Вісімнадцятого числа, о п’ятнадцятій годині за японським часом, сімнадцятого числа, о дев’ятнадцятій — за місцевим. В порт військової бази Перл і Гермес на Північно-західних Гавайських островах, прибув транспортний корабель ВМС Америки.
Само по собі, це не заслуговувало особливої уваги. Було не дивно, якби з нього зійшла велика кількість озброєних солдатів. Тут була база постачання ВМС США. Розумно, що десант повинен відпочивати зі зброєю в руках.
Незвичним було те, що їхні обличчя були напружені, ніби вони намагалися проникнути на територію ворога. Вони заглушили свої кроки, затамували подих і, замість будівель бази, попрямували до іншого транспортного судна.
Їх цілю був пришвартований підводний човен «Корал». Це був корабель, на якому Мінору і Мінамі прибули з берегів Йокосуки та все ще знаходилися на борту.
У кают транспортного корабля «Корал» не було вікон. На відміну від цивільних пасажирських кораблів, військові кораблі від початку мають мало вікон, які є конструктивним недоліком, але оскільки «Корал» був підводним човном, і внутрішня і зовнішня частини повинні були бути ізольовані. Мінамі, яка зачинилася в виділеній їй каюті, тож не знала, що незабаром на дворі настане захід сонця, але навіть якщо світло і звук заблоковані, їй передалися якісь відчуття. Мінамі шостим чуттям відчула, що до неї наближається атмосфера з дурним запахом.
Оскільки це військова база, то природно, що відчувається «димний запах», так вона собі сказала, але погане передчуття лише зростало.
В кімнаті пролунав дверний дзвінок. Водна хвиля підскочила до герметичних дверей і відімкнула їх.
Двері потягнули й відкрили зовні.
– Можна увійти?
Як було написано на табличці, відвідувачем був Мінору.
– Так, будь ласка.
Мінамі зробила крок назад і запросила Мінору до каюти.
Він прослизнув до кімнати Мінамі через трохи відкриті двері, закрив і замкнув їх.
– Зовні відбувається, щось дивне. До цього корабля поспішають десятки солдат.
Мінамі кивнула. Слова Мінору викликали у неї думку «то ось що це було», а не «неможливо».
– Ні Реймонд, ні лейтенант Спіка не знають що відбувається. Я не думаю, що американські солдати можуть направити стволи один на одного, але думаю нам краще триматися разом.
Мінамі знову кивнула, трохи більш напружено, ніж раніше.
Не думаючи «це не припустимо». Вона погодилась, що «краще бути разом».
На транспортний корабель «Мідвей» який атакував острів Міякі сіли понад двадцять Паразитів і сформували атакуючий загін, але серед екіпажу та пасажирів «Коралу» лише троє: Мінору, Реймонд і Спіка. Екіпаж виконував накази прибічників жорстокого ставлення до Японії в Пентагоні і отримав наказ підтримувати лише Паразитів, Які проявляють ворожість до Японії.
Однак для військовослужбовців і військових бюрократів, які фізично і релігійно не сприймають Паразитів, не має різниці між «співпрацею з Паразитами» і «підкорятися паразитам». А команда Корала, що співпрацює з Паразитами — не «такі самі американські солдати», а «прислужники, що руйнують їх батьківщину».
Навіть якщо вони не можуть націлити зброю на своїх співробітників, вони не соромитимуться випустити кулю в «прислужників диявола». Особливо, якщо це команда командира. Мабуть, саме такий настрій мали солдати, яким було наказано атакувати Корал.
Через структуру корпусу, що плаває під водою, лише приблизно чверть Коралу знаходилося над поверхнею води, навіть коли пришвартований в порту. І все-таки, на відміну від звичайних підводних човнів, тут був великий люк для транспортування вантажів, тому не буде незручностей, таких як, коли тільки могла увійти й вийти лише одна людина.
Понад шістдесят солдатів обліпили вантажний люк і тихо пробили в ньому діру.
Екіпаж Корала був шокований цим безчинством.
До екіпажу входило близько сто двадцяти осіб. Це вдвічі більше, ніж солдатів, які проникнули на човен. Попри цю чисельну перевагу, ступінь готовності сторін сильно відрізнявся. Екіпаж Коралу не міг нічого протипоставити і їх розстрілювали один за одним.
Принцип поширення Паразитів досі не відомий. Минулої зими Паразити не змогли збільшити свою чисельність ні в Сполучених Штатах, ні в Японії. Однак у цьогорічному випадку, наскільки було відомо, понад півсотні людей перетворилися на Паразитів через, так зване, вторинне зараження, не в результаті експериментів з мікрочорними дірами, а в результаті контакту з Паразитами.
Екіпаж Коралу провів з Паразитами близько трьох днів у закритому середовищі. Їх розстрілювали, бо підозрювали в заражені. Поки не зрозумілий принцип «зараження», існує ймовірність, що весь екіпаж паразитований. Оскільки Паразита «вилікувати» не можливо, «хворого» необхідно «утилізувати», щоб запобігти поширенню «інфекції». ...Такими були аргументи однієї радикальної групи консерваторів у Пентагоні.
Якщо необхідно «утилізувати» весь екіпаж, видавалося менш ризикованим підірвати та потопити весь Корал. Екіпаж не був беззбройним. Не можливо було ігнорувати можливість втрат у наступальному загоні, в наслідок контратаки.
Якраз перед несподіваним нападом, з’явилася така думка. Якщо при здійсненні «божої справедливості», не треба заходити так далеко, а коли це заради «божої справедливості» то не має потреби обирати засоби.
Варіант з підривом та затопленням був відхилений, тому що не було впевненості, що це знищить Паразитів. Вони навіть не знали чи вдасться вбити простого мага, просто затопивши його. У випадку з демонами, Паразитами, їх не знищити, навіть якщо вони помруть.
Тому атакуючий підрозділ отримав наказ застрелити всіх «срібно-кристалічними кулями».
«Срібно-кристалічна» не має речовини під назвою «срібний кристал», ця куля зі загостреним кристалічним осердям, що було покрите сріблом дев’ятсот дев’яносто дев’ятої проби, до якого додана невелика кількість нікелю. Це була зброя проти демонів, яку переважно використовували протестантські екзорцисти, що діяли в колишніх USA.
Порівняно з католиками, у магічних бойових організаціях протестантів менше традицій. Але ще до того, як існування магії стало очевидним, потреби в екзорцистах існували по всьому світу. Колишня протестантська організація USA скористалася відсутністю традицій екзорцизму для створення зброї проти демонів, оптимізованої під культуру вогнепальної зброї.
На жаль, Зірки не близькі з екзорцистами, оскільки Зірки забирали молодих магів, на яких поклали око екзорцисти, під час першого інциденту з Паразитами, відділ постачання не зміг роздобути ці кулі для Ліни. Проте нині, в ім’я позбавлення від Паразитів, які роз’їдали Зірки, екзорцисти співпрацювали з консервативною фракцією.
Однак поки невідомо, чи дійсно срібно-кристальні кулі ефективні проти Паразитів.
У хвості загону солдатів, під його захистом, були три чоловіки у чорних халатах. Один в літах і двоє ще молоді. На шиях у них висіли палантини з вишитими хрестами, а в лівих руках вони тримали великі хрести близько шістдесяти сантиметрів заввишки. Це були ті самі екзорцисти — древні маги капелани.
Вони не були високопоставленими демонами, і їхня магічна сила атаки була не такою вже й сильною, але їх очікувана роль полягала у вбивстві Паразитів магією. Щоб виконати свою роль, три екзорцисти почали молитися, виставивши хрести перед собою.
Імпульс від розбиття вантажного люка передався в каюту Мінамі, у вигляді поштовху.
