Незадоволення життям.

Хоча гуни люто нападали, але армія країни Лі пройшла через тисячі битв, і її не слід було скидати з рахунків. 

 

Навіть не отримуючи жодних наказів си плану, солдати швидко почали будуватися у бойовому порядку, і поступово повертати собі перевагу у цій битві.

 

Лінь Ваньюе сильно встромила спис у тіло гуна, кров бризнула і обличчя та тіло Лінь Ваньюе. Почувся звук, як спис потерся об її тіло, і її руки стиснулися сильніше тримаючи спис, спалахнуло біле світло. У своїй свідомості вона ніби бачив, як його матір і брата з’єднані наскрізь списом.

 

-А-а-а!— вигукнула Лінь Ванью, і її очі стали страшно червоними!

 

Вона з силою схопила спис і прикладала силу. Через спис звук зброї, що врізався в тіло, знову і знову досягав вух Лінь Ванью. Лін Ваньюе зовсім забула, де вона зараз знаходилася. В її думках і педагог очима стояла інша картина: по всьому селу перед нею були лише розкидані трупи, шалена пожежа і вона сама стояла на колінах на краю села, сумна й у відчаї...

 

«Дзінь!» — почувся брязкіт зброї за спиною піхотинки. Вона здригнулася всім тілом і випустила з рук спис. На її обличчі застиг вираз надзвичайного подиву. 

 

- Геге! Що ти робиш? — почувся сердитий голос Лінь Юя. Поки Лінь Ваньюе була занурена у спогади, зі спини до неї таємно підкрався гун і намагався знести їй по потилиці ятаганем! 

 

На велике щастя, Лінь Ю помітив вчасно, щоб захистити її, в критичний момент він заблокував зброю гуна! В іншому випадку, Лінь Ваньюе могла розлучитися з життям...

 

Поки Лінь Ю за допомогою свого простого меча бився з гуном, Лінь Ваньюе стояла на місці і з жахом дивилася на руки, вкриті теплою кров'ю! 

 

Лінь Ваньюе обернулася і побачила широко розплющені очі мертвого гуна, якого вона проткнула своїм списом. Тіло мертвого гуна вже було сильно понівечене від її численних ударів. Спис прибив його до дерева. Кров лилася з численних ран на грудях, по списі теж стікала кров. 

 

Лінь Ю, який неподалік бився з гуном, нарешті його підловив і безжально перерізав йому горлянку. Бризнула кров, гунський воїн схопився за горло і осів на землю. З його горлянки почулися дивні звуки і він забився на землі в болючих конвульсіях. Лінь Ю настав йому на груди, замахнувся мечем і полегшив його страждання. 

 

-Сін-ге! Що з тобою щойно було? - Лінь Ю підійшов до Лінь Ваньюе. В одній руці у нього був закривавлений меч, а другою рукавом він витер кров зі свого обличчя.

 

 -Нічого страшного, я не знаю, що сталося... Я подумав про це... Все гаразд! - Лінь Ваньюе з роздратування витягнула меч із-за поясу і вже хотіла ринутися в бій, але її зупинив Лінь Ю.

 

-Ге, ти ідеш зі мною. -Лінь Ваньюе хотіла запротестувати, але Лінь Ю твердо сказав:

-Геге, ти пам'ятаєш мою першу битву?

 

 

Лінь Ваньюе згадала той день, коли чотирнадцятирічний Лінь Ю несміливо увійшов до її намету. Він тоді підняв голову і нагадав їй її молодшого брата, Лінь Фейсіна. Через кілька днів після того, як Лінь Ю з'явився у військовому таборі, на них напали гуни. Тоді Лінь Ю ще не міг як слід тримати спис, але він сліпо помчав уперед, слідом за рештою.

 

Лінь Ваньюе дивилася йому в спину і ясно розуміла, що недостатньо навчений Лінь Ю не зможе повернутися назад живим. 

 

Тому вона таємно йшла за Лінь Юєм і двічі вбивала гунів, які намагалися напасти на Лінь Юя. 

 

—Дякую... дякую тобі! — відповів тремтячий Лінь Юй, тримаючи в руці спис. Дивлячись у його очі, в яких одночасно були страх смерті і радість від дарованого йому другого шансу на життя, Лінь Ваньюе вирішила, що незручно промовчати. 

 

- Ходи зі мною.

 

Лінь Ваньюе з мечем у руці захищала Лінь Юя і їм вдалося вирватися з ворожого оточення... 

 

Лінь Ваньюе отямилася від спогадів. Перед нею зараз стояла та сама людина, яка їй була як молодший брат. Ось тільки не встигла вона схаменутися, як він став на півголови її вище... 

