Літній відпочинок

Літній відпочинок

– Хочете поїхати до моря?

Почала розмову Шізуку.

– Поплавати в морі?

Специфікації сучасної системи відео зв’язку були стандартизовані і дозволяли одночасний зв’язок до десяти співрозмовників. Міюкі використовувала цю систему, щоб спілкуватися з Шізуку і Хонокою, на останнє запитання Шізуку відповіла лаконічно, «так».

Відповідь була надмірно короткою, але, схоже, для Хоноки, її близької подруги з часу початкової школи, вона прозвучала як сигнал.

– О, ти маєш на увазі?

– Так, так.

Проте для Міюкі, яка знайома з ними всього чотири місяці, цей обмін фразами був занадто швидкими.

– Ти маєш на увазі... що?

Після цього питання Хонока і Шізуку, здається, помітили, що залишили Міюкі позаду. Обидві поглянули одна на одну, хоча для Міюкі це виглядало що вони поглянули десь в бік, першими на екрані з’явилися очі Хоноки, тобто вона зверталася до Міюкі.

– Ну у сім’ї Шізуку є вілла в Огасаварі.

– Що? У сім’ї Шізуку є приватний пляж?

– Так...

Відповідаючи на запитання Міюкі, Шізуку знову обійшлась короткою відповіддю, але цього разу вона трохи зніяковіла.

Нещодавно наявність вілли на безлюдному острові в Огасаварі стало популярне серед багатих, але трапляються невігласи, які стверджують що ця розвага багатих знищує природу.

Безлюдні острови, на яких можна було збудувати віллу це лише ненаселені острови на яких колись проживали люди, тому що ця територія стала непридатною для проживання людей. Також вони мають нульове забруднення (не ідеально нульове, просто вони використовують сонячне світло для отримання енергії), тут не має чого соромитись побудова розкішної вілли це ефективне використання непридатної землі. Природно що Міюкі не мала наміру докоряти Шізуку (її сім’ї) з приводу цього питання. Втім, лише жменька заможних людей, могли мати віллу з приватним пляжем і їх дійсно можна назвати заможними і її це здивувало. Схоже Шізуку розуміла, що це здоровий глузд сучасного світу, але певно підсвідомо вона відчувала необґрунтовану вину.

– Батько сказав: «запроси друзів». Очевидно він хоче познайомитись з Міюкі та паном Тацуєю.

У тоні пояснення Шізуку прозвучали нові нотки (цю тонку зміну не помітить той хто її мало знає), Хонока відчула знервованість.

– Твій батько і цього року буде з нами...

Судячи з її погляду вона щось пригадувала, певно в її пам’яті спливли спогади, як вона раніше відпочивала з батьком Шізуку. Можливо, про віллу, про яку зараз говорять.

– Будь впевнена. Він лише привітається. У нього багато справ, тому він просто хоче заїхати на кілька годин.

Від пояснення Шізуку вираз на обличчі Хоноки трохи розслабився. Міюкі зацікавилась, що ж тоді сталося, але не настільки, щоб відійти від основного питання.

– Я згодна... Але коли?

– Ми ще не вирішили. Ми думали про зручний час для пана Тацуї.

Даючи відповідь Шізуку добре розуміла, що усім своїм видом Міюкі говорила, «я повинна зробити все, щоб це було зручно для старшого брата».

◇ ◇ ◇

– ...Ось про що ви говорили.

Тацуя почув про їх розмову після сніданку наступного дня.

Спочатку Тацуя думав «ви обговорювали це до півночі».

– Будемо лише Шізуку, Хонока та ми?

– Шізуку казала що хоче запросити Еріку, Мідзукі, Сайдзьо-куна і Йошіду-куна

Сказавши це, Міюкі трохи завагалася.

– Але вона не так близька з ними, як ми, тому вона питала чи можемо ми запросити Еріку та інших від свого імені.

Вона, не хотіла сказати щось що може спричинити клопоти старшому братові. Звісно, Міюкі не мала наміру турбувати Тацую, вона планувала зателефонувати самостійно.

– Зрозуміло. Тоді, давай, з Лео і Мікіхіко зв’яжуся я. Стосовно дати...

Тацуя також не мав наміру звалювати усе на сестру, тож запропонував компроміс.

Відпивши кави він прокрутив свій графік в голові.

– ...У п’ятницю суботу і неділю, наступного тижня я буду вільний. Після цього я буду зайнятий.

В старшій школі магії літні канікули тривали до кінця серпня (багато місць, де літні канікули закінчується в середині серпня, в гуманітарних школах і школах природничих наук і не менше, де канікули закінчуються в середині вересня, художні і спортивні школи).

Минулого року, як і позаминулого, літні канікули Тацуї майже повністю були знищені тренуваннями в Окремому магічному батальйоні і частими візитами до лабораторії (крім цього, літо того року заповнилося підготовкою до вступних іспитів - головним чином навчанням Міюкі).

Цього року вони будуть мати дуже стислі часові рамки, бо першу половину літа зайняв Турнір дев’яти шкіл. А зараз він був у круговерті розробки та виводу на ринок в наступному місяці «Пристрою магічного польоту».

Цього року, його літні канікули черговий раз не пройдуть для нього «спокійно».

– Добре, тоді на три дні й дві ночі, з п’ятниці по неділю, на наступному тижні. Я зв’яжуся з Шізуку.

Саме тому Міюкі загорілась наміром не пропустити цю можливість. Вона була трохи розчарована, що вони не будуть на самоті, але дати брату можливість освіжитися, мало природний пріоритет над її власними бажаннями.

◇ ◇ ◇

Схоже Шізуку дійсно покладала усі плани на Тацую, оскільки, як тільки Міюкі зателефонувала, вона у відповідь двічі кивнула. Повідомивши графік Хоноці і Шізуці, Міюкі зв’язалась з Ерікою і Мідзукі, а Лео і Мікіхіко прийняли запрошення від Тацуї й у нього виникли підозри, чи дійсно випадково так сталося, що його вільний час не став незручним для усіх інших.

І продовжувались, коли в день подорожі йому випало супроводжувати дівчат за покупками. В той час як він займався покупками в жіночому товаристві стався інцидент, що привернув увагу у відділі купальників універмагу, цю подію Тацуя вирішив закопати в глибинах своєї пам’яті та ніколи про неї не згадувати.

Призначеним місцем зустрічі, з якоїсь причини був не аеропорт, а мари́на1.

– Вау... Гарний крейсер2.

Цього разу (на відміну від Турніру дев’яти шкіл) її шорти були доречними, тож Еріка з захопленим поглядом дивилась на білий корпус, відкрито, ненав’язливо демонструючи гладенькі, гарно сформовані ніжки.

