[7]

[7]

Суботній ранок, двадцятого жовтня.

Художні школи все ще навчалися п’ять днів на тиждень, але на сьогодні, старші школи, як правило, навчалися шість днів на тиждень. Навчання в старшій школі магії також відбувалося з понеділка по суботу.

Тацуя, що зазвичай сидів у класі перед терміналом, або займався практикою чи експериментами, разом з Міюкі та Мінамі прямував до Кіото.

Це був не прогул. Це трактувалося як офіційний вихідний. Що називалося перевіркою місця проведення Конкурсу дисертацій. Цього разу вони поїхали не на електромагнітному потязі, а на причепі.

Причеп це просто зіставний поїзд з кабінками на першому поверсі, та зручностями для пасажирів на другому. Оскільки в рух він приводився лінійним двигуном, його швидкість не надто поступалася електромагнітному потягу.

Металеві колеса ходили по металевих рейках. Порівняно з електромагнітним експресом та окремими кабінками, така форма найбільше відповідала поняттю «залізничний транспорт».

Для посадки на потяг, з причепа, над дорогою, висувався паркувальний піддон і ставав під колеса окремої кабінки. Оскільки швидкість трейлера більша, він розташовується позаду індивідуальних кабінок. Піддон для паркування чіплявся позаду вагона приватних кабінок. А потім піддон знову засовувався і ховався в причепі. Таким чином, пасажири сідали на потяг разом з окремими кабінками. Це стало можливо, оскільки колеса окремих кабінок стояли на рамі вагона, і не оберталися під дією силового двигуна.

Тацуя та компанія сіли на причіп і одразу, вийшовши з окремої кабінки, попрямували до зони зручностей на другому поверсі. Хоча вона була зручною для збереження конфіденційності, оскільки було місце де можна було розім›яти ноги та руки, вони подумали, що марнотратно, сидіти у вузькій кабінці.

На щастя, крісла для відпочинку були вільні. Тацуя та Міюкі сіли поруч, а Мінамі розвернула крісло до Міюкі й сіла лицем до неї.

– Чогось вип’єш?

Запитав Тацуя показавши Міюкі екран термінала для замовлень, який витягнув з підлокітника.

– ...Вибачте, старший брате. Тоді це.

Побоюючись, що змусить Тацую, прийняти її наказ, Міюкі сама керувала терміналом. Тацуя збирався повернути екран до Мінамі, але вона вже дістала термінал зі свого крісла. Коли Тацуя побачив, що вона намагається розвернути його до нього, посміхнувся і зробив замовлення на своєму терміналі. Побачивши це, Мінамі виглядала трохи розчарованою, але також зробила замовлення.

Напої прибули менше ніж за хвилину. Роборука що рухалася по стелі, опустила тацю перед трьома людьми. В основному це був той самий механізм, що і HAR (Хоме Аутоматік Роботс), який використовувався в звичайних будинках.

Після того як Тацуя, Міюкі та Мінамі, по черзі, узяли чашки, з пластику вторинної переробки, рука з тацею повернула на стелю. Зволоживши рот та горло, троє поставили чашки на бічний столик.

Відразу після цього, Тацую кликнули позаду.

– О, Тацуя-кун?

Тацуя та його компанія відставили чашки, бо знали що вона наближається.

– Доброго ранку, Еріко.

Відповіла Міюкі.

– Еріка, також їдеш цим потягом.

Тацуя звернувся до Еріки, що сіла перед ним.

– Дійсно. Це чудовий збіг.

Кивнула Еріка, продемонструвавши незначне здивування. Причепи курсували міжміськими коліями з однаковою швидкістю, в індивідуальні кабінки, що прямували на великі відстані, вантажились на найближчий причіп. Цим керувала система контролю дорожнього руху, і мандрівники не могли обирати, на який причіп сісти.

Але насправді це не було дивно. Якщо пункт призначення та час прибуття однакові, ви приєднаєтеся до причепа, що курсує у тому ж напрямку, і ймовірність сісти в той же транспорт буде набагато вищою. З цієї причини, за збігом, з високою ймовірністю, Еріка потрапила на причіп на який згодом потрапив Тацуя.

За прикладом Тацуї та інших, Еріка замовила напій і розтягнулася на кріслі, щоб розслабитись.

– Ум, добре мати можливість витягнути кінцівки.

– Еріка з того роду людей, котрі вважають, що індивідуальні кабінки тісні?

Індивідуальні кабінки розроблені комфортно, порівняно з розміром кузова, але все ж були люди, яким здавалося що вони тісні. З її реакції, Міюкі подумала, що Еріка саме з таких.

– Ум? Нічого подібного. До того ж мене тренували годинами сидіти в маленькій кімнаті.

– В мистецтві меча є така дисципліна.

Після здивування Міюкі, несподіваним словам, Еріка гірко скривила обличчя.

– Хоч я практикую меч, мій чортовий батько наполягав на цьому...

Від формулювання, яке видала ця дівчина, Тацуя і Міюкі мовчки поглянули один на одного. Еріка здавалася зухвалою, та насправді вона була вихованою леді. – Попри злі слова «дурний старший брат», вона не повинна була вживати таких грубих слів, як «чортовий батько».

– То це не мистецтво меча?

Їй було цікаво, але, врешті-решт, вона дійшла висновку, що їй не слід розпитувати. Вони просто були людьми яким не хотілося розпитувати про сімейну ситуацію.

Натомість Міюкі запитала саме це. З поведінки Еріки, це був своєрідний «урок». Це, схоже, не влаштовувало Еріку, і вона подумала, що це, схоже, на неї.

– Чай. Чайна церемонія.

Міюкі здивувалася, бо навіть не подумала про це

– Думаю, багато старих людей поєднують чайну церемонію та бойові мистецтва.

Однак, Тацуя, який, негайно заговоривши, втрутився в ситуацію, не дав Еріці зрозуміти, що Міюкі здивована настільки, що втратила дар мови.

– Ну. Я впевнена, що це потрібно батькові, як главі родин... Та чому цим повинні займатися його діти?

– Це може мати сенс.

– Але я думаю що це трохи жорстоко, Еріко.

Перезавантажившись, з посмішкою втрутилася Міюкі.

– Більшість учнів, в класі чайної церемонії - жінки. Можливо твоїм братам було набагато важче.

– Натомість, для Еріки не дивно було вчитися чайній церемонії.

На доповнення Тацуї, Еріка відвела погляд.

– Е, цікаво. Хіба чайна церемонія мені до лиця ?

– Нічого подібного. Мене двічі запрошували на заняття Міюкі, але я думаю, що Еріці підходить така атмосфера.

– ...Гадаю, не настільки добре, як Міюкі.

На бурмотіння що злетіло з вуст Еріки, що відвернулася в бік, Тацуя посміхнувся. Було очевидно що вона видаючи себе ображеною, прикривала сором’язливість.

Лео та Мікіхіко чекали біля кас на станції Кіото, де вони вийшли. Як і слід було очікувати, не було шансу, що у них випадково був один причіп. Вони розійшлись з Ерікою у причепі та окремо прибули на своїх початкових індивідуальних кабінках.

Об’єднавшись на станції Кіото, шістка людей вирішили відразу поїхати до готелю, де зупинились на нічліг. Однак, збираючись вийти з приміської станції, Тацуя завмер на місці й озирнувся, відчувши наближення ззаду.

– Пан Тацуя, пані Міюкі та пані Мінамі.

– О, Мінору-кун?

Тим, чиє ім’я, обернувшись, назвала Міюкі, був наймолодшим представником родини Кудо, Кудо Мінору, що наближався до них.

Тацуя та компанія помітили його і, схоже, він також помітив їх. В голосі, яким назвали його ім’я, не було жодних вагань і сяюча краса забарвилася посмішкою.

З правого боку з›явилося відчуття здивування. Поглянувши в бік, він побачив здивовану Еріку з круглими очима. Вона була здивована, бо навіть її рот був злегка відкритим.

– Не очікувано.

Коли він про це подумав, дівчина це озвучила.

– Він наче чоловіча версія Міюкі... Не можу повірити, що окрім Міюкі, буде людина з настільки гарним обличчям.

Тацуя погодився з цією думкою, але він також подумав, що це не ті слова, які варто було говорити перед цією людиною.

– Мінору, ти прийшов нас зустріти? Ми ж повинні були зустрітися в готелі.

– Так, вірно, я чув що ви прибудете десь в цей час.

Чесні думки, про те що йому не хотілося, щоб вони розминулися, Тацуя вирішив залишити при собі.

Натомість те, що він сказав було вступом, щоб познайомити, ще не знайомих один одному людей.

– Це має бути перша зустріч з усіма?

Під «усіма» він мав на увазі друзів праворуч від нього. Міюкі стояла біля нього праворуч, а Мінамі за ним.

Син родини Кудо, Кудо Мінору.

– Приємно з вами познайомитись. Я Кудо Мінору, першорічка Другої старшої.

Представився Мінору, після слів Тацуї. – Через намір, щоб з ним спілкуватися як учнем старшої школи магії, а не членом Десяти головних кланів, він представився «першорічкою Другої старшої», а не «сином родини Кудо».

– Я Чіба Еріка, учениця другого року Першої старшої школи. Приємно познайомитись.

Швидко отямившись від шоку, представилася Еріка.

– Я Сайдзьо Леонхарт. Також другорічка Першої старшої школи.

– Йошіда Мікіхіко. З другого року Першої старшої школи. Приємно познайомитись, Кудо-кун.

– З нетерпінням чекаю співпраці з вами.

Коли Мінору почув прізвища Еріки та Мікіхіко, його лоб злегка ворухнувся, він, певно, зауважив, що вони мечник з родини Чіба та заклинатель з родини Йошіда, відповідно. Навички міжособистісного спілкування для приховування емоцій, здавалося, у нього не настільки хороші, як магічні.

Ну це трохи підходило його віку.

– Мінору... Ми заскочимо в готель, залишити багаж, підеш з нами?

– Так, дозвольте мені, будь ласка. Так ми зможемо ефективніше використати час.

– Вірно.

Тацуя повернувся до стоянки таксі. Міюкі зайняла місце поряд з ним, а друзі розташувалися позаду. Мінору, поряд з Мінамі, також слідували за Тацуєю позаду.

Ще було зарано для заїзду в готель, але багаж можна було сміливо залишити. Ця послуга не змінилась з минулого століття..

Сімка Тацуї, включаючи Мінору, спочатку відправилася до Нового Кіотського Міжнародного Конференц-центру, місце проведення Конкурсу дисертацій. До війни цей об’єкт мав назву «Міжнародний дім Кіото» і коли був відновлений після двадцятиліття безперервних війн, змінив назву з Міжнародного дому на Новий Міжнародний Конференц-центр.

Від самого початку він знаходився у багатому природою місці, оточеному ставками та горами, але навіть після перебудови це не змінилося. Будівництво великих комерційних споруд практично заборонено, а невеликий стадіон трохи подалі знесено, щоб стати парком повним дерев.

Поблизу Нового Міжнародного Конференц-центру не має напівзруйнованих будівель, як в серії інцидентів в Йокогамі, де могли б розміститися іноземні диверсії. За винятком готелю, що примикав до конференц-зали, самі будівлі поруч не знаходилися. Що найбільше, це були двоповерхові приватні будинки, і це місця, де важко сховати велику кількість людей.

– ...Але натомість, це підходить для сховку невеликої кількості.

– Правда? Не думаю, що вони могли б стати табором, сховавшись глибоко в горах.

Поставила під сумнів, припущення Мікіхіко, Еріка.

– Немає потреби ночувати в горах. Їм потрібно сховатися лише в день, правильно? Тоді буде багато місць.

На заперечення Лео, Еріка кілька разів моргнула. Вона приховала, що зрозуміла, що це така ж засідка, про яку думала і вона.

– І їм не має потреби таборитися в горах.

Це не означає що він прослідував за Ерікою, що похмуро мовчала, але Мікіхіко знову зауважив.

– Якщо це двоє-троє людей, вони можуть сховатися в приватному будинку. Якщо це практики древньої магії, вони можуть навіяти мешканцям, або встановити когнітивний бар’єр, є багато способів утримати подалі людей від себе.

– О, специфіка місцевості, здається, тут багато магів древньої магії.

Можливо їй набридло просто мовчати й захотілося погратися, Еріка промовила з невинним обличчям.

– Може розділимося та оглянемо околиці? Окрім навіювання, гадаю, ви зможете відчути дискомфорт від бар›єра.

Запропонував Мікіхіко Тацуя, котрий досі мовчав.

– Ні, це не ефективно.

Вони не підготували сценарій, але Мікіхіко відповів наче на замовлення Тацуї.

– Якщо в приватному будинку ховається невелика кількість людей, бар›єр підтримується на найнижчому рівні, щоб його не можна було помітити зовні. Я не сумніваюся у надздібності Тацуї та пані Міюкі, та не можливо ходити напомацки у пошуках підказок, у тебе не має вдачі. Гадаю марно витрачати час, сподіваючись на такий збіг обставин.

Тацуя кивнув неймовірно природно.

– Зрозумів. То що робитимемо?

Я розгорну розвідувальну послідовність.

Відповівши Тацуї, Мікіхіко звернувся до Еріки та Лео.

– Еріка та Лео можуть мені допомогти.

– Що я повинен робити?

Коли Лео реагував на цю пропозицію його вираз свідчив про те, що він у захоплені.

– Використовуючи шикіґамі, я буду вразливим, не в змозі стежити за оточення. Я хочу, щоб ви пильнували околиці.

– О, залиш це мені.

На відповідь Мікіхіко, кивнув з усмішкою Лео.

– …… Нічого не поробиш. Добре, я захищу тебе.

Еріка прикидалася неохочою, але тихий голос і вираз обличчя видавали войовничість.

– Подбайте про мене. Так Тацуя та інші.

Проявивши ввічливість до Еріки та Лео - двоє, схоже, сприйняли це за «формальність» або «не щирість», бо злегка нахмурили обличчя - Мікіхіко знову звернувся до Тацуї.

– Тацуя, пані Міюкі та пані Сакурай можуть оглянути місто, як ми та домовлялися на минулому тижні. Е-е-е...

Мікіхіко поглянув на Мінору, що стояв біля Мінамі та розгубився.

– Я проведу Тацую та решту. Друга старша зіштовхнулась з тією ж проблемою, торік.

– Мінору - двоюрідний брат пані Фудзібаяші.

Мікіхіко, Еріка, та Лео теж були присутні там тридцятого жовтня минулого року. У тому місці, де їм повідомили, що Тацуя є спеціальним офіцером Сил Самооборони й просили тримати це в таємниці. Також усі троє пригадали прекрасного офіцера, що супроводжувала їх звідти до станції Сакурагічьо.

– А, а...

– Хм... То ти її родич.

– Хе, так ось у чому справа.

З реакції трьох людей, було зрозуміло, що вони зрозуміли, що не повинні говорити про відносини Тацуї та Мінору.

– Оскільки тут його дім. Коли я сказав про огляд Кіото, його представили як провідника.

Розуміючи, що троє людей інтерпретували «обговорення з Фудзібаяші» як «обговорення військової місії», Тацуя дав пояснення, що відповідало їхньому непорозумінню.

– Ось як.

Прикидаючись спокійним з, виразом, «так, вірно» Мікіхіко, намагався швидко з усім покінчити.

– Ну гаразд, Тацуя удачі.

– О, і тобі, Мікіхіко.

– Йошіда-кун, Сайдзьо-кун, Еріка, побачилося пізніше.

– Так, у готелі.

