[0]

[0]

Кожна з десяти лабораторій розвитку магії, розкиданих по всій Японії, мала свій напрямок досліджень.

Наприклад, у Першій дослідницькій лабораторії, створеній на початку - це практичне застосування магії, що безпосередньо втручається в живе тіло, з метою ефективнішого використання магії, як зброї.

Четверта лабораторія мала на меті, використовуючи магію психологічного втручання, зміцнити область магічних операцій, що є джерелом самої магії, котра існує в області несвідомого мага.

Метою Сьомої лабораторії є розробка магії для бою проти групи. І результатом стала магія Колоніального контролю.

Темою Дев’ятої лабораторії створеної в Нарі, до якої запросили багато древніх магів, було включення Древньої магії до Сучасної.

Древні маги брали участь у Дев’ятій лабораторії, сподіваючись, що наука покращить стародавню магію, що вони передали, і що буде створена нова і більш потужна магія. Однак метою Дев’ятої лабораторії було розробити потужну Сучасну магію, що включає елементи Древньої магії, і створити мага як відмінної зброї.

Як наслідок, древніх магів ніби використали та викрали таємницю, та не варто зважати на деталі. Тож те, що вони розізлилися на магів з числом «дев’ять», з дев’ятої лабораторії, можна назвати неминучим.

Цей конфлікт залишив глибокий слід на момент дві тисячі дев›яносто шостого року.

◇ ◇ ◇

Понеділок, двадцять п’яте квітня, дві тисячі дев’яносто п’ятого року, нашої ери. Кудо Рецу, що є старійшиною японського магічного світу і має звання віцеадмірала армії Сил Самооборони, разом зі старшим сином Кудо Макото, нинішнім главою сім’ї Кудо, відвідали колишню Дев’яту науково-дослідну лабораторію магії.

Дев’ята лабораторія, як частина національного науково-дослідного інституту, була закрита, невдовзі після закінчення Третьої світової війни, але все ще зберегла функції науково-дослідної установи. На даний час, як приватний науково-дослідний інститут, що спільно фінансувався сім’ями Кудо, Кукі та Кудзумі, вона вивчала магію системи Сприйняття, що розвивалася повільніше, ніж системи активної магії.

Але це було лише прикриття. Звісно, тут також проводилися дослідження магії Сприйняття. Але сьогодні це була не головна тема.

В глибинах лабораторії. У великій кімнаті, куди провели Рецу та Макото, вишукувалися ляльки в людський зріст.

По чотири в чотирьох рядах, загалом шістнадцять одиниць. Це були роботи, роботи жіночої зовнішності, «гіноїди1», до спин яких були прикріплені тонкі стовпчики.

Якби це була лабораторія вдосконалення гуманоїдних домашніх помічників 3H, це не було б унікальним видовищем. Існують також напрямки досліджень, в розробках гуманоїдних машин для інших цілей, наприклад, для військових.

Однак гіноїди не личили магічній лабораторії. ...За загально прийнятим розумінням.

– Який прогрес?

На запитання Макото, керівник дослідження, що проводив екскурсію, продемонстрував гордий вираз.

– Культивування Паразитів проходить гладко. Коефіцієнт успішності інтеграції з гуманоїдами збільшився до шістдесяти відсотків. Як бачите, маємо шістнадцять прототипів Паразита.

– Це означає що ви досягли початково запланованого числа?

– Так.

Реакція дослідника під час відповіді на запитання, здавалася досить радісною, але Макото та Рецу не звернули на це увагу. Його команда, безумовно, зробила те чим можна пишатися.

Схоже, він відчув ознаки їх схвалення. Мова дослідника ставала все більше і більше гладкішою.

– Культивовані Ляльки-паразити зараз цілковито в сплячому режимі, в середині гіноїдів, відповідно до програми лояльності. Початковий опір параметрам операційної системи більше не спостерігається. Можна сказати, ми домоглися виконання програм лояльності, що було найбільшою проблемою практичного використання Ляльок-паразитів. Тест працездатності можна провести в будь-який момент, якщо накажете.

Слова керівника, що випромінювали очікування, перевершили сподівання Макото. Він думав, що для тестування в бойових умовах знадобиться більше часу, оскільки до цього ще навіть не почали готуватися.

– Для практичного випробування в бою ще зарано. Тестування через вбудовані програми лояльності недостатньо.

Відповів на пропозицію дослідника Рецу, а не Макото.

– Не відомо, настільки стабільно ми можемо контролювати духовну силу поза лабораторією.

– Тож тест цього...

Рецу, жестом руки, зупинив не до кінця переконаного керівника дослідження.

– Вам відомо, що кожного серпня серед старших шкіл магії проходить турнір. Цього року заплановано проведення змагання під назвою Крос з перешкодами. Поряд з фізичними перешкодами, це перегони на великій дистанції з подоланням перешкод створених магією.

Керівник відразу зрозумів справжній намір Рецу.

– Ви використаєте Ляльок-паразитів як перешкоду?

