[4]

[4]

Вісімнадцятого числа, о п’ятнадцятій годині за японським часом, сімнадцятого числа, о дев’ятнадцятій — за місцевим. В порт військової бази Перл і Гермес на Північно-західних Гавайських островах, прибув транспортний корабель ВМС Америки.

Само по собі, це не заслуговувало особливої уваги. Було не дивно, якби з нього зійшла велика кількість озброєних солдатів. Тут була база постачання ВМС США. Розумно, що десант повинен відпочивати зі зброєю в руках.

Незвичним було те, що їхні обличчя були напружені, ніби вони намагалися проникнути на територію ворога. Вони заглушили свої кроки, затамували подих і, замість будівель бази, попрямували до іншого транспортного судна.

Їх цілю був пришвартований підводний човен «Корал». Це був корабель, на якому Мінору і Мінамі прибули з берегів Йокосуки та все ще знаходилися на борту.

У кают транспортного корабля «Корал» не було вікон. На відміну від цивільних пасажирських кораблів, військові кораблі від початку мають мало вікон, які є конструктивним недоліком, але оскільки «Корал» був підводним човном, і внутрішня і зовнішня частини повинні були бути ізольовані. Мінамі, яка зачинилася в виділеній їй каюті, тож не знала, що незабаром на дворі настане захід сонця, але навіть якщо світло і звук заблоковані, їй передалися якісь відчуття. Мінамі шостим чуттям відчула, що до неї наближається атмосфера з дурним запахом.

Оскільки це військова база, то природно, що відчувається «димний запах», так вона собі сказала, але погане передчуття лише зростало.

В кімнаті пролунав дверний дзвінок. Водна хвиля підскочила до герметичних дверей і відімкнула їх.

Двері потягнули й відкрили зовні.

– Можна увійти?

Як було написано на табличці, відвідувачем був Мінору.

– Так, будь ласка.

Мінамі зробила крок назад і запросила Мінору до каюти.

Він прослизнув до кімнати Мінамі через трохи відкриті двері, закрив і замкнув їх.

– Зовні відбувається, щось дивне. До цього корабля поспішають десятки солдат.

Мінамі кивнула. Слова Мінору викликали у неї думку «то ось що це було», а не «неможливо».

– Ні Реймонд, ні лейтенант Спіка не знають що відбувається. Я не думаю, що американські солдати можуть направити стволи один на одного, але думаю нам краще триматися разом.

Мінамі знову кивнула, трохи більш напружено, ніж раніше.

Не думаючи «це не припустимо». Вона погодилась, що «краще бути разом».

На транспортний корабель «Мідвей» який атакував острів Міякі сіли понад двадцять Паразитів і сформували атакуючий загін, але серед екіпажу та пасажирів «Коралу» лише троє: Мінору, Реймонд і Спіка. Екіпаж виконував накази прибічників жорстокого ставлення до Японії в Пентагоні і отримав наказ підтримувати лише Паразитів, Які проявляють ворожість до Японії.

Однак для військовослужбовців і військових бюрократів, які фізично і релігійно не сприймають Паразитів, не має різниці між «співпрацею з Паразитами» і «підкорятися паразитам». А команда Корала, що співпрацює з Паразитами — не «такі самі американські солдати», а «прислужники, що руйнують їх батьківщину».

Навіть якщо вони не можуть націлити зброю на своїх співробітників, вони не соромитимуться випустити кулю в «прислужників диявола». Особливо, якщо це команда командира. Мабуть, саме такий настрій мали солдати, яким було наказано атакувати Корал.

Через структуру корпусу, що плаває під водою, лише приблизно чверть Коралу знаходилося над поверхнею води, навіть коли пришвартований в порту. І все-таки, на відміну від звичайних підводних човнів, тут був великий люк для транспортування вантажів, тому не буде незручностей, таких як, коли тільки могла увійти й вийти лише одна людина.

Понад шістдесят солдатів обліпили вантажний люк і тихо пробили в ньому діру.

Екіпаж Корала був шокований цим безчинством.