Відповіла на слова Міюкі, Еріка і сімка розділилась на дві групи.

◇ ◇ ◇

Тацуя та його група спочатку вирушили в північно-східне передмістя Кіото, відоме як Охара, відомої знаменитим храмом Санзен-ін. Однак Тацуя не планував відвідувати територію Санзен-ін. Сюди він прибув через роботу, а не заради туризму. Це місце було районом де в останнє бачили Чжоу Гонґцзіня.

З центру міста Тацую привели до Нового Міжнародного Конференц-центру оскільки він був у тому ж напрямку, але він трохи здивувався, коли зрозумів, що далі, ніж він очікував. Він уявляв Кіото більш групованим і компактним.

Згідно з інформацією від Хаями, підрозділ з розшуку Чжоу Гонґцзінь та Куроба мали сутичку поблизу могили імператора Ґо-То́би1 та могили імператора Дзюнто́ку2. Як і слід було очікувати, жоден з них і не спробував увійти на заборонену територію усипальниць. Казали, що той утік вниз за течією вздовж невеликої річки, що протікала між могилою та Санзен-ін.

Почувши це вперше, у нього склалося враження, що це було в горах, але на диво, там було багато будівель не лише для туристів, але й приватних мешканців, побудованих у тому напрямку, в якому втік Чжоу Гонґцзінь. Порівнявши пейзаж та карту, він подумав, що утікаючи, той скоріше опинився біля «водоспаду Отоноші», але пригадавши про особисті навички противника, Тацуя похитав головою.

Техніка Примарний крок, обманює розум з напрямком руху. З отриманої на сьогодні інформацію, складалося враження, що це своєрідна ілюзія, яка вводить в оману про напрямок руху оператора. На перший погляд, здавалося, це магія, що демонструє свою справжню силу лише між товстими деревами густих лісів, але її справжнє значення проявляється лише в натовпі.

За відсутності людей можна знайти підказки.

Однак у натовпі, через порушення орієнтації, прослідкувати не можливо, іншими словами, якщо ви його не бачите, немає іншого способу як шукати.

Перед тим, як приїхати сюди, Тацуя припускав, що Чжоу ховається десь на зразок гір, де до нього ніхто не зможе наблизитися. Але побачивши ситуацію, він передумав. Якщо він втік за течією до поселення, замість гір, можливо він ховається у пожвавленому місці, а не в пустельній місцевості

– У тому напрямку, куди він втік, найближча база традиціоналістів це Кураяма, пане Тацуя, бажаєте поїхати туди?

Запитав Мінору у Тацуї, на короткому мосту через річку. Спостерігаючи за Міюкі та Мінамі, Тацуя похитав головою.

– Ні, повертаємося до міста.

– Він у місті?

Трохи здивовано запитав Мінору.

– Старший брате, думаєте Чжоу Гонґцзінь ховається у людному місці?

На питання Міюкі, Тацуя кивнув.

– Так ось що. Це як дерево ховати в лісі.

Мінору думав дещо по іншому, але не настільки, щоб виправляти Тацую.

– Бази Традиціоналістів в місцях з великою кількістю перехожих... Це підхід до храму Кійомідзу3, район храму Кінкакудзі, та задвірки храму Тенрюдзі.

– Напрочуд мало.

Мінору розповідав, що основні гілки Традиціоналістів розкидані по Нарі та Кіото, але Мікіхіко сказав, що домом Традиціоналістів є Кіото. Ґрунтуючись на різниці інформації, Тацуя заздалегідь уявив, що Традиціоналісти переповнюють все Кіото.

– У Кіото сила конфесій, які успадкували справжні традиції, сильніша, ні ж у Нарі. Нові фракції, які називаються їхніми іменами, вони витісняють в навколишні гори.

– Вони називаються «Традиціоналістами», бо мають комплекс щодо традицій?

Мінамі оніміла від настільки грубих слів Тацуї. Звичайно Міюкі не бачила цього. Вона не думала, що її господиня підніме шум з цього приводу, але Мінамі вважала, що слід уникати зайвого тертя.

...Власне це помітила не лише Міюкі, алей Тацуя.

З іншого боку, на відміну від Мінамі, Мінору, здається, сприйняв обурення Тацуї, як буквальне питання.

– Я не знаю. Як відомо, Традиціоналісти були утворені древніми магами, які брали участь у дев’ятій лабораторії. Їхньою метою має бути помста Дев’ятій лабораторії та кожному із родини «Дев’ятки».

Навіть попри помсту, ностальгічна злість Традиціоналістів є нічим іншим, як оманою. Коли брали участь в Дев’ятій лабораторії, вони припускали, що замість того, щоб відкрити свої секрети, їм буде надана нова магія, та розвиток їхньої.

Гасло Дев’ятої лабораторії - це поєднання сучасної та древньої магії, що означало розвиток сучасного мага, який засвоїв техніки древньої магії, що не були таємницею. Те саме було записано в роз›яснювальних документах, щодо Дев’ятої лабораторії, які їм було передано, у випадку прохання про співпрацю з древніми магами. Що стосується винагороди, то їм обіцяли лише гроші, послуги та соціальний статус, жодних домовленостей про нову магію не було.

«Секретна техніка в обмін на секретну техніку», цей принцип існував у їхньому вузькому, навіть дитячому розумінні.

– То чому вони покинули Нару, батьківщину та мету, і розселилися в Кіото?.. Щось ніяк не зрозумію.

– Правда? Окрім прагнення називати це традиціоналізмом, я розумію, чому вони покинули Нару.

– Е?

Від настільки легко сказаного Тацуєю, Мінору відкрито розплющив очі.

– Традиціоналісти це не монолітна організація. Це мені пояснив Мінору.

– Е, що. Я таке говорив.

– Оскільки ступінь негативного ставлення до Дев’ятої лабораторії, значно різниться, чи не так? Група що найсильніше відчувала образу до всіх з родини «Дев’ятки», залишилися в Нарі. Чекаючи уже більше тридцяти років.

– Дурні... Якби вони могли перенести свою пристрасть на більш конструктивні речі, то б могли зробити свій внесок у розвиток нації та академічну освіту.

– Ну, не говори так.

Щоб заспокоїти невдоволення Міюкі, Тацуя погладив її волосся пальцями.

– Мало хто може продовжувати йти до мети у будь-якій ситуації? Принаймні, якщо поглянути на наше оточення.

Тацуя мав на увазі свого батька і його нинішню дружину.

– ...Так, правильно.

З трохи пригніченою посмішкою кивнула Міюкі, напевно, вона подумала про обличчя тих же людей, що і Тацуя.

Тацуя почав гладити волосся Міюкі трохи грубіше.

Міюкі злегка надула губи й підняла погляд на Тацую. Однак її очі посміхалася.

Тацуя також посміхнувся і прибрав руку з волосся Міюкі.

– Але ті, хто залишилися в Нарі, трохи відступилися від мети, але своїми діями намагаються рухатися в перед.

Міюкі виглядала здивованою.

Звичайно Тацуя не збирався її дражнити.

– Група, яка переїхала до Кіото, була в змозі скласти конкуренцію колишній Дев›ятій лабораторії насправді я думаю, що колишня Дев’ята лабораторія та кожен з клану «Дев’ятки» були злякані.

– Злякані? Ні, Кудо, ні Кукі, ні Кудзумі, ніколи не атакували древніх магів, які співпрацювали в досліджені...

Не зовсім впевнено заперечив Мінору. Ця історія відбулася ще до мого народження і залишилося багато відкритих питань. Невпевненість була зумовлена тим, що його знання були засновані на непрямих чутках.

– Я теж так думаю. Маги «Дев’ятки» також стали об’єктами експериментів. Звичайно древні маги думали про себе, як про жертви, щоб не почуватися винними. Оскільки вони були такими ж піддослідними тієї ж Дев’ятої лабораторії, напевно, ворожості не було.

Тривожний погляд Мінору заспокоївся. Думки Тацуї також були лише припущенням, однак, він відчув полегшення, від того що отримав згоду зі своєю заявою.

– Я думаю, що маги Традиціоналісти бояться власної тіні. Оскільки Дев’ята лабораторія керується урядом, якщо була образа, що їх використали, то можна було атакувати уряд. Однак Традиціоналісти вирішили, що ворогом був кожен з клану «Дев’ятки», що були такими ж піддослідними. Вони знають, що їхній спис рухався не у тому напрямку.

Промовив Тацуя і задумався. ...Він не зайняв позу скульптури Родена, а просто зосередив погляд в порожнечу.

– Вони не хотіли мати клеймо повстанців, або просто не хотіли виступати проти влади... У будь-якому випадку, оскільки вони знали, що насправді їхня образа на всіх з клану «Дев’ятки» була не розумною, можливо, боялися, що також можуть зазнати необґрунтованого насильства. Мабуть, вони на власні очі бачили, здібності мага створеного Дев’ятою лабораторією. А у магів «Дев’ятки» також не було зобов’язань задовольнятися цією роллю. Якщо атакують, то звісно отримають контратаку. Магією «Дев’ятки» яку допомогли створити.

Це було настільки дивно, що Тацуя посміхнувся злісною посмішкою.

– Або вони не можуть відступити. Можливо, спочатку керівники кожної школи могли знаходити способи заспокоювати молодих магів, що висловлювали радикальні скарги. Однак одного разу піднятий прапор не опустити, групи якій довелося демонструвати жорстке ставлення, залишилися біля дев’ятої лабораторії, а інші виїхали до Кіото. Несподівано, але різниця в основах може бути лише видимістю, можливо вони можуть легко змінити свою вивіску, через різницю позиції. Хіба Традиціоналісти не вірні «справжній традиції»?

Останнє питання він спрямував Мінору.

– Я згоден... Здається, що деякі маги, які брали участь в Дев’ятій лабораторії, насправді належали до кількох конфесій.

Кивнув на здогад Тацуї Мінору.

– Чи можна продовжувати переслідування, протягом десятиліть, з такої тривіальної причини?

Запитала Тацую Міюкі, з обличчям «я не хочу визнавати це, не хочу вірити».

– Думаю, їм вдавалося продовжувати переслідування, тому що це нудна імітація.

Тацуя говорив їй, що якби вони чинили більш рішучі бойові дії, їх би розбили.

Здавалося, Міюкі це переконало.

Саме Мінамі висловила сумніви, щодо відповіді Тацуї.

– Але, пан старший брат Тацуя.

Можливо не було потреби маскуватися перед Мінору, але Мінамі, про всяк випадок, скористалася зовнішнім зверненням їх сім’ї

– Думаю, що усе саме так, як говорить пан старший брат Тацуя, проте...

Тут вона неминуче завагалася. Однак Мінамі керувалася почуттям обов’язку і не ухилилася від своїх слів.

– Якщо це так, чи стали б Традиціоналісти Кіото переховувати іноземного мага, що завдав значної шкоди Японії.

Мінору подумав, що це різке зауваження.

Однак Тацуя не забарився з відповіддю.

– Це всього лише припущення, але я не думаю, що вони насправді не хотіли цього. Однак гадаю, що Традиціоналісти занадто глибоко пов’язали свої стосунки з Чжоу Гонґцзінем, щоб відступати.

– Повинна бути причина, чому вони не змогли розірвати стосунки?

– Думаю, що Мінору більше відомо про це, але Традиціоналісти, через Чжоу Гонґцзіня поповнювали свої ряди практиками-вигнанцями. На перший погляд, традиціоналісти допомагають Чжоу Гонґцзіню, але в реальності він співпрацює з традиціоналістами для зміцнення своїх сил.

Тацуя повернувся до Мінору, і той кивнув у відповідь.

– Днями, в парку Нара серед нападників були практики з континенту. Передбачається, що серед традиціоналістів практики-вигнанці здобули певний вплив. Принаймні, до тієї міри, в якій організація не зможе протистояти внутрішньому конфлікту та розколу.

Мінамі мовчки вклонилася Тацуї. Цей жест стосувався її питання.

Тацуя злегка кивнув і повернувся до Мінору.

– Ми несподівано відійшли від теми, але саме тому я хотів би знайти їх базу в місті. Це буде три місця: монастир Кійомідзу, монасти́р Кінка́ку, храм Терю4.

– Так, вірно.

Замість того щоб дістати інформаційний термінал, Тацуя відкрив карту в голові.

– Монасти́р Кінка́ку та храм Терю були в одному напрямку, Монастир Кійомідзу був у іншому

– У будь-якому випадку, краще було б приєднатися до Йошіди-куна та інших.

Запропонувала Міюкі, гадячи у свій інформаційний термінал.

Звідси, незалежно від того, йти від монастиря Кінка́ку до храму Терю чи монастир Кійомідзу, пройдеш біля Нового міжнародного конференц-центру.

Але, Тацуя похитав головою.

– За мало часу, щоб об’єднатися. Хоч, завдяки Мінору, місця пошуку були звужені, їх лише четверо. Крім того, є ймовірність, що моє твердження, що він переховується в місті, є помилковим.

Той факт, що чотирьох людей замало щоб знайти когось, хто переховується є однозначним. Детектив може розкрити справу самостійно, якщо злочинець знаходиться перед ним, а для тог, щоб знайти підозрюваного, що переховується, потрібно мати кілька людей або альтернативне обладнання.

На жаль, магія Тацуї та Міюкі не замінить ширококутову камеру спостереження. До того ж якби він міг знайти людину з доступом до камери, Тацуї від самого початку не потрібно було б шукати слід.

– Зрозуміла. Тоді, куди підемо?

З відповіддю він вже визначився. Тацуя негайно відповів на запитання Міюкі.

– До монастиря Кійомідзу. Після цього, по черзі відвідаємо монасти́р Кінка́ку та храм Терю.

◇ ◇ ◇

Розлучившись з Тацуєю, Мікіхіко з компанією обійшов околиці Нового Міжнародного Конференц-центру, використовуючи помітну техніку пошуку, як було домовлено на минулому тижні. Конференц-центр передбачав, що іноземці залишатимуться в Японії, а поряд з готелем розташовувався великий озеленений парк. Він не досягав озера під назвою Такараґаке, але виходив на берег великого ставка і був оточений пишним не узліссям.

Обговорюючи безглузді речі Еріка та Лео, як експорт, стежили за оточенням і продовжували слідувати за Мікіхіко.

Майже в той же момент, коли Тацуя визначив своїм наступним місцем призначення, монастир Кійомідзу, їх ситуація змінилася. Це сталося в момент обстеження місця проведення з протилежного берега Такараґаке.

Мікіхіко першим, і Еріка та Лео з не великою затримкою помітили ознаки наміру вбивства з невеликого узлісся позаду.

– Схоже, вони прийшли.

Еріка підбігла до Мікіхіко з лівого боку і нахиливши парасольку, поглянувши йому в обличчя знизу, хоча це було лише для маскування, прошепотіла вона ніжним голосом, ніби граючи закохану парочку.

– З боку гір?

Просунувши шию між Ерікою та Мікіхіко і прошепотів тихим голосом Лео. Незалежно від того, назвати це дружніми стосунками або добра гра, виглядало дуже реалістично.

– Ознаки лише в горах, але це не означає, що вороги з’являться лише звідти. Можливо атакуватимуть не лише люди. Будьте обережні.

На жаль Мікіхіко, не мав такого багажу, як ці два універсальних артисти, але, схоже йому було ніяково і він сором›язливо відвернувся, попередивши Лео.

– У цих дітей любовний трикутник?

– Це, схоже, учні в романтичних стосунках, чи варто ризикувати та знищити їх?

Така розмова була між дев’ятьма чоловіками, що ховаючись в узліссі, стежили за Мікіхіко та компанією.