Мінору, який здивовано, широко відкрив очі, відразу ж наполовину опустив повіки. З таким виразом він нахмурився..
– Блокують...
Піднявши повіки, Мінору помітив, що Мінамі стурбовано дивиться на нього.
На мить Мінору задумався, чи варто пояснити цю ненормальну ситуацію Мінамі, але він подумав, що, якщо нічого не сказати, це скоріше викличе занепокоєння.
– ...Я не можу телепатично зв’язатися з Реймондом і лейтенантом Спікою.
– Заблоковано?
Мінору ще не розповів Мінамі про можливості Паразитів. Вона не знала різниці між мисленнєвим зв’язком Паразитів і телепатією, і не надто здивувалась, що спілкування заблоковане. Подібно до того, як заклинання заважає активації магії, можливо, можна втручатися в телепатію.
Але спілкування Паразитів і телепатія принципово відрізнялася. Паразити мають індивідуальну, але разом з тим й спільну свідомість. Телепатія Паразитів рівнозначна діалогу із самим собою, оскільки відбувається в одній свідомості. Навіть якщо хвилю думок, між окремими свідомостями блокується, це не завадить спілкуванню між Паразитами. Це не можливо, якщо не вдасться втрутитися в расову свідомість, яку поділяють всі Паразити.
Вміння це зробити, означає, що можливо перешкодити та послабити здібності самих Паразитів.
– Пані Мінамі, залишайтеся зі мною.
Мінору повернувся до дверей, з Мінамі за спиною.
Мінамі також зробила напружене обличчя і відповіла, Мінору, який демонстрував велике напруження, лише одним словом «Так».
Із-за повністю звуконепроникної стіни не доносилося жодного звуку. Передавалася лише неприємна атмосфера, від якої по шкірі бігали поколювання.
Мінору не лише охороняв двері. Намагаючись поспілкуватися з Реймондом і Спікою, він одночасно намагався своїм «поглядом» побачити, що відбувається. Однак, навіть коли він спробував використати «Погляд духів», він міг лише смутно побачити інформацію.
«Діє техніка, що перешкоджає розумовим функціям монстрів, Паразитів, поза тілом?»
Ймовірно, це робота древнього мага, який володіє магічною системою, що спеціалізується на вигнанні злих духів і демонів, а також інших не людських істот. Це була лише його здогадка, виходячи з того, що телепатія не можлива.
Магія і «погляд» не були повністю запечатані. Він зрозумів що зовні відбуваються вбивства, і зміг помітити що його магії заважають три маги.
«...Треба спочатку позбутися від них?»
Запитав себе Мінору. Хоча вони заважали лише магії, вони втручаються в його свідомість, іншими словами, втручаються в самого Мінору. Це очевидний ворожий акт.
«Ви не заберете мого життя. Я також не заберу ваші.»
Сказав собі Мінору і вирішив дати відсіч.
В затуманеному полі зору він націлився на древнього мага, що заважав його магії.
Все йшло не так гладко, як він очікував. Щоб подолати блокаду антимагічної техніки, йому довелося несподівано зосередити свідомість, і його увага до оточення була знехтувана, але Мінору, що відволікся на контратаку, цього не помітив.
Він обрав магію «Іскра». Це найпростіша техніка в магії звільнення, в якій він був досить вмілий. Зазвичай ця магія, іонізує не велику кількість повітря, але Мінору примусово витягнув електрони з одягу ворожих магів.
Удар електричним струмом, створений в безпосередній близькості, пробігся по шкірі ворожих магів.
Успіх знешкодження ворога електричним струмом був підтверджений зникненням втручання в його розум.
Мінору повернув ясність свідомості й «поглядом духів» побачив, що зараз відбувається.
«!..»
– Шановний Мінору!
Майже в той самий час, як він сам це усвідомив, до його вух дійшло попередження Мінамі.
Двері каюти, що мали бути зачинені, енергійно відчинилися. В них був звичайний замок з внутрішнім засувом з не магічного металу. Тому відкрити герметичні двері ззовні практично не можливо. Ідея про те, що двері були відчинені психокінезом, спала на думку після того, як ситуація вирішилася.
Шість стволів було спрямовано на Мінамі і Мінору. Він активував «іскру» лише силою думки. Але це відбулося одночасно з тим як Мінору помітив солдат. Навіть Паразити, повинні дотримуватися принципів системи магії і не можуть використовувати її несвідомо. Побудова магічної формули сама по собі є процесом, що відбувається в області несвідомого, але потрібно усвідомлювати магію, яку ви використовуєте. Паразиту не потрібна навіть послідовність активації, не кажучи вже про CAD, але час, від розпізнання ворога до активації магії, не дорівнював нулю.
Мінору знадобилося п’ять десятих секунди, щоб розпізнати солдатів та стволи й вирішити активувати Іскру.
На той момент пальці солдат вже натиснули на курки.
Кулі пролетіли крізь іонізоване повітря
Шестеро солдатів отримали удар струмом і впали на підлогу.
А кулі, що вилетіли з шести стволів.
Їх зупинив об’єктний щит, який розгорнула Мінамі.
Часто вважають, що легше і швидше просто подумати, але людська реакція може бути швидшою за думку. Мінамі, що пройшла підготовку бойового мага, рефлекторно маніпулювала CAD, щоб активувати магію бар’єра, як тільки помітила спробу ворожого вторгнення.
Втративши кінетичну енергію, кулі впали на підлогу.
Мінамі безсило впала на коліна.
– Пані Мінамі! Ви в порядку?!
Замість ослабілого бар’єра Мінамі, Мінору розгорнув міцний об’єктний, термостійкий та електромагнітний. Під щитом, під який навіть світло не проникало, за допомогою слабкої плазми, Мінору створив тепле світло та опустившись на одне коліно біля Мінамі, і узяв її за плечі.
Він спробував потрясти її, але в момент одумався.
Побачив, як на скривленому від болю обличчі Мінамі з’явилася посмішка.
– Я в-по-рядку.
Переривчасто відповіла Мінамі, що говорило, що вона зовсім не в порядку.
– Все стало...ся раптово, тому я просто... не змогла... Відре...гулювати необхідну силу.
– Достатньо! Не розмовляйте!
Мінору рефлекторно обняв Мінамі обома руками.
Його обличчя зблідло, як і у неї.
Він згадав, що використання магії скорочує життя Мінамі.
Саме тому він викрав Мінамі.
Він не хотів, щоб вона померла, тому перестав бути людиною і порекомендував вчинити так Мінамі.
Проте.
Через його необережність.
Він допустив, щоб Мінамі використала магію.
Зараз його не цікавили, ні нові атаки ворогів, ні телепатичний сигнал від Реймонда, він відкинув це все і міцно обняв Мінамі.
Бій закінчився через двадцять хвилин.
Оскільки Мінору знешкодив екзорцистів, Зої Спіка змогла продемонструвати свою істину бойову силу. За таких умов, лейтенант Спіка стане найсильнішою Зіркою першого класу, найсильнішого підрозділу USNA «Зірки». Вона самостійно знешкодила майже половину десантно-штурмової групи.
Половина, що залишалася, втратила мотивацію продовжувати бій, бо фанатичного командира застрелили. Екіпаж Коралу також прийняв їх капітуляцію, попри бажання помститися за смерть товаришів, тому ситуація не закінчилась тотальним знищенням однієї зі сторін.
Проте.
Мінору і Мінамі були врятовані майже через годину після закінчення битви.
– … Мінору. Як вона?
– Біль, схоже, спав і вона спить. Здається, ліки, які їй дали, діють.
