кімнаті крім Мінору, була Мінамі Вона не сказала жодного слова, але разом з ним слухала Реймонда.
– Пробач. Все стало неочікуваним.
Мінору схилив голову, вибачившись перед Мінамі, обличчя якої не могло приховати тривогу.
– Ні.
Мінору підняв обличчя. Мінамі злегка похитала головою.
– Це не з вини шановного Мінору.
Сказала Мінамі й скромно посміхнулась.
Якщо сказати ще щось більше, то для Мінору це звучатиме як звинувачення. Тож вона більше нічого не сказала.
Мінору зрозумів сенс посмішки Мінамі та прикусив губу від жалю.
◊ ◊ ◊
За обіднім столом, зранку, шістнадцятого липня.
– Човен з Мінамі прибув на базу на атолі Перл і Гермес.
Прослуховую чи новини у фоновому режимі, повідомив присутнім Міюкі та Ліні Тацуя.
– Ось як...
Тихим голосом відповіла Міюкі. Місце і час відповідало очікуванням, тому вона була певна, що не було чому особливо дивуватися.
– Так що ти робитимеш?
Але Ліна, схоже, зовсім не була спокійною. Зрештою, вона хвилювалася про Канопуса, якого утримували у в’язниці Мідвей.
Тон Ліни звучав так, наче вона підганяла Тацую. В іншому випадку, Міюкі, мабуть, докорила б Ліні. Проте Міюкі, розуміла причину того, чому Ліна знаходилася в такому стані, і коротко прошепотіла «Ліна».
Ліна, мабуть, зрозуміла, що її поведінка близька до неприпустимої. Вона відразу сказала: «...вибач», вибачившись перед Тацуєю.
– Не зважай.
Відповів на вибачення Ліни Тацуя, після чого і на питання.
– Я чекаю повідомлення від тітки, щодо засобу для подорожі на Північно-західні Гавайські острови.
Відповів він на питання.
– Це...
– Плани піти на допомогу не змінюються. Це ж стосуються і прохання Ліни.
Ліна відвела погляд.
– ...Дякую.
Прошепотівши дуже тихим голосом.
◊ ◊ ◊
Наступного дня, сімнадцятого липня, під час обідньої перерви.
Міюкі, що спілкувалась в їдальні після трапези, з виразом на обличчі «що там?», дістала з внутрішньої кишені термінал.
Як і епоха розвитку додатків для повідомлень у першій половинні цього століття, картина в якій молодші та старші учні надсилали й читали повідомлення, відійшла в минуле. Тому навряд чи надіслане повідомлення буде безглузде.
– Пані старша сестра Міюкі?
Однак новин, що змушують заклякнути від несподіванки, ще менше. З Підозрою запитала Міюкі, яка витріщилася на екран термінала з відсутнім обличчям.
Міюкі відволіклась від термінала й поглянула на Ідзумі. Вона без труднощів повернулася з виразу здивування на звичайний.
– Вибач. Нічого такого.
– ...Гей, ви вже визначилися з планом на літні канікули?
Присутня в компанії, Еріка раптово змінила тему.
Її веселий голос, наче, наказав друзям і молодшим «не запитувати».
◊ ◊ ◊
Міюкі з Ліною і сьогодні повернулися раніше. Це тривало з минулого четверга. Школа також наполягала, щоб вони залишали школу якомога раніше. Однак сьогодні це було зроблено з наміром «не запізнитися», а не «не треба залишатися допізна».
Повідомлення, яке Міюкі отримала під час обідньої перерви, з головного дому, говорило «Обов’язково прийти додому сьогодні до шостої вечора». Там був наказ бути присутньою на вечері в готелі, в центрі Токіо, повідомлення, що їх заберуть о вісімнадцятій тридцять, інструкція, взяти з собою Ліну, та повідомлення про те, що Тацуї вже повідомили.
– З поверненням.
Тацуя, який зустрів їх в кондомініумі, все ще був у звичайному одязі. Міюкі не вважала це неприйнятним. Жінкам зазвичай потрібно більше часу, щоб одягнутись. Міюкі й Тацуя не виняток.
До виїзду залишалося трохи менше години.
– Скоро буду готовою.
Відповіла Міюкі Тацуї, що зустрів їх біля входу.
– Ліна ти теж поквапся.
– Постривай хвилинку! У мене не має суконь!
– Я позичу тобі одну. Розмір буде майже таким же.
Власне кажучи, Ліна на сантиметр вища, а Міюкі більша в області грудей. Але це той рівень, на якому підбори та вкладиші все вирішують.
– О, все! Зрозуміла.
Ліну більше хвилював дизайн, ніж розмір, але було очевидно, що опиратися марно.
Ліна здалася і тихо пішла за Міюкі.
Міюкі і Ліна допомогли одна одній одягнутися і вийшли з кімнати Міюкі о вісімнадцятій двадцять п’ять.
– Вам двом личить.
Тацуя, який переодягнувся у не надто строгий чорний костюм, зробив їм двом комплімент.
– Дуже дякую. У мене важко знайти сукню, щоб відповідала «кольору» Ліни... Чи я трохи безпечна?
Засоромившись, Міюкі тихо обернулася на місці.
– Ні, нічого подібного. Я вважаю, що це гарний вибір, який підійде як чорному волоссю Міюкі, так і білявому — Ліни.
Міюкі та Ліна обрали короткі чорні сукні в тон.
Однак дещо різного дизайну. Поділ Ліни був трохи коротшим, а сукня Міюкі мала трохи глибший виріз.
Однак на фоні краси цих двох, здавалося, що не було ніякої різниці. Вони були красивими дівчатами, м’яко кажучи.
Міюкі широко посміхнулась, а Ліна трохи зашарілася і відвернула погляд від Тацуї
Саме тоді пролунав дверний дзвінок.
Стрілки аналогового, настільного годинника вказували на шосту двадцять дев’ять.
