Прохання

В одну мить у Дзеркалі минуло три дні.

Мо Сі сидів у бічній кімнаті невеликої корчми в передмісті, мовчки дивлячись на воду, що крапала на вікні.

Згідно з проханням Імператора, він мав бути сьогодні на шляху на Північ, але він не вирушив туди. Він підняв руку й подивився на свою долоню, яка дещо втратила колір: насправді не лише його долоня - колір трави й дерев у цьому світі за останні пару днів почав тьмяніти.

Це було ознакою того, що сила Дзеркала Часу слабшає.

У реальному світі, де були Мужон Чуї та інші, час минав дуже швидко. Можливо, Мужон Чуї чи Дзян Єсюе ззовні тільки почали заклинати, але в Дзеркалі минуло вже кілька днів.

Виходячи з цього, Мо Сі підрахував, що через два-три дні вони з Ґу Маном залишать цей світ, тому йому було байдуже, якщо Імператор дізнається, що він не поїхав на Північ - він просто хотів дізнатися більше секретів до моменту відбуття у реальність.

Впала ще одна крапля.

Крапання води все більше наближало полудень. Мо Сі встав і підійшов до бронзового дзеркала, піднявши руку, використав просту техніку маскування, а потім штовхнув двері та вийшов.

- Ходімо, ходімо на Східний ринок подивитись страту!

- Заступнику генерала Лу відрубають голову, я справді цього не очікував. Кожному свій час, айо...

- Він убив так багато людей через момент імпульсу, я думаю, що він заслуговує на смерть!

На дорозі метушився натовп, і всі поспішали в напрямку Східного ринку. У когось на обличчях було очікування, у когось радість, у когось печаль, а у когось - страх. Але незалежно від настрою кожного з них, Східний ринок був схожий на гарячу розпарену булочку з людською кров’ю, яка спокушала стерв’ятників витягнути шиї й протиснутися до ешафоту.

Мо Сі не говорив ні слова, просто йшов вперед за натовпом.

Незабаром він прибув на Східний ринок. Площа вже була заповнена людьми, що відповідали за страту, і групою глядачів. Вони були схожі на прозорі шкірки пельменів, що щільно оточували платформу.

Лу Джаньсін, одягнений у білу тюремну форму і босий, сидів на ешафоті. Його обличчя було дуже спокійним - ані найменшої паніки людини, яка ось-ось помре. Кат приніс йому вина і м'яса - він подякував йому з усмішкою, витягнув із тарілки гомілку та взявся їсти, демонструючи свої ікла.

Він миттю з’їв усе м’ясо й взявся пити вино.

Допивши, він витер рукавом рота.

- Пане, ваш маленький горщик для вина аж занадто маленький, наче для дівчинки. Не могли б ви дати мені ємність побільше?

Кат якось дивно подивився на нього.

- Чому ти все ще такий радісний, якщо ось-ось помреш?

- Так, - Лу Джаньсін усміхнувся, як собака-вовк. – А ви хочете, щоб я їв останню в своєму житті їжу весь в сльозах?

Кат витріщився на нього, наче дивуючись, наскільки безсоромною була ця людина, що могла ось так сміятися після того, як спричинила настільки масштабний хаос.

- У мене більше немає для тебе вина, — сухо сказав кат. – Це вся твоя остання трапеза.

Лу Джаньсін зітхнув.

- Шкода. А я дорогою міг би бути п’яним.

Кат усміхнувся.

- Тож насправді ти не почуваєшся вільно і легко, просто хочеш випити, щоб підбадьоритися і не боятися болю, коли тобі рубатимуть голову.

- Це не те, - Лу Джаньсін сплеснув у долоні й розсміявся. - Обезголовлення — це всього лиш один шрам. Я хочу піти п’яним до Жовтих Джерел і побачити прекрасні краєвиди по обидва боки Ріки Забуття. Можливо, я навіть зможу написати вірш або два, які стануть відомими в світі.