Відразу після завершення битви, заборону на сходження на берег екіпажу Корала зняли. Мінору також дозволили зійти, а Мінамі доставили до медпункту бази. Мінору деякий час побув з нею, але тепер сидів на пірсі, вдивляючись в нічне море.
– Он як...
Кивнув Реймонд і не зміг підібрати наступних слів.
– … Це моя провина.
Мінору обхопив коліна й опустив голову.
– Я не повинен був дозволяти їй використовувати магію...
– Ні... Це не твоя провина. Ти не міг передбачити, що солдати Штатів нападуть на нас на базі Штатів.
– Лейтенант Спіка вже вибачилася за це. Оскільки це наш внутрішній конфлікт, ми зробимо все, щоб вилікувати пані Мінамі, що була втягнута.
Мінору слабо, самопринизливо посміхнувся.
– Я знаю, що є лише один спосіб її вилікувати...
– Якщо так!
Підвищив голос Реймонд.
– Це не та ситуація, коли ти ще можеш вагатися! Мінору, ти можеш це зробити!
Мінору підняв обличчя й поглянув на Реймонда, що стояв поряд.
Реймонд мимоволі стиснувся і затамував дихання.
В очах Мінору чомусь було відчуття безпорадності.
– Я не змушуватиму. Якщо вона не захоче, я не зроблю її такою як ти.
– Тільки-но!..
– Я пообіцяв. Що не буду її змушувати.
Пробурмотів Мінору, голосом старого, який втратив надію в житті.
Реймонд міг лише мовчки стояти.
◊ ◊ ◊
Вісімнадцятого липня, о двадцятій п’ятдесят п’ять.
Залишивши Міюкі в дома, а Ліну з нею, як охорону, Тацуя наодинці відвідав храм Кіючійодзі.
Цей візит не був раптовим. Він, вже один раз, о десятій, відвідав цей храм і попросив Якумо домовитись про зустріч з Тодоу Аобою. Вони двоє серйозно посварилися близько тижня тому, але Тацуя і Якумо розійшлися зі ставленням ніби цього не було і в першій половині дня Якумо зателефонував додому Тацуї, щоб повідомити, що зустріч сьогодні о дев’ятій вечора.
Після того як учень Якумо провів його в бічну кімнату, він почекав п’ять хвилин. О дев’ятій годині, Якумо привів Тодоу Аобу і той сів на головне місце.
– Щиро перепрошую, що покликав вас сьогодні.
– Вистачить привітань. Йотсуба Тацуя, підніми голову.
Тацуя слухняно підняв голову. Незважаючи на середину літа, Тодоу був у такому ж розкішному костюмі, як і коли вони зустрічалися раніше.
– У тебе є про що попросити сьогодні? Не стримуйся, говори.
– З вдячністю скористаюся вашою пропозицією і відразу перейду до справи. Ваша Ясновельможність, це пов’язано зі стримуванням, яке ви мені доручили, чи не могли б ви організувати так, щоб я міг законно використовувати військові сили, навіть якщо покину бригаду один-нуль-один та втрачу статус особливого офіцера.
Тацуя справді не стримувався і відразу озвучив своє прохання Тодоу.
Тодоу не розгнівався, а з цікавістю усміхнувся.
– А я думав, що це буде пов’язано з проханням від Ваєтта Кертіса.
– Думаю, з цим питанням звернеться глава.
– Гм...
Тодоу все ще радісно дивився на Тацую.
– Звісно, вона консультувалась зі мною. І що до того, що Аша Чандрасехар звернулася з проханням про співпрацю.
– Ви вже знаєте?
З холодним обличчям пройшов повз провокацію Тодоу Тацуя.
– Добре.
Тодоу навіть не зважав на його ставлення.
– Якщо ти не зможеш вільно використовувати свою силу, ця країна втратить в обороні.
Кивнув Тодоу і схрестив руки.
– Мій авторитет не можна проявляти в цьому світі відкрито. Важко надати публічні привілеї лише одній людині. Однак…
Тодоу забрав руки з грудей.
– Можна домовитись, що по факту, тебе не звинуватять у злочині.
– Можете зробити мені послугу?
– Гаразд.
Сидячи на колінах на татамі, Тацуя впав ниць.
– Але чому ти не владах з Саекі?
Глядячи на його спину, дражнячи, запитав Тодоу.
– Її ясновельможності Саекі не подобається той факт, що наша родина переховує Ангеліну Кудоу Шіелдс.
Відповів Тацуя, піднявши обличчя.
– Анджі Сіріус переховує не родина Йотсуба, а ти.
– Я.
Тацуя знову використав займенник першої особи «Я» замість «Дзібун».
– Думаю вона більше не буде Анджі Сіріус.
– Хо.
– Хей.
Озвався не лише Тодоу, а і Якумо, що досі мовчав.
– Думаю, не бажаю?..
З усмішкою запитав у Тацуї Якумо
– Так. Так станеться, незалежно від моєї волі.
– Ха-ха. Сподіваюся станеться.
Якумо все ще сміявся, але Тодоу вже повернув своє справжнє обличчя.
– Після смерті Кудо, у Саекі залишився емоційний осад. Можливо це також має ефект.
На обличчі Тацуї промайнуло здивування. Він припускав, що Саекі діє лише з розрахунку дипломатичних вигод та втрат, але, здавалося це не так, як виглядало на поверхні.
– Однак цій країні буде вигідніше, якщо ваші стосунки з Саекі будуть розірвані. Така сила не повинна перебувати під впливом одного військового офіцера.
Зараз Тацуя не знав як треба вчинити, тому лише легко, але чемно вклонився.
– Я зрозумів ситуацію.
У Тодоу, здавалося, не було проблем з цією реакцією.
– Як я вже говорив раніше, твій статус солдата краще залиш на мене. А ти, коли вирішиш, що це потрібно, захистиш цю країну так, як це потрібно.
– Вас зрозумів.
Тацуя знову вклонився.
Над ним знову пролунав голос Тодоу.
– Ти також можеш прийняти пропозицію Ваєтта Кертіса. Політикам та бюрократам це не сподобається, але втеча Бенджаміна Лоуренса була б якраз доречною, щоб продемонструвати твою силу. Однак ні в якому разі не можна знищувати в’язницю Мідвей. Перевищення дози ліків перетворює їх на отруту.
– Зрозумів.
Очевидно, Тодоу тримав на умі необхідність військового стримування USNA. Можливо, він був незадоволений через напад на острів Міякі. Маючи це на увазі, Тацуя відповів, лежачи ниць.
– Навіть під час порятунку Сакурай Мінамі не потрібно брати до розрахунку шкоду, завдану американським військовим, якщо вона не надто велика. Знищити базу Перл і Гермес це занадто, але, якщо мова йде про один авіаносець, це нормально.
– Я хочу зробити це максимально тихо.
– Це теж було б добре. Однак є одна умова. ...Можеш підняти голову.
– Що я повинен зробити?
Запитав Тацуя, повільно підводячись.
Тодоу без проблем озвучив умову.
– Не повертай Кудо Мінору.
– Чи можна його не вбивати?
Тієї ночі Тацуя почув від Якумо, що Тодоу та його колеги мають алергічну реакцію на усяку не людську нечисть. Він почув про «умову» і очікував, що від нього вимагатимуть знищити Паразита.
– Не вимагається. З тим що відбувається в Америці, мають розбиратися американці.
– Вас зрозумів.
... Інакше кажучи, для Тодоу було б добре, якби в Японії не було всяких демонів.
Тацуя в черговий раз це зрозумів.
Здібності Мінору також були цінними, але для Тацуї повернення Мінамі було важливішим. Умова поставлена Тодоу, була не тим, чому він повинен опиратися.
