7.1 Колишня парочка іде ■■■. Частина 1. «Будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися»
◆ Мізуто ◆
Так само, як я не знав, що відбувається з тією дівчиною, так і вона не знала, що відбувається зі мною. Це здавалося очевидним, але люди схильні забувати про таке. Особливо це стосувалося мене, людини, моделі поведінки якої можна порахувати на пальцях однієї руки. Коли ти живеш з кимось під одним дахом, то виникає надмірна впевненість і ілюзія, що ти знаєш про іншу людину все.
Однак потрібно взяти до уваги, що я жив своїм життям, а вона – своїм, те, що ми живемо в одному будинку чи маємо однакове прізвище, нічого не змінювалося.
Гаразд, потрібно повернутися в минуле.
Це сталося на наступний день, як та дівчина, моя зведена сестра Ірідо Юме, застудилася і була відсутня у школі. Я був у такому непопулярному місці, відомому як шкільна бібліотека, до мене підійшла дівчина в окулярах з чорною оправою і двома хвостиками, ніби живе втілення Аяї Юме з середньої школи.
Я ніколи не бачив її раніше, але вона сказала мені:
– Будь ласка, зустрічайся зі мною так, ніби маєш намір одружитися.
Запропонувала вона мені біля полиць освітлених сутінковим світлом.
◆ Юме ◆
Зізнаюся, мене заскочили зненацька.
Вчора… Так, це сталося вчора. Після школи я вирішила навідатися в улюблений книжковий магазин і помітила свого молодшого зведеного брата, Ірідо Мізуто, у бургерній на першому поверсі. Так, я на власні очі бачила, що мій молодший зведений брат їв картоплю фрі з незнайомою мені дівчиною!
Так, в той момент я втекла, навіть не задумуючись, але що то в біса було? Побачення? Побачення, правда? Бо коли ми з ним зустрічалися, це було те саме місце, де… у-у-у-у-у-у-у-у-а-а-ах!!
Зайве говорити, що це мене дуже збентежило, тож удома я спробувала провести розслідування.
– Як справи у школі?.. Уже з’явилася д-дівчина?
– Га? Що за жарти? Я вже вивчив свій урок завдяки декому.
Це мої слова!! Завдяки декому я абсолютно не планую шукати собі хлопця, хоча я дуже популярна тепер!
У всякому разі, його реакція була цілком спокійною. Ніби ніякої дівчини взагалі немає. Його звичний покерфейс навіть на секунду не зник, тож я уявлення не мала про що він думав.
Але хто та дівчина?
Вона виглядала точнісінько, як у минулому… ем, га? Невже саме це йому подобається? Гм, ясненько. Мені шкода, що мій зовнішній вид змінився і більше не відповідає твоїм уподобанням.
Не те щоб я через це турбувалася. Ми більше не парочка. Як член сім’ї – звичайнісінький член сім’ї! – я хотіла дізнатися, з ким він зустрічається.
Тож після закінчення уроків під виглядом звичайних пліток я запитала про це в Мінамі-сан, яка має широке коло спілкування.
– Дівчина в окулярах з чорною оправою і хвостиками? Гм… Це все-таки підготовча старша школа, подібних дівчат тут багато.
Як таке може бути? У нашій школі аж стільки подібних дівчат? О Боже… Та це ж рай для любителів звичайних дівчат! Поки я тремтіла від тривожного усвідомлення, на обличчі Мінамі-сан розповзлася широка глумлива посмішка.
– Але, ого! Нічого собі, Ірідо-кун влаштовує побачення у бургерній, га? Досить непогано від такого стриманого хлопця! Попри його тихий характер, якщо придивитися, то він добрий і досить гарний. Він з легкістю може вкрасти серце будь-якої сором’язливої дівчини, яка просто на нього погляне.
Так, твоя правда! Вибачте, я була такою простачкою! Коли я думаю про це, то навіть словами важко описати наскільки посередньою і соціально-незграбною я була в минулому. По правді, це абсолютно звичне явище для соціально-незграбних дівчат, які не мають жодного досвіду в романтиці, закохуватися у хлопців, що проявили до них краплю доброти! Це закон природи!
