На третій день біля східної міської брами Королівського міста.
Соловей ховалася у своєму світі туману, спокійно спостерігаючи за групою пошарпано одягнених біженців. Під дією здатності Ехо маніпулювати звуком хвилі біженців одна за одною збиралися разом і повільно рухалися разом з сером Браяном до причалу.
Нині вони вже не діяли так, як два дні тому, коли їм доводилося прориватися крізь біженців, щоб дістатися до краю табору, завжди відриваючи лише невеликі шматки за раз. Після того, як значна кількість біженців була перенесена, решта з них також помітили рух, тож поки хвиля людей відтягувалась від краю, решта продовжувала наближатися. Наразі навіть вартові на міській стіні Королівського міста помітили те, що сталося біля їхнього підніжжя, але, з їхньої точки зору, вони лише хотіли, щоб ці смердючі біженці поспішили та нарешті пішли звідси.
Весь проект наразі просувався дуже гладко, кількість біженців у східному районі вже вичерпувалась, тоді як люди біля північних воріт взяли на себе ініціативу перейти ближче до їхнього боку. Можливо, до заходу сонця вони вже могли плавно відплисти разом з усіма ними.
У цей час, здавалося, всі були зайняті, і що лише Соловей нічого не робила. Порівняно з Ехо, оточеною шаром «найманців», які відповідали за залучення біженців, і Лілі, яка перебувала під суворим захистом Першої армії та постійно виробляла нову очисну воду, її власна робота охороною здавалася надлишковою.
Лише тоді, коли «найманцям» доводилося нести пацієнтів, які були надто хворі, щоб пересуватися самі, їй потрібно було бути пильною. Саме тоді Соловей помітила, як Ехо підвела голову, щоб подивитися на чудові східні ворота та тихо зітхнула.
«Що сталося?» — запитала Соловей, підійшовши.
«Нічого, я просто трохи пригнічена», — вираз Ехо став досить сумним, — «До того, як мене продали в Королівське місто, мені довелося мучитись усю дорогу. До цього часу я завжди вважала, що вони так холодно ставилися до мене через те, що я була людиною з нації піску, що було чимось чужим для жителів Грейкаслу. Проте тепер виявляється, що вони однаково безжальні і до власного народу, що показує мені, що немає великої різниці між ними та людьми Міста Залізного Піску».
Згадавши, що Ехо купили і продали як рабиню, Соловей не знала, що їй відповісти. Зрештою, вона поплескала її по плечу і заспокійливо сказала: «Але не всі такі, як вони, є також багато людей з добрими намірами, як-от наші сестри з Асоціації Співпраці Відьом, а також… Його Високість».
«Ти хочеш сказати... що Його Високість справді може припинити суперечки?» Ехо прошепотіла: «Незалежно від того, чи живуть вони у Королівствах, пісках, фйорді, чи просто звичайні люди та відьми, ти віриш, що всі вони можуть жити разом вільно та мирно, без необхідності воювати один з одним?»
«Якщо за це візьметься Його Високість, я вважаю, що це стане можливим, — відповіла Соловей веселим тоном, — І це не ті дивні машини чи дивовижні гармати викликають у мене відчуття, ні, він сам… я завжди відчуваю, що Його Королівська Високість і ми не ті самі люди».
«Звичайно, що він не такий, як ми. Він принц Королівства Грейкасл».
«Ні, це почуття не має нічого спільного з його особистістю чи його статусом, — похитала вона головою, — я не можу сказати, звідки саме у мене таке почуття, це лише моя інтуїція, не більше того. Можливо, такі люди, як Його Королівська Високість, які можуть висунути стільки дивних і ексцентричних теорій… навіть хочуть неодноразово вивчати здібності всіх нас, відьом, доки він не зрозуміє їх повністю, просто мають інший хід думок, ніж інші люди. У будь-якому випадку, якби він досягнув такого дивовижного результату, я не вважаю, що це було б надто дивно».
«Ти справді довіряєш йому, — засміялася Ехо, миттєво зменшивши свій сумний вираз обличчя, — я сподіваюся, що одного дня я зможу повернутися на південь і зустрітися зі своїм народом».
Впевненість? Щодо деяких аспектів, так, але щодо деяких інших… вона не була настільки ж впевненою. Соловей не могла не поглянути на захід і запитати себе, що він робить тепер, коли її немає поруч з ним? Чи він займався малюванням тих дивних машин, чи разом з Анною… вона щосили похитала головою, намагаючись розігнати такі думки.