– Еріка, у вашої сім’ї немає крейсера?

Трохи зніяковівши запитала Шізуку (Тацуя вже потроху починав розуміти її вирази обличчя), Еріка з посмішкою похитала головою.

– У нас є корабель, але навряд чи його можна назвати «крейсером»... Я не можу його так назвати. На ньому зазвичай вимикаюсь стабілізатор і подорожувати на ньому не легко.

– ...Невже його використовують для тренувань?

– Точно.

– Ви досить послідовні...

З враженим виразом на обличчі й тоном близьким до бурмотіння сказала Міюкі, Мідзукі ж, яка не знала який вираз краще прийняти, лише похмуро посміхнулась.

З іншого боку.

– Рушійна сила - двигун Флемінга3... Не видно повітроводів, джерело живлення не газова турбіна. Це Фотокаталітична воднева установка4 і паливні елементи.

По хлопчачому захоплений механічним питанням, Тацуя бурмотів під ніс, уважно досліджуючи двигун.

– На всяк випадок, також встановлено бак з запасом водню.

Прозвучала не очікувана відповідь (сама відповідь не була неочікуваною, просто він не очікував відповіді).

Озирнувшись назад, побачив «капітана».

В низько натягнутій на лоба грецькій кепці5, жакеті з декоративними ґудзиками він ретельно потягував трубку.

Якби він був ще трохи повнішим.

Ожиріння, як хвороба пов’язана зі способом життя, була викорінена з суспільства двадцять років тому, з поширенням лікарських засобів, якщо хтось зображає капітана, повнота просто необхідна.

Коли Тацуя з подивом на обличчі розмірковував про це, «капітан» протягнув йому свою руку для рукостискання. Трубка в його лівій руці була істинно класичною. Якщо придивитися уважніше, то всередині вона порожня.

– Ти Шіба Тацуя-кун? Я Кітаяма Ушіо, батько Шізуку.

Його не могло не здивувати набагато дружнє ставлення, ніж очікувалось, але він мав більший соціальний досвід ніж звичайні учні старшої школи. Тож, жодним чином не показавши своє здивування він відповів бездоганним привітанням.

– Приємно познайомитись, я Шіба Тацуя. Я багато про вас чув. Ми з сестрою вдячні за запрошення.

– Я також радий знайомству.

Тацуя мав намір потиснути руку батька Шізуку, лише щоб не бути неввічливим, але Ушіо міцно вхопив його кисть.

Хват руки був напрочуд сильним. Однак, у порівняні з Казамою і Янаґі, його пальці і долоні більше підходили для канцелярської роботи. Увагу Тацуї привернув не стільки сильний хват, а сила погляду, спрямованого на нього. Це був погляд лідера, він не був неприємним, це був погляд того хто оцінює свого партнера що стоїть з ним на одному рівні.

– Ти, здається, не просто, розумний хлопець з гарною головою. До того ж ти не просто інженер з вмілими руками. Виглядаєш дійсно надійним.

Заледве чутно сказав Ушіо. Голос був настільки тихим, що навіть Тацуї довилося добре зосередитись аби розчути його слова. Однак навіть якби вони були сказані звичайними голосом, Тацуя не вважав би це грубим. Поведінка Кітаями Ушіо створювала враження, що він природно правильно оцінює співрозмовника перед ним.

...Проте.

– Так, схоже Шізуку має вірне око. Хоча вона моя дочка, здається, я дуже заздрю.

На раптовий батьківський тон Тацуя зберіг ввічливий вираз на обличчі і подумки зітхнув: «Це і є «Кітахо Ушіо...»».

Коли він раніше сказав що чув про нього це не була звичайна ввічливість.

У нинішній час, заради збереження конфіденційності приватного життя серед корпоративного правління стало поширеним замість справжнього імені використовувати назву компаній. Його батько, що обіймає посаду генерального директора відділу передових досліджень FLT представлявся Шіба Ратацу, замість свого справжнього імені Шіба Тацуро.

Коли він почув від Шізуку, що її батько керує компанією, то не придав цьому значення, але після того, як йому сказали його робочий псевдонім, був дуже здивованим, що той настільки впливова людина.

Оскільки це був пізній шлюб (потрібні були роки, щоб подолати різні перешкоди, пов’язанні з одруженням з магом) йому повинно було бути більше п’ятдесяти, але він виглядав досить свіжо і на око йому було не більше сорока.

– ...Міюкі!

Привернувши її увагу поглядом, Тацуя покликав сестру.

Підбігши легким бігом, Міюкі швидко вхопила ситуацію і вклонилась батьку Шізуку.

– Приємно познайомитись, я Шіба Міюкі. Дякую, що запросили нас цього разу.

– Дякую вам за ввічливі слова, леді. Я Кітаяма Ушіо. Вітання від такої милої дами як ви, це несподівана честь для цього корабля і для нашого дому.

Коли Ушіо, поклавши руку на груди, жартівливо вклонився, Міюкі також чарівно посміхнувшись і зробила реверанс на західний манір.

Якщо врахувати красу Міюкі та красу її поведінки, не було б дивно навіть якби в Ушіо трохи опустилась щелепа.

– Ой, батьку. Ви думаєте що це те, що слід сказати в такий час?

– Тато, не красиво стояти з відкритим ротом.

Однак, подібне відношення було недопустимим. На Ушіо була спрямована атака двох дівчат, що з’явилися.

– Ні, ні, я не розкрив рота...

Своїй власній дочці він може і зміг би щось заперечити, але під атакою Хоноки, яка для нього була немов ще одна донька, ще з часів їх молодшої школи, навіть поміркований бізнесмен не зміг не здригнутися. (До речі, почувши що прийде Ушіо вона почувалася не добре, кожного разу коли вони зустрічалися він справді ставився до неї як до доньки і їй було не зручно, коли він давав їй готівку на кишенькові витрати).

Активні жести з якими Ушіо говорив з Ерікою та іншими, що тільки-но підійшли, явно були, щоб відвернути увагу від цієї історії.

– О! Ви також нові друзі моєї дочки, чи не так? Вітаю вас. Вам тут сподобається. Нажаль, я вже повинен йти, але ви, будь ласка, почувайте себе як дома і відпочивайте.

Схоже він тікав від своєї дочки, а не квапився зустрітися з партнером. В його незв’язаних словах відчувалося приховане хвилювання.

Побачивши, що батько Шізуку, сів у великий представницький автомобіль, з гіркотою поглянувши на грецький капелюх, Тацуя зі співчуттям прошепотів, «він хотів принаймні поплавати з дочкою на човні...», та сказав він це настільки тихо, що цього б ніхто не почув.

