Колишня дівчина чекає у мріях

6.2 Колишня дівчина чекає у мріях (Що я щойно зробила…?!)

– О, ні-і-і-і-і….

Я залізла під ковдру і прийняла позу ембріона, стиснувши голову.

Хочу померти.

Це так, ніби я знову непопулярна дівчина, що нічого так і не отримала…! Але вона давно зникла! Тепер я гарненька і супер популярна дівчина серед учнів першого року, яка самотньо стоїть на вершині!

Це він винен, що залишив свою спідню білизну так і розбудив моє минуле я. Дрімуче створіння, що благоговійно поклонялося гумці для стирання, ніби це реліквія якось культу!

Якщо той хлопець дізнається… Це серйозне порушення наших правил щодо поведінки братів і сестер – мене б негайно визнали винною, без будь-яких заперечень чи відмовок. Я мусила б стати молодшою сестрою того хлопця… А потім…

– Отже, моя молодша збочена сестричко, що краде спідню білизну старшого брата, скажи, що ти від мене хочеш?

– Я-я… не збоче…

– Га? То крадіжка спідньої білизни і зберігання гумки для стирання у скриньці не вважаються збоченими? Тоді це теж нормально!

– Н-ні…! Ірідо-кун…

– Для тебе – старший братик, збочена сестричко!

– С-старший братик!

Коли фантазія пішла у напрямку, який словами не описати, я скинула ковдру.

Я-якщо… якщо так триватиме, я з глузду з’їду! Я помру таємничим чином, залишивши по собі лише загадкову записку!

Я не можу більше чекати, коли той хлопець засне. Потрібно повернути їх прямо зараз! Я міцно схопила бридкі боксери і встала з ліжка. І саме в цей момент, я почула клацання дверей у сусідній кімнаті.

– …Га?

Уважно прислухавшись, я почула, як він спускається сходами. Дивлюся на годинник, дата вже змінилася. Що він в біса робить о такій пізній годині…? Невже це мій шанс…?

Якщо він зібрався піти до мінімаркету, то кращої можливості, ніж ця, не було. Хай там що, спочатку потрібно перевірити, що задумав той хлопець… Я запхала бридкі боксери до кишені піжами і тихенько вийшла в коридор.

Поглянувши вниз зі сходів, я побачила лише суцільну темряву схожу на глибоке нічне море. Цікаво, куди ж він подівся…

Крок за кроком я обережно спускалася сходами, боячись, що Мізуто щомиті з’явиться з густої темряви, від думки про це все тіло охопила сильна напруга. Якщо ми з ним зустрінемося, то я просто скажу, що йду в туалет. Придумавши відмазку, я ступила в коридор на першому поверсі.

У вітальні нікого. Світло у ванній вимкнено, проте я не чула, щоб вхідні двері відчинялися.

То… де він? Почувся тихий звук із пральні, я у паніці кинулася до вітальні. Затамувала подих і побачила, як у темряві з’явилася тінь Мізуто.

Я трохи нахилилася, визираючи з вітальні, і побачила, що той хлопець прямує до сходів, приглушуючи звуки кроків.

Наші батьки недавно одружилися, тому, можливо, він намагався не шуміти вночі… Або для цього є якась інша причина…

Постать Мізуто повільно зникла у темряві, що огорнула сходи. Не знаю, що він робив, але це мій шанс. Тепер, жодних сумнівів, він не зможе мене спіймати і засудити.

Я навшпиньки зайшла до пральні. Тут так темно, хоч око виколи, тож я увімкнула світло. Побачивши, що в яскраво освітленому просторі нікого нема, я полегшено зітхнула. Нарешті я можу скинути цей тягар зі своїх плечей…

Я заштовхала моє темне і соціально незграбне «я» в глибини свідомості, де і запечатала. Більше ніколи її не випущу. Поклявшись у цьому, я підійшла до кошика для білизни біля пральної машини.

– Га…?