– Я вживу заходів, щоб ти зміг виїхати з країни. Ти ж не хочеш, щоб тебе турбували через нудні звинувачення в таємному виїзді з країни?
– …Дуже вам дякуємо.
Тацуя не очікував, що Тодоу так його підтримає.
Звичайно, якщо він розірве зв’язки з Силами Самооборони, його можуть серйозно звинуватити в незаконних діях, які досі не помічали. Якщо говорити про нинішню справу, то в першу чергу, мова йде про незаконний виїзд з країни. Проте Тацуя зрозумів, що це неминучий ризик.
– Якумо.
Тодоу озирнувся назад і покликав Якумо.
– Тацуя-кун, ось.
Якумо підсунувся ближче до Тацуї, по діагоналі й дістав з-за пазухи обгортку з крепу5, кольору індиго.
Взявши запропоновану обгортку з крепу, Тацуя поглядом запитав Якумо: «Можна відкрити?».
– Можеш відкрити.
Відповів йому Тодоу.
– Так.
Те що загорнуте в обгортку з крепу, було офіційним паспортом зі штампом виїзду.
Мета виїзду — технічне співробітництво з USNA. По суті Тацуя, нібито їхав до USNA як магічний інженер.
Тодоу і Якумо задоволено посміхнулися, побачивши на обличчі Тацуї неприховане здивування.
– Це ідея Якумо. Можеш вважати це знаком вибачення, що він потурбував тебе днями.
– Я не мав наміру заважати, але що було те було.
Незалежно від причин, наприклад роздратування чи вибачення, не було сумнівів, що це корисний предмет для Тацуї.
Він ввічливо вклонився, прийнявши доброту двох людей.
Далі
Том 30. Розділ 5 - [5]
[5] В полудень дев’ятнадцятого липня, за японським часом, шістнадцята година дев’ятнадцятого липня, за місцевим. На базу Перл і Гермес прибув невеликий транспортний літак. Ця база була побудована на штучному насипі та мега понтонній платформі, на зовнішній стороні атола, і сама база не мала злітно-посадкової смуги. Заміною злітно-посадкової смуги виступав авіаносець, що належав до бази. Тому поки авіаносець перебував в плаванні, його не могли відвідати літаки, крім летючих човнів6. Цей транспортний літак мав прибути протягом вчорашнього дня, але розклад перенесли на добу, через відсутність авіаносця. Транспортний літак був відправлений зі штаб-квартири Зірок в Нью-Мексико. Три дні тому лейтенант Спіка звернулась до штабу Зірок з проханням вирішити незвичну ситуацію, коли екіпажу було заборонено зійти на берег, відразу після заходу транспортного судна Корал в порт. Поки там думали, як з цим впоратися, учора відбувся несподіваний напад таких самих американських військових. Коли Спіка попросила про допомогу, командир бази Уокер негайно вирішив відправити майора Кевіна Антареса і лейтенанта Елайджу Саргаса, обидва Паразити. Однак, транспортний літак з цими двома не злетів, оскільки «злітно-посадкова смуга» була далеко від бази». – Лейтенант Спіка. Пробачте, ми запізнились. Антарес першим ділом вибачився перед Спікою, що вийшла зустріти їх на палубі авіаносця, оскільки військовослужбовці обходили їх стороною. – Ні. Я рада, що ви приїхали, сер. Спіка розуміла, що в Антареса виникли перепони, і не звинувачувала його. До того ж сама Спіка не належала до числа постраждалих. – До речі, з приводу капітана Веги та прапорщика Денеб... – Капітан і прапорщик пали в бою. – ...Ось як. Шкода. Антарес не був з ними особливо близьким, але смерть його колег, ймовірно, шокувала. Навіть якщо це Паразит. Він заговорив знову через п’ять секунд. – Тож яка ситуація? – Половина екіпажу Коралу була принесена в жертву, але ставлення до решти екіпажу покращилося. За пораненими теж добре доглядають. Спіка майже не змінилась на обличчі, коли говорила, про практично шістдесят постраждалих. Чи був у неї такий характер від початку, чи це результат втрати людяності, коли вона стала Паразитом. – Зрозумів. Антарес також, здавалося, був беземоційним, на рахунок екіпажу Корала. – Лейтенант Спіка. Я правильно розумію, що проблеми на цій базі вирішено? Тут до розмови приєднався лейтенант Саргас. – Ні, не розв’язані питання ще залишаються. – Покарання штурмового підрозділу, що здався? – Це питання має бути вирішено відповідно до військових правил. – Що ж тоді. Повернувся до розмови Антарес і запропонував Спіці пояснити. – Це наш родич, що не хоче приєднуватися до нашої мережі. – Хочете сказати, що родич відмовився розділити свідомість? Продемонстрував здивування Саргас. Звісно під «родичем» Спіка мала на увазі Паразита. І між ними не виникло непорозуміння. – Таке можливе? Оскільки Саргас також був Паразитом, то не відразу зміг повірити, що «родич» міг навмисно покинути мережу спільної свідомості. Але це так – Це правда. Я не знаю чому така поведінка можлива. І як не важко в це повірити, це факт. – І хто він. З суворим поглядом, запитав Антарес у Спіки. Це родич з Японії, на ім’я Кудо Мінору. На Корал його взяв Реймонд Кларк і зараз він на цій базі. В голосі Спіки також була помітна напруга. Паразити це індивідуальні частки цілого. Характерним для Паразитів, як раси, є те, що вони пов’язані один з одним в глибоких шарах свідомості, маючи індивідуальну свідомість і спільну свідомість, як єдине ціле. Невідомо, якої шкоди завдасть існування особи, що не входить до цього зв’язку. Паразити мають коротку історію, як вид принаймні наскільки їм відомо, ні можна сказати, що вона «ніяка». Оскільки Паразита, що може блокувати «мережу» досі не зустрічали, вони не могли не вивчити як це вплине на безпеку. Проте Спіка відчувала це інтуїтивно. Антарес і Саргас, вислухавши цю історію, мали подібне інтуїтивне почуття. Особа, що відмовляється належати до мережі свідомості, буде загрожувати їх існуванню – ...Де ця людина зараз? Його супутниця нездужає і він з нею в лікарняній палаті. Відразу відповіла Антаресу Спіка. Вона не контактувала з Мінору з вчорашнього дня, але стежила за його діями. Супутниця також є родичем. – Ні. Та дівчина людина. – Родич втік з людською дівчиною... Здається є певні обставини. – Реймонд Кларк повинен знати обставини Кудо Мінору. – Вірно... Ні це не можна відкладати. Зв’яжімося з Кудо Мінору. На ці слова Антарес, Спіка нахмурилася. – Кудо Мінору має особливість, що дозволяє відділятися від мережі. Переконати його буде не просто. – Знаю. Нічого не поробиш, доведеться діяти дещо грубо. Знаючи це, ти просто чекала, поки ми прийдемо. – Так, майоре. Ще будучи людьми, Антарес і Саргас добре володіли магією психологічного втручання. Навіть ставши Паразитами, їх навички не погіршилися. Швидше їх потужність зросла. Спіка цікавилася, чи зможуть дві магії, що впливають на розум, зламати бар’єр Мінору. А Антарес і Саргас, мовчки кивнули й зробили це. ◊ ◊ ◊ В день, дев’ятнадцятого липня, Тацуя відвідав командування бригади один-нуль-один, що базувалася в Камісагаурі. У відповідь на телефонний дзвінок. Сьогодні о дев’ятій ранку йому зателефонувала Фудзібаяші Кійоко. І вона, і Тацуя просто обмінялися репліками канцелярським тоном, однак Тацуя не був надто холодним у спілкуванні з нею. Він ще не чув про запрошення Кійоко Маєю, але знав, що вони зустрілися в іншому місці, після похорону Кудо Рецу. Тацуя припустив, що були вжиті дії щодо втручання Фудзібаяші Наґамаси. Однак Тацуя відгукнувся на виклик Саекі з іншої причини. Він піднявся до штабу бригади, вважаючи, що настав хороший момент, щоб уточнити свою позицію. – Спеціальний лейтенант, дякую, що прийшли. Генерал-майора Саекі, яка зустріла його посмішкою, Тацуя привітав поклоном, замість салютування. Він був одягнений в цивільне і без капелюха, тому не помилився в своїх манерах. Однак Казама, який стояв поруч із Саекі, почувався не зручно від поклону Тацуї, який зазвичай (хоч і не правильно) салютував йому. Можливо, Саекі також помітила, що ставлення Тацуї було іншим. Але вона намагалася продовжити розпитування, як і планувалося. – Ваша Ясновельможність. Зараз я б хотів би відмовитися від свого статусу. Однак Тацуя почав першим. – ...