Відьма Анна. Частина 2

Роланд з’їв останній шматок смаженого яйця і витер серветкою рота:

– Враховуючи сказане, ти хвилюєшся, що Союз Співпраці прийде її рятувати, почувши новину, що вона не померла?

– Саме так, Ваша Високосте, – сказав Баров, тупнувши ногою. – Вони квапляться, їм потрібно іти далі. Все було б добре, якби відьму стратили, але вона досі жива! Ті божевільні навіть дітей крали, гадаю, вони не зможуть пройти мимо товаришки, що вже спокусилася диявольською силою.

Роланд був дещо розгубленим, йому здавалося, що тут щось не так. Чому помічник міністра і головний лицар говорять про відьом так, ніби ті грізні вороги?

Жінка, яку мали повісити, була відьмою, так? Вона була настільки худою, що могла впасти вже від сильного вітру. Якщо у неї така жахлива сила, то навіщо їй стояти там і очікувати смерті? Ні, її навіть не спіймали б. Згідно з церковною проповіддю, вона втілення Диявола, тому армія суду та королівські війська заплатили б велику ціну, борючись з нею. Проте цю «послідовницю диявола» спіймали звичайні жителі Прикордонного Міста, катували її всіма можливими способами, аж поки не повели на шибеницю, але вона так і не показала своєї моторошної сили.

– Як її спіймали?

– Я чув, що коли шахта Північного Схилу обвалилася, вона викрила свою суть, щоб врятуватись; її спіймали розлючені селяни. – Відповів Баров.

Роланд задумався. «Хм, чому мені здається, що цей випадок стався за день до моєї подорожі в часі?»

– Як виявили, що вона відьма?

– Це… мені мало що відомо, – похитав головою помічник міністра. – Ситуація тоді була вельми хаотична, мабуть, хтось бачив, як вона чаклує.

Роланд нахмурився:

– Цей випадок не розслідували?

– Ваша Високосте, відновлення видобутку було у пріоритеті, – запротестував помічник міністра. – Від залізної руди залежить половина фінансових надходжень Прикордонного Міста, і варта також підтвердила, що на місці подій хтось загинув від чаклунства.

– Що за чаклунство? – зацікавився Роланд. 

– Голова і більша частина тіла були наче розтоплені, нагадуючи обгорілу чорну свічку, – з огидою сказав Баров. – Ваша Високосте, ви б не захотіли бачити подібну сцену.

Роланд задумливо грався зі срібною виделкою в руці. Історично склалося так, що більшість жертв полювання на відьом були невинними, для Церкви вони були засобом контролювати населення, а для невігласів – можливістю випустити гнів. По правді, невелика частина обвинувачених самі шукали смерті. Ці люди химерно одягались, проводили час змішуючи різноманітні дивні матеріали, твердячи, що здатні передбачати майбутнє і відають суть життя та смерті.

Правда полягала у тому, що вони насправді вигадували деякі хитрощі, наприклад, використовували хімічні реакції, щоб «довести», що отримали силу Божу.

Для сучасної людини це були прості трюки з хімією, але в середньовіччя їх легко могли прийняти за благочестиве явище.

Щодо плавлення людей, то перше, про що подумав Роланд, – розчин хромової кислоти. Але підготовка таких речей надто проблемна, та ще потребувала занурення тіла, крім того, ефект плавлення точно не був би таким сильним, як плавлення свічного воску.

Тоді як відьма це зробила?

Якщо вона покладається на алхімію, це означає, що вона знала хімію, а це рідкісне явище у такі часи, але якщо ні…

Роланд подумав трохи і вирішив:

– Відведи мене до неї.

– По… почекайте, Ваша Високосте, ви хочете побачити відьму? – Баров підскочив у паніці, перекинувши чашку невипитого молока.

– Саме так, це наказ. – Роланд глянув на Барова й усміхнувся, тепер він вдячний за нерозсудливу поведінку четвертого принца.

Коли він підійшов до дверей, то раптом зупинився:

- Точно, я хотів запитати, чому повішення?