Великий седан керований Хійоґо, в якому їхали Тацуя та дві дівчини, припаркувався на підземній стоянці середньоповерхового будинку. У Тацуї, Міюкі та Ліни все ще були справжні обличчя. Це було пов’язано з інструкціями Маї про те, що маскування не потрібне.
Звісно ж, навіть після того, як вони вийшли з машини, не було жодних ознак засобів масової інформації. Як пояснив Хійоґо, ворота стоянки не можна відчинити без запрошення з вбудованою функцією зв’язку. Місцем сьогоднішньої вечері, був членський клуб, який суворо контролював проникнення сторонніх.
Коли Хійоґо пред’явив запрошення на стійці, літній клерк в костюмі трійці, вийшов з-за неї й провів Тацую з рештою до окремої кімнати. З першого погляду, могло здатися, що у кімнаті було вікно, яке виходило назовні, але це був великий дисплей високої чіткості, який відображав вид центра міста. Кондиціонер, що зараз працював, мав внутрішню циркуляцію. Кондиціонер над цією кімнатою повертав охолоджене повітря. Ця окрема кімната була повністю ізольована від решти будівлі.
Вони очікували менше п’яти хвилин. Клерк привів Хаяму, старого європейця та жінку європейської зовнішності, в брючному костюмі. У жінки також були риси японців, тому вона могла бути японкою європейського походження. Перш ніж Хаяма представив старого, Ліна вигукнула – «А!» З її виразу обличчя здавалося, він відомий в USNA.
– Шановний Тацуя, шановна Міюкі.
Звернувся до Тацуї й Міюкі Хаяма, назвавши їх у зворотному порядку, ніж зазвичай.
Це його Ясновельможність Ваєтт Кертіс, сенатор USNA від штату Вірджинія.
– Я Ваєтт Кертіс.
Старий Кертіс не став чекати, поки Хаяма представить Тацую та Міюкі, а зробив перший крок простягнувши руку для рукостискання.
– Я Шіба Тацуя. Приємно познайомитись.
Не очікуючи реакції Хаями та Міюкі, Тацуя без вагань, потиснув руку у відповідь.
– Це моя наречена Шіба Міюкі.
– Я Шіба Міюкі. Для мене честь зустрітися з вами.
На уклін Міюкі старий Кертіс відповів тим самим, – Взаємно. Судячи з привітання, він вільно володів японською і, схоже, певною мірою поважав японські норми ввічливості.
– Ваша честь сенаторе, я Ангеліна Кудоу Шіелдс. Маю честь зустрітися з вами.
– Майор Анджі Сіріус із Зірок? Ваєтт Кертіс. Радий знайомству.
А для Ліни, його відповідь була англійською у зарозумілій і зверхній манері.
Ліна не здивувалась, що він знав її особистість. Кертіс сам назвав причину, після того, як він, Тацуя, Міюкі та Ліна сіли.
– Я молодший брат бабусі майора Бенджаміна Канопуса із Зірок, справжнє ім’я Бенжамін Лоуес. Японською... Як це сказати?
Останні слова він сказав тихим голосом і спрямував європейській японці, що тихо стояла позаду.
Та прошепотіла йому на вухо.
Кертіс кивнув і продовжив: «Так я його двоюрідний дядько».
– Перепрошую, ваша ясновельможність.
Ліна звернулася до Кертіса японською.
– Що таке?
Кертіс також відповів японською.
– Лише тому, що ви родич Бена... Майора Канопуса, ви не повинні знати що я «Сиріус». Чутки проте, що ваша ясновельможність має тісні зв’язки з Ленглі, правдиві?
«Ленглі», про яке говорила Ліна — це народна назва Центрального розвідувального управління. Пішовши на деякий час у підпілля, ЦРУ знову стало найпотужнішою розвідувальною організацією Америки, в часи Третьої світової війни.
– Хм... Ви доволі прямолінійна людина. Зазвичай це гарна риса, але в деяких випадках це може стати для вас великою проблемою.
Сидячи, Ліна здригнулась усім тілом.
– Прошу вибачення, якщо спричинила незручності, ваша ясновельможність.
– Ні, це не має значення.
Сказавши це, Кертіс перевів погляд з Ліни на Тацую.
– Як і сказала майор, я маю певний вплив в ЦРУ.
– Я вже зрозумів, що ваша ясновельможність має більший вплив, ніж член парламенту.
На відповідь Тацуї, Кертіс задоволено посміхнувся. – Тоді, я думаю, ви зможете повірити в те, що я зараз скажу.
Сказав він як вступне слово.
– Вельмишановний Шіба. Я можу забезпечити вам зручну подорож на Північно-західні Гавайські острови, включаючи корабель.
Міюкі та Ліна випрямились і округливши очі, прикрили роти рукою.
– Думаю, ми з вдячністю приймемо пропозицію.
Тацуя, навпаки, відреагував розслабленим тоном і виразом обличчя. Все одно, що сказати «як і очікувалося».
– Ваша Ясновельможність. Якщо не заперечуєте, можете назвати мету і причину?
– Моє прохання — врятувати Бенджаміна Лоуеса, який знаходиться у в’язниці Мідвей. Ні, можна сказати «втекти з в’язниці». Якщо ви зможете це зробити, я розберусь з усім, що шановний Шіба натворить на Північно-західних Гавайських островах.
– Здається, це надто зручно для мене...
Сказавши це з сумнівом в голосі, Тацуя попросив Кертіса пояснень. Той факт, що він використав займенник першої особи «Я» замість «дзібун»3, був зумовлений міркуванням що Кертіс, можливо не надто обізнаний в японській, і водночас відображав те, що психічна дистанція між ним і Силами Самооборони збільшувалася.
– Невже?
Тацуя висловив свої справжні думки, але у Кертіса, здається, була інша думка.
Навіть якщо я сказав, що забезпечу корабель для доставки на місце, але він не зможе взяти участь в атаці на наші військові об’єкти.
