Колишня парочка іде до школи

3. Колишня парочка іде до школи (Сумував?)

Зараз я можу описати це лише як дурість юності, але в мене була так звана дівчина з другого до третього року середньої школи. Говорять, що у кожного є темне минуле, навіть у такого цинічного, але об’єктивного хлопця, як я, що полюбляє нігілістично розповідати про своє минуле, був період, коли я нічого не знав про цей світ.

Наприклад, візьмемо перший день другого семестру на другому році середньої школи. В той день я не виспався, причиною слугувала подія, яка нині віддавалася в мені глибоким жалем, і яка сильно збентежила тогочасного мене. Якщо занурюватися в деталі, то причину слід шукати в тому, що сталося напередодні.

Я отримав зізнання від Аяї Юме. Прочитавши любовного листа, який вона мені дала, я прямо на місці дав їй свою відповідь. Хоча, можливо, краще сказати, що на превеликий жаль нинішнього мого я, тогочасний я дав їй відповідь негайно. В той день у мене офіційно з’явилася дівчина.

Перша дівчина в моєму житті.

Тому можна сказати, що моя реакція тієї ночі була абсолютно природною. Неважливо у якому захваті я був, чи яким схвильованим, чи що я катався на ліжку поки не зійшло сонце, – в цьому не було нічого дивного. Це абсолютно нормальна реакція. Я не витав у хмарах, а просто забув поспати. Мій дорогоцінний час на сон забрали звичайні фізіологічні і природні явища.

Хай там що, це перший ранок, коли в мене була дівчина. Крім того, це був перший ранок другого семестру другого року середньої школи, який бував лише раз у житті.

Я швидко зібрався і вийшов з дому.

Я квапився не через те, що спізнюватися на церемонію відкриття погано, а тому, що мав з деким зустрітися.

На розвилці шкільної дороги, це місце пізніше стане тим, де ми вперше поцілуємося, чекала мініатюрна дівчинка з кісками, сумку вона тримала перед собою і закривала нею коліна.

Аяї Юме. Моя дівчина.

– Ви-вибач, я проспав…!

– В-все добре, ще є час….

Тоді Аяї не вміла добре висловлювати свої думки. Навіть коли вона говорила зі мною, то трохи заїкалася. Я відчував лють лише від думки про те, як це обернулося на теперішній потік лихослів’я з її вуст, але поки що забудемо про це.

Аяї поглянула на моє обличчя і ледь помітно усміхнулася:

– Ти… не спав минулої ночі?

– Е, ну… так, типу того…

– О, ясно… – Граючись зі своїм довгим чубчиком, Аяї відвела очі, її щоки почервоніла, і вона прошепотіла так тихо, що її слова могло здути вітром: – Я… я теж… не змогла заснути минулої ночі…

Я був дуже дурним у той час, ці слова мене приголомшили. Моє серце тоді мало не вискочило з грудей, язик заціпенів і рухався повільніше у п’ять разів, ніж в Аяї. Тодішній я нагадував робота, якого забули змастити.

Ми пліч-о-пліч ішли до школи, розмовляючи одне з одним, наша розмова була наповнена «ммм» і «умм». Ми йшли за півкроку одне до одного. Тильна сторона долоні тремтіла від кожного кроку, але я не наважувався торкнутися Аяї. 

Ми стали парочкою, отже, тепер ми можемо триматися за руки? Це сталося тільки вчора, можливо, сьогодні надто рано для такого?

Що ж, це те про що думав тодішній я. Але триматися за руки було для того дурнуватого незайманця надто рано, він так глибоко запам’ятав той факт, що в той день торкався її руки лише пучками пальців.

Ми не встигли помітити, як пройшли всю дорогу; до школи залишилося якихось 50 метрів. Я побачив інших учнів, що поспішали до школи і зрозумів, що наш час закінчився. Тодішній я сумував через швидше закінчення прогулянки з Аяї, але нинішній я лише б засміявся: ха-ха-ха сподіваюся, твоє життя також закінчиться!

– Зу… зупинимося тут…

– Га?

– Со-соромно разом з тобою іти до класу…

В момент, коли Аяї сказала це тихим голосом, а я подумав, що вона мила, моя удача вичерпалася. Саме тоді ми вирішили нікому не розповідати, що зустрічаємося. Якби тоді ми сміливо зайшли до класу, якби зробили голосне оголошення, що почали зустрічатися, я, можливо, міг би уникнути загострення власницьких бажань, а Аяї, можливо, не змогла б висувати  мені абсурдні звинувачення. Можливо, ми б не розійшлися.

