[6]

[6]

Після занять, п’ятнадцятого жовтня дві тисячі дев’яносто шостого року. За два тижні до конкурсу дисертацій в Першій старшій школі піднявся новий шум, що відрізнявся від суєти підготовки.

Всі говорили про несподіваного відвідувача. Це відома випускниця, яку добре знали третьокурсники, другокурсники й, швидше за все, більшість першокурсників.

Цю персону, Саєгусу Маюмі, провели до приймальні для гостей. Схоже, школа вирішила ставитися до неї не як до колишнього президента студентської ради, а як до доньки Десяти головних кланів та родини Саєгуса. Зараз, Тацуя єдиний, хто зустрівся з Маюмі. Це Було пов’язано з її проханням.

– Вибач, Тацуя-кун. Я подумала що зустрітися з тобою в Першій старшій буде найзручніше...

Сказала Маюмі, схиливши голову, бо знала про шум зовні. Її унікальна навичка не слух, а скоріше не зір, тому вона не чула про що пліткували студенти. Однак їй було не важко здогадатися про їхню цікавість з поглядів які вона помітила, прямуючи до приймальні.

– Ні, не хвилюйтесь.

Тацуя також визнавав, що є причиною пліток. Але його відповідь Маюмі не була утішанням чи заспокоюванням. Звичайно, через те що вона прийшла до школи, йому варто приготуватися до прикрих чуток протягом наступних сімдесяти п’яти днів. Але це краще, ніж вона прийшла б до їхнього дому. У будинку Тацуї є гори речей, які він не хотів би показувати представнику Десяти головних кланів. Звичайно там не має нічого що можна випадково помітити, але ризик бути поміченим «поглядом» Маюмі ігнорувати не можна.

Якби Тацуя не хотів, але Маюмі було б зручніше прийти до нього додому, ніж приходити до школи. Було б легко з’ясувати адресу і не турбуватися про безпідставні і блискавичні плітки, адже Маюмі вони мали хвилювати більше, ніж Тацую. Однак, зваживши на зручність Тацуї, вона вирішила зустрітися в школі. ...Тацуя розумів це.

– Тож... Як справи?

Вона була якась дивна, напевно, Маюмі нервувала.

Подумавши так, Тацуя почав зі слів, що не були ні привітанням, ні вступом. Важко сказати, чи було це потрібно.

Якщо так продовжиться, є небезпека, що вони лише витратять час. Тацуя, якого турбували подібні речі, вирішив розпочати розмову першим.

– На цьогорічному Конкурсі дисертацій я не дуже завантажений, оскільки головним є безпека місця проведення.

– С-справді? Дивно, що Тацуя-кун не є учасником презентації...

– Так. Тому, залежно від змісту прохання, я, можливо, зможу вам допомогти.

Тацуя не думав, що Маюмі прийшла просто щоб побачити його. Він і Маюмі не настільки близькі, щоб хтось міг подумати, що вона прийшла, бо хотіла побачитися з ним. Також, не можна сказати, що вони прості семпай і кохай, але саме тому у неї має бути чітка мета прийти до Тацуї.

– ...Вірно. Не гарно даремно витрачати час.

Погляд Маюмі все ще плавав. Однак, як вона сама і сказала, якщо так і триватиме, вони лише даремно витратять час. А Маюмі й Тацуя мають мало вільного часу. Оскільки вона прийшла до Тацуї з певною метою, вона не могла піти зі школи, не сказавши про неї.

– Тацуя-кун, ти пам’ятаєш пана Накуру?

– Так. Прийміть мої найглибші співчуття.

– Дякую за твою турботу... Тацуя-кун, ти знаєш про пана Накуру?

– Бачив в місцевій газеті.

– Так... Невже ти збирав місцеву інформацію в рамках підготовки до охорони місця проведення Конкурсу дисертацій.

– Ну, щось типу того.

– ...Тоді.

Коротке мовчання Маюмі було зумовлено не небажанням переходити до основної теми, а для того, щоб позбутися останніх вагань.

– Чи відома тобі причина смерті пана Накури?

– Лише те, що його вбили.

– Більше ніякої інформації не публікувалося.

Гірка посмішка, що з’явилася у Маюмі, була несподіваною.

– Вірно. Пана Накуру хтось убив. Я не знаю хто зловмисник.

Від слів Маюмі, на обличчі Тацуї з’явилося здивування.

– Що ви хочете сказати?

– Мій батько.

На цьому Маюмі перервала слова. Але вона все ж зважилася.

– Батько знає зловмисника, який вбив пана Накуру.

Тацуя не приховував свого здивування

– Вам це сказав ваш батько?

– Ні. Але те, що мій батько знає, практично точно. Пан Накура був відправлений до Кіото батьком для таємної роботи.

– Таємна робота в Кіото, так...

Коли говорили фразу «таємна робота», для Тацуї, означало незаконну чи подібну до неї.

– Цього я від нього теж чітко не чула. Батько лише сказав «по роботі». А також, що мені не потрібно цього знати.

– Зрозуміло.

Це те саме, що сказати: «він виконував таємну роботу». Тацуя, напевно, вирішив що Саєгуса Коуічі не збирався цього приховувати.

– То, що семпай хоче зробити?

Це питання ні як не могло бути несподіваним для Маюмі. Але через прямолінійні слова Тацуї та його погляд, прямо в її очі, Маюмі трохи розгубилася.

Все ж вона не хотіла опускати погляд і мовчати. Керована чимось на зразок почуття відповідальності чи обов’язку, вона прийняла погляд Тацуї.

– Я хочу знати правду.

– Ви хочете знати зловмисника?

– ...Так, вірно.

Трохи затримавшись, відповіла вона. Однак це було не через повернення нерішучості, а для того, щоб стримати розбурхане серце.

– Буду чесною. Мої стосунки з паном Накурою ніколи не були близькими.

Почувши зізнання Маюмі, Тацуя мовчки продемонстрував здивування. Однак не став щось говорити відразу. Закликавши її продовжити.

– Для мене, стосунки з паном Накурою були лише діловими. Я ніколи не сприймала його більше ніж спостерігача та охоронця.

– І ви все-таки хочете знати злочинця? Я думаю, ризик буде не малий.

Тацуя Спробував трохи спровокувати Маюмі.

Отримавши гнівний погляд у відповідь.

– Не зрозумій мене не правильно. Я не роблю це через співчуття.

– Тоді чому?