– Сили Самооборони можуть не дозволити собі виділити людей для змагання старших шкіл. Якщо використати Ляльок-паразитів, військові маги не постраждають від контратаки учнів, якщо ми скористаємося програмою лояльності для обмеження духовної сили, не доведеться турбуватися про серйозні травми учнів. Прекрасна можливість вийти з лабораторії та провести практичний тест.

– Але старійшина, чи погодиться керівництво комітету? Якщо експеримент просочиться на зовні, як відреагує суспільство, не думаю, що вони просто похитають головою.

Висловив стурбованість реакцією громадськості на використання старшокласників як експериментального стенда, Макото, який не був проінформований про плани Рецу, доручити їх керівництву комітету Турніру дев’яти шкіл. Однак воля Рецу була непохитною.

– Ні, керівник комітету погодився. Керівництво комітету вже поступився силам самооборони при виборі цьогорічних змагань. У них не вистачить духу, щоб опиратися нашому запиту.

Однак, Рецу не згадав про заходи, які слід вжити у випадку витоку інформації. Очевидно, він не збирався брати на себе цю відповідальність.

Ні Рецу, ні Макото не скажуть, ні слова, якщо Ляльки-паразити вийдуть з-під контролю і нашкодять школярам.

Залишивши деталі підготовки тесту Ляльок-паразитів на сина, Рецу повернувся до садиби родини Кудо в Ікомі. Прибувши до особняка, Рецу попрямував до кімнати Мінору, найменшого сина Макото.

Кудо Мінору - першокласник Другої старшої школи магії, якому цього року виповнилося шістнадцять. Зазвичай він ще повинен бути в школі, але сьогодні залишився вдома через хворобу. Ні, варто сказати, і сьогодні він залишився вдома, через хворобу.

– Мінору, це я.

Постукавши, звернувся Рецу, і після легкого панічного шуму двері в кімнаті відчинилися. За ними показалися тонкі риси світлошкірого хлопця. Це було неймовірно ніжне обличчя, але його не сплутати з дівчиною. З таким обличчям, Кудо Мінору можна назвати «типовим гарним хлопчиком».

– Вибачте мені за таку форму одягу, Дідусю.

Він вибачився перед дідом високим і чітким голосом, що личив його зовнішності.

– Тобі не треба про це хвилюватися. Чи не краще тобі лежати в ліжку?

Слова сказані одягнутому в піжаму онуку були не лише формальністю. Смутний вираз, що виражав горе, був справжньою турботою про нього.

Мінору намагався відповісти на любов діда усмішкою.

– Все гаразд. Температура вже спала...

Однак, коли він сказав «впала», його охопив сильний напад кашлю, він не зміг досягти своєї тривіальної мети. Його тіло зрадило його думку, «я не хочу, щоб про мене хвилювалися». Для нього це було звичним. Єдине що він міг зараз зробити, це не показати сліз своєму шановному дідусю.

– Мінору, ляж.

Запропонував Рецу, ніжно погладивши по спині онука, якого охопив кашель, коли той вщух.

– Діду... так.

Мінору спробував сказати, що він сильний і перервав це. Розуміючи як виглядає його тіло, він навіть не міг блефувати. Він знав, що розумне повернення до ліжка це найдобріше ставлення, щоб не змушувати діда хвилюватися.

Рецу підсунув стілець і сів біля ліжка онука, що вкрився ковдрою під шию. Заговоривши з Мінору ніжним голосом.

– Мінору, не треба квапитись, бо ти пропускаєш трохи забагато.

Втішив він, але ці слова не були простим втішанням.

– Твоя магічна сила одна з найпотужніших, серед твого покоління. Навіть порівняно зі старшокласниками, що беруть участь у Турнірі дев’яти шкіл, мало хто з тобою зрівняється.

І тут не була прихильність до члена сім’ї. Мінору мав магічну силу достойну онука Кудо Рецу.

– Дякую.

Можливо, він відчув, що його дід щиро визнає його талант. Сум що затьмарював обличчя Мінору, прояснився. Словам Рецу вдалося підбадьорити онука.

Але водночас вони були трохи недбалими.

– Турнір дев’яти шкіл... Я хотів би взяти участь.

Пробурмотів Мінору з тугою, а не жалем. Ці слова прозвучали наче вибух в серці Рецу.

– Мінору...

З погляду магічної сили, Мінору сто відсотків був би обраний представником на Турнір дев’яти шкіл. Але лише в тому випадку, якщо можна було розраховувати на змагання. Мінору, який четверть своїх днів проводив на лікарняному ліжку, не мав іншого вибору, як відмовитися, щоб не спричиняти команді неприємності через відсутність.

– Будь ласка, не робіть такий вираз, дідусю. Турнір дев’яти шкіл - не єдиний спосіб перевірити свої сили.

– Так, ти кмітливий. Є багато можливостей відігравати активну роль, як маг чи магічний інженер.

Рецу посміхнувся онуку, який посміхався з ліжка, приховуючи біль, що піднімався.

Рецу розумів, що Мінору дуже хотілося взяти участь в Турнірі дев’яти шкіл і під світлом сонця повною мірою використати талант, з яким народився. Водночас він знав, що його онук думав, що така можливість ніколи не з’явиться.