– Безперечно.
– Звичайно, я обіцяю повну підтримку в плані постачання... Захоплення в’язниці Мідвей і бази Перл і Гермес буде повністю покладене на плечі вельмишановного Шіби та родину Йотсуба..
У цих словах Кертіса, Тацуя вловив один момент. Він говорив так, наче природно, що родина Йотсуба підтримає Тацую. Це правда, що Тацуя нібито був сином глави родини Йотсуба. Якщо знати лише поверхневі обставини, ви приймете як належне, що родина Йотсуба наддасть підкріплення.
Але, зі слів Ліни, Ваєтт Кертіс був політиком з сильним впливом на зовнішню розвідку USNA. Чи можливо, щоб він не знав, що Тацуя донедавна був відчужений у родині Йотсуба.
– У певному сенсі, ви берете на себе всі ризики, пов’язані зі Штатами.
Але зараз він мав зосередитися на нинішній розмові. Почувши подальші слова Кертіса, Тацуя відкинув підозри, що у нього виникли.
– Оскільки я прошу про найбільш обтяжливу частину, тому природно, що я подбаю про підготовку та наслідки.
– Ваша ясновельможність, я зрозумів ваші міркування. Але навіщо вам втеча майора Канопуса? Я чув від міс Шіелдс, що в’язниця Мідвей не те місце, де в’язням можуть фізично нашкодити. Якщо так, то краще намагатися звільнити політичними засобами, не ризикуючи втечею чи іншими подальшими проблемами, навіть якщо це займе деякий час, це може призвести до гарних результатів.
– Звичайно, в’язниця Мідвей не те місце, де можуть поранити в’язня. Швидше, можна сказати, що здоров’я ув’язнених там не можна порівняти зі звичайними в’язнями. Здається, що те, що говорить вельмишановний Шіба є логічно правильним і мудрим вибором.
– Хіба це не питання логіки?
На коментар Тацуї, Кертіс широко посміхнувся.
– Вірно. Ви досить добре все розумієте, хоч ще молодий. Питання не в логіці. Це проблема репутації. Ви можете подумати, що це смішно, але мовчати, коли репутація заплямована рівноцінно політичній поразці. Те, що родич потрапив до в’язниці, це вже приниження. А якщо в’язень не винуватий, то це образа і провокація, типу «я вас не боюся». Політики не повинні залишати образи. І допускати зневагу.
– Це означає, що, заради політичного життя вашої ясновельможності, майор Канопус повинен бути звільнений якомога швидше й іншим шляхом, ніж звільнення стороною, що його посадила.
Почувши від Тацуї зауваження, що влучило в ціль, Кертіс прошепотів – Екселент4.
– Саме так. Для мене, як політика, чекати на звільнення не припустимо. Але це не єдина причина.
Кертіс потягнувся до склянки на столі не тому, що це було важко сказати, а просто, тому що відчув спрагу.
– Наразі наші військові заражені Паразитами.
Тон Кертіса набув трохи серйознішого забарвлення.
– Поширення Паразитів, що почалося із Зірок, перестало збільшуватись, але їх вплив що дня зростає.
Цей факт не став для Тацуї несподіванкою.. Якби присутність Паразитів не була значною, то у них не було б можливості підтримати атаку на острів Міякі та втечу Мінору.
Штати демократична країна. І військові, і уряд діють в інтересах людей. Нами не повинні керувати монстри. Від зграї Паразитів треба позбутися.
– Зрозуміло.
Спокійним голосом відповів Тацуя Кертісу, який говорив з пристрастю, яка не пасувала похилому віку.
– Окрім порятунку майора Канопуса, ваша ясновельможність, хоче знищити Паразитів, які допомогли втекти Кудо Мінору.
– Можете зробити мені послугу?
Запитав Кертіс з очікуванням.
– Думаю, в процесі досягнення моєї мети, такий розвиток подій неминучий.
Тацуя, без особливого напруження, дав непряму згоду.
– Якщо ми зможемо досягти бажаних, для нас обох, результатів, ми хотіли б попросити про хороші стосунки в майбутньому.
Кертіс відразу висловив абстрактне бажання.
– ...Я обіцяю, що якщо ця справа буде вирішена, як ми обоє прагнемо, моя фракція допомагатиме нареченій вельмишановного Шіби, яка в майбутньому стане головою родини Йотсуба.
І відразу перейшов до конкретизації умов.
Тацуя не міг не здивуватися цій пропозиції. Сенатор USNA, навіть впливовий політик, що має значний вплив на ЦРУ, підтримає Міюкі.
– ...Пан Хаяма.
Тацуя несвідомо спробував запитати Хаяму: «чи знає про це Мая?»
– Мадам в курсі..
Хаяма відповів раніше, ніж питання було поставлене.
– ...Ваша ясновельможність. Я хотів би прийняти ваше прохання про порятунок майора Канопуса.
Тацуя більше не говорив непрямими словами.
Він також відмовився від варіанту «не допомагати Канопусу», але він не мав іншого вибору, як зміцнити позицію Міюкі.
– Дуже дякую.
Кертіс встав і простягнув праву руку.
Тацуя також підвівся і потиснув руку Кертіса.
– Ми вже підготували корабель. Через три дні, до острова Міякі підійде есмінець. Детальний розклад відправлю пізніше.
Потискаючи руку, пообіцяв Тацуї Кертіс.
◊ ◊ ◊
Четвер, вісімнадцятого липня.
Вранці, Казама, першим ділом, був викликаний до командира бригади.
– Підполковнику, ви знаєте сенатора USNA Ваєтта Кертіса?
Відразу ж після привітань запитала Саекі, і Казама на кілька секунд задумався.
– Можливо, ви говорите про відомого політика, з консервативної фракції яструбів, який, за чутками, є таємним директором Центрального розвідувального управління. І що з цим конгресменом Кертіс?
– Вчора конгресмен неофіційно відвідав Японію.
