Том 1 Частина 3.2

“Що за день! Сьогодні ти справді попросила про спільну трапезу сама.”

Імператор сьогодні був у виключно хорошому настрої. Проте, я не спеціально підлаштовулалася до цього. Було дещо, про що я мусила попросити незалежно від того в якому настрої мій правлячий брат.

“Я маю попросити про деяку послугу у Вас.”

“Яку послугу? Скажи мені.”

Його тон звучав так невинно, наче він навіть найменшого здогаду не мав про що може піти мова. Здавалося він начисто забув, що не так давно довірив мені  справу національного значення.

Здається я повторююсь, але точно було нормальним, що влада залишилася в руках цих братика і сестрички. І як тільки країна з такими “відповідальними” правителями дожила до цього моменту?

“Я хотіла б отримати радника.”

“Радника?”

Очі імператора приголомшено розширилися.

Так, я знаю. Ці слова точно не входили в число таких, які хоч хтось очікував хоч коли-небудь почути з вуст цієї принцеси.

“Будь ласка, надайте мені когось.”

“Ти хочеш сказати…”

“Це гарні можливості налагодити хороші відносини з Ротшильдом. Мені необхідна допомога когось, хто добре знається на справах іноземних країн та на особливостях загальної географії.”

Я вже провела кілька днів над самостійними дослідженнями та міркуваннями. Але продовжувати далі так само було надто не раціонально. Я не могла підготуватися до настільки масштабної події, коли не мала навіть загальних уявлень про цей світ.

“…….”

Шматочок помідора черрі зірвався з вилки імператора та покотився столом. Здається він навіть більше здивований, ніж я того побоювалася. Я відчула потребу виправдатись.

“Звичайно… Це буде непросто для мене, займатися всіма цими нудними речами, але… Я подумала, що можливо слід спробувати зробити все так, хоч раз.”

“Ц-це справді так?”

Імператор досить довго мовчав. Він потирав підборіддя та щось бурмотів під ніс, перш чим нарешті підняти погляд на мене.

“Ти маєш на думці когось конкретного….?”

“Перепрошую?”

Я наморщила лоба, бо ніяк не могла толком розчути, що він там собі бурмотів. Та раптом імператор картинно ляснув долонями по столу, наче все збагнув. Це було настільки театрально, що не вистачало тільки скрику “Еврика” і я відверто шкодувала, що була єдиною, хто бачив цю сцену.

“Ну звичайно! Просто вчитель, так?”

Мені стало не до театральних випадів імператора, коли я зовсім втратила нитку його міркувань.

“Якби ви пояснили що саме маєте на увазі…”

“Я збагнув, що ти хочеш!”

Справді? Чомусь в мене склалося враження, що імператор подумав про щось  ну зовсім не те, що я мала на увазі. Але розірвати потік його думок видавалося неможливим.

Імператор дивився на мене якимось розчулено теплим поглядом, що натякав на милування за забавками улюбленої тваринки, але аж ніяк не про серйозне сприйняття проблеми. Я стисла щелепи, щоб стримати роздратування.

“Я прошу просто про допомогу радника, Ваша Високосте.”

“Ох! Ну звичайно ж, я не скажу Джурану, що ти просила про нього! Можеш не хвилюватися.”

“…….”

Зрештою, я змусила себе просто проковтнути всі запитання. Поняття не маю коли це я просила про якогось там Джурана. Доречі, поняття не маю хто це.

Відтворюючи розмову в голові ще раз, я могла пригадати тільки те, що просила когось добре освітченого. Можливо саме це і наштовхнуло імператора на цю конкретну персону? Можливо… Проте вираз обличчя імператора, явно говорить про щось інше.

Я відчувала себе не комфортно, не розуміючи в чому справа. Тому вирішила швидше відкинути цю тему та перейти до іншого.

“Я маю ще одне прохання.”

Імператор все ще дивився на мене наче на свою милу маленьку сестричку, що дратувало. Особливо, враховуючи, що я збиралася говорити на дуже серйозні теми.

“Це…” — я старалася опанувати своє роздратування.

Імператор відклав ложку і сперся головою на руки, всім виглядом демонструючи, що ловить кожне моє слово.

“Все що завгодно. Усе чого б ти не побажала.”

В кутиках очей імператора зібралися дрібні зморшки від посмішки. І моє роздратування щезло, витіснене іншою думкою. Раптовою. Блискавичною. І неприємною. Я, та на кого він так дивиться, більше не була його сестрою.

“……”

Усвідомлення власного обману було неприємним, але я мусила сказати те, що підготувала. Я не могла відступитися і не могла не скористатися цієї незаслуженою щедрістю від імператора.

“Ми повинні визначити місце принца у палаці.”

“Ти говориш про Велрода?”

Його брови зійшлися в задумливій гримасі і випромінюваний настрій, разом з виразом обличчя цілковито змінився.

“Так. Більше немає причин і надалі тримати його біля мене –“

“Ці думки…..”

“Перепрошую?”

“Хммм. Ні, нічого.”

