Олаф: В разі чого, ми маємо чим протягнути місяць. Відклади всі свої п’яні невзгоди.
Від Дугласа почув лише бурмотіння. Я обміняв десять платинових на золоті й закупився провізією на всі десять.
Тепер лишається чекати. Я не настільки божевільний, щоб лізти в той туман, де зникли три склади королівських лицарів.
Ідея з островом — теж відпала.
Дуглас: Говорять, що центр Великого Лісу — це портал в інший вимір. Перший герой, який його відвідав, після повернення більше не посміхався. Ішовши туди, він думав, що його шлях веде додому. Це все, що я знаю.
Олаф: Буду знати.
Всівшись у крісло-гойдалку, я заклав руки за голову та думав, скільки потрібно чекати, щоб це все минуло. Явно щось ховалось у тумані. Як могли зникнути цілі склади? В одному складі — під сотню лицарів. Та чим більша цифра — тим вони сильніші. І це явно була не битва, а просте захоплення.
Якщо вони прочекали там близько дня, то цілком можливо, що щось захопило їхні тіла. Саме захопило, бо воно не до кінця розуміє людські повадки, а симуляція голосу — жахлива. Якби вони були під контролем, усе було б інакше.
Дуглас: Про що думаєш?
Олаф: Про те, скільки ще сидіти без діла. І загалом — торгові шляхи будуть паралізовані, якщо той туман накриє все місто. Нам доведеться чекати допомоги героїв.
Дуглас: Вони тут загинуть. А герої, яких призвали разом із тобою… хто знає, коли з’являться?
Олаф: Ну, вони з’явились. Їх обдарували навичками, благословеннями та системою прокачки. Хоча тобі не зрозуміти… А мене вирвали з туалету і закинули сюди.
Дуглас: Але ж ти якось прожив рік. Та ще й у тебе доволі сильна адаптація до оточення. А після того укусу, здається, ти вже наполовину став ним.
Олаф: Є деякі зміни — голод і більша стійкість до отрут.
Мовчання. Все, що почув від Дугласа.
Олаф: Ти не хочеш сказати, що годував мене отрутами в малих дозах?
Дуглас: У мене був антидот. І на тобі це ніяк не відображалося.
Олаф: Можеш більше не пропонувати мені їжу. Я сам буду готувати.
Дуглас: Мені тільки на руку. Що думаєш робити? Уже все обдумав?
Олаф: Чекати. Тільки чекати. Все, що залишається. Бо не думаю, що ти будеш радий, якщо я з-за дверей почну махати тобі рукою, заражений паразитом.
Дуглас: Чому такі думки? Є підтвердження, що це паразит?
Олаф: Голос і поведінка людей — занадто погано зімітували. Це створіння може розмножуватись або виділяти рідину, яка бере під контроль. І воно ще погано знає людей. Або це ціла зграя. І вбивство носія дозволяє перескочити на іншу жертву.
Дуглас: Візьми зошит — він дасть відповідь. Це могутній артефакт дворфів, йому немає ціни.
Олаф: Це подарунок від тебе?
Дуглас: Я добре тебе знаю. То які подальші дії?
Олаф: Очікувати й аналізувати. Я не горю бажанням стати чієюсь іграшкою. І здається, я можу розвивати себе, пробувати пробудити ману, дізнатися про мітку трансформації.
Дуглас: Рано тобі про це знати.
Олаф: Здається, це щось важливе. Ні собі, ні людям. Ти б просто так не мовчав. Який ризик?
Дуглас: Без мани — ризик стовідсотковий. Тому просто поглинай каміння з монстрів.
Олаф: Дай вгадаю. Я можу створювати не тільки інструменти, а й щось типу меча. Але для цього потрібна мана. Думаю, я близький до пробудження. Думаю ще...
???: Пробачте, це ви — старший дворф Дуглас?
Взявшись за меч, я був готовий нанести удар цій людині. Але вона зняла капюшон, і її голос змінився — я побачив пару ельфійських вух.
Дуглас: Ліріель! Радий тебе бачити! Ти так виросла. Батько відправив?
