Оскільки його поїздка була конфіденційною, очевидно, що його ніхто не зустріне.
Тому Отто не планував йти прямо в замок, а спочатку провести один-два дні, оглядаючи територію принца, перш ніж звернутися за інформацією до місцевих щурів, оскільки зображення було варте тисячі слів.
Він вийшов з каюти на причал і одразу був вражений побаченим.
Це... дійсно прикордонна пристань?
Доки були побудовані з цегли червоного кольору в декількох сотнях кроків від берега річки. Через певні проміжки будували естакади, з символом у місці де з’єднувалися естакада та док. Отто їх приблизно порахував. Всього їх було 26, і всі вони були акуратно виставлені, як щупальця, що висуваються з берега. Деякі були вкриті снігом, а інші показували свою коричневі дошки. Це вказувало на те, що про міську пристань добре дбали навіть під час місяців демонів.
Для порівняння, естакади на причалі Королівського міста були більш ніж вдвічі менші за довжиною та кількістю!
Однак більше його вразили човни на пристані.
Недалеко причалила низка колосальних сірих човнів, яких він ніколи раніше не бачив. Загалом їх було сім чи вісім, кожен з яких мав мілку ватерлінію без вітрила чи щогли. Тим не менш, вони були явно занадто великі, щоб керувати ними за допомогою весел. Однією з унікальних особливостей цих дивних човнів були велетенські дерев’яні шини з обох боків і громіздка залізна труба посередині. Вони виглядали інакше, ніж будь-які інші човни внутрішніх вод.
Отто досить довго стояв і дивився на них. Він усе ще намагався з’ясувати, як керували цими дивними «човнами з шинами», коли почався сніг.
Він змахнув сніг з голови, відкинув ці думки і вирішив йти за екіпажем до міста.
Мабуть, Отто був не єдиним пасажиром «Даунвінду» з Королівського місті. Він спостерігав, як команда розвантажувала вантаж і складала його на пристані. Кілька охоронців у чорній формі щось записували на папері. Вони ніби оглядали товар, так як час від часу відкривали кілька мішків.
«Хто ці люди? Найманці покупців?» Отто пішов запитати капітана.
«Га? Найманці?» Капітан сяяв: «Ці хлопці — патрульні Прикордонного міста».
«Патрульні?» Він був спантеличений. Хіба патрульні не були все одно, що бандити? Він пригадав, що коли вперше покинув Королівське місто, тамтешні патрульні шантажували його на два срібні роялі, що, як він пізніше дізнався, було скрізь звичайною практикою. Ці патрульні мали бути суперниками підпільних щурів, але в основному робили те саме. Різниця полягала в тому, що вони стягували більше і часто даремно. Проте, на подив Отто, капітан виглядав досить розслабленим та все ще неквапливо курив свою люльку, не маючи жодного наміру зупинити їх, він також не штовхнув їм срібних роялів і не попросив патрульних піти.
«Я думав те саме, коли приїхав сюди вперше». Капітан, ніби прочитавши його думки, та пояснив: «Патрульні тут інші. Якщо ти дотримуєшся їхніх правил, тобі не потрібно нічого платити, перш ніж вийти на ринок».
«Правила патрульних?» — засумнівався Отто, насупившись. «Навіть бандити тут говорять про правила, а також записують речі. Вони, ймовірно, пишуть лише звивисті символи, але цього вже більш ніж достатньо, щоб мене вразити.
«Що вони записують?» запитав він.
«Види і кількість товарів... особливо пшениці», — відповів капітан, розводячи руками. «Товари будуть перевірені після доставки на ринок. Це зроблено для того, щоб ти не продав їх іншим на півдорозі. Їжу тут може продавати лише лорд. Звичайно, я не маю пшениці в моєму вантажі, тому все буде швидко».
Усі мішки повантажили до екіпажів і всі вирушили з пристані, готуючись вирушити на ринок. Отто був раптом цим приголомшений.
Це справді найбезлюдніша територія в Королівстві Грейкасл?
