Колишня дівчина чекає у мріях

6.3 Колишня дівчина чекає у мріях (Що я щойно зробила…?!)

– А…

– Ха? – Мізуто підозріло глянув на мене. Цього разу я відвела погляд. – Дай вгадаю, ти щойно подумала, що могла так зробити.

– Н-ні… Я п-просто намагаюся дотримуватися справедливості…

– О, тоді виходить, що у глибині душі ти відчайдушно прагнула, щоб я все знав, так? Будь чесною і кажи все, як є. Ти хотіла, щоб я знав яка ти велика збоченка, так? Еге?

– Тепер твоя черга!

Чому цей хлопець говорить фрази, які використовувала його копія у моїй фантазії? Це телепатія, чи що?!

Мізуто нахмурився і тихенько цокнув язиком. Це було близько. Невже він хотів уникнути своєї черги, скориставшись моментом? Я зиркнула на нього. Навіть не думай, що я дозволю тобі втекти!

Мізуто зі збентеженим виразом обличчя почав говорити:

– Ну, це… – він ніяково ворухнувся. – Як це сказати… Гм… Навіть не знаю, чи ти мені повіриш…

– Я не вірю у більшість речей, які ти говориш. Зараз нічого не зміниться.

– …Твій бюстгальтер лежав на підлозі, а я його підняв.

– …

Я люто поглянула на його блідий профіль.

– Нечесно… Абсолютно нечесно! Навіть якщо це всього лише виправдання, хіба воно не звучить занадто зручно…?!

– Я не брешу! Він просто випав з кошика! Я підняв його і саме збирався повернути на місце, коли ти зайшла…!

– Ти сам сказав, що ми маємо розкрити незручні таємниці, так? Тоді просто визнай це. Цього разу я тобі пробачу. Тож зізнайся вже: ти збудився, коли побачив мій бюстгальтер!

– Хто…?! Я… – Мізуто знову відвернувся.

Ем, цей… ти повинен заперечити. Якщо ні, то я не знаю, що мені робити…

– Н-ні, я не збудився. Клянуся. Але…

– Але…?

– Мені здалося, він більший, ніж я пам’ятаю…

– А… – я відкрила рота, щоб кинути в нього ущипливе зауваження, але мені забракло слів.

Йо-о-о-о-ой! Чого це я засоромилася?! Так, це правда, що мої груди стали більшими, ніж коли я зустрічалася з цим хлопцем. Упевнена, це справді його здивувало… хвилинку!?

Звідки він знає розмір моїх грудей? Як він міг зрозуміти, що розмір бюстгальтера більший, ніж коли я навчалася у середній школі, лише поглянувши на нього? Як часто цей хлопець витріщався на мої груди у середній школі?

– Т-ти… не робив нічого дивного з моїм бюстгальтером, правда?!

– Дивного? Тобто? – похмуро запитав він.

– А… ну… – почувши його слова, я не знала, як реагувати.

– Не хвилюйся, єдине, що з ним трапилося це подорож між кошиком у пральні та моєю кімнатою і назад. Більше нічого не було.

– …Справді?

– Справді.

– Ти ж не тикав у чашки чи щось таке?

– …Ні.

– Чому ти вагався?!

– Я нічого не… – Мізуто вчасно зупинився, не дозволяючи собі підвищити голос, він перевів подих і продовжив: – Якщо ти ставиш стільки запитань, то я теж поставлю кілька. Ти ж не робила нічого дивного з моїми боксерами, так? Наприклад, не нюхала їх?

– У-ух…

Я нічого не пам’ятаю.

– Зрозуміла? Тут ми не отримаємо переваги одне над одним, – підсумував Мізуто.

– Так… Гадаю, так буде краще.

Ніколи не думала, що настане день і я погоджуся у чомусь з цим хлопцем. Спідня білизна – це справді винахід століття. Що ж, тепер, коли ми пояснили ситуацію одне одному, залишилося головне…

– …До речі, Мізуто-кун?

– …Що таке, Юме-сан?

– Гм, як це сказати… Ця ситуація, вона однозначно вийшла за межі, правильно?

– А, правило про брата і сестру. Так, правильно.

Брати і сестри не крастимуть в одне одного спідню білизну. Мабуть…

– Отже, настав час торгівлі. Що я отримаю від тебе, молодший брате?

– Ти, хитра старша сестричко, навіть не думай, що я проявлю милосердя, бо ми оголили одне перед одним незручні таємниці.

Після цього наша зустріч перетворилася на хаос і все закінчилося тим, що «ми можемо віддавати одне одному накази, якщо не вони не порушуватимуть суспільний порядок і мораль».

 

– …м-м… – я почала вислизати зі сну і відчула, що подушка якась дивна, тож повернула голову.

Як це описати… попри те, що вона трохи жорсткувата, але доволі комфортна. Хоча запах не дуже приємний, але моє серце билося швидше. 

У напівсні я знову повернулася і втиснулася обличчям в подушку. А, точно… ця подушка… вона пахне, як ті боксери…

– Гмм…?

Хвилинку. Пахне… як ті боксери?