Взявши майку, я одягнувся та накинув шолом. У мене це викликало сміх — щоб Дуглас мене не довбав, як дятел дерево, краще посиджу в ньому.
Вони обговорювали свої справи, а я час від часу посміхався — від доброзичливості та радості Дугласа. У ньому можна побачити щось хороше, а не тільки буркотливого старого.
Дуглас: Олаф тобі все роз’яснить. І вона не така слабка, як ти думаєш. Думаю, навіть сильніша за тебе.
Ліріель: Можливо, в майбутньому ми будемо тренуватись. Я можу навчити тебе й навчитися сама. Дякую, що будете мене охороняти.
А ось і частина, яку я пропустив повз вуха.
Олаф: Не думаю, що ми спрацюємось. Та ще й тумани небезпечні. Хто знає, що там?
Ліріель: Дядько Дуг уже все розповів.
Я не стримав сміх і розреготався в голос.
Олаф: Дядько Дуг! Я думаю, потрібно перечекати тумани. Та й невідомо, чого чекати. Як ти пройшла в місто?
Мій тон змінився на серйозний. Взявшись за меч, я міг миттєво його дістати й знести їй голову.
Ліріель: Батько сказав, якщо буде щось турбувати — я можу звернутись до вас. Можете в таверні запитати — я вже тут три дні. Знайшла вас за наводкою власниці таверни.
Сівши в крісло, я відкинув голову назад. Надіюсь, це просто збіг. Вона поводиться як людина, і з нею не потрібно ніяких перешкод.
Дуглас: Завівся він... І справді, тут неспокійно. Ти, можливо, й сама бачила туман?
Ліріель: У гільдії сказали, що треба перечекати. Сьогодні має приїхати королівська гвардія.
Дуглас: Сама королівська гвардія? Не дивно — три склади лицарів зникли. Я й тих пірнатих бачити не хочу.
Олаф: А чого так, дядьку Дуг?
Дуглас: Ще раз так мене назвеш — спатимеш у таверні, та ще й борги підвищу. Ходімо, Ліріель, я познайомлю тебе з майстром гільдії.
Олаф: Тільки обережно — ти ж знаєш, вона з характером.
Дуглас: От і придумав! Я приведу її до тебе.
Олаф: Тоді ти втратиш цінного працівника — вона мене просто вб'є. В неї в голові, окрім махання мечем, нічого немає.
Дуглас: Ви два чоботи — пара.
Вони вийшли. Нарешті я зможу почитати. Мені би відпочити — ці кілька днів були насиченими. У мене ціла королівська монета — цього вистачить на пів року, якщо вчитись майструвати й закуповувати матеріали.
Напевно, я почекаю, доки все це не закінчиться. Адміністратор повідомила, що стіна туману вже в кілометрі від міських стін. І там з’являються силуети людей, які махають руками. Але мене туди не просять лізти.
Закривши книжку, я поставив її на полицю й, гойдаючись у кріслі, заснув.
Прокинувся ближче до вечора — повернулися Ліріель та Дуглас. І почув від Дугласа:
Дуглас: Не переживай. Якщо тобі буде потрібен воїн, я запряжу того сплячого в твою команду.
Ліріель: Думаєте, він хоч щось вміє? У нього всього лише D ранг. І, наскільки я дізналась, уже п’ять років нічого не змінилось.
Дуглас: Не думай так. Ти теж D ранг, але в бою з ним ти програєш — хоча б у його майстерності меча. Він хоч і без мани, але його прозвали "Юний Мастер Кругів".
Ліріель: Кожен може почати вчити круги та добитись такого звання.
Дуглас: Я особисто його тягнув по знаннях. Думай сама, Ліріель.
Ліріель: Я спробую вивести його на конфлікт.
Дуглас: Старайся скільки хочеш — язик швидше зітреш. Я сам його попрошу.
Ліріель: То він один із твоїх собак, чи...
Дуглас: Він був ним перший рік. Потім став учнем. А згодом — хорошим другом. Борги — то формальність. Насправді його нічого не тримає. І він це знає. Він без мене — це він, а я без нього — всього лише простий вищий дворф. Йому тільки мани не вистачає.