Іншими словами, у того хлопця жодних шансів з нормальними дівчатами, тому він обирає легкі цілі. Який підлий! Він полює на вразливих і слабких дівчат! Раз таке сталося, я просто не можу мовчати. Я повинна допомогти тій дівчині, щоб не сталася друга чи третя трагедія подібно до моєї. Ще є час!
– О, уже так пізно…? – Мінамі-сан поглянула на смартфон і закинула сумку на плече. – Вибач, Юме-чян! У мене сьогодні неповний робочий день.
– Ага, добре. Зі мною все гаразд. Успіхів.
– Так, побачимося!
Мінамі-сан вибігла з класу, весело помахавши руками. У класі залишилася тільки я. В мене не було жодних планів і зараз я не брала участі в клубних заходах, тож єдиний варіант, який я маю, – піти додому.
Чудово. Я маю використати цю можливість, щоб придумати спосіб, як врятувати невинну дівчину з лап того хлопця.
Коли я повернулася додому, то побачила біля входу пару жіночих лоферів.
– …
Я потерла очі і знову подивилися на те місце. Пара жіночих лоферів продовжувала стояти біля входу. Що це? Га-а-а-а-а-а-а-а?!
Я дивилася на взуття, що стояло поряд з кросівками Мізуто. Вони не належали мені, і точно не належали мамі, їхній розмір значно менший за наш. Щоб носити таке маленьке взуття потрібно бути мініатюрною дівчиною – такою, як та дівчина, що була з Мізуто.
Ц-цей хлопець…! Не може бути! Він справді привів її додому?!
Не минуло і місяця, як почалася школа, а він привів її сюди. Мене ж він запросив до себе додому тільки через пів року, як ми почали зустрічатися…!
І тут я раптом дещо згадала. Згадала причину, чому той хлопець мене запрошував до себе. Я, стоячи біля входу, повела очима вгору по сходах, поки не зупинилася поглядом на другому поверсі. Ні… не може бути, так? Щоб прямо зараз вони…
Ні… ні-ні-ні. Н-не можливо! Не може бути! Щоб такий невдаха, як той хлопець міг зробити це так блискавично!
Але якщо… якщо він використав свою невдачу зі мною як навчальний матеріал і вирішив відмовитися від повільної стратегії та обрати тактику бліцкригу?
А якщо, коли я проходитиму повз його кімнату, голоси з підозрілими інтонаціями негайно стихнуть і буде лунати шум, ніби вони намагаються приховати те, що разом робили?
Н-ні! Ні, просте і чітке ні! Я навіть думати про це не хочу!
…Потрібно провести розслідування. Для початку слід зберегти зображення лоферів, однак при фотографуванні лунає гучний звук, тому я зняла коротке відео на смартфон.
Після цього я тихо зняла власне взуття, сховалася у пральні і зателефонувала Мізуто.
– …Так?
– Привіт.
– Чого тобі?
– Де ти зараз?
– Га? Вдома.
Я постаралася зосередитися на фоновому шумі, який міг долинати з боку Мізуто… але нічого підозрілого не почула.
– Я щойно згадала, що мені потрібно зробити одне доручення, але я зараз трохи зайнята. Можеш зробити його замість мене?
– Гм… – навіть думати не потрібно, він абсолютно точно не хотів мені допомагати. Його тон все розказав. Ц-це тому, що разом з ним дівчина? Чи тому, що йому не подобається, коли на нього перекидають доручення? – Можливо, і зроблю…
– Будь ласка.
– Будь ласка? – Я почула сміх на іншому боці. – Коли ти востаннє говорила мені «будь ласка»?
– Стулися. Просто зроби це, добре?
– Оскільки я збираюся виконувати твоє доручення, я б хотів, щоб ти трохи змінила інтонацію.
Що за гнилий до самого серця хлопець. Упевнена, що будь-яка дівчина, що хоче з ним зустрічатися, так само гнила до самого серця.
– То… що тобі потрібно?
– І що ж…
– Тобто «і що ж»?
Ой! Я не хотіла казати це вголос.
– Що ж… мені потрібен сомен! Сомен!
– Сомен? Це ж літня їжа?
– Що поганого в тому, щоб їсти сомен весною? Виробники сомену працюють не лише влітку. Вони працюють цілий рік!
Можливо.
– Гаразд, зрозумів. Ще щось?
Я навмання перерахувала назви кількох повсякденних речей і завершила розмову. Переводячи подих у пральні, я почула, як хтось іде до вхідних дверей. Далі вони відчинилися і зачинилися.