- …

Кат онімів. Саме в цю мить із галасливого натовпу почувся ясний голос.

- Який вірш ти хочеш написати? Про дві іволги, що співають у вербах, одна потворніша за іншу, чи такий, що буде корисний для мене, який можна буде співати піснею безсонної ночі?

Усі повернули голови – за натовпом раптом з’явився Ґу Ман. Він був одягнений у військову форму Чонхва - тільки без китиці військового звання – що підкреслювала його довгі ноги і тонку талію та надавала йому урочистого вигляду. Два його тонкі пальці тримали конопляну мотузку, прив’язану до забрудненого глека з вином. Він рушив до ешафоту обличчям до палючого полуденного сонця.

- Айя, це генерал Ґу…

- Вай-вай, не генерал Ґу, а Ґу Ман, Ґу Ман.

Натовп повільно розходився перед ним, і багато пар очей з цікавістю дивилися на цих двох.

Усі знали про дружбу Лу Джаньсіна та Ґу Мана. Усі також знали, що через вчинок Лу Джаньсіна Ґу Ман упав з високої вершини на дно долини, ставши сміттям, що проводило увесь час у борделях.

Зараз вони нарешті зустрілися віч-на-віч, як вони реагуватимуть один на одного?

Чи буде Лу Джаньсіну соромно перед Ґу Маном?

Чи буде Ґу Ман злісно лаяти свого колишнього найкращого друга?

Не було нічого цікавішого, ніж ревнивий господар, що розлучається з дружиною, або брати, налаштовані один проти одного. Першого не очікувалось, та можна було розраховувати на те, що брати обернуться один проти одного. Тому шумний натовп поступово стих.

Стало занадто тихо. Мо Сі, що ховався серед глядачів, навіть чув биття свого серця. Його погляд стежив за постаттю Ґу Мана, високою та красивою фігурою в старій формі Чонхва.

Сьогодні Ґу Ман не виглядав депресивним. Він був наче прекрасний бамбук на вітерці, ніби гнилі дні останніх шести місяців не підірвали силу його характеру.

У цій тиші Ґу Ман підійшов до ешафоту.

Раніше він був оточений сотнями людей, але тепер він залишився один зі 100 тис. воїнів. Одні загинули, інших тримали під вартою. Він не міг привести когось іще. Була лише одна людина, глек вина і військова форма без військового звання. Їх колишня слава була схожа на сон про золоте пшоно, і все, що залишилось від неї зараз - це якісь жалюгідні рештки.

Лу Джаньсін підвів голову й подивився на нього. Через мить він усміхнувся.

- Ґу Мане, ти пам’ятаєш вірші, які я писав?

Ґу Ман опустив густі вії, і вони відкинули туманну тінь на його повіки. Він сів із винним глеком і сказав:

- Ти так погано писав, що я не зможу забути цього, навіть якщо захочу.

Лу Джаньсін всміхнувся, почухав ногу і сказав:

- Я знав, що ти прийдеш сьогодні побачитись зі мною.

Ґу Ман пирхнув, відкоркував глек, зробив з нього ковток, а потім підсунув Лу Джаньсіну:

- Пий.

- О, п’ятнадцятирічне вино з квітів білої груші.

- Ти знаєшся на цьому.

Побачивши, що ці двоє не стали битися, як гадалося, не тільки глядачі - навіть кат був приголомшений.

Лу Джаньсін уже був ув’язненим у камері смертників, але Ґу Ман на той час ще не зрадив країну. Хоча він і не мав військового звання, він все ще мав вплив, тому кат не бажав та й не смів публічно соромити Ґу Мана.

Він завагався.

- Ґу… кха-кха, бачте, стандартні правила останньої трапези...

- Ми з ним брати і я прийшов його проводити, - Ґу Ман підвів голову. - Мені доведеться вас потурбувати, перепрошую за незручності.