Однак це лише запізнілі думки.

Ми не Йошіяма Казуко і Субару Нацукі, тому не можемо повернути час назад і змінити все. Єдине, що тепер ми можемо зробити, це зіграти в уявну гру «а якби?», уявляючи, як могли б розгортатися події.

Власне, в неї можна і зіграти.

Що було, якби ми з Аяї разом пішли до школи і зайшли до класу?

…Ніколи не думав, що колись настане день, в який станеться саме така ситуація.

◆

Найжахливіший період мого життя, весняні канікули перед вступом до старшої школи, нарешті завершився. Я хотів тішитися цим фактом, але переді мною виросла нова величезна проблема.

– …

– …

Я побачив свою зведену сестру, Ірідо Юме, що вийшла з ванної кімнати, ми завмерли, мовчки дивлячись одне на одного. Те, що проклало зморшки між нашими бровами, це шкільна форма, яку ми обоє одягнули. Темно-синій колір піджака, стриманий дизайн, який справляв серйозне враження. Червоні краватки зі смугами – доказ того, що ми першокурсники.

Ми з Юме одягнені в однакову шкільну форму.

Це точно якийсь бог трагедії розставив нам пастку, одразу після першої пастки, коли ми з цією дівчиною почали зустрічатися.

Минулого року, десь восени, коли я почав готуватися до вступних іспитів у старшу школу, наші з Юме стосунки були досить напруженими. Ясна річ, що ми навіть не говорили одне з одним про школу, в яку планували піти далі. Тож, щоб уникнути можливості потрапити з нею до одної старшої школи, я вирішив піти у приватну школу, в яку не вступав жоден учень з нашої середньої школи.

Батьку було б важко платити одному за моє навчання, але якби я отримав високі оцінки на вступному іспиті, то міг би отримати стипендію, і тоді б це не було проблемою. Я чув, що ця дівчина живе лише з матір’ю, тож вона в одному човні зі мною, однак я думав, що навіть якщо вона захоче вступити до цієї школи, вона не отримає високих оцінок на вступному іспиті.

Загалом все склалося чудово і я отримав стипендію.

І Юме також.

…Правильно, ця дівчина думала так само, як і я. Не бажаючи навчатися в тій же школі, що і я, вона вибрала старшу школу, до якої, на її думку, я не зможу вступити, і присвятила всю себе підготовці до вступного іспиту. У результаті випускники нашої середньої школи отримали не одне, а два з небагатьох місць стипендіатів у цій старшій школі.

Тільки уявіть, що ми відчували, коли нас двох викликали в учительську і похвалили «Ви двоє – гордість нашої школи!». Це було дуже гнітюче відчуття. Це шокувало нас набагато більше, ніж якби ми провалилися. Однак у нас не було іншого вибору, як чемно усміхатися.

У світі багато пар, які навчаються, бо хочуть бути разом в одній школі, але ми, мабуть, були єдиними, хто старанно навчався, щоб не ходити в одну і ту саму школу. А в результаті ми вступили до однієї школи. Який шанс, що подібне могло статися? Мабуть, один до мільярда.

Чергова пастка від бога.

…Ні, це наша провина, ми мали розпитати одне одного про подальші плани. Тож у результаті ми отримали це, ситуацію, коли ми обоє носимо одну й ту саму форму.

– …Ця форма тобі не личить. – Сказала Юме крижаним голосом, дивлячись на мене темними очима.

– Ти себе в дзеркало бачила? Плісирована сукня погано на тобі виглядає. – Відповідаю не менш холодним голосом, похмуро зиркаючи на неї.

– До шкільної форми зазвичай входить плісирована спідниця.

– Неправильно сказав. Ти не виглядаєш як старшокласниця в ній.

– Невже? А ти не виглядаєш як людина.

– Ти не підходиш для Землі!

– А ти не підходиш для Сонячної системи!

– А ти не підходиш для Чумацького Шляху…!

Наша суперечка, яка зачепила поняття простору і тривимірності, була перервана жінкою, що вийшла з вітальні.