Вони говорили звичайними голосами. Шепіт це найбільше що можна було почути, причина, чому вони не використовували пристрій котрий зчитував беззвучні рухи губ за допомогою камери, перетворював в голос і надсилав на динамік кісткової провідності, це ризик, що якщо навіть зміст розмови не перехоплять, була велика ймовірність сприйняти магічні вібрації чи радіохвилі.

Причина чому вони обмінювалися такою невимушеною розмовою, в тому, що гра Еріки та Лео створювала настільки мирне враження, як між хлопцем і дівчиною, що прогулюються по центру міста.

Але, звісно, були й ті хто нервував.

– Я деякий час спостерігав за тим хлопцем, він увесь час використовує техніку спостереження. Навіть якщо ви кажете, що це дитина, він прямий нащадок родини Йошіда. На це не можливо не зважати.

Ці слова попередження насторожили його напарників.

– Ти не чув, що другий син Йошіда втратив силу?

На противагу цьому питанню, більш серйозним тоном заперечив чоловік середнього віку, що, схоже, був їх лідером.

– Інформація застаріла. Йошіда Мікіхіко повернув силу і, як говорять, вона більша, ніж у старшого сина спадкоємця. Зберіться і будьте пильні. Я обов’язково ліквідую його. Якщо ми його не вб’ємо, буде непогано трохи поранити.

Чоловіка, на якого нагримали, здавалося це не переконало, але він нічого не сказав і дістав з кишені маленький сувій, який розмістив на долоні.

Інші, восьмеро, включаючи керівника, прослідували його прикладу. Сивий чернець, що чекав в кінці черги чоловіків, мовчки спостерігав за цим, не вчиняючи жодних дій.

– Ха!

Відповіла на перший удар ворога Еріка. Вона з силою махнула сонцезахисною парасолькою у своїй руці, в бік відчуття присутності, що наближалося ззаду. Розкладна частина парасолі в повітрі зіштовхнулася з блукаючим вогником і згоріла. Блукаючі вогні, що летіли на їх тріо, без захисту парасолі, вона збила спеціальною зброєю, замаскованою під руків›я парасолі.

Другу і третю хвилю блукаючих вогників, що атакували послідовно, також перехопила тонка срібна тростина або бойовий девайс, який можна було називати не залізною палицею чи поліцейською нагайкою, а саме срібним стрижнем.

Це був бойовий пристрій з інтегрованим CAD, з записаною послідовністю техніки прискорення з контролем інерції, що концентрувалося на швидкості, а не вазі, поспішно розроблений третім відділом розробки FLT і позичений Еріці, спеціально для цієї розвідки в Кіото. Оскільки вона прискорює не лише тіло, але й зброю, якщо в руки прикласти додаткову силу, існує небезпека, що вона не зможе встигнути за рухами срібного стрижня і пошкодить кістки та сухожилля, але Еріка відразу змогла використовувати його, без будь-якого болю.

Злива блукаючих вогників припинилась. Але атака на цьому не повинна була завершитися.

Цього разу, згорнуте червоне та жовте листя було зметене клинком вітру. Еріка продемонструвала, що може збити містичні блукаючі вогники, але чи зможе вона протистояти клинку вітру, який не має ні кольору, ні форми.

На вустах Еріки залишалася безстрашна посмішка, але коли позаду пролунали впевнені слова «залиш це мені» вона опустила руку і стала в середню стійку.

Саме Мікіхіко кину виклик вітряним лезам, замість Еріки.

Магія, що з’явилася з металевого талісмана, обраного в допоміжному пристрої у формі віяла, такий самий клинок вітру, що й у ворога.

У повітрі розсипалося багато дрібних іскорок. Попри пізнішу активацію, вітер Мікіхіко відбив усі клинки ворога.

Свідомість Еріки та Мікіхіко націлилась на наступну атаку, що прямувала з неба.

Тінь від дерев на землі, позаду них, набула форму людини.

Чорна тінь піднялася в гору.

Від тіні, що наближалася позаду до Мікіхіко, не було ні звуку, ні руху повітря, не кажучи вже про ознаки присутності.

– Урья!

Гаркнув Лео. на тінь. Його кулак заревів і вдарив чоловіка в чорному светрі.

В момент удару Лео, чоловік відскочив назад, звівши нанівець усю силу й ухилився простим сальто назад.

– Вони що Ніндзя?

Колір светра, що здавався чорним, якщо придивитися, був темно-зеленим. Такий же колір був і у тонких штанів. Це був сучасний одяг, що абсолютно відрізнявся від традиційних костюмів ніндзя. Але з огляду на кунай5, в правій руці, та сувій, в лівій, він був ніндзя.

Кількість людей збільшилася до трьох і п’яти. Лео не бачив, звідки вони вилазили.

– Хе, цікаво.

Але це не знизило його бойовий дух. У Лео не було поганої звички шукати сильного опонента, але чим сильніший супротивник, тим більша ймовірність змусити кров скипіти, а не продовжувати в’янути.

Можливо, це були гени діда, перетвореного на біологічну зброю. Сам Лео ніколи так не думав.

Але кожного разу він перебільшував у своїх думках.

«...І що з того».

Це набагато краще, ніж панікувати перед поєдинком. Якщо розум ослабне він навіть не зможе втекти. В це вірив Лео.

Ослабити розум, означає втратити життя. Він втече, якщо подумає що може врятуватися. Зараз він не тікав, бо ще не здався. Коли тигр оголює ікла, чи може людина втікати, подумавши, що зможе врятуватися? Чи кинеться він сліпо тікати, не спробувавши вижити.

«...Я б шкодував через таку дивну смерть». Він вірив, що виживе.

Ніндзя у светрах розосередилися навколо Лео Свідомо чи несвідомо, відступаючи від нього.

Збоку від Лео пролунав крик болю.

Ніндзя, що захистився рукою від удару срібним стрижнем Еріки, схилився, тримаючись за зламану руку. Ніндзя тримали значну відстань від Еріки, що було зумовлено збігом двох факторів: ніндзя відстрибнули, щоб вийти з зони досяжності Еріки, а вона, після атаки, не переслідувала їх.

– Лео, серце гаряче, а свідомість холодна. Ти б’єшся не один.

Після цих слів Еріки, Лео помітив, атаку, що йшла збоку.

– Вибач, ти мене врятувала.

До вух Лео донісся звук удару вітряних лез і полетіли іскри.

– Мікіхіко, ти теж неправий. Це ескорт повинен тебе захищати.

– Ти захистив мене від прихованої атаки з тіні. Взаємозахист.

– Гаразд. Залишмо усе як є.

Лео дістав з кишені кастет і сунув в нього руку. Він був схожий лише на пластмасову іграшку, і навіть якщо його знайде поліція, це буде лише модним аксесуаром.

І як тільки це сталося

Ліве зап›ястя Лео огорнула Послідовність активації й була поглинена ним.

Це не був звичайний CAD з голосовим веденням.

Остання розробка німецького розробника CAD Розен Магіккрафт, це CAD з повністю мисленнєвим контролем, на основі думок. Лео отримав його з певним повідомленням, скоріше як вибачення, і нарешті зміг опанувати.

Умовою цієї розвідки була надзвичайна непомітність.

Тому Еріка замаскувала сій бойовий девайс під парасольку.

Лео узяв цей CAD у цю поїздку, оскільки його звичайний CAD мав образ, що він «готовий до бою».

Швидкість розгортання послідовності активації залежить від апаратної частини, а ефективність побудови магічної послідовності - від програмного забезпечення. Найсучасніший CAD призначений для зменшення часу затримки завдяки мисленнєвому контролю і демонстрував певну швидкість обробки, а послідовності активації, оптимізовані руками Тацуї, створювали магічну послідовність, що створював ефект, саме такий, який був задуманий.

Кастет з пластмаси був підсилений твердим сплавом6.

Послідовність активації була встановлена на безперервний вихід.

Цього разу, звичайна сорочка з довгими рукавами та джинси трансформувалися у найефективніший куленепробивний одяг.

– Ну, і. Почнемо, заново.

Лео зіштовхнув лівий і правий кулак, утворивши стукіт.

– Залиш ворогів збоку на мене.

Еріка легко змахнула срібним бойовим девайсом і стала в стійку.

– Залиште підтримку на мене.

Мікіхіко розгорнув магічний інструмент у формі віяла.

– Давай, ола!

Закричав Лео і кинувся в перед.

Звичайно, ворожі користувачі ніндзюцу не стояли мовчки.

На шляху Лео піднялося листя, блокуючи його поле зору. Звісно це було не природне явище. А магія, що вітром підняла опале листя.

Звісно в ній не було вбивчої сили. Але замість того щоб зупинитися, Лео підняв руку і прикрив обличчя.

Рука, грудна клітка та стегна відчули легкий удар. Це були кунаї, випущені ворогом.

Вони мали швидкість, яку неможливо досягти кидком руки, але недостатню, щоб пробити магію «Зміцнення» Лео.

Порив вітру.

Позаду Лео.

Магія Мікіхіко очистила поле зору.

Користувач ніндзюцу, що стояв по переду, тримаючи сувій у роті кинув кунай і порожніми руками утворив печать.

Лео розумів, що ворог перед ним, це не ніндзя з розповідей, а маг древньої магії з реальною силою, але той прийняв позу, що утворювала популярний образ.

Хоча не зупинився, Лео на мить зам’явся.

Груди користувача Ніндзюцу піднялися і відразу опустилася.

Пролунав різкий звук і у Лео запаморочилася голова.

Те що користувач Ніндзюцу тримав у роті, було флейтою, замаскованою під сувій. Це не просто флейта, а інструмент, що випромінював магію, яка особливим звуком впливає на орган слуху супротивника.

Користувач ніндзюцу витягнув великий ніж. Це був ніж, замість меча, це означало, що навіть «ніндзя» не могли ігнорувати вплив часу.

Схоже, він був впевнений у своїх навичках. У рухах атаки на Лео, не було вагань.

Промах чоловіка був в тому, що фізичні здібності Лео були набагато вищими за норму. З погляду загальних критеріїв оцінки, Лео мав низький магічний талант, але з іншого боку він мав видатний талант, з погляду фізичних здібностей. Попри відсутність рівноваги, Лео зберіг контроль над тілом, компенсуючи її іншими органами чуття.

Лео вдарив ніж ворога правою рукою. Кастет потрапив точно в кінчик ножа, і удар призвів до того, що користувач ніндзюцу кинув ніж.

Запущений лівим хуком.

Кулак Лео зламав щелепу користувача ніндзюцу.

– Ябее7!

Одне слово, що просочилося випадково, висловило жаль, того що припуститися помилки. Його слабкість та наївність призвели до цього, але Лео також мав здатність швидко перекрити її.

Позаду переможеного ворога з’явився наступний опонент. Чоловік націлився на Лео і відкрив рот.

І той відразу ухилився.

Чоловік виплюнув полум’я.

Струмінь полум’я що пролетів у Лео над головою розвернувся в повітрі та атакував оператора.

Його обличчя обгоріло і чоловік схопившись за нього руками та впав. Полум’я розвернулося завдяки магії Мікіхіко.

Мікіхіко, за спиною Лео нахмурився, глядячи на сцену, яку створив. Однак він не вагався з наступною атакою. Він вже активував наступну техніку.

Як і сказала, Еріка перехопила одного з користувачів ніндзюцу, що намагався затиснути Лео збоку. Витончена спеціальна зброя була менш потужна, ніж її звичайний меч, але швидкість була вищою. Тіло користувача ніндзюцу, що різким поштовхом націлив ніж на Еріку, у наступний момент розкололося на дві фігури.

– Двійник?!

У відповідь на здивовані слова Еріки, в обох фігур, розділеного користувача ніндзюцу, що тримали кунаї у тій же стійці, на мить з’явися один і той же вираз гордості на обличчі.

Але це швидко переросло у здивування.

Одне з альтер его зникло і чоловік став одним цілим. Як було видно з його виразу, це не входило в плани користувача ніндзюцу. Його ніндзюцу перебила духовна магія Мікіхіко.

Еріка не могла пропустити цю прогалину.

Срібний слід промалював чотири риски, в повітрі.

Оператора ніндзюцу, що котився по землі з чисто зламаними кістками обох рук і ніг, вдарила слабка блискавка.

Блискавка атакувала усіх нападників.

Свідомість вісьмох користувачів ніндзюцу, що вже втратили бойову силу, була відключена магією блискавки Мікіхіко.

Мікіхіко важко зітхнув.

– Це все?

Запитав, озираючись Лео.

Розслабившись, Еріка опустила свою спеціальну зброю.

– Поки жодних ознак підкріплення.

Після цих слів Лео видихнув.

– Це що, ми билися зі справжніми ніндзя.

Розсміявся він. Хоч і знав про існування «ніндзя», він ніколи не думав, що йому доведеться битися з ними.

– Користувачі ніндзюцу. Це не дивно. Тут же повно древньої магії..

Однак Еріка не стала слідувати його сміху, а відповіла суворо.

– Вірно. Іга і Кога, що є домами для ніндзюцу, недалеко, а гора Курама повинна бути базою древніх магів, які, в основному, спеціалізуються на ніндзюцу. Думаю що ці люди є практиками звідти.

Погодився з думкою Еріки Мікіхіко.

– Хм, цілком можливо. Цікаво. Мені справді ніколи не нудно з вами.

Але це не змусило Лео образитися. Більш того він розсміявся ще більше.

– Ей, не примушуй мене в свої справи. Це завдяки Тацуї-куну ми влипли в цю справу.

Не через Тацую-куна, а завдяки Тацуї куну. Хоч вона удавала, що скаржиться, насправді Еріка думала так само як і Лео.

– Без різниці.

Кивнув Лео з гіркою посмішкою. Мікіхіко, що спостерігав з боку, теж мав гірку посмішку.

– До речі, що робити з цими хлопцями? Хочете, щоб поліція забрала їх?

Еріка без вагань викликала поліцію. Не тому, що мала там зв’язки, а, тому що не сумнівалася в законності своїх дій.

– Поліція, ех.

З іншого боку, Лео, схоже, було незручно мати справу з поліцією. Але він був не проти намірів Еріки.

– Це розумно...

Кивнув на пропозицію Еріки Мікіхіко і вільною рукою дістав інформаційний термінал. Здається він мав намір набрати «Сто десять» самостійно.

Однак, безпосередньо перед тим, як активувати голосовий зв’язок, його палець завмер.

Він несвідомо повернув інформаційний термінал до кишені.

Підняв віялоподібний пристрій і поглянув на ліс. З рук Мікіхіко виділилася маса мисленнєвих часток. Він випустив розвідувального шикіґамі.

– Ворог?!

Мікіхіко не встиг відповісти на питання Лео.

– Дивіться!

Як тільки Еріка викрикнула, Мікіхіко вловив ознаки магічного втручання.

Еріка перевела погляд на ставок.

Лео та Мікіхіко теж це побачили.

З водойми вискочили чотири маленькі чудовиська з води.

– Хімічна субстанція?!

Викрикнув Лео.

– Ні! Ляльковий демон з води, якийсь голем! Він створений з матерії!

Крикнувши у відповідь, Мікіхіко, не кліпаючи, дивився на чудовиськ.

– ? Гою? Чанг Ю? На додачу Фучжу?

Здивованим голосом пробурмотів Мікіхіко.

Звір, схожий на корову, з тигровим візерунком на тілі.

Кабан з людським обличчям, Гою.

Мавпа з довгими руками, Чанг Ю.

