День минув, і Дуглас відправив магічного листа ельфам, а також у королівство — усе це буде обговорюватися на вищому рівні.
Дуглас зі мною не говорить, а Флей взяв кілька завдань і повернувся пів години тому з головами монстрів. Крах нашої команди... А все здавалося таким чудовим.
Після переїзду сюди я сидів на одному місці й нічого не робив, окрім як приводив до ладу екіпіровку. Зібравши речі, я сидів на ліжку й думав: мені залишилось тільки піти. Моє життя важливіше. Але встати з ліжка — ніби нести найтяжчий тягар у світі.
"Тук-тук-тук..."
Дуглас: Спиш?
Олаф: Ні.
Він відкрив двері, сів за стіл і кинув три листи: ельфійський, королівський та імперський.
Імперський лист коротко повідомляв, що Ліріель — в них, і вона вигадала історію, ніби була поранена, і імперці їй допомогли.
У королівському — усе було трагічно.
Дугласа, як жителя королівства, викликають на суд, де він має пояснити свої дії або прийняти покарання. Те саме вимагають ельфи.
Усі стріли летять у нього. Якщо його засудять, це вплине й на Ліріель.
Дуглас: У тебе є книга. Запитай у неї, вона відповість. Тепер я тобі не потрібен.
Удар — і він втратив свідомість. Дістало скиглення. Я перетяг його на ліжко — пролежить дві-три години. Бив щосили, але ніби по стіні вдарив.
Я вистрибнув через вікно. Перше, що треба зробити — знайти того майстра меча. Сподіваюся, він розповість правду.
Через пів години я добрався до будівлі. Всередині — двоє однакових, немов клони.
Олаф: Де оригінал?
???: Можеш говорити з будь-ким з нас — ми пов’язані.
Олаф: Твоя учениця — ельфійська принцеса.
???: Знаю. Ти прийшов погрожувати моїм методам навчання?
Олаф: Її забрала імперія з кімнати таверни, і тепер уся вина падає на одного дворфа.
???: Добре. Я виконаю твоє прохання. Ти хочеш, щоб я використав свій авторитет, щоб врятувати його. Але за умови — ти станеш моїм учнем. І готуйся до бою. Я покажу тобі не силу, а справжнє майстерство.
Я взяв меч і вийшов на арену. Неприємно — арена була розділена на блоки: пісок, волога земля, вода…
Кілька ударів — і меч вилетів з рук, удар по шиї — і я на землі.
???: Ти не вразив мене ні майстерністю, ні екіпіровкою. Але я бачу більше — ти не людина. Хоча свідомість людська. Хто ти?
Олаф: У мене немає часу.
???: Відповідь — запорука життя дворфа.
Олаф: Я людина... Але чув про метаморфозу? Він вкусив мене. Я вижив завдяки зіллям і настоянкам, і...
(Той почав плескати. Я нічого не розумів.)
???: Перша людина, що вижила після метаморфози, зберігши свідомість. Ти станеш моїм учнем. І не чекай звичайних тренувань. Як ти плануєш врятувати принцесу?
Олаф: Не знаю.
???: Мої слова похитнуть імперські фігури. Твоє життя — вічні тренування. Ти можеш усе. У тебе немає меж зростання. Чому б...
Олаф: Я звичайний авантюрист. І хочу ним залишитися. Знаєш про “нитку долі”?
???: Звісно. Але ставши значною фігурою, ти перевернеш шахову дошку тих, хто сидить вище небес. Їм це не вигідно. Тож будь обережним. Але ставати сильнішим — ніхто не забороняє. Лише найсильніші залишаються невідомими.
Чекаю тебе завтра. В будь-який час. Хочу мати найсильнішого суперника.
Вони всі засміялися. Він явно трохи божевільний, але його слово може врятувати дворфа.
Повернувшись у таверну, я побачив Дугласа з синцем під оком. Він сидів і дивився на мене.
Дуглас: Краще б ти втік.
Олаф: Давно хотів це зробити.
Дуглас: Чому повернувся?
Олаф: Що знаєш про наставника Ліріель?
Дуглас: Що він мечник А-рангу. Не більше.
Олаф: Найсильніші — невідомі. Тепер у тебе буде захист, виправдання і докази.
Дуглас: Що ти зробив?
Олаф: Побачиш. Але цей синець тобі личить. Врятувавши твоє життя, я зруйнував тисячі інших.