– О! Ви двоє чудово виглядаєте у цій формі! – це моя мачуха Юні-сан. Вона, у надзвичайно жвавому настрої, змусила нас стати одне біля одного, радісно киваючи своїм молодим обличчям. – Шкільна форма різних навчальних закладів дійсно відрізняється. Ви двоє просто неймовірні! Вступити у старшу школу з таким суворим відбором! Як і очікувалося від наших дітей!

…Була причина, чому ми ніколи не говорили одне одному піти в іншу старшу школу, попри те, що всіляко насміхалися, коли бачили одне одного у шкільній формі.

Наші батьки були дуже раді, що ми склали іспит.

Ми з Юме маємо схожу сімейну ситуацію, тому чудово розуміємо, що не можна порушувати їхню радість.

– О так, нумо фотографуватися! Ну ж бо, ви двоє, станьте ближче!

Ви жартуєте? Я багато чого хочу сказати, але коли справа доходить до щасливого обличчя Юні-сан, яка тримала смартфон, це не мені, її пасинку, щось говорити. Але, здається, Юме, її біологічна донька, думала схожим чином.

Ми стали поряд, розправили плечі та посміхнулися, коли нас фотографували. Моє вміння фальшиво посміхатися стало набагато кращим. Людина до всього звикає.

– Хе-хе-хе, ви двоє виглядаєте, як парочка.

Моє серце шалено забилося. Її слова заскочили мене зненацька. Який вираз на моєму обличчі…?

– Мамо, про що ти говориш? Ми ж тільки познайомилися, так? – каже Юме, штовхаючи мене ногою в литку.

Невже на моєму обличчі щось видно?

– Але тільки гляньте. Ти, Юме, схожа на мене, а Мізуто-кун схожий на Міне-куна, чи не так? Мабуть, ми виглядали точно так, як ви двоє, коли були старшокласниками…

– Не використовуй нас, щоб поговорити про ваше любовне життя. І я не думаю, що я дуже на тебе схожа, мамо.

– Хе-хе, вибач, вибач.

Міне-кун це мій батько. Його повне ім’я: Ірідо Мінеакі.

– Ви не проти першими сісти в авто? Ми закінчимо справи і негайно до вас приєднаємося. – Сказала Юні-сан і повернулася до вітальні.

Сьогодні церемонія вступу. До школи прийдемо не лише ми, першокурсники, але і наші опікуни, тобто мій батько і Юні-сан. Ми обоє розуміли, що це означає.

– Хаа…

– Не зітхай, а то це змусить зітхати і мене.

– А як тут не зітхати? Якби ми не були зведеним братом і сестрою, то раз нас прийняли до одної школи, ми могли б прикинутися, що не знаємо одне одного…

Ніхто у цій старшій школі нас не знає. Однак у нас не вийде прикинутися незнайомцями. Нас привезуть на одній машині, наші батьки будуть поряд, у такій ситуації це неможливо зробити.

 

– Гаразд, побачимося пізніше!

– Мізуто, заведи друзів, добре?

Прибувши до школи і заверши всі відповідні ритуали, такі як фотографування перед воротами школи, ми розділилися з батьками. Потрібно зайти до класу, щоб зустрітися зі своїми однокласниками і класним керівником.

Нам заздалегідь оголосили про клас, ясна річ, ми з Юме опинилися в одному класі (1-7). Схоже, класи формували, враховуючи оцінки зі вступного іспиту, а сімейну ситуацію взагалі не брали до уваги. Я навіть зітхнути через це не можу.

Коли батьки пішли, Юме потягнулася, видаючи звук «уум», а потім сказала:

– Книжковий хробак.

– Детективна маніячка.

– Кволий паросток квасолі.

– Горошина.

– Що?! Я вже виросла!

– Для мене ти завжди будеш горошиною.

Ми вивільняли напругу, яку накопичили за весь цей час. Це необхідно робити час від часу, інакше вибуху не уникнути.

Ми зайшли до школи і попрямували до класу 1-7.

– То що ми будемо робити?

– Щодо чого?

– Зайдемо до класу разом?

– У нас одне прізвище, тож краще розкрити це одразу. Сміливо зайдемо разом.

– Не можу повірити, що ти та сама людина, якій було соромно разом зі мною зайти до класу.

– Ти щось сказав?

– Нічого.

Її правда, немає сенсу це приховувати. Тож коли ми підійшли до класу 1-7, то сміливо зайшли всередину разом. Ми привернули увагу, в класі вже зібралося близько 20 учнів, які прагнули знайти нових друзів, а не займатися навчаннями.

