Ім’я Блакитного струмка система також вже оголошувала двічі. Проте він був не простим гравцем, а належав до однієї з трьох великих гільдій – «Блакитного ручаю». У /Небесних володіннях/ він грав за майстра меча Блакитного містка у весняному снігу, і вважався одним з п'яти кращих гравців. Проте ні для кого не було секретом, що за подібними гільдіями, як от, наприклад, «Блакитний ручай», стояли професійні клуби. П’ятеро її найвидатніших гравців не були кращими з кращих – справжні експерти увійшли до складу професійної команди.
За «Блакитним ручаєм» стояла професійна команда та однойменний клуб «Блакитний дощ». Їхнім найсильнішим гравцем був Хван Шаотянь, який грав за майстра меча Бентежного дощу. Спільнота «Слави» прозвала його Святим меча і він був не менш відомим, ніж Бог битв Осінній листок.
Коли відкрився десятий сервер, «Блакитний ручай» відправила Блакитного струмка та кілька помічників стати першопрохідцями, підтвердити статус гільдії та залучили нових гравців. Зрештою, хто б ще, окрім гравця однієї з трьох великих гільдій, міг націлитися на побиття усіх рекордів в підземеллях нового сервера? Хто б міг подумати, що їхнім сподіванням настане кінець вже в /Павучій печері/. Тим паче, що відстали вони всього на якихось десять секунд! Бійці почувалися пригніченими, а у самого Блакитного струмка опустили руки.
—Похмурий лорд... – промовляючи це ім’я, він та решта почувалися розгубленими. Основна боротьба за владу між гільдіями розгорталася в /Небесних володіннях/. Після багатьох років суперництва вони добре знали усіх експертів. Перед запуском десятого сервера гільдія зібрала інформацію про всіх потенційних суперників. Вона була не раз перевірена та не викликала жодних сумнівів. Втім, Похмурий лорд ніколи не з’являвся у списках. Невже він якимось чином проминув повз їхню увагу?
—Є якась інформація про його товаришів? – запитав Блакитний струмок.
—Ні! – хором відповіли согільдійці.
—Зв’яжіться з нашими в стартових селищах. Може хтось щось чув про нього.
Новачків розподіляли випадковим чином, навіть члени «Блакитного ручаю» не могли одразу зустрітися один з одним і зазвичай починали самотужки. А поки підвищували рівень, вони також шукали перспективних гравців для гільдії. Досягнувши 20 рівня, гравці полишали стартове селище та об'єднувалися в гільдію.
«Блакитним ручаєм» на десятому сервері керував Блакитний струмок, тож, природно, вся інформація стікалася до нього. Звісно, жодна велика гільдія не могла охопити всі стартові селища, розподіл гравців був надто випадковим. І ось, коли він вкотре проходив /Павучу печеру/, прагнучи швидше підвищити рівень, нарешті надійшли довгоочікувані дані. Проте зрозумілішою ситуація не стала – усе навпаки ще більше заплуталося. У доповіді зазначалося, що в одному з селищ неподалік /Зеленого лісу/, Сплячий місяць безчестив Похмурого лорда, звинувачуючи, що той зумисно обдурив групу і вкрав прихованого боса.
—Що за маячня? – усі були спантеличені.
Тобто Похмурий лорд спочатку обдурив іншого гравця заради першого прихованого боса, а потім разом із ним же встановив рекорд у /Павучій печері/? Ситуація була настільки дивною, що п’ятірка ветеранів не знала, що й думати.
—Поки що облишимо все як є. Зараз важливіше якомога швидше прокачатися, а от досягнемо 20 рівня, тоді й зустрінемося з ним, – похмуро сказав Блакитний струмок і повів групу далі.
Тим часом неподалік від однієї з багатьох /Павучих печер/, Сім полів з товаришами все ще раділи, що першими успішно пройшли підземелля. Взагалі-то вони були на кілька рівнів слабші за Блакитного струмка та членів його групи. Тож більше було схоже, що їхня мрія раптом здійснилася! Кожен був в нестямі від щастя.