– Мій охоронець загинув після наказу родини Саєгуса. Я знаю, що йому не наказували померти, адже його завдання мало підвищену небезпеку, результат цілком закономірний. Я не хочу відвертатися від цього факту. Як член родини Саєгуса, я принаймні хочу знати правду.

– Чудово.

Сказавши це, Тацуя видихнув.

Маюмі підняла брови.

– Але.

Підвищила вона голос, але Тацуя продовжив холодним голосом.

– Семпай повинна розуміти, що це лише для власного задоволення.

– Я знаю. Але що поганого в самозадоволенні.

В голосі не було відчаю, а потужна воля, Тацуя навіть не відразу знайшов, що відповісти.

– В нинішньому стані, я нінащо не здатна. Я не задоволена собою. Я навіть не можу пишатися тим, що є старшою дочкою родини Саєгуса.

– ...Старша дочка родини Саєгуса, так?

– Вірно. – На краще чи на гірше, але це моя позиція. Я не можу втекти від цього. Я хочу позбутися сумнівів у своєму серці. Невже це так дивно.

– Ні. Зовсім не дивно.

Слова Маюмі викликали заздрість і відразу Тацуї одночасно.

Міюкі ще не може назватися прямою спадкоємицею Йотсуби. І їй доводиться приховувати свою особистість. Тацуя не вважав, що бути членом родини Йотсуба це чудово і гордо, замість цього, він думав, що це сумно, бути змушеним приховувати, хто ти є.

Маюмі, яка, на відміну від його молодшої сестри, може сказати, що хоче пишатися своїм походженням, викликала ревнощі й заздрість Тацуї.

– Ось як. То чого ви хочете від мене? Навіть якщо ви просите знайти злочинця, я не маю навичок детективної роботи й ніколи не допомагав у розслідуванні. На жаль, я не думаю, що зможу допомогти.

Попри його бажання, Тацуя не думав, що може бути корисним. Він не знав з чого почати, навіть в пошуках Чжоу Гонґцзіня, стосовно якого є багато підказок, що вже говорити про пошуки вбивці про якого нічого не відомо.

– Зачекай!

Попри явну відмову Тацуї, Маюмі не дала йому можливості підвестися.

– Вбивця, ймовірно, людина, що причетна до Йокогами.

Стримані слова, які вона промовила, змусили Тацую залишитися на дивані.

– Йокогами кажете?

Тацуя не повинен був демонструвати здивування.

Однак Маюмі чомусь виглядала трохи торжествуючою.

– Людина причетна до минулорічного інциденту в Йокогамі. Останнім часом пан Накура, здається, розслідував в Чайнатауні.

Вона подумала, що їй вдалося привернути увагу Тацуї. Причина була іншою, ніж вона думала, але не помилилася, що Тацуя зацікавився.

– Ви добре проінформовані.

– Коли він залишав мене через роботу, що не пов’язана з охороною, він зазвичай дарував мені сувеніри, після її завершення. Останнім часом, було багато сувенірів з Чайнатауну. Я думала, що, мабуть, він сприймає мене за маленьку дівчинку... Але, можливо, він залишав натяки на те чим займається.

– Зрозуміло.

Можливо Маюмі цього не знала, але це твердження змушувало задуматися.

Роботодавцем Накури є Саєгуса Коуічі, а Маюмі третя, стороння особа, з якою в нього лише ділові стосунки, навіть якщо вона ціль його роботи.

Охоронцю старшої дочки доручали таємну роботу, як мінімум, підлеглий, якому довіряли настільки, що доручали подібну роботу, залишав стороннім підказки про те чим він займається.

Саєгуса Коуічі не контролює своїй підлеглих

Або в сім’ї Саєгуса не має підлеглих, яким можна повністю довіряти.

«Пізніше, це може мати велике значення...»

Тож Тацуя перестав думати про внутрішні обставини родини Саєгуса.

– Може бути, як ви кажете. Пан Накура був причетний до роботи, пов’язаною з Чайнатауном Йокогами. Однак, я не думаю, що є причина, яка пов’язує це з інцидентом в Йокогамі.

У цей момент, Тацуя подумав, що в його підсилення можна долучити й Маюмі. Хоч, вона фізично слабша жінка, її бойова сила була доведена на полі бою в Йокогамі. Крім того, вона студентка Університету і має більше вільного часу, ніж учениці старшої школи Міюкі та Мінамі.

Натомість він хотів, щоб вона остудила голову. Маюмі, що надмірно була одержима емоціями, змушувала зважати на її помилкові судження. Потім, якщо вона все одно попросить його про допомогу, він залучить її у формі згоди.

– Це... Це вірно, але.

Здавалося вона задумалась над тим, що сказав Тацуя. Маюмі продемонструвала побоювання.

– ...Тацуя-кун, це моє особисте переконання, що все пов’язано з інцидентом в Йокогамі?!

Однак пройшло лише кілька секунд і Маюмі змінила погляд, який можна сприйняти, як супротив Тацуї.

– Я не це мав на увазі.

Тацуя заспокоїв Маюмі натягнутою посмішкою.

– Просто якщо упередження занадто сильні, за ними можна не помічати фактів.

Від Маюмі повіяло враженням, наче вона надулася... Здавалося, навіть якщо вона стала студенткою університету, такий вираз все ще мав вагу.

– Упередження та помилкові судження не одне й теж...

Слова Маюмі, що вона пробурмотіла, тихим голосом, досягли вух Тацуї. Однак він поставився до них, наче Маюмі сказала їх сама собі. Зокрема він проігнорував це.

– ...Я це розумію.

Але вона поглянула на нього і зробила наголос на словах, змушуючи звернути на них увагу.

– Ви розумієте, що це небезпечно?

Тацуя чекав шансу сказати ці слова.

– Так. Але я не можу чогось не зробити.

У відповіді Маюмі можна було відчути, що у неї не було жодних вагань.

– Ось чому, Тацуя-кун, будь ласка. Допоможи мені.

Однак для Тацуї це було цілком прийнятно. Йому було зручно прийняти наполегливе прохання, покладаючи відповідальність за цю ситуацію на Маюмі.

– ...Зрозумів.

Маюмі продемонструвала полегшення.

Тацуї також полегшило, хоча він не показав цього на обличчі.

– Що саме я повинен зробити?

– Тацуя-кун, ти поїдеш до Кіото, для перевірки безпеки?

– Так наступної суботи та неділі.

