Бармен: Той, хто в опорі, п'є безкоштовно.
Звуки радості воїнів заповнили бар, вони п'ють та радіють, а я не розумію, чому напади трапляються кожні п’ятнадцять хвилин і малими групами.
???: Уб’ємо цих зомбі.
???: Вони і справді, як зомбі.
Звук сміху заповнив бар, сміх і насмішки з приводу противника.
Олаф: Чому саме зомбі?
???: Ти, ніби не береш участі в супротиві, тобі яке діло?
Проговорив чоловік, який вже явно перепив і хитався, очікуючи моєї відповіді.
???: Не сьогодні ми маємо стояти всі в опорі, тому приєднуйся до нас.
Проговорив, протягуючи мені руку, але не як звичайне рукопожаття, а за предпліччя, як у воїнів.
Олаф: З радістю, та тепер розкажіть, чому ви називаєте їх зомбі?
???: Тримай кружку.
На мене оперся той чоловік, що ледь стояв на ногах, і після звону колоколів він витягнув меч і, ніби й не пив, побіг у бій.
Олаф: Не відставайте.
Я ринувся за ним, і перший атакуючий був простий селянин. Поранивши його у ключицю, я не побачив ні краплі болю в його лиці, а удар в серце теж не діяв. Але я зрозумів: це дійсно нежить, і тепер, на жаль, мені стало ясно.
Я відрубав йому голову й ринувся до інших. Бій пройшов швидко, колокола стихли на кілька секунд, і почали звеніти знову. Атака відбулась знову, і цього разу їх було більше, але магічний меч прорізав їхні шиї, як масло.
Знову колокола зазвеніли, і почалася атака ще більшою групою нежиті. Бій дійсно стає важким. Тому що ми не маємо справу з дрібними групами, а з цілою армією, і це вже виглядає як темна магія, як робота некроманта. А все починалося так легко.
Олаф: Це нежить! Убивайте їх, навіть не сумнівайтеся!
Бій закінчився швидко, і через двадцять хвилин вона була завершена. Ми молилися, щоб колокола більше не звеніли. Тепер мені стало зрозуміло, що тактика ворога — це виснаження. Потрібно витримати голод, спрагу та постійну боротьбу, поки ми не впадемо від сну, а не від меча.
Повернувшись в бар, я підійшов до Пейл.
Пейл: Що дізнався?
Олаф: Твої люди — чудові п’яниці, тут один ледь на ногах стоїть, а мечем махає, як майстер. Чудово. Я зрозумів усе від А до Я. Ми маємо справу з некромантом, і бій буде вестися на виснаження. Питання в тому, скільки людей витримають без сну більше двох днів і зможуть битися на рівні.
Пейл: Ситуація явно погана. Є ідеї?
Олаф: Цербери, чотири тисячі людей, плюс змії. І це не просто нежить, а вмілі воїни. Один уже стукнув мене по шоломі, коли задумався.
Пейл: Твоя ідея щодо збирання речей з міста хороша, та в нас все ще є коти.
Олаф: Ти говорила, що вони будуть атакувати ворога під покровом темряви.
Пейл: Мали, але...
Звук колоколів перебив її, і я побачив, як око Пейл сіпається. Вона вступила в гру, і весь наступ пішов коту під хвіст, коли вся вулиця була в диму. Коли дим розвіявся, трупи лежали на землі з дирками від шипів.
Вона швидко повернулась, але колокола звеніли знову, її явно діє це на нерви. Так продовжувалось ще п'ять разів, і треба було зрозуміти дальність дії. Книга відповіла, що дальність дії некроманта — до трьох кілометрів. Це експерт, але можливі нюанси.
Зрозуміло, що нам його не знайти, тому наступне запитання було: чи можна знайти слід, який веде до мани.
Відповідь була позитивною. Слід мани можна відстежити або досвідченим магом, або предметом, який дозволяє бачити ману.
Ні мага, ні предмета немає, хоча у мене є окуляри. В принципі, можна знайти чарівника, але я почув раніше, що ворота закриті, і значить охорона в курсі того, що тут щось відбувається. Але, мабуть, вони не знають, що це, бо тут вже була би церква.
Звук колоколів, і я вже не реагував на них — у кожного своя роль.
???: Раненого відтягуйте.
Пейл: Знайди того, хто може зачарувати окуляри або доповнити зачарування.
Вийшовши з кімнати, я ринувся в бій, і ще не наступила опівніч, як уже є поранені, і воїни втомлені, бажають відпочинку. Спустившись, бармен стояв і протирав кружки. Вийшовши, я глянув у дзеркало і побачив труп, який був облізлим і мертвим. Він стояв і протирав кружки.
Бармен: Щось не так?
Поглянувши в дзеркало знову, я не побачив тієї фігури, але спробував боковим зором і побачив її знову.
Олаф: Ні, все добре. Наші воїни там б’ються, потрібно допомогти їм.
Вибігши, напади були постійними, і натовп ішов і йшов без кінця. В один момент вони закінчились, і всі впали на землю. Серед мертвих були люди і напівлюди з котячими вухами, але їх було всього декілька, та прибула підмога. Вся зграя котячих прибула, залишивши свою частину міста.
Вони додумались, що можна об’єднатися і мінятися при атаках, що дасть час. Але цікаво, як зіграє некромант. Я згадав ситуацію з дзеркалом і, можливо, я близький до розгадки, але думати, що близький — це не діяти.
Олаф: Кружку.
Бармен: Прошу.
Сказав він, посміхаючись, і протягнув мені пиво. Якщо розфокусувати зір, можна побачити якусь рідину замість пива.
Я розбив кружку йому на голові, і після цього заграли колокола, а потім стихли. Я був правий.
Олаф: Швидко тягніть його, він некромант! І крейду сюди, живо! Це може бути всього лише оболочка.
Його зв'язали, і я намалював два круга: один не дозволить вийти душі, а інший — бар'єр для нежиті та душ. Тому переживати нічого.
Олаф: Ган***... су**, радив би проблюватися усім! Він поїв нас своєю дряню.
Після моїх слів всі вибігли з бару, а мене самого чуть не стошнило від такої кількості звуків.
Видихнувши, я встряхнув головою, і тепер можна чекати, поки він проснеться. Все окутало димом, і з’явилася Пейл, а легка димка літала в повітрі.
Пейл: Бачу, ти знайшов некроманта. Я не знала, що він продався аристократам.
Олаф: Ти знала, що він некромант, але не говорила нам про це.
Пейл: Він міг попасти під підозру, але я не думала, що це він.
Олаф: На моїй голові волосся аж пропало.
Пейл: Ти зніми шлем, відчуєш.
Бармен: Я вам нічого не...
Підійшовши до нього, я наніс хороший удар і підготував руку для другого.
Бармен: Я вам все розкажу, тільки не бийте! Я хоч мертвий, але біль відчуваю.
Олаф: Не дай бог, спробуєш душею втекти, ти йому й душу відаєш, ган*...
Ми на самому піку виснаження, і ще пару таких дзвінків колоколів — і можна вже бути в рядах армії некроманта. На щастя, він у нас під носом був, і не довелось лізти на територію ворога.