Олень з чотирма рогами, Фучжу.

Це все мініатюрні версії континентальних монстрів, які начебто спричиняють повені. Очевидно, це була техніка древніх континентальних магів.

– Що це за хлопці?!

– Ворожа магія! Крім цього, це не має значення!

Кричачи на Лео, Еріка змахнула, срібним стрижнем на найближчого лялькового демона.

Дуже зручно, що той підійшов на підходящу відстань.

Тонке лезо пробило його форму випустивши сайони.

Несистемна магія Еріки зруйнувала техніку, що формувала голема. Імітаційна форма, яка нагадувала чудовисько, розсипалася і повернулася до води.

Однак розслаблятися часу не було.

Тут були не лише чотири монстри.

Гою, Чанг Ю і Фучжу один за одним з’являлися з води. Окрім огидної зовнішності, своїм розміром з собаку, вони нічим не загрожували. Але навіть маленька собака стане проблемною якщо їх буде достатня кількість. Мало того, суперник - це істота створена магією. З невідомими здібностями.

– Перш за все. Відступаємо... А?

Еріка запропонувала втекти, але обірвалася на півслові.

Мініатюрні монстри стікалися не до них, а до майстрів ніндзюцу, які лежали на землі.

– ...Це не ворог?

Через сильне потрясіння, не лише Еріка забула про відступ. Окрім Лео, який не володів дистанційними атаками, Мікіхіко також забув розгорнути техніку, а лише спостерігав за тим що відбувається.

– ...Е!!

Вигукнула в унісон трійця, спостерігаючи за тим що відбувається.

Мініатюрні монстри, яким дали тимчасове тіло з води, почали пожирати живі тіла майстрів ніндзюцу, які оніміли та не могли рухатися.

– Хіба це не схоже на жарт!

Еріка раптом повернулася до тями, струшуючи срібним стрижнем, вона розмахувала незламним магічним лезом.

Мікіхіко, голос якого вийшов з заціпеніння, випустив техніку Полум’я Карура.

Лезо сайонів прорізало лялькового демона, а образ полум’я спалив імітацію чудовиська.

Незвичні звірі повернулися до води.

Лео обережно підійшов до стогнучого від болю майстра ніндзюцу. Звичайно зміцнююча магія була активована, але обережність була неминуча, оскільки обличчя і шия були оголені.

– Фе..

Перше, що він промовив зі зблідлим обличчям.

– Це жахливо... Здається воно не дійшло до кісток.

Випроставшись, Лео повернувся до Еріки та Мікіхіко.

– І всі живі.

Навіть якщо їх паралізувало, це стосувалося лише очей і горла. Почувши його, Мікіхіко показав полегшення.

Але обличчя Еріки залишалося напруженим.

– Дивно.

– Що?

Напруження повернулося на обличчя Мікіхіко, оскільки вона виглядала здивованою.

– Чому вода не всмоктується в землю.

Тутешня земля не вмощена. Вода, яка утворювала голема, повинна була швидко всмоктуватися в ґрунт.

Однак насправді вода, змішана з кров’ю стікала у став.

– ЙО?!

Лео рефлекторно відскочив назад. Сила стрибка майже на чотири метри, без жодного розбігу, підготовчих рухів чи техніки руху, була вражаючою, але не це привернуло увагу Еріки та Мікіхіко.

Відразу після того, як вони помітили неприродний рух води, потік до ставка набрав обертів. Лео відреагував на потік крові та води під своїми ногами.

– Що, чорт забирай...

– Магія ворога!

Відповідь Мікіхіко на бурчання Еріки одночасно була попередженням.

Але могла бути не потрібною. Це і так було зрозуміло Еріці та Лео.

Вода у ставку закрутилася.

Спочатку повільно, а потім набираючи швидкість.

А в центрі виру, що ревів і шумів, з каламутної води голову підвела дивна, велика змія.

– Сор’ю?!

Гігантська змія з дев’ятьма обличчями. Один з найпотужніших монстрів континенту, який, як кажуть, є безпосереднім злим богом повені Кійоку. Говорять, що місце де з’являється Кійоку, ставало болотом, де вода починає гнити та не приносить врожаїв.

– Ухиляйтесь!

Крикнув Мікіхіко Еріці та Лео, побачивши, як дев’ять облич відкрили роти.

Одночасно розгорнувши вітряний бар’єр.

Дев’ять ротів, один за одним, вивергнули тонкі каламутні потоки води.

Кожен з трійки, уникав прямого потрапляння в каламутний потік.

Бризки, що відбивалися від землі, здував вітровий бар’єр, який кружляв навколо трійці.

Однак майстри ніндзюцу, які втратили здатність рухатися, не могли уникати наслідків.

Крики, голосніші від тих, коли їх кусали мініатюрні монстри, лунали від чоловіків, що лежали на землі.

Людське тіло, яке потрапляло в каламутну воду, яку видихав демон маріонетка, що імітував Сор’ю, спінювалося і тануло.

– Кислота?!

– Ні, це закляття гниття!

Заперечив слова Еріки Мікіхіко.

– Будьте обережні! На відміну від кислоти, плавилися не тільки частини які потрапляли під воду.

Якщо поглянути на майстра ніндзюцу, розплавлені рани якого все ще поширювалися, то попередження Мікіхіко не викликало сумнівів.

– Ха, де оператор?!

Оскільки він керував таким масштабним големом, оператор мав бути поряд.

Ні, у них була підказка. Безпосередньо перед цим, ознаки техніки відчувалися з лісу. Вони мають належати магу, який керує цим монстром. Однак відповідь від щойно випущеного шикіґамі не повернулася. Це допоміжна техніка, чи використання спеціального обладнання, такі як заклинання Примарний крок, яке може навіть порушити орієнтацію мага.

Навіть з фізичними здібностями Еріки та Лео, краще уникати проклятого потоку, який безперервно виривався з дев’яти ротів. Мікіхіко, що ледве уникав прямих влучань та створював бар’єр, не міг випустити нового шикіґамі.

– Еріка, Лео, відійдімо!

– Згоден!

Яким бісовим чином?!

Від запитання Еріки, Мікіхіко заскреготав зубами.

Спосіб був. Лялька, що імітує легендарного монстра, збільшує свою силу відповідно легенді. Якщо скористатися технікою, яка запозичує силу легендарної істоти вищого рангу, підсилення буде скасоване, тому магія, яка підтримує маріонетку, може бути порушена, якщо ні, тоді це буде змагання між магами.

Хоча цей Сор’ю з води, він належить до злих богів. Якщо потрібно використати верховного божественного духа води, то «Бога дракона».

«Чи можу я це зробити?»

Він відчував, що може зробити це.

Однак вагання не зникли.

Це техніка яка змусила Мікіхіко впасти в депресію, котра створила в нього ілюзію, що він втратив силу.

...Зрештою, Мікіхіко не міг прийняти це рішення. Йому більше не потрібно приймати рішення.

Перед трійкою з’явилися Інтенсивні сайони, перед обличчями дев’яти голів Сор’ю.

Магічна проєкція через вимір інформаційного тіла. Вона не була зарядом, що летів по траєкторії, а раптово з›явилося у просторі, за вказаними координатами.

Дев›ятиголовий велетенський змій вибухнув.

В результаті створену демонічну ляльку у формі монстра здуло, тобто магія формування ляльки також зруйнувалася.

У бризках води не було жодного прокляття. Вони просто повернулися до ставка. Явище викривлення, яке розмивало тіло майстра ніндзюцу, припинилося.

– З вами все гаразд?

Трійці не довелося ставити собі питання, «що сталося?». Відповідь сама з’явилася перед ними та звернулася до них.

Темно-червоний блузон, чорні вузькі штани, чорні чоботи нагадали форму Третьої старшої школи. І хлопець одноліток, зі спеціалізованим CAD у формі червоного пістолета у правій руці. Трійця звісно знала цей хвацький образ.

– Ічідзьо Масакі...

Пробурмотів Лео його ім’я.

Перед ними стояв, ас Третьої старшої, старший син родини Ічідзьо з Десяти головних кланів.

Масакі був насторожений, через ймовірність засідки й шукав прояви магії, але через деякий час він вирішив, що інших ворогів не має і розслабився.

Перед ним лежало вісім серйозно поранених людей. Масакі подумав про можливість, що це були не жертви, а нападники, яких перемогли, та оскільки вони не рухалися він не звернув на них увагу і повернувся до Мікіхіко та компанії, щоб дізнатися ситуацію.

– Хм? Ви з першої старшої...

Масакі також згадав обличчя Лео та Мікіхіко, що минулого року виступали суперниками в Коді моноліту.

– Я Йошіда Мікіхіко. Ічідзьо-кун. Дякую за вогневу підтримку.

Однак він не пам’ятав їх імен. Мікіхіко представився і на обличчі Масакі з›явився явний вираз полегшення.

– Ні, не варто дякувати. Як маг з Десяти головних кланів, я не міг ігнорувати використання такої порочної магії. Не хвилюйтеся.

– Однак, ти нас врятував. Це було досить небезпечно.

– О ні... До речі, що це було?

Цією різкою зміною теми він, певно, приховував своє збентеження. Якщо так, то Масакі, на відміну від Тацуї, схоже, хлопець зі сором’язливим характером. ...Та їх порівняння може бути недоречним.

– Це лялька демон, виготовлений з крові та води, як матеріалу, що імітує чудовисько з традиційних легенд, свого роду, голем.

– Це древня магія?

– Це техніка яку використовують маги з континенту, так звані практики.

Еріка похмурим голосом перебила діалог, з питань та відповідей Масакі та Мікіхіко.

– Ей, чому б нам пізніше не поговорити про магію? Можливо, практик досі десь тут переховується.

Масакі став серйозним і швидко оглянувся. Здається, він забув про цю можливість.

Однак Мікіхіко похитав головою, на її зауваження.

– Ні, не варто хвилюватися з цього приводу.

– Чому ти так кажеш!

Мікіхіко кілька разів відкрив і закрив рот і знову похитав головою.

– ...Мабуть, буде краще побачити, ніж почути. Ходімо подивимось.

– Кажеш, що практик знешкоджений, як і ці?

На запитання Лео відповідь не прозвучала, а Мікіхіко кивнув.

– Ти знаєш, де він?

Раптово вставив слово Масакі.

– Ічідзьо, ти теж підеш?

Натомість цього разу кивнув Масакі.

Вони пройшли рідким підліском і піднялися на лісовий схил. Ця подорож не викликала у когось з четвірки жодних проблем. Коли вони знайшли шуканого практика, навіть спітніти не встигли.

– Зрештою. Я це знав, але все ж не приємно.

Практик лежав вниз головою зі схилу, лицем вниз.

– Він мертвий?..

Прошепотів Масакі, Лео, здавалося, без жодного остраху присів біля сивої голови практика і торкнувся його шиї.

– ... Пульсу немає. Він мертвий.

З невиразним обличчям сказав Лео. Він не зміг би повідомляти про цей факт біля тіла, тому, схоже, це було найбільшим проявом, що він міг показати.

Однак ця таємничість миттєво зникла, як тільки він перевернув труп.

Еріка злякано скрикнула. Лице мертвого було настільки страшним, що навіть її сміливість не витримала.

– ...Це результат порушення магії. В древній магії, системи активних маріонеток, тіло заклинателя і духу оператора, перебуває в єдності, навіть після активації магії.

– Хо. Це відрізняється від сучасної магії, що відключає магічну послідовність від мага, так що після старту магії, зворотній потік «інформації» не відбувається.

Невідомо втрутився в розповідь Мікіхіко, Масакі. Однак відразу після цього він усвідомив прихований зміст пояснення Мікіхіко і несвідомо насупився.

– Іншими словами, це тому, що я знищив того монстра його техніки, і пов’язаний дух був пошкоджений, та той помер в божевіллі...

– Це не твоя помилка Ічідзьо-кун. Практик, що використовує таку магію, повинен розуміти ризики її використання. Особливо, якщо хотів контролювати такого великого демона маріонетку. Природно, що реакція була інтенсивнішою. Жорстоко, але це результат його власних дій.

– Зрозуміло...

Масакі не вперше бачив вбитих, він не вперше вбив людину. Йому не одного разу доводилося відбирати життя інших людей, і він досі вважав, що підірвати водяного монстра «вибухом» було правильно.

Але навіть попри це, обличчя мертвого старого було настільки жахливим, що він не міг спокійно прийняти це.

– ...Пробач, Йошіда-кун. Я змусив хвилюватися.

– Все гаразд. Ти ж допоміг нам.

На вимучену посмішку Масакі, Мікіхіко також посміхнувся розмахуючи руками.

– Ічідзьо-кун, залиш пояснення поліції на нас.

На слова Мікіхіко, що той може піти, Масакі похитав головою.

– Ні, я теж залишуся. Ця, дівчина, хм...

– Я Чіба Еріка. Не потрібно хвилюватися. Я звикла до подібного.

При цих словах, Масакі оглянув її зосередженим поглядом. Однак подумав, що це могло бути грубо, тож відразу повернувся до звичного виразу.

– Правда? Ви з родини Чіба?

– Я Чіба Еріка учениця другого року Першої старшої школи.

На скупу відповідь Еріки, Масакі закліпав очима. За винятком його сестри, майже ніхто з дівчат, того ж віку, не ставилися до нього настільки холодно.

– Мої вибачення. – Я Ічідзьо Масакі, другий рік Третьої старшої школи.

Він зрозумів, що ще не відрекомендувався, тому представився, виправляючи свою незграбність.

– Дозвольте представитися. Я Сайдзьо Леонхарт, другий рік Першої старшої школи.

Веселим тоном, що розвіював незручну атмосферу, можливо це і було його метою, Лео представився Масакі.

– Тож, Ічідзьо, у вас, мабуть, є супутники? Не соромся, можете залишити це питання на нас.

– Не хвилюйтеся. Я приїхав до Кіото один. Перед Конкурсом дисертацій, наступного тижня, я приїхав, щоб оглянути місце, на випадок якщо щось станеться, на зразок минулого року. Тож у мене повно вільного часу.

– Хе. Справді, ми теж. Готель... Але перед цим повідоммо поліцію.

Продовжив Лео.

– Алло, доброго дня. Я Чіба Еріка, учениця другого року Першої старшої школи при Національному магічному університеті. Я хотіла б подати заяву у Відділ протидії магічним злочинам. ...Так, ми зазнали нападу магів... Ми знаходимося...

Почувши її голос, Лео і Масакі поглянули один на одного і посміхнулися.

◇ ◇ ◇

Приблизно в той же час, як, за бойової підтримки Масакі, завершився бій Мікіхіко та його друзів на річці Такараґаке на протилежному березі від Нового Міжнародного Конференц-центру, Тацуя та його група підійшли до підходів до монастиря Кійомідзу.

Втому, що Тацуя обрав монастир Кійомідзу першим місцем для відвідування, не було великого сенсу. Найбільше, що можна сказати, він подумав, що у будь-якому випадку, здавалося, що серед трьох храмів, тут принаймні могло бути «щось».

До його будівництва мав відношення полководець — завойовник варварів Сходу8, Саканоуе но Тамурамаро, це місце тренувань, відоме тим, що називали духовним випробуванням, маючи епізоди, магічного спрямування забезпечення миру на сході. Він належав до Секти Північна Хоссо́9, але згідно зі знаннями Тацуї, накопичених про Кіото, історично він також пов’язаний з езотеричним буддизмом.

Крім того, саме секта Хоссо мала спільні погляди з сучасною теорією магії, оскільки приділяє значення дії області несвідомого. З іншого боку, можливо у Тацуї не має «мудрості», щоб зрозуміти дзен-буддизм.

