Вогонь піднявся з-під її ніг, але швидко згас.
Це вже двадцять третя спроба.
Знову невдача.
На лобі Анни виступили краплинки поту, вона витерла їх тильним боком долоні, знову залунав тріскучий звук зростаючого полум’я.
Дівчина не робила перерв, а негайно пробувала знову. Уніформу відьма акуратно склала і відклала в бік. Якби Анна не наполягла на цьому, її форма уже давно перетворилася на попіл.
На щастя, Роланду, як четвертому принцу, нескладно отримати для неї кілька запасних ряс. Він попросив покоївку Тір, принести ціле відро з одягом, який для такого випадку зібрали у служниць.
Двадцять четверта спроба нарешті дала результат – полум’я більше не виростало з-під її ніг. Натомість воно з’явилося на долоні. Вона обережно ворухнула рукою, намагаючись зробити так, щоб полум’я перетекло до кінчиків пальців, але воно двічі колихнулося і раптом охопило її руку, підпаливши рукав, і пішовши далі, охопивши всю рясу.
Анна погасила полум’я, з порожнім виразом обличчя вона зідрала напівзгорілу рясу і розвернулася до відра, щоб взяти нову.
У такі моменти Роланд відводив очі та дивився в іншу сторону, хоча відьму це зовсім не хвилювало.
Насправді, якби не рішуче прохання Роланда, вона, ймовірно, тренувалася б голою. Але в такому випадку він не зміг би спостерігати за процесом належним чином. Роланд би не зміг спокійно сприймати оголену дівчину – особливо, коли статуру дівчини огортає полум’я, це створює зовсім іншу атмосферу.
Роланд похитав головою, відкидаючи те, що відволікає увагу. Поки що, здавалося, їй дуже важко освоїти магію. Принц поставив перед Анною мету: контролювати вогонь до такого рівня, щоб вона могла вільно випустити полум’я з долоні чи пальців і не спалити одяг. Проте він також хотів, аби вогонь мав досить високу температуру, щоб можна було розтопити залізні злитки у ставку.
Коли тридцята спроба провалилася, Роланд зупинив Анну.
– Зробімо перерву.
Анна байдуже поглянула на нього, не проявивши жодної іншої реакції.
Роланду довелося підійти до неї, взяти за руку, підвести до стільця і змусити сісти.
– Ти втомилася. Коли втомилася, слід відпочити. Не будь нетерплячою, у нас достатньо часу. – Він витер її спітніле чоло. – Давай спочатку вип’ємо післяобіднього чаю.
*******************
Роланд знав, що дворянство королівства Сірий Замок не мало звички насолоджуватися післяобіднім чаєм. Продуктивність цього світу настільки низька, що звичайним людям важко знайти час, щоб скуштувати вишукану їжу. Уже триразове харчування – щось незвичне, що вже говорити про четвертий прийом їжі. Що стосується синів знаті, яким немає чим зайнятися, то вони зазвичай збиралися у тавернах чи казино.
Якщо такої звички немає, її можна створити. Десерти можна приготувати, якщо нема чаю, то його можна замінити елем. Четвертий принц, знаючи, що їде у глухе Прикордонне Місто, взяв із собою покоївок, слуг і кухарів.
Тож у звичайній дерев’яній хатині на задньому дворі замку відбулося перше післяобіднє чаювання.
Анна дивилася на блюда з вишуканими десертами, не вірячи власним очам. Як їжа може виглядати так гарно?
Хоча вона не знала, як називається пиріг, який вона їла, але поєднання чистого білого кольору та яскраво-червоних фруктів пробуджувало у людей апетит. Особливо краї випічки, їх прикрасили вишуканими візерунками. Це знову вплинуло на її сприйняття світу.
Роланд із гордістю дивився на спантеличене обличчя Анни. Хіба ж це не звичайнісінький полунично-кремовий торт? Не потрібно виглядати такою приголомшеною. До того ж полуниця консервована у цукрі, тому більше не має свіжого смаку.
Милуватися виразом обличчя відьми набагато цікавіше, ніж їсти. Роланд спостерігав, як вона обережно кладе торт до рота, її блакитні очі сяяли, волосся м’яко погойдувалося – і в нього раптом виникла ілюзія, що він дивиться на анімацію дівчини, що їсть.
…Страва, що не приносить задоволення, не є хорошою!