До екіпажу входило близько сто двадцяти осіб. Це вдвічі більше, ніж солдатів, які проникнули на човен. Попри цю чисельну перевагу, ступінь готовності сторін сильно відрізнявся. Екіпаж Коралу не міг нічого протипоставити і їх розстрілювали один за одним.

Принцип поширення Паразитів досі не відомий. Минулої зими Паразити не змогли збільшити свою чисельність ні в Сполучених Штатах, ні в Японії. Однак у цьогорічному випадку, наскільки було відомо, понад півсотні людей перетворилися на Паразитів через, так зване, вторинне зараження, не в результаті експериментів з мікрочорними дірами, а в результаті контакту з Паразитами.

Екіпаж Коралу провів з Паразитами близько трьох днів у закритому середовищі. Їх розстрілювали, бо підозрювали в заражені. Поки не зрозумілий принцип «зараження», існує ймовірність, що весь екіпаж паразитований. Оскільки Паразита «вилікувати» не можливо, «хворого» необхідно «утилізувати», щоб запобігти поширенню «інфекції». ...Такими були аргументи однієї радикальної групи консерваторів у Пентагоні.

Якщо необхідно «утилізувати» весь екіпаж, видавалося менш ризикованим підірвати та потопити весь Корал. Екіпаж не був беззбройним. Не можливо було ігнорувати можливість втрат у наступальному загоні, в наслідок контратаки.

Якраз перед несподіваним нападом, з’явилася така думка. Якщо при здійсненні «божої справедливості», не треба заходити так далеко, а коли це заради «божої справедливості» то не має потреби обирати засоби.

Варіант з підривом та затопленням був відхилений, тому що не було впевненості, що це знищить Паразитів. Вони навіть не знали чи вдасться вбити простого мага, просто затопивши його. У випадку з демонами, Паразитами, їх не знищити, навіть якщо вони помруть.

Тому атакуючий підрозділ отримав наказ застрелити всіх «срібно-кристалічними кулями».

«Срібно-кристалічна» не має речовини під назвою «срібний кристал», ця куля зі загостреним кристалічним осердям, що було покрите сріблом дев’ятсот дев’яносто дев’ятої проби, до якого додана невелика кількість нікелю. Це була зброя проти демонів, яку переважно використовували протестантські екзорцисти, що діяли в колишніх USA.

Порівняно з католиками, у магічних бойових організаціях протестантів менше традицій. Але ще до того, як існування магії стало очевидним, потреби в екзорцистах існували по всьому світу. Колишня протестантська організація USA скористалася відсутністю традицій екзорцизму для створення зброї проти демонів, оптимізованої під культуру вогнепальної зброї.

На жаль, Зірки не близькі з екзорцистами, оскільки Зірки забирали молодих магів, на яких поклали око екзорцисти, під час першого інциденту з Паразитами, відділ постачання не зміг роздобути ці кулі для Ліни. Проте нині, в ім’я позбавлення від Паразитів, які роз’їдали Зірки, екзорцисти співпрацювали з консервативною фракцією.

Однак поки невідомо, чи дійсно срібно-кристальні кулі ефективні проти Паразитів.

У хвості загону солдатів, під його захистом, були три чоловіки у чорних халатах. Один в літах і двоє ще молоді. На шиях у них висіли палантини з вишитими хрестами, а в лівих руках вони тримали великі хрести близько шістдесяти сантиметрів заввишки. Це були ті самі екзорцисти — древні маги капелани.

Вони не були високопоставленими демонами, і їхня магічна сила атаки була не такою вже й сильною, але їх очікувана роль полягала у вбивстві Паразитів магією. Щоб виконати свою роль, три екзорцисти почали молитися, виставивши хрести перед собою.

Імпульс від розбиття вантажного люка передався в каюту Мінамі, у вигляді поштовху.

Мінору, який здивовано, широко відкрив очі, відразу ж наполовину опустив повіки. З таким виразом він нахмурився..

– Блокують...

Піднявши повіки, Мінору помітив, що Мінамі стурбовано дивиться на нього.

На мить Мінору задумався, чи варто пояснити цю ненормальну ситуацію Мінамі, але він подумав, що, якщо нічого не сказати, це скоріше викличе занепокоєння.

– ...Я не можу телепатично зв’язатися з Реймондом і лейтенантом Спікою.