А їхній великий лідер Похмурий лорд? Він лише спокійно промовив кілька слів:
—Досить непоганий результат.
—Експерте, це все завдяки тобі! – Сім полів та решта скупчилися навколо Похмурого лорда.
Після стількох років у «Славі» вони нарешті зрозуміли, що таке справжня майстерність. Це той, хто може з неймовірною легкістю провести новачків через складне підземелля. У Семи полів навіть промайнула думка, що заради такого експерта і залишити гільдію не було б соромно.
На відміну від решти у піднесеному настрої, Сплячий місяць виглядав доволі пригніченим. Той, кого він нещодавно вважав найлютішим ворогом, раптом став героєм. Не кажучи вже, що у підземеллі він сам виглядав жалюгідно та ледь усе не зіпсував. Він нізащо не міг це так полишити.
Скрегочучи зубами, Сплячий місяць різко підскочив до Похмурого лорда:
—Ти й справді добре граєш. Я це визнаю. Але присягаюся, настане день, коли я тебе наздожену!
—Ти серйозно? – засміявся Є Сьов.
—Так! – відповів Сплячий місяць украй зухвало.
—Ну, тоді вперед! – спокійно відказав той і пішов геть.
—Дідько... – Сплячий місяць мало не сказився. Ти маєш зневажати мене! Маєш мене ненавидіти! Глузувати з мене! Хіба не так поводяться справжні експерти, коли їм кидають виклик? Що це в біса за «Уперед!», ніби усе так і мало бути!
—Малий місяченько, та годі тобі! – Сім полів підійшов, щоб його заспокоїти.
—Курва, сам ти Малий місяченько! – сердито буркнув той у відповідь.
—Та буде тобі, охолонь! Ходімо краще далі прокачуватися! – покликали його Призахідні хмари та Плинна вода. І, не гаючи часу, кинулися за Похмурим лордом, явно намагаючись з ним потоваришувати.
—Срака, не могли мене почекали?! – побіг услід за ними Сім полів.
Сплячий місяць лише сердито скреготнув зубами... І раптом отримав запит на дружбу від Похмурого лорда.
Відхилити. Сплячий місяць з насолодою натиснув кнопку.
«От якщо він попросить ще раз…» – подумав він. Але цього не сталося. Похмурий лорд уже зайшов у підземелля, а Сім полів та решта намагалися не відставати. Сплячий місяць залишився сам. Лише через деякий час він отримав запрошення від Семи полів. Хлопець почувався засмученим. Але увійшовши до підземелля, побачив, що четвірка взагалі на нього не чекала. Вони торили собі шлях, ніби він там був не потрібен.
Сплячий місяць вже хотів вийти з підземелля, але Сім полів знову його запросив. Йому було приємно, що друг все ж про нього не забув. То чи варто через одного хлопця нехтувати дружбою? Зрештою, Сплячий місяць усе ж приєднався до них. Сім полів, добре знаючи друга, одразу помітив, що той не в найкращому настрої, і надіслав йому особисте повідомлення, щоб підбадьорити. Сплячий місяць трохи повеселішав.
Цього разу вони пронеслися підземеллям ще швидше, як і раніше. А потім без зайвих слів одразу вирушили на третє коло. Але щойно вони увійшли до підземелля, система видала повідомлення:
«Ви випадково натрапили на печеру <Павучої імператриці>.»
—Прихований бос! – стривожено вигукнув Сім полів, і одразу ж глянув на Похмурого лорда.
Без їхнього експерта вони б навіть не наважилися лізти до прихованого боса. Система також підказувала, що перемога над ним не була обов'язковою для проходження. Можна було просто дійти до фінального боса і завершити забіг.
Тепер усе залежало від Похмурого лорда.
—А ось і прихований бос! – проговорив Є Сьов. —Хе-хе, щодо цього…
—Ми не зможемо його вбити? – Сім полів та решта були трохи розчаровані.
—Не те щоб... Але у мене є одна умова. З <Павучої імператриці> має випасти міцний павучий шовк. Він мені потрібен. Решта матеріалів та спорядження ваші, – відповів Є Сьов.