◇ ◇ ◇

До архіпелагу островів Мукодзіма, де знаходилася вілла була приблизно десять сотень кілометрів. Фактично, подорож на човні з двигуном Флемінга займе приблизно шість годин, зі швидкістю сто вузлів на годину.

Тацуя не міг зрозуміти чому краще використовувати човен замість літака (зараз не є не звичним використовувати літак з VTOL6 як приватний засіб переміщення, до того ж він дешевший ніж крейсер з двигуном Флемінга), але Лео та Еріка сказали йому, що це найкраща швидкість подорожі. Спочатку він хотів сказати що вони тут не для того, щоб подорожувати морем, а щоб купатися, але натомість пробурмотів «ці двоє, ідеальна парочка».

Ну тут нічого не поробиш, до того ж ніхто не страждає від морської хвороби. Розрахувавши час подорожі, вони призначили час зустрічі на шосту годину ранку. Готуючись до швидкого відправлення, Тацуя піднявся на корабель.

Зовні вона здавалася великою, але палуба виявилася набагато більшою ніж здавалося раніше. Не було нічого такого як плавальний басейн або театр (це не був розкішний круїзний корабель, а «крейсер»), але тут було достатньо місця, щоб розмістити лінію з восьми шезлонгів. Однак, оскільки для запобігання опору повітря уся палуба була покрита прозорим куполом, можливості закинути вудочку не було.

– Але, під час руху на малій швидкості ми відкриваємо борт.

Пояснила рульовий цього крейсера, і покоївка, що займатиметься господарством на віллі, панні Куросава.

Що до її зовнішності... Здавалося називати її покоївкою не дуже правильно. На вигляд, віком вона була лише в серединні двадцятиліття.

Це був трохи заплутаний образ, найбільш підходящий термін, щоб описати його буде «жвава», але під морським сонячним світлом, попри те, що надлишкові промені розсіювалися куполом, в подібному вбрані їй повинно бути спекотно. Ні, спостерігач сам був в такій же ситуації.

Проте, Тацуя, який, досі, попри літню пору, носив одяг з довгим рукавом, певно, не міг про це говорити.

За конструкцією корабля рульова рубка розташовувалась на його носі, кабіни в трюмі, прозорий купол, що простягався від рубки й аж до корми.

Переконавшись, що усі пасажири на борту, Куросава відразу відправилася до рульової рубки, і незабаром корабель відчалив від берега.

◇ ◇ ◇

На шляху не було штормів, хоча хвилі були досить високими, але, завдяки системі стабілізації і поглинання нікого не загойдувало, і корабель спокійно прибув на острів Мукодзіма, де була розташована вілла.

Коралові рифи, навколо цього острова були знищені дикими козами наприкінці попереднього століття. Після цього було заплановано штучне відновлення рифів, але воно пройшло не вдало, з пляжу був видалений червоний ґрунт, який був перетворений в пірс і піщаний пляж шляхом приватного капіталу, який збудував віллу. Саме в цьому виражалось так зване «експертами» «руйнування природи».

Однак, в часи коли цей острів був заселений, руйнування коралового рифу не відбувалося, до того ж повернувшись, люди прогнали диких кіз. Так, руйнування відбулося через те, що люди повернулись, чи через те, що люди залишили це місце?

Він вже почав глибоко занурюватись у ці роздуми, але оскільки приїхав сюди й використовуватиме пристань та піщаний пляж для відпочинку, Тацуя переглянув свої погляди, прийшовши до думки, що не йому це критикувати.

Як можна судити з монологу, Тацуя і його група вже прийшли на пляж.

Білий пісок, сліпуче сонце.

Але сам пляж осліпляв ще більше.

– Тацуя～кун, не хочеш поплавати ～?

– Старший брате, ～ вода прохолодна і досить приємна.～

Коли Еріка і Міюкі покликали його з води, Тацуя помахав їм з невиразною усмішкою з тіні парасольки, що була вбита в пісок.

«Навіть це сліпуче».

Сліпучими для нього були купальники дівчат, що гралися на пляжі.

Першою в око впадала Еріка в кричущому суцільному купальнику яскравого кольору. Простий дизайн без додаткових прикрас, підкреслював її стрункі пропорції.

Поруч з нею розмахувала руками Міюкі, в купальнику з надрукованими на ньому квітами. Яскравий малюнок візуально розмивав пропорції жіночності, що з кожним днем тільки зростали, підкреслюючи струнку свіжість і чарівність.

Дивувала Мідзукі. Роздільний купальник в горошок не був настільки відкритим, як бікіні, але глибокий розріз підкреслював пишні груди, цей блиск ніяк не співвідносився з її звичайним тихим образом. Проте, через вузькі плечі та стегна, це підкреслювало чарівність вигинів її талії.

Хонока носила аналогічний роздільний купальник, але лямка його верхньої частини огортала лише одне її плече, ця асиметрія підкреслювала її зрілий стиль. З погляду пропорцій, без урахування розмірів, її пропорції певно були кращими з них.

З іншого боку, Шізуку сиділа в дівочому цілісному купальнику, в якому було багато надмірностей. І в такому одязі, вона зберігала на обличчі похмурий дорослий вираз, що створював викривлений, таємничий шарм.

Так чи інакше, глядячи на все це, він відчував себе не зручно, тож Тацуя відвів погляд в сторону.

Там в морі піднімали яскраві сплески води.

Лео і Мікіхіко змагалися (в плаванні).

Як бачив Тацуя, Лео знаходився у своїй природній стихії, натомість Мікіхіко скоріше за все був у відчайдушній ситуації. ...Цей образ чомусь викликав відчуття близькості.

Потім Тацуя повернув свій погляд далі за горизонт, даючи своїй свідомості можливість втекти.

Тоді він на деякий час поринув в себе.

Раптово Тацуя відчув присутність людини.

Очі усіх присутніх дивились на нього, Тацуя, міг похвалити себе, що зміг стримати крик.

П’ятеро людей, зігнувшись в стегнах, дивилися в його обличчя.

Ця поза була проблемою і в звичайних обставинах, а тут ще й усі були в купальниках.

– Пан Тацуя, задумався?

Запитала Шізуку низько схилившись, вперши свої руки у свої коліна. Поглянувши з цього кута, він виявив, що фігура Шізуку не була дитячою як він думав. Але це те, що не можна було виразити ні словом, ні ставленням. Звичайно, щоб дивитися на це й мови не було.

– Старший брат.. Ми ж приїхали на море, чому б не поплавати?

– Вірно. Лише сидіти під парасолькою - марна трата часу.

Однак, у нинішній ситуації, коли Міюкі знаходилась зліва від нього, а Хонока справа, в подібній до Шізуку позі, у нього не було можливості втекти в сторони.