Що ти маєш на увазі? На запитання Саекі, з внутрішньої кишені літньої куртки, Тацуя дістав продовгуватий конверт. На конверті, який поклали на стіл, було написано: «Повідомлення про вихід у відставку». – Я. Від займенника першої особи, яким скористався Тацуя, Казама відчув сильний дискомфорт. Але він також знав, що його турбує не це. – Можливо, мені немає потреби повідомляти про це, оскільки я не звичайний солдат, але це мій намір. Саекі перевела погляд, поглянула на конверт із повідомленням про вихід у відставку і відповіла, – Я не можу його прийняти. – Ваша Ясновельможність. Це не «запит про вихід у відставку», а «повідомлення про вихід на пенсію». По-перше, коли я погодився на звання Спеціального лейтенанта, я ще не досяг необхідного віку для служби. Я можу бути вільним в будь-який момент. – Але ти вважаєш, що фраза «я зараз все кидаю, бо мені не подобається ця робота» прийнятна в суспільстві! – Якщо проблема в суспільній думці. Тацуя серйозно сперечався з Саекі, яка не приховувала свого роздратування. – Ви вважаєте, що примушувати неповнолітніх служити в армії не суперечить суспільній думці? – !.. Розумні міркування Тацуї мали певний вплив на Саекі. – ...Ти забув, хто ти? Ти стратегічний маг. Тобі заборонено залишати армію, без дозволу. – Чому? – Чому... Нація не повинна залишати без контролю руйнівну силу, рівнозначну стратегічній зброї. Ти достатньо розумний, щоб мати змогу це зрозуміти, без чергового нагадування. Саекі була в стані, в якому вже не могла приховати свого роздратування. З іншого боку, Тацуя вже не приховував свого холодного і беземоційного виразу обличчя. – Це не нація не допускає, щоб стратегічна магія залишилася без нагляду. А уряд. – ...Яка різниця? – Уряд одержимий володінням зброєю. Нація надає найбільшого значення використання зброї у своїх інтересах. – Саме уряд вирішує, як використовувати її в інтересах нації. – Зазвичай так і є. Легко визнав слова Саекі Тацуя. ...З застереженням. – Принаймні, політики, а не військові, вирішують, як використовувати стратегічну зброю. Обличчя Саекі злегка почервоніло. Демонструючи гнів, а не сором. – Ти хочеш сказати, що я військовий диктатор, що ігнорує контроль цивільних? – Це загальна теорія. І якщо говорити в загальному, військова сила не належить одній особі. Маг стратегічного класу, що володіє індивідуальною силою, еквівалентною стратегічній зброї, як індивід, є особливою людиною, що не вписується в рамки загальної теорії. ...Ти вважаєш, що до тебе потрібне особливе ставлення? З глузливим тоном запитала Саекі. – Не особливе. Спеціальне. Не піддався на провокацію Тацуя. Його емоційний рівень від початку мав верхню межу. Це як прокляття Тацуї, але в таких умовах воно діє як зброя. – Загальні критерії не застосовуються до хорошого чи поганого. Загальну теорію не можливо застосовувати до особливої людини, Стратегічного мага. Навіть якщо ви не будете мною володіти, я можу використовувати свою магію для національної оборони. Натомість затримання мене не означає, що я завжди зможу використовувати магію для нації. Не забувайте про те, що промивання мізків погіршує магічні навички. Лише останні слова Тацуя промовив іронічним тоном. – ...Ти припускаєш, що маг Стратегічного класу, який використає свою силу, буде нести відповідальність за результат, а не уряд? Шіба Тацуя, ти вже направляв стратегічну магію на територію іншої країни. Розриваючи зв’язки з Силами Самооборони, чи візьмеш ти відповідальність за ті катастрофічні руйнування. – Станом на тридцять перше жовтня дві тисячі дев’яносто п’ятого року, коли атакував Об’єднаний флот Великого Азійського Союзу, я був спеціальним лейтенантом, під командуванням Сил Самооборони. Я думаю, що мудрому генерал-майору Саекі зрозуміло, що ігнорування хронології — це софістика. Навіть без вказівки Тацуї, Саекі, напевно, сама розуміла, що це дурна відмова. – Я не про майбутнє, а про минуле! Її слова були дещо розмитими. Незабаром Саекі зрозуміла, що її слів недостатньо для розуміння, і перш ніж на це вказав Тацуя, швидко продовжила сперечатися. – Ти ж раніше сказав, що використовуватимеш стратегічну магію заради нації, навіть якщо не матимеш відношення до уряду? Хочеш сказати, що особисто відповідатимеш за результат? – Ваша Ясновельможність, тут зворотний порядок. При використанні Стратегічної магії Матеріал бурст, вона буде задіяна після того, як держава пообіцяє, що уряд візьме за це відповідальність. Я не настільки доброзичливий, щоб взяти на себе особисту відповідальність від імені нації. Саекі вставилася на Тацую. Просто дивилась, з її вуст не вийшло ні слова, щоб заперечити Тацуї. Якби між ними був арбітр, то він, мабуть, оголосив би перемогу Тацуї. – Це тривало майже п’ять років. Дякую, що наглядали за мною. Тацуя прийшов сюди не для того, щоб сперечатися з Саекі. Чесно кажучи, нинішні дебати були для нього витратою часу. Якби Саекі спокійно прийняла повідомлення про вихід у відставку, цього було б не потрібно. Звичайно, Тацуя навіть не думав, що Саекі з посмішкою признає, що він йде з армії. – ...Підполковник Казама, затримайте спеціального лейтенанта О’Ґурорі. Саекі віддала Казамі наказ, який Тацуя передбачав. Тацуя думав, що Саекі вчинить так з самого початку. – Командир. Казама не перший відреагував на наказ Саекі. Майор Янаґі запросив накази у свого безпосереднього начальника, який не рухався. – ...