Судячи з листочка, наклеєного на дошці, моє місце було спереду біля вікна. У нас з Юме прізвище «Ірідо», тому ми неминуче сидітимемо одне біля одного. В мене в імені «мі», тому я сидітиму спереду, тоді як Юме з її «ю» сидітиме позаду… У мене погане передчуття через те, що вона сидітиме позаду, але поки що я сідаю так, як вказано на листочку.

Бамц!

– Ух!

Ззаду стілець вдарили ногою. Я цього й очікував! Обертаюся і зиркаю на лиходійку, що прикидається буцімто дивиться у вікно. Ця дівчина…

Ймовірно, пройде десь місяць, перш ніж я зможу змінити своє місце, а до того часу мені доведеться сидіти на уроках з цією дівчиною за спиною. От біда, потрібно негайно щось придумати…

Однокласники здалеку спостерігали за нами.

– Це справді час для того, щоб ти била мій стілець?

– Про що ти говориш?

– Ти повинна зробити все можливе, щоб завести нових друзів, так би мовити, провести свій дебют старшокласниці.

– Який ще дебют старшокласниці?

Коли ми навчалися в середній школі вона справляла просте враження, але зараз вона виглядала абсолютно інакше. Вона виросла, змінилася ззовні й усередині. Іншими словами вона й Аяї Юме, що дала мені любовного листа наприкінці літніх канікул у середній школі, зовсім різні люди.

Зараз вона вступила у старшу школу, де немає жодних знайомих, окрім мене. Якщо це не дебют для старшокласниці, то я навіть не знаю, як це назвати.

– Не хвилюйся про це, Мізуто-кун. – Сказала Юме з диявольською посмішкою. – У мене є для цього ідеальний інструмент.

 

– Ірідо-сан, до якої середньої школи ти ходила?

– Звичайна середня школа, нічого особливого. – Відповіла Юме.

– А які в тебе захоплення?!

– Читання, вибачте, нічого особливого.

– У тебе був найвищий бал на вступному іспиті, так?! Скільки часу ти проводиш за навчанням?

– Хотіла б я сказати, що не витрачаю на це багато часу, але я витрачаю на навчання кожну вільну хвилину, коли не сплю і не займаюся чимось іншим. Я досі не можу позбутися від почуття свободи після такого старанного періоду навчання.

За моєю спиною лунає сміх.

…У перший день навчання Ірідо Юме піднялася на вершину ієрархії нашого класу.

Після завершення вступної церемонії ми повернулися до класу і просто провели звичайне знайомство, після чого однокласники, які до цього часу трималися на відстані, злетілися до неї, як мухи на мед.

Так, Юме використала свій ідеальний інструмент на вступній церемонії. Ця дівчина була представником першокурсників. Іншими словами, вона мала твердий доказ того, що є найкращою студенткою першого року, а це важливий фактор для старшої школи. Ірідо Юме не належить до нижчого класу, якому потрібно бігати, щоб знайти друзів. 

Однак те, що вона стала об’єктом захоплення, мене не хвилювало.

Але якого біса…! Чому в цієї дівчини оцінки кращі, ніж мої?! Прокляття!

Її титул «представник першокурсників» виявився настільки яскравим, що повністю затьмарив те, що у нас з нею одне прізвище. Але це мені на руку.

Я піднявся з місця до того, як мене мала виштовхати група, що розросталася навколо її столу. Вступна церемонія і знайомство закінчилися, мені більше не потрібно залишатися у школі. Покажуся на очі нашим батькам і швидко піду додому. Так мені не доведеться іти разом з цією дівчиною. Все-таки ми не парочка чи щось таке.

– …

Виникло таке відчуття, ніби Юме глянула на мене, але, мабуть, мені здалося.

Гм. Що ж, схоже, ти завела купу друзів. Я за тебе радий.

 

Поки я читав книгу в кімнаті, настав вечір. Відчувши спрагу, я захотів чогось випити, тому вирішив спуститися вниз. Відчинилися вхідні двері.

– Я вдома. – А ось і Юме власною персоною.

Наші батьки вже повернулися – минуло кілька годин, як церемонія вступу закінчилася. За словами батьків, Юме пішла з однокласниками гуляти, і ось тепер вона теж прийшла.

Складно уявити, що раніше вона була тою людиною, що не могла знайти собі напарника на уроці фізкультури. Її дебют пройшов успішно.