Мідзукі стояла за Шізуку і чекала відповіді Тацуї, а поруч з нею схилившись зі злою посмішкою на вустах стояла Еріка. Чітких ознак не було, Тацуя це відчував.

– Так поплаваю.

Ухилившись від погляду п’ятьох людей з привабливими фігурами, вставши й струсивши пісок з плавок і ніг, він невимушеним рухом скинув вітрівку з коротким рукавом і вона впала в низ.

Зі звуком падіння вітрівки на пісок атмосфера змінилась.

«Прокляття», відразу подумав Тацуя, але вже було пізно.

– Тацуя-кун, це...

Не змогла приховати напругу в голосі Еріка...

Всі відразу зрозуміли, що малося на увазі під цим «це». Не тільки Тацуя, але і Хонока, Шізуку, Мідзукі зрозуміли, що так здивувало і схвилювало Еріку. Тому що їх погляди також були приковані до «цього», тіла Тацуї.

Під вітрівкою було сховане тіло з загартованої сталі. Сама товщина м’язів нікого не дивувала. Його тіло ще не стало дорослим. Але поки воно залишалось дитячим, м’язи грудей і преса буди міцні і в тонусі, їх риси нагадували скульптуру ренесансу.

Однак, на відміну від скульптури, на ньому було ще дещо - на шкірі було багато рубців.

Найбільші з них були порізами.

Так само було багато проколів.

У деяких місцях були ознаки незначних опіків.

Цікаво, що не було жодних ознак переломів, але навіть якщо про них забути, було зрозуміло що це тіло росло не у звичайних умовах.

Це не могло бути результатом звичайних тренувань.

Оскільки звичайне тренування продовжуються, так би мовити, до першої крові.

Щоб зробити таке з тілом, його треба було по-справжньому порізати, колоти, пропалити, пролити кров і навантажувати тренуваннями чи катуваннями. Еріка це чудово розуміла, тому і не змогла стриматись...

– Тацуя-кун... Ти, це все...

– Перепрошую, на це не приємно дивитися.

Повернувши не доцільну відповідь на неоголошене питання, і відвернувши погляд від Еріки, Тацуя потягнувся за вітрівкою.

Але його рука не могла її схопити. Те що мало лежати на землі, притискала до своїх грудей Міюкі, швидко впавши навколішки біля його ніг.

Попри те, що вона його сестра, він не міг торкнутися до грудей дівчини, ліва рука Тацуї повисла в повітрі. На щастя, йому не довилося хвилюватися про те що вона плакала. Тому що його ліва рука знаходилась в правій руці Міюкі, яка повисла на ній, як тільки він завмер.

– Вау.

Прозвучав здивований голос Мідзукі. Міюкі притискала руку Тацуї до своїх грудей, яку від них відокремлювала лише тонка тканина купальника. Проте Міюкі не показала жодної ознаки збентеження.

– Старший брат, усе гаразд.

Щічки Міюкі злегка почервоніли, але вона не соромилась того, що була напівгола і притискала його руку, – я знаю.

Кожен з цих шрамів є доказом того, що старший брат зробив усе, щоб бути сильнішим за всіх.

А від того що дивилась в його очі з такої близької відстані.

– Тож я не думаю, що тіло старшого брата потворне.

Після слів Міюкі, вираз Тацуї трохи розслабився. Незабаром до його правої руки торкнулося щось м’яке.

«Фшу», присвиснула Еріка. Однак це була не насмішка, а похвала.

Хоча він і мав грубе уявлення, та все ж він повернув шию, щоб переконатися, що огортає його праву руку.

Як і очікувалося, її обнімала Хонока Ніби змагаючись з Міюкі, вона вхопила його руку правою рукою. На відміну від Міюкі, її купальник був розділений, тому рука Тацуї безпосередньо торкалася її м’якої шкіри. Через це обличчя Хоноки було втричі червонішим ніж у Міюкі.

– О, мене це також не хвилює.

Спочатку вона трохи зам’ялась, потім швидко заговорила. Подібна поведінка була б зрозумілою, для закоханих, але для двох людей протилежної статі, що ними не є, тим паче в купальниках, це занадто сміливо. Дивно що Хонока не відчула відразу.

Хоча це було дивно, поведінка Хоноки була підозрілою.

Для дівчинки-підлітка, навіть для жінки з великим життєвим досвідом, дивитися на шрами на тілі Тацуї, повинно було бути не приємно. Якби вони були малими та малопомітними, проблем не було, але такі шрами пов’язані зі страшними подіями, які їх зумовили. Розуміючи, що скидати вітрівку перед ними було недбалістю з його боку, Тацуя з гіркотою подумав, що певно це результат дії палючого сонця,

Так чи інакше, реакцію Еріки можна назвати рідкою для дівчат, але все ще зрозумілою для Тацуї. Що стосується слів Міюкі він вже давно відмовився від спроб називати її поведінку «нормальною». Але те що було за діями Хоноки для Тацуї було таємницею. Ніби то...

– Ніби ...знаходишся між коханкою і сестрою.

– Гей, тихіше! Не говори так, Мідзукі. Це буде дуже весело.

Мідзукі про сто чесно висловила свою думку. Тацуя розумів це, але він був повністю згоден з тим, що неможна так говорити. Та, з другою половиною погодитися він не міг.

Однак, у першій та в другій половині її слів тон Еріки явно відрізнявся. Її стриманість випарувалась. Голос же Мідзукі був таким же як завжди.

Еріка злісно посміхнулась Тацуї, на правій руці якого продовжувала висіти Хонока, попри почуте від Мідзукі (про Міюкі він вже й не думав).

– ...Ну, вибач, Тацуя-кун. Я дивно поставилась.

– Ні, мені все одно. Не турбуйся Еріка.

– Навіть якщо ти кажеш, що ти в порядку... О, так!

Вираз усміхненого обличчя Еріки говорив, «я придумала щось хороше».

– Щоб вибачитися, я також покажу свої.

Говорячи це Еріка просунула великий палець під плечову лямку купальника і підморгнувши, підняла її на палець.

Мідзукі, стоячи поряд з нею одерев’яніла.

Хонока опустила голову, не сміючи показати свої очі, тоді як Міюкі з посмішкою довилась в обличчя Тацуї, він же почергово переводив погляд на обох дівчат, які все ще обнімали його руки.

– Поплаваємо.

З двома дівчатами на руках, Тацуя пішов до берега.

Еріка надулась, Мідзукі невиразно посміхнулась збентеженою посмішкою.

Пройшовши мимо них двох, Шізуку йшла позаду Тацуї й сказала дівчині праворуч від нього, «молодець».

◇ ◇ ◇

Перед Тацуєю розкинулося сліпуче блакитне небо. Лежачі на спині, на спокійній морській поверхні (так що з-під води легка виглядало лише обличчя), він чув лише як плескає вода.