– Неофіційно? Він приїхав обговорити, як реагувати на дії Нового Радянського Союзу?
Здогадка Казами не була нереалістичною, але Саекі, здається, не сприйняла це серйозно. Вона проігнорувала репліки Казами й продовжила свої слова.
– Схоже, що розвідувальний департамент не зміг простежити за діями представника Кертіса, але, здається, що минулої ночі він увійшов в контакт з родиною Йотсуба.
– З Йотсуба?
– Людина, як припускається, з близького оточення глави родини Йотсуба, була помічена за розмовою з секретарем і перекладачем конгресмена Кертіса.
– Як припускається, з близького оточення? Тобто, це не підтверджено?
– Схоже, він використовував незаконний пристрій перешкод, тому не вдалося сфотографувати.
Хоч це незаконний пристрій, сама прихована зйомка суперечила закону. Докази отриманні незаконним способом, не могли бути використані навіть для розслідування іноземних політиків.
– Однак зі свідчень офіцерів розвідки, що вели стеження, майже напевно можна сказати, що це Хаяма Таданорі, помічник Йотсуби Маї.
– Той Хаяма, що керує прислугою в головному домі Йотсуба... Це велика фігура.
– Всього лише слуга одного з Десяти головних кланів. В надмірній пильності немає потреби.
Холодним тоном відрізала Саекі. Однак в її тоні був домішаний незначний тон блефу.
Хаяма був особою, яка стояла за битвою, яка призвела до краху Дайкану, а Йотсубу стали називати «недоторканими». Тиловий співробітник, який підтримував главу родини, Йотсубу Ґендзо, організовував засоби проникнення та обирав ефективні дати нападу. Навіть Саекі, вражаючий стратег, на прізвисько «Срібна лисиця», не могла не поважати його.
Але Казама цього не сказав. У нього ще існувала стриманість стосовно начальниці.
– Якщо в такий час сенатор Кертіс контактує з родиною Йотсуба.
Натомість він озвучив висновок, що випливав зі щойно отриманої інформації.
Чи не могли законодавці просити родину Йотсуба знищити Паразитів, що руйнують американську армію? В обмін на згоду атаки на в’язницю Мідвей і надання засобів для переслідування Кудо Мінору.
– ...Чому б Ваєтту Кертісу укладати таку угоду?
– Кажуть, що сенатор є не лише політиком консерватором, але й релігійно консервативним політиком. Для людей з такими ідеологічними переконаннями, існування Паразитів не припустиме.
Міркування Казами були правильними лише на половину, що до мотивації, але він майже вгадав деталі угоди.
– Очищення від Паразитів за допомогою внутрішніх військ, неминуче призведе до тавра розпалювача внутрішнього конфлікту. Тож вони можуть мати намір попросити родину Йотсуба прибрати їх?
– Це можливо, але я думаю, що це результат простого розрахунку сил. Як ви й сказали, ваша ясновельможність, якщо вони спробують знищити Паразитів самостійно, то неминуче потраплять під дружній вогонь. Здається, їх репутація настільки погана, що неможливо перемістити війська у великих масштабах. У цьому відношенні, Тацуя має силу порівняну з силою армії. В ситуації коли не варто турбуватися про подорож туди й назад, він один легко розчавить одну-дві бази.
– Мета Ваєтта Кертіса — зібрати Паразитів на базі на Північно-західних Гавайських островах і знищити їх руками Шіби Тацуї?
– Гадаю він думає, про щось таке.
– Не можна дозволити Шібі Тацуї це зробити.
Тон Саекі був розчарований, і складалося враження, що трохи напористий.
– ...Втручання японського мага у боротьбу за владу в USNA може бути неправильно розтлумачене урядом USNA, як помилкове повідомлення. Це не бажано.
Можливо, Саекі сама відчула невелику істерику, тож дала невелике роз’яснення, щоб це виправити.
Але насправді її намір був зумовлений небажанням, щоб цивільна Родина Йотсуба мала міцні зв’язки з американським політикумом.
Принаймні, так здалося Казамі, коли він почув зауваження Саекі.
Саекі не знала як Казама сприйняв її слова. В цей момент її свідомість була занурена у власні думки.
– …… Шібу Тацую.
Саекі опустила голову і наче говорячи з собою, промовила ім’я Тацуї.
У той момент коли Казама з підозрою поглянув на неї.
– Давайте викличмо його як спеціального лейтенанта О’Ґурорі.
Продовжила Саекі.
У мирний час, в районах не бойових дій, війська не мали повноважень викликати цивільних осіб. Однак, щоб бути класифікованим як солдат, Тацуя, на особливих правах, отримав статус військового офіцера. Якщо скористатися цим, можна викликати Тацую до військового суду. Або викликати, як вище стоячий підлеглого.
– Проте, нинішня ситуація не відповідає умовам передбаченими правилами про особливий статус. Щоб його викликати, потрібен привід. Що мені сказати?
Однак у нинішній ситуації, коли конкретна загроза Нового Радянського Союзу вже зникла, він скептично ставився до можливості зловживати статусом «спеціального лейтенанта».
Скажіть, що це питання зняття підозри зв’язку з іноземною державою.
– ...Зрозумів.
Казама подумав, що це нерозумно. Але не висловив заперечень.