У будь-якому разі, він не вибрав його, оскільки він очевидно був в пріоритеті, і, прямо кажучи, він не виділявся серед трьох варіантів.

Підхід до монастиря Кійомідзу на горі Отова був довгою дорогою в гору. Хоч нагору можна було піднятися на автоматичному транспорті, Тацуя та його друзі вирішили йти від підніжжя гори. Насправді Мінору сказав, що «тут є база традиціоналістів», але він не знав де саме. Тож вони вирішили повільно піднятися власними ногами та поглянути чи немає підозрілих будівель.

Метушня цієї дороги не змінилася з минулого століття. За період світових війн кількість іноземних туристів також суттєво знизилася, кількість японських туристів, що не могли поїхати за кордон, зросла під крилатою фразою «повторне відкриття Японії», що стала великим хітом, тож значних втрат не було.

І ось тепер коли відновили мир, на поверхні, шанувальники з різними відтінками шкіри, волосся та очей, заполонили цей схил.

– Приголомшливий натовп...

На слова, котрі ненароком вирвалися у Тацуї

– Хіба у Токіо не більше людей?

Здивовано схилив шию Мінору.

В цей момент, зіштовхнулися і перечепилися декілька перехожих. Причиною штовханини стали кілька туристок, що задивилися на Мінору. До того ж дивно, що це не обмежувалося «молодими» жінками.

Тацуя та його друзі певний час уникали людних місць, тому Міюкі та Мінамі не були причиною аварій. Хоч прямі, пильні погляди, які підкрадалися здалеку знизу, були дратівливими, здавалося їм пощастило, що вони трималися на відстані один від одного.

Однак, оскільки Міюкі міцно притискалася до боку Тацуї, навіть якби хвиля людей посипалася в низ, Міюкі вона не знесла б. І якби це сталося, Тацуя доклав би усіх зусиль, щоб захистити її.

Підтвердивши безпеку Міюкі, Тацуя відповів на запитання Мінору.

– Навіть якщо ви говорите Токіо, місце, де ми живемо, осторонь від доріг. І думаю, що навіть перед станцією Кіото не так багатолюдно.

– Не думаю, що це так... Хіба це не тому, що тут вузька дорога?

– Звичайно, можна сказати й так.

Раніше Тацуя говорив про щільність, а не про загальну кількість людей, але оскільки це була окрема тема, далі він не сперечався.

– До речі, чи підходять місце для тимчасової зупинки, в районі монастиря Кійомідзу?

– Так. Коли наближаєшся до центру міста гори стають помітнішими. Можливо воно замасковано під магазини сувенірів чи закусочні.

– Тоді, чи є потреба заходити в середину?

Щойно Тацуя це буркнув, відчув на собі сильний тиск, ніби від важких сніжних хмар, що нависали над головою. Безпомилкове відчуття невдоволеного погляду.

Тацуя повернувся ліворуч.

– Старший брат, що?

Там була освіжаюча посмішка?

Можливо це була помилка... Могли б подумати інші хлопці.

Однак Тацую таке не обдурить. Він поглянув на Міюкі, бо не міг прийняти це за погляд з натовпу.

– Хочеш його побачити?

Очі Міюкі забігали. Але це тривало лише на короткий час.

– Ми ж тут для цього.

З яким би виразом вона не говорила, значення не змінилося б.

Тацуя подумав, що, можливо, йому доведеться переглянути сьогоднішні плани.

З тераси перед головною залою монастиря Кійомідзу, відомого своєю ідіомою зістрибнути з підмостків Шімідзу10, можна побачити панорамний вид Кіото. Під світлом мисленнєвих часток, що піднімалося від землі і людей, середмістя, в очах Тацуї, здавалося, занурилося в серпанок. Якби в цьому тумані був маг, він би сприймався так само. Навіть, якщо зосередитися на темних районах і тихих місцях, не відомо, скільки часу знадобиться для пошуку потрібних даних. Тацуя ніколи не зустрічав Чжоу Гонґцзіня. Фотографія не достатній ключ для пошуку.

Зупинивши безглузду туристичну прогулянку, Тацуя поговорив з Мінору, який також дивився на сусіднє місце.

– Знайшов щось?

– Ні, так багато поглядів... Ви щось помітили?

– Ні, у мене те саме.

Тацуя повернувся до Міюкі та Мінамі.

Двоє, злегка нахилившись над перилами помосту, дивилися вниз і розважалися. Оскільки вони не з тих, хто піднімає галас, з погляду інших, могло здатися, що вони були перелякані видом з такої висоти. Однак, з погляду Тацуї, вони поводилися невинно, було видно, що вони повністю забули про місію і просто насолоджувалися.

– Він перевірив усі погляди спрямовані на Міюкі, але нічого підозрілого не було.

– Це все?

– О. Якщо говорити про погляди, то більшість з них були спрямовані на гору, і на тебе Мінору. Тут немає нічого, що пов’язано з місією.

– В будь-якому разі... вибач, що тобі довелося докласти додаткових зусиль.

Незчисленні схвильовані погляди чоловіків були спрямовані на Міюкі.

Не менша кількість поглядів, тільки від жінок, була спрямована на Мінору.

Сам Мінору цього не усвідомлював. Це був об’єктивний факт, а не нарцисизм. Мінору також розумів, що кількість інформації, яку потрібно було обробити, збільшилася на порядок, з цієї причини, важко буде помітити, навіть якщо на них буде спрямована ворожість.

– Ні, дрібниці, я звик.

Але не надто, для Тацуї, це було звичним. Однак він фільтрував лише помисли про свідомість. Навіть у такому стані можна ідентифікувати ворожість до себе, але навіть якщо він відчуває емоції, окрім прихильності та бажання до Мінору, він не був впевнений у їх трактуванні.

І на жаль, саме Мінору Традиціоналісти, швидше за все, сприймають як свого ворога.

– Можливо це не має особливого сенсу.

Після цих слів, Мінору опустив плечі. Можливо він рефлекторно звинувачував себе, напружений погляд Мінору, створював образ цуценяти, якого щойно налаяли.

Такі сильні емоції неможливо не помітити, навіть якщо вони спрямовані не на вас. До того ж емоційні рухи хлопця, що став їх причини.

– О, ні, я не звинувачую тебе. Твоя допомога була дуже корисною. Я лише подумав, що зачіпок значно менше, ніж очікувалося.

Після цих слів Тацуї, Мінору сором’язливо посміхнувся.

Почулося брязкання огорожі та інтенсивні кроки. Тацуя навіть не спробував оглянутися, бо і так розумів що відбувається.

Схоже, Міюкі зацікавила їхня розмова. Поглянувши на їх обличчя вона відразу зрозуміла що сталося.

Міюкі підійшла до них і стала перед Тацуєю, щоб прикрити Мінору.

– Старший брате, не знущайтеся з Мінору.

Не виникало враження, що він образився, але вона підлила масла у вогонь.

На жаль результат був протилежний від її намірів.

Красива дівчина, яка захищає гарного хлопчика, безпрецедентно.

Чоловіки, що спостерігали за Міюкі та жінки, які спостерігали за Мінору, усі завмерли.

Дивна атмосфера привернула увагу туристів і віруючих.

Поглянувши що сталося, всі так само завмирали.

На помості Шімідзу зупинився час.

Тацуя розгублено озирнувся. Він дійсно думав, що це перебільшення, але не міг заперечувати реальність, що відбувалася перед ним.

Жінки туристки спостерігали за Мінору. Однак були деякі винятки.

Чоловіки дивились на Міюкі. Однак і тут були винятки, прямі погляди, важчі, ніж у жінок.

«Збоченці», подумки вилаявся Тацуя. Його моральність викривлена на стільки, що він не відчував провини при вбивстві, але він мав загально прийняте ставлення, до одностатевих стосунків. Якщо це не платонічно, він відчував відразу до фізичного бажання.

Не залежало від того, що це було не доречно в цьому місці, через ці неприємні погляди (Це все одно було не приємно, навіть якщо вони спрямовані не на тебе безпосередньо) Тацуя подумав, що йому слід негайно покинути це місце, щоб врятуватися.

Прийнявши рішення, він знову зосередився на обличчі людини, яка потребувала їхньої уваги. Уникати проблем до того, як все ускладниться, найкраще рішення.

По дорозі Тацуя виявив дивний погляд.

Аномальний, не чужорідним.

Ця людина дивилася на Мінору.

Він був напруженим, як і в інших людей.

Але,

Не прихильність.

Не хтивий.

Не схвальний.

Здивований погляд.

На обличчі чоловіка прямо було написано: «я повинен стежити за цією дитинною?».

«Це так травмуюче?»

Такі дивні слова спали на думку Тацуї, в той момент.

– Мінору, Міюкі, Мінамі. Ходімо.

Не дочекавшись відповіді, Тацуя продовжив йти по маршруту відвідування храму.

Можливо, Міюкі здогадалася про наміри Тацуї, але мовчки послухалася брата.

Мінамі на мить стала розгубленою, але відразу ж пішла за Міюкі.

Однак Мінору не міг залишити це без запитань. Він поспіхом наздогнав Мінамі й з нею наздогнав Міюкі, що йшла поряд з Тацуєю.

– Пан Тацуя, чому так раптово?

Спостерігач не користувався магією, тому не дивно, що Мінору його не помітив. Можна сказати, його зовнішність зробила, його нечутливим до поглядів сторонніх.

Можливо, чоловік, що слідкував за ними, а точніше за Мінору, не використовував магію, а не міг її використовувати. Припускалося, що вони передбачили настороженість до магів-традиціоналістів і найняли приватного детектива, що не був магом. Тацуя вважав це цікавою ідеєю.

Замість відповіді на запитання Мінору, він дістав з кишені інформаційний термінал і стилус. Відкрив термінал і написав стилусом, на його екрані. Рукописні символи перетворилися на цифрові. Мінору поглянув на символи на екрані.

– Я помітив людину, що, здається, слідкує з тіні. Удавайте, що не знаєте про це.

Мінору мав вираз нерозуміння, мабуть, від того що не розумів вказівку «я помітив і не знаю». Але він відразу зрозумів, що це означає «я когось помітив, але мені не вдалося ідентифікувати людину», тому він почав неспокійно озиратися, по сторонах, у неправильному напрямку.

Чесно кажучи це була негативна дія. Тацуя, що скоса поглянув на це, подумав «здається, він не пройшов жодної іншої підготовки, крім магічної».

Однак, схоже, переслідувач подумав, що ціль прикидається «обізнаним», а не «удає, що не знає». Він впевнений у своїх навичках чи просто другосортний? Чоловік, якого помітив Тацуя, слідував за Мінору на певній дистанції.

Тацуя зупинився на схилі від внутрішнього храму до водоспаду Отава, біля розвилки, що вела до пагоди11 Куясу.

Озирнувшись на Міюкі. Маючи намір порадитися, яким шляхом їм йти, однак хвіст потрапив в його поле зору.

Подумавши, що зупинка тут не природна. Переслідувач дістав маленьку камеру і почав знімати головний зал з низу. Як для туриста, така поведінка не є особливо незвичайною. Однак він продовжував неприродно фотографувати з однієї і тієї ж композиції. Можливо, він розумів, що Тацуя стежить за ним, і чоловік з огидним виразом попрямував до водоспаду Отава.

– Ей, ти.

Незадоволено крикнув Тацуя, йому в слід.

Спина чоловіка, якого гукнули, здригнулася і знітилася. Але чоловік удав, що не помітив і спробував піти геть.

– Ви не чули!

Тацуя швидко наздогнав хвоста. Погляд Тацуї, що і до цього був серйозним, став гнівним, що було досить потужним і помітним. Туристи навколо звернули на них увагу.

– В-вам щось потрібно.

З боязким виразом на обличчі, переслідувач повернувся до Тацуї. На перший погляд, це виглядало, наче до доброго громадянина чіплявся учень задирака. Попри це, обличчя маленького громадянина - це вистава, що може додати балів перехожих. Якби Тацуя був один, допитливі глядачі стали б на бік переслідувача.

– Ви стежили за моїм супутником?

Але після цих одних слів, ворожість оточення перейшла на переслідувача. Вони безсумнівно вірили, що у випадку такого непримітного чоловіка середнього віку, він міг підглядати за такою чарівною дівчиною, як Міюкі, або красивим хлопцем, як Мінору.

– Безґрунтовні звинувачення! На яких підставах.

Чоловік, закричав про свою невинність, але стиснувся під холодними зневажливими поглядами, що зібралися на них. Зрозумівши, що погляди оточуючих зосередилися на його камері, переслідувач всунув маленьку камеру в сумку. Ця поведінка дедалі більше підсилювала хибне звинувачення у підгляданні.

– Нехай охорона вирішить, чи хибні ці звинувачення.

Рішучим голосом сказав йому Тацуя. Аудиторія була цілковито на його боці.

Переслідувач раптом побіг крізь натовп і почав утікати. Це була ідеально продумана ціль Тацуї.

З відстані менше десяти метрів, Тацуя вправно схопив чоловіка.

Він притягнув переслідувача в тінь. І до цього були глядачі, що збиралися викликати поліцію, але їх зупинив Мінору, сказавши, «що у цієї людини також є життя, і шкода тягти його до поліції, через таку ситуацію».

Чоловік повернув свій переляканий вираз обличчя і з ненавистю поглянув на Тацую.

Тацуя дивився прямо йому в очі.

Чоловік злякався прямого погляду неживих каменів.

– Що ти зі мною робитимеш?

– Я не маю наміру робити чогось особливого з вами.

Слова Тацуї додали підозру до виразу хвоста.

– Я розумію, що це суперечить професійній етиці. Де твій роботодавець?

Очі чоловіка забігали. Можливо він шукав шлях для втечі. Тацуя та його друзі не оточували чоловіка, Тацуя навмисно обмінявся з ним поглядам і чоловік відмовився від втечі.

– ...Що ти маєш на увазі.

Чоловік вирішив прикинутися дурнем. Це було в межах очікувань Тацуї.

– Чи відомо вам, що він є прямим нащадком Десяти головних кланів, що стоять на вершині японських магів?

В очах чоловіка не було жодних хвилювань. Але це все одно, що визнати, що він вже знав.

– Вас би помітили, якби ви використовували магію. Тож вони найняли детектива, який не є магом.

Сказавши це, Тацуя поглянув на наручний годинник.

Тіло чоловіка помітно затремтіло. Виразу Тацуї не вистачало емоцій, він посміхнувся лише губами.

– Якщо ви скористуєтеся магією без дозволу, це шибениця!

Міюкі голосно розсміялася. Можливо це через старомодний вираз «шибениця».

Але з погляду чоловіка-переслідувача це було схоже на нещадний відьомський сміх.

CAD який для звичайних магів як одяг, для не мага він був недоречним артефактом. Для широкого загалу, не пов’язаного з магією, це лише «інструмент використання магії, обернутий навколо руки». Навіть якщо жест Тацуї, з рукою на годиннику, помилково вважати підготовкою до магії, важко подолати людське невігластво.

– Питаю лише раз.

Тацуя активував мисленнєві частки. Такий рівень, навіть якщо датчики це зафіксують, не визначать як використання магії. Однак активована хвиля мисленнєвих часток чинила тиск, який той хто не є магом не може витримати та знижує розумові сили.

– Де роботодавець?

Чоловік не відповів. Навіть якщо це просто впертість, можна сказати, що це дуже професійно.