Що ж, цю сторону теж важливо розвивати.
Тож спостереження за тренуваннями Анни та супроводження її, щоб разом насолодитися післяобіднім чаєм, стало частиною повсякденного життя Роланда. Навіть якщо він не ставив запитань про управлінські справи, Баров допомагав йому подбати про все належним чином.
Через три дні Баров надіслав потрібну інформацію про Прикордонне Місто в кабінет Роланда. Подібного раніше не траплялося, колишній четвертий принц ніколи не мав терпіння, щоб прочитати таку велику купу звітів.
Насправді й зараз немає. Роланд відчув запаморочення після того, як прочитав всього лише два рядки і прямо сказав Барову:
– Ти прочитаєш їх мені.
Провівши годину, слухаючи доповідь помічника міністра, він помітив, що щось не так:
– Чому у містечка нульові доходи від торгівлі та податків узимку?
Температура зимою низька, тому зрозуміло, що певні види сільського господарства не приноситимуть доходів, але чому все дорівнює нулю? Місцеві жителі мають звичку впадати у сплячку?
Баров двічі кашлянув:
– Ваша Високосте, ви забули? На зиму припадають Місяці Демонів, Прикордонне Місто не має можливості захистити себе, тому всі жителі змушені переїздити до фортеці Довга Пісня. Але будьте певні, безпека Вашої Високості безперечно стоїть на першому місці.
«Місяці Демонів»? Роланд пригадав, що вже чув ці слова. До цього він взагалі не брав близько до серця ні казки про привидів, ні легенди про злих відьом чи розповіді про щось інше, вважаючи їх нісенітницями малорозвиненого світу. Але тепер питання стоїть інакше, бо відьми таки існують. Тож… як щодо інших популярних історій про привидів і монстрів?
Коли він навчався у палаці, вчитель історії детально розповів про Місяці Демонів. Кожної зими, коли випадає перший сніг і тьмяніє сонце, у горах відчиняється Брама Пекла.
Подих пекла впливає на живих істот і перетворює їх на рабів Диявола. Деякі тварини перетворюються на могутніх демонічних звірів, що нападають на людей. Більшість відьом народилися у цей сезон і саме через це були набагато сильнішими.
– Ти бачив її? Браму Пекла? – спитав Роланд.
– Ваша Високосте, як звичайні люди можуть побачити її?! – Баров хитав головою знову і знову. – Не кажучи вже про те, що на ті гори неможливо видертися, уже по наближенню на них на людей буде впливати лиха аура. У легких випадках виникатиме головний біль, а в найважчих – людина може з’їхати з глузду. Хіба що…
– Хіба що?
– Хіба що людина, яка прямує до Брами Пекла, це відьма. Тільки відьми можуть наблизитись до Брами Пекла, бо вони піддалися спокусі та стали слугами Диявола. Природно, що їм не потрібно боятися злих сил, – сказав Баров, кинувши погляд у бік заднього двору.
– Як щодо демонічних звірів, ти бачив демонічних звірів? – Роланд роздратовано постукав по столу.
– Е, я раніше їх не бачив. Як і Ваша Високість, я вперше прибув на кордон королівства. У центрі королівства Сірий Замок дуже мало людей, які стикалися зі справжніми демонічними звірами.
Якщо потрібно евакуюватися раз на рік, як це місце може розвиватися? Спочатку він вважав, що Прикордонне Місто – глухі землі, що мають потенціал для розвитку, тепер же це місце здається величезною дірою.
– Фортеця Довга Пісня може протистояти демонічним звірам, а це означає, що їх можна вбивати, тобто вони не є нездоланими! То чому ми не можемо протистояти їм у Прикордонному Місті?
– Фортеця Довга Пісня має дуже високу стіну, а також там розміщені елітні війська герцога Раяна. Фортецю не можна порівнювати з таким крихітним місцем, як Прикордонне Місто, – пояснив Баров. – Із самого початку Прикордонне Місто створене для раннього попередження фортеці. Тому місто розташовано між горою Північний Схил і річкою Червона Вода.
«Як гарматне м’ясо, що перекриває єдиний шлях ворогу», – Роланд посміхнувся.
- - - - - - - -
Всі перекладені розділи тут.
Список романів і мальописів, які перекладаю тут.