– Заблоковано?

Мінору ще не розповів Мінамі про можливості Паразитів. Вона не знала різниці між мисленнєвим зв’язком Паразитів і телепатією, і не надто здивувалась, що спілкування заблоковане. Подібно до того, як заклинання заважає активації магії, можливо, можна втручатися в телепатію.

Але спілкування Паразитів і телепатія принципово відрізнялася. Паразити мають індивідуальну, але разом з тим й спільну свідомість. Телепатія Паразитів рівнозначна діалогу із самим собою, оскільки відбувається в одній свідомості. Навіть якщо хвилю думок, між окремими свідомостями блокується, це не завадить спілкуванню між Паразитами. Це не можливо, якщо не вдасться втрутитися в расову свідомість, яку поділяють всі Паразити.

Вміння це зробити, означає, що можливо перешкодити та послабити здібності самих Паразитів.

– Пані Мінамі, залишайтеся зі мною.

Мінору повернувся до дверей, з Мінамі за спиною.

Мінамі також зробила напружене обличчя і відповіла, Мінору, який демонстрував велике напруження, лише одним словом «Так».

Із-за повністю звуконепроникної стіни не доносилося жодного звуку. Передавалася лише неприємна атмосфера, від якої по шкірі бігали поколювання.

Мінору не лише охороняв двері. Намагаючись поспілкуватися з Реймондом і Спікою, він одночасно намагався своїм «поглядом» побачити, що відбувається. Однак, навіть коли він спробував використати «Погляд духів», він міг лише смутно побачити інформацію.

«Діє техніка, що перешкоджає розумовим функціям монстрів, Паразитів, поза тілом?»

Ймовірно, це робота древнього мага, який володіє магічною системою, що спеціалізується на вигнанні злих духів і демонів, а також інших не людських істот. Це була лише його здогадка, виходячи з того, що телепатія не можлива.

Магія і «погляд» не були повністю запечатані. Він зрозумів що зовні відбуваються вбивства, і зміг помітити що його магії заважають три маги.

«...Треба спочатку позбутися від них?»

Запитав себе Мінору. Хоча вони заважали лише магії, вони втручаються в його свідомість, іншими словами, втручаються в самого Мінору. Це очевидний ворожий акт.

«Ви не заберете мого життя. Я також не заберу ваші.»

Сказав собі Мінору і вирішив дати відсіч.

В затуманеному полі зору він націлився на древнього мага, що заважав його магії.

Все йшло не так гладко, як він очікував. Щоб подолати блокаду антимагічної техніки, йому довелося несподівано зосередити свідомість, і його увага до оточення була знехтувана, але Мінору, що відволікся на контратаку, цього не помітив.

Він обрав магію «Іскра». Це найпростіша техніка в магії звільнення, в якій він був досить вмілий. Зазвичай ця магія, іонізує не велику кількість повітря, але Мінору примусово витягнув електрони з одягу ворожих магів.

Удар електричним струмом, створений в безпосередній близькості, пробігся по шкірі ворожих магів.

Успіх знешкодження ворога електричним струмом був підтверджений зникненням втручання в його розум.

Мінору повернув ясність свідомості й «поглядом духів» побачив, що зараз відбувається.

«!..»

– Шановний Мінору!

Майже в той самий час, як він сам це усвідомив, до його вух дійшло попередження Мінамі.

Двері каюти, що мали бути зачинені, енергійно відчинилися. В них був звичайний замок з внутрішнім засувом з не магічного металу. Тому відкрити герметичні двері ззовні практично не можливо. Ідея про те, що двері були відчинені психокінезом, спала на думку після того, як ситуація вирішилася.

Шість стволів було спрямовано на Мінамі і Мінору. Він активував «іскру» лише силою думки. Але це відбулося одночасно з тим як Мінору помітив солдат. Навіть Паразити, повинні дотримуватися принципів системи магії і не можуть використовувати її несвідомо. Побудова магічної формули сама по собі є процесом, що відбувається в області несвідомого, але потрібно усвідомлювати магію, яку ви використовуєте. Паразиту не потрібна навіть послідовність активації, не кажучи вже про CAD, але час, від розпізнання ворога до активації магії, не дорівнював нулю.