– Я хочу, щоб, у той час, ти ненадовго мене супроводив. Я хочу побачити місце, де загинув пан Накура.

На останнє запитання Маюмі відповіла, саме так, як вимагалося.

– Цього буде достатньо?

Залежно від ситуації на місці, Тацуя міг би ненадовго супроводити її.

Але він повинен був запитати це.

– ...Я розумію це.

Тацуя не був чутливою людиною, якщо не стосується його справ, але це не означало, що його не турбували почуття інших. Не дуже приємно бачити, як близькі люди засмучуються від твоїх слів.

– Я досі дочка родини Саєгуса і не маю жодних сил для підтримки. Не зважаючи на мої особисті і магічні навички, я не можу наказувати поліції, або шукати зловмисника замість них.

Слова про її слабкість були істинним фактом, і Тацуя нічого не міг сказати, щоб її втішити. Він зміг помститися Безглавому дракону і розібратися з армією вторгнення, завдяки підтримці структури під назвою Окремий магічний батальйон. Те, що йому вдалося втрутитися в план ляльок-паразитів, багато в чому пояснювалося співпрацею Коконоє Якумо та представленим Окремим магічним батальйоном мобільним костюмом.

Тацуя не зміг би власноручно впоратися з усіма справами. Він ніколи цього не забував. Оскільки знав, що сили однієї людини обмежені, він не міг просто сказати розслабтесь.

– Як ти й сказав на початку, Тацуя-кун. Зрештою, це лише для свого власного задоволення. Ризикувати заради цього може бути нерозумно. Але.

– Я розумію.

Повторивши ті ж слова, Тацуя перебив Маюмі.

– Тож двадцять першого числа, у неділю. Час і місце, оберіть, як буде зручно семпаю.

– Дякую, Тацуя-кун.

Маюмі глибоко вклонилася, сидячи на дивані.

– Тоді, я надішлю час і місце завтра, електронною поштою.

– Чи можу я запитати, ще одне?

Тацуя зупинив, Маюмі, що, після своїх слів, вже збиралася йти.

– Тіло пана Накури вже кремоване, вірно?

– Е, так.

– У вас є щось, що він носив, коли помер? Наприклад одяг, що тоді був на ньому.

– Поліція попросила його як доказ, тож я передала їм. У пана Накури не було рідні, тому я подумала, що це зможе допомогти знайти злочинця...

– Чи можна його побачити?

– ...Я могла б попросити детектива, що зв’язався зі мною в дома.

Тацуя легенько кивнув, на відповідь Маюмі.

Оскільки вона виглядала, наче хоче щось сказати, тож він спонукав її говорити.

– Вибач. Я не думала, що ти будеш таким привітним...

– Я зроблю все можливе, поки ми співпрацюватимемо.

Тацуя підвівся, щоб не дати Маюмі ще раз подякувати.

За цей короткий час, він переконався, що ймовірність того що Накуру вбив Чжоу, не мала. Гіпотеза про те, що Саєгуса Коуічі використовував Накуру Сабуро в самостійному розслідуванні справ Чжоу Гонґцзіня, аж ніяк не є тривіальною. Якщо можливість не дорівнює нулю, існує навіть ймовірність, що глава родини Саєгуса був знайомий з Чжоу.

Він сказав, що хоче побачити тіло Накури, оскільки думав, що може існувати підказка, що привела б до Чжоу Гонґцзіня. Тацуї не потрібна була вдячність Маюмі.

Провівши Маюмі до воріт, Тацуя попрямував до кімнати студентської ради.

Чомусь там були не лише члени студентської ради та чинний голова дисциплінарного комітету, але й попередній глава клубного комітету.

– Старший брате, дякую за старання!

О, вибачте за запізнення.

Вказавши жестом Міюкі сісти, що підвелася з посмішкою, Тацуя попрямував на своє місце. Він помічав пронизливі погляди у свій бік, але не реагував на них.

– Шіба-семпай.

Тим, хто почав розмову, була Ідзумі, котра до того часу, як він увійшов до кімнати студентської ради, з усіх сил намагалася не відводити очі від термінала.

Щось не зрозуміло?

Не перший погляд, питання Тацуї у відповідь було природним. Але насправді, він сподівався, що можливо, вона захоче запитати рол зустріч, що щойно закінчилася.

– Зовсім ні!

І як передбачалося, він не помилився.

– Старша сестра, ні, моя сестра вже пішла?

– Вона пішла. У тебе була якась справа?

– Ні, не зовсім. – Однак, яка справа змусила сестру зайняти ваш час...

Сенс слів Ідзумі був ясним як день. Їй хотілося дізнатися, яка розмова була у її сестри та Тацуї.

– Ти турбуєшся? Ідзумі не потрібно хвилюватися.

Однак Тацуя у пошуках можливості приховати розмову, спробував змінити тему.

– Семпай мене не хвилює!

Як результат, Ідзумі розлючено заперечила. І розчервонілася від поглядів, з усмішками, старшокласників.

Саме Міюкі взяла на себе розпитування, замість Ідзумі, що опустила червоне обличчя. Вона не показала спробу, крадькома поглянути на обличчя брата, але справа не в тому, що їй не була цікава зустріч Тацуї з Маюмі на самоті. Ні, можна сказати, що їй було більш ніж цікаво.

– Тож, старший брате. Про що була розмова з Саєгусою-семпай? Якщо ви не проти, будь ласка, розкажіть мені про це.

Одразу після питання Міюкі, з›явились ознаки, що всі прислухались. Коли Тацуя оглянув кімнату, усі чекали його відповіді, хоча деякі відвели погляд.

– Здається, у семпая є справи в Кіото.

У момент, як Тацуя сказав ці слова, тіло Ідзумі здригнулося. Її вираз обличчя не можна було зрозуміти, оскільки вона опустила голову, але легко було здогадатися, що це було пов’язано з Накукрою. Однак, Тацуя подумав, що втішати її зараз буде без результативно і, скоріше, контрпродуктивно. Він продовжував удавати, що нічого не помітив.

– Вона сказала, що хоче супроводжувати нас під час попереднього огляду, наступного тижня. Я відмовився, бо семпай не могла назвати причину, але у неї було серйозне обличчя.

У відповідь на драматичний висновок Тацуї, Хаторі видихнув. Не було сумнівів, що Хаторі мав такі ж побоювання.

Однак, ніби маскуючи це, він звернувся до Тацуї особливо суворим тоном.