Однак це була майже межа. Люди не можуть досить довго тримати страх перед невідомим. Попри те, що вони здатні протистояти страху з відомим джерелом, вони легко впадають в паніку, потрапляючи під страх невідомого.

– Правда? Шкода.

Тацуя демонстративно провів пальцем, який поклав на годинник. Хоча це багатофункціональний годинник, що працює з інформаційним терміналом, це лише інформаційний пристрій. В ньому не було функцій підтримки магії.

– Я зрозумів! Я скажу!

Цей чоловік не був магом і не міг цього знати.

– Це тут?

Психічно розбитий чоловік провів їх до ресторанчика тофу на шляху.

– О, я не брешу.

Швидко промовив чоловік, направивши погляд на Тацую.

– Ей, хіба цього вже недостатньо. Як ти вже здогадався, я приватний детектив, і мене попросили лише повідомляти, чим займатиметься цей хлопець, коли приїде. Більше я нічого не знаю.

– Для цього, ти досить добре знаєш дім роботодавця.

Передаючи подібний запит третій стороні, ви не хочете, щоб знали вашу особистість. Принаймні так думав Тацуя.

– Ну, я не хочу переходити небезпечний міст. Сьогодні займатися детективною справою не так легко.

– Круто, цей світ жорстокий.

– Це абсолютна правда...

Тацуя слабо посміхнувся. Він був людиною, яку він не міг ненавидіти. Навіть якщо він не підходив для важкої роботи, він може бути придатним для збору інформації.

– Я зрозумів. Дякую за роботу.

У чоловіка був вираз не віри. Хоч він це сказав, він не сподівався, що його почують.

– ...З цим все гаразд?

– Як я і сказав.

– Не відрубаєте голову ззаду?..

– Ви передивилися дорам.

Вражено, з гіркою посмішкою, відповів Тацуя. Його ставлення та вираз обличчя не підходили підлітку, але навпаки, здавалося, від цього, чоловік трохи розслабився.

– Д-дійсно. Тоді.

Однак Тацуя не настільки любив людей, щоб відпустити їх, нічого не сказавши.

– Я запам’ятав вас. Я відразу дізнаюся куди ви підете, тож якщо маєте що сказати, чи не скажете це зараз?

Обличчя чоловіка показало жах.

– Я-яким би магом ви не були, зробити це...

– Чому ви думаєте, що це неможливо?

Чоловік відчайдушно похитав головою.

– Я не збрехав! Правда, повірте мені!

– Не варто боятися, якщо не брешете.

Плутаючи ноги та намагаючись не впасти, чоловік побіг схилом на під›їзд до дороги.

Мінору, що просто дивився на ситуацію, що склалася, був трохи здивованим, Міюкі м’яким тоном заговорила з Тацуєю.

– Старший брате, ваш жарт не зайшов далеко?

Тацуя озирнувся з виразом, що говорив «і не думав».

– Я не жартував. Насправді я не зміг би змусити його говорити магією, я не маю здібностей для технік магії психологічного втручання.

– То ж ви навмисно погрожували в жартівливій манері?

– Точно.

– ...А це здавалося дуже веселим.

– Чи був би якийсь ефект, якби це так виглядало? Час йти звідси.

Міюкі все-таки щось хотіла сказати, але Тацуя попрямував до ресторану, не дочекавшись цього.

– Ласкаво просимо!

Привітав Тацую веселий голос. Він належав офіціантці двадцяти тридцяти років, в кімоно. Йому здалося, що більш спокійне ставлення краще підходило їх атмосфері, але відмів це, як своє упередження.

– Вас четверо?

Похитавши головою, кажучи «Ні» на слова офіціантки, Тацуя помітив захоплені погляди Міюкі та Мінамі на товарі й зрозумів, що це час обіду.

У задній частині закладу він помітив Ейдос, що, схоже, належав магам. З якоїсь причини, вони, здається, цього не приховували. Тацуя вирішив, що їм не вдасться втекти, поки вони поїдять.

– Точно.

Після того як кивнув офіціантці, він почув веселий голос, що сказав: «Будь ласка, сюди». За офіціанткою, за спиною Тацуї пішли Мінору та інші, Тацуя рушив спостерігаючи стежачи за її великим професіоналізмом, коли вона не затримала погляд на Мінору. Офіціантка показала їм кімнату з татамі.

– Тут підійде?

Тацуї було краще сидіти за столом, але після швидкого огляду він помітив, що вони вже були зайняті. Він поглядом запитав у своїх супутників, але ознак незадоволення не було. І він погодився з офіціанткою.

– Будь ласка, покличте, як тільки визначтесь з замовленнями.

Тацуя кивнув, і офіціантка вийшла.

– Пообідаємо, перед закінченням роботи?

– А, це правильно?

З неспокійним поглядом запитав у Тацуї Мінору.

– Здається, це легальне прикриття бізнесу.

– Але...

– Якщо вона буде отруєна, я помічу. На додачу, я також виявив ознаки того, хто, здається, є роботодавцем того чоловіка. Якщо він спробує втекти, я відразу дізнаюся про це.

Мінору дозволив просочитися захопленню.

– Пан Тацуя здатен на все...

Тацуя несвідомо посміхнувся на чесну реакцію.

– Це все, що я можу зробити. Швидше, чи нормально повірити в мене так легко?

– Я не можу повірити...

Пробурмотів він, глибоко не замислюючись про те, що це все, що той може зробити.

– Ні, звісно, я вірю!

Зрозумівши, що його запитували, «чи він вірить йому», Мінору швидко змінив формулювання.

«Пф», засміялася Міюкі.

Мінору відразу почервонів.

– Пані старша сестра Міюкі...

Мінамі, що траплялося рідко, пожурила Міюкі.

– Вибач, Мінору-кун. Старший брат, та його друзі не мають такої звичної реакції, як у тебе.

– Тоді, виходить я не нормальна людина.

Швидкий монотонний протест Тацуї, ще більше розсмішив Міюкі.

– Старший брате. Зараз ви схожі на нормального хлопця.

Тацуя поглянув на Мінору і знизав плечима.

Мінору, з червоним обличчям, розсміявся.

Тацуя і Мінору замовили юдофу12, а Міюкі та Мінамі юба набе13.

Перед тим як зайти в ресторан, Тацуя думав що юдофу більше підходить храму Нандзен-дзі, але після пояснень Мінору, вирішив, що йому просто не вистачає інформації. Перш за все, він тут не для огляду визначних пам’яток, тож природно, що не цікавився цим.

Вони не поспішали, а гармонійно насолоджувалися обідом. Тацуя був вимушений подумки переглянути сьогоднішній розклад. В основному, це через юба набе. Соєве молоко розігрівають, а плівку на поверхні витягають бамбуковою шпажкою, щоб їсти. Цей процес вимагає часу. Якби знав про це перед замовленням, Тацуя дозволив би їм обрати іншу страву, але вже було пізно. Зрештою, вони покликали офіціанта через годину після приходу.

Власне, ми представляємо пана Кудо з Ікоми, чи можна побачити керівника?

– Пан Кудо з Ікоми? Я запитаю керівника, будь ласка, зачекайте.

Назвавши потрібний псевдонім, вони попросили зустрічі з керівником. Офіціантка, без жодних питань, пішла за лаштунки ресторану, цікаво, невже це не рідкість.

Їм не довелося чекати довго.

– Шановні клієнти, керівник очікує вас. Вибачте за очікування.

– Дуже дякую.

Більш нічого не сказавши офіціантці, Тацуя підвівся з подушки.

Кімната, в яку вони прийшли, не мала татамі, це була еклектична кімната в японсько-західному стилі. Замість дивану і журнального столика, тут були дерев’яні стільці з делікатно вирізьбленою, відкритою спинкою і лакований стіл. Усі, включаючи Тацую, розуміли, що це набагато дорожчі предмети, ніж дорогі дивани.

Власник ресторану - маг древньої магії, котрий привернув увагу Тацуї, не сидів у кріслі. Переконавшись, що розсувні двері зачинені, він глибоко вклонився. Від нього не відчувалося ніякої ворожості.

Тацуя не знав, чи капелюх майстра чайної церемонії та робочий одяг є його звичним аксесуаром, чи лише елементом зустрічі гостей. Сильно не замислюючись над цим, він сів, як йому і запропонували.

Стіл був розрахований на шістьох людей, але коли вони троє сіли з одного боку, залишилося ще одне місце. По центру сів Тацуя, поряд з ним, Міюкі, а з дальнього від дверей боку Мінору, Мінамі сіла збоку, зі сторони дверей.

Знову поглянувши на власника. На обличчі були помітні дрібні зморшки, початку п›ятдесяти років. Деякі маги виглядають старішими, а деякі не дуже й старими, тому зовнішній вигляд не надто надійний показник, але насамперед вік не є важливим фактором. Оскільки загальна громадська думка, що старша людина може краще керувати, не є вірною, як і в не магічних організаціях, здібності були важливішими. Власне ні Тацуя, ні Мінору, ні Міюкі не збиралися хвилюватися про вік опонента.

– Не думав, що колись побачу члена родини Кудо.

Раптово промовив маг-традиціоналіст. Він нічого не сказав про особистість Тацуї. Якщо говорити про відвертість, то це виглядало прямолінійно, Тацуя не помітив ніякого блефу.

– Я не питатиму хто вас супроводжує. Тож не могли б ви вибачити мені, якщо я не представлятимуся.

Міюкі та Мінамі були вражені незвичною пропозицією.

Тацуя, навпаки, різко напружився з виразом обличчя, який демонстрував його справжні наміри.

– ...Чи означає це, що ви не маєте наміру протистояти нам?

– Я не маю наміру мати справ з людьми «дев’ятки».

– Перепрошую, ви ж член «Традиціоналістів»?

Маг в капелюсі майстра чайної церемонії зітхнув.

– Так, я заклинатель, що очолює фракцію Традиціоналістів.

– Заклинатель?

Замість Тацуї, значенням незнайомого слова, поцікавився Мінору.

– Непомітна людина яка не змогла стати езотеричним монахом буддизму чи чаклуном оммьодо.

Зневажливо сказав чоловік, що назвався заклинателем. Були помітні знаки шматків розбитої гордості, що змушували вагатися щодо подальшого продовження.

– Тож, хіба ви не маг-традиціоналіст, що виступає проти магів з Дев’ятої лабораторії, включаючи Кудо. Хіба Традиціоналісти не є групою, сформованою на основі ворожості до колишньої Дев’ятої лабораторії?

Повернувся до теми Тацуя. Особистість Тацуї не мала для того значення.

– Спочатку я гнівався на методи Дев’ятої лабораторії. Я думав, що колись помщуся. Серед моїх соратників, мій гнів був найсильнішим, ось чому, як я думаю, мене обрали тим хто носитиме портативну святиню групи операторів, які не належать до жодної конфесії.

– Наче ви не справжній керівник.

– Я так думаю... Але зараз не про це.

Тацуя мовчки чекав наступних слів, кажучи, що немає наміру це обговорювати.

– Спочатку я серйозно замислювався про помсту. Нічого конкретного. Однак, це лише від того, що Дев’ята лабораторія скористалася мною, і я не мав намірів зраджувати свою батьківщину.

Ви говорите про прийняття практиків-біженців?

На запитання Тацуї, літній маг, який претендував на роль заклинателя, кивнув.

– Я більше не можу співпрацювати з Нарою, яка чинить саме так. Відомо, що вони стають комахою на тілі лева, то навіщо втягувати континентальних магів у своє тіло... Японії можуть бути вірними лише японські маги, тим більше вони навіть не вірні своїй батьківщині.

Мабуть, знаючи, що зробив його батько, після слів заклинателя, Мінору опустив погляд.

– Можливо вони в засланні, оскільки політична система їхньої країни була не сумісна з їхніми переконаннями?

Не на голосну репліку Тацуї, заклинатель серйозно похитав головою.

– Вірність це не питання роздумів. А питання серця.

Тацуя лише кивнув на ці слова.

– Так ось що. Ви маєте на увазі що відгородилися від Традиціоналістів Нари та відмовилися від ворожого ставлення до колишньої Дев’ятої лабораторії?

– Так. Час велика панацея. Загоює всі рани. Навіть якщо вони здаються не виліковними.

– Думаю, є рани, які не вилікувати часом.

– Незагоєні рани - це лише нові рани, які вже загоїлися. Так само як і вогонь згасає, якщо не підкидати дров.

Тацуя навмисно зітхнув.

– Залишимо абстрактні теорії на цьому.

Поглянувши в очі літнього чарівника перед ним.

– Чим ви можете довести, що у вас не залишилося ворожості?

Тацуя сказав що не може довіряти лише словам, старий маг зітхнув.

– На перший погляд, тобі, мабуть, немає і двадцяти, але яку освіту ти отримав, щоб бути таким серйозним...

Вираз облич Міюкі та Мінамі трохи змінився. Безумовно, Тацуї менше двадцяти років, тому цей маг не помилився. Однак вираз «двадцять років» зазвичай не застосовується до старшокласників...

Проте, Тацуя зовсім не зважав на це.

– Ви ж теж керувалися реалістичністю, коли погодилися на розмову з нами?

Власник ресторану та керівник групи Традиціоналістів раптом зітхнув наче старець.

– Я починаю думати, чи не помилковим було моє рішення. Він мав репутацію хорошого детектива, але все ж, з ваших слів, мати справу зі сім’єю Кудо, для нього було занадто...

Тацуя думав, що детектив, безумовно, не був надійною людиною. Думав, але нічого і не сказав. Він прокоментував щось більш прагматичне.

– Ви вже згадували, що не допускаєте приймати та надавати притулок практикам. Чи можете довести, що це не лише слова?

– ...Чи можу я дізнатися, що ви хочете почути.

– Ми шукаємо китайського мага, який втік з Йокогами. Його звуть Чжоу Гонґцзінь. Небезпечна людина, яка спричинила багато катастроф у цій країні.

Заклинатель підняв задумливий погляд.

– ...Зрозумів. Я надам вам інформацію, якою володію.

– Будь ласка, повідомте нам.

Відповів Тацуя, більше щоб натиснути, ніж від нетерпіння.

– Чжоу Гонґцзінь, якого ви шукаєте, знаходиться не в Кіото. Врешті-решт, ми підтвердили його місцезнаходження в п’ятницю, дванадцятого жовтня. Він залишив базу колишніх езотеричних буддистських ченців, біля набережної під назвою «Бамбукова лісова дорога» північніше від храму Тенрюдзі. Здається, пішов на південь, але немає жодних свідчень, що пішов північніше Уджі.

Однак підказка, отримана від мага, який претендував на звання заклинатель, була несподівано детальною.

– Звідки ви знаєте, що він не попрямував південніше від Уджі?

– Відомо, що він точно не перетнув річку Уджі. На річці Уджі є бар’єр для захисту Кіото.

Вперше за сьогодні Тацуя по справжньому здивувався.

– Бар’єр покриває всю річку Уджі? Яким чином ви змогли задіяти магію постійної дії, на такій широкій площі?..

Запитала Міюкі, замість брата, що затих. Однак запитання сестри стало стимулом і розум Тацуї блиснув.

– ...Ні, він покриває не лише ріку Уджі, але використовує її для бар’єра? Змішуючи вмістилище з водою річки та дозволяючи їй текти, магічний ефект надається всій річці.

– Неймовірно! Дев’яносто балів.

Широко посміхнувся і заплескав в долоні старий маг. Погляд заклинателя на Тацую, як на рівного опонента, змінився поглядом дорослого на дитину, та досвідченого вчителя, який дивиться на гарного учня.

– Інші десять балів - ви змінили не щось у річці, а саму воду - освячення, чи не так?