Мінору знадобилося п’ять десятих секунди, щоб розпізнати солдатів та стволи й вирішити активувати Іскру.

На той момент пальці солдат вже натиснули на курки.

Кулі пролетіли крізь іонізоване повітря

Шестеро солдатів отримали удар струмом і впали на підлогу.

А кулі, що вилетіли з шести стволів.

Їх зупинив об’єктний щит, який розгорнула Мінамі.

Часто вважають, що легше і швидше просто подумати, але людська реакція може бути швидшою за думку. Мінамі, що пройшла підготовку бойового мага, рефлекторно маніпулювала CAD, щоб активувати магію бар’єра, як тільки помітила спробу ворожого вторгнення.

Втративши кінетичну енергію, кулі впали на підлогу.

Мінамі безсило впала на коліна.

– Пані Мінамі! Ви в порядку?!

Замість ослабілого бар’єра Мінамі, Мінору розгорнув міцний об’єктний, термостійкий та електромагнітний. Під щитом, під який навіть світло не проникало, за допомогою слабкої плазми, Мінору створив тепле світло та опустившись на одне коліно біля Мінамі, і узяв її за плечі.

Він спробував потрясти її, але в момент одумався.

Побачив, як на скривленому від болю обличчі Мінамі з’явилася посмішка.

– Я в-по-рядку.

Переривчасто відповіла Мінамі, що говорило, що вона зовсім не в порядку.

– Все стало...ся раптово, тому я просто... не змогла... Відре...гулювати необхідну силу.

– Достатньо! Не розмовляйте!

Мінору рефлекторно обняв Мінамі обома руками.

Його обличчя зблідло, як і у неї.

Він згадав, що використання магії скорочує життя Мінамі.

Саме тому він викрав Мінамі.

Він не хотів, щоб вона померла, тому перестав бути людиною і порекомендував вчинити так Мінамі.

Проте.

Через його необережність.

Він допустив, щоб Мінамі використала магію.

Зараз його не цікавили, ні нові атаки ворогів, ні телепатичний сигнал від Реймонда, він відкинув це все і міцно обняв Мінамі.

Бій закінчився через двадцять хвилин.

Оскільки Мінору знешкодив екзорцистів, Зої Спіка змогла продемонструвати свою істину бойову силу. За таких умов, лейтенант Спіка стане найсильнішою Зіркою першого класу, найсильнішого підрозділу USNA «Зірки». Вона самостійно знешкодила майже половину десантно-штурмової групи.

Половина, що залишалася, втратила мотивацію продовжувати бій, бо фанатичного командира застрелили. Екіпаж Коралу також прийняв їх капітуляцію, попри бажання помститися за смерть товаришів, тому ситуація не закінчилась тотальним знищенням однієї зі сторін.

Проте.

Мінору і Мінамі були врятовані майже через годину після закінчення битви.

– … Мінору. Як вона?

– Біль, схоже, спав і вона спить. Здається, ліки, які їй дали, діють.

Відразу після завершення битви, заборону на сходження на берег екіпажу Корала зняли. Мінору також дозволили зійти, а Мінамі доставили до медпункту бази. Мінору деякий час побув з нею, але тепер сидів на пірсі, вдивляючись в нічне море.

– Он як...

Кивнув Реймонд і не зміг підібрати наступних слів.

– … Це моя провина.

Мінору обхопив коліна й опустив голову.

– Я не повинен був дозволяти їй використовувати магію...

– Ні... Це не твоя провина. Ти не міг передбачити, що солдати Штатів нападуть на нас на базі Штатів.

– Лейтенант Спіка вже вибачилася за це. Оскільки це наш внутрішній конфлікт, ми зробимо все, щоб вилікувати пані Мінамі, що була втягнута.

Мінору слабо, самопринизливо посміхнувся.

– Я знаю, що є лише один спосіб її вилікувати...

– Якщо так!

Підвищив голос Реймонд.

– Це не та ситуація, коли ти ще можеш вагатися! Мінору, ти можеш це зробити!

Мінору підняв обличчя й поглянув на Реймонда, що стояв поряд.

