Таємничий експерт

—Сестро Чень, знову ці твої опівнічні перекуси...

Пізніше Чень Ґво зібрала всіх працівників інтернет-кафе, щоб разом насолодитися їжею. Аромат страв миттєво заповнив приміщення, викликавши хвилю стогонів і протестів з боку відвідувачів. Час вечері давно минув, а їх змушували вдихати цей солодкий аромат. Це було не задоволення, а справжня пастка.

—Ставайте в чергу, якщо хочете локшину швидкого приготування, – покликала Чень Ґво.

—Сестрі Чень варто частіше харчуватися стравами з ресторанчика. Тоді ми з’їмо усю локшину, – ніхто не встояв перед спокусою. Усі похапали локшину й почали їсти, заздрісно спостерігаючи, як співробітники смакують обід із шести страв і супу.

—Якщо теж надумаєте почастувати смачненького, не просіть моїх працівників бігати замість вас, – проговорила Чень Ґво.

—Треба було попередити заздалегідь! Усе разом і доставили б, – пожартував хтось із гостей.

—В інтернет-кафе купа народу. Як би ми доставили стільки їжі? Годі дурниць, якщо вже так хочете попоїсти, але занадто ледачі, щоб купити самим, попросіть номер телефону ресторану. Упевнена, вони доставляють їжу, – відповіла Чень Ґво.

—Сестро Чень, у вас є їхній номер? Поділіться, я запишу, – пролунав чийсь голос.

—А навіщо мені їхній номер? У мене є люди, які бігають замість мене. Навіщо мені обтяжувати ресторан? – спокійно відповіла Чень Ґво.

Цього разу плакали не лише відвідувачі, але й співробітники кафе. Сльози рікою текли по щоках.

Є Сьов скористався моментом і спитав:

—То прізвище боса Чень?

—Так, Чень Ґво. Я бачила твоє посвідчення. Ти молодший за мене, тому можеш кликати мене сестрою. Так навіть буде краще, – сказала Чень Ґво.

—Як скажеш... – Є Сьов змусив себе усміхнутися.

—Сьогоднішнє м’ясо з перцем таке гостре. Уф-ф, лишаю його вам, – Чень Ґво з’їла усього шматочок і одразу ж відклала палички та побігла за склянкою води. Повернувшись, вона копнула стілець Є Сьова:

—Ти ще не закінчив? Поквапся!

—А що, ми кудись поспішаємо? – спитав хлопець.

—Скоро початок, – Чень Ґво піднесла зап’ястя з годинником, показуючи час: 23:53. Залишалося усього 7 хвилин до відкриття десятого сервера «Слави».

—Ти теж? – здивувався Є Сьов.

Якщо Чень Ґво почала грати за Невідворотну імлу, створену на п’ятому сервері, одразу зі старту, тож акаунту мало б виповнитися цілих п’ять років. Хоч він і не зрівняється з топовими професійними акаунтами, серед звичайних гравців міг вважатися досить непоганим – не кожен зміг би від нього відмовитися.

—Просто хочу приєднатися до загального шаленства, – відповіла Чень Ґво.

Відкриття нового сервера справді було захопливим видовищем. Звичайний день в інтернет-кафе перетворився на справжнє свято. Приміщення було заповнене гравцями. Куди не глянь, усі повідкривали екрани реєстрації, тримаючи миші над ще сірою іконкою десятого сервера.

Щойно його запустять, гравці кинуться боротися за місця в рейтингах, проходити перші підземелля, вбивати перших босів тощо. Зрештою, на них стільки усього чекало. Відкриття нової локації змушувало серця калатати від хвилювання. Чень Ґво, спостерігаючи за відвідувачами, теж перейнялася загальним настроєм. Однак, обернувшись до Є Сьова, який усе ще їв, здивувалася, побачивши, що атмосфера на нього жодним чином не вплинула.

—Чого ти чекаєш? – Чень Ґво виглядала більш схвильованою, ніж гості кафе.

—Що за поспіх? – він не прикидався, а справді лишався спокійним, подумки відмічаючи, що маркетологи «Слави» добре попрацювали. Конкуренція серед гравців тут була справжньою: усе залежало від умінь, а не грошей чи вдачі. Але для досвідченого ветерана, що колись купався у славі, ці речі здавалися звичними й навіть банальними.

Лише помітивши, що Чень Ґво ледь стримується, щоб його не прибити, Є Сьов вирішив, що все ж варто проявити трохи поваги. Нарешті, він неохоче відставив миску з рисом і підійшов до одного з комп’ютерів.

—Дідько, наче я його змушую. Що за людина така? – бурмотіла Чень Ґво собі під ніс, поки решту співробітників розпирало від сміху. Вочевидь, новий адміністратор був геть не схожий на інших. Розгнівати їхнього боса звичайній людині було б не під силу.

Чень Ґво сіла поруч із Є Сьовом й увійшла за Невідворотну імлу, її основний ігровий акаунт. Популярність інших дев’яти серверів майже не впала після відкриття десятого. Чим старішим був сервер, тим більше гравців на ньому лишалося, адже почати з нуля у «Славі» було вкрай непросто. Чень Ґво грала за Невідворотну імлу п’ять років, і цей акаунт вже вважався досить непоганим за мірками звичайних гравців. Хіба можна ось так легко від нього відмовитися? Тим паче з досягненням певного рівня всі прагнули дістатися міжсерверних /Небесних володінь/.

Це була не просто окрема локація. Це був цілий світ – карта, розміром як об’єднані світи п’яти серверів разом, складні підземелля, потужне спорядження, рідкісні матеріали, а також повна свобода дій. Усі експерти збиралися саме тут. /Небесні володіння/ були кінцевим пунктом призначення усіх гравців.