Добре-добре. Він пішов. Я деякий час прислухалася, щоб переконатися, що той хлопець не повернувся, після чого вийшла з пральні.
Тепер у кімнаті Мізуто мала залишитися тільки та дівчина! Зараз я піднімуся і поговорю з нею… Ні, я не планую її залякувати, типу «Смієш спокушати мого молодшого брата», а просто спокійно поясню їй, що не варто так бездумно іти до хлопця додому. Від моєї доброти повинна плакати вся країна.
Я піднялася сходами і поклала руку на ручку до кімнати Мізуто, однак перш ніж я встигла натиснути на неї, хтось відчинив двері зсередини.
– Га?
– Е?
За дверима я побачила знайоме обличчя. Це настільки мене приголомшило, що розум опустів. Га? Чому? Що відбувається?
– Чому… ти ту? – Мізуто поглянув на мене зі збентеженим виразом обличчя. – Я думав, що тобі потрібно допомогти, бо ти «трохи зайнята». Раз ти вже дома, то чому мене про це попросила?
– П-почекай… хвилинку… мені потрібно подумати…
Я розгублено озирнулася на сходи. Він же… мав піти, так? Я була впевнена, що цей хлопець спустився сходами і вийшов крізь вхідні двері… Але зараз Мізуто стояв прямо тут і з легкою підозрою дивився на мене. Але якщо він тут, то хто вийшов?
– А-а! – я кинулася вниз сходами, щоб поглянути на взуття біля вхідних дверей.
Нема… Мініатюрних жіночих лоферів нема! Вони щойно були тут!
– Що на тебе найшло? Якщо ти так мчатимеш сходами, то можеш впасти і померти.
– Ти дозволив їй втекти, так?!
Я схопила Мізуто, що повільно наблизився до мене, за комір.
– Воу! А-агов! Що з тобою?!
– Ти дозволив їй втекти! Щойно ти дозволив тій дівчині, що привів додому, вислизнути!
– Х-хаа…? Дівчині…?
Мізуто розгублено наморщив лоб.
Він підловив мене. Вдав, ніби це він іде, але насправді дозволив тій дівчині втекти! Невже якось зрозумів, що я повернулася додому?!
– Про що ти говориш? Я весь цей час був сам…
– Я бачила! Я бачила жіночі лофери на власні очі. Вони стояли прямо тут! Ось доказ.
Я сунула Мізуто свій смартфон.
– Добре, я зрозумів, що ти побачила щось. Але навіщо ти зняла відео? – сказав Мізуто і пересмикнув плечима (не показуй так відверто свою огиду!). Зморшки між його брів зробилися глибшими, коли він переглянув відео з лоферами. – Ти… зняла це сьогодні?
– Так, і вони іншого розміру, тож я не могла підробити це відео.
– І то правда. – Мізуто взувся і повернув ручку на вхідних дверях. – Двері не замкнені…
– Це тому, що приведена тобою дівчина втекла! Я знаю, що замикала двері…
– Перевір свою кімнату. – Мізуто з серйозним обличчям поглянув мені в очі. – Зараз же.
Сомен (яп. 素麺), сомйон (кор. 소면), чи суміан (спрощене китайське письмо: 素面, традиційне китайське письмо: 素麵) — дуже тонка локшина зроблена з пшеничного борошна, менше ніж 1,3 мм у діаметрі. В Китаї також називається ґуаміан (спрощене китайське письмо: 挂面, традиційне китайське письмо: 掛麵). Вона широко використовується у різних кухнях Східної Азії. Найпоширеніший приклад — японський сомен, локшина яку зазвичай подають холодною з соєвим соусом та соусом-дипом з дасі, подібно до локшини морі-соба (盛り蕎麦). Різниця між соменем та іншою тонкою японською локшиною, хіямуґі (冷 麦), полягає в тому, що хіямугі отримують за рахунок нарізання ножем, а сомен витончують розтягуючи тісто. Тісто розтягують за допомогою рослинної олії, а потім сушать на повітрі. Коли сомен подають теплим в супі (зазвичай взимку), японською його називають нюмен (煮 麺). Сомен зазвичай містить багато натрію. /Вікіпедія/
Всі перекладені розділи тут.
Список романів і мальописів, які перекладаю тут.
