Полум’я

– Ти можеш чітко описати, що сталося, коли обвалилася шахта? – спитав Роланд.

Анна кивнула і почала розповідати.

Роланд був трохи здивований.

Він очікував, що вона мовчатиме, скаржитиметься або проклинатиме, але дівчина просто відповідала на запитання, які їй ставили.

Історія не надто складна, батько Анни був шахтарем і працював у шахті, коли стався обвал. Коли вона почула про це, то негайно кинулася до шахти й увійшла всередину разом з іншими родичами шахтарів, щоб допомогти з порятунком. Кажуть, що район видобутку Північного Схилу колись був лігвом підземних чудовиськ, з безліччю розгалужень шляхів, які тяглися в усі сторони. Оскільки рятувальники не були єдиним гуртом, вони, зайшовши до шахти, розбіглися групками на пошуки. Коли Анна знайшла батька, поряд з нею були лише сусіди: тітка Сюзен та дядько Анкер.

Вона виявила, що її батько потрапив під візок, повний руди, у нього була зламана нога, тож він не мав змоги рухатися, тоді як інший шахтар обшукував його, щоб знайти монети. Побачивши їх, грабіжник кинувся на дядька Анкера з киркою та повалив того на землю, але коли негідник збирався убити чоловіка, Анна прикінчила його першою.

Сусіди поклялися нікому про неї не розповідати, вони втрьох урятували батька Анни. Але перед світанком батько Анни вийшов з ціпком і повідомив патрульним, що його донька відьма.

– Чому? – Роланд, почувши її розповідь, не втримався, повернув голову і запитав.

Баров зітхнув:

– Ймовірно, через винагороду. Ті, хто виявили і повідомили про відьму, можуть отримати 25 золотих драконів. Для людини, в якої зламана нога, ці 25 золотих драконів дорівнюють тому, що він міг би заробити за половину життя.

Роланд на мить замовк, а потім запитав:

– Твоїм супротивником був сильний і міцний дорослий чоловік, як ти його вбила?

На це Анна посміхнулася. Полум’я смолоскипів гойдалося, ніби хвилі, що йшли по озері.

– Ви говорите про силу Диявола.

– Стули пельку! Демониця! – крикнув наглядач, але кожен чув, як тремтить його голос.

– Справді? Я хочу це побачити. – Непохитно сказав четвертий принц. 

– Ваша Високосте, це не жарти! – головний лицар озирнувся, звівши брови.

Роланд вийшов з-за спини лицаря та наблизився до камери:

– Якщо ви боїтеся, то можете піти, я не просив вас залишатися тут.  

– Не панікуйте, на її шиї медальйон з божим каменем відплати! – голосно заспокоював усіх Баров, і також, здається, заспокоював себе: – Яким би сильним не був Диявол, неможливо зламати захист Бога.

Роланд стояв перед ґратами камери на відстані витягнутої руки від Анни, і чітко бачив її запилене обличчя з синцями. М’які риси вказували на те, що вона ще неповнолітня, проте вираз на лиці не мав і сліду дитячої невинності. Також не було і гніву – таку невідповідність Роланд бачив лише по телевізору. Так в інтерв’ю виглядають безпритульні діти-сироти, які страждали від злиднів, голоду холоду та інших негараздів. Та все ж була різниця. Безпритульні сироти завжди горбилися та опускали голову перед камерами, але Анна так не робила.

Вона досі намагається стояти прямо, злегка піднявши погляд – дівчина дивилася прямо в очі принца.

«Вона не боїться смерті, – розуміє Роланд, – вона чекає смерті».

– Уперше бачите відьму, пане? Ваша допитливість може вас погубити.

– Якби це справді була сила Диявола, ти б несла нещастя одним поглядом, – відповів Роланд. – Тим, хто мав би померти, був би не я, а твій батько.

Вогонь у приміщенні раптом потьмянів, цього разу це точно була не ілюзія. Здалося, ніби полум’я щось придушило, і тому залишилися лише крихітні проблиски. Він почув пришвидшене дихання і молитви за своєю спиною, а також приглушений звук того, як хтось випадково впав, коли відступав у паніці.