– О! Яка визначна особа, хоча ти все ще в старшій школі. Як і очікувалося від прямої гілки родини Кудо.

Висловив своє захоплення старий маг на доповнення Мінору.

– Стартова точка на дамбі Амагасе. Там ми освячуємо воду. Звичайно, не всю воду у дамбі. Для цього довелося б постійно тримати там сотню заклинателів.

Тацуя і Мінору теж це розуміли.

– Однак не велика кількість води, яку можна постійно очищати, не створить сильного бар›єра. У кращому випадку, він може виступити лише сигналізацією, яка сигналізує, якщо річку перетинає ворог. Однак, на відміну від механічних сигналізуючих пристроїв, можна встановити різні налаштування, для кожного оператора, який зчитуватиме інформацію. Ви можете налаштувати його, реагувати на конкретних людей.

– Іншими словами, ви один з адміністраторів бар›єра на річці Уджі?

Заклинатель повільно кивнув на слова Тацуї.

– Мене випадково навчили контролювати заклинання цього бар’єру. Можливо інші адміністратори й не знатимуть, що я контролюю бар’єр. Навіть я не знаю, хто є адміністратором. Але не в цьому проблема.

Старий маг затих, але здавалося, у нього є ще що сказати. Можливо цим він намагався показати молодому Тацуї, що ще не ослаб.

– Тільки ті, хто має зв’язок з землями Ямашіро і Ямато можуть перетнути цей бар’єр. Як тільки Чжоу Гонґцзінь з’явився в Кіото, я стежив чи перетне він бар’єр повторно.

– Для чого?

– Тому що ця людина небезпечна для нашої країни.

Чітко відповів на питання Тацуї маг, що очолював Традиціоналістів.

– Я сказав щось настільки велике, як «час загоює всі рани», але чесно кажучи, я все ще не відмовляюся від гніву на колишню Дев’яту лабораторію. Якби ви зайшли до мого закладу, без жодних питань, я б не розповів ні про бар’єр, ні про місце перебування Чжоу Гонґцзіня.

Заклинатель переводив погляд на Мінору, Тацую, Мінамі й нарешті, зосередився на Тацуї.

– Але ви зберегли мінімальну ввічливість. На мій погляд, ви досить квапливі, але не пролили марної крові.

«Цього разу мені пощастило», подумав Тацуя, слухаючи заклинателя. Він зайшов до ресторану, бо Міюкі та Мінамі хотіли пообідати. А кров не пролилася, тому що з ними не було оператора який здатен встановлювати бар’єри, як Мікіхіко.

Звичайно він не зізнався в цьому. Це була б не відвертість, а дурість.

– Дякуємо за цінну інформацію.

– Ще одна річ, на яку потрібно звернути увагу - це Курама та Арашіяма. Вони повністю захоплені континентальними магами.

Тацуя підвівся і вклонився. Майже без затримок Міюкі наслідувала свого брата.

Мінору і Мінамі також поспішно підвелися і вклонилися. Літній маг дивився на це з посмішкою.

Коли вони вийшли з ресторану, сонце почало сідати. Попри те, що до ночі ще довго, зважаючи на пору року, темніло рано. Це ще більше помітно на заході Сань-їн. Вони були задоволені, що не марно витратили час, але мали впевненість, що сьогодні у них мало часу.

– Що будемо робити далі?

Запитав Мінору у Тацуї, поки вони спускалися проїзною дорогою. Якщо вірити словам «заклинателя», Чжоу Гонґцзіня вже не було там, куди вони збиралися.

– Навіть якщо говорити про райони північніше річки Уджі, це занадто велика область для пошуку лише п’ятьма людьми. Потрібно знайти інші підказки.

– Тоді, підемо до Арашіями?

– Вірно...

Тоді в пам’яті Тацуї спливла звістка про вбивство охоронця Саєгуси Маюмі. У тій статті було зазначено, що це сталося на річці Кацура.

Завтра, разом з Маюмі, він розслідуватиме справу про вбивство. Маюмі сказала, що вони зустрінуться перед поліційним відділом, де зберігаються мощі Накури, але після того, як його покажуть, буде природно відвідати місце події. Арашіяма це, мабуть, найкраща підказка, тому, безумовно, краще заглянути туди, але у них обмежений час, лише два дні. Відвідування одного місця два дні поспіль, здавалося неефективним.

– Арашіяму ретельно обслідуємо завтра, а сьогодні вирушимо до монастиря Кінкаку.

– Зрозуміло. Стосовно Уджі, я зв’яжуся зі старшою сестрою Кійоко.

– Правда? Гаразд.

Привертаючи увагу того ж натовпу, що і до обіду, само собою, що це стосується Міюкі та Мінору, Тацуя та його група, прямували до приміської платформи під схилом.

◇ ◇ ◇

Мікіхіко, Еріка, Лео та Масакі, що закінчили з розпитуваннями поліції, були вільні, оскільки захист був визнаний правомірним. Не можна заперечувати, що імена Ічідзьо і Чіба не вплинули на це, але сам запис встановлених там вуличних камер був вирішальним фактором для виправдання. Кажуть, що датчики менш чутливі до древньої магії, ніж сучасної, але використання магії все одно фіксується, що правда важко ідентифікувати мага. Не важливо сучасну чи древню магію проявляє маг, він не зможе втекти від радара сайонів, вмонтованого в камерах.

Все ж, через тривалий час, четверо повернулися до Нового конференц-центру.

– Що далі робитимемо? Я відчуваю, що сьогодні нічого не станеться, ще раз все оглянемо?

На запитання Лео, Мікіхіко похитав головою.

Ні, сьогодні повернемося до готелю.

– Вірно. Як і сказав дурень, сьогодні вже нічого не вийде.

– Ах? Кого ти дурнем назвала!

– Дійсно ~ кого ж? Чого ти розгнівався?

– Це... Через... Ну... Ах...

Лео дивився на Еріку, а вона в бік з холодним виразом.

Масакі поглядом запитав Мікіхіко «Ти впевнений, що варто залишити їх в спокої?». «Залиш це», отримав він у відповідь.

– До речі, Ічідзьо-кун, де ти зупинився?

Мабуть, було не зручно спостерігати за цим мовчки, тож Мікіхіко запитав Масакі.

– А, ага. Готель KK.

Масакі здавалося розгубився через раптове запитання, але відповів він ввічливо.

– Хе. Ми зупинились в готелі CR.

– Правда? Хіба вони не поруч?

– Так, дивовижний збіг. Кічідзьодзі-кун в готелі?

Якби Мікіхіко запитав подібне у Тацуї, то отримав би у відповідь зітхання. Можливо додавши уточнення, сказавши здивованим тоном, «Я не завжди дію разом з Міюкі».

Однак Масакі спокійно відповів на запитання Мікіхіко.

– Ні, я вже сказав, я тут один. Джордж представлятиме Третю старшу. Тож зосередився на підготовці до презентації.

– Ось як.

Цілком логічно, що представник на Конкурсі дисертацій, присвятив себе підготовці презентації, тому ані Мікіхіко, ані Еріка, ані Лео більше не питали про Кічідзьодзі.

– Ми їдемо до готелю, чим займешся ти, Ічідзьо-кун.

– Вірно...

Масакі не відігравав, а справді задумався. Як і Тацуя він думав про інші області і планував перевірити більше місць. На відміну від Тацуї та його друзів, він приїхав один і не міг розділитися. Не маючи таких супутників, як у Тацуї. З його погляду, це не мало зайняти багато часу, оскільки він живе не далеко і часто відвідував Кіото. Тож йому не потрібен був гід, але також не було того, хто б пояснив де небезпечно, то ж він планував бігати по місцях по спіралі.

Однак він витратив час на спілкування з поліцією, а більш того втратив мотивацію через клопітне розслідування.

– Може мені теж варто сьогодні повернутися до готелю?

– Тоді чому б не піти з нами?

Подумавши, що той може стати великою підмогою, Мікіхіко запросив Масакі, запитавши чи не проти той скористатися тим самим міським автомобілем.

– Нас якраз четверо, хіба не ідеально?

Раптом приємним тоном заговорила Еріка, яка віддавшись глузуванню над Лео, здавалося не слухала розмову Мікіхіко.

Від такого не очікуваного ставлення Масакі розгубився. Подумавши що він не в формі, Масакі делікатно відмовив Мікіхіко.

– Ні, я на мотоциклі.

– О, Ічідзьо-кун, ти теж їздиш на мотоциклі?

Багатьох дівчат цікавило те, що Масакі їздить на мотоциклі. Ось чому Масакі помітив, що багато з них цікавляться двомісним. Однак не розумів причини.

Навіть в цю епоху двомісні велосипеди все ще є незаконними. Двомісні робоскутери, які мають конструкцію «поруч» досить популярні, але класична ситуація, яку може забезпечити лише мотоцикл, коли дівчина тримається за спину хлопця, тривожить серця мрійливих дівчат.

– Також?

Однак інтерес Еріки відрізнявся від «мрійливої дівчини», тож Масакі відчув підозру.

– Тацуя, ох... Ти ж знаєш Шібу Тацую? Тацуя теж їздить на мотоциклі.

– Той хлопець?

У свідомості Масакі сформувався образ. Дівчина сидить на двомісному сидіння мотоцикла, яким керує великий хлопець. Замість того, щоб розсістися, вона елегантно сидить боком. Руки лежать на талії хлопця, а сама дівчина елегантно притискається до спини хлопця.

Обличчя хлопця у повноцінному шоломі - Тацуї. Дівоче, звичайно, Міюкі. Масакі несвідомо майже клацнув язиком.

Поле зору знову зосередилося на обличчі хлопця. Димова завіса поступово стає прозорою. Приховане нею обличчя належить самому Масакі, а на спині з’явилося м’яке відчуття Міюкі...

– ...Про що задумався?

Здивований голос Еріки повернув Масакі до тями.

– Ні, ні нічого.

Напружив обличчя Масакі й похитав головою. Еріка дивилася на нього з підозрою, ігноруючи її, він поглянув на Мікіхіко.

– Якщо ти не можеш поїхати з ними, чому б не їхати слідом.

– Звісно, я не проти...

Мікіхіко подумав, «що, чорт забирай, коїться», але не сказав цього.

Відверто проігнорована Еріка, поглянула на Лео зі здивуванням на обличчі.

Той легенько знизив плечима.

◇ ◇ ◇

Про всяк випадок відвідавши околиці Храму Кінкакуджі, офіційна назва якого монасти́р Кінка́ку, вони не отримали ніяких результатів. Тацуя та його друзі, не змогли знайти базу Традиціоналістів, і з трохи пригніченим настроєм, повернулися до готелю, раніше.

Готель, в якому зупинилися Тацуя та друзі, знаходився не далеко від Нового конференц-центру Кіото, що буде місцем проведення Конкурсу дисертацій. Хоча це було не зручно, тут планують оселитися учасники та технічний персонал Першої старшої, тому вони прибули сюди, назвавши це попередньою перевіркою. Крім того, хоча підтримка повинна приїхати з дому, в день турніру, багато хто з туристів залишиться на ніч, самостійно, після огляду визначних пам’яток.

До речі, Мінору також зупинився тут на сьогодні. Якщо задуматися про час затрачений на повернення до дому, то це було не обов’язково, але, здається, навіть якщо ви хворобливі, вам можуть дозволити залишитися на ніч, оскільки ви не так далеко від дому.

Маги, приватні поїздки яких за кордон суворо обмежені, рідко виїжджають за кордон до досягнення повноліття, але в Японії вони зазвичай мають досвід подорожей з друзями. Однак, через особливості тіла, Мінору важко надовго виїжджати з дому, і у нього немає близьких друзів, з якими можна подорожувати. Цього разу Тацуя та друзі, тут не для ігор, але не дивно, що сім’я вважала це гарною нагодою для Мінору.

До речі, було вирішено що він скористається кімнатою Тацуї та інших. Мінору відмовлявся, але Тацуя вирішив, що між трьома та чотирма особами не велика різниця, оскільки кімнати заброньовані, як для хлопців, так і для дівчат, в японському стилі, вміщували до п›яти осіб.

Тацуя завершив реєстрацію, взяв багаж і повернувся до вестибюля, щоб вирушити до кімнати, і в той момент побачив знайомі фігури що заходили з входу. Це друзі, що діяли окремо. Вони не встановлювали конкретний час зустрічі, але вже був час повертатися до готелю, то ж не дивно, що вони випадково зустрілися.

Однак, коли помітив серед них несподіване обличчя, то не міг не здивуватися.

– Ічідзьо.

– Пані Шіба.

Здається з опонентом було те саме. Однак Масакі звернувся не до Тацуї.

Тацуя і Міюкі поглянули один на одного, у відповідь на гірку посмішку Тацуї, Міюкі відповіла задоволеною посмішкою.

– Давно не бачилися. Пан Ічідзьо також в Кіото.

– Так, радий зустрічі. Попередній огляд перед Конкурсом дисертацій наступного тижня.

Як завжди, з’являючись перед Міюкі, Масакі перетворитися на наївного хлопця.

– Ах. Ми теж.

– Так, я чув від пана Йошіди.

Він звик, або ж приклав усіх сил, розмова гладко налагоджувалася.

– Ви зустрілися з Йошідою-куном в Новому конференц-центрі?

Він не хотів говорити, що допоміг у небезпечній ситуації, щоб не виглядати хвальком, тож дозволив відповісти Мікіхіко

– Він допоміг нам в небезпечній ситуації.

Однак його перебила Еріка.

Через що Масакі, Мікіхіко та Лео гірко посміхнулися. Масакі не відчув від цього незручності, бо хотів, щоб хтось відповів, замість нього. Однак настільки вільна поведінка, вона здавалася досить цікавою дівчиною. Масакі вже достатньо довідався про Еріку.

– Чи не могли б ви повідомити подробиці в номері?

Зупинив подальші розмови Тацуя. Це було несподіване зауваження, але Масакі, який усвідомлював необхідність цього, кивнув, як і Еріка.

– Пан Ічідзьо, ви теж тут зупинилися?

Прямо запитала Міюкі, для зручності Масакі.

– Ні, я зупинився в сусідньому готелі KK. Але я хотів би дізнатися більше про ситуацію, тому.

Причина, по якій Масакі пішов за Мікіхіко та його командою, а не залишився з мотоциклом чи пішов до своєї кімнати, тому що хотів дізнатися передумови нападу. Він думав про те саме, що і Тацуя.

– Ходімо до нашого номера.

Запропонував Лео.

– Тоді я схожу за багажем ~.

– Стривайте.

Еріка та Лео рушили вперед, не чекаючи відповіді Мікіхіко поспішно гукнув їм в спину.

Масакі не знав, що Тацуя є спеціальним офіцером Сил Самооборони. Тому пояснювати потрібно було так, щоб не розкривати це. Так думали Еріка, Лео та Мікіхіко.

– Було виявлено, що особа, яка керувала силами вторгнення Великого Азійського Союзу в інциденті в Йокогамі минулого року, переховується в Кіото. Я перебуваю в Кіото на пошуковій місії.

– Місії?! Шіба, ти?..

– Я учень Першої старшої школи при Національному магічному університеті магії, і водночас є спеціальним офіцером Окремого магічного батальйону 1-0-1 Сил Самооборони.

Однак, коли вони побачили, як Тацуя коротко розповів про все це, в них були шоковані обличчя.

– Що... Як же.

Хоча Масакі був тим хто стане наступним головою родини Ічідзьо, він не міг не здивуватися.