У будь-якому разі, наприкінці цього дня ми поїдемо назад до Прикордонного міста, — подумала Соловей, — і коли ми повернемося, я зможу запитати його про все, що захочу, і він не зможе мені збрехати.
…
Опівдні, коли вони повернулися до табору відпочити, Блискавка також повільно спустилася на землю.
У ці дні на Блискавку випало найважче завдання з усіх, їй доводилося постійно патрулювати під палючим сонцем високо в небі. Спеціально для того, щоб приховати своє тіло, Блискавці довелося одягнути спеціальне пальто з «небесним камуфляжем», яке щільно обтягувало її тіло і навіть закривало голову. Цей одяг з дивною назвою, мабуть, не був розроблений Його Високістю як гарний одяг. Його поверхня була покрита змішаним візерунком сірого та синього кольорів, що дозволяло їй майже повністю інтегруватися з фоном під час польоту. Поки хтось не дивився безпосередньо на неї, її було б складно виявити.
Після приземлення маленька дівчинка спочатку зняла пальто, а потім схопила флягу з водою, щоб втамувати спрагу. Соловей виявила, що її одяг був мокрий від поту всередині, і що її лоб і ніс також були вкриті потом, а її вітрозахисні окуляри залишили сліди на її білих щоках.
«Тобі було складно», — сказала Соловей і присіла перед нею, починаючи витирати піт.
«На щастя, ці люди не мчать зі сходу нескінченно, — висолопила язик Блискавка, — інакше б я справді втратила свідомість від цього сонця».
«Принаймні ми зможемо завтра поверунтися додому» Лілі зневірилася і припала до Блискавки. «Я не приймала душ вже кілька днів; я тепер почуваюся некомфортно з голови до ніг».
Соловей не втрималася і голосно засміялася. Очевидно, під час роботи в Асоціації Співпраці Відьом були випадки, коли вони не очищували себе по півмісяця, і тоді ніхто на це не скаржився, а наразі вони не робили це лише трохи більше тижня. Їй раптом спала на думку ідея, що розробка ванної кімнати та мила була насправді «змовою» Його Королівської Високості, щоб після того, як усі вони прив’язалися до тих його дивних і корисних речей, відьмам стало складно створити тверде рішення покинути Прикордонне місто.
Однак спокій не тривав до кінця проекту доставки, після обіду людина Його Високості, яка відповідала за збір новин у Королівському місті, Тео, приніс погані новини.
«Ти маєш на увазі, що... Країна Мрій збирає свої сили з наміром оточити причал?» — насупивши брови запитав Залізна Сокира.
«Так, вони, можливо, готуються оточити пристань». Тео виправив його: «Перша частина була визначена як правдива, а остання здається трохи дивною, тому мої інформатори не впевнені в цьому. Наразі всі інші організації з вулиць вже почали діяти, вони готуються на випадок, якщо Країна Мрій несподівано нападе саме на них. Однак, порівняно з «оточенням причалу», цю новину можна розглядати як навмисне пускання диму, я вважаю, що ця новина просочилася сама по собі, що можна вважати досить звичайною справою для щурів. Зрештою, більшість членів організацій з вулиць є нічим іншим, як хуліганами чи покидьками, що робить принципово неможливим для них бути тісно згуртованою групою. Якщо мої розвідувальні дані правильні, тоді Країна Мрій має бути підпорядкована команді іншої сили, інакше залишити свою власну територію було б для них дуже складним завданням».
«Вони просто зграя мерзотників, — здавалося, що Залізна Сокира не був навіть найменше стурбований, — якщо ці люди розбіжаться в усіх напрямках, чи вплине це на план продажу ліків?»
«Цього не повинно статися, — сказав Тео, — вони не можуть контролювати патруль, тож малоймовірно, що вони зможуть перешкодити мені увійти та вийти через бічні двері. Що стосується того, як ми увійшли в місто, Пальці Скелета забезпечать силу для захисту та транспортування ліків. Єдине, про що я хвилююся, — це про вас, бо сьогодні ввечері мені доведеться залишитися в місті та стежити за продажем очищеної води, тому я боюся, що не зможу провести вас завтра вранці».
«Це не має значення, — заспокійливо поплескав його по руці Залізна Сокира, — у майбутньому Його Високість особисто приїде до Королівського Міста, тоді ми знову побачимося з тобою».
Як і передбачала Соловей, із настанням сутінків останній корабель з біженцями відплив у напрямку Срібного міста, а решті понад 300 осіб, які не бажали залишати Королівське місто, Залізна Сокира наказав розійтися.
Потім усі евакуювалися на інший берег каналу, чекаючи, поки опуститься нічна завіса.