Незважаючи ні на що, Ґу Ман був звіром Чонхва, непереможним богом війни. Незважаючи ні на що, він не зробив нічого поганого на полі бою і до нього не було особистої ненависті.

Кат поволі нітився під поглядом його чорних нефритових очей. Нарешті він зітхнув і відступив убік.

Сонце підіймалося все вище, роблячи тінь сонячного годинника все темнішою і товщою.

Лу Джаньсін пив вино і з усмішкою розмовляв з Ґу Маном. Можливо через те, що людина ось-ось мала померти, не було сенсу говорити про ненависть. Жоден із них не згадав про поразку на горі Фен Мін.

Час страти все наближався. Ясно світило сонце, а повітря було наповнене запахом смерті. Глядачі дивилися на сонячний годинник і ковтали слину. Вони всі нервували. А найменше нервувала людина, що мала померти, і друг, який її проводжав.

Вино нарешті закінчилося.

Ґу Ман запитав:

- У тебе є ще якісь бажання?

Лу Джаньсін посміхнувся і сказав:

- Дуже багато.

- З чим я можу тобі допомогти?

- Випий за мене більше цвіту білої груші, - сказав Лу Джаньсін.

- Добре.

- Споглядай для мене красиві краєвиди.

- Гаразд.

Лу Джаньсін на мить замислився. Нарешті він підняв руку й погладив військову форму Ґу Мана.

- Ман-ере, не вдягай більше цю форму.

Вугілля тріщало в жаровні біля ешафоту. Ґу Ман опустив вії. Вираз його обличчя був якимсь похмурим і багатозначним. Ніхто з присутніх не міг зрозуміти, що він міг означати.

Ніхто крім Мо Сі.

Мо Сі знав, що Ґу Ман вже був налаштований вчинити зраду. Передсмертне бажання Лу Джаньсіна полягало в надії, що Ґу Ман зможе роззброїтись, повернутись додому і більше не брати участь у кривавій бурі.

Та Лу Джаньсін не знав, що Ґу Ман справді більше ніколи не одягне військову форму Чонхва, бо переодягнеться в чорні обладунки країни Ляо і піде кривавим шляхом, з якого нема вороття.

Ґу Ман нічого не відповів одразу. Він опустив голову, його вії тріпотіли.

Нарешті він ледь помітно посміхнувся і сказав:

- Добре. Я більше ніколи її не одягну.

Очі Лу Джаньсіна проясніли і він усміхнувся.

- Серйозно?

- Коли я тобі брехав?

Лу Джаньсін засміявся.

- Ти з дитинства був готовий багато чого сказати, щоб заспокоїти людину. Ти так заспокоював мене, поки я не виріс, - він всміхнувся і засміявся, очі примружившись, як весняне листя.

- Хочеш ще щось сказати? - спитав Ґу Ман.

- …

Очі Лу Джаньсіна світилися якоюсь лагідністю, якої Мо Сі ніколи не бачив на цьому тигриному обличчі.

- Ман-ер, швидше створи сім’ю, - сказав Лу Джаньсін.

Ґу Ман:

- …

- Ти завжди був галасливим, але ми стільки років були братами і я знаю, що ти завжди хотів мати місце, яке справді належало б тобі, - сказав Лу Джаньсін. - Ти вже немолодий. Якщо ти вже нагулявся, то слід зупинитися раніше… таким чином я також…

Не встиг він закінчити, як його перервав Ґу Ман, питаючи:

- Дядько Лу, скільки тобі зараз років?

Лу Джаньсін широко розплющив очі та скривив губи:

- Я просто переживаю за тебе, чого ти такий невдячний?

Тільки-но він збирався сказати щось іще, як раптом почувся різкий свист. Заклинач на башті підняв голову й засурмив у ріг яка. Цей звук здригнув небо. Глашатай голосно вигукнув:

- Час настав!

Час настав.