Янаґі, дійте. За наказом Казами, майор Янаґі та його підлеглі (солдати та молодші офіцери) почали діяти. Це була невелика кімната. Вони не могли використовувати масштабну магію. Ні, Тацуя міг знищити цю кімнату та втекти. Проте члени незалежного магічного батальйону, Янаґі та інші не могли не боятися, що бригада, до якої вони належать, може пошкодити кабінет головнокомандувача та зачепити генерал-майора Саекі. Вони напали на Тацую не за допомогою магії контролю над власним тілом і магію удару в контактних атаках. Включаючи Янаґі, атакуючих було четверо. Казама досі не ворухнувся. Саме Янаґі завдав першого удару. Зробивши крок в перед правою ногою і замахнувшись правою рукою. Тацуя не ухилився і лівою долонею перехопив удар Янаґі, той продовжував давити на його руку. Правий кулак Янаґі штовхав ліву руку Тацуї. Сила була спрямована точно на вісь центру ваги Тацуї і її не можливо відхилити в сторону. Тацуя прикладав багато зусиль до лівої руки, щоб її не доштовхнули аж до живота. Тацуя і Янаґі перестали рухатися, тиснувши праву і ліву руку один одного. Підлеглі Янаґі, в цей момент, атакували зліва і справа. Тацуя використав магію Руху, щоб відступити, зберігаючи позу. Янаґі залишив праву ногу як є і зробив крок лівою ногою, викидаючи в перед ліву руку. Вдаривши Тацую основою долоні, той не ухилився. Він прийняв удар своїм тілом не блокуючи. Нижня частина долоні Янаґі врізалася в правий бік Тацуї. Від відчуття, що передалося його долоні, Янаґі нахмурився. Це було відчуття зламаних ребер. Удар долонею Янаґі спричинив перелом кісток Тацуї. Янаґі не очікував, що напад завершиться так легко. Тому його реакція забарилася. Затримка була короткою, займаючи лише мить. Однак, менш ніж за пів секунди, права рука Тацуї дістала обличчя Янаґі. Це був удар основою долоні, розігнаний лише силою руки, без сили талії. Удар, який мав бути лише відволіканням уваги, збив Янаґі й він впав на одне коліно. Причиною була магія прискорення, активована Флеш кастом. Тацуя магією привів в рух свою праву руку, щоб завдавати удару Янаґі. Це була часткова імітація магії «Селф Маріонетте», на якій спеціалізувався Томіцука Хаґане. Тацуя, не маючи змоги повністю імітувати «Селф Маріонетте», відтворив її лише на правій руці. Як тільки права рука Янаґі була відкинута, у Тацуї вже не було перелому. Це було самовідновлення за допомогою «відновлення». Тацуя, стерши своє пошкодження, зробив крок, наступаючи на Янаґі. Але йому довелося перервати переслідування. Троє солдатів, підлеглі Янаґі, напали на нього з трьох сторін. Вони були членами загону, що пройшли спеціальну бойову підготовку під наглядом Янаґі, в складі окремого магічного батальйону. Навіть у Тацуї були погані перспективи у бою один проти трьох. Перед тим як бути оточеним, Тацуя декілька раз відстрибнув і приземлився перед дверима. Він стояв спиною до дверей кабінету командувача. – Не впустіть! Закричав, оговтавшись, Янаґі своїм підлеглим, а сам ногами відштовхнувся від підлоги. Саекі, щось натиснула на настільній консолі. Можливо, дистанційно замкнула двері. Двері, що відкривалися на зовні, виглядали дерев’яними, а насправді були зроблені зі спеціальної сталевої пластини, поверхня якої була обшита деревом. Тацуя не потягнувся до дверної ручки. Він відправився на Янаґі, що наближався. Права рука Янаґі націлилась на грудну клітину Тацуї. А, права рука Тацуї — на груди Янаґі. Двоє розпочали однакові атаки з абсолютно однакової позиції, не наче вони були відображенням у дзеркалі, а ніби стереоскопічне зображення було спроєктоване в повернутому вигляді. Вібраційна хвиля передалася від долоні до серця опонента. Це була бойова техніка, що використовувала магію на основі вібрацій. Янаґі переміг в силі. Однак великої різниці в ефекті не було. Двоє підігнули коліна. Так Янаґі впав колінами на підлогу. Тацуя ж виправився, не впавши. Усі пошкодження були зведені нанівець за допомогою «відновлення». Тацуя рушив в глибину кімнати, пройшовши повз Янаґі, який стояв на колінах, впершись на підлогу лівою рукою, а праву притискав до грудей, з холодним потом на чолі, і повз його підлеглих, що заклякли зі здивованими поглядами. До столу Саекі. Поле зору Тацуї перекрили. Перед ним стояв Казама. Тацуя не помітив коли Казама тут опинився. Він вирішив рухатися вперед, а не зупинився. Тацуя і Казама зіштовхнулися. Тіло Тацуї злетіло в повітря. Тацуя вдарився об стіл Саекі. Тіло Тацуї, замість того, щоб розвалитися на поверхні столу, зісковзнуло з переднього боку і впало на підлогу. Казама не озирнувся. Тацуя повернувся до Казами й підвівся, наче нічого не сталося. – ...Розрізав плоть, щоб зламати кістки7? На слова Казами. – Ні, це була свого роду нічия. Однак у мене є спосіб прибрати пошкодження. В цьому і була різниця. Тацуя відповів тоном, що передавав лише факти. Якщо придивитися, то було видно, що у Казами ледь помітно тремтять ноги. Він прикладав усі свої сили, щоб стримати тіло, що збиралося впасти. У момент кидка, Тацуя послав вібраційну хвилю через точку захоплення руки. Це була набагато потужніша магія Вібрації, ніж та, що була направлена на Янаґі. Яким би швидким не був Флеш каст, його неможливо завершити миттєво. Якщо затратити на нього час, не буде часу, щоб згрупуватися для захисту тіла. Це стало можливим, оскільки він мав здатність автоматичного відновлення. Тацуя повернувся і простягнув руку до Саекі. Саекі потягнулася до шухляди, в якій лежав її пістолет. Рука Тацуї дотягнулася до консолі на столі. Саекі заклякла від несподіванки. Відчинивши двері, Тацуя розвернувся. – Значить, твоя перемога над майстром була не випадковою. Сказав Казама в спину Тацуї, коли той прямував до дверей. – Тоді я програв. Я все ще не можу перемогти майстра. Відповів Тацуя і пройшов повз Янаґі. Янаґі не ворухнувся. Ні, він не міг ворухнутися. Тацуя вийшов з кабінету командувача. Як тільки двері зачинилися, Казама впав на одне коліно і двоє підлеглих кинулися до нього, а один до Янаґі. Приблизно через дві хвилини після того, як Тацуя пішов. Вирівнявши дихання, Казама підвівся. – Відведіть майора Янаґі до медичного кабінету. – Так точно. Янаґі слухняно сперся на плече підлеглого і вийшов з кабінету командувача. – Ти теж вільний. – Зрозумів. Казама також відпустив молодшого офіцера, що залишився. Саекі та Казама залишилися в кабінеті командувача наодинці. – ...Підполковнику, ви не сприйняли це серйозно? – звинуватила Саекі Казаму в формі запитання. – Я не піддавався. Казама не заперечував того, що не сприймав це серйозно. Не вбити супротивника, не зруйнувати будівлю чи меблі. За таких умов «серйозне ставлення» неможливе. Те, саме стосувалося Янаґі та Тацую. В тих же умовах що й у супротивника, Казама приклав усі сили, щоб збити Тацую, в межах дозволеного. Результатом була поразка. Сказати у виправдання «Я не міг бути серйозним», для Казами було ганебно й огидно. Разом з тим, це було справедливо і до того, що він не зміг виконати наказ. У нього більше не було заперечень на критику вищестоящого. – ...