Моя найулюбленіша пора — це ранок, коли все довкола у синіх відтінках.
Зітхнувши, я почав йти, і першою ціллю, як не дивно, для мене стала таверна —підкріпитися так, щоб вистачило до обіду, і головне — не переїдати.
Відчуття втоми, ліні й слабкості накочують на організм, якщо переїсти — це навіть записано в правилах виживання авантюристів.
Якщо ви приймаєте їжу — старайтеся не переїдати і не напиватися — це дозволить зберегти припаси, а через двадцять хвилин ви відчуєте прилив сил, а не слабкість.
Раніше я думав, що все це жарти — моральна давка, сумніви перед боєм, заклад поразки.
Та згодом зрозумів: важливо мати хороший графік сну, харчування та тренування.
Колись я жертвував їжею, погано спав і тренувався махати мечем, як не в себе.
Це призвело до застуди, болів у животі, нежитю, а інколи я не міг заснути через температуру, і це могло тягнутися два дні. Потім я просто засинав від накопиченої втоми але приходом у моє життя дворфа — все змінилося.
Зайшовши в таверну, я почув запах тютюну — доволі знайомий, але, можливо, мені здалося.
Увійшовши, я побачив знайому картину: пияки, що лежали на столах або хропіли в салатах, обрізані мотузки на поясах — напевно, там були монети. У одного навіть мішок із прорізаним дном.
Дійшовши до стійки, я замовив м’ясо з салатом та сік. До обіду мені цього з головою вистачить.
Сидячи, я обдумував план. Відкинувши голову назад, я жував і дивився на стенд із замовленнями. Такий самий є в гільдії авантюристів.
Я помітив замовлення на знищення розбійників.
Нібито стандартна робота… Але з "Соколами" я знайомий, і це ще один привід навідатися до них. Вони часто ділилися корисною інформацією, хоч і просили щось взамін — монети або послугу.
Можливо, співпрацювати з розбійниками — це неправильно. Так би подумав будь-хто.
Але ця група мені по духу: людей не вбивають, крадуть тільки в аристократів, точніше — з торгових шляхів.
Вони ще й звільняють рабів, захоплених у полон. Група налічує близько сотні людей, половина з них — колишні раби, які самі приєдналися.
Ось такі справи. І аристократи вирішили їх позбутися.
Я обдумував усе це, коли мене зненацька вивів із роздумів шум: один із пияків прокинувся й почав бешкетувати — перевернув мій стіл із їжею.
Око сіпалося. Зітхнувши, я заспокоївся, підвівся і направився до виходу.
Та, зупинившись, я розвернувся, розбігся до пияка, підстрибнув — і наніс удар, що зламав йому не тільки ніс, а ще й щелепу.
З мене вирвався грубий голос, який я чув у собі доволі рідко:
Олаф:Смачного, ганд** ****.
Оглянувши його тіло, я побачив меч, але зняв лише наручі та кулон.
Міг би й меч забрати — позбавити його засобу заробітку, але він не ворог, щоби ламати йому життя.
Один наруч поклав у сумку на поясі, а в другому знайшов записку:
"Я заховав кілька артефактів у руїнах. Стань біля третього стовпа й іди прямо, доки не дійдеш до кута стіни. Там закопана сумка."
Халява. Вони самі винні.
Але якщо артефакти мені не сподобаються — залишу їх там. Монет вони багато не принесуть, судячи з вигляду найманця або авантюриста. Я бачу його вперше, а пам’ять у мене хороша… дякуючи дворфу, який пхав мені знання так, що через вуха лізли.
Підійшовши до стійки, я попросив у жінки в’яленого м’яса — їжі для мандрівників. Довго не псується, можна їсти в дорозі.
Вийшовши з таверни, я зустрів своє нещастя.
По лівому наплічнику ковзнула рука, і в долоню вперлись груди.
???:Рада бачити тебе, Олафе.
Олаф:Думаю, не варто так притискатися, якщо хочеш залишитися зі своїми грудьми, чародійко.
???:Подумаєш. А не я тебе навчала всього, що знаю? І можливо, я…
Олаф:Це було тому, що ти була винна дворфу й розплачувалась, навчаючи мене всього, що знаєш.
???:А ти досі на побігеньках у Дугласа.
Олаф:Думаю, ми обоє отримуємо те, що хочемо. А тепер мені пора.
???:Зачекай… Я, як командир добровольчої групи, йду знищувати розбійників, які звуться Соколи. Вирушаємо о десятій ранку.
Її руки були в мене на плечах. Я взяв їх, припідняв і опустив.
Олаф:У мене багато завдань, тому участі не братиму. І якщо ще раз притиснешся до мене грудьми — я тобі особисто з шостого організую нульовку. Це останнє попередження.
???:Ти такий же холодний, як завжди…
Збоченка якась… Звісно, увага приємна, але не така, як від неї.
Мій досвід каже — краще її оминати. Потрібно діяти, а не стояти на місці.
Поглянувши на годинник над таверною — зараз лише пів восьма, а час біжить швидко.