Далі
Том 1. Розділ 8 - Місяці Демонів. Частина 1
Розділ 8. Місяці Демонів. Частина 1 Для розвитку потрібно пустити тут коріння. Навіть якщо земля погана, можна знайти способи для покращення, якщо територія мала, можна розширитися, але якщо люди підуть, то все це пусті балачки. Якщо ці землі можуть покинути у будь-який момент, то хто захоче купувати тут будинок, і хто тут буде займатися виробництвом продукції? Після того, як помічник міністра пішов, Роланд викликав Картера Ланніса, свого головного лицаря. – Збери своїх людей і знайди мені місцеву варту, мисливців або фермерів, які прожили тут понад п’ять років і пережили Місяці Демонів. Буде дуже добре, якщо знайдеться хтось, хто бився з демонічним звіром. Лицар прийняв наказ і пішов, Роланд потер чоло і продовжив перегляди зібрану інформацію. Основними товарами Прикордонного Міста є корисні копалини і шкури тварин, а ввозиться в основному зерно. Всі транспортні засоби прямують річкою Червона Вода до фортеці Довга Пісня або Вербового міста. Серед корисних копалин є всілякі руди, такі як залізо, мідь, сірка, кришталь, рубіни, сапфіри… що взагалі не в’язалося з тим, що можуть добувати в одній шахті. Він пригадав, що сказала Анна: шахта Північного Схилу була лігвом невідомого чудовиська і до цього часу повністю невивчена, також ніхто не знав скільки там розгалужень. Повернувшись до продуктового забезпечення, Роланд нахмурився. Більшість корисних копалин продані фортеці Довга Пісня, але вона заплатила за це не золотими драконами королівства, а зерном. Ясна річ, що дорогоцінне каміння можна вважати предметом розкоші, але після кількох років торгівлі Прикордонне Місто не має надлишку продуктових запасів, а фінансові надходження доволі низькі. Іншими словами, щорічний видобуток шахти Прикордонного Міста обмінювали тільки на річний запас продуктів для 2000 жителів. Враховуючи те, що до призначення сюди принца, це місце належало родині герцога з фортеці Довга Пісня, зрозуміло, що вони дбали про свої інтереси. Тож на їхню думку виходило, що скільки б запасів продуктів тут не зберігалося, це тільки полегшить життя монстрам. Місцеві жителі торгували хутром, щоб заробити на життя. Вони вирушали до Туманного лісу на заході та полювали на птахів і різноманітних тварин. Потім вони продавали свою здобич у фортецю Довга Пісня або до Вербового міста. Прикордонне Місто не стягувало з цього податків, бо не має змоги контролювати такі торгові угоди. Роланд трохи це обдумав, оскільки він тут, то видобуте з шахти більше не можна обмінювати на продукти. Річка Червона Вода пронизувала майже все королівство, а рух суден не був заблокований. Це, по суті, транспортна артерія; навіть якщо вони більше не будуть купувати продукти у фортеці Довга Пісня, існують інші місця, з якими можна торгувати. Передумова в тому, що він має заблокувати клятих монстрів тут, у Прикордонному Місті. Картер діяв швидко, і наступного дня він знайшов двох охоронців і місцевого мисливця: – Ці двоє – капітани патруля Прикордонного Міста, вони відповідають за щорічне запалювання сигнального вогню. Мисливець сказав, що зустрічався з демонічними звірами, і навіть власними руками зніс голову одному такому. Троє людей одночасно вклонились і привіталися. Роланд кивнув, дозволив випрямитися і сказав їм говорити по черзі. – Велика… велика честь, Ваша… Ваша Королівська Високосте. – Перший охоронець, якого попросили говорити, так нервував, що не міг і слова чітко сказати. – Ми з Браяном… обидва звідси, е-е… коли починається сніг, ми… ми йдемо до району видобутку шахти Північного Схилу… до Сигнальної Вежі. Там ми можемо побачити перші рухи монстрів… якщо вони перетнуть Туманний… Туманний ліс, ми запалимо… запалимо вогонь на Вежі, і тоді ми… ми відступаємо і сідаємо на човен, підготовлений раніше, щоб… щоб відпливти. – Оскільки ви разом, нехай уперед вийде твій напарник і відповість, – Роланд похитав головою, закривши обличчя рукою. – Як виглядають