Реймонд мимоволі стиснувся і затамував дихання.

В очах Мінору чомусь було відчуття безпорадності.

– Я не змушуватиму. Якщо вона не захоче, я не зроблю її такою як ти.

– Тільки-но!..

– Я пообіцяв. Що не буду її змушувати.

Пробурмотів Мінору, голосом старого, який втратив надію в житті.

Реймонд міг лише мовчки стояти.

◊ ◊ ◊

Вісімнадцятого липня, о двадцятій п’ятдесят п’ять.

Залишивши Міюкі в дома, а Ліну з нею, як охорону, Тацуя наодинці відвідав храм Кіючійодзі.

Цей візит не був раптовим. Він, вже один раз, о десятій, відвідав цей храм і попросив Якумо домовитись про зустріч з Тодоу Аобою. Вони двоє серйозно посварилися близько тижня тому, але Тацуя і Якумо розійшлися зі ставленням ніби цього не було і в першій половині дня Якумо зателефонував додому Тацуї, щоб повідомити, що зустріч сьогодні о дев’ятій вечора.

Після того як учень Якумо провів його в бічну кімнату, він почекав п’ять хвилин. О дев’ятій годині, Якумо привів Тодоу Аобу і той сів на головне місце.

– Щиро перепрошую, що покликав вас сьогодні.

– Вистачить привітань. Йотсуба Тацуя, підніми голову.

Тацуя слухняно підняв голову. Незважаючи на середину літа, Тодоу був у такому ж розкішному костюмі, як і коли вони зустрічалися раніше.

– У тебе є про що попросити сьогодні? Не стримуйся, говори.

– З вдячністю скористаюся вашою пропозицією і відразу перейду до справи. Ваша Ясновельможність, це пов’язано зі стримуванням, яке ви мені доручили, чи не могли б ви організувати так, щоб я міг законно використовувати військові сили, навіть якщо покину бригаду один-нуль-один та втрачу статус особливого офіцера.

Тацуя справді не стримувався і відразу озвучив своє прохання Тодоу.

Тодоу не розгнівався, а з цікавістю усміхнувся.

– А я думав, що це буде пов’язано з проханням від Ваєтта Кертіса.

– Думаю, з цим питанням звернеться глава.

– Гм...

Тодоу все ще радісно дивився на Тацую.

– Звісно, вона консультувалась зі мною. І що до того, що Аша Чандрасехар звернулася з проханням про співпрацю.

– Ви вже знаєте?

З холодним обличчям пройшов повз провокацію Тодоу Тацуя.

– Добре.

Тодоу навіть не зважав на його ставлення.

– Якщо ти не зможеш вільно використовувати свою силу, ця країна втратить в обороні.

Кивнув Тодоу і схрестив руки.

– Мій авторитет не можна проявляти в цьому світі відкрито. Важко надати публічні привілеї лише одній людині. Однак…

Тодоу забрав руки з грудей.

– Можна домовитись, що по факту, тебе не звинуватять у злочині.

– Можете зробити мені послугу?

– Гаразд.

Сидячи на колінах на татамі, Тацуя впав ниць.

– Але чому ти не владах з Саекі?

Глядячи на його спину, дражнячи, запитав Тодоу.

– Її ясновельможності Саекі не подобається той факт, що наша родина переховує Ангеліну Кудоу Шіелдс.

Відповів Тацуя, піднявши обличчя.

– Анджі Сіріус переховує не родина Йотсуба, а ти.

– Я.

Тацуя знову використав займенник першої особи «Я» замість «Дзібун».

– Думаю вона більше не буде Анджі Сіріус.

– Хо.

– Хей.

Озвався не лише Тодоу, а і Якумо, що досі мовчав.

– Думаю, не бажаю?..

З усмішкою запитав у Тацуї Якумо

– Так. Так станеться, незалежно від моєї волі.

– Ха-ха. Сподіваюся станеться.

Якумо все ще сміявся, але Тодоу вже повернув своє справжнє обличчя.

– Після смерті Кудо, у Саекі залишився емоційний осад. Можливо це також має ефект.

На обличчі Тацуї промайнуло здивування. Він припускав, що Саекі діє лише з розрахунку дипломатичних вигод та втрат, але, здавалося це не так, як виглядало на поверхні.