Юме мовчки йде коридором, але коли ми проходимо повз, вона гордо посміхається:

– Сумував?

– …Ха?

Я хмурюся, а вона сміється.

– Вибачай, у мене нема часу, щоб приділяти тобі увагу.

– Твоє діло. Будь ласка, не соромся витрачати свій час, щоб відповідати на повідомлення, від яких роздуватиметься Line.

– Так і зроблю, – тихо відповіла Юме і піднялася сходами.

Ото вже. Чому ти пишаєшся через щось таке? І з якого біса я повинен почуватися самотнім?

 

Наступного ранку відбувалося дещо дивне.

– Ірідо, до якої середньої школи ти ходив?

– …ем, до звичайної державної школи.

– Які в тебе захоплення? Граєш в ігри?

– Ігри? Та не дуже…

– Як пройшов твій вступний іспит? Ти ж брат Ірідо-сан, упевнений, для тебе це було легко, так?

– Я думаю, що впорався досить добре…

Якого? Чому навколо мене зібралося стільки людей? Це дуже дивне явище. Коли я вранці, як і завжди, прийшов до школи, сталося ось це. Ба більше, всі знали, що ми з Юме зведені брат і сестра. Вона що, пліткувала на вчорашній прогулянці?!

Це, мабуть, вперше, коли мене оточила така кількість людей, від того часу, коли мама народила мене. До того ж цього разу людей навколо набагато більше, ніж медсестер і лікарів, що тоді були навколо моєї матері.

У мене паморочилася голова від запитань, які вони постійно ставляли. Та дівчина, як вона змогла впоратися з цим допитом? Вона що, якась тренована шпигунка?

І якраз, коли я збирався померти, до класу зайшла в Юме, що вирішила прийти до школи в інший час, ніж я. Обмінюючись привітаннями з дівчатами, вона подивилася на мене в оточені групи старшокласників і підняла брову. 

Вона підійшла до свого місця позаду мене, поклала сумку на стіл, сіла і…

Бамц!

Штовхнула мій стілець. Чому?

Вона вирішила зробити мене своїм об’єктом для штовхання?

 

Мабуть, тому, що це була підготовча старша школа, розігріву не було, перший навчальний день був забитий. У нас, як це буває в інших школах, не була ознайомчих уроків, у розкладі стояло цілих шість звичайних уроків. Але це справжнісінький рай у порівнянні з пекельним бомбардуванням запитаннями. Уроки – найкращі.

Щойно настала обідня перерва, я вислизнув з класу і втік.

Коли почався урок, я дізнався, що більша частина людей, які ставили мені запитання, були з інших класів, тож їм знадобиться деякий час, щоб знову зібратися. Це ідеальне вікно можливостей, яким я і скористався.

Я закрився в окремій туалетній кабінці, чекаючи, поки ситуація вгамується. Вбиральня у західному стилі була чистішою і комфортнішою, ніж я очікував. Приватні школи найкращі.

А якщо серйозно, чому це я раптом став таким популярним? Я ж не у трендах твітера, щоб про це говорили на кожному кутку. То звідки такий спалах популярності? Єдине про що я міг подумати, так це факт, що я зведений брат Ірідо Юме.

– Агов, ідеш обідати?

– Звичайно. Я хочу бути ближче до неї.

Раптом я почув голоси ззовні кабінки. Хо, а я думав, що лише дівчата пліткують у вбиральні. Схоже, це не так.

– О, та дівчина, вона така мила. Вона отримала найкращі оцінки з вступного іспиту. Вона просто ідеальна, еге?

– Саме так. Коли я побачив ту фотографію в Line, то закохався з першого погляду.

Хвилиночку, отримала найкращі оцінки з вступного іспиту? Вони про ту дівчину? Кажуть, що вона мила… Схоже, їм слід перевірити зір.

– Тому ти намагаєшся зблизитися з її молодшим братом? Просто підійди до неї.

– Я не хочу діяти їй на нерви. Але якщо я використаю для цього її брата, то все буде набагато легше, еге ж?

…Хаа?

– Упевнений, що є багато тих, хто думає так само.

– Але її молодший брат досить похмурий, еге? Здається, з ним буде непросто поладнати.

– Можливо, ти просто його дратуєш?

– Хе, ти такий же. Ха-ха-ха-ха!