Дивлячись на гладку дорогу з твердим покриттям, гарні будинки вздовж вулиці та людей, що ходять туди-сюди, Отто відчув, що місто процвітає, як місто Сяйва, столиця Королівства Світанку.
Як дворянин, він бачив багато чудових будівель. Порівняно зі Шпилем Світанку та Великим Залом Сонця, ці дво-триповерхові будівлі точно не були в тій же лізі.
Але був лише один Шпиль Світанку, оточений розваленими будинками, болотистими стежками та каламутною водою.
Однак він не міг знайти тут жодного будинку, який би виглядав хоча б трохи поношеним, наче всі будівлі виникли одночасно.
«Ти виглядаєш дуже здивованим», — сказав капітан, сміючись. «Нема чого соромитися. Усі ми були настільки приголомшені, як і ти, коли прийшли сюди вперше. Я мушу сказати, що Прикордонне місто — дивовижне місце. Бачиш там триповерховий будинок? Його не було, коли я був тут минулого разу».
«Я чув... що тут колись була шахтарська база».
«Це я теж чув, але хто може знати правду», — прокоментував він, колупаючись в носі. «Знаєш як кажуть, чутки літають, а правда ходить. Можливо, у шахті Північного Схилу заховано тонни золота, і саме тому Його Величність послав сюди свого сина... зрештою, вони пов’язані кров’ю».
«Почекай. Що це?!» На іншому боці площі Отто раптом побачив дві великі різнокольорові повітряні кулі, що витали в повітрі. Нижче висів банер з написом «Ласкаво просимо до Прикордонного міста» з одного боку та «Приєднуйтесь, щоб отримати допомогу громадянина» з іншого.
«Те, що зверху чи знизу?» Капітан відповів, надувшись: «Я не дуже знаю про літаючі кулі там, нагорі, але щодо тієї внизу... Ти можеш піти на схід від площі, де зазвичай вивішуються оголошення лорда. На банері написано, що вони набирають туристів, торговців і біженців з усього світу».
«Навіть біженців?» Отто збентежено запитав: «Що це за допомога громадянинам?»
«Платня за роботу, їжа протягом перших двох місяців і притулок. Звучить дуже круто, га?» Капітан легковажно пояснив: «Отримати схвалення не так просто. Багато моїх матросів намагалися, але ніхто з них не пройшов. Лорд хоче когось, хто є лояльним, не віруючим у Церкву та не має кримінального минулого. Але щоб його побирай, крадіжка — це теж злочин, га? Всі матроси колись крали, як без цього? Тут все гарно виглядає, але тут багато недоліків, наскільки я можу судити».
«Такі як?»
«Мало розваг. Ні казино чи публічних будинків, ні навіть повії на вулиці». Він кашлянув і продовжував скаржитися: «Чи не було б тобі до смерті нудно жити в такому місці?»
Ринок знаходився на північ від площі. Отто вирішив спочатку оглянути сам, поки капітан і його екіпаж доставляли вантаж. За словами капітана, було багато рідкісних знахідок на ринку зручностей з одного боку та на ринку високого класу з іншого. Вони там дійсно були. Отто побачив ряди стелажів, заповнених різними товарами. Як тільки він трохи затримався біля товару, хтось підійшов, щоб його привітати. Незалежно від результату переговорів з принцом Роландом, Отто знав, що це місто вже привернуло його увагу.
Саме тоді серед натовпу зчинився переполох.
Отто обернувся і побачив двох жінок, що прямували в його бік.
Одна з них була одягнена в чорну сукню з довгим темним шлейфом. У неї були гарні очі, милий ніс і пухкі губи. Проте холод на її обличчі робив її неприступною на вигляд. Друга була зовсім іншою, та виглядала м’якою і ніжною. Кожна її рисал була тендітна і витончена, як теплий весняний вітерець, а її розкішне світле волосся відбивало мерехтіння золотих променів світанку.
Отто відчув, як уся кров прилила йому до голови після погляду на біляву леді.
Він знову і знову тер очі, а його руки злегка тремтіли, він був впевнений, що це вона...
«Андреа Квінн!» Не в силах стримати свого хвилювання, Отто голосно закричав у натовпі.