Нещодавно закінчилася гра «водяна битва», коли розліталися струмені води (звісно це було чарівно і Тацуя повністю віддався цьому), все ж коли п’ять дівчат проти одного хлопця, психічно велике навантаження, навіть для такого хлопця як Тацуя. Якби поруч були Лео і Мікіхіко, він протримався б довше, але, схоже, їх плавання буде довгим і фігури двох хлопців взагалі зникли з виду. Коли Тацуя повернувся спиною до п’ятірки, сказавши що він ненадовго побуде у воді, Міюкі мала дуже невдоволене обличчя, але, здається, вона розуміла його дискомфорт.

Зараз дівчата розважались на човні. Тацуя тримався подалі від того місця зі сторони піщаного пляжу. Таким був компроміс з Міюкі та іншими дівчатами - він тримає дистанцію, перебуваючи в зоні видимості.

Не великий вітерець доніс до Тацуї щасливі голоси дівчат. Він не міг розчути якихось розмов, а лише прості вигуки, такі як «кья-кья», але з їх позицій і поз, Тацуя припустив, що вони грають гру. Хонока і Шізуку сиділи у човні, Міюкі і Еріка плавали біля його борту. Мідзукі мала відпочивати під парасолькою.

Хитаючись на хвилях Тацуя дещо пригадав. Хонока якось говорила, що не дуже добре плаває. Навіть якщо це човен він не надто глибокий і не набагато більший за дошку для серфінгу і чи варто їй відходити так далеко від берега.

Його погані передчуття потрапили в ціль. Можна сказати, що це правда, що є проблема, що слова набувають сили, залежно від людини, яка їх промовляє, це те що виходить за межі логіки. Це стосується не тільки слів, які промовили, алей думок які тільки-но промайнули у вас в голові.

Легке літнє повітря розірвав зойк. Зіставивши інформацію Тацуя зрозумів, що човен перевернувся, раніше, ніж повернув очі на нього, він кинувся до перевернутого човна. Використовуючи техніку, яку взагалі не можна застосовувати в присутності чужих очей, але вона була набагато швидшою ніж плавання. Біжучи в бік перевернутого човна, Тацуя використовував магію підсилення «Водяний павук7», що підвищувала поверхневий натяг рідини, постійно викликаючи її через Флеш каст.

Потім Тацуя пірнув у воду під ногами. Скерував жестом Міюкі, яка пірнула раніше, і зі спини ніжно обняв талію Хоноки. Певно це було викликано панічним станом, але Хонока опиралася, розмахуючи руками й ногами, однак Тацуя відштовхнувся від води та без проблем випірнув з під неї.

На хвилях Еріка заштовхувала Шізуку назад на човен. Певно, хтось з них повернув перекинутий човен в попереднє положення. Спочатку його здивувало, як перевернули човен, але Тацуя вирішив повернути Хоноку на нього, залишивши цікавість позаду.

Піднявшись на поверхню води вона, здавалося, трохи заспокоїлась, але досі була схвильованою. Якби безглуздо це не виглядало вона не хотіла підніматися на човен з криками «почекай трішки!», або «я прошу!». Проте, навіть якщо це літнє море, через температуру води, сили втрачаються лише від того, що ви в ній знаходитесь. Оскільки вона тонула, їй потрібно було відпочити в човні. Похитавши головою Тацуя штовхнув її тіло в човен. Коли Хонока наполовину опинилася в човні, Шізуку стримала імпульс не давши їй підвестися. Тіло Хоноки повернулося передом до Тацуї та він нарешті зрозумів, чому вона опиралася.

Першочергово, купальник був розроблений з акцентом на моду і не розглядався для плавання.

Верхня частина купальника Хоноки втонула.

Тацуя закрив очі й дозволив силі тяжіння занурити його тіло під воду.

Присівши на човні й прикривши груди обома руками, Хонока знову закричала.

◇ ◇ ◇

– Хник, хник, е-е-е...

– Ну, що, що таке, пані Хонока ви в порядку?..

Сівши на піщаному пляжі Хонока, з рештою, серйозно розплакалась, Мідзукі, що не знала обставини, намагалася її заспокоїти. Три інші дівчини, Шізуку, Еріка, і Міюкі зніяковіло оточили їх.

– Хник... Так, е-е-е... Зачекай... Хник-хник, хіба я не казала.

Звісно, найнезручніше почувався Тацуя. Сказати по правді, йому хотілося втекти. Однак, зараз була така ситуація, яку він не міг ні змінити, ні відступитися.

– Ні, це... Тацуя-кун допоміг тобі...

Навіть добрі слова Еріки, які можна назвати класичними, майже не мали ефекту. Міюкі, здавалося, не могла підібрати підходящих слів, оскільки була на боці Тацуї.

– Хонока, я... Мені шкода.

Тацуя не мав нічого поганого на меті, і навіть якщо він мав велику відповідальність в цьому, він не міг залишатися байдужим. Подумавши про це, Тацуя опустив голову, а Шізуку прошепотіла Хоноці на вухо.

– Хонока, ти ж розумієш, пан Тацуя не винен.

Слабкий голос, не чув ніхто крім Хоноки.

– Тому що в тебе був час поправити купальник.

Слова Шізуку, не зважаючи на те, що вона мала на думці, тай попри те, що місцями вони мали суперечності, заспокійливо подіяли на Хоноку.

– Хоча це і відрізняється від першого плану.

Проте в цих втішаннях був якийсь аромат.

– Це шанс.

В цих словах прозвучала змова.

Як тільки Шізуку сказала ще два слова, Хонока нарешті підняла обличчя.

– Пан Тацуя... Ви дійсно шкодуєте?

– Я і не мав наміру брехати що до цього. – Це було дійсно погано.

Хонока Звернулась до Тацуї, який знову низько поклонився, – А тоді... – сказала вона.

– ...Сьогодні, на один день, слухайся у всьому, що я скажу.

– Що?...

Від неочікуваних слів, на обличчі Тацуї відобразилася плутанина. Йому здавалося, що подібне зовсім не схоже на Хоноку. Схоже, Тацуя був не єдиним, хто так думав, Міюкі та Еріка мали подібні вирази на обличчях.

– Тоді я пробачу вам. Згода?...

Тацуя і Міюкі поглянули один на одного.

На обличчі Міюкі була посмішка, якою вона говорила, «з цим нічого не поробиш».

– ...Якщо, так буде добре.

Навіть якщо вона казала, робити усе що скаже, він знав що вона не з тих дівчат, що буде загадувати, щось порочне, як в грі у Короля, яка була популярна декілька десятиліть тому. Коли Тацуя нерішуче кивнув, Хонока з посмішкою на обличчі сказала – це обіцянка!

