Розділ 19

Медсестра: Укол... у нього зупинка, ще трохи — і ми...
Мене розбудив Флей.

Флей: Чер...гування, Лір...

Олаф: Я зрозумів, не продовжуй.

Доки він був на чергуванні, нічого не сталося — отже, повернення нашої групи в повному складі буде свого роду доказом, що групи, павші від його рук, просто-напросто хотіли заволодіти його екіпіровкою.

Дивлячись на вогонь, перед очима вставала жахлива картина п’ятирічної давності, коли ми вирушили на пошуки пропалих авантюристів в Е-ранговому підземеллі і знайшли розіп’яті тіла, а під кожним тілом горів вогонь.

Я думав, що я досвідчений авантюрист і всякого набачився, але від цього мене просто вирвало, як і більшість, хто це побачив. Пошуки винуватця закінчились нічим.

Флей швидко заснув, але він рухав вухами час від часу — досить незвично, але він був схожий на дикого звіра, який чекає атаки з будь-якого боку, навіть коли спить.

Я просидів, можливо, годину, та Флей раптово підхопився, схопив Ліріель і, вчепившись у мій нагрудник, вискочив разом з нами з намету. Наш намет зім’явся від одного удару — це був троль, приблизно шести метрів заввишки.

Рюкзак Ліріель лежав за кілька метрів — мабуть, зачепив його ногою, коли вискакував. Його рюкзака на ньому я не бачив.

Ліріель: Відпусти мене! Що сталося?
Олаф: Троль.

Я вихопив меч, вливаючи в нього трохи мани, і почув, та як він тріснув на моїх очах  — мінус один меч. Концентрація мани була надто сильною. Який сенс, якщо я сам ламаю свій меч?

Ліріель дістала кусок дерева заввишки з долоню, і через секунду з мани з’явилася форма лука та стріл. Пострілу я не почув, як і польоту стріли. Можливо, для цивілізованої людини почути звук стріли важко, але тут — або навчаєшся, або перемотуєш рану від стріли.

Крик троля рознісся луною. Я почав звикати до темряви, і його розміри справляли враження. Наступний вистріл Ліріель був прикриваючим та влучив просто в око.

Флей вступив у бій, увійшовши в сліпу зону троля. За кілька хвилин вони розібралися з тролем.

Я відчув себе зайвим і слабким на їхньому фоні. Втрачені відчуття поверталися — треба щось змінювати, бо якби не Флей, я б зараз був серйозно травмований або мертвий. І не кажучи вже про довговуху.

Ліріель: Флей, ти молодець — ми вбили монстра В+ рангу.
Олаф: Вітаю. Ми завершили завдання. Ліріель, ти як командир команди хочеш, щоб Флей приєднався до групи на постійній основі?
Ліріель: Ми знайомі тільки один день, і я думаю, це рішення має приймати сам Флей.

Він швидко закивав головою — довіри у нього до нас мало, але хоч щось краще, ніж нічого.

Думки не давали спокою — як троль зайшов у безпечну область підземелля? Безпечна зона підземелля — зона, яку бояться монстри, бо підземелля може поглинути їх.

Наше укриття зіпсоване, ми почали його відновлювати, але це вже не те укриття. Тканина для накриття була порваною та пробитою, але ми все одно накинули її зверху.

Зробивши укриття, ми дістали камінь з троля, і це було трохи огидно, бо підземелля поглинало його тіло, і це виглядало жахливо. Чорна жижа з’явилася під його тілом, і він почав провалюватися в неї.

Ми змучені та вирвані зі сну. Ліріель сидить, як овоч, і дивиться на вогонь. Я сиджу та теж не можу заснути, не кажучи вже про Флея — спить як дитя. Підземелля — це живий організм, і будь-який зовнішній організм воно старається позбутися. Це не мої здогадки, а підтвердження науковців цього світу. Я просидів ще дві години, доки не прокинувся наш звірок.

Флей: Ляг...гай, я... гля...ну за... вог...

Я кивнув і влаштувався зручніше, хоча це все одно не ліжко — ні як у таверні, ні як м’яке крісло в домі дворфа. Це дерев’яні палки, які служили підлогою чи підстилкою, і навіть шкіра не давала великої м’якості.

Прокинувся я вже зранку — вогонь ще горів, отже, він стежив за ним. Спить чи не спить — все одно відчуває небезпеку.

Олаф: Просинайтесь, потрібно йти в місто, далі зможемо виспатись. "Зіває".

Зібравши сумки, ми поглянули на місце бою востаннє — підземелля позбудеться нашого укриття. Ми прямували на дорогу. Наша ціль — вийти з цих снігів до дороги, і за годину ми змогли добратися. Здається, дійшли сюди швидше, ніж поверталися. Голова тріщала — закинувши трохи сухих трав до рота, біль через кілька хвилин відступив.

Травництво рятує не тільки при пораненнях, а й від дискомфорту, але щодня їсти трави не можна — інтоксикація організму, і в кращому випадку буде блювання та температура, а в гіршому — треба готувати антидот. З’їсти траву, що допомагає при болю, легко, але в надмірі — це вже отрута.

Простий приклад — Дуглас досі згадує, як я наївся отруйних грибів, і він міг би кинути мене на дорозі, але витратився на протиотруту і виставив мені рахунок.

Ми йшли до міста, і торговці, що проїжджали повз, не взяли нас до себе. Довелось йти пішки — мені байдуже, я до такого звик, а ось довговуха ось-ось засне посеред дороги. Тільки Флей бадьорий — і це радує.

Ми дісталися до міста близько до обіду, і дорога назад здається вдвічі довшою, ніж туди. Це вже вдруге. Ми виконали завдання і отримали кілька срібних кожен. Ліріель чекала більшого — її це засмутило, а мене це розсмішило. Очікування й реальність: вона сподівалася на гори золота, а вийшло — кілька срібних, деякі з яких були випрямлені після згину.

Адміністратор була здивована, що ми повернулися без жертв. А от за камінь троля вони отримали одну золоту. Я відмовився від претензій на камінь — це повністю їхня заслуга. Мені краще другий меч взяти, бо з одним ходити так собі.

Два мечі — це не значить, що я б’юся ними одночасно. Це тактика: коли противник з важкою зброєю старається не бити по тобі, а зламати меч, і тоді добити беззбройного. Тому мати другий меч — хороша ідея для тих, хто купує дешеву зброю та не доглядає за нею.

Я відправився в орендовану кімнату, і дискомфорт у тілі після такого ночівлі дає про себе знати.