З тим що він втік, нічого не поробиш. Оскільки ордер на арешт нам не отримати, ми посилимо спостереження в майбутньому, блокувати лише незаконний виїзд з країни. Саекі могла зрозуміти, що навіть якщо звинувачуватиме Казаму, то буде лише скаржитися. Вона залишила це поза увагою, і перейшла до безпосередньої справи. – Дуже дякую. До речі, ваша Ясновельможність, що ви робитимете з цим? Казама поклав на стіл «повідомлення про вихід у відставку», що впало на підлогу, в наслідок зіткненням з Тацуєю. Саєкі взяла конверт і мовчки кинула його в подрібнювач біля свого столу. – Ви впевнені? Він же сам сказав, що він не рядовий солдат. Він від початку не зареєстрований в Силах Самооборони, тому саме повідомлення про відставку не має сенсу. Тоді ви тихо проігноруєте його відставку? – Ні. Від сьогодні, реєстрація «О’Ґурорі Юя» за особливими правилами буде скасована. Рішення Саекі було несподіваним для Казами. Він знову використав ті самі слова: «Ви впевнені?», щоб підтвердити справжні наміри своєї начальниці. – Солдати без вірності, будуть лише шкідливими. Якщо йому не потрібна підтримка армії, дозвольте йому робити все, що він хоче. Слова Саекі походили не від співчуття до Тацуї. Її голос ось-ось мав затремтіти від гніву. ◊ ◊ ◊ Північно-західні Гавайські острови, військова база Штатів на атолі Перл і Гермес, двадцята година вісімнадцятого числа, за місцевим часом. Мінору був в лікарняній палаті Мінамі. Сонце повністю зникло, але світло в кімнаті не горіло. Для того, щоб не порушувати сон Мінамі. Вона не спала постійно увесь цей час, з вчорашнього дня, але час коли вона не спала був набагато меншим. Перегрів області магічних операцій споживав енергію розуму, а не тіла. Вона не могла залишатися активною, бо їй не вистачало розумових сил. На цій базі був військовий лікар. Але Мінору не очікував на лікування. Медицина з цим не допоможе. Відомо, що хвороба Мінамі не піддається лікуванню сучасною медициною. Психічна функція, що існувала в області підсвідомого, Область магічних операцій, як і інші здібності людини, мала межу можливої обробки. Тривала обробка запитів, що перевищували цю межу, не лише погіршують одну з розумових функцій Області магічних операцій, але й поширюють дисфункції від розуму до тіла, згодом це приведе до смерті. Щоб запобігти цьому, в Області магічних операцій був запобіжний клапан, що зупиняє обробку, яка перевищує межу потужності. Однак іноді область магічних операцій може миттєво виконати обробку, що перевищує межу, так само як тіло застосовує силу, що перевищує межу витривалості. В той момент, якщо запобіжник буде непоправно пошкоджений, ймовірно, виникне перевантаження та перегрів Області магічних операцій. Це справжня природа хвороби, що поїдала Мінамі. Область магічних операцій, в області підсвідомого розуму, все ще залишалася чорною скринькою, як для магів, так і для Паразитів. І відремонтувати механізм, на цей момент, неможливо. Єдиний спосіб запобігти скороченню життя мага, чий запобіжний клапан в області магічних операцій був пошкоджений, в результаті перегріву — це може обмежити використання магії. Однак Мінамі скористалася магією. До того ж потужною, іншими словами, магія, лягає на вас важким вантажем. На очах Мінору. «Якщо людські розум і тіло не можуть витримати використання магії, немає іншого вибору, крім як перетворитися на більш магічну, нелюдську, істоту...» Мінору вважав, що це єдина правильна відповідь. Скільки б він не сушив собі голову, він не міг придумати іншого рішення. «Такими темпами, пані Мінамі...» У серці Мінору лунав шепіт, що немає іншого вибору, окрім як перетворити Мінамі на паразита. Це не був голос переконання Паразита з розділеної свідомості. Це був внутрішній голос самого Мінору, який не хотів, щоб Мінамі загинула. Однак, з іншого боку, був інший голос, що питав його, ти справді порушиш обіцянку Мінамі. Також був Мінору, що вдаватися в питання, чи є інший спосіб це зробити. Відповідь вже була. Будь-яке лікування — це лише перша допомога. Тепер навіть запечатування магії не покращить поточні симптоми. Не було іншого остаточного рішення, крім як стати Паразитом. «Це я винен, що вона скористалася магією.» «Якби я уважніше стежив за оточенням, я б не дозволив пані Мінамі використати магію.» Біля ліжка, на якому спала Мінамі, повісив голову і докоряв собі Мінору. «Що ж мені робити...» Залишався безпорадним Мінору, вдивляючись в нічну темряву. Він раптово підняв голову. Само по собі, не через те, що прийшов до відповіді. Його відчуття мага підказувало йому, що щось не так. «Темрява... Це не просто темрява.» Природа темряви змінилася. Справа не у відсутності світла. Принаймні, секунду тому світло в кімнаті було вимкнено, але було не зовсім темно. У світлі коридору, що просочувалось крізь щілину у дверях, було тьмяно видно ліжко та Мінамі, що лежала на ньому. Але зараз він нічого не бачив. Усе, що оточувало Мінору, потопало в темряві. Ні. Його поглинула темрява. «…Це магія блокування сприйняття?!» Ця темрява — магічна атака, спрямована на нього. Мінору інтуїтивно зрозумів це. Він намагався ідентифікувати ворога Поглядом духів. Проте, не зміг його «побачити». Він не просто не зміг знайти особу ворога, ця темрява блокувала навіть його зір. «Вона поширюється на розум... Ні, це не так. Ця магія блокує відчуття ворога з боку сприйняття?» Мінору не розгубився. У нього було багато знань. Знань родини Кудо та знань Чжоу Гонґцзіня. Мінору знав магію, що перешкоджала роботі п’яти почуттям, і магію, яка перешкоджає сприйняттю за межами п’яти почуттів. «Костюмований парад», який він використовував — це магія що блокувала обидва напрямки. «Воно просто застеляє «очі. Іншої шкоди не має.» Він не сказав би, що втрата можливості знайти опонента — це кінець. Мінору вирішив поставити бар’єр проти магії психічного втручання і поспостерігати за дією ворога. Довго чекати не довелося. В темряві пролунав голос. Це був не гучний голос, який розірвав би барабанні перетинки, а напористий голос, який проникнув у свідомість. Цей голос не був чіткими словами. Це була ні японська, ні англійська, ні мова будь-якої іншої країни. Це був «звук», який прямо передавав сенс. – Слухай!.. Це він чув у звучанні цього голосу. – Не відкидай!.. І ще такий заклик, здавалося, звучав в цьому голосі. Але що потрібно слухати? Що йому кажуть не відкидати? Мінору слухав цей голос збуджений цікавістю, а не від магічного примусу. Коли він добровільно направив свою свідомість, сенс, що передавався — воля, яку той передавав, стала більш конкретною. – Слухай мій голос! Слухай наш голос! Мій, і наш. Голос належав одному і кільком. Лише з цього Мінору розумів, що володар цього голосу — Паразит. – Не відкидай сою свідомість! Не відкидай нашу свідомість! Мінору відмовився асимілюватися з колективною свідомістю Паразита за допомогою магічного бар’єра. Застосувавши магію, розроблену родиною Кудо, щоб контролювати Ляльок паразитів, Мінору наказав Паразиту, який знаходився в ньому, «не входити» в колективну свідомість Паразитів. Цей голос намагався змусити Мінору скасувати цю магію. «Операторів двоє.» Крім того, що свідомість Паразита є колективною, коливання магії також зумовлені тим, що маги, яку здійснюють магічні атаки психічного втручання проти Мінору, діють не поодинці, а працюють разом. «Погляд» був не придатним для використання, і він прочитав природу використаної магії через «дотик». «Психічне маніпулювання... Ця магія, наче потужний гіпноз.» Мінору проаналізував магію, що намагалась керувати його свідомістю. «Один перекриває погляд, а інший навіює думки.» Дія чи ось так, на осліп, можна було навіть контратакувати. «В першу чергу, нейтралізую цю «темряву»!» Однак в майбутньому, він вирішив повністю зламати магію ворогів і показати різницю в силі. Обраною магією оборони Мінору був «Парад». Спочатку ця магія була призначена, щоб не дати ворогу захопити тебе, але навіть якщо він вже був в пастці «темряви» створеній супротивником, він не вагаючись використав «Костюмований