◇ ◇ ◇

Коли Лео вийшов з моря після довгого (за тривалістю і дистанцією) плавання, настав час чаю на балконі.

Холодні напої та барвисті фрукти стояли на столі.

Куросава, що виконувала роль покоївки носила фартух, хоча під ним була лише тонка мінісукня. На короткій сукні з відкритими плечима, білий фартух був довший ніж саме плаття, з під якого виглядали стрункі кінцівки. Такий сексуальний вигляд безальтернативно прикував би погляд підлітків, якби поруч не було чотирьох більш привабливих дівчат в купальниках. З позиції більш зрілого погляду, тут було двоє видатних красунь і двоє красивих дівчат вищого стандарту. Для Лео, який віддавав перевагу перекусу закусками перед барвистими купальниками, дорослий шарм Куросави також не був серйозним опонентом.

Однак, це не означає що він був абсолютно байдужий. Побачивши чотирьох дівчат в купальниках, Лео покрути головою і сказав – Ой?

З Тацуєю і... Мітсуї щось сталося?

– Вони там, на човні.

Відповідь пролунала з заду, а не зі столу.

З втомою у всьому тілі, з якого капала морська вода, з задишкою, сказав Мікіхіко, вказавши пальцем.

Тацуя і Хонока, в двох виходили в море на старомодному човні.

– ...Що сталося?

– Багато що, усяке різне.

Відвернувшись відповіла Лео Еріка.

Вираз обличчя більше казав що вона дується, а не те що вона дражнить як зазвичай, Лео що дивився в той бік, це не образило, а ще більше розпалило його цікавість, «Ой?»

Мікіхіко, котрий озирався навколо, також проявив заінтригований вираз, але його інтерес незабаром переключився на двох людей на морі.

Вираз Тацуї який носив солом’яний капелюх, не можна було добре розгледіти у тіні створеній капелюхом.

Вираз Хоноки, яка тримала парасольку і сиділа до них спиною, взагалі видно не було.

Проте, Мікіхіко відчув що з маленького човна від пляжу передається спокійна і безтурботна атмосфера.

– ...А там дуже хороша атмосфера, чи не так?

– Е-ей.

Вона не могла сказати «дурні», це було не розумно.

Наростаюче роздратування Еріки було здуте потоком холодного повітря, з місця на проти.

Клац-клац-клац... Почув Мікіхіко від дівчини, що сиділа поруч, цей звук нагадував тріскіт наступу зловісної по-справжньому холодної зими.

– Йошіда-кун, не хочеш добре охолодженого апельсинового соку?

Дружньо запитала Міюкі та Мікіхіко отримав дуже холодну помаранчеву склянку.

В цей час, немов передбачивши, Куросава вручила йому ложку.

Мікіхіко механічно прийняв ложку для шербету.

Міюкі узяла новий фрукт. Знову ж таки почувся, звук, «клац-клац-клац» і через мить з’явився сирий манговий шербет. Змінивши холодний погляд, яким дивилася на плід, вона з привітливою посмішкою передала його сусіду навпроти.

– Сайдзьо-кун, не бажаєш?

– О... Дуже дякую...

Лео вирішив, що так відповісти буде найкраще.

Міюкі знову кинула погляд на кучку фруктів, але ніби втомившись відвела погляд.

– Шізуку, вибач, я трохи втомилася. Можна відпочити у твоїй кімнаті?

– Усе добре, не хвилюйся. Пані Куросава?

– Так. Пані Міюкі, я проведу вас.

Прослідувавши за Куросавою, Міюкі зникла за дверима вілли.

Розслаблене обличчя Мідзукі різко контрастувало з непроникним обличчям Шізуку.

◇ ◇ ◇

На вечерю було барбекю.

Вісім людей радісно оточили місце барбекю і ходили між плитою і столом.

Міюкі відпочила і її неспокій зник, закінчивши насолоджуватися увагою Тацуї, Хонока весело розмовляла з Ерікою і Шізуку.

Певно через травму отриману під час чаювання, Мідзукі розмовляла з Мікіхіко, тримаючись трохи в осторонь від Міюкі та решти.

Лео поглинав їжу. Куросава майже стала його ексклюзивною офіціанткою.

Звісно, групи не мали чіткого розділення, та іноді Хонока приєднувалась до Міюкі, а Тацуя змагався з Лео в поїданні їжі.

Про те, в атмосфері, порівняно зі звичайною, з якоїсь причини, між ними повисла якась незручність.

◇ ◇ ◇

Спокій перед бурею.

Не відомо, що мало статися, але було відчуття, що щось станеться – щось точно повинно було статися, що розірве спокійну атмосферу і почнеться шторм.

Як тільки карткова гра п’ятьох дівчат завершилась програшем Мідзукі, Шізуку підійшла до Міюкі й запитала, – можеш трохи пройтися зі мною?

– ...Добре.

Вона роздумувала лише мить.

Міюкі незабаром знову посміхнулась.

– ...Ви на прогулянку? Тоді я з вами.

– Ні, Мідзукі. Тебе ще чекає покарання за програш.

Попри те, що Мідзукі вже почала слідувати за Міюкі, Еріка втримала її за сорочку і зупинила.

– Що? Я про це не чула!

– Програш завжди тягне покарання. А ви двоє будьте обережні.

Еріка обережно зупинила Мідзукі, можливо вона прочитала атмосферу, а може і не підозрювала що витає в повітрі між Міюкі і Шізуку, і помахала їм рукою.

Не тільки дівчата відчували напруження, що висіло в повітрі. Певно відчуваючи чим пахне в цій ситуації, Лео раніше вийшов зі столу, а Мікіхіко не вистачало концентрації в шьоґі, він постійно кидав погляд на дівчат..

– Шах і мат. Програш в десять ходів.

– Щ-що, правда!?

Викрикнув він на безжалісні слова Тацуї.

◇ ◇ ◇

Залишивши віллу і пішовши ліворуч біля лінії води.

Міюкі тихо слідувала за мовчазною Шізуку.

Дійшовши до місця, куди не досягало світло від вілли, Шізуку нарешті обернулася.

Її Обличчя не було не проникним, як зазвичай, а напружене.

У Міюкі на обличчі була м’яка посмішка, але це по суті була архаїчна усмішка, за якою не можливо було прочитати емоції.

– Вибач, що змусила скласти мені компанію.

– Усе добре. Ти хотіла про щось поговорити?

Сказала Міюкі, підштовхуючи її, але вона не відразу почала говорити.

Порахувавши, що хвилі десять раз накотили на пляж, Шізуку нарешті заговорила.

– Я хотіла б дізнатися.

– Що?

– Що Міюкі думає про пана Тацую?