Тепер імператор сперся щокою вже тільки на одну руку, занурюючись в свої думки. Те, як він відвів очі, і те як змінився їх вираз, виглядало дещо дивно.

“….. Я вирішила поспостерігати за тією жінкою. Здається вона хоче залишитися в моєму палаці. Я подивлюся, що вона робитиме.”

“……”

“Ваша Високість, ви знаєте її?”

“Гмм? Ти маєш знати, що я отримав детальний звіт, щодо того, що відбулося.”

І це все?

Я притримала свого язика, не впевнена, що слід говорити в цій новій атмосфері. Здавалося імператор не сказав нічого особливого, однак… Це ж нормально і логічно, що імператор знає про ситуацію. Зрештою ми самі це вже раз обговорювали.

За кілька секунд імператор додав.

“……..Чорне волосся.”

“І червоні очі.”

Я пригадала червоні очі головної врагині і одразу ж, наче це було репетицією, пам’ять видала інші очі. Того ж кольору, але яскравіші і темніші – очі принца. А цей тут яким боком?

“І її ім’я.”

Імператор постукував пальцями по столу, ненача намагаючись витягти щось з глибин своєї пам’яті.

“Її звуть Юріель.”

Не витримала я і завершила за імператора.

“……Юріель. Так.”

Коли імператор повторив її ім’я, я відчула дивне неприємне передчуття. Пальці рук під столом, які ніхто зараз не міг побачити, нервово переплелися.

Але, раптово імператор змінив тему. Відкинувши всі розмови про Юріель, так, ніби я дарма хвилювалася. Проте, як тільки я закінчила свій обід з коронованим братом, я покликала до себе свою старшу покоївку.

“Хесс. Я маю дещо дізнатися.”

“Я слухаю.”

“Я казала, щоб когось відправили до палацу імператора?”

Це мав бути хтось з тих самих слуг, що тепер повинні були стати моїми невидимими, вкрай заляканими і відданими шпигунами.

Імператор знав про чистку яку я влаштувала і певно знав, або хоча б здогадувався, куди я їх відправила і як збираюся використовувати. Але то пусте, він же точно так само має своїх шпигунів в моєму палаці. Тож ми квити.

А імператор не стане гніватися на мене, доки вважає це все просто моєю милою грою. І, поки що, цього було достатньо для моєї безпеки. 

“Нехай мені дадуть знати чи Юріель та імператор зустрічалися раніше.”

“Так.”

Несподіваний наказ вона сприйняла без жодних вагань, хоча її брови трохи смикнулися, і пішла його виконувати в повній тиші.

Захоплена своїми неприємними підозрами та передчуттями, я раптово усвідомила, що підійшла до дверей в сад. Де я намагалася заспокоїтися після попередньої зустрічі з імператором і де зі мною стався той неприємний на багатьох рівнях досвід.

Після того, я більше не бачила Ессена. Певно так було краще. Все що відбулося в саду я бажала б забути як страшний сон. Тож так, це точно краще.

Раптово, холодний вітер охопив мене. Я здивовано озирнулася і побачила, що двері в сад широко відчинені. Одна юна служниця тримала ці двері відчиненими. Одна знайома мені служниця.

“Дейзі?”

Коли я назвала її ім’я служниця широко усміхнулася.

“Чому ти відчинила двері?”

“Я подумала, що ви хочете прогулятися.”

“……”

Насправді я не збиралася гуляти в саду, але свіже повітря, що зараз мене овівало було таким приємним, що я миттю змінила свою думку. Прогулятися було чудовою ідеєю.

Перш чим вийти на вулицю, я кинула:

“Залиште мене, усі.”

“Так.”

І вже переступаючи поріг, я зловила на собі щенячий погляд Дейзі, що все ще тримала двері.

“……Так, ти можеш залишитися зі мною.”

Так наче, тільки і чекала цих слів, дівчина знову засяяла посмішкою. Я мала б помітити це раніше, та вона дещо відрізнялася від інших, кого я зустріла в цьому світі. І вона мене зовсім не дратувала. Навпаки її безпосередність мені подобалась.

Під час прогулянки, мені залишалося тільки підкоритися кипучій енергії Дейзі. Хоч вона й говорила весь час, що думає, як мені догодити. Але, здається, вона робила якраз те, що їй хотілося б самій.

В результаті, я опинилася на зручній підстильці, посеред милої галявини всіяної квітами. Покривало на якому ми розташувалися було теплим і м’яким, а холодний вітер нас не проймав.

Коли я спробувала запитати чому це так, служниця кинула щось про ‘магічне управління’ предметів та місця. Але я була змушена прикусити свій язик і не розпитувати далі, щоб не видати своєї необізнаності в цьому світі. 

При цьому, я навіть не знала чи говорячи ‘магія’, вона просто використовувала таку фігуру мови, чи мала на увазі справжню магію?

Я повільно пила свій чай міркуючи про те, що потрібно буде розпитати про все у Надріка. Я помітила погляд Дейзі, що був направлений не на мене.

“Хочеш одне?”

“Так!”

Я спробувала хоч трошки стримати посмішку від безпосередньої поведінки Дейзі і підсунула тарілочку з печивом до неї.

