Я витратив на їжу приблизно чотири срібних, і якщо так піде далі — я збанкрутую.
В таверні, я замовляв різні страви, і мій голод здавався безмежним. Але все ж таки він дав про себе знати, коли мене знудило їжею та якоюсь темно-фіолетовою рідиною.
Дворф сказав, що це вплив крові на мій організм і можливий приріст... чогось. Я думав, це буде сила або швидкість, а не ненажерливість. Я заплатив за незручності.
Орендувавши кімнату, я ліг спати. Біль був не лише в голові — скоріше у всьому тілі. Випивши зілля, я відчув сильну сонливість, і щоб не заснути за столом, як якийсь п’яниця, я піднявся до кімнати. Сонливість наростала, і коли я заходив до кімнати, то вже мав заплющені очі.
Не знаю, скільки я спав, але прокинувся від того, що голоси внизу були дуже гучними — ніби я спав посеред залу. Я взяв подушку, прикрив голову, і через кілька хвилин усе стихло.
Підвівшись із ліжка, я сперся на коліна, вдихнув носом і, закривши очі, став терти їх.
Спустившись вниз, я замовив їжу. Очікував, що знову закидатиму її в себе, як у піч, але з’ївши свою норму, відчув ситість.
Сидячи навпроти інформаційного стенду, я переглядав оголошення, але нічого нового не побачив. Праворуч був стенд із новинами: народження нового принца, плани виклику героїв, боротьба з піратством у морі.
Виклик героїв — це коли сотні людей виривають зі звичного життя й переносять сюди. І хоча мені часом здається, що я міг би бути героєм, на мені немає жодного сліду благословення. Я проста людина, що з’явилася в цьому фентезійному світі, як сніг на голову.
Олаф: Є хто вдома?
Дворф: Є, заходь. Як виспався?
Потягнувшись руками в сторони, я вигнув груди вперед, і на моєму обличчі з’явилася усмішка.
Дворф: Тебе не було три дні. Було щось дивне або незвичне?
Олаф: Ну, я наївся на чотири срібних і проспав три дні.
Дворф: Будь-який інший від такого б помер. Я вже перевірив — ти стійкий до отрут. Ще щось було?
Олаф: Тобто я не хворів, а постійно перебував під дією яду?
Дворф: Не зовсім. Пригадай, що ще було незвичного.
Олаф: Напевно, нічого... хоча ні, я був у гільдії, чув голоси, ніби спав у самому залі таверни, а не в кімнаті. І ще треба заплатити за три дні.
Дворф: А я сподівався, що в тобі пробудились якісь сили. До речі, я знайшов цікаву іграшку для тебе — подивись на ці тонкі рукавиці.
Дворф одяг одну з них — вона ідеально сіла на руку. Вливши ману, він підхопив сталевою ниткою кухоль і почав ним маніпулювати.
Олаф: Прекрасно, чудовий план, Дугласе. Але є одне «але» — у мене немає ні мани, ні фантазії, як казав один мій знайомий.
Дуглас: Магія, мана й фантазія — це одне ціле. Все залежить від твоєї уяви. Наприклад, вогняну кулю кожен уявляє по-різному, але заклинання одне.
Ось, тримай. І ще — у мітці на твоїй руці розмісти кілька каменів монстрів, і отримаєш їхню ману.
Олаф: Де ж ти був раніше?
Дуглас: Пив за твою смерть ці три дні — думав, що ти вже не дихаєш. Але даремно пив.
Олаф: Від тебе навіть алкоголем не пахне. Добре…
Глянувши на годинник: ще тільки десята ранку, сьогодні, здається, середа. Час вирушати в трущоби.
Олаф: Дякую за підказку. Якщо у цієї мітки є ще якісь можливості — кажи одразу. Не хочу три роки жити, не знаючи про свої здібності.
Дворф: Ти знайшов щось із того, що я просив?
Олаф: Знайду — скажу. Не хвилюйся.
Дворф: Ось рукавиці й кілька каменів. Спробуй — уяви, що вони падають у темряву всередині твоєї руки.
Взявши камені й рукавиці, я поклав їх до сумки. Надів шолом і пробурмотів:
Олаф: Часу обмаль. Зроблю це пізніше.
Дворф: Збрий бороду — тобі не пасує.
Угукнувши, я рушив до виходу. У трущобах, до речі, є свій дрес-код — плащ або накидка від дощу.
Вони відділені окремою стіною — майже як окремий світ.
Олаф: Жетон авантюриста.
Охоронець: Мета візиту до трущоб?
Олаф: Особисте завдання.
Охоронець: Проходьте.
Перейшовши стіну, я опинився в трущобах. Тут панує своя атмосфера, свої закони, свої правила поведінки. Але я вже не раз бував тут по особистих завданнях.