Далі
Том 30. Розділ 4 - [4]
[4] Вісімнадцятого числа, о п’ятнадцятій годині за японським часом, сімнадцятого числа, о дев’ятнадцятій — за місцевим. В порт військової бази Перл і Гермес на Північно-західних Гавайських островах, прибув транспортний корабель ВМС Америки. Само по собі, це не заслуговувало особливої уваги. Було не дивно, якби з нього зійшла велика кількість озброєних солдатів. Тут була база постачання ВМС США. Розумно, що десант повинен відпочивати зі зброєю в руках. Незвичним було те, що їхні обличчя були напружені, ніби вони намагалися проникнути на територію ворога. Вони заглушили свої кроки, затамували подих і, замість будівель бази, попрямували до іншого транспортного судна. Їх цілю був пришвартований підводний човен «Корал». Це був корабель, на якому Мінору і Мінамі прибули з берегів Йокосуки та все ще знаходилися на борту. У кают транспортного корабля «Корал» не було вікон. На відміну від цивільних пасажирських кораблів, військові кораблі від початку мають мало вікон, які є конструктивним недоліком, але оскільки «Корал» був підводним човном, і внутрішня і зовнішня частини повинні були бути ізольовані. Мінамі, яка зачинилася в виділеній їй каюті, тож не знала, що незабаром на дворі настане захід сонця, але навіть якщо світло і звук заблоковані, їй передалися якісь відчуття. Мінамі шостим чуттям відчула, що до неї наближається атмосфера з дурним запахом. Оскільки це військова база, то природно, що відчувається «димний запах», так вона собі сказала, але погане передчуття лише зростало. В кімнаті пролунав дверний дзвінок. Водна хвиля підскочила до герметичних дверей і відімкнула їх. Двері потягнули й відкрили зовні. – Можна увійти? Як було написано на табличці, відвідувачем був Мінору. – Так, будь ласка. Мінамі зробила крок назад і запросила Мінору до каюти. Він прослизнув до кімнати Мінамі через трохи відкриті двері, закрив і замкнув їх. – Зовні відбувається, щось дивне. До цього корабля поспішають десятки солдат. Мінамі кивнула. Слова Мінору викликали у неї думку «то ось що це було», а не «неможливо». – Ні Реймонд, ні лейтенант Спіка не знають що відбувається. Я не думаю, що американські солдати можуть направити стволи один на одного, але думаю нам краще триматися разом. Мінамі знову кивнула, трохи більш напружено, ніж раніше. Не думаючи «це не припустимо». Вона погодилась, що «краще бути разом». На транспортний корабель «Мідвей» який атакував острів Міякі сіли понад двадцять Паразитів і сформували атакуючий загін, але серед екіпажу та пасажирів «Коралу» лише троє: Мінору, Реймонд і Спіка. Екіпаж виконував накази прибічників жорстокого ставлення до Японії в Пентагоні і отримав наказ підтримувати лише Паразитів, Які проявляють ворожість до Японії. Однак для військовослужбовців і військових бюрократів, які фізично і релігійно не сприймають Паразитів, не має різниці між «співпрацею з Паразитами» і «підкорятися паразитам». А команда Корала, що співпрацює з Паразитами — не «такі самі американські солдати», а «прислужники, що руйнують їх батьківщину». Навіть якщо вони не можуть націлити зброю на своїх співробітників, вони не соромитимуться випустити кулю в «прислужників диявола». Особливо, якщо це команда командира. Мабуть, саме такий настрій мали солдати, яким було наказано атакувати Корал. Через структуру корпусу, що плаває під водою, лише приблизно чверть Коралу знаходилося над поверхнею води, навіть коли пришвартований в порту. І все-таки, на відміну від звичайних підводних човнів, тут був великий люк для транспортування вантажів, тому не буде незручностей, таких як, коли тільки могла увійти й вийти лише одна людина. Понад шістдесят солдатів обліпили вантажний люк і тихо пробили в ньому діру. Екіпаж Корала був шокований цим безчинством. До екіпажу входило близько сто двадцяти осіб. Це вдвічі більше, ніж солдатів, які проникнули на човен. Попри цю чисельну перевагу, ступінь готовності сторін сильно відрізнявся. Екіпаж Коралу не міг нічого протипоставити і їх розстрілювали один за одним. Принцип поширення Паразитів досі не відомий. Минулої зими Паразити не змогли збільшити свою чисельність ні в Сполучених Штатах, ні в Японії. Однак у цьогорічному випадку, наскільки було відомо, понад півсотні людей перетворилися на Паразитів через, так зване, вторинне зараження, не в результаті експериментів з мікрочорними дірами, а в результаті контакту з Паразитами. Екіпаж Коралу провів з Паразитами близько трьох днів у закритому середовищі. Їх розстрілювали, бо підозрювали в заражені. Поки не зрозумілий принцип «зараження», існує ймовірність, що весь екіпаж паразитований. Оскільки Паразита «вилікувати» не можливо, «хворого» необхідно «утилізувати», щоб запобігти поширенню «інфекції». ...