демонічні звірі й чи можна їх убити? Інший охоронець також дуже нервував, але принаймні не затинався: – Ваша Високосте, з ними можна впоратися. Спочатку вони були звичайними тваринами в лісі. Хоча на них вплинув подих пекла, і вони стали скаженими і лютими, але їх все одно можна вбити. Щороку по закінченню Місяців Демонів фортеця Довга Пісня висилає кінний загін, щоб розібратися з демонічними звірами, які блукають між фортецею і Прикордонним Містом. – Скільки тривають Місяці Демонів? – Зазвичай два-три місяці… це залежить від сонця, – мовив Браян. – Залежить від сонця? – здивувався Роланд. – Так. – Патрульний пояснив: – Ваша Високість приїхала до міста не так давно, тож ви не знаєте. Як тільки у Прикордонному Місті починається сніг, він не припиняється доти, доки сонце не відновить своє сяйво, а потім сніг починає танути. – Поки йде сніг, Місяці Демонів не закінчуються? – Роланд пригадував, що принаймні в центрі Сірого Замку це не так. На наступний день сніг припиниться і сонце не буде якимось інакшим. – Саме так. Найдовші Місяці Демонів, які я пережив, були два роки тому, вони тривали майже чотири місяці, багато людей тоді не змогли їх пережити. – Чому? Невже продуктових запасів фортеці Довга Пісня не вистачило ще на місяць? – запитав Роланд. Обличчя Браяна зробилося дещо похмурим: – У них всього вдосталь. Але Феррено, міський чиновник, який тоді відповідав за постачання, сказав, що руди, яку ми видобули осінню, вистачило для купівлі їжі на три місяці, а для четвертого потрібна нова партія руди. Проте ми не могли покинути фортецю, поки не закінчаться Місяці Демонів. – То он що сталося… Я зрозумів. Вони звичайні дурні, які відштовхують людей. Якби фортеця Довга Пісня ставилася до жителів прикордоння тепло, як весняний вітерець, Роланду було би складно утримати їх на місці. Але тепер, виходить, що ті люди, які ховаються за міською стіною фортеці, не дуже добрі. Роланд невиразно попросив останнього, хто виступив уперед, говорити, і закарбував у пам’яті ім’я чиновника. Третій чоловік виглядав мужнім і сильним, зі зростом близько двох метрів, що сильно напружило Роланда. На щастя, він зробив крок уперед і негайно опустився на коліно. – Ти сказав, що вбив демонічного звіра? – Так, Ваша Високосте. – Його голос був низьким і хриплим. – Кабана демонічного виду і вовка демонічного виду. – Види? – сказав Роланд. – Що ти маєш на увазі? – Так мисливці говорять про демонічних звірів, Ваша Високосте. Що лютішими звірі були до зміни, то важче з ними мати справу після. Вони примножують початкові переваги. Як, наприклад, дикі кабани, пробити їхнє хутро дуже складно. Навіть арбалетом з 50 кроків важко це зробити. Вовки ж хитрі та бігають з неймовірною швидкістю. Щоб убити одного, потрібно заздалегідь розставити пастки. – Сильні стають ще сильнішими, а швидші – ще швидшими. – Роланд кивнув, почувши це. – Проте вони все ще тварини. – Так воно і є, але вони не найстрашніший вид ворогів, – сказав мисливець. Він ковтнув слину, перш ніж вести далі: – Найстрашніші – це гібриди. Вони – втілення Диявола, тільки пекло може породити таких жахливих чудовиськ. Я бачив демонічного гібрида, який мав не тільки могутні лапи, але ще і пару великих крил на спині, завдяки яким він літав на короткі відстані. Воно ніби знало, де я, як би я не ховався, воно все одно мене знаходило. Це не полювання, Ваша Високосте, це просто забавка зі здобиччю. – Мисливець задер одяг, показавши великий шрам, що тягнувся від живота по грудях і до плеча. – Я вижив тільки тому, що стрибнув у річку Червона Вода до того, як втратив свідомість. – Тут існують подібні монстри… – Роланд відчув, що цей світ стає дедалі фантазійним. Міцна міська стіна може зупинити звичайних демонічних звірів, але що робити, якщо монстри літають? – Гібриди дуже рідкісні, так? - - - - - - - - Всі перекладені розділи тут. Список романів і мальописів, які перекладаю тут.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!