[1]

[1]

Останній тиждень червня. Навіть після занять, з наближенням регулярного іспиту, в кімнаті студентської ради Першої старшої школи при Національному магічному університеті лунали тихі електронні звуки натискання клавіш та періодичні тихі консультації з питань звітів.

Приблизно через годину після закінчення останнього уроку, в другій половині дня. Після цього не надто тривалого часу, Тацуя підвівся і встав перед Азусою.

– Президент, усі доповіді та рекомендації комітету самоврядування та Дисциплінарного комітету були організовані по категоріях і готові до затвердження, тому, будь ласка, перевірте до завтра.

– Зрозуміла. ...Ем, Шіба-кун, ти справді не проти розібратися з цим до кінця?

– Це не так.

Тацуя похитав головою з боку в бік, у відповідь на зауваження Азуси, можливо, тому що довіряв своїм здібностям, або тому, що це було лише клопітно.

– Вибачте.

– Дякую за вашу важку роботу.

До закриття воріт ще було багато часу. Усі інші члени продовжували працювати й не мали наміру вставати. Однак Азуса з легкістю прийняла намір Тацуї піти й подякувала за роботу ніби звичайно.

По правді кажучи, Тацуя йшов раніше за вказівкою Азуси, а точніше це було благання.

Зараз в студентській раді було шість членів, включаючи президента, двох віцепрезидентів, скарбника та двох секретарів. На одну людину більше, ніж минулого року. Навіть якщо врахувати що обсяг роботи зменшився на одну людину, однак з приєднанням Тацуї ситуація надто покращилась.

Одним словом, потужність обробки Тацуї занадто велика.

Школа покладала великий обсяг роботи необхідної для керування школою. Це не обмежувалося старшими школами магії, а було загальною тенденцією кінця двадцять першого століття.

Однак на учнів не покладали важливих справ, що впливали на управління школою. Дуже рідко, коли ситуація переростає у таку велику метушню, як «справа Бланш», що трапилася минулого квітня. Більша частина роботи студентської ради складалася з простих рішень, корегувань що потребували клопіткої, адміністративної роботи, що займала багато часу.

І коли Тацуя на повну реалізував свою силу обробки, він міг самостійно розібратися з усіма рішеннями та адміністративною роботою. Це позбавляло роботи інших членів і означало, що вони втрачали можливість отримати досвід.

Членом студентської ради можна було бути максимально два з половиною роки. Якщо Тацуя робитиме усю роботу, молодшокласники не вивчать роботу, однолітки усе забудуть, а старшокласники не дізнаються нинішньої обстановки. Якщо Тацуя буде відсутній тривалий час, студентська рада не зможу виконати свою роботу і з часом управління школою захлинеться.

Насправді ризик цього не значний, але було досить не приємно. До такого висновку прийшли президент Азуса та скарбник Ісорі у квітні. Оскільки вони обидва, особливо Азуса не мали сміливості попросити Тацую «стримуватись». Тому як гірка міра була започаткована ця «рекомендація йти раніше».

Для Тацуї це було зручно. Він від початку мав намір присвячувати свій час після школи для перегляду навчальних матеріалів, що були доступні лише в об’єктах пов’язаних з Магічним університетом. Статус члена дисциплінарного комітету та студентської ради (і обов’язки) для нього небажані. Після того як йому сказали, що він може раніше закінчувати роботу, він міг витрачати вивільнений час як йому завгодно.

– Міюкі.

– Так ми чекатимемо.

Цей обмін фразами повторювався багато разів, тому не було потреби в уточненнях.

Секретар студради Хонока незадоволено спостерігала за тим, як Тацуя залишає кімнату студентської ради

Секретар Ідзумі також таємно, щоб не помітила Міюкі, холодно спостерігала за цим з поглядом, що говорив «ледацюга».

◇ ◇ ◇

Зараз все ще був час клубної діяльності. Тому Тацуя без присутності сторонніх в роздягальні переодягнувся для тренувань на вулиці, поклав форму до шафки й попрямував до лісу за школою.

Цей рукотворний ліс використовувався не лише для тренувань магії, але і для тренувань фізичної сили для задоволення потреб учнів, що прагнуть до кар’єри на військовій службі, працівника поліції, рятувальника тощо, облаштовані ставки, піщані ділянки, водні доріжки та злітно-посадкові смуги, встановлені різні прилади та машини. Тому засновані тут клуби не обмежувалися магічними змаганнями. Всі об’єкти були призначені для клубів що займалися фізичними вправами на свіжому повітрі.