Такими були аргументи однієї радикальної групи консерваторів у Пентагоні. Якщо необхідно «утилізувати» весь екіпаж, видавалося менш ризикованим підірвати та потопити весь Корал. Екіпаж не був беззбройним. Не можливо було ігнорувати можливість втрат у наступальному загоні, в наслідок контратаки. Якраз перед несподіваним нападом, з’явилася така думка. Якщо при здійсненні «божої справедливості», не треба заходити так далеко, а коли це заради «божої справедливості» то не має потреби обирати засоби. Варіант з підривом та затопленням був відхилений, тому що не було впевненості, що це знищить Паразитів. Вони навіть не знали чи вдасться вбити простого мага, просто затопивши його. У випадку з демонами, Паразитами, їх не знищити, навіть якщо вони помруть. Тому атакуючий підрозділ отримав наказ застрелити всіх «срібно-кристалічними кулями». «Срібно-кристалічна» не має речовини під назвою «срібний кристал», ця куля зі загостреним кристалічним осердям, що було покрите сріблом дев’ятсот дев’яносто дев’ятої проби, до якого додана невелика кількість нікелю. Це була зброя проти демонів, яку переважно використовували протестантські екзорцисти, що діяли в колишніх USA. Порівняно з католиками, у магічних бойових організаціях протестантів менше традицій. Але ще до того, як існування магії стало очевидним, потреби в екзорцистах існували по всьому світу. Колишня протестантська організація USA скористалася відсутністю традицій екзорцизму для створення зброї проти демонів, оптимізованої під культуру вогнепальної зброї. На жаль, Зірки не близькі з екзорцистами, оскільки Зірки забирали молодих магів, на яких поклали око екзорцисти, під час першого інциденту з Паразитами, відділ постачання не зміг роздобути ці кулі для Ліни. Проте нині, в ім’я позбавлення від Паразитів, які роз’їдали Зірки, екзорцисти співпрацювали з консервативною фракцією. Однак поки невідомо, чи дійсно срібно-кристальні кулі ефективні проти Паразитів. У хвості загону солдатів, під його захистом, були три чоловіки у чорних халатах. Один в літах і двоє ще молоді. На шиях у них висіли палантини з вишитими хрестами, а в лівих руках вони тримали великі хрести близько шістдесяти сантиметрів заввишки. Це були ті самі екзорцисти — древні маги капелани. Вони не були високопоставленими демонами, і їхня магічна сила атаки була не такою вже й сильною, але їх очікувана роль полягала у вбивстві Паразитів магією. Щоб виконати свою роль, три екзорцисти почали молитися, виставивши хрести перед собою. Імпульс від розбиття вантажного люка передався в каюту Мінамі, у вигляді поштовху. Мінору, який здивовано, широко відкрив очі, відразу ж наполовину опустив повіки. З таким виразом він нахмурився.. – Блокують... Піднявши повіки, Мінору помітив, що Мінамі стурбовано дивиться на нього. На мить Мінору задумався, чи варто пояснити цю ненормальну ситуацію Мінамі, але він подумав, що, якщо нічого не сказати, це скоріше викличе занепокоєння. – ...Я не можу телепатично зв’язатися з Реймондом і лейтенантом Спікою. – Заблоковано? Мінору ще не розповів Мінамі про можливості Паразитів. Вона не знала різниці між мисленнєвим зв’язком Паразитів і телепатією, і не надто здивувалась, що спілкування заблоковане. Подібно до того, як заклинання заважає активації магії, можливо, можна втручатися в телепатію. Але спілкування Паразитів і телепатія принципово відрізнялася. Паразити мають індивідуальну, але разом з тим й спільну свідомість. Телепатія Паразитів рівнозначна діалогу із самим собою, оскільки відбувається в одній свідомості. Навіть якщо хвилю думок, між окремими свідомостями блокується, це не завадить спілкуванню між Паразитами. Це не можливо, якщо не вдасться втрутитися в расову свідомість, яку поділяють всі Паразити. Вміння це зробити, означає, що можливо перешкодити та послабити здібності самих Паразитів. – Пані Мінамі, залишайтеся зі мною. Мінору повернувся до дверей, з Мінамі за спиною. Мінамі також зробила напружене обличчя і відповіла, Мінору, який демонстрував велике напруження, лише одним словом «Так». Із-за повністю звуконепроникної стіни не доносилося жодного звуку. Передавалася лише неприємна атмосфера, від якої по шкірі бігали поколювання. Мінору не лише охороняв двері. Намагаючись поспілкуватися з Реймондом і Спікою, він одночасно намагався своїм «поглядом» побачити, що відбувається. Однак, навіть коли він спробував використати «Погляд духів», він міг лише смутно побачити інформацію. «Діє техніка, що перешкоджає розумовим функціям монстрів, Паразитів, поза тілом?» Ймовірно, це робота древнього мага, який володіє магічною системою, що спеціалізується на вигнанні злих духів і демонів, а також інших не людських істот. Це була лише його здогадка, виходячи з того, що телепатія не можлива. Магія і «погляд» не були повністю запечатані. Він зрозумів що зовні відбуваються вбивства, і зміг помітити що його магії заважають три маги. «...Треба спочатку позбутися від них?» Запитав себе Мінору. Хоча вони заважали лише магії, вони втручаються в його свідомість, іншими словами, втручаються в самого Мінору. Це очевидний ворожий акт. «Ви не заберете мого життя. Я також не заберу ваші.» Сказав собі Мінору і вирішив дати відсіч. В затуманеному полі зору він націлився на древнього мага, що заважав його магії. Все йшло не так гладко, як він очікував. Щоб подолати блокаду антимагічної техніки, йому довелося несподівано зосередити свідомість, і його увага до оточення була знехтувана, але Мінору, що відволікся на контратаку, цього не помітив. Він обрав магію «Іскра». Це найпростіша техніка в магії звільнення, в якій він був досить вмілий. Зазвичай ця магія, іонізує не велику кількість повітря, але Мінору примусово витягнув електрони з одягу ворожих магів. Удар електричним струмом, створений в безпосередній близькості, пробігся по шкірі ворожих магів. Успіх знешкодження ворога електричним струмом був підтверджений зникненням втручання в його розум. Мінору повернув ясність свідомості й «поглядом духів» побачив, що зараз відбувається. «!..» – Шановний Мінору! Майже в той самий час, як він сам це усвідомив, до його вух дійшло попередження Мінамі. Двері каюти, що мали бути зачинені, енергійно відчинилися. В них був звичайний замок з внутрішнім засувом з не магічного металу. Тому відкрити герметичні двері ззовні практично не можливо. Ідея