 

Лінь Ю захищав Лінь Ваньюе, поки вони перебиралися в таке місце, де було менше людей. Через деякий час Лінь Ваньюе остаточно прийшла до тями і вони вдвох вбили безліч воїнів гунів. Лінь Ю підійшов до Лінь Ваньюе ззаду, і вони мовчаз но співпрацювали один з одним, щоб порубати багатьох гунських солдаті в. Тоді всі ці поранені гуни були про низані списами іншими солдатами, коли вони впали на землю.

 

Саме тоді, коли армія Лі взяла гору...

 

—Ву-уу-у-уу… — здалеку пролунав звук рога. Почувши його, гуни зупинилися, переглянулись і почали організований відступ! 

 

Лінь Ваньюе спохмурніла, почувши дивний сигнал. Їй здалося, що тут щось не так, але що в цьому неправильного, вона поки що не змогла зрозуміти... 

 

—Припиніть гонитву! - вигукнув генерал Лі Му. 

 

Лінь Ваньюе та Лінь Ю обмінялися поглядами, побачили залиті кров'ю обличчя один одного, але посміхнулися від радості! 

 

— Ха-ха-ха-ха... — щиро засміявся Лінь Ю. 

 

Лінь Ваньюе подивилася на Лінь Юя і теж безтурботно засміялася. 

 

Прихований зміст цього дружнього сміху було зрозуміти стороннім людям.

 

Лі Му почув сміх і звернув увагу на вже раніше баченого ним юнака, обличчя якого було залите кров'ю, так що шкіри не було видно. При ньому був чорний лук, який колись належав йому самому.

 

 - Гей! — Лі Му дав шенкелів своєму бойовому коневі. Той схропнув, і повільно рушив у той бік, куди його прямував господар. 

 

Лінь Ваньюе і Лінь Ю все ще були занурені в радісні емоції двох братів, які щойно пліч-о-пліч боролися з ворогом, коли почули стукіт копит, що наближається. 

 

Вони повернули голови та побачили свого генерала, який спостерігав за ними з висоти свого коня. 

 

Тієї ж миті вони схилили коліно і схилили голови: 

 

—Солдат номер 35 піхотного табору Б, Лінь Фейсін, вітає генерала.

—Солдат номер 45 піхотного табору Б, Лінь Ю, вітає генерала. 

- Хм. Підійміться.

— Є, генерале, — Лінь Ваньюе та Лінь Юй піднялися на ноги. 

 

Тримаючи поводи в одній руці, генерал Лі Му оглянув обох юнаків. Помітивши, що вони вкриті кров'ю, але цілі й неушкоджені, він кивнув.

 

Особливо уважно генерал Лі Му розглядав Лінь Ваньюе, на спині якої висів лук. Вона викликала в нього неабияке захоплення тим, що змогла натягнути його двостоуновий лук, тим, що відважно помчала в битву з списом, тим, що стояла тут у крові, але неушкоджена. Саме тому вона привернула його увагу. 

 

 

Проте існувала ще важливіша причина. Під час цієї довгої битви Лінь Ваньюе продемонструвала таке гостре чуття та розуміння ходу битви, яку рідко зустрінеш у простих солдатів. 

 

— Коли ввечері розіб'ємо табір, ви приходьте до мене, — кинувши ці слова, генерал Лі Му розгорнув коня. Перед тим, як виїхати геть, він кинув ще один погляд на Лінь Ваньюе. Чомусь цей хлопець здавався йому знайомим...

 

Слова генерала Лі Му почули й інші солдати. Тієї ж миті загальна увага звернулася на Лінь Ваньюе і Лінь Юя.

 

Солдати дивилися на них із змішаними почуттями заздрості, ревнощів, недоброзичливості... Дехто думав: "О, їх особисто викликав до себе генерал! Не кожному так пощастить. Напевно, їхня кар'єра тепер злетить угору." 

 

І, звичайно, вони думали: "Нам теж вдалося вижити в цій битві. Чому тільки цим двом так пощастило?" 

 

Тілько от ці двоє навіть не зрозуміли, що привернули до себе увагу. Після того, як Лінь Ю отямився від подиву, він закричав як дитя:

 

 -Геге Нас викликав генерал! Ти це чув? Ти в це можеш повірити? Генерал хоче особисто зустрітись з нами! 

 

Лінь Ваньюе лише дозволяла йому трясти себе як гілку в сильний вітер. Їй хотілося б відповісти Лінь Юю так само радісним виразом обличчя, але не виходило...