У цю мить по спині пробігли мурашки лихого передчуття. З поваги до доньки-підлітка моя мама приготувала два кошики – один для чоловіків, а інший для жінок.

Мої очі приклеїлися до купи одягу в жіночому кошику, що нагадував вівтар якомусь лихому божеству. Те, що я побачила на вершині, підказало мені про масштаби чогось приголомшливого і страшного, про що я ніколи не хотіла знати.

На самісінькій вершині одягу лежав бюстгальтер.

Судячи з дизайну і розміру… це мій бюстгальтер.

– …

Коли я кладу свій одяг до кошика, то завжди стежу за тим, щоб спідня білизна була схована. Чому? Бо я не хочу, щоб той хлопець бачив мою спідню білизну.

Така сама ситуація і з тим хлопцем. Боксери, які я зараз тримаю в руках, були заховані між одягом. У цьому домі нема нікого, хто відкрито б демонстрував свою спідню білизну. Тоді… Чому мій бюстгальтер зараз ніби на показ лежить на купі одягу?

– …

Я мовчки кинула принесені боксери у кошик для чоловічого одягу. Вони плавно приземлилися на самому верху.

Я раптом дещо згадала.

Сьогодні, коли я зайшла по справі у пральню, той хлопець щойно вийшов із ванни. Він був уже вдягнутий, тож проблем не виникло, але коли я пригадала про це зараз, то в ту мить, коли я зайшла, його плечі смикнулися, він підстрибнув ніби від здивування. А потім тримав руки за спиною, наче щось приховуючи.

– …

Я вийшла з пральні, пройшла коридором, піднялася сходами, пролетіла коридором другого поверху і відчинила двері – не своєї кімнати. Двері у кімнату Мізуто.

– Ха…? Щ-що? Вриваєшся без стуку о такій пізній годині…

Мізуто повернувся до мене зі здивованим обличчям. Він був у вовняному кардигані, що на диво добре виглядав на його вузьких плечах. Однак в моїх грудях кружляли тисячі слів, які я хотіла кинути в це худе тіло.

– Ум! М-мхм!

Але… вони не могли вирватися з горла. 

Я так багато хочу сказати, але в мене ніби язик у вузол зав’язався, а обличчя стає дедалі червонішим.

– …У чому справа? Це ненормально, коли хтось вривається у чужу кімнату посеред ночі та без причини починає червоніти. Що ста…

– …кошик для одягу. – Нарешті я змогла вичавити кілька слів. – Перевір кошик для одягу, тоді зрозумієш.

– Е… – обличчя Мізуто набуло такого виразу, ніби відбувся кінець світу.

За цим приємно спостерігати, мабуть, він подумав, що його вчинки розкрито, але, на жаль, я не могла щиро цьому радіти.

Я відступаю вбік, Мізуто повільними кроками виходить з кімнати і спускається сходами. Не минає і тридцяти секунд, як він повертається з удвічі більшою швидкістю, ніж виходив.

– Е…! Т-ти…!

Обличчя Мізуто яскраво почервоніло, він намагався мені щось сказати, але нічого не виходило. Схоже, тепер він дещо зрозумів…

Поки я чекала, то трохи заспокоїлася і тому спокійно сказала:

– Проведемо сімейну зустріч.

 

Не бажаючи проводити розмову в чиїйсь кімнаті, ми обрали місцем для нічної зустрічі вітальню.

Мізуто сів на згині L-подібного дивана, а я вмостилася приблизно за три подушки від нього. Я б не змогла зберігати спокій, якби сиділа з ним поруч або обличчям до обличчя – тому таке розташування єдиний прийнятний варіант.

– …Спочатку вирішимо, хто говоритиме першим, а хто другим, – тихо говорю я, дивлячись на телевізор перед собою.

Ми не знаємо сплять наші батьки чи ні у спальні на першому поверсі, але в будь-якому випадку нам потрібно поводитися тихо. Тому перше й абсолютне правило цієї зустрічі: не підвищувати голос.