про те, що двері були відчинені психокінезом, спала на думку після того, як ситуація вирішилася. Шість стволів було спрямовано на Мінамі і Мінору. Він активував «іскру» лише силою думки. Але це відбулося одночасно з тим як Мінору помітив солдат. Навіть Паразити, повинні дотримуватися принципів системи магії і не можуть використовувати її несвідомо. Побудова магічної формули сама по собі є процесом, що відбувається в області несвідомого, але потрібно усвідомлювати магію, яку ви використовуєте. Паразиту не потрібна навіть послідовність активації, не кажучи вже про CAD, але час, від розпізнання ворога до активації магії, не дорівнював нулю. Мінору знадобилося п’ять десятих секунди, щоб розпізнати солдатів та стволи й вирішити активувати Іскру. На той момент пальці солдат вже натиснули на курки. Кулі пролетіли крізь іонізоване повітря Шестеро солдатів отримали удар струмом і впали на підлогу. А кулі, що вилетіли з шести стволів. Їх зупинив об’єктний щит, який розгорнула Мінамі. Часто вважають, що легше і швидше просто подумати, але людська реакція може бути швидшою за думку. Мінамі, що пройшла підготовку бойового мага, рефлекторно маніпулювала CAD, щоб активувати магію бар’єра, як тільки помітила спробу ворожого вторгнення. Втративши кінетичну енергію, кулі впали на підлогу. Мінамі безсило впала на коліна. – Пані Мінамі! Ви в порядку?! Замість ослабілого бар’єра Мінамі, Мінору розгорнув міцний об’єктний, термостійкий та електромагнітний. Під щитом, під який навіть світло не проникало, за допомогою слабкої плазми, Мінору створив тепле світло та опустившись на одне коліно біля Мінамі, і узяв її за плечі. Він спробував потрясти її, але в момент одумався. Побачив, як на скривленому від болю обличчі Мінамі з’явилася посмішка. – Я в-по-рядку. Переривчасто відповіла Мінамі, що говорило, що вона зовсім не в порядку. – Все стало...ся раптово, тому я просто... не змогла... Відре...гулювати необхідну силу. – Достатньо! Не розмовляйте! Мінору рефлекторно обняв Мінамі обома руками. Його обличчя зблідло, як і у неї. Він згадав, що використання магії скорочує життя Мінамі. Саме тому він викрав Мінамі. Він не хотів, щоб вона померла, тому перестав бути людиною і порекомендував вчинити так Мінамі. Проте. Через його необережність. Він допустив, щоб Мінамі використала магію. Зараз його не цікавили, ні нові атаки ворогів, ні телепатичний сигнал від Реймонда, він відкинув це все і міцно обняв Мінамі. Бій закінчився через двадцять хвилин. Оскільки Мінору знешкодив екзорцистів, Зої Спіка змогла продемонструвати свою істину бойову силу. За таких умов, лейтенант Спіка стане найсильнішою Зіркою першого класу, найсильнішого підрозділу USNA «Зірки». Вона самостійно знешкодила майже половину десантно-штурмової групи. Половина, що залишалася, втратила мотивацію продовжувати бій, бо фанатичного командира застрелили. Екіпаж Коралу також прийняв їх капітуляцію, попри бажання помститися за смерть товаришів, тому ситуація не закінчилась тотальним знищенням однієї зі сторін. Проте. Мінору і Мінамі були врятовані майже через годину після закінчення битви. – … Мінору. Як вона? – Біль, схоже, спав і вона спить. Здається, ліки, які їй дали, діють. Відразу після завершення битви, заборону на сходження на берег екіпажу Корала зняли. Мінору також дозволили зійти, а Мінамі доставили до медпункту бази. Мінору деякий час побув з нею, але тепер сидів на пірсі, вдивляючись в нічне море. – Он як... Кивнув Реймонд і не зміг підібрати наступних слів. – … Це моя провина. Мінору обхопив коліна й опустив голову. – Я не повинен був дозволяти їй використовувати магію... – Ні... Це не твоя провина. Ти не міг передбачити, що солдати Штатів нападуть на нас на базі Штатів. – Лейтенант Спіка вже вибачилася за це. Оскільки це наш внутрішній конфлікт, ми зробимо все, щоб вилікувати пані Мінамі, що була втягнута. Мінору слабо, самопринизливо посміхнувся. – Я знаю, що є лише один спосіб її вилікувати... – Якщо так! Підвищив голос Реймонд. – Це не та ситуація, коли ти ще можеш вагатися! Мінору, ти можеш це зробити! Мінору підняв обличчя й поглянув на Реймонда, що стояв поряд. Реймонд мимоволі стиснувся і затамував дихання. В очах Мінору чомусь було відчуття безпорадності. – Я не змушуватиму. Якщо вона не захоче, я не зроблю її такою як ти. – Тільки-но!.. – Я пообіцяв. Що не буду її змушувати. Пробурмотів Мінору, голосом старого, який втратив надію в житті. Реймонд міг лише мовчки стояти. ◊ ◊ ◊ Вісімнадцятого липня, о двадцятій п’ятдесят п’ять. Залишивши Міюкі в дома, а Ліну з нею, як охорону, Тацуя наодинці відвідав храм Кіючійодзі. Цей візит не був раптовим. Він, вже один раз, о десятій, відвідав цей храм і попросив Якумо домовитись про зустріч з Тодоу Аобою. Вони двоє серйозно посварилися близько тижня тому, але Тацуя і Якумо розійшлися зі ставленням ніби цього не було і в першій половині дня Якумо зателефонував додому Тацуї, щоб повідомити, що зустріч сьогодні о дев’ятій вечора. Після того як учень Якумо провів його в бічну кімнату, він почекав п’ять хвилин. О дев’ятій годині, Якумо привів Тодоу Аобу і той сів на головне місце. – Щиро перепрошую, що покликав вас сьогодні. – Вистачить привітань. Йотсуба Тацуя, підніми голову. Тацуя слухняно підняв голову. Незважаючи на середину літа, Тодоу був у такому ж розкішному костюмі, як і коли вони зустрічалися раніше. – У тебе є про що попросити сьогодні? Не стримуйся, говори. – З вдячністю скористаюся вашою пропозицією і відразу перейду до справи. Ваша Ясновельможність, це пов’язано