Ага, таємниця розгадана. Іншими словами, я просто сходинка, щоб наблизитися до Юме з їхніми нечистими намірами. Он воно як, що ж, я зрозумів.

Я вийшов з кабінки.

– Увах!?

– Налякав…!

Не звертаючи уваги на двох хлопців, виходжу із чоловічої вбиральні.

– Е? Чекай, щойно…

– От…

Коли я йшов коридором, навколо мене досить швидко зібралася групка хлопців. Хоча точніше буде сказати, спробували прилипнути. Вони активно намагалися поговорити зі мною, але я незацікавлено відповідав, не надто задумуючись над відповідями. Якби вони хотіли поспілкуватися зі мною зі щирим наміром стати моїми друзями, то я б поставився до розмов серйозніше. Але оскільки це було не так, то нема потреби більше тікати і ховатися.

 

Пізніше ввечері цього дня, коли я закінчив вечеряти і мив посуд на кухні, Юме, яка, схоже, теж закінчила їсти, і собі стала біля раковини. Якийсь час єдиним звуком, що лунав, був шум води, але потім Юме тихо сказала:

– Хіба ти не сердишся?

– Щодо чого?

Юме хмуриться, коли чує мою відповідь.

– Ти знаєш про що я.

– Ти про тих людей, що скупчуються навколо мене?

– Так.

Як і очікувалося, дівчата швидко отримували інформацію.

– Вони… вважають тебе за дурня.

– Гадаю, що так і є.

– Їм не вистачає сміливості заговорити зі мною прямо, і вони використовують тебе, думаючи, що ти тихий хлопець, але коли все йде не так, як їм хочеться, то вони починають вигадувати про тебе дурниці… Мені це не подобається.

– Мені байдуже, як ти почуваєшся. Немає значення, що вони роблять, поки ти з ними не зустрічаєшся. Це ситуація з високим ризиком і низьким прибутком. Ти достатньо розумна, щоб знати, що воно того не варте.

– Але тоді ти… – Юме починає різким тоном, але різко обриває себе.

Вона припинила мити посуд. Я теж зупинився. Вода з-під крана продовжує текти.

Тихо питаю:

– Я що?

Юме трохи помовчала, але невдовзі знову почала губкою терти посуд:

– Забудь…

На третій день після того, як ми з Юме стали старшокласниками, і на другий день після домовленості, що будемо ходити до школи в різний час, наша угода була порушена, протривавши всього один день.

– Сьогодні підемо разом до школи, Мізуто-кун?

Надто награно. Щойно почув її лагідний голос, то негайно про це подумав. Однак я не можу бути грубим, коли поряд з нами снідають батьки.

– Ви так добре ладнаєте!

– Ха-ха-ха. Мізуто, сподіваюся вона навчить тебе, як потрібно поводитися з дівчатами.

Юме широко усміхнулася на їхні слова. Очевидно, що вона спитала мене про це на очах у батьків, знаючи, що я не зможу відмовитися. На біса ти це зробила? В моїх очах відображалася підозра, але на губах бездоганна посмішка.

Ось так ми разом вийшли з дому. Поки ми йшли до школи, я постійно поглядав на Юме напруженим поглядом, але її обличчя спокійне. Про що вона взагалі думає…?

З якимось дивним відчуттям, я разом з нею наближався до шкільних воріт, до яких залишилося десь 50 метрів. Учнів навколо школи ставало все більше і більше.

…Раніше на такій відстані ми розділялися і йшли окремо.

Я не знав, що вона планувала, коли сьогодні попросила піти разом до школи, але ця дівчина точно не хотіла разом зі мною іти до класу. Прямо зараз вона…

Мої думки раптом завмерли. Чому? Ось що я хотів спитати. Чому ця дівчина… вона щойно взяла мене за руку?!

– Га? Що ти…?

– Тихо, – пошепки сказала Юме, йдучи зі мною під руку.

В мене не було іншого вибору, як дозволити їй це зробити. Я ловив на нас погляди. Воно і не дивно. Представниця першокурсників, про яку тільки і розмов, уранці йде до школи під ручку з хлопцем!

П-про що в біса думає ця дівчина?! Не пригадую, щоб вона поводилася так хоробро, коли ми зустрічалися!

На мій жах, ми з Юме пройшли крізь шкільні ворота під ручку. У приміщенні буде ще більше учнів, але навіть якщо це не ми, то будь-який хлопець і дівчина, які йдуть під ручку, виділятимуться!