– Шіба, ти зрозумів, що це серйозна справа, то ж чому ти відмовив? Навіть якщо це називається попередньою перевіркою безпеки, ви просто оглядатимете місто. Не має обмежень в часі, тому не повинно бути перешкод супроводжувати її.

Отримавши це питання, Тацуя подумав, дуже серйозному, добродушному юнаку, який дуже хотів би її супроводжувати, буде важко. Він навмисно стиснув губи, не висміюючи того, а скоріше жалів його.

Однак на цьому звинувачення на його адресу не припинилися.

– Пане Тацуя, я теж так думаю!

Реакція Хаторі була в межах очікування Тацуї, але те, що Хонока його підтримала, було несподіванкою.

– В Магічному Університеті у неї є Ічіхара-семпай та Дзюмондзі-семпай, але вона подолала увесь шлях до Першої старшої. Напевно, вона сильно покладається на пана Тацую.

Тацуя не зміг відповісти негайно, бо не розумів думок Хоноки.

Для неї не було жодної вигоди, якщо Тацуя і Маюмі зустрінуться в Кіото. Якби Міюкі була абсолютно сторонньою людиною, то могла б виникнути думка, що Маюмі скористатися цим, як хід конем, але вона його молодша сестра. З огляду на звичне ставлення, Мінамі знаходилася на крок по заду Тацуї.

Можливо, (хоч так думати, може бути грубим щодо Хоноки) це лише співчуття до Маюмі.

– Тацуя, я не проти, якщо це не займе багато часу.

– ...Вірно.

Сказав Мікіхіко, тож Тацуя більше не міг удавати, що в цьому нічого поганого. Мікіхіко не знав справжньої мети захоплення Чжоу Гонґцзіня, але він співпрацюватиме у провокації «Традиціоналістів» під час поїздки в Кіото. Він пропонував співпрацювати з Маюмі, наголошуючи на тому, що не потрібно впиратися.

Для Тацуї це також було зручно. Якщо у нього буде причина побути з Маюмі, йому не доведеться шукати шансу зустрітися.

Тацуя насправді не сподівався, що це буде наскільки корисно. Однак краще, щоб було більше робочої сили. Тацуя вважав, що його роль не сам пошуку Чжоу Гонґцзіня, а його затримання, після виявлення. Однак, оскільки запит Маї «співпрацювати задля захоплення», а захоплення не буде, якщо його не знайдуть, потрібно показати свою корисність і в пошуку. З цієї причини, чим більше людей збереться, тим краще.

– Для початку, потрібно зв›язатися з семпаєм і вибачитися. Ідзумі, чи можу я зателефонувати семпаю.

– Чому ви запитуєте?

Відповіла Ідзумі трохи приглушеним голосом. Вона відразу відчула, що питання Тацуї пов’язане зі ставленням до неї, наче в неї комплекс сестри.

– Тому що Ідзумі родичка Саєгуси-семпай.

Але Тацуя не міг відступитися, лише через те, що молодша дівчина в поганому настрої.

– Вам не потрібний мій дозвіл. Робіть що вам хочеться.

З милим виразом, відповіла, на неспростовну відповідь Тацуї, на Ідзумі.

◇ ◇ ◇

Селище розкинулося у вузькому басейні оточеному горами, в колишній префектурі Яманасі, поблизу кордону з колишньою префектурою Нагано. Село без назви, розташоване у вузькій долині, оточеній горами в колишній префектурі Яманасі, поблизу кордону з колишньою префектурою Наго.

Розташована в центрі села, головна резиденція родини Йотсуба, великий одноповерховий особняк з великим простором на великій площі. В одній з його кімнат господиня, Йотсуба Мая, прийняла звіт від особистого дворецького Хаями.

– ...Останні дані вказують на Нару.

– Бюро розвідки сил Самооборони...

На яскраво-червоних губах Маї плавала посмішка. І зовсім не вульгарна. Вигляд швидше був благородним.

– Ми перевіримо, які відділи втрутилися. Як що ви вважаєте, що вони можуть стати завадою.

– Я не проти. – Сили Самооборони теж мають гордість, чи не так? Все скоро закінчиться, то ж на це можна не зважати.

Старий дворецький покірно вклонився господині. Хаяма не сумнівався, що Мая вважає Сили Самооборони невдахами.

– Що там у пана Тацуї.

Скоро Мая втратила інтерес до Сил Самооборони. Однак, оскільки Мая і Хаяма від початку розмовляли про Тацую, тож тема просто повернулася.

– Напевно, наполегливо працює.

– Так. Ніяких бунтівних ознак, чи чогось подібного, зокрема щодо приховування розробки нової магії.

– Нова магія... Це магія фізичної атаки малої дальності, але чи можна здогадатися, як вона виглядатиме.

– Я можу припустити, якщо дозволите?

– Я не заперечую. Повідайте мені свої думки, пан Хаяма.

З цікавістю продовжувала розпитувати Мая, запитавши Хаяму.

Мая, яка не вступала в справжні бої, рідко проводила переговори, просто залишаючись в особняку. Проте у неї не залишалося вільного часу. Звичайно, вона не захоплювалася непристойною музикою, і не фанатіла від інтернет ігор. Як член Йотсуби, головним завданням якого є покращення працездатності магів, вона проводила більшу частину часу, вивчаючи магію.

Для неї, інформація, що Тацуя розробляє нову магію, була дуже інтригуючою.

– Гадаю, з розповіді про «Бріонак» Анджі Сіріус та назви «Баріон ленс», складається враження, що це своєрідна гармата з часток, яка розкладає речовини на рівні протонів та нейтронів та викидає їх.

– Цікаво, вона заряджається зараженими частками.

– Якщо це так, то шановний Тацуя сказав би, що це відтворення «Бріонак», а не нова магія. Швидше, я думаю, що ймовірність нейтронної гармати значно вища.

– Нейтронна гармата... Магія Нейтронний бар’єр вже існує, але оскільки це пан Тацуя, тому, я думаю, що це можливо.

Мая, весело висловлюючи свої міркування, зробила паузу і раптом нахмурилася.

– ...«Баріон ленс» Цікаво, чому «спис», а не «пускова установка», «гармата» або «пістолет».

Хаяму теж це хвилювало, але він вирішив як відповісти, ще до того, як його запитали.

– Моє розуміння не настільки глибоке. Однак було сказано, що її представлять на новорічних зборах, тож краще побачити.

