Зона 3, місце 47

—Пф-ф, та за кого він себе має?!!

—Його відставка – на його ж благо. Що ще йому лишилося?

—Ото ж бо. А зважаючи наскільки він до біса тактовний, навряд звинувачуватиме у чомусь клуб.

Є Цьов та Су Мучен пішли. Решта у конференц-залі раптом отямилися і знову почали з нього глузувати. Але Свень Сян мав суперечливі почуття. Він не став кепкувати разом з усіма і натомість підійшов до менеджера:

—Я не розумію. Як він міг погодитися на такі умови?

—У нього не було іншого вибору, – відповів той.

—Чому?

—Тому що він не зможе сплатити штраф, – сказав менеджер.

—Га?.. Як таке можливо? – Свень Сян був ошелешений. Є Цьов був професійним гравцем цілих сім років і був на піку кар'єри. Навіть якщо він відмовлявся від усіх комерційних пропозицій, його зарплата навряд чи була аж настільки малою, щоб він не зміг сплатити штраф.

—Ти з іншого покоління, тому й не розумієш. Після заснування ліги професійні гравці були далеко не такими впливовими, як зараз. У ті часи, якщо їх звільняли, вони опинялися у доволі непростій ситуації: молодість витрачена на ігри, проте мало хто виявився достатньо вправним – більшість потрапляли у скрутне фінансове становище. Є Цьов був генієм свого часу, і завдяки його досягненням ми стали тими, ким є сьогодні. Однак, в нього була купа подібних друзів.

—Хочете сказати, що більшу частину заробітку він віддав друзям? – широко розплющив очі Свень Сян.

—Саме так.

—Але якщо йому були потрібні гроші, чому він відмовлявся від комерційних пропозицій? – запитав Свень Сян.

—Ніхто не знає причини, – сказав менеджер.

—І у вас немає жодних здогадок? – продовжив допитуватися він.

—Це може бути пов’язано з його родиною, – припустив менеджер.

—Що? Як?

—Ніхто нічого не знає про його родину. І він сам також ніколи про неї не говорить. Це дуже дивно, і саме тому я підозрюю, що справа в цьому, – відповів менеджер.

—Цей хлопець… суцільна таємниця! – Свень Сян подивився на картку Осіннього листа, яку передав йому Є Цьов. Він знав, що той створив обліковий запис ще до заснування Професійної ліги. Ця картка лишалася однією з найстаріших у «Славі».

—Гаразд, годі про нього. Шеф сьогодні зайнятий і не зможе прийти. Але він передав мені пляшку червоного вина зі своєї особистої колекції спеціально, щоб привітати тебе, – проговорив менеджер.

—Ха-ха, красно дякую! Зі мною «Славетна ера» засяє знову!

 

Є Цьов пішов.

Су Мучен стояла перед входом до клубу, аж поки Є Цьов не зник у далині. Він кілька разів обертався, щоб помахати рукою, а по її щоках текли сльози.

Нічого не пояснюючи, Є Цьов промовив усього кілька слів:

—Відпочину рік і повернуся.

Су Мучен нічого не казала і раз за разом мовчки кивала. Вона вже не була тією наївною дівчинкою, яка взяла на себе забагато відповідальності.

У повітрі кружляли сніжинки. Зима видалася доволі холодною. Сніг?

Коли Є Цьов залишив клуб, він не думав про наступний крок. Звикнувши до подібного способу життя за багато років, він ще не адаптувався до різких перемін. Наразі він хотів просто прогулятися, поки думки не проясняться.

Але погода явно була проти. Сніг посилився, перетворившись на справжню заметіль. Куртка швидко намокла, а на голові почали намерзати бурульки. Якщо він десь не сховається, то може серйозно захворіти, а то й загинути.

Є Цьов роззирнувся навколо і побачив неподалік інтернет-кафе. Попри пізній час там досі горіло світло, тож він, не довго думаючи, одразу кинувся туди.

Усередині було тепло. Є Цьов обтрусив сніг й підійшов до стійки реєстрації.

—Зона 3, місце 47, – одразу ж сказала дівчина, вказуючи на вільний комп’ютер. Вона хотіла повернути посвідчення особи, але він уже пішов. Проте перейматися через це дівчина не стала. Таке, вочевидь, траплялося досить часто. Вона просто сховала картку, знаючи, що він обов’язково за нею повернеться.