парад». «Якщо опонент не Тацуя!» Мінору був упевнений, що зникне під своїм «Костюмованим парадом», якщо супротивником буде не Тацуя, навіть перебуваючи в руках ворога. Тобто зовсім не сумнівався. ◊ ◊ ◊ – Ем? – Рухається? В кімнаті, на базі Перл і Гермес, одночасно промовило двоє людей. Перший голос належав майору Кевіну Антаресу, а другий — лейтенанту Елайджі Саргасу. Майор Антарес — капітан Одинадцятого підрозділу Зірок, а лейтенант Саргас — член того ж підрозділу, зірка Першого класу. Обидва були магами, що спеціалізувалися на магії психічного втручання, і Паразитами, що стали ними в результаті вторинного зараження. Навіть після того, як вони стали Паразитами, магія в якій вони були вмілими не змінилася. Швидше існувала тенденція до спеціалізації в магії, з якою добре справлялися. Антарес добре володів магією, що має одночасний вплив на розум багатьох людей, а Саргас добре володів магією, що спрямована на одну людину і спричиняє потужну атаку на розум. Саме магія Антареса «Нікс8» утримувала розум Мінору в темряві. Це був козир Антареса, що створював поле галюцинацій, які перешкоджають перцептивним функціям розуму і блокують зорову та слухову інформації. Супротивник, який опинився в цьому полі, занурювався в стан, коли нічого не можливо побачити чи почути. Ефект не обмежувався зоровими та слуховими відчуттями, які надходять тілу. Він охоплює будь-яку інформацію, яку розум розпізнає як зорову та слухову. В результаті, ставало не можливим розпізнавати інформацію Ейдосу, яку маг фіксує візуально, навіть інформацію про хвилю мисленнєвих часток, що сприймалася магом на слух. Не лише п’ять почуттів, а й шосте і вищі «блокувалися темрявою». Антарес використовував цю магію, щоб заблокувати дистанційне прицілювання Мінору і не дати йому викликати магію для контратаки, водночас забезпечивши безпечні умови для Саргаса, що мав зламати психічний бар’єр Мінору, такою була їх стратегія. Як і планувалося, контратаки з боку Мінору не було. Однак Мінору, який не повинен був залишати дівчину, заради якої зайшов так далеко, вийшов з лікарняної палати в коридор і почав рухатися на великій швидкості. – Принаймні так говорило магічне сприйняття Антареса та Саргаса. Важко було подумати, що Мінору покине свою супутницю. «Нікс» Антареса не націлювалась на окремих людей, а на фізичну зону, ця магія покриває безліч людей, що знаходяться в ній. Мінору усвідомив це і як тільки він вийде з цієї зони, він поверне собі магічну здатність дистанційного прицілювання, та дасть відсіч магам, що його атакують. ...Так Антарес інтерпретував дії Мінору. – Переслідуємо ціль. Антарес перемістив зону галюцинацій «Нікс», відповідно до напрямку руху Мінору, щоб не виникло загрози його підлеглим. – Так точно, командир Саргас також почав переслідувати пересування Мінору, як ціль магії. ◊ ◊ ◊ Відразу після того, як Мінору активував «Костюмований парад». Магічна темрява зникла і повернулася темрява ночі. Магія що створювала темряву, не переривалася. Область дії магії, що позбавляла сприйняття збоку розуму, змістилась з Мінору. Мінору перемістив інформацію про своє місце знаходження, не залишаючи цього місця. Ворог слідкував за Мінору через інформацію і також змінив координати магії. Швидкість цієї реакції свідчить про майстерність ворога, як мага. Через цю його майстерність, він відразу попався на трюк Мінору. Як він і розраховував. Згодом Мінору вийшов за межі простору і використовуючи сайонове світло, як посередника, розгорнув магію психічного втручання. Магію під назвою «Фобос». Ця магія безпосередньо передавала в магічне поле зору опонента сайонове світло, кольору, що викликав образ самого страху. Існувала також магія під назвою «Деймос9», яка безпосередньо передавала страх, без необхідності в провіднику, але поки що її не було в репертуарі Мінору. Фобос не мав летального ефекту. Однак тих, хто зазнавав вплив цієї магії, незалежно від стійкості їх психіки, охоплював сильний страх, а їх свідомість слабшала. Навіть ті, хто пройшов тренування для опору страху, не могли уникнути відчуття страху, викликаного «Фобосом». Як би ви не намагалися придушити страх, сам страх вирветься з глибини вашого серця. Після активації «Фобоса» виявилося, що магія «голосу», що атакувала магічний бар’єр Мінору до моменту активації «Костюмованого параду», була перервана. Згодом Мінору спостерігав зникнення «темряви», яка поглинула його. Жодна магія вже не впливала на Мінору. Для нього це означало, що оператори просто не могли підтримувати магію, яка діяла на оболонку, створену Костюмованим парадом. ◊ ◊ ◊ – Майор Антарес?! Що сталося?! Лейтенант Саргас, і ви, що сталося?! Збентежено заголосила лейтенант Спіка до двох, які скрутившись сильно вперлися на спинку, яка обломилася і ті впали зі стільців на землю. Їй здалося що у них стався раптовий напад судом. – Щойно... Це «Фобос»? Тихо простогнав Антарес, що отямився першим. – ...Так точно, капітане. Погодився зі словами Антареса Саргас, приклавши руку до голови. – Це була атака психічним втручанням з боку Кудо Мінору?! Крик Спіки також включав запитання: «Як же?!». Для того, щоб накласти магію на супротивника, якого не видно неозброєним оком, потрібно зафіксувати «образ» цілі в інформаційному вимірі. Зокрема, «Фобос» - це магія, яка діє шляхом безпосереднього впливу на світло мисленнєвих часток опонента. Не говорячи про «Деймос», який безпосередньо надсилає образи, для віддаленої атаки «Фобосом», необхідно точно охопити координати цілі через інформаційний вимір. Це був неможливий трюк, тому що зір був заблокований «Ніксом». – Майор Антарес, лейтенант Саргас і лейтенант Спіка. Свідомостей трьох людей досягла телепатія, яка була достатньо потужною, а не «гучною», щоб їх голови затріщали. – Містер Кудо. Вам щось потрібно? Відповіла Спіка з посмішкою. Вона вирішила, що краще відповісти їй, ніж Антаресу та Саргасу, які щойно напали на Мінору. – Думаю Реймонд також слухає, тому повторювати не буду. Я не маю наміру брати вас під контроль. Серце Спіки затремтіло. Саме цього вона боялася і саме це турбувало Антареса. Вони не мають доступу до свідомості Мінору. Відсутність доступу означає неможливість втрутитися. Але Мінору має доступ до їхньої свідомості. Якщо Мінору забажає цього, зможе змінити свідомість, а Спіка цього і не помітить. Це лише «теоретична можливість» і не відомо, чи може Паразит насправді контролювати інших. Але можливість домінування японця Мінору, була тим, чого солдат USNA, Спіка, ніколи б не могла проігнорувати. – Тож не намагайтеся знову втручатися в мою свідомість. Я нікого не контролюватиму. І мене ніхто не контролюватиме. – ...Зрозумів. Мінору відповів саме Антарес. – Ми більше ніколи не повторимо нічого подібного. Вибачте за не повагу. – Вибачення прийняте. І ви вибачте за мою грубість. На цьому телепатія Мінору закінчилася. – Грубість?.. З гіркотою пробурмотів Антарес. У його голосі та виразі обличчя Саргаса, який слухав його, було відчуття поразки.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!