Загадковий чоловік

Була пізня ніч, і з борделю «Абрикосовий цвіт» нескінченно лились звуки музики та співу. Мо Сі підійшов до балкону, де був Ґу Ман. Він не турбувався, що його хтось може побачити, тому що плащ, який він вдягнув, був виготовлений предком Юе Ченьціна з пір’я Невидимого Птаха. Хоча ці пір’я втрачали свої властивості в той момент, коли їх відділяли від тіла птаха, та предок клану Юе був великим майстром-вдосконалювачем зброї. Він не тільки успішно зберіг властивості пір'я, але й виготовлений ним плащ мав втричі потужніший ефект невидимості.

Мо Сі злетів під карниз і мовчки зупинився над балконом, біля якого цвіли квіти.

Бамбукові двері зараз були широко відчинені. Ґу Ман не покликав знову Фей Тянь, що грала на піпі. Він був один в кімнаті.

Ґу Ман сидів за столом, поклавши голову на руку і заплющивши очі.

Здавалося, ніби він спить, але в той же час здавалося, що не спить. Його довгі вії злегка тріпотіли в такт диханню. З курильниці біля руки Ґу Мана спіралями підіймався дим і робив риси його обличчя трохи розмитими… Мо Сі розглядав його дюйм за дюймом, від куточків очей і брів до губ і підборіддя. Вогник свічки сяяв наче помаранчевий метелик біля кінчику його носа.

Мо Сі, одягнений у плащ-невидимку, затамував подих і підійшов до нього ближче, дивлячись зверху вниз на це дуже знайоме обличчя. У цей момент він раптом зрозумів залежність Мужон Ляня від «Життя як сон».

Він знав, що воно просякнуте отрутою, що його не варто торкатися, що воно може роз’їсти волю людини, роз’їсти її м’язи та кістки, але все одно брав його…

Виявилося, що пристрасть Мо Сі до Ґу Мана вже давно глибоко вкорінилася в його кістках і мозку. Він був просякнутий нею наче димом.

«Тук-тук.»

Раптом у зачинені двері постукали.

Мо Сі та Ґу Ман прийшли до тями майже одночасно. Мо Сі зробив крок назад, а Ґу Ман підвівся, щоб відчинити.

Спочатку Мо Сі думав, що людина, що постукала в двері, буде однією з дівчат, що зійшли з небес. Однак коли двері відчинилися і Ґу Ман повернувся вбік, щоб впустити людину, що прийшла, Мо Сі побачив, що це не співачка, а хтось вбраний у чорний плащ, подібно йому самому.

Ця людина не використовувала плащ-невидимку, але її обличчя ховалося за срібно-золотою маскою. По високій і прямій постаті можна було зрозуміти, що це чоловік.

Хто це був?

Поки Мо Сі думав над цим, чоловік у плащі заговорив. Його голос, очевидно, був спотворений технікою ілюзорного звуку і звучав дуже хрипко й дивно.

Чоловік запитав:

- Сьогодні було щось незвичайне?

Ґу Ман якусь мить помовчав, перш ніж відповів:

- Ні.

- Невже? – задумливо промовив чоловік у плащі. - Хіба ніхто не приходив тебе шукати?

- Ні, - відповів Ґу Ман.

Оскільки Ґу Ман наполягав на такій відповіді, чоловік перестав розпитувати. Він поклав оберемок, що тримав у руці, на стіл і сказав:

- Я приніс це для тебе. Іди перевдягнись.

Ґу Ман підняв руку і відкрив край пакунку, але швидко закрив його знову.

Він запитав чоловіка в плащі:

- Що це означає?

- Ти збираєшся туди, тож варто підготуватися.

Кінчики пальців Ґу Мана все ще торкалися края оберемку. Почувши це, він раптом напружився, несвідомо згорнув пальці, вхопившись за обгортку пакунку. Його реакція ще більше спантеличила Мо Сі. Ґу Ман завжди був дуже спокійною людиною. Навіть якщо б на нього рухнуло небо, він виглядав би так, ніби його просто накрило ковдрою. Однак цьому чоловікові в плащі достатньо було сказати кілька слів, щоб обличчя Ґу Мана змінило колір.

- Якщо просто розказати тобі про ситуацію там, боюся, що ти мені не повіриш, - сказав чоловік у плащі. - Сьогодні ввечері я проведу тебе, щоб ти побачив це своїми очима. Побачити означає повірити.

Незважаючи на те, що світло свічки було дуже теплим, воно не могло додати тепла блідому обличчю Ґу Мана. Здавалося, що Ґу Ман придушує надзвичайно складні емоції. Навіть його губи поступово тьмяніли. Він опустив очі, і його плечі трохи затремтіли. Нарешті він підняв пакунок й повернувся, щоб зайти за ширму.

Коли Ґу Ман вийшов із-за ширми, то вже був переодягнений в той самий одяг, що й чоловік у чорному. З голови до ніг його вкривав плащ, розшитий світло-золотими візерунками хмар та блискавок. Ґу Ман сказав:

- Ходімо.