– …Гаразд. Як ми це зробимо?

– Зіграємо в «Камінь, ножиці, папір».

– Переможець говоритиме першим?

– Хіба не очевидно, що першим говоритиме той, хто програв?

– Що ж, досить справедливо… Тоді гаразд. Камінь, ножиці…

Після трьох нічиїх у четвертому раунді я програла. Це означало, що я мала говорити першою.

– У мене не було вибору!!

– Тихіше, дурепо!

Ой! Ми висунули голови в коридор, щоб подивитися, що відбувається у спальні батьків, але не схоже, що вони прокинулися. Я швидко повернулася на диван і продовжила виправдовуватися.

– У мене не було вибору… Це зробило моє темне я, що досі спало. Це не моя провина.

– Серйозно? Не можеш придумати краще виправдання?

– Моє темне, соціально незграбне «я» на мить вирвалося на свободу! Якби я була при здоровому глузді, то не підійшла б до твоєї спідньої білизни навіть за гроші!

– Твоє «минуле, соціально незграбне я», га? Ти говориш так, ніби та ти, що навчалася на другому році середньої школи, могла вкрасти мої боксери. Є причина, чому ти так це сформулювала?

– А… – Ойой! Невже… мені потрібно говорити про ганебне минуле, яка я так старанно намагалася запечатати…! – Т-треба і про це говорити…?

– Так. Жодних секретів. Розкриємо незручні таємниці одне одному.

– У-у-у-ух…! П-пообіцяй не бентежитися?

– Я вже достатньо збентежений. Далі вже нікуди.

– Гаразд. Ти пообіцяв…!

Я здалася і розповіла про всі дивні, майже ритуальні речі, що робила в минулому. Іншими словами, я розповіла про те, як зберігала всі речі, які він мені давав, починаючи з гумки для стирання і до монеток, у скриньці, ніби це якісь скарби.

Справжні тортури… Я так довго приховувала це ганебне минуле… і тепер розповідаю про це людині, від якої найбільше хотіла це приховати. Чи може зараз з’явитися якийсь злий бог і поховати все в темряві?

– …тому моя звичка колекціонувати спрацювала до того, як я встигла усвідомити щось. Розумієш?

Коли я подивилася туди, де сидів Мізуто, то він відвернувся від мене. Він прикривав рота рукою, а його плечі злегка тремтіли.

Ц-цей хлопець…!

– Т-ти обіцяв, що не будеш бентежитися, так?!

– Т-так… але…

Мізуто глянув на мене і швидко відвернувся.

А-а-арх…! Не знаю, як мені реагувати. Чи маю я від цього страждати? Соромитися? Злитися на нього? Мої емоції закружляли у вихорі і я заговорила, підсунувшись до Мізуто:

– Ц-це вже в минулому! Тепер все інакше!

– Т-так, я розумію. Розумію.

– Подивись сюди і скажи мені це прямо в лице!

– Ні, – швидка відмова.

Ти справді так сильно не хочеш бачити моє обличчя?! Ага, я зрозуміла. Ой, ну вже вибач, що я така моторошна дівчина! Тільки я збиралася надутися, як помітила, що вуха Мізуто трохи почервоніли. Ем…

– Ти… засоромився? – запитала я.

– Ні…

– Т-ти щасливий через це? Через те, що я збирала гумки і монетки…?

– Звичайно, ні. Хто буде щасливий через таке? Це надто дивно.

– Тоді подивися на мене!

– Ні! – Мізуто продовжує відвертатися.

Охох…! Моє обличчя стало гарячим!

Я почала обмахуватися рукою, щоб трохи охолонути. Потрібно бути уважною, щоб у цього хлопця не виникло хибного уявлення буцімто я до нього ще відчуваю якісь теплі почуття.

– У будь-якому випадку, – Мізуто заговорив так і не поглянувши на мене, – не можу повірити, що ти вирішила розповісти мені правду. Ти могла просто приховати все і скинути вину на мене.

---

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.