Коротко запитала Шізуку не ходячи колами й не чим не прикриваючись і не пояснюючи свого наміру, не уточнюючи питання.

– Я люблю його.

Без жодних вагань чи засмучень, односкладним реченням відповіла Міюкі.

– ...Тобто як чоловіка?

Від Шізуку було помітно хвилювання. Досі не проявляти хвилювання було в її характері.

– Ні.

Без тіні сумніву відповіла Міюкі.

Її вираз став, скоріше, більш розслабленим.

– Я поважаю старшого брата більше ніж будь-кого і люблю його більше ніж будь-хто інший. Але не як жінка. Це почуття до мого брата зовсім не романтичне. Між мною і старшим братом не може бути ніяких любовних стосунків.

Їх погляди з Шізуку зустрілися.

– Я хотіла б знати чому Шізуку питає про це.

Посміхнулась Міюкі.

– Все добре. Я не збираюся заважати Хоноці. ...Але я буду ревнувати. Тож не хвилюйся, хоча це буде складно.

На цей раз, Міюкі усміхнулась, а у Шізуку з’явився вираз плачу.

– ...Чому ти?

– Що?

– Чому... Ти намагаєшся так відсторонитися? Оскільки видно, що, тобі, Міюкі, дуже подобається пан Тацуя.

Міюкі зробила крок до Шізуку.

Шізуку напружилась, але не відступила.

Міюкі просто пройшла повз і зупинилась коли їх спини зрівнялися.

– ...Важко пояснити наші стосунки брата і сестри сторонньому. Все дуже заплутано. Хоча мої почуття до мого брата насправді не дуже прості... Але з рештою слова, що я люблю його, будуть найближчими до істини.

– ...Ви справді брат і сестра?

Повернулась до неї Шізуку.

– Не думаєш, що це затерте питання?

Обернувшись запитала Міюкі.

– ...Вибач.

– Ні це не означає, що я звинувачую тебе?

З безтурботною посмішкою похитала головою Міюкі.

– Усе нормально... У тебе ж є подруга, що так сильно старається.

– Я вважаю... Що Міюкі, також моя подруга.

– Я знаю. Тому ти, певно, настільки сильно стурбована? Намагаючись не нашкодити друзям.

Шізуку сором’язливо відвела погляд.

– Повертаючись до розмови... Я і старший брат - кровні брат і сестра. Принаймні записи та тести ДНК ні разу не показали щось, щоб заперечити це.

– Але...

– Я знаю що ти хочеш сказати.

З розумінням кивнула Міюкі на заперечення Шізуку.

– Те що я відчуваю до старшого брата, думаю, воно виходить за межі стосунків брата і сестри.

Шізуку зніяковіло відвернулась.

– Я... Насправді я померла три роки тому.

– Що?

Почувши це признання, вона не змогла стримати голос.

– Чи слід було сказати, що я повинна була померти? Але в той час я відчувала, що моє життя зникає, тож я впевнена, що це не так.

Вуст Міюкі торкнулася посмішка і в той момент слова «я померла» прозвучали дуже щиро, а Шізуку відчула як по її спині пробіг холод.

– Це завдяки моєму брату я можу зараз знаходитись тут. Це завдяки старшому братові я можу плакати та сміятись, і ось так розмовляти з тобою. Моє життя було дано старшим братом, так що все що я маю, належить йому.

– Це...

«Що це означає?» На це не поставлене питання, відповіді не було.

– Мої почуття до мого брата не є романтичними.

Те, що щойно вийшло з вуст Міюкі, було відповіддю на друге запитання, «як чоловіка?», і прозвучало воно не менш впевнено.

– Романтична любов, це, коли ти очікуєш чогось взамін від партнера, адже так?

Почала ставити питання у відповідь Міюкі.

– Хіба кохання це - не бажання володіти кимось?

Шізуку не могла щось відповісти. Вона думала, що зараз не час для цього.

– Але я нічого не чекаю від старшого брата. Тому що я вже отримала себе від нього.

Міюкі не питала відповіді, вона інстинктивно знала її.

– Я нічого більше не проситиму у старшого брата. Я навіть не прошу прийняти мої почуття. Слово, що висловлює мої почуття, це ...Зрештою, люблю тебе, певно, не має більш підходящих.

– ...Я зрозуміла.

У Шізуку не було іншого вибору, окрім як підняти білий прапор перед Міюкі.

– Міюкі, ти дійсно велика людина.

– Думаю що в тебе викривлене враження.

Шізуку інтенсивно покачала головою, Міюкі прикрила одне око і пустотливо посміхнулась.

◇ ◇ ◇

Незабаром після того, як Шізуку вийшла, Хонока відправилася до дзеркала. Як виправдання, вона сказала що «збирається полити квіти».

Глядячись в дзеркало, вона пригадала слова Шізуку. Після обіду Шізуку потайки сказала Хоноці. – Коли я виведу Міюкі назовні, запроси пана Тацую.

Вона відразу зрозуміла що це значить. Навіть без слів, Шізуку добре розуміла почуття Хоноки. Ту денну ситуацію, по суті, також «організувала» Шізуку спробувавши звести Хоноку і Тацую. Вона заздалегідь сказала, що Хонока не дуже добре плаває і попросила Тацую допомогти, це був її план, щоб зблизити їх, навіть під приводом подяки. Під час підготовки, вона підготувалася до ситуації, якщо Тацуя не встигне вчасно. Те сором’язливе покарання виявилося ідеальною ситуацією, адже після нього вдалося монополізувати Тацую, це вийшло позитивно для Хоноки.

А Тепер Шізуку готувала усе для зізнання. Трохи схвильована Хонока нанесла світлу пудру, щоб приховати блідість. Поправила волосся, перевірила одяг і сказала «Добре!» Згідно з планом, Хонока повернулася до вітальні, доки відсутня Міюкі, щоб запросити Тацую пройтися.

Хонока не помітила що її ноги трохи тремтять.

◇ ◇ ◇

Хонока крадькома поглядала на обличчя Тацуї, який йшов поруч, вона не могла вирішити коли почати розмову.

До цього моменту ситуація розвивалася, як вона і планувала. Насправді Хонока розгубилися, оскільки Тацуя з готовністю погодився на запрошення, коли вона запитала: «Не хочете пройтися?»

Початок пройшов занадто гладко і тепер вона хвилювалась.

Тацуя нічого не говорив.

Він вийшов з вілли й пішов праворуч по пляжу йдучи зі сторони моря в такому темпі, щоб прикрити Хоноку від напливної хвилі.

Так чи інакше, Хонока відчувала, що він уникає того, щоб підштовхувати її до дій, здогадавшись про її наміри.

Передчуття кризи підштовхнуло Хоноку, що якщо вона не проявить ініціативу, це стане проблемою.