Наближалася північ. У останні десять секунд хтось не втримався й почав відраховувати час. Голоси ставали все гучнішими, поки не пролунало фінальне: «НУЛЬ!!!». Сірий значок входу до десятого сервера ожив, і всі в інтернет-кафе, як єдине ціле, вставили картки з обліковими записами у пристрої, а миші в унісон клацнули на десятому сервері.

Чень Ґво повернулася до Є Сьова і мало не подавилася від подиву. У той час, як усі заходили в гру, хлопець неквапливо відкрив якусь вебсторінку. Придивившись, вона побачила, що це був якийсь початковий гайд із послідовності місій.

—Трясця, ти серйозно? Навіть цього не знаєш? Навіщо тобі взагалі потрібен гайд? – якби не акаунт з першого видання, вона б ні за що не повірила, що в нього за плечима десять років досвіду.

—Я робив це так давно, що вже нічого не можу згадати, – неквапливо відповів Є Сьов.

—Ти ніколи не допомагав новачкам? – спитала Чень Ґво.

—Ні, такого досвіду в мене справді немає, – відповів Є Сьов.

—Жодної солідарності, – презирливо сказала Чень Ґво.

—У мене просто не було часу, – спокійно відповів він.

—Люди, у яких немає часу, не грають в ігри. Гравці – як раз ті, у кого купа вільного часу, – сказала Чень Ґво.

—Я був зайнятий тим, що грав у ігри, – серйозно відповів Є Сьов.

—То це було твоєю роботою? – спитала Чень Ґво.

—Так! Грати в ігри! – впевнено відповів він.

—О, то ти професійний гравець? – здивувалася жінка.

Є Сьов засміявся:

—До речі, доволі високого рівня.

—Високого рівня? Професіонал? – Чень Ґво застигла від подиву.

Є Сьов гордо кивнув.

—Але ти пішов у відставку?! – випалила вона.

—Як ти здогадалася?

—Усе просто, ти вже надто старий, – відповіла Чень Ґво.

Є Сьов лише гірко всміхнувся.

—А я все гадала, як ти зміг перемогти того хлопця за 40 секунд. Виявляється, ти напівпрофесіонал, – сказала Чень Ґво.

—Напівпрофесіонал?

—Я знаю всіх професійних гравців. Є Сьов? Вперше чую. Якщо ти не напівпрофі, то хто ж тоді? – сказала Чень Ґво.

—Он воно що! – засміявся Є Сьов.

—Не прикидайся. Насправді ти навіть не йшов у відставку. Просто не зміг вибороти місце в команді і тебе вигнали, так? – різко проговорила Чень Ґво.

Є Сьов мовчки зітхнув.

—Не ображайся... – Чень Ґво зрозуміла, що зачепила за живе.

—Це не має значення, – відповів він.

—Не засмучуйся. 25 років – не так вже й багато. Якщо продовжиш тренуватися, можливо, ще зможеш пробитися, – сказала Чень Ґво.

—Саме це я і планую зробити, – посміхнувся Є Сьов.

—Якщо це станеться, хочу попросити тебе про дещо, – серйозно заявила Чень Ґво.

—Про що саме?

—Автограф! – відповіла вона.

—А навіщо чекати? Я дам його зараз!

—От нахаба! Кому взагалі потрібен твій підпис? Мені потрібні автографи моїх кумирів, – сказала Чень Ґво.

—О, і чиї ж?

—Су Мучен і Є Цьова. Але з хлопцем усе непросто, він надто скритний, – проговорила Чень Ґво.

—Отакої! – сльози потекли по щоках Є Сьова. Є Цьов зараз тут і розмовляє з тобою віч-на-віч, сестро.

—Так. Він майже ніколи не з’являється публічно. Навіть якщо ти напівпрофі, не думала, що ти настільки відірваний від життя. Невже навіть цього не знав?

—Та знав. Звісно ж знав. Дозволь мені розкрити один секрет. Насправді, я – Є Цьов, – сказав Є Сьов.

—Справді? Тоді дозволь і мені розкрити секрет. Насправді, я – Су Мучен, – відповіла Чень Ґво.

—Але я справді Є Цьов! – вигукнув Є Сьов.

—А я справді Су Мучен, – підколола його вона.

—Я...

—Гаразд, досить жартів. Розкажи мені про свій план! – відмахнулася Чень Ґво, заспокоївшись. Вона більше не зважала на повільну та неквапливу манеру Є Сьова.

Але поглянувши на його екран, все ж не втрималася:

—Якщо чогось не розумієш, можеш просто спитати.

—Хочу спочатку трохи дослідити світ. Я виконуватиму лише місії, які підвищують характеристики, або дають навички. Решту краще пропустити, досвід і спорядження простіше здобути в підземеллях, – пояснив Є Сьов.

—Правильно! Саме так повинен мислити ветеран. Тільки тобі не потрібно досліджувати усе самостійно. Перегорни на останню сторінку гайду!

—Га? – коли Є Сьов прогортав до кінця, його раптово охопив сором. Якщо подумати, гайд майже не змінився за десять років. Там просто не було, що оновлювати. І чому ніхто не створив подібний посібник для ветеранів? Зараз він його конче потребував. Щойно Є Сьов з усім визначився, сльози покотилися по його обличчю. Колись його вважали довідником «Слави», а тепер йому самому знадобився посібник для початківців. Хіба він міг витримати таку ганьбу?

---

Підтримуйте військо та наближайте перемогу.
Підтримати перекладача: MONO | Privat | Patreon | Donatello
Бібліотека Полум'яного альянсу – Yan Alliance | Полум'яний альянс ✙ Тут книги починають говорити