– Однак цій країні буде вигідніше, якщо ваші стосунки з Саекі будуть розірвані. Така сила не повинна перебувати під впливом одного військового офіцера.

Зараз Тацуя не знав як треба вчинити, тому лише легко, але чемно вклонився.

– Я зрозумів ситуацію.

У Тодоу, здавалося, не було проблем з цією реакцією.

– Як я вже говорив раніше, твій статус солдата краще залиш на мене. А ти, коли вирішиш, що це потрібно, захистиш цю країну так, як це потрібно.

– Вас зрозумів.

Тацуя знову вклонився.

Над ним знову пролунав голос Тодоу.

– Ти також можеш прийняти пропозицію Ваєтта Кертіса. Політикам та бюрократам це не сподобається, але втеча Бенджаміна Лоуренса була б якраз доречною, щоб продемонструвати твою силу. Однак ні в якому разі не можна знищувати в’язницю Мідвей. Перевищення дози ліків перетворює їх на отруту.

– Зрозумів.

Очевидно, Тодоу тримав на умі необхідність військового стримування USNA. Можливо, він був незадоволений через напад на острів Міякі. Маючи це на увазі, Тацуя відповів, лежачи ниць.

– Навіть під час порятунку Сакурай Мінамі не потрібно брати до розрахунку шкоду, завдану американським військовим, якщо вона не надто велика. Знищити базу Перл і Гермес це занадто, але, якщо мова йде про один авіаносець, це нормально.

– Я хочу зробити це максимально тихо.

– Це теж було б добре. Однак є одна умова. ...Можеш підняти голову.

– Що я повинен зробити?

Запитав Тацуя, повільно підводячись.

Тодоу без проблем озвучив умову.

– Не повертай Кудо Мінору.

– Чи можна його не вбивати?

Тієї ночі Тацуя почув від Якумо, що Тодоу та його колеги мають алергічну реакцію на усяку не людську нечисть. Він почув про «умову» і очікував, що від нього вимагатимуть знищити Паразита.

– Не вимагається. З тим що відбувається в Америці, мають розбиратися американці.

– Вас зрозумів.

... Інакше кажучи, для Тодоу було б добре, якби в Японії не було всяких демонів.

Тацуя в черговий раз це зрозумів.

Здібності Мінору також були цінними, але для Тацуї повернення Мінамі було важливішим. Умова поставлена Тодоу, була не тим, чому він повинен опиратися.

– Я вживу заходів, щоб ти зміг виїхати з країни. Ти ж не хочеш, щоб тебе турбували через нудні звинувачення в таємному виїзді з країни?

– …Дуже вам дякуємо.

Тацуя не очікував, що Тодоу так його підтримає.

Звичайно, якщо він розірве зв’язки з Силами Самооборони, його можуть серйозно звинуватити в незаконних діях, які досі не помічали. Якщо говорити про нинішню справу, то в першу чергу, мова йде про незаконний виїзд з країни. Проте Тацуя зрозумів, що це неминучий ризик.

– Якумо.

Тодоу озирнувся назад і покликав Якумо.

– Тацуя-кун, ось.

Якумо підсунувся ближче до Тацуї, по діагоналі й дістав з-за пазухи обгортку з крепу5, кольору індиго.

Взявши запропоновану обгортку з крепу, Тацуя поглядом запитав Якумо: «Можна відкрити?».

– Можеш відкрити.

Відповів йому Тодоу.

– Так.

Те що загорнуте в обгортку з крепу, було офіційним паспортом зі штампом виїзду.

Мета виїзду — технічне співробітництво з USNA. По суті Тацуя, нібито їхав до USNA як магічний інженер.

Тодоу і Якумо задоволено посміхнулися, побачивши на обличчі Тацуї неприховане здивування.

– Це ідея Якумо. Можеш вважати це знаком вибачення, що він потурбував тебе днями.

– Я не мав наміру заважати, але що було те було.

Незалежно від причин, наприклад роздратування чи вибачення, не було сумнівів, що це корисний предмет для Тацуї.

Він ввічливо вклонився, прийнявши доброту двох людей.