– Пан Тацуя.

Тацуя зупинився і повернувся на слова Хоноки, які вона нарешті сказала, багато разів відкривши та закривши рот.

Світло вілли вже не проникало сюди.

Слова якими обмінювалися інші в темряві ночі, також були затьмарені звуком хвиль і не досягали цього місця.

Під зоряним небом, де лише шум моря наповнював темряву, Хонока дивилась в обличчя Тацуї.

Однак не могла продовжити. Навіть коли Тацуя заохочував її поглядом, Хонока відвела очі та опустила голову.

– Ем...

Через деякий час, вона підняла обличчя, поглянувши йому в очі, і повторювала це знову і знову з напруженим лицем.

– Так, що?

М’яко закликав продовжувати Тацуя, з більш м’якими словами, ніж зазвичай.

Певно більше підбадьорена його тоном, а ніж словами.

– Що... Що мені подобається пан Тацуя!

Певно слова які Хонока видавила, припинивши вагатися, досягли іншого краю темряви.

Але у Хоноки не було часу про це думати.

Зараз, для неї у всьому світі були лише Тацуя і вона.

– Пан Тацуя, що ви до мене відчуваєте?!

Несила дивитися на Тацую, вона щільно закрила повіки, відповідь не прозвучала.

– ...Я спричиняю вам клопіт?

Тремтячим голосом запитала Хонока і боязко відкрила очі, Тацуя похитав головою і посміхнувся.

– Це не клопітно. Я думав, що ти могла сказати, щось подібне. Я зрозумів це сьогодні після полудня.

Слідкуючи за Тацуєю, Хонока подумала, що він сумний.

Щоб стерпіти печальну відповідь, Хонока міцно стиснула кулаки.

Але відповідь Тацуї була несподіваною і не співвідносилась ні з добрими, ні з поганими очікуваннями Хоноки

– ...Хонока, я людина у якої відсутня частина душі.

– ...Е?

– В дитинстві зі мною трапився магічний випадок... Деякі мої розумові функції були стерті.

Обличчя Хоноки миттєво зблідло. Воно було настільки бліде, що це можна було помітити навіть в темряві ночі.

Вона широко розкрила очі та закрила рот піднятою рукою, звідки просочилося бурмотіння, – таке...

– У той час, можливо, я також втратив почуття любові. Вони не запечатані, тому їх не можна звільнити. Вони не пошкоджені, тому їх не можна вилікувати. Не можна відновити те, що було стерто.

Тацуя говорив так, ніби це були проблеми когось іншого.

– Мені не відоме почуття любові. Мені може сподобатися людина, але не можу закохатися. Зрештою, я маю лише знання про це. Покопавшись у своєму розумі, я виявив які його частини я втратив.

Прикривши рукою рот, Хонока не сказала ні «брехня», ні «не можу в це повірити». Вона буквально оніміла і не могла вимовити жодної фрази. У неї не було слів, щоб відповісти, у свідомості Хоноки звучали лише слова зізнання Тацуї.

– Може це прозвучить як боягузтво, але мені також подобається Хонока. Але як будь-який інший друг. Не важливо, як ти старатимешся, я не зможу думати про тебе як про особливу дівчину. Це безумовно буде важко для тебе, бо це буде боляче.

Сказавши це, Тацуя безсило посміхнувся.

– Я не зможу відповісти на твої почуття.

Тацуя замовк.

Хонока також нічого не говорила.

Лише звуки хвиль наповнювали темряву.

Хвилі поступово наблизились.

І нарешті, коли вони досягли їх ніг.

Хонока підняла обличчя.

– Будь ласка, не гнівайтеся? Я думала, що пан Тацуя любить Міюкі. Не як сестру, а як дівчину.

– … Це непорозуміння.

– Так, схоже, що так. У пана Тацуї розумна голова... Тому якби це була брехня, ти б вигадав щось більш правдоподібне. Я ніколи не чула про магію, що частково стирає функції розуму, проте, я можу в це повірити. Але це означає, що у Тацуї куна не буде коханої дівчини, крім мене, вірно?

Хоча він був здивований цим несподіваними поворотом, Тацуя відповів: «ну так, але...».

– ...Тоді добре.

– ?

– Відтепер, пан Тацуя не матиме кохання? Якщо так, то навіть якщо мені подобається пан Тацуя, я не стану розлучницею8, чи не так?

– Це... Може бути так...

– Тоді, добре, ніяких проблем. Я буду продовжувати любити пана Тацую! Але доки не полюблю когось іншого!

Голосно заявила вона.

– ...Я не проти.

Кивнув Тацуя, з кривою посмішкою.

Він не був настільки не чуттєвим, щоб не зрозуміти чому Хонока додала, «доки не закохаюся в когось іншого».

◇ ◇ ◇

Наступного ранку сонце настільки ж потужно заявило про себе.

З ранку температура була понад тридцять градусів.

Навіть на душному піщаному пляжі прогрітому спекотним повітрям.

Відбувалась гаряча бійка.

– Старший брате, ваша спина. Я намажу вас сонце захисним кремом.

– Пан Тацуя., бажаєте соку?

Або.

– У Шізуку, здається, є гідроцикл. Можете покатати мене?

– Якщо відплести від берега, є чудове місце для дайвінгу, хочеш поплавати?

Та це похмуре накалювання турбувало оточуючих.

– Міюкі, ти вчора чесно витримала...

– Пані Хонока, схоже у вас камінь з душі впав...

Еріка і Мідзукі були в невеликому шоці.

– ...

На обличчі Шізуку проявилось слабке хвилювання.

– Схоже, це важко.

Висловив співчуття Лео.

– ...Йошіда-кун, що відбувається?

– Е, ні, нічого.

Мікіхіко розмірковував... «Ні, краще не говорити, заради його честі».

Так чи інакше, доки друзі були поглинуті своїми думками, Тацуя, іноді зітхаючи, вислуховував прохання Міюкі та Хоноки.

Покатав Міюкі на гідроциклі на пасажирському сидінні (після чого було вирішено покатати Хоноку).

Фактично Хонока досить добре плавала, вчора вона була в паніці з іншої причини, тож вони скористалися моторним човном і прибули до місця пірнання (разом з Міюкі).

Його покривали сонцезахисним кремом, поновлювали його, і радісно запихали морепродуктами, через що він відчував себе гусаком, якого фарширують для фуа-гра (при цьому приговорюючи «а-а-ам»).

Знаходячись в зоні великого тиску, більшому ніж повітряна маса Оґасавари9 (зона підвищеного тиску), Тацуя крутився у по-справжньому спекотній атмосфері...

Ще більше ніж вчора, більше ніж коли-небудь, він чекав шансу знову відпочити.