Не має потреби говорити, що краще один раз побачити, ніж сто разів почути, Мая знала, що фактичне спостереження ефективніше і розумніше, ніж робити припущення. Однак, вона не змогла позбутися враження, що її змушують чекати, тож поставила злісне питання.

– Чому ви не запитали подробиці? Я думаю, що це було б гарним показником, щоб перевірити, чи справді він слухняний.

– З усією повагою, я знав, що, для мети мадам, не потрібне настільки чітке підтвердження.

Але це лише, ще більше зачепило Маю. На тон Хаями, Мая малопомітно знизала плечима.

– Це не так важливо, як мета.

Погляд Хаями, спрямований на неї, змушував Маю відчути, що їй потрібна більш вагома причина.

– Це не тому, що він мій племінник. Відштовхування цієї дитини, не принесе користі Йотсубі.

– Я думаю, що немає нічого страшного в тому, що виробите це, тому що він ваш племінник.

– Пане Хаяма...

– Перепрошую.

Коли Мая, зі звинуваченням, назвала його ім’я, Хаяма покірно вклонився. Однак у подібних випадках, це не було належним вибаченням. Зазвичай, в цій ситуації, він би казав «я сказав зайвого», або «Прошу вибачити мою грубість».

Оскільки Хаяма не відмовився від свого «невдалого зауваження», Мая трохи почервоніла.

– Пане Хаяма.

Хаяму, який вийшов з кімнати Маї й прямував до своєї кімнати, в саду, окликнули позаду.

Він не засмутився, що не зміг відчути ознак присутності. У цьому селі нерідкість коли мешканці володіють здатністю приховувати свою присутність, маскуючи її у вітрі, чи навіть, темряві.

Крім того, голос позаду був знайомий.

– Пане Куроба. Вибачте, що не помітив вас.

Принаймні, вони були достатньо близькі, щоб він міг висловити подібний сарказм.

На що Куроба Міцуру зробив невдоволене обличчя, але, звісно, він не розгнівався б від чогось подібного.

– Ні, це ви вибачте за мою грубість. Я не помітив, що досі приховую свою присутність.

Хаяма не міг знати, каже той правду, чи прибріхує. Здавалося це стає звичкою, оскільки він завжди оточений тінями, і навпаки, якщо ти не можеш усвідомити, маскуєш ти себе, чи так лише здається, техніка не повинна працювати.

– Ні, не турбуйтеся.

Але це немало значення. Якщо Куроба Міцуру серйозно приховає свою присутність, Хаяма не помітить його, навіть якщо стоятиме перед ним. І навіть якщо йому хотілося, марно сердитися на особливості опонента, який може контролювати житиме він чи помре у будь-який час. Крім того, що важливіше, сім’я Куроба є потужною гілкою Йотсуби, а її глава, Міцуру, є одним з противників Хаями. Якби він не міг виконувати примх свого господаря, то не мав би працювати дворецьким.

– Тож, пане Куроба. Чим можу бути вам корисним.

– Якщо говорити про справу, то... Я хотів би трохи поговорити з паном Хаямою.

Брови Хаями раптово посунулися. Хоч це і був вираз невдоволення, це був навмисний емоційний вираз.

– Є розмова... Значить про це?

Ввічливо посміхнувся Хаяма.

Міцуру панічно замахав руками.

– Ні, ні, все так, як звучить. Є дещо, про що я хотів запитати й стосовно чого порадитися.

– Мої щирі вибачення.

Хаяма ввічливо вклонився в темряві. Не було жодного шансу побачити його справжні емоції.

– Тоді, сюди.

Хаяма повернув до головної будівлі, з якої щойно вийшов. Головний дворецький, який обслуговує Йотсубу, міг, певною мірою, користуватися вітальнею головної будівлі. Навіть якщо ні, він міг виправдатися, що проводить консультації з головою сім’ї Куроба. Швидше за все, його звинуватять втому, що змусив людину розмовляти стоячи.

Однак Міцуру не слідував здоровому глузду Хаями.

– Ні, якщо пан Хаяма не проти, залишимося тут.

Зупинившись, оглянувшись назад, Хаяма кинув підозрілий погляд на Міцуру.

Той проігнорував підозрілість, спрямовану на нього.

– Пане Хаяма, ви розмовляли з головою родини про того чоловіка... Мені цікаво, чи йшла мова про Чжоу Гонґцзіня?

Почувши слова Міцуру, Хаяма з розумінням кивнув.

– Природно цікавитися тим, що стосується роботи, яка була вам доручена.

– О, ні...

Коли розмова почалася з досить жалюгідного напрямку, Міцуру спробував поспішно все виправити.

– Але не хвилюйтеся.

Проте Хаяма не дав йому часу.

– Шановний Куроба знає, що зараз цим займається Страж пані Міюкі.

Міцуру серйозно нахмурився.

– Знаю.

Він знав це ще в серпні, а не в кінці вересня, коли його діти відвідали Тацую. Причиною було те, що Тацуя зробив з Міцуру, коли він бачив ту гидотну техніку. Він звісно був вдячний, що йому не довелося залишитися без руки, але вся ця історія сильно зачіпала його гордість.

– Я звітував про прогрес. Пані Міюкі кандидат на наступного голову нашої могутньої родини. Чи існує ймовірність того, що її Страж може повстати проти Йотсуби, дуже важливе питання для майбутнього родини Йотсуба.

Роздратування Міцуру зросло ще більше, але Хаяма не брав цього до уваги.

– Я знаю, що це було грубо щодо пана Куроби, але оскільки це надзвичайно важливо, я використав цю справу для прийняття рішення.

– Цей хлопчина не може бути вірним родині Йотсуба.

Виплюнув Міцуру. Слова і вираз демонстрували справжні думки Міцуру, які Міюкі й Тацуя самі ніколи б не виявили.

– Я поняття не маю, чому шановний Куроба так вирішив...

«Скажіть, будь ласка, якщо не заперечуєте», хотів сказати Хаяма.

Але погляд Міцуру змусив його змовкнути.

Хаяма, здавалося, не хвилювався з цього приводу, тож він запропонував власну відповідь байдужим тоном. Ймовірно, більше ніхто не може промовити ці слова так вільно.

– Шановний Тацуя не знає, що сім’я намагалася вбити його відразу після народження, ось через ці хвилювання ви підозрюєте його.

– Хаяма!

Міцуру відмовився від ввічливого ставлення до Хаями.