Тацуя збирався відвідати один з таких магічних клубів.

– Йо, Тацуя.

Озвався друг, швидше ніж він встиг привітатися.

– Пан брат Тацуя.

Почувши цей голос, Мінамі, з великим металевим чайником в руках, вклонилася Тацуї.

– Я потурбую вас, Лео. Мінамі, схоже, стараєшся.

Тацуя підняв руку, відповівши Лео і звернувся до Мінамі.

– До речі, де глава Аґата?

І поцікавився де їх головний.

– Ось.

Відповідь на це запитання пролунало від самої людини. Від самого Аґати Кеншіро, керівника клубу альпінізму, до якого належав Лео, що з’явився з лісу, зарослого підліском, а не зі стежок для бігу серед дерев.

Тацуя прослизнув між хлопцями та дівчатами першого та другого року, що стогнали лежачи на землі й вклонився перед Аґатою.

– Президенте, дякую вам за допомогу і сьогодні.

– О, розслабся. Якщо не проти, навантаж трохи першорічок.

Половина живих мерців, від цих слів, затремтіли тілами, але ніхто не зміг встати та втекти.

– Вірно. Як щодо одного кола.

– Ще один. Надбавка... За ним, хлопці.

Почувши відповідь Тацуї, Аґата весело засміявся, а потім нещадно поглянув на учасників, які ще не змогли встати.

– Але це лише близько десяти кілометрів через ліс, ну ж бо! Погляньте на Сайдзьо.

– ...Будь ласка, не порівнюйте нас з Лео.

Заледве відповів один з другокурсників. Він оговтався до того ступеня, що йому вистачило сил це промовити, але все ще не міг встати.

– Не скигліть. Трирічки побігли на додаткове коло. Ну-бо, довго лежатимете. Ви, хлопці, ще не мертві.

Прозвучали нерадісні крики захоплення, і другокласники зібравши останні сили, підвелися один за одним. Схоже, вони не хотіли удавати що мертві.

Однак підвівся лише другий рік. Перший рік не знайшов сил, щоб проявити впертість.

– Нічого не вдієш... Сакурай!

Мінамі, що досі стояла в стороні, відповіла Аґаті «так» і підійшла до найближчого однолітка, з чайником, що стояв біля її ніг.

– Давай.

– Так.

З наказом Аґати, чайник в руках Мінамі нахилився.

– А, гаряче!

Першорічка, якому на обличчя плеснули з чайника, відкотився від ніг Мінамі, вскочив і пробіг ще деяку відстань плутаним кроком.

– Гаряча вода?..

Здивовано пробурмотів Тацуя, на що Лео, який стояв поруч, засміявся і похитав головою.

– Ні, ні. Максимум сорок п’ять чи сорок шість градусів. При такій температурі не ошпаритися.

Члени жіночої статі, що сиділи у тіні дерева, схоже, не хвилювалися, бо лише сміялися. Напевно це дійсно не така вже й серйозна справа, але Тацуя вважав це насильницьким методом.

– Говорять що в минулому столітті, водою з чайника підіймали бойовий дух гравців в регбі, що впали під час матчу.

Поділився дрібкою знань Аґата, що почув розмову між Тацуєю і Лео.

– А така вода, це ідея голови клубу Аґати?

– Є хлопці які лиш отримають задоволення від обливання холодною водою в цю пору року.

Клубною байкою відповів Аґата на питання Тацуї. Поміж цим, Мінамі продовжувала, один за одним, поливати хлопців першорічок «гарячою» водою.

Над ставком звисало кілька мотузок. Тацуя біг над ставком, перестрибуючи по тонких колодах, що були прив›язані до цих мотузок, повторюючи за ним, Лео запитав.

– Ей, Тацуя. Чому Сакурай вступила до мого клубу.

– Чому саме зараз.

– Ні, мені завжди було цікаво...

Як і сказав Лео, Мінамі була офіційним учасником клубу альпінізму. З іншого боку, Тацуя - сторонній, якому просто дозволено використовувати цю місцевість. Зі свого боку Тацуя узяв на себе налаштування CAD, як умова участі в клубних заходах клубу альпінізму, а однолітки з клубу називали його «почесним учасником».

Повернемося до основної теми.

– З магічною силою Сакурай, вона отримала багато запрошень звідусіль, вірно?

Те що сказав Лео було правдою, а питання природнім. Магічна сила Мінамі була гарно продемонстрована усій школі під час «Експерименту з зоряним реактором» у квітні, але вона була відзначена кожним клубом за результатами вступних іспитів, під час тижня набору новачків. Вона повинна була бути учасником клубу магічних змагань.

– Вона сказала, що хоче тренувати своє тіло.

Відповів наполовину правдою Тацуя. Перестрибнувши на протилежний берег, перетнувши вузьке риштування, що було східцями, вони продовжили бігти по рівній землі, продовживши розмову без жодного напруження.

– Думаю, як для дівчини першорічки, вона і так в непоганій формі.

Думка Лео була справедливою. Від початку, Мінамі проходила підготовку військового мага в головному будинку Йотсуби, тому її фізичні здібності не мого не бути високими.

Але якщо цього достатньо, магічна сила вже занадто висока для старшокласників. Їй не було сенсу тренуватися під час клубної діяльності.

– Можливо, Мінамі так не думає.

Мінамі була учасником не лише клубу Альпінізму, ай Кулінарного. Першочерговою причиною брати участь у клубних заходах - це вбити час, та йти додому разом з членами студентської ради, Тацуєю, точніше з її господинею Міюкі. Тацуя неохоче приховав цю другу половину правди.

◇ ◇ ◇

Для старшої школи магії, що робила акцент на практичній майстерності, Турнір дев’яти шкіл - загально національний турнір старших шкіл, був надзвичайно важливою подією. Не тільки з боку школи, а й для учнів. Тому що, результати Турніру дев’яти шкіл можуть бути безпосередньо пов’язані з їх кар’єрним шляхом, і тут немає нічого незвичного. Коли так, може бути природнім зосередити свою енергію більше на ньому, ніж на регулярних іспитах.

Накайдзьо Азуса, президент студентської ради, розпочала підготовку до Турніру дев’яти шкіл на місяць раніше, ніж зазвичай, заради того, щоб ентузіазм учнів не став марним. Варто було докласти зусиль, а перед екзаменом не буде переполоху, і очікується, що для підготовки може бути достатньо часу.

До сьогоднішнього дня, понеділка, другого липня дві тисячі дев’яносто шостого року, коли прийшли несподівані новини.

Після занять, того дня, Тацуя і Міюкі, як завжди, вирушили до кімнати студентської ради. На наступному тижні мав бути черговий іспит, але діяльність студентської ради відбувалася незалежно від таких речей. Однак, через зазначені вище причини, навантаження на керівників цього року було зменшене, порівняно з попередніми роками. Навіть якби це не так, брат і сестра не з тих, хто зубрить по ночах, тому в них не було відчуття розчарування або скарг.

В усякому разі, одразу після того, як Тацуя, як завжди, відчинив двері кімнати студентської ради.

Від важкої атмосфери, що наповнювала кімнату, він раптово зупинив ногу.

– Старший брате?.. Що ста...

Не лише Тацуя, але й Міюкі, що заглянула за його спини з питанням, «що сталося?», застигла, не в змозі завершити ці прості слова. Перед очами двох людей, Азуса трималася за голову з відчуттям відчаю, ніби настав кінець світу.

– О. Це ви, дякую за старання.

Звернувся до них розгублений Ісорі, що сидів перед столом президента студентської ради. В результаті, Тацуя нарешті вирішив увійти в цю застиглу атмосферу.

– Дякую, Ісорі-семпай. Що сталося?

Як тільки вирішив, то говорив прямо, таким був стиль Тацуї. Не зважаючи на Азусу, що трималася за голову, Тацуя запитав про ситуацію Ісорі.

– Ні, ну...

Наглядова рада Турніру дев’яти шкіл прислала вимоги цього року.

Від імені нерозбірливого Ісорі, відповіла на питання Тацуї Азуса, все ще не піднявши обличчя.

– О, вже час.

– Деталі також стануть оголошені завтра на офіційному вебсайті.

– Ось як. То в чому проблема?

Він зрозумів що в них була якась проблема, що змушувала схопитися за голову. Але у чому була проблема такої кричущої депресії? Тацуя не мав вибору, окрім як запитати про це.

– У всьому!

Схоже, Азуса очікувала цього питання. Вона з силою підняла голову і почала кидатися скаргами, схожими на прокляття.

– У вимоги включені зміни в дисциплінах.

– ...Що змінилося?

Звичайно, це були погані новини. Студентська рада Першої старшої готувалася до того, що програма «дисциплін Турніру дев’яти шкіл» не зміниться від минулого року. Однак, хоча спортивні дисципліни в останні роки були фіксованими, не існує правила не змінювати їх. За правилами про перелік дисциплін на змагання, кожну школу повідомляли за місяць до зустрічі, тому сьогоднішнє повідомлення про зміну дисциплін не суперечило правилам.

– Три дисципліни!

Однак Тацуя не міг не здивуватися відповіді, яку Азуса повернула з криком.

– Швидкісну стрільбу, Хмару м’ячів та Бій на дошках, було скасовано, і на заміну були обрані Роар енд ганер, Падіння щита та Крос з перешкодами!

Половину з шести дисциплін було замінено. Мало того, з характеру старих та нових змагань - потрібна зовсім інша магія. Через це потрібно було усе переробити, починаючи з вибору гравців.

Однак, для такого висновку було зарано. Азуса ще не завершила з відповіддю.

– Мало того, брати у двох дисциплінах може лише учасник Кросу з перешкодами! Окрім цього, Руйнування льодових стовпів, Роар енд ганер та Падіння щита розділені на сольні та парні!

Стукнула по столу обома руками Азуса, для того, щоб підкреслити. Це впевнило Тацую в тому, до якої межі вона дійшла. Зміни цього разу змусять кожну школу внести кардинальні зміни в тактику боротьби Турніру дев’яти шкіл. Починаючи з політики вибору гравців, ми повинні переосмислити свою стратегію та тактику з самого початку.

Іншими словами, те що вони готувалися раніше було марним, старанна підготовка відгукнулась неприємностями. Недарма Азуса була пригніченою. Тацуя подумав, що він добре тримається, щоб не запанікувати.

– Ум, старший брате.

Озвалася Міюкі за спиною Тацуї що думав, що сказати президенту студентської ради, яка важко дихала.

– Роар енд ганер? Та Падіння щита? Крос з перешкодами... Що це за змагання.

Міюкі, ймовірно, братиме участь в Руйнуванні стовпів, тож у неї мало шансів познайомитися з Роар енд ганер, та Падінням щита. Однак Крос з перешкодами є єдиною дисципліною, що дозволяє брати участь в іншій і вона може бути обраною. Це була природна зацікавленість.

– Правила, які я знаю, не завжди застосовуються...

Після цієї передмови, Тацуя вирішив відповісти на питання сестри.

– Роар енд ганер - це змагання, в якому весляр-навідник та стрілець вимушені керувати невеликим безмоторним човном, при цьому націлюючись на цілі, розміщені вздовж, або рухаючись навколо водневого шляху. Змагаючись в часі досягнення фінішу та кількості влучань. Якщо є соло, значить існує режим змагань, в якому веслярем та стрільцем виступає одна людина. Першочергово ця дисципліна використовувалася морськими піхотинцями USNA, як тренування прикриття висадки.

Впевнившись що у Міюкі не має питань, Тацуя перейшов до наступного питання.

– Падіння щита це змагання з рукопашного бою з використанням щита. Зазвичай воно проводиться на ринзі вищого від рівня землі чи підлоги. Виграєш, якщо зруйнуєш щит опонента, відбереш щит опонента, або виштовхаєш гравця супротивників з рингу. Фізична атака тіла супротивника заборонена, але атака на щит допускається. Іншими словами, в Падінні щита основними методами бою є атака щита противника, власним щитом, тілом, або ж викинути опонента з рингу, за допомогою магії.

– Чи можна вдарити щит опонента власним і викинути його з поля?

– Звичайно, так.

– Згідно з правилом, якщо супротивник випустить свій щит на п’ять секунд або більше, виграєш, навіть якщо не відібрати його.

Після відповіді Тацуї на запитання Міюкі, додатково пояснив Ісорі. Тацуя дав трохи часу, але додаткових доповнень чи поправок не було, тож він перейшов до наступної.

– Крос з перешкодами - це саме те як звучить його назва. Це біг по пересічній місцевості з перешкодами. Змагаються у часі за який пробіжать через ліс з перешкодами. Це певний різновид вправи підготовки піхоти в лісовій чи гірській місцевості, прийнятої в армії кожної країни. Перешкоди можуть бути як природнім, так і штучними, це також можуть бути автоматичні вогневі башти, або ж магічні перешкоди.

– Це досить важке змагання...

На чесне враження, висловлене Міюкі, Тацуя кивнув, нахмуривши брови.

– На відміну від Роар енд ганер та Падіння щита, Крос з перешкодами не змагання для старшої школи. Про що думає керівництво комітету?

Пробурмотів Тацуя, ніби лаяв їх. І до цього Ісорі додав дивну інформацію.

– Мало того, в бігу з перешкодами можуть приймати хлопці та дівчата з другого та третього років навчання. Практично всі, крім першорічок, беруть участь.

– ...Якщо не вжити достатньо контрзаходів, випаде велика кількість.

Під «випаде» Тацуя мав на увазі не лише зі змагання, ай з життя мага. Схоже, вони не зрозуміли цієї можливості.

– Таке!..

Азуса знову впала на стіл, простогнавши від відчаю.

Робота студентської ради не обмежувалася підготовкою до Турніру дев’яти шкіл. Не лише старші школи магії, але й решта сучасних старших шкіл, за рідкісними винятками, делегували частину, управлінських обов’язків студентській раді, і якщо їх робота заштопориться, це створить перешкоду в роботі школи. Тому навіть у такий час доводилося робити мінімальну роботу, і до того часу, як з’явилася Хонока, що ходила за покупками та Ідзумі, що затрималася через практичне заняття, уся робота студентської ради була на Тацуї та Міюкі.

Азуса все ще лежала обличчям в столі.

Ісорі з усіх сил намагався витягнути її з цього стану.

– Оскільки таке сталося, доведеться повторно обирати гравців.

– ...

На щастя, у нас є час! Тай не уся попередня підготовка марна!

– ...

– Ми безумовно придумаємо заходи для бігу з перешкодами! Так що, пані Накайдзьо. Зараз ...

Ісорі розгойдував Азусу і ніжно м›яв її за плечі, щоб спробувати позбавити її пастки власного світу, в який вона занурилась.

– Кей?

І застиг від холодного голосу, що пролунав позаду.

– ...Канон?

Ісорі ніяково повернувся до сходів, що вели до штабу дисциплінарного комітету. Як і очікувалося., там стояла його наречена. На фоні її усмішки на скронях проступали блакитні лінії.

– Кееей. Що... ти... робиш?

– Ну, ем, усе що.

– Що ти збираєшся зробити, так обнімаючи пані Накайдзьо?..

Невинна посмішка наче була наклеєна на її обличчі. Настрій Канон було дуже легко зрозуміти.

– Непорозуміння! Це не порозуміння!

Енергійно захитав головою Ісорі, поки Азуса евакуювалася в кут кімнати. Перед Турніром дев’яти шкіл у наступному місяці, спершу потрібно було розібратися зі сценою розправи перед їх очима. Що стосується реакції інших членів, наприклад, Ідзумі роздратовано поглянула на те, як Ісорі відчайдушно намагався виправдатись, але потім не повернулася до свого екрана за яким працювала, а від втоми чи розчарування, поглянула на Міюкі, що читала звіти за своїм столом.

Для неї Міюкі була оазисом її серця. Коли вона втомлювалася від роботи, застрягала у скрутній ситуації, або не могла впоратися зі знервованістю, Ідзумі завжди відчувала, що її серце знаходило баланс, коли очі бачили Міюкі. Зараз від сварки закоханих, мотивація Ідзумі спустилась на грішну землю. Вона крадькома поглянула на Міюкі, це було (в розумінні Ідзумі) неодмінним кроком для відновлення її мотивації.

Однак за якимось збігом. Очі Ідзумі що повернулася і Міюкі, що підняла погляд ідеально співпали. Ідзумі поспіхом почала думати про виправдання, а Міюкі посміхнулася на її клопоти та вказала поглядом в бік Канон та Ісорі. І цього разу погляд був спрямований від Міюкі на Ідзумі.

Ідзумі, яка зрозуміла почуття любої «старшої сестри», якою захоплювалася, візуальним контактом запитала «що нам робити?». Швидше «підтакнула3». Міюкі одноразово злегка хитнула головою, зі сторони в сторону, кажучи: «з цим нічого не можна зробити».

Сьогоднішні Тацуя та його звичні друзі, після школи, також завітали до своєї улюбленої кав’ярні «Ейнебрізе». Група включала вісьмох другорічок і одну першорічку, Мінамі. Ідзумі, що пройшла разом з ними пів шляху, мала розгублений вигляд, але сестра-близнючка Касумі взагалі не була зацікавлена, тому вона вирішила йти прямо додому. Мінамі, що була оточена одними старшокласниками, здавалося було досить незручно, але вона була віддана своїй ролі і не мала іншого вибору.

Сьогодні зайти після школи на каву, щоб розслабитись, запропонував Мікіхіко. Така активність, що для нього було рідкістю, змушувала відчувати, що у нього є про що поговорити чи попросити.

І як і очікувалося, відразу після завершення з замовленнями, Мікіхіко звернувся до Тацуї зі запитанням.

– Тацуя, чи правда що, змагання Турніру дев’яти шкіл змінилися.

– Чутки дуже швидко ширяться.

Ствердні слова Тацуї на його питання, було важко відрізнити від іронії чи похвали.

– Від кого ти почув.

– Голова та Ісорі-семпай говорили про це.

Джерело розкрила Шізуку, а не Мікіхіко. Вони обидва були членами дисциплінарного комітету. Іншими словами, це було підслухано в штабі дисциплінарного комітету.

– Ми не знаємо деталей.

– Е, дисципліни змінили? Що, що?

Еріка потрапила на гачок необов›язкового оголошення Мікіхіко.

– Сьогодні до студентської ради надійшло повідомлення. – Швидкісну стрільбу, Хмару м’ячів та Бій на дошках скасовували, і додали Роар енд ганер, Падіння щита та Крос з перешкодами.

– Що це за змагання?

Коли Тацуя дав Еріці теж пояснення, що й Міюкі, вона злегка посміхнулась.

– Хе... Звучить весело, ні. Особливо Падіння щита.

Коментар Еріки пролунав ніби бурмотіння і в голосі навіть прозвучало очікування.

– Е-е, мені так не здається... Звучить якось страшно.

Висловила стриманий контраргумент, на помітне хвилювання друга Мідзукі.

– Так... Всі змагання, що призначали до минулого року, були такими, що гравці не могли зіштовхнутися один з одним безпосередньо.

– Навіть в Коді моноліту.

Не гайно підтримала слова Мідзукі Хонока, ніби теж про це думала.

– Але, думаю, що Біг з перешкодами справді є більш не безпечнішим, ніж Падіння щита.

– Так. Старший брат, також так сказали.

Вставила свою думку Шізуку і Міюкі кивнула на її слова.

– У лісі без доріжок без досвіду, і просто рухатися небезпечно. Попри фізичні перешкоди, магічні перешкоди змушують задуматися, чи не буде травм.

– Вірно. Збирання в гори, навіть з наявністю стежок, потребує наявності досвідченого керівника. Змагатися на швидкість у незнайомому лісі занадто небезпечно.

Лео та Мікіхіко також висловили негативні, а не критичні думки, виходячи зі свого досвіду.

– Ей, Тацуя. Видається, що додані цього разу дисципліни, дуже військові, не думаєш?

Питання Лео, висловило те що відчували усі присутні.

– Вірно.

Знову його погляд був прямий, не обманюючи їх. Тому, коли Тацуя, просто кивнув. І хоча і неохоче, додав неприємний коментар, виходячи зі своїх здогадок.

– Ймовірно, через інцидент в Йокогамі. Через минулорічні справи, чиновники, що відають національною обороною вкотре визнали військову користь магії й, схоже, намагаються посилити освіту в цьому напрямку.

– Саме через це сходять з розуму антимагічні соціальні засоби масової інформації.

Підколола Еріка зі злою посмішкою. Тацуя посміхнувся і не зміг завершити усе своєю іронічною посмішкою.

– Ага, можна сказати що час не вдалий. Чому вони зробили такі легкозрозумілі зміни... Думаю, в подібній міжнародній ситуації, не варто так поспішати.

Від слів Тацуї, обличчя Хоноки та Мідзукі стали похмурими.

– ...У всякому разі, ми будемо заклопотані.

Можливо намагаючись змінити атмосферу, Тацуя продемонстрував втому від цієї теми. І це не було цілковитим вдаванням. Тому що йому доведеться забути про приємне часопроводження після школи, принаймні до кінця Турніру дев’яти шкіл

◇ ◇ ◇

Змінами на Турнірі дев’яти шкіл були незадоволені не лише учні Першої старшої. У резиденції сім’ї Ічідзьо, з Десяти головних кланів, учень Третьої старшої також скаржився своєму однокласнику.

– Так несподівано... Не можу повірити.

– Вірно.

– Наскільки б це не було за регламентом... Було б краще, повідомити раніше про такі великі зміни.

– Звісно.

– Ми вже почали тренуватися в дисциплінах, що скасовували, і навіть переглянули початкові послідовності активації... всі старання нанівець?

– Абсолютно.

– Ми знову маємо почати з вибору гравців... Масакі, ти слухаєш?!

Кічідзьодзі що скаржився на повідомлення від комітету Турніру дев’яти шкіл, поцікавився чи Масакі, який постійно підтакував, слідкуючи за його думкою.

– Звісно. Як ти міг подумати, що я щось пропустив.

Однак, було схоже, що Масакі був не дуже спокійний, його слова прозвучали досить різко.

– Вибач я трохи погарячкував.

– Ні, це мені шкода. Звісно ти засмучений, Джордж?

Здається, висловивши свої емоції один одному, їх голови трохи охололи. Невдоволений настрій швидко зник, і між ними наповнилася атмосфера праці.

– У будь-якому випадку, навіть якщо ми скажемо що ми вже все вирішили, це не допоможе.

Сказав Масакі, наче самому собі.

– Вірно... Перш за все, нам потрібно переглянути вибір гравців. Хм...

Зітхнув Кічідзьодзі, демонструючи своє примирення.

– Так, подумаймо над цим, Джордж.

Однак наступні слова Масакі прозвучали потужніше, ніж просте втішання.

– ...Що ти маєш на увазі?

Вираз Кічідзьодзі, що демонстрував його природню підозрілість, також змушував виглядати його більш серйозним.

– Усі змагання додані цією зміною, мають сильне бойове забарвлення. Думаю, для Третьої старшої це вигідніше, ніж для Першої старшої.

– Дійсно... Перша старша зосереджена на ранжируванні міжнародного стандарту учнів і, здається, не робить акценту на бойових техніках, що безпосередньо пов’язані з удосконаленням магічних навичок.

– Хоча є і винятки, як Савакі та його хлопці, що практикують магічні бойові мистецтва. Якщо дивитися на школу в цілому, справжня бойова магія тут має перевагу і команда на Турнірі дев’яти шкіл повинна мати перевагу.

– Тож... вірно. Але.

Погодився Кічідзьодзі з думкою Масакі, але не з умовою.

– Проте перемога чи поразка на Турнірі дев’яти шкіл визначається не середнім балом гравців-учасників, а загальним балом відповідно до результатів кожного змагання. Відповідно до правил змагань, цього разу, учасник може взяти участь лише в індивідуальному чи парному змаганні, крім Ілюзорної битви. Вибір кого обрати для соло і кого в пари, це головне.

– Розумію. Однак, цього разу є обмеження з дублюванням учасників, Як ти й сказав, Джордж, розподіл соло гравців та пар буде вагомим. Наприклад, якщо націлитися на безумовну перемогу, то мені з тобою краще бути в парі. Однак...

Масакі раптово перервав свої слова і повернувся до дверей. Стуку не було. Але передчуття було правильним.

– Вітаю, Шінкуро-кун.

У наступний момент, з м’яким голосом зайшла Акане, молодша сестра Масакі. Та старша дочка родини Ічідзьо.

– Ти... Я завжди тобі кажу стукати, коли заходиш до кімнати.

Вислуховуючи лекцію старшого брата, Акане поставила холодний чай та жувальний сироп4 перед Кічідзьодзі з таці.

– Так, Шінкуро-кун. З одним гумовим сиропом, вірно?

– Дякую, Акане-чан.

– Не варто дякувати. Не бажаєш чогось, старший брате? Напій від молодшої сестри, що увійшла без стуку.

З яскравим обличчям звернулася Акане, до Масакі, що сидів з гірким виразом на обличчі.

– ...Залиш це там.

Зайве говорити, що це був жарт. Акане посміхнулася і подала Масакі холодну каву. Тут непотрібний сарказм, а мова ненависті використовувалася для демонстрації характеру і хорошого виховання.

Подібний обмін був традиційним для брата і сестри.

– Акане-чан, ти щойно повернулася?

Тож Кічідзьодзі зараз це навіть не схвилювало. Його більше зацікавив одяг Акане.

– Угу, вірно.

Після недбалого кивка, Акане щось помітила і посміхнулася.

– Зрозуміло. Це вперше, ти бачиш мене у літній формі.

Вже зі спорожнілою тацею, Акане покрутилася на місці. Плісирована спідниця та матроска з тонких літніх тканин затанцювали.

– І як? Мені не личить?

Сором’язлива посмішка Акане була на диво «дівоча». Кічідзьодзі завжди з подивом дивився як молодша сестра його друга, вступивши до середньої школи перетворилася з дитини на «дівчину». Однак навіть знаючи це, він раптово занервував.

– Т-так... Воно добре личить.

– Дійсно? Я рада, дякую.

Акане радісно та тихо засміялася над не граційним компліментом, який видавив Кічідзьодзі.

Він був впевнений, менше пів року тому, вона б радісно плеснула б в долоні. Навіть подібні дрібні жести стали «дівочими».

Біло і світло-блакитна класична матроска з короткими рукавами. Традиційні кольори форми престижної приватної середньої школи зробили її зовнішність сліпучою, тож Кічідзьодзі несвідомо примружився... І раптом поряд відчув звинувачувальний, співчутливий погляд.

– Джордж, ти досі...

– Це не порозуміння!

Рефлекторно заперечив прогнозовані слова Масакі, Кічідзьодзі. Якби присутніх було лише двоє, з цією відповіддю не було жодних проблем. Але в присутності третьої сторони так говорити було нерозумно.

– Хм... Старший брат, ревнуєш?

Будь-кому буде боляче, якщо людина яка йому/їй подобається поспіхом заявить «Я не маю на увазі романтичний бік». Вік тут не має значення. Це ще більше стосувалося тих почуттів які від себе визнавала Акане.

Однак, по дитячому, вона спрямувала гнів не на Кічідзьодзі, а на Масакі, або, можливо, навпаки, через пристрасть жінки, вона не хотіла ненавидіти коханого чоловіка.

– Не кажи дурного.

Щоб це не було, Масакі не мав іншого вибору, крім того, як заперечити. Не відчувши серйозного ставлення до цього, і від того що до неї поставилися як до дитини, вона ще сильніше образилася.

– Хм, «дурного» кажеш.

До цього моменту це були звичайні грубощі. Після цього Акане завжди говорила: «Я не віддам Шінкуро-куна», або щось що збільшує ставки, після чого Кічідзьодзі завжди виступав арбітром між братом і сестрою.

– Я чула.

Однак сьогодні усе відбувалося дещо інакше.

– Що саме?

Відповідаючи Масакі, Акане щедро посміхнулася.

– Брат запросив Шінкуро-куна на танець!

– Що?!

– Е-е?!

Не лише Масакі, але і Кічідзьодзі не зміг не здивуватися цьому твердженню. Гірше того, що ніхто з них подібного не пам’ятав.

– Брат сказав, що краще бути в парі з Шінкуро-куном.

– Ти, підслуховувала...

– Гидота.

Перервала слова Масакі Акане і зневажливо поглянула на нього

– Пара чоловіків непродуктивна.

– Ні, зачекай хвилинку, Акане-чан! Це, непорозуміння. Непорозуміння!

Після насмішки учениці середньої школи, Кічідзьодзі почав відчайдушно оборонятися. Його життя, його соціальне становище, були поставлені на карту.

У кімнаті спадкоємця родини Ічідзьо, поки Масакі перебував в ступорі, Кічідзьодзі продовжував виправдовуватися, протягом двох годин.