Серце Роланда шалено забилося, він відчув, що опинився в точці між двома світами. З одного боку світ здорового глузду, який чітко слідує законам і константам. З іншого – неймовірний світ, повний таємниць і невідомого. Зараз він стоїть на порозі цього нового світу.

Річ на її шиї – медальйон з божим каменем відплати? Який простий і грубий ланцюжок. На залізному ланцюжку, вкритому червоним нальотом, висить кришталево-чистий кулон. Якби руки відьми не були скуті за спиною, то цю річ можна зламати одним порухом, чи не так?

Роланд озирнувся на інших і, поки всі панічно молилися, швидко просунув руку крізь ґрати, схопив кулон та сильно потягнув його – пряжка між підвіскою і ланцюжком лопнула, навіть Анна була приголомшена.

– Ну ж бо, – прошепотів він. Ти брехуха, хімік чи справжня відьма?

«Я буду розчарований, якщо ти зараз дістанеш пляшки і банки та почнеш змішувати якусь кислоту». – Подумав він.

Потім Роланд почув тріск, як при горінні дерева. Завдяки різкому підвищенню температури вода на землі перетворилася на пару.

Він побачив яскраве полум’я, що піднімалося прямо з-під ніг Анни, м’яко торкаючись її шкіри, а потім земля, де вона стояла, загорілась. Смолоскипи позаду них спалахнули, ніби отримавши чистий кисень, палаючи сліпучим світлом. На короткий час у камері стало так світло, як у сонячний день, й все це супроводжувалося переляканими криками свідків.

Відьма ступила вперед, полум’я, що охопило її, рухалось разом з нею. Коли вона підійшла до краю камери, залізні ґрати, що утворювали стіну, перетворились на стовпи вогню.

Роланд був змушений відступити, нагріте повітря кусало шкіру, причиняючи біль. Всього за кілька секунд він відчув, що повернувся із пізньої осені у середину літа, але це був інший вид спеки, який був створений тільки вогнем, а не навколишньою літньою спекою. Один бік його тіла був повернутий до полум’яного жару, а інший – все ще був холодним. Роланду навіть здалося, що його кинуло в холодний піт.

…Вона не боїться вогню.

Роланд згадав слова помічника міністра. Тільки тепер він зрозумів усю суть цих слів.

Вона сама полум’я, як вона може себе боятися?

Невдовзі залізні ґрати з темно-червоних стали світло-жовтими і почали танути. Це означало, що їх нагріли до температури понад 1500 градусів Цельсія, і досягнуто це без будь-яких ізоляційних заходів, що здавалося Роланду практично неможливим. Як і інші, він відійшов од камери, тримаючись біля дальньої стіни.

Якби він цього не зробив, тепло, яке виробляло розплавлене залізо, могло спопелити його одяг навіть без прямого контакту, так само як це сталося з Анною, її одяг давно перетворився на попіл, а тіло охопило бурхливе полум’я.

Невідомо, як довго це тривало, поки вогонь зрештою не згас.

На стіні продовжували горіти смолоскипи, так спокійно, ніби нічого не сталося. Однак перетворений на попіл одяг, гаряче повітря та розплавлені тюремні ґрати говорили, що це був не сон.

Окрім Роланда і лицаря, які досі стояли, всі інші впали на землю, а наглядач навіть обісцяв штани.

Гола Анна тепер стояла за межами камери, кайданів, які стискали її руки, більше не було. Вона не прикривала своє тіло, руки вільно звисали вздовж боків, а блакитні, як озеро, очі повернулися до колишнього спокою.

– Я задовольнила вашу цікавість, пане, – сказала вона. – Тепер ви можете мене убити?

– Ні. – Роланд вийшов уперед, огорнув її своїм пальтом і сказав якомога м’якшим тоном: – пані Анно, я хочу тебе найняти.