– О, привіт, Мізуто-кун!

– Нумо сьогодні… га?

Як і вчора, хлопці, що хотіли використати мене як сходинку, щоб наблизитися до об’єкта захоплення, зібралися до купи – і завмерли. Не дивно. Тому що людина, до якої вони намагалися наблизитися, використавши мене, зараз знаходилася дуже близько до мене.

До речі, щодо цього, Юме сильно стискала мою руку, ще ближче притискаючись до мене, тому моя рука торкалася… О, вони такі м’які! Прокляття! Ти справді виросла, горошино!

– Перепрошую, – Юме яскраво усміхнулася, від чого я відчув легке запаморочення. Хлопці навколо нас стояли абсолютно приголомшеними. – Як бачите, я зараз розмовляю з Мізуто. Чи не могли б ви, будь ласка, нам не заважати?

Хлопці дивилися на нас з відкритими ротами, показуючи пальцями то на мене, то на Юме.

– Ірідо-сан…?

– Ц-це ж…

– Ви ж двоє… брат і сестра, правда?

– Так. – У цю мить посмішка Юме стала ще яскравішою. – Перепрошую, але в мене комплекс брата.

Я завмер. Хлопці навколо нас заціпеніли. Всі інші почали метушитися.

– Такі справи, бувайте. – Гостро говорить вона хлопцям навколо нас і тягне мене за собою.

Я оговтався тільки після того, як ми зайшли до будівлі школи, де вона відпустила мою руку.

– А-агов… ти ж усвідомлюєш, що щойно зробилося дещо дивне, чи не так?!

– У чому справа? Тепер вони до тебе не підходитимуть.

– Та справа не в цьому!!

Ти щойно сказала всім хлопцям, які запали на тебе, що тебе цікавить лише зведений брат!

– Все добре, я поясню ситуацію друзям.

– Та суть в тому, що це може сильно вплинути на твою репутацію…!

– Ми, зрештою, сім’я… – шепоче Юме, відводячи погляд. – Я терпіти не можу, коли когось з моєї сім’ї мають за дурня, оце і все. Більше нічого.

…Серйозно? А-а, прокляття. Коли вона так говорить, я не міг перевести все на жарт. Дещо вагаючись, я максимально чесно висловив свої почуття.

– …Щиро дякую за допомогу.

На ці слова Юме лише злегка поворухнула плечима. Це не та реакція, яку ти хочеш отримати від людини, якій подякував.

– Що таке? Я чесно і прямо тобі подякував.

– …це нормальна реакція! – Юме повністю відвернулася і сама попрямувала до класу… але раптом зупинилися, обернулася і поглянула на мою руку. – Щодо…

– Хах?

– Те що…. Коли ми йшли під руку… Просто зітри з пам’яті той момент, коли я притискалася до тебе!

– Ем… – я інстинктивно торкнувся до руки в тому місці, де вона притискалася грудьми.

– …Ум! – за секунду обличчя Юме стало яскраво-червоним, і вона прикрила груди руками.

Га? Що?

– … ти, збоченець! – сказала Юме безпідставну образу, а потім втекла.

Якого біса? Що з нею раптом сталося? Я потер руку без видимої причини, абсолютно розгублений. Хм?

– Непрямий дотик?

Та я навіть про це не думав.

◆

Після бурхливо ранку і спокійних ранкових уроків настала обідня перерва і до мене підійшов хлопець.

– Привіт, Ірідо Мізуто-кун. Пообідаємо разом?

Я підняв голову, роздратовано думаючи про те, що невже знайшовся хоробрий хлопець, якого не прибило до землі оголошення Юме про комплекс брата.

До мене звернувся хлопець, який справляв грайливе враження. У приватній старшій школі, до якої складно потрапити, був хлопець зі світлим волоссям і хімічною завивкою, високий і з такою фігурою, ніби він грав у баскетбол. Його тонка і багатозначна посмішка дещо дратувала, але в ній плавно змішувалася грайливість і серйозність. Якщо коротко, упевнений, що цей хлопець був дуже популярним.

Не можу пригадати, чи бачив його серед хлопців, що вчора збивалися в юрбу навколо мене, але я точно вже десь його бачив, тож, певно, він однокласник. Хай там що, моя відповідь незмінна.

– Вибач, але я мушу сказати дві речі на твоє питання.