– Що?

– Чому повішення? Хіба відьом не спалюють на вогнищі?

Баров здавався спантеличеним:

– Справді? Але вона не боїться вогню.

************

Прикордонне Місто має лише одну темницю, бо ця безплідна земля не може утримувати багато в’язнів. Більшість ув’язнених постануть перед судом протягом кількох днів після арешту – їх або звільнять, або стратять.

Окрім Барова, який слідував за принцом до темниці, були також головний лицар, наглядач, начальник тюрми і два охоронці.

У темниці чотири поверхи, всі стіни зроблені з твердого граніту. Роланд уперше був у подібному місці. Він помітив, що чим нижче вони спускалися, то вужчим ставав коридор і зменшувалась кількість камер. «Мабуть, спочатку викопали яму у формі перевернутої піраміди, а потім шар за шаром клали каміння», – подумав він.

Ясна річ, що така груба споруда не матиме хорошої дренажної системи, земля вогка, а каламутна вода стікала вниз сходами.

Відьму тримали на дні темниці. Що нижче вони спускались, то густішим ставав сморід у повітрі.

– Ваша Високосте, це надто небезпечно. Навіть якщо її стримує медальйон з божим каменем відплати, це не гарантує безпеки.

Це сказав Картер Ланніс. Головний лицар, як тільки дізнався, що принц планує відвідати відьму, кинувся за ним і всю дорогу намагався вмовити його не робити цього. Він не прийняв наказу і відмовився піти – не у випадку, коли принц відверто наражає себе на небезпеку.

Помітно, що в нього суворе і привабливе чоловіче лице, але чому ж він такий балакучий? Роланд дуже хотів, щоб головному лицарю зашили рот. 

– Якщо ти навіть не наважуєшся дивитись злу у вічі, звідки в тебе візьметься сміливість перемагати його? Я гадав, ти це розумієш.

– Перш ніж боротися зі злом, потрібно знати свою силу. Безрозсудна поведінка не є сміливістю, – заперечив Картер.

– Тобто ти готовий відстоювати справедливість, коли зустрічаєшся з ворогом, слабшим за себе, але відступаєш, коли він сильніший?

– Ні, Ваша Високосте, я маю на увазі…

– До цього ти боявся нападу відьом, а зараз навіть боїшся зустрітися з дівчинкою, мій головний лицар справді унікальний. 

Хоча головний лицар був балакливим, він не сильний у суперечках, і тому виявився безпорадним проти спритного в аргументах Роланда. Невдовзі гурт спустився на нижній ярус темниці.

Цей поверх був набагато меншим за верхні, і мав тільки дві камери.

Начальник тюрми запалив смолоскипи на стіні, темрява відступила, і Роланд побачив у кутку камери згорблену постать відьми.

Була вже пізня осінь і температура в темниці досить низька, тому люди бачили білий туман при видиху. Роланд носив тепле пальто з шовковою підкладкою всередині, і тому йому не було холодно, але дівчина, одягнена в тонку одежину, яка не повністю покривала її тіло, сиділа з посинілими руками і ногами.

Раптово запалені смолоскипи змусили її відвернутись і зажмурити очі. Але незабаром вона змогла розплющити очі та подивилася прямо на них.

Це була пара блідо-блакитних очей, що нагадували спокійне озеро перед штормом. На її обличчі не було страху, а також не було ознак гніву чи ненависті.

На якусь мить Роланду привиділось, що він бачить не слабку дівчину, а тінь, яку пожирало полум’я. Йому здалося, ніби світло смолоскипів стало трохи тьмянішим.

Дівчина спробувала піднятися, спираючись на стіну, але рухалась вона дуже повільно, ніби боячись упасти. Зрештою, вона звелась на ноги і, шкутильгаючи, підійшла ближче до них.

Це була така проста дія, але більшість людей різко видихнули і відступили на два кроки, лише головний лицар став перед принцом.

– Як тебе звати? – Роланд поплескав лицаря по плечу, показуючи, що не потрібно так нервувати.

– Анна, – відповіла вона.