Двоє чоловіків залишили павільйон Ї Фан один за одним. Мо Сі також слідував за ними. Цей бордель був місцем, де змішувалися шахраї та чесні люди. Чи то була звідниця, чи то дівчата - всі вони у своїх серцях пам’ятали три слова «менше»: менше бачити, менше питати і менше слухати. Тому, коли двоє одягнених в чорне чоловіків рвучко пройшли довгим коридором публічного дому, покоївки не виявили ані крапельки здивування. Вони лише схиляли голови та вітально складали руки, опускаючи погляд.

Дорогою Ґу Ман і чоловік у чорному не розмовляли. Здавалося, їхні стосунки були не дуже близькі. Чоловік у чорному йшов попереду, а Ґу Ман мовчки слідував за ним.

Неможливо було розрізнити особливості фігури чоловіка в чорному, а аура на його тілі була ідеально прихована. Мо Сі не міг детальніше дослідити потік його духовної енергії, не викриваючи себе, міг лише стежити за ними всю дорогу, щоб побачити, куди вони прямують.

Через приблизно одну паличку пахощів напрямок поступово прояснився. Однак підозри Мо Сі ставали все глибшими.

Вони йшли … до Гори Душ Воїнів?

Так, зрештою вони зупинилися біля підніжжя Гори Душ Воїнів.

Вісім років тому на підході до гори охоронців не було. Однак, оскільки на вершині гори були могили героїв династій Чонхва, перед гірськими воротами все ж були незримі чари, щоб висловити повагу. Ці чари могли змити майже всі маскування та магію невидимості. Це означало, що стеження Мо Сі зупинялося тут.

Ґу Ман спустив капюшон свого плаща й подивився на звивисту кам’яну стежку. Обабіч гойдалися сосни, і яскравий місяць крізь гілля освітлював давню синьо-кам’яну доріжку.

- Щось не так? - спитав чоловік у чорному.

Ґу Ман сказав:

- Коли я думаю про те, що незабаром піду звідси, що мої руки будуть заплямовані кров’ю воїнів Чонхва, я…

Він не закінчив фрази. Серце Мо Сі різко стиснулося.

Тож коли вони зустрілися раніше, Ґу Ман насправді збрехав йому. До цього моменту він уже прийняв рішення зрадити країну. Він насправді вже думав про те, що його руки будуть заплямовані кров’ю його колишніх товаришів.

Ґу Ман…

Ґу Ман…

Чому ти це робиш? І хто цей таємничий чоловік у чорному, що тебе супроводжує?!!!

Мо Сі з усіх сил намагався придушити своє бажання підійти й зірвати з чоловіка маску, хоча від цього бажання йому вже пекло очі.

Він відчував, що якщо він зніме маску з цієї людини, багато питань легко розв’яжеться, багато таємниць розкриється. Однак в такому випадку інші підказки будуть обрізані, і він не зможе дізнатися більше, а ці втрати того не варті.

Горло Мо Сі здригнулося, і він придушив нетерпіння, що охоплювало його серце. Потім він почув, як чоловік у чорному сказав:

- Поточна ситуація Чонхва така. Після поразки на горі Фен Мін ти на власні очі побачив, як ти та твоя армія опинилися в жахливій ситуації. Є лише люди, які б’ють вас ногами, коли ви лежите, і ніхто в такому ганебному становищі вам не допоможе, - чоловік у чорному, здається, бачив, що Ґу Ман хоче це заперечити, тому підняв руку. – Не треба говорити, що є Сіхе-Дзюнь і він стане на твій бік. Це буде марно, навіть якщо він це зробить. Ти розумна людина, і ти вже маєш добре знати, що Чонхва завжди був в руках кровних аристократів. Ти нічого не зможеш змінити власними силами.

В голові Мо Сі гуло і був безлад. Очевидно, що ця особа підбурювала Ґу Мана на зраду, розповідаючи, що ситуація в Чонхва ось така, кажучи Ґу Ману, що, крім Сіхе, на його боці більше нікого немає…

Люди Ляо?

Ні. Неможливо.

Хто з людей Ляо міг пересуватися в Чонхва як їм заманеться, наче так і треба?

Хто з людей Ляо міг би стояти перед Ґу Маном так відкрито, не викликаючи в Ґу Мана сильної огиди?

Якщо тільки…

Якщо тільки в порівнянні з Чонхва, цій людині в чорному Ґу Ман довіряв більше. Але як можна створити таку довіру кількома словами за десять днів? Чи могло бути так, що Ґу Ман контактував із шпигуном із країни Ляо ще раніше? Як це могло бути?!

Чоловік у чорному сказав:

- Такі справи. Ти вже на шляху державної зради, і нема про що шкодувати.

У Мо Сі кров підступила до горла.

Це був один короткий день вісім років тому, до зради Ґу Мана. І наскільки багато було речей, похованих пісками часу — холодність і жорстокість Імператора, впертість Лу Джаньсіна, хвилювання Ґу Мана і цей… чоловік у чорному, який так відверто штовхав