зі стримуванням, яке ви мені доручили, чи не могли б ви організувати так, щоб я міг законно використовувати військові сили, навіть якщо покину бригаду один-нуль-один та втрачу статус особливого офіцера. Тацуя справді не стримувався і відразу озвучив своє прохання Тодоу. Тодоу не розгнівався, а з цікавістю усміхнувся. – А я думав, що це буде пов’язано з проханням від Ваєтта Кертіса. – Думаю, з цим питанням звернеться глава. – Гм... Тодоу все ще радісно дивився на Тацую. – Звісно, вона консультувалась зі мною. І що до того, що Аша Чандрасехар звернулася з проханням про співпрацю. – Ви вже знаєте? З холодним обличчям пройшов повз провокацію Тодоу Тацуя. – Добре. Тодоу навіть не зважав на його ставлення. – Якщо ти не зможеш вільно використовувати свою силу, ця країна втратить в обороні. Кивнув Тодоу і схрестив руки. – Мій авторитет не можна проявляти в цьому світі відкрито. Важко надати публічні привілеї лише одній людині. Однак… Тодоу забрав руки з грудей. – Можна домовитись, що по факту, тебе не звинуватять у злочині. – Можете зробити мені послугу? – Гаразд. Сидячи на колінах на татамі, Тацуя впав ниць. – Але чому ти не владах з Саекі? Глядячи на його спину, дражнячи, запитав Тодоу. – Її ясновельможності Саекі не подобається той факт, що наша родина переховує Ангеліну Кудоу Шіелдс. Відповів Тацуя, піднявши обличчя. – Анджі Сіріус переховує не родина Йотсуба, а ти. – Я. Тацуя знову використав займенник першої особи «Я» замість «Дзібун». – Думаю вона більше не буде Анджі Сіріус. – Хо. – Хей. Озвався не лише Тодоу, а і Якумо, що досі мовчав. – Думаю, не бажаю?.. З усмішкою запитав у Тацуї Якумо – Так. Так станеться, незалежно від моєї волі. – Ха-ха. Сподіваюся станеться. Якумо все ще сміявся, але Тодоу вже повернув своє справжнє обличчя. – Після смерті Кудо, у Саекі залишився емоційний осад. Можливо це також має ефект. На обличчі Тацуї промайнуло здивування. Він припускав, що Саекі діє лише з розрахунку дипломатичних вигод та втрат, але, здавалося це не так, як виглядало на поверхні. – Однак цій країні буде вигідніше, якщо ваші стосунки з Саекі будуть розірвані. Така сила не повинна перебувати під впливом одного військового офіцера. Зараз Тацуя не знав як треба вчинити, тому лише легко, але чемно вклонився. – Я зрозумів ситуацію. У Тодоу, здавалося, не було проблем з цією реакцією. – Як я вже говорив раніше, твій статус солдата краще залиш на мене. А ти, коли вирішиш, що це потрібно, захистиш цю країну так, як це потрібно. – Вас зрозумів. Тацуя знову вклонився. Над ним знову пролунав голос Тодоу. – Ти також можеш прийняти пропозицію Ваєтта Кертіса. Політикам та бюрократам це не сподобається, але втеча Бенджаміна Лоуренса була б якраз доречною, щоб продемонструвати твою силу. Однак ні в якому разі не можна знищувати в’язницю Мідвей. Перевищення дози ліків перетворює їх на отруту. – Зрозумів. Очевидно, Тодоу тримав на умі необхідність військового стримування USNA. Можливо, він був незадоволений через напад на острів Міякі. Маючи це на увазі, Тацуя відповів, лежачи ниць. – Навіть під час порятунку Сакурай Мінамі не потрібно брати до розрахунку шкоду, завдану американським військовим, якщо вона не надто велика. Знищити базу Перл і Гермес це занадто, але, якщо мова йде про один авіаносець, це нормально. – Я хочу зробити це максимально тихо. – Це теж було б добре. Однак є одна умова. ...Можеш підняти голову. – Що я повинен зробити? Запитав Тацуя, повільно підводячись. Тодоу без проблем озвучив умову. – Не повертай Кудо Мінору. – Чи можна його не вбивати? Тієї ночі Тацуя почув від Якумо, що Тодоу та його колеги мають алергічну реакцію на усяку не людську нечисть. Він почув про «умову» і очікував, що від нього вимагатимуть знищити Паразита. – Не вимагається. З тим що відбувається в Америці, мають розбиратися американці. – Вас зрозумів. ... Інакше кажучи, для Тодоу було б добре, якби в Японії не було всяких демонів. Тацуя в черговий раз це зрозумів. Здібності Мінору також були цінними, але для Тацуї повернення Мінамі було важливішим. Умова поставлена Тодоу, була не тим, чому він повинен опиратися. – Я вживу заходів, щоб ти зміг виїхати з країни. Ти ж не хочеш, щоб тебе турбували через нудні звинувачення в таємному виїзді з країни? – …Дуже вам дякуємо. Тацуя не очікував, що Тодоу так його підтримає. Звичайно, якщо він розірве зв’язки з Силами Самооборони, його можуть серйозно звинуватити в незаконних діях, які досі не помічали. Якщо говорити про нинішню справу, то в першу чергу, мова йде про незаконний виїзд з країни. Проте Тацуя зрозумів, що це неминучий ризик. – Якумо. Тодоу озирнувся назад і покликав Якумо. – Тацуя-кун, ось. Якумо підсунувся ближче до Тацуї, по діагоналі й дістав з-за пазухи обгортку з крепу5, кольору індиго. Взявши запропоновану обгортку з крепу, Тацуя поглядом запитав Якумо: «Можна відкрити?». – Можеш відкрити. Відповів йому Тодоу. – Так. Те що загорнуте в обгортку з крепу, було офіційним паспортом зі штампом виїзду. Мета виїзду — технічне співробітництво з USNA. По суті Тацуя, нібито їхав до USNA як магічний інженер. Тодоу і Якумо задоволено посміхнулися, побачивши на обличчі Тацуї неприховане здивування. – Це ідея Якумо. Можеш вважати це знаком вибачення, що він потурбував тебе днями. – Я не мав наміру заважати, але що було те було. Незалежно від причин, наприклад роздратування чи вибачення, не було сумнівів, що це корисний предмет для Тацуї. Він ввічливо вклонився, прийнявши доброту двох людей.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!