Я не здивований, що прокинувся аж під ранок і проспав увесь день.
Дуглас: Бачу, рани вже немає. До цілителів звернувся? Скільки обійшлося?
Олаф: Ні монети, не переймайся.
Дуглас: Ліріель просила, щоб ти не пхав носа в її справи. Якщо цікаво — я можу трохи розповісти.
Олаф: Не потрібно.
Після моїх слів я отримав гарячою ганчіркою по спині.
Дуглас: Не дякуй.
Олаф: Боляче.
Дуглас: Вона навчається у знаменитого майстра меча. Це для твоєї тугої голови — А ранг. Але лише у фехтуванні. Як авантюрист він був А++.
Олаф: Клонів багато в нього?
Дуглас: Свою техніку він таки освоїв. Тобі туди лізти не варто. Хочеш — знайду тобі якесь завдання?
Олаф: Як там твої "прогреси"?
Дуглас: Ну, знаєш, це було не моє…
Олаф: Тебе обвели.
Дуглас: Ні! Такого ніколи в моєму житті не було! Я…
Олаф: Я зрозумів. Послухай: ми в сраці. Ти все витратив. І що — я маю тягнути всіх вас, поки ти провертаєш свої авантюри?
Дуглас: Хм, я ж тобі як краще… А він руку кусає.
Він вийшов із кімнати. Я вже не дивуюся нічому. Можливо, просто піти від них — і кінець справі.
Пфууу, важко то все. Але я ще дізнався, що Ліріель та Флей піднялися до E+ рангу. Разом вони можуть брати завдання на вищі ранги. Мені треба зайнятися собою. Ніби відпочив, та ще й зцілення — чи то відкат часу, чи і те, й інше водночас.
Я сидів з гарячою ганчіркою на спині й згадував старі часи — коли можна було просто посидіти, а потім піти на полювання за гоблінами та іншою нечистю.
Не лізь сюди, не лізь туди… А завдання виконувати треба. Монет не вистачає навіть на елементарне.
Одягнувшись, я відкрив двері — і в мене влетів Дуглас, наче скажений.
Дуглас: Пропала! Вона пропала! Робиш щось!
Він налетів у мене, впав на землю і, не піднімаючись, майже закричав.
Олаф: Тихіше. Що сталося?
Позаду стояв Флей. Явно не в доброму гуморі. Здавалося, він от-от почне вбивати — як розлючений звір.
Дуглас: Ліріель! Вона зникла! Її ніде немає!
Олаф: Флей?
Флей: Вона зникла. Ми домовились піти на завдання. Я чекав її біля дверей — на годину раніше.
Вперше він заговорив без заїкання. Видно було — хоч знайомий з нею недовго, але вже прив’язався.
Олаф: Сиди тут і нікуди не йди. Флей, ходімо зі мною.
Ми спустились у зал таверни й підійшли до стійки.
Олаф: Ви не бачили ельфійку з срібним волоссям? Вона не спускалася сюди?
???: Ви про ту ельфійку з вашої групи? Не бачила.
???: Ой, загубили свого песика? Може, десь загинула або вже в рабст…
Він не встиг договорити — над його головою пролетіла сокира,вона пробила дерев’яну колону й застрягла в стіні.
???: Ти хто такий, щоб таке робити?!
Він підскочив, але не зміг підійти — ніж прибив його одяг до колони.
Олаф: Може, скажеш? Бо наступний не буде таким точним.
???: Не знаю...
Він витягнув ніж і кинув мені.
???: Ти не авантюрист, але одягнутий як треба. І ножем так ніхто з присутніх не кине.
Олаф: Не твоє діло. Я — воїн, що вчився вміти все.
???: Імперські шавки тут шастали. Щось шукали. І в гільдії теж. Я розкажу більше, якщо допоможеш. Твій друг, схоже, чекає, щоб знести мені голову другою сокирою. Тому слухай: мені треба голова огра. Об’єднаємося — ви отримаєте своє, я — своє.
Олаф: За словами слідкуй, коли торгуєшся. Йдемо в гільдію.
Все, що він видав у відповідь — це лише цикнув. Не вийшло провернути задумане. Скоріше за все, підслухав те, що було в гільдії.
Ми вийшли з таверни й попрямували до гільдії. Там ми дізналися, що деякі люди шукали Ліріель для супровідного завдання — до кордону імперії. Нам надали назву таверни й номер.
Схоже, її витягнули через вікно. Флей цього не відчув. Чи то було забагато людей, чи він відчуває лише загрозу для себе, а не іншим.
На листку,чітко стояла імперська печатка на срібносу сургучі.
Аристократи. Імперія. Мені це зовсім це подобається. Треба щось вигадувати.
Ми повернулися в таверну. Флей усе розповів Дугласу, поки я внизу доїдав. Але мене перервали.
Дуглас: Як ти можеш їсти, коли вона пропала!?
Олаф: Не нагнітай. Розкажи, який між нами зв’язок?
Дуглас: Знайди її! Який ще зв’язок?!..
Олаф: Подумай. За нею прийшли імперські собаки. Думаєш, це за звичайним ельфом?
Він сів за стіл і вдарив себе по чолі та оперся на руку. Почав писати маною по дереву. Вона швидко зникала, але я встиг бачити те що він пише та......
Принцеса Ліріель. Імперія. Королівство ельфів. Хто виграє у війні?
Олаф: Наш противник — ціла імперія. Думаєш, я з Флеєм щось зможу проти майстрів меча, авантюристів, людей з аурою? Їх не десять. Їх армія. Це самогубство.
Дуглас: Тобі завжди начхати на чуже життя! Ти лише про себе думаєш!
Я допив усе з кухля, встав і вийшов з таверни.
Що можуть зробити двоє людей проти стотисячної армії?
Та це лише одна з частин, узгоджених у всесвітньому контракті. Але імперія велика, вона розділена, та водночас єдина — саме це дозволяє їм утримувати таку силу.
Вперше за довгі роки я закурив. Люлька універсальна — і як курильна, і як артефакт.
Руки зв’язані. Будь-яка спроба проникнути в імперію — божевілля. Не кажучи вже про те, як знайти її всередині.
Я знову поговорив із Дугласом: чи можна її відстежити через речі, які він зробив? Але він їй довіряв. Не ставив жодного відстеження. Це ускладнює все.
Олаф: Що має королівство ельфів, чого хоче імперія?
Дуглас: Книга Знань.
Він показав на мене. І все перевернулося.
Я не віддам цю книгу. Тепер у мене тільки два варіанти: зникнути — або воювати з імперією.
Олаф: Книгу я точно не віддам. І відстежити її, скоріш за все, неможливо.
Дуглас: Саме тому — в руки імперії її віддавати не можна.