Яскраве сонце вже піднялося в центр небесного купола. Білі промені сліпуче освітлювали людей: того, хто от-от має піти, того, хто ступає на інший шлях, та величезне море глядачів.

Це був кінець для цих двох братів.

Ґу Ман спокійно подивився на Лу Джаньсіна, наче вони збиралися розлучитися зі стратегічних причин та рано чи пізно знову зустрінуться.

- Бувай, — сказав Ґу Ман.

Лу Джаньсін посміхнувся.

- Подумай про те, що я сказав.

Ґу Ман подивився на нього глибоким поглядом і нарешті сказав:

- … Добре, подумаю.

Коли він договорив, його довгий плащ ковзнув по підлозі, і він зійшов з вузьких високих сходів ешафоту.

Кат ступив уперед і підняв руку з мідним лезом, загорнутим в червону тканину. Коли пролунав дзвін, металевий звук був чистим і віддаленим. Кат підвищив голос і заспівав:

- Час настав. Готуйсь!

Все було не так, як у легендах, де вершник з імператорської армії піднімає стрілу і вигукує: «Помилуйте засудженого!». Не було також жорстокого опору з боку Лу Джаньсіна і ніхто не намагався врятувати в’язня.

У цьому світі було не так багато тих, кого можна було врятувати від смерті, лише кілька людей могли отримати прихильність небес.

Лу Джаньсін і Ґу Ман, один на ешафоті, другий внизу біля нього, переглянулися. Обидва вони не могли не згадати слів, що сказав Лу Джаньсін, коли тільки-но приєднався до армії багато років тому:

- Я зовсім не хочу помирати. Я просто хочу жити довго, як тисячолітня черепаха. Я хочу одружитися на кількох жінках і мати купу дітей. Таке життя називається вільним і щасливим життям.

Ґу Ман засміявся.

- Ти зараз на полі бою. Тут би не втратити голову. Що ти можеш зробити, щоб бути тисячолітньою черепахою?

Лу Джаньсін зовсім не злякався. Він торкнувся свого підборіддя й сказав напівсерйозно-напівжартома:

- І то правда. Тоді краще подумати про те, як померти гідною смертю.

- Яку смерть ти вважаєш гідною?

- Найкраще було б бути майстром ілюзії Ляо. Щоб наслати ілюзію, аби всі незрівнянні красуні ганялися за мною і хотіли б зі мною сексу. З мого боку було б неввічливо відмовитися і зрештою я б помер від виснаження, - Лу Джаньсін хтиво посміхнувся і хитнув ногами. - О, такий кінець був би прекрасним.

Вони справді були безстрашними й безвірними, питання життя і смерті було для них як жарт.

- Або мене вб’є незрівнянна красуня. Найкращий варіант: я їй подобаюся, але не підкоряюсь їй. Вона мене ґвалтує, а потім вбиває. О, це було б захоплююче!

Ґу Ман засміявся і дорікнув:

- Ти не можеш сказати нічого нормального?

- Який сенс у нормі? - Лу Джаньсін облизнув губи й усміхнувся. - Ну загину я на полі бою. Група друзів оточить мене і жалюгідно заплаче, два струмочки сліз. Страшно про це подумати.

Але хто знав, що найгірший кінець, який міг придумати тоді Лу Джаньсін, був набагато кращим за його реальне майбутнє.

Виявилося, що його кінець був не смертю воїна на полі бою. Натомість йому судилося жалюгідно й марно померти з тяжкою виною на ешафоті Чонхва.

Ніхто не кричав. Ніхто за ним не сумував, не було двох струмочків сліз.

З так званих друзів, зрештою, залишився тільки Ґу Ман.

Кат зробив крок уперед і високо підняв блискуче широке лезо у руці.

Скуйовджене волосся Лу Джаньсіна розвіяв вітер. Він подивився на Ґу Мана біля ешафоту й полегшено усміхнувся.

Звук удару.

Тепер вони були розділені.