Це було сплановано поколінням Міцуру. Окрім семи сімей, що входять до Йотсуби: «Шиіба», «Машиба», «Шібата», «Куроба», «Мугура», «Цукуба», «Шідзука», Хаяма єдиний хто знав про це. Навіть для людей, що успадкували кров Йотсуби, це таємниця, яка не відома людям яким менше двадцяти років. Тож не дивно, що Куроба Міцуру не зміг не втратити спокою.

Яскравою посмішкою, Хаямі вдалося розвіяти вбивчий намір, спрямований на нього.

– Я знаю, що він не лояльний до родини Йотсуба, і так буде і надалі. Що важливіше, мадам можливо не помічає, що так і буде надалі. Крім того, наша мадам довірила його шановній Міюкі.

Міцуру заскреготів зубами.

Перш ніж він це помітив, розмова про яку просив Міцуру, перетворилася на догану йому від Хаями.

– Пане Куроба. Лояльність марна. Тільки дії мають сенс. Навіть якщо ви не покірні, якщо ви зраджуєте своїм становищу, очікуванням і результатам, ви корисніший, ніж віддана людина, яка неспроможна дати результату. Від інструментів не потрібна лояльність. Зброя не потребує почуттів.

– Сволота, ти називаєш магів зброєю?!

– Можливо ви забули, я теж маг.

У порівняні з іншими, він доволі здібний, але Хаяма легковажно розсміявся.

Міцуру потрапив у пастку важкої тиші.

– Зброя не боїться. Зброя не тривожиться. Я просто хвилююся, що це може статися, чи є серце людини, котра намагається вбити невинного, краще, ніж бездушна зброя.

Вбивши клин глибоко в серце Міцуру, Хаяма вклонився і пішов.

◇ ◇ ◇

П’ятниця, дев’ятнадцяте жовтня. До конкурсу дисертацій, включаючи сьогодні, залишилося рівно десять днів. Підготовка до презентації нарешті завершилася.

На відміну від минулого року, цього разу в школі не було підозрілих людей. Оскільки минулий рік був особливим, можна сказати, що цього року, усе просто нормалізувалося, але, завдяки цьому, не знадобилося додаткової робочої сили і робота йшла за планом.

Тацуя та його оточення спокійно провели десять останніх днів. Можливо, завдяки тому, що на додаток до старанної роботи учнів Якумо, Хаямою, через другого дворецького Ханабіші, були організовані найманці організовані, усе було настільки ефективним. Ханабіші був другим працівником сім’ї Йотсуба, і був дворецьким, які відповідав за різні домовленості пов’язані з бойовими діями, включаючи найм персоналу. У роботі не повинно було бути прогалин.

Насправді в родині Йотсуба не так багато магів. Це не обмежувалося кров›ю Йотсуба, це стосувалося навіть решти десяти головних кланів, точніше буде сказати, що у Йотсуби було найменше сили, якою можна було користуватися у будь-який момент, порівняно Саєгусою, Ічідзьо, і навіть Іцува.

Люди Йотсуба, мали здібності, що перекривали нестачу чисельності, але іноді число щось значить. Готуючись до таких справ, Йотсуба організувала одноразову зовнішню співпрацю.

Маги, що виступили проти, або намагаються здійснити серйозне повстання проти нації. Маги, що не здійснили прямих ворожих дій проти держави, але які намагаються передати наявні військові магічні навички за межі країни. Родину Йотсубу часто просять прибрати магів, що підірвали довіру такими вчинками.

Така робота була важливим джерелом прибутку родини Йотсуба. І не лише у фінансовому плані, завдяки цій роботі, Йотсуба також отримували учасників бойових дій. Шляхом на кшталт промивання мізків, захоплених магів бунтарів.

Це не відбирало волі, як у «генераторів», якими користується Безглавий дракон. Йотсуба добре знали, що воля та емоції безпосередньо пов’язані з силою магії.

Промивання мізків, яке вони проводили, було більш класичним. Всиляючи страх перед «Йотсуба» і переконуючи, що якщо не погодитися, то не просто помреш. Заповнюючи розум страхом смерті. Вони від початку не мали справу з фанатиками, що не боялися смерті. Маючи справу лише з тими, хто її боїться. З пропозицією: «якщо працюватимете, залишитеся живими й на свободі».

Таким чином, Йотсуба використовували магів-найманців, що користувалася своєю магію, щоб зберегти своє життя, як винагороду за різні завдання. Цього разу, завданням супроводу було викривання магів, які демонстрували дивну поведінку, така робота потребувала багато людей і родина Йотсуба витратилася на велику кількість магів з промитими мізками. Можливо через це не лише друзі Тацуї, але й околиці Першої старшої перебували у повному спокої.

Скільки б не займала підготовка до конкурсу дисертацій, не можливо дозволити, щоб учениці залишилися в школі до пізньої ночі. Це не було пов’язано зі статтю чи гендерною дискримінацією, нічна робота, після закриття воріт, не дозволялася навіть хлопцям.

Сьогодні майже настав час закриття воріт Студентська рада, також почала прибиратися. Однак, оскільки в цю епоху усе було без паперу, ситуація з «прибиранням» зовсім інша, ніж сто років тому, коли складали документи в кабінеті або пакували до сумки. Не було потреби у поспіху і зайвих рухах під час зборів для повернення до дому зі школи й усе завершилося негайно.

– ...Міюкі-семпай, перепрошую, я йду.

Завтра, в суботу, Міюкі не піде до школи та поїде до Кіото. І вона подала заявку, на подовження часу після уроків, щоб підготувати справи для передання. Тому Ідзумі пішла першою.

– Ідзумі-чан, будь ласка, подбай про усе завтра і позавтра. Я розраховую на тебе.

– Це велика честь, для мене! Я зроблю все, що від мене залежить!

Спочатку Ідзумі з жалем бурмотіла біля дверей, але коли Міюкі звернулася до неї, вона обернулася і в гарному настрої вирушила додому.

– Міюкі досить звикла до поведінки Ідзумі-чан.

З посмішкою підвелася Хонока, встаючи з-за термінала.

– Маєш потенціал підступної жінки.

Скористалась шансом, Шізуку, що прийшла до кімнати студентської ради, щоб йти додому разом з Хонокою. Об’єктивно кажучи, це були слова, які не варто говорити, але вона знала, що Шізуку не мала злого наміру, тому Міюкі лише посміхнулася і відповіла.