– Готовий їх почути.

– Перше, я вже обідав.

– О, це сумно.

– Друге, я ніколи не дозволю такому легковажному хлопцю, як ти, наблизитися до Юме.

Почувши мою відповідь, грайливий хлопець чомусь неприємно посміхнувся. Що таке…?    

– У мене теж є для тебе дві речі. Зараз я тобі скажу дещо цікаве.

– …?

– Перше, я заговорив з тобою не тому, що хочу познайомитися з Ірідо-сан.

– …?!

– Друге, гадаю, вона почула те, що ти щойно сказав.

Хлопець з хімічною завивкою показав пальцем убік. Там стояла Юме, яка щойно повернулася з обіду.

…так, я задумався над словами, які щойно випалив. «Я ніколи не дозволю такому легковажному хлопцю, як ти, наблизитися до Юме». Та це прозвучало так, ніби я її хлопець!!

Мені б хотілося думати, що обличчя Юме злегка почервоніло через освітлення, однак складно було не помітити, що її очі бігали туди-сюди.

Раптом вона повернулася до ностальгічної поведінки та неприродно рухаючись, сіла позаду мене. І далі…

Бам! Бам! Бам!

Вона штовхнула мій стілець. І ще раз, і ще раз.

– Пха-ха-ха-ха-ха!!! – легковажний на вид хлопець, імені якого я досі не знав, чомусь розреготався. О, справді, це так смішно, що я зазнаю насильства з боку зведеної сестри. – О так, ха-ха-ха! Як я собі і думав. Мій ніс мене не підвів!

– Га? Ніс?

– А, ні, не звертай уваги. – Він витер сльози, що виступили в куточках очей від надмірного сміху, і протягнув мені руку. – Я – Каванамі Коґуре. Я перший, хто підійшов до тебе, щоб стати другом.

– Щиро кажучи, звучить підозріло…

– Не кажи так, бро!

– Не пригадую, щоб ми з тобою браталися.

– Що? Я думав, ти одразу стаєш бро з незнайомцями.

– Боюся, це не моя сильна сторона.

– Якщо так, нумо дружити. Радий знайомству! – хлопець, який представився Каванамі Коґуре, міцно схопив мене за руку. Здається, я подружився з дуже настирливим хлопцем. – Отже, мій любий друже…

– О, ми вже перейшли до «любого друга»?

– Щоб відзначити початок нашої дружби, я хочу розповісти тобі дещо цікаве.

– Цікаве?

Ой-єй, Каванамі знову неприємно посміхався.

– Якщо ти зараз обернешся, то побачиш дещо гарне.  

Позаду? Як мені сказали, я обернувся.

– …

Позаду дулася Юме. Вона злегка стискала губи і ніби як дивилася кудись далеко крізь вікно.

…Ха? За одну мить мій блискучий розум підшукав слова, які потрібно сказати тут і зараз.

– Сумувала, броконнице?

Бамц. Вона знову стукнула по моєму стільці.

Це був найсильніший удар за весь цей час.

-------

Йошіяма Казуко – головна героїня роману  «Toki Wo Kakeru Shojo» також відома як Йошікава Томоко, тітка Макото Конно.

Субару Нацукі – головний герой серії легких романів «Re:Zero – почати життя в іншому світі».

Line (стилізовано як LINE) є безкоштовним застосунком для миттєвого обміну повідомленнями. Використовується на таких електронних пристроях, як смартфони, планшети та ПК. Користувачі Line мають змогу обмінюватися текстами, зображеннями, відео та аудіо, та мати безоплатні VoIP розмови та відео конференції. Послуга оперується компанією Line Corporation, японським підрозділом південнокорейського пошукового інтернет гіганту Naver Corporation. (Вікіпедія)

Брокон (броконниця) – те саме, що комплекс брата або братський комплекс. Поняття, яке зазвичай пов’язують з дівчатами, що дуже люблять своїх братів, у певному сенсі одержимість, але без романтичних почуттів. UrbanDictionary, UrbanDictionary

Сіскон (сісконник) – те саме, що комплекс сестри або сестринський комплекс. Поняття, яке зазвичай пов’язують з хлопцями, що дуже люблять своїх сестер, у певному сенсі одержимість, але без романтичних почуттів. UrbanDictionary, Wikipedia

Всі перекладені розділи тут.

Список романів і мальописів, які перекладаю тут.