Дещо зворушено я дивилася, як дівчина забула навіть про потребу пити, вхопивши печиво. І кинула його в рот нагадуючи милого ховрашка.

Я мовчки наготувала ще одну чашку з чаєм.

“Кх! Кх!”

Як і слід було очікувати, поїдаючи печиво таким чином не довго вдавитися. Я простягла їй чашку.

“Сюрп!”

“…..Чай гарячий будь обережною.”

Моє попередження запізнилося і дівчина вже стискала губи від болю.

Я мовчки забрала в неї чашку і стала на неї дмухати. Ця покоївка справді була такою по-дитячи безпомічною. Вона хотіла щось сказати, але, здавалося опекла ще й язик.

Коли я нарешті остудила чай і напоїла свою служницю вона заговорила.

“Ваша Високість, Ви такі добрі, агх…..”

Я обійняла свої коліна притягнувши їх до грудей і засміялася у відповідь.

“Я?”

“Звісно!”

“Гмм…. Я справді ніколи так про себе не думала.”

“Але Ви добрі! І до тієї особи теж!”

“Тієї особи?”

“Ох, я- я мала на увазі……”

Здається, Дейзі не могла підібрати правильних слів і збентежено замовкла.

“Можливо, ти говорила про Надріка?”

“Так!”

“І чому ти просто не назвеш його ім’я.”

“Ох, просто бачите. …..Ви праві. Чому я не назвала його?”

Здається тільки почувши моє запитання Дейзі і справді замислилася над цим питанням. Вона нервово покусала губи, поглядаючи довкола і намагаючись знайти відповідь на неочікуване питання.

“Ох! Думаю я збагнула! Я так сказала, бо всі в палаці так говорять. Ніхто не називає його інакше як та персона. Тому коли я так говорю то одразу розумію про кого мова і не задумуюся.”

Зі всією своєю безпосередністю Дейзі щиро продовжувала пояснювати:

“Хмм, Я думаю ніхто й не знає як інакше звертатися до нього.”

“Чому? Він же перший наложник. Значить вже давно в цьому палаці і всі вже мали б до нього звикнути.”

“Просто….”

Чомусь Дейзі раптово завагалася, наче, не знаючи якої реакції від мене очікувати.

“Просто він став наложником не звичним чином…. Але він однак ваш наложник, тож ніхто не має права називати його фамільярно, просто на ім’я.”

Не звичним чином?

“В палаці, його б могли називати за прізвищем, але в тієї особи немає прізвища.”

Немає прізвища?

“Тобто……”

“Так, це нормально. Адже він був рабом.”

“……”

Оскільки я мовчала, то Дейзі безтурботно продовжувала міркувати далі.

“По правді кажучи, я думаю, що всі так його називають спеціально, щоб відгородитися від нього. Щоб показати, що, навіть, не зважаючи на його статус наложника, вони однак вищі за нього.”

Я глибоко замислилася над цим. В цьому світі була чітка класова система. Тому я мала б спокійно сприйняти і систему рабів, так? Проте я не очікувала, що це стосуватиметься того, хто був настільки близьким до мене.

“Хаа, Тепер я розумію, що й сама вела себе так само. Я не повинна була бездумно повторювати за іншими.”

Помаленьку оговтуючись від приголомшливого розуміння, я пригадувала поведінку Надріка. Презирливо кинуті слова ‘секс-раб’ від Ровії тієї ночі.

То через такі дурні причини до нього ставилися як до найнижчої особи в палаці! І він змирився, вважав, що все йде так як і має бути.

“Ваша Високість?”

“Я все ще ваш Ваша Високість. Правда?”

Ось чому він це запитував. Чому так принижувався переді мною. Бо в нього не було жодного захисту. Будучи іграшкою примхливої принцеси він весь час наче ходив по лезу ножа. Він міг тільки надіятися на милість і збереження свого статусу.

Я полинула в свої думки так глибоко, що вже не чула Дейзі. Але дещо змогло витягти мене з цього стану.

“Дінг!”

Системне вікно, що вже досить давно не нагадувало про своє існування, раптово спливло в повітрі.

Ціль обрана.

Підтвердження.

‘Принцеса Елдрія Віотте Сесилія’

Ціль заблокована.

Спроба виявлення слабких місць (залишилося 2).

Сканування. 8%………

30%………..

88%………..

Ви не змогли виявити слабкі місця, бо у вас недостатньо повноважень.

Виявлення слабких місць (залишилося 1) використано.

Чи бажаєте спробувати ще раз? Y/N

Я схопилася на ноги. Мені здалося, що я почула якісь звуки в кущах поруч. Але там нікого не було. Де ж вона заховалася?

Де б вона не переховувалася, Юріель обрала ‘N’. Вікно зникло, а потім з’явилася підказка.

TIP/ Якщо ви хочете підвищити свої шанси на успіх, спробуйте відкрити в критичний момент.

В цьому світі в мене не було слабких місць. Я тут надто мало пробула, щоб завести якісь слабкості.

……окрім Надріка.