– У спілкуванні дівчат не має таких понять як «підступність» чи «щирість», чи не так?

– ...Міюкі це жорстоко.

Хоча Шізуку серйозно зітхнула, Міюкі не подумала сміятися.

Роль Шізуку в цьогорічному Конкурсі дисертацій - це супровід головного ведучого презентації, Азуси, але вона весь час ходила до дому з Хонокою. Зазвичай вони ходили до станції великою групою людей, включаючи Азусу, але зі станції вони йшли у двох. Ні, насправді їх супроводжували охоронці, але оскільки вони діяли так, щоб їх не помічала Шізуку, вони були у двох, принаймні в індивідуальних приміських кабінках.

– Ей, Шізуку.

Звернулась до Шізуку, Хонока, стоячи в черзі очікування індивідуальної кабінки.

– Що?

Але Шізуку навіть не здогадувалася, що турбувало Хоноку. Вона зацікавлено схилила голову на бік, повернувшись до Хоноки, і якраз в цей момент, прямо перед ними зупинилася двомісна кабінка.

Вони легко вклонилися трьом пасажирам, що чекали чотирьохмісного транспорту та провівши картку через зчитувач, що вказав місце призначення, сіли в кабінку, і Хонока знову запитала у Шізуку.

– Ум... Як думаєш це нормально?

– Що?

– Ну, з супроводом Накайдзьо-семпай...

– А, це.

З виразом «то ось що», Шізуку розслабила плечі.

– Накайдзьо-семпай мені говорила...

Що Чікури-семпай достатньо, щоб її супроводжувати?

Вони були близькими друзями й Хонока доповнила ту частину, котру пропустила Шізуку.

– Зрештою, думаю, що краще, якщо це буде одноліток.

– Так... Я теж вважаю, що це розумно. Навіть в учнів молодших класів трапляються моменти, коли їм не зручно.

– Гадаю, що Касумі та Ідзумі це виняток.

– А-а-а-а... Але навіть навколо Мінамі-чан є якась стіна.

– Ну.

Одним словом висловила згоду на зауваження Шізуку Хонока. Це природно, адже це Шізуку першою зауважила, що однорічкам простіше спілкуватися.

І оскільки це Чікура-семпай, все буде в порядку.

– Що? О, тому що магія семпая підходить для охорони.

– Так.

Від раптовості слів, що усе гаразд, вона не відразу змогла зрозуміти увесь сенс, але після кількох підказок, Хонока змогла зрозуміти, що хотіла сказати Шізуку, як і очікувалося від найкращої подруги.

Магія, в якій була гарною Чікура Томоко, це «зміна вектора». Якщо знати, що стрілятимуть, можна відбити кулю, втручанням в подію. Вона нічого не могла зробити, якщо атака була несподіваною, але це справедливо для більшості магів, не лише для Томоки, більшості магів, наприклад пістолет націлений прямо на вас, досить небезпечний.

І її магія не лише для літаючих об’єктів. Навіть якщо атакуватиме людина, вона відштовхне її імпульсом. Якщо маса близька до ваги звичайного автомобіля з високою швидкістю, наприклад двісті кілометрів на годину, вона могла з цим впоратися.

Як і сказала Хонока, Чікура Томоко найкраще, серед групи супроводу, цього року, підходила для охорони.

– Скоріше, Хонока, ти в порядку?

– Е... Ти про що?

Шізуку поглянула на Хоноку, у якої було таке обличчя, ніби вона поняття не мала.

На вікні кабінки відобразилося повідомлення, що вони скоро прибудуть до станції призначення.

Сказавши «поговоримо пізніше», Шізуку перевела погляд у перед.

Після вечері, у ванній, Шізуку повернулася до теми.

– Хонока з тобою усе гаразд?

– Е, ти щось сказала? Зачекай хвилинку.

Хонока, що мила волосся, вимкнула гарячу воду і повернула голову до Шізуку у ванній.

– Ум, усе в порядку, після того, як вимиєш волосся.

– Так? Ще трохи.

Хонока ретельно змила шампунь, а потім, зі стелажа, закритою водонепроникною тканиною, узяла рушник. Вона витерла волосся, ніби вимочуючи вологу, поклала вологий рушник у сітчастий кошик для білизни, а потім узяла пляшку ополіскувача.

– Може мені це зробити?

– Ні, все добре. Шізуку, якщо чесно, ти надто ретельна, це займає багато часу.

– Чому б ні. Дозволь це зробити мені.

Шізуку встала з ванни. Поки гаряча вода капала з її тіла, вона з силою вирвала пляшку з ополіскувачем з рук Хоноки.

– Волосся Хоноки таке пряме і красиве. Заздрю.

Зітхнула Шізуку оглядаючи вологе волосся Хоноки.

– Я... Порівняно з Міюкі.

Після чесної оцінки, Хонока зніяковіло опустила голову.

– Безглуздо порівнювати себе з Міюкі.

Після серйозного заперечення Шізуку.

– Що ж, це так.

Хонока дивно захіхікала.

Шізуку акуратно нанесла ополіскувач на волосся Хоноки й розпустила його на невеликі пасма.

– Мені більш до вподоби волосся Хоноки.

– Е-е?! Це фаворитизм, або упередження до подруги.

Хонока була здивована відповіддю Шізуку.

– Це природно віддавати перевагу, бо ми друзі.

В результаті, Шізуку знову видала кричущий факт.

– На мій погляд, колір волосся Міюкі занадто насичені.

Навпаки, Шізуку була надзвичайно красномовною.

– Мені подобається яскраве волосся Хоноки.

– П-правда? ...Дякую.

Останнє слово вона промовила тихо для вуха Шізуку.

Якийсь час Шізуку мовчки полоскала волосся Хоноки, та мовчки довірила його їй.

Шізуку підняла душову лійку.

Хонока міцно заплющила очі.

Краплі води рівномірно падали на волосся, а тиск води з-під лійки змивав ополіскувач.

Після того, як Хонока закінчила мити волосся, як і обіцяла, Шізуку відновила розмову, у ванній.

Хонока та Шізуку занурилися у неї, сидячи одна напроти одної. Ванна в будинку Шізуку була великою, навіть попри те, що це була не головна кімната, вона була, приблизно, у двічі більшою, за ванну у звичайних будинках. Вона була відповідного розміру, щоб там було достатньо місця, для того, щоб вмістити двох людей.

– Хонока.