Зона 3, місце 47. Є Цьов йшов за указниками, шукаючи потрібне місце. Інтернет-кафе було доволі великим, із чималою кількістю комп’ютерів та другим поверхом. Зона 3… Є Цьов помітив номер зони на стелі. Як виявилося, підійматися на другий поверх не знадобиться.

Коли він дійшов до 47 місця, то неабияк здивувався. За комп’ютером вже сиділа жінка і до того ж грала у «Славу». Вона билася на арені. Стрімкі рухи змушували розгойдуватися довге волосся, зібране у кінський хвіст.

Є Цьов побачив, що вона грає каноніром і трохи розгубився. На мить йому здалося, що перед ним сидить Су Мучен. Однак він швидко зрозумів, що це не вона. Су Мучен завжди була спокійною та лагідною. Навіть під час запеклих сутичок між гравцями вона завжди усміхалася. Є Цьов не раз бачив, як вона веселилася, розриваючи суперників на шматки, а потім чемно перепрошувала, щоразу викликаючи в нього легке незрозуміле тремтіння.

Що ж до цієї жінки, вона також мала вродливу зовнішність і виглядала тендітною. Однак зараз явно кипіла від люті, несамовито вбиваючи клавіші в клавіатуру. Яскравий приклад того, наскільки зовнішність буває оманливою.

«Який моторошний бойовий дух. От тільки шкода…» – Є Цьов глянув на екран уважніше й помітив, що дівчина ось-ось потрапить у скрутну ситуацію. Як і очікувалося, суперник скористався помилкою. Два удари – і рештки здоров’я зникли.

—ОТ СРАКА!!! – гаркнула дівчина і, гримнувши по клавіатурі, негайно закрила гру.

Є Цьов завагався, чи потрібне взагалі йому це місце. Дівчина озирнулася й глипнула на нього. Роздратовано підвівшись, вона запитала:

—Комп’ютер?

Є Цьов кивнув.

—Тоді сідай! – кинула дівчина та пішла.

Є Цьов похитав головою, міркуючи про дратівливість звичайних гравців, і нарешті сів.

Чень Ґво була пригнічена, м’яко кажучи... Вона щойно провела 52 поєдинки і не виграла жодного. Їй не хотілося вірити, що все це сталося насправді.

Жінка машинально торкнулася картки Невідворотної імли у кишені. У неї був непоганий акаунт. Серед звичайних гравців його можна було вважати доволі сильним, а її рівень майстерності аж ніяк не назвеш низьким. Вона грала в «Славу» цілих п’ять років. Акаунт суперника був гіршим, але вона так і не змогла виграти жодного разу.

—Він – справжній професіонал, – зробила висновок Чень Ґво.

—Босе, ви забули розлогінитися. Той хлопець грає замість вас, – втрутився у її думки чийсь голос. Вона повернула голову й побачила, як один із постійних клієнтів інтернет-кафе витягнув шию, вдивляючись у комп’ютер, за яким вона щойно сиділа.

Холера! Серце Чень Ґво завмерло і вона кинулася назад. Через популярність «Слави» пристрої для входу в гру стали стандартною периферією, без якої не обходилося жодне інтернет-кафе, достатньо було просто вставити картку в пристрій. Тому в публічних місцях усі гравці після гри забирали картки.

Кожна картка мала лише один обліковий запис. Втрачені картки можна було відновити, тож крадіжок майже не траплялося. Але в подібних місцях гравці часто забували вийти з акаунту, втрачаючи усі гроші та здобуті артефакти. Чень Ґво була вкрай засмучена після 52 поразок поспіль і тому не звернула уваги, що не вийшла з гри, а лише згорнула на робочий стіл.

Жінка поспіхом підбігла до комп’ютера і, звісно ж, хлопець грав на її акаунті. От тільки виявилося, що він не розкрадав інвентар, а з явним захопленням бився на арені.

Чень Ґво не встигла навіть розлютитися, як на екрані раптом з’явилися величезні літери…

---

Підтримуйте військо та наближайте перемогу.
Підтримати перекладача: MONO | Privat | Patreon | Donatello
Бібліотека Полум'яного альянсу – Yan Alliance | Полум'яний альянс ✙ Тут книги починають говорити