Від цієї думки я швидко прокинулася. Я повільно розплющила очі, боячись побачити, що буде переді мною. А коли розплющила, то зрозуміла, в якій ситуації опинилася.

– …

Я… я спала на дивані… використовуючи коліна Мізуто як подушку. Коліна Мізуто. Як подушку.

– ...

Коли шестерні в моїй голові закрутилися, повернулися спогади про минулу ніч. У нас з цим хлопцем проходила сімейна зустріч щодо спідньої білизни… але що було далі?

Не пригадую, щоб я поверталася до своєї кімнати. Невже… мене вирубило прямо на місці…? Я повільно сіла і вовняний кардиган, яким мене накрили, зіслизнув униз. Я такого не носила. Тоді… Це кардиган, в який був одягнутий Мізуто. Хоча зараз весна, але вночі досить холодно. Можливо, цей хлопець накрив мене кардиганом, коли я заснула.

Мізуто спав сидячи. Схоже, він не міг поворухнутися, бо я використовувала його коліна як подушку. Мабуть… йому холодно без кардигана. Гаразд, повернемо послугу. Я підняла кардиган, який упав на підлогу і накрила Мізуто.

Саме в цю мить він тихо промимрив:

– …Аяї…

Моє серце забилося швидше. Воу, коли і про кого тобі сняться сни, га? Але, добре, поки це просто сни, я заплющу на таке очі. 

– Хе-хе.

У цю Мізуто розплющив очі.

– Ранку.

– Хах?! – я аж завмерла на місці від здивування.

Мізуто, який перебував досить близько, глумливо посміхнувся:

– Ну і ну, здається, ти з самого ранку в хорошому настрої, га? Ти така щаслива від того, що я уві сні пробурмотів твоє старе прізвище?

Ц… цей хлопець…!!

– Т-ти щойно порушив правила! Брати і сестри не називають одне одного на прізвище, так?!

– Я прошепотів прізвище своєї однокласниці, з якою разом навчався на другому році середньої школи. А що таке, хочеш сказати, що в цьому прізвищі є щось особливе?

Т-то он як він все розіграв! Угх…!

– Не червоній так. Я не можу зрозуміти збентежена ти чи сердишся, але… це помста. Тож у тебе нема права скаржитися.

– Помста…?! Що я тобі зробила?!

– Ну, якщо ти хочеш знати, чому б тобі не записати, що ти робиш під час сну, – відсторонено сказав Мізуто, хитнувши головою. – Добренько. Батьки скоро прокинуться. Сьогодні докладемо всіх зусиль і станемо найкращими братом і сестрою. Згодна, молодша сестричко?

– Я твоя старша сестричка! І я ненавиджу, коли ти зациклюєшся на таких дурних деталях.

– Те саме стосується і тебе. – Після спроби спровокувати мене, Мізуто нахилив голову і сказав: – Ні, насправді мені подобається, коли ти відверто реагуєш на те, що ненавидиш. Це не залишає місце для непорозуміння.

– …Непорозуміння?

– Тепер у кожного з нас власне життя. Тому просто робитимемо те, що ми хочемо, якщо це не створює проблем для іншої людини.

Ти не змінився. Що зараз, що в минулому – у твоїй голові є лише читання. Навіть коли справа доходила до побачень, саме я зазвичай виступала ініціатором. Ненавиджу це в тобі. Але маю визнати, що ти маєш рацію. Тепер це тепер, а минуле спливло за водою. Та дівчина, що раділа найменшій дрібниці, як отій гумці для стирання, це моє минуле «я». Так само як і людина, що була колись дівчиною цього хлопця, це також моє минуле «я».

◆

Ось так закінчилася та відносно спокійна, але водночас і жахлива ніч. Зрештою ми всього лише підлітки, які роблять дурниці.

Тепер, коли мої дещо перебільшені фантазії закінчилися, я поверталася зі школи додому. По дорозі я вирішила навідатися до книгарні, тому попрямувала прямо до вулиці Карасума. Прогулявшись трохи, я знайшла потрібну книгарню, вона розташовувалася прямо перед автобусною зупинкою.

Книгарня була на другому поверсі, а на першому – відома бургерна. Обидва ці місця мали популярність в учнів нашої школи, я навіть бачила всередині людей з такими самими піджаками, як у мене.

Я спробувала пригадати, чи були ми колись разом з тим хлопцем тут. А, так, пригадую один випадок, ми купили тут книги, читали і говорили про них, і наші однокласники мало не підловили нас на цьому… я пригадала цей момент, прямуючи до ескалатора, щоб піднятися на другий поверх.

І в цю мить перед моїми очима відкрилася пекельна сцена. Я навіть на мить не повірила в те, що побачила.

Бургерна на першому поверсі. Посеред переповненого учнями приміщення поряд сидів мій молодший зведений брат і дівчина з довгими низькими хвостиками, вона дуже нагадувала минулу мене.

У моїй голові раптом пролунали слова Мізуто, які він сказав учора:

«Тому просто робитимемо те, що ми хочемо, якщо це не створює проблем для іншої людини».

– Га-а-а-а-а-а?!

То ось, що він мав на увазі під «робитимемо, що ми хочемо»?!

---

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.