– Так?

– Ти в порядку.

– Е, що? Ми вже говорили про це...

Від поверхні води, Шізуку знову поглянула в обличчя Хоноки.

Було очевидно, що Хонока не намагалася прикидатися, тому Шізуку вирішила конкретизувати питання.

– Чи нормально, що ти залишаєшся в Токіо. Хонока, хіба ти не хочеш поїхати до Кіото?

Хонока ахнула і завмерла.

Температура води, яку відчувала шкіра, не змінилася. Але у Шізуку виникло враження, ніби тіло та обличчя Хоноки замерзли.

– Це...

– Вибач, я була грубою.

Шізуку відвела погляд від Хоноки, у якої навіть вуста зблідли.

– ...Не хвилюйся. Шізуку, ти постійно підтримуєш мене, думаю це природно, що Шізуку ставить це питання.

Сказавши, зачекати хвилинку, Хонока кілька разів глибоко вдихнула. Коли серце заспокоїлося, до обличчя повернувся звичайний вираз.

– Фу... Тепер вже добре, Шізуку. Бачиш?

Хонока спонукала Шізуку повернути свій погляд. Вони обидві знову дивилися одна на одну.

– По правді кажучи, звичайно, я хотіла б поїхати до Кіото з паном Тацуєю. Я не кажу про розкіш бути лише у двох. Ми могли б бути навіть разом з Міюкі. Я хотіла б просто бути поруч з паном Тацуєю.

– ...Тоді чому?

– Я не хотіла б заважати.

Після неочікуваної відповіді, Шізуку поглянула в обличчя Хоноки.

Хонока сумно посміхнулася безсилою посмішкою.

– Шізуку, ти ж теж зрозуміла? Пан Тацуя попросив мене залишатися в домі Шізуку, а не їхати на Конкурс дисертацій.

В очах Шізуку з’явилося світло розуміння.

– Пан Тацуя про нас хвилюється. Той хто націлився на Конкурс дисертацій не простий злодюжка. Тому, я думаю, що це серйозний супротивник, як і того року.

Хонока, думаєш пан Тацуя виконує місію?

Шізуку обняла плечі й затремтіла.

Хонока пробралася крізь гарячу воду і сіла поруч з Шізуку.

Коли вони сиділи таким чином, навіть ванна виготовлена на замовлення була досить тісною.

Тісно притиснувшись, Хонока обняла Шізуку за плечі.

Шізуку опустила руки, котрими обнімала плечі.

– Так... Я думаю, що пан Тацуя виконує місію Сил Самооборони. Мало того, опонентом може бути досить велика організація. Не можна заперечувати можливість взяття в заручники.

– Ось чому Хоноці потрібна охорона?

– Не лише мені. Частково мене супроводжують через те, що Шізуку, поряд зі мною, також можна захистити. Саме тому Йошіда-кун тримається поряд з Мідзукі. Бо його навички на рівні професіоналів.

Це корисно.

– Дійсно.

Дві дівчини притулилися голими тілами й розсміялися.

Але незабаром сміх Хоноки затих.

Оскільки Хонока припинила сміятися, Шізуку також припинила.

– Я думаю що ця поїздка в Кіото для перевірки безпеки, також є приводом. Справжня мета, безумовно, інша. Залежно від того, що станеться, це може бути важко. Оскільки в групу, на завтрашній день, пан Тацуя обрав лише тих хто знадобиться в бою. Навіть Мінамі-чан володіє магією бар›єра, що буде дуже корисною в надзвичайній ситуації.

– Я вважаю, що Хонока також досить здібна.

– Ні, я не придатна. На відміну від підтримки на відстані, в прямому зіткненні я буду перепоною для пана Тацуї...

Порівняно зі звичайними магами, бойова сила Хоноки аж ніяк не низька. Не буде перебільшенням сказати, що вона першокласна, принаймні на рівні середньої школи. Однак навіть на загальному рівні, де Міюкі була першокласним магом, і порівняно з Тацуєю, що, мабуть, є військовим магом найвищого рівня, якщо її оцінювати лише з погляду бойової сили, навіть Шізуку, її краща подруга, не могла заперечувати, що її рівень і здібності знижуються у прямому зіткненні. Тож, Шізуку, не могла більше знайти чим втішити.

– Тож усе добре.

Хонока, обома руками, обняла голову кращої подруги, що невтішно опустила обличчя.

Обличчя Шізуку втонуло в грудях Хоноки, що майже на половину виступали над поверхнею гарячої води.

– Фонока, не мо... диф...

– Х-ха?!

Закричала Хонока наче від лоскоту, і відпустила голову Шізуку.

Шізуку важко дихала носом і відкритим ротом.

Вона дивилась не на усміхнене обличчя, а на груди Хоноки.

– В-вибач!

Вибачаючись, Хонока прикрила груди руками й притиснулася до стіни ванної.

Двоє одночасно розсміялися.

У цей момент, уся незручність кудись зникла.

– Шізуку, вибач.

– Це мені треба вибачатися.

– Ні, Шізуку думала про мене, говорячи це. Як я вже сказала, не потрібно вибачатися.

Безтурботно засміялася Хонока, сказавши це.

– Я дуже хочу поїхати до Кіото. Однак насправді я не хочу бути завадою. Тому цього разу я залишаюся в Токіо. Якщо пан Тацуя, хоче, щоб я цього не помітила, я удам, що не помітила. Якщо пан Тацуя хоче, я буду ошуканою.

Шізуку тепло усміхнулася на слова Хоноки.

– Хонока, ти хороша дівчина.

Безтурботність Хоноки вмить розсипалося.

– Що ти таке кажеш!?

– Якби я була хлопцем, я б не залишила Хоноку.

– А... пані Шізуку? Твій погляд лякає.

– Ти маєш гарний вигляд... Доброзичлива і миленька...

Тонкі пальці Шізуку погладили підборіддя Хоноки.

– Ші-Шізуку?! Чимось схожа на Еймі?!

– Ум. Мої груди більші, ніж в Еймі.

– Справа не в цьому!

– Хочеш сказати, що порівняно з тобою, різниця не настільки помітна?

– Я цього не казала!

– Подивимось.

– К’я-я-я!

– ...Я знала, але це абсурд.

– Ей, Шізуку, будь ласка, припини...

...Важко в деталях описати, що сталося в той момент. Однак дозвольте мені просто написати, що у цей день їм обом було дуже спекотно у ванній.