Однак він не міг дозволити собі сказати «брехня». Незабаром він зрозумів, що це так.

Завдяки таємничому погляду Міюкі, що стояла поруч з Тацуєю.

– Ічідзьо. Само собою зрозуміло, що ця інформація не для розголошення.

З обличчям, що ніяк не може оговтатися від шоку, Масакі кивнув.

Еріка втупилася в далечінь. «Це все план Тацуї... Він вплутав мене в цю ситуацію, таким же чином...», думала вона.

Цього разу, існує велика ймовірність, що цей оперативник зчинить саботаж цього Конкурсу дисертацій. Мікіхіко та його колеги допомагають забезпечувати безпеку конкурсу дисертацій.

Еріка та Лео вперше чули про це. Метою цієї поїздки є не простий попередній огляд, а пошук ворожого оперативника, і вони могли бути серйозно поранені, а якби не були уважні, то і померти.

Однак сприйняли все це спокійно. Якби їх повідомили про це заздалегідь, хіба вони відмовилися б від цієї розвідувальної поїздки. Думали вони одночасно й одночасно, подумки, похитали головою.

Мабуть, зараз найбільше засмучений Масакі.

– ...Чи відоме ім’я того, хто керував армією вторгнення?

І все-таки це перше, що запитав Масакі. Після цього питання Мікіхіко також пильно поглянув на Тацую, сподіваючись почути відповідь. Це інформація, яку він поки що не знає.

– Його звуть Чжоу Гонґцзінь. Він схожий на чоловіка років двадцяти. Але точний вік мені не відомий. Волосся довге, а зовнішність досить акуратна, як видно з цього фото. – Він нібито використовує техніку «Примарний крок»?

На диво, просто назва його ім’я Тацуя.

– Чжоу Гонґцзінь?!

Надто здивовано викрикнув Масакі, для нього це було більшим сюрпризом, ніж для Мікіхіко.

– Ічідзьо, ти знаєш Чжоу Гонґцзіня?

Повернув запитання Тацуя. Що саме здивувало Масакі.

– А, ага... ось як, так це він? Так це він!

В погляді Масакі запалили вогні гніву. Вогні перетворилися на вогняне торнадо.

– Щось сталося?

Це не було чимось дріб’язковим. Ця реакція наводила на думку, що це пов›язано з жорсткою зрадою.

– ...Минулого року, в Йокогамі, частина армії вторгнення втекла до Чайнатауну. Я натиснув на мешканців Китайського кварталу, щоб їх видали.

Тацуя читав звіт про інцидент в Йокогамі, але ця історія була для нього новиною. Не те щоб цю інформацію приховували, просто її не зареєстрували. Тацуя потайки подумав, що якби у нього була можливість, він би хотів знову побачити записи про цю битву.

Але саме зараз час вислухати історію Масакі.

– Всупереч очікуванням, ворота Чайнатауну незабаром відчинились. Так звали людину, яка стояла на чолі мешканців, які заарештували солдатів армії вторгнення і передали їх нам...

Масакі міцно стиснув зуби.

Тацуя промовив це ім’я замість Масакі.

– Чжоу Гонґцзінь.

– Точно. Він сміявся, кажучи, що це його справжнє ім’я!..

Масакі замовк. Тацуя нічого на це не сказав, бо розумів його почуття.

– Що за магія «Примарний крок»?

Саме Еріка змінила тему. Здавалося, вона поставила в пріоритет власну цікавість, але безсумнівно, вона зробила послугу Масакі.

Безумовно, потрібно поділитися інформацією про магію, якою користувалася інша сторона.

– Примарний крок гороскопа передбачення?

Запитав Мікіхіко для підтвердження.

– Так. Примарний крок, яким користувалися континентальні маги древньої магії, це магія втручання в психіку, яка призводить до дезорієнтації.

Відповів Мінору.

– Дезорієнтує? Це як коли тонеш у воді, не розуміючи де верх, а де низ?

Мінору був вражений питанням Лео. Ідея Лео була надзвичайно новітньою для Мінору.

– Його можна використовувати й так, але в основному його використовують, щоб змусити відчуття напрямку переслідувача божеволіти й багаторазово звиватися, створюючи враження, що ви не здатні наздогнати, навіть бачачи ціль, або нескінченно бродите в трьох стінах.

– ...Кудо-кун.

– Можете звати Мінору, пане Ічідзьо.

Мінору та Ічідзьо були представлені один одному одразу після входу в кімнату. Тоді Мінору запропонував Масакі те саме, але, схоже, Масакі не дуже хотів відразу називати його на ім’я, яким би молодим він не був.

– Я зрозумів. Мінору-кун.

Однак, схоже, Масакі вважав, що це не по чоловічому, утримуватися від цього знову.

– Хіба це не легенда про Чжуге Лян з періоду Три царства.

Назвавши Мінору на ім’я, запитав він.

– Так. Дев’ята лабораторія вивчала не тільки японську стародавню магію, але й древню магію континенту.

Слухаючи це збоку, Тацуя подумав, що це природно. Інститути розвитку магії були найактивнішими під час двадцятирічної війни. Оскільки техніки древньої магії, такі як «Електричний золотий шовкопряд» в сучасній версії, були справжніми загрозами, тож було б не природно не досліджувати їх.

– Дослідники Дев’ятої лабораторії дійшли висновку, що цілком можливо, що Чжуге Лян опанував Примарний крок.

Еріка та Лео були вражені несподіваною згадкою знаменитості. Тацуя не був зацікавлений військовими невдачами, тому спробував повернути напрямок розмови, перш ніж вона піде не туди.

– Примарний крок ефективний не лише як широкомасштабна техніка, але й в бою на індивідуальному рівні? Напевно, нам потрібно остерігатися.

– Наприклад, чого?

На питання Масакі Тацуя не сказав «подумай сам».

– Якщо ви зупинитеся і дезактивуєте магію, втративши опонента з поля зору, через миттєву зміну позицію в бою, це може закінчитися фатально.

Однак він не пояснив останнього висновку.

– Так ось що. Якщо заплутаєтеся, з якого боку чекати удару.

Проте Масакі не потребував його.

– Разом з тим це також означає, що ви не знаєте, в якому напрямку рухається опонент, стосовно вас. Примарний крок призводить до того, що ви можете втратити ворога з поля зору?

– Можливо. Міюкі.

Після заклику брата, заговорила Міюкі.

– Пане Ічідзьо. Під час тієї смути я зіштовхнулася з користувачем Примарного кроку, на ім’я Чень Сян Шень в відділені Магічної асоціації Канто.

– Правда?

– Так. Тоді, я дивилася на монітори спостереження за поверхом, але насправді не могла побачити чоловіка, який наближався до мене, ідучи коридором. Я повинна була дивитися на монітори, що показували лівий і правий бік коридору, але, схоже, я дивилася лише на ті, що показували правий.

– Як пані Шібі вдалося розвіяти цю магію?

На питання Масакі, Тацуя подумки пробурмотів «правильно». «Як», а не «чому». Коли це стосується битви, важливіше питання «як», «чому» запитувати безглуздо.

– Бо моя подруга має особливі очі. Вона розрахувала час, а я чекала, коли відкриються двері.

Масакі занурився в роздуми. Тацуя мовчки чекав, коли він щось скаже.

– ...Це означає, що Примарний крок не впливає на час. Суть магії полягає в психологічному втручанні, яке спрямовує чи не спрямовує свідомість у певному напрямку у переломний момент. Однак, якщо ви знаєте, коли досягнете повороту, я думаю, що можна протистояти керуванню свідомості, заздалегідь визначивши напрямок, в якому вам слід зосередити свою увагу в цей момент.

– Як і слід було очікувати, пане Ічідзьо.

Почувши міркування Масакі, висловив захоплення Мінору

– Не тільки напрямок, це магія, яка впливає на свідомість поєднанням часу і напрямку? Якщо ви запитаєте мене, то краще думати так.

Звернувся до Тацуї Мінору, так ніби запитуючи його згоди.

Тацуя легко кивнув йому.

– Якщо припустити, що аналіз техніки досконалий, Ічідзьо, що ти конкретно робитимеш?

– Що ж... Прогнозувати рухи опонента, не покладаючись на почуття...

– Це те, про що кожен має подумати самостійно.

Тацуя припинив розмову про примарний крок, удаючи, що кидає рятувальний круг Масакі, що не міг знайти слів. Для Тацуї, якому Міцуру Куроба розповідав, що Примарний крок буде марним, якщо ви зможете побачити опонента зблизька, розмова про те, як нівелювати цю техніку, не мала особливого сенсу.

– Поки завершимо розмову про Примарний крок, припускаючи, що це найкращий спосіб протидії йому. У битві, в якій нам допоміг Ічідзьо, маги асоціації древньої магії «Традиціоналістів», яка приховує Чжоу Гонґцзіня, атакувала шикіґамі Мікіхіко, я думаю, що вони намагалися усунути його, бо вважали, що це було заради їх пошуку.

– Не тільки це, Тацуя.

Коли Тацуя пояснював Масакі, заговорив Мікіхіко.

Не лише Тацуя, а й Масакі, повернувся до Мікіхіко. Звичайно і Міюкі, Мінамі та Мінору, яких не було на місці події.

– Ворогами, що напали на нас були майстри ніндзюцу. Ймовірно, практики гори Курама, або ті, хто полишили їх. Вони супроводжували континентального мага. Традиціоналісти не переховують Чжоу Гонґцзіня. Спочатку це могло бути так, але зараз, я думаю, він захопив їх.

– Не всіх Традиціоналістів, їх частину.

Цього разу вже Мікіхіко поглянув на Тацую, «що ти маєш на увазі». Еріка, Лео та Масакі наслідували його приклад.

– Насправді, ми теж досягли прогресу. Зачіпка доволі слабка, але ми звузили діапазон місць, де переховується Чжоу Гонґцзінь.

До того як Мікіхіко та його друзі висловили здивування, Тацуя розповів про «заклинателя», якого вони зустріли на підході до монастиря Кійомідзу.

– Існує такий бар’єр... Слід сказати, що цей маг, який успадкував традиції древнього імперського замку.

Поки Мікіхіко дуже зацікавився бар’єром річки Уджі.

– На південь від Кіото... На південь від Фушімі, північніше річки Уджі. Однак, діапазон все ще обширний для пошуків.

– В першу чергу, чи можемо ми довіряти словам того старого?

Масакі та Еріка підняли логічну проблему.

– Це набагато простіше, ніж розсіяно обшукувати весь Кіото. І ви знаєте місце, де він ховався до минулого тижня, так? Якщо дослідити його, ми зможемо сказати, можемо ми йому довіряти, чи ні.

Тацуя схвально посміхнувся гіркою посмішкою, на пропозицію Лео.

– Навіть якщо вдасться підтвердити, що Чжоу Гонґцзінь переховується в Арашіямі не має жодних доказів, що користувач древньої магії з монастиря Кійомідзу, каже правду. Теоретично, це підмішування правдивих фактів, для підвищення довіри до історії.

Еріка уїдливо посміхнулася Лео.

Тацуя продовжив свої слова, перш ніж Лео встиг на них відповісти.

– Але я погоджуюся з думкою Лео, що це підтвердить історію про переховування в Арашіямі. Якщо це факт, це може стати великою зачіпкою, але якщо це фікція, то краще прояснити це раніше, щоб мінімізувати плутанині.

– Тоді, старший брате, ви плануєте завтра всі разом поїхати до Арашіями?

На диво, на запитання Міюкі, Тацуя похитав головою.

– Поїздка всією групою дуже сильно приверну увагу, до того ж не можна нехтувати безпекою конкурсу. Мікіхіко, Еріка та Лео розвідають чи є десь тут підозрілі люди, які спостерігають за місцем проведення, як і сьогодні, і чи є місця, де, ймовірно, переховуються злочинці і терористи.

– ...Зрозуміло, Тацуя.

Здавалося, Мікіхіко не зовсім погоджувався, але, схоже, як голова дисциплінарного комітету Першої старшої, він не міг нехтувати безпекою студентів, які братимуть участь у Конкурсі дисертацій.

– Напевно, вже надійшов протест до гори Курама від моєї сім’ї, щодо сьогоднішнього нападу. Про це також повідомлять кожну фракцію в Кіото, що мають стосунки з моєю сім’єю. Чи відбулося це під керівництвом гори Курама чи були чиїмось самовільними діями, думаю, перевіримо в майбутньому.

– Перш за все, якою була ситуація?

Тацуя, який не чув деталей нападу, поставив дещо більш освіжаюче запитання.

– До речі, я не розповів деталі.

З виразом «ой», Мікіхіко також згадав, що забув про це розповісти.

Іноді просячи в Еріки та Лео підтвердження, Мікіхіко пояснював, як на них напали майстри ніндзюцу і як вони потрапили у неприємності через древню континентальну магію, що маніпулювала маріонеткою, з чим їм допоміг Масакі.

– ...Вони поїдали шкіру і використовували кров, щоб створили водного голема? Наскільки я можу зрозуміти, я не думаю, що майстри ніндзюцу були обдурені практиком.

Мінору негайно погодився з питанням, яке підняв Тацуя.

– Я теж так думаю. Я думаю, що пану Йошіді це добре відомо, але кров має особливо важливе значення для древніх магів. Якби їх не дурили, я не думаю, що можна так легковажно погодитися на те, щоб вас використали для створення демонів.

– Тоді все просто.

Вставив слово Масакі.

– Здається, заклинатель біля монастиря Кійомідзу говорив, що древні маги з гори Курами стали підлеглими континентальних магів, але якщо ними маніпулюють обманом, а не підкорили силою, все, що нам потрібно зробити, це вказати на той факт що їх обманюють. Залучити їх на наш бік може бути не можливо, але зупинити ворожість вдасться.

Тацуя кивнув на план Масакі.

– Чим більше сум’яття, тим більше у Чжоу Гонґцзіня шансів на втечу. Думаю, що мінімізація плутанини знищить спекуляції ворога.

– Якщо це переросте в хаос, як минулого року, ми програємо, запобігти цьому - єдиний шлях до перемоги?

Масакі теж погодився з Тацуєю у формі запитання.

– Я хотів би діяти від імені Кудо, але не думаю, що лише один представник «дев’ятки» зможе вплинути не тільки на Традиціоналістів, ай древніх магів, оскільки їх повно в Кіото.

– Згодна. Це також дасть привід Традиціоналістам, тому краще цього не робити.

Погодилася Міюкі, втішаючи Мінору, який говорив невтішним тоном.

– Сім’ї Йошіда буде достатньо, щоб стримати Традиціоналістів. Щоб ми далі не зробили, якщо вони захочуть діяти жорстко, то так і зроблять.

Поглянувши на Тацую, Мікіхіко кивнув.

– Вірно... Зрозумів. Тож ми оглянемо місце проведення, як сьогодні. Зосередившись на будинках.

– Що я повинен робити?

Запитав Масакі Тацую. Тацуя не міг командувати Масакі, тому, навіть якщо він запитує «що мені робити», він лише міг відповісти «роби все, що хочеш». Однак Тацуя, звісно, знає, що якщо він насправді скаже таке, відбудеться конфлікт.

Крім того, справжній намір Масакі був зрозумілий, з його погляду на Міюкі.

Було б чудово, щоб пан Ічідзьо супроводжував нас.

Сказала Міюкі, зробивши крок у перед. Подумавши, що попросити його супроводжувати їх, буде найкращим в цій ситуації. ...Мабуть, вона і не думала, що це підвищить мотивацію Масакі.

– Так, залиште це мені!

На цьому, план завтрашніх дій був вирішений.