Якби він був здоровим, мабуть, йому не довилося б здаватися.

Якби він не був слабким не потрібно було відчувати даремність.

Натомість великий талант Мінору нашкодив йому. Для Рецу це виглядало абсурдним.

І цей абсурд зумовили не якісь невидимі сутності, як боги чи демони.

Саме його син прирік онука на цю жахливу долю.

Сам він не міг цього зупинити.

Його розкаяння поступово стискало його люте серце.

– До речі, сьогодні нас провідає старша сестра Кійоко. Вона сказала, що хоче побачитися і з вами, дідусю.

– Правда? – От і добре, Мінору.

– Так.

Мінору та Фудзібаяші Кійоко були особливо дружніми, навіть серед онуків Рецу. Розповідаючи про візит Кійоко, Мінору виглядав справді щасливий.

Нарешті, справжня усмішка онука стала жалісливою і Рецу стало важко залишатися тут. Він поклав руку на лоб онука і підтвердивши, що жар не сильний, встав.

– Відпочинь, Мінору. І температура впаде.

– Зрозумів.

Він повернув онуку, що слухняно погодився, натягнуту посмішку і вийшов з кімнати Мінору.

Рецу глибоко занурився в улюблене шкіряне крісло, в своєму кабінеті. М’яка шкіра подушки створювала ілюзію безкінечного занурення. Здавалося, що пляшка Армоньяку2, яка стояла на полиці шафи манить його. Вставши та зробивши крок вперед, він знову повернувся в крісло. Подумавши, що зараз не може втекти, напившись.

Рецу запитав себе. Чому так сталося? І подумав, що це смішно. Зрештою подібне нерідкість. Попри те, що він не мав іншого вибору, як не звертати увагу на справи інших людей, він егоїстично надмірно хвилювався, коли це стосувалося родича... Рецу спробував над цим подумати. Однак, скільки б він не висміював і не лаяв себе, ця туга не зникне. Рецу також це розумів.

Причиною, хвороби Мінору був побічний наслідок генетичної маніпуляції. Він був штучно модифікованим магом - генетично модифікованою людиною, з підсиленим магічним фактором.

Причина того, чому Макото провів генетичну маніпуляцію над власним сином, зумовлена комплексами перед батьком, перед Рецу. У Макото з малих років, завжди було відчуття неповноцінності, оскільки він мав набагато меншу магічну силу, ніж Рецу. Його діти також були розчаруванням в тому, що мали посередні таланти на фоні Десяти головних кланів, трохи більші його власного.

З об’єктивного погляду, Макото і його діти досить сильні. Однак це лише погана ціль порівняння. Різниця лише між Рецу, якому вдалося пережити заходи підсилення з рівнем виживання в десять відсотків та Макото який проявляв достатньо здібностей, не проходячи через подібний ризик. Рецу неодноразово повторював це своєму синові. Однак не зміг переконати Макото.

Коли розчарування перетворилося на одержимість силою, в Макото всилилося божевілля. Він опинився в пасці омани, що якщо нащадка з високою магічною силою не вдається отримати природним шляхом, він може штучно створити його власними руками.

Гени Кудо, що були зібрані плановим спарюванням за допомогою штучного запліднення та технології штучної матки, вдосконалювалися для створення найсильнішого мага. Таким чином був створений Мінору. Кажуть, що Мінору нібито був створений на основі штучно заплідненої яйцеклітини дружини Мінору його спермою. Але факт був не такий пристойний.

Генетичним батьком Мінору був Кудо Макото.

Генетичною матір’ю - молодша сестра Макото, що вийшовши заміж, увійшла до родини Фудзібаяші.

Іншими словами, Мінору був кровним братом Кійоко, і народжений від рідних брата і сестри.

Не дитина інцесту. Жодного статевого акту між Макото та його сестрою не було, вони лише надали сперму та яйцеклітину. Але це не змінювало того, що він був дитиною рідних брата і сестри.

Невідомо, чи конституція Мінору обумовлена дефектом маніпулювання генами або ж впливом занадто великої кількості «крові». Однак не було сумнівів, що ця особливість народження прокляла Мінору.

З погляду магічної сили, корекція була успішною.

Мінору мав найвищий рівень талантів серед відомих на цей час магів. Його магічна сила була порівняна з Шібою Міюкі та Ангеліною Сіріус.

Однак через надзвичайно слабке тіло Мінору не міг постійно проявляти свою магічну силу. Воно не настільки крихке, як в Іцува Міо, тому коли не хворів, він міг використовувати магію, як забажає. Однак можливість бути успішним магом обмежувалася тілом, що засинало через кожну дрібницю.

Він не тільки не міг жити повноцінним магом, як модифікований маг, найменший онук народився як біологічна зброя, що не зможе виконати свою роль. Прокляття, накладене на Мінору, зумовлене спотворенням розробки сучасної магії, що перетворювала магію на зброю. Після більше ніж десятиліття страждань Рецу прийшов до висновку.

Використання магів, як зброї, потрібно припинити.

Такі діти, як Мінору, більше не повинні народжуватися.

В сотні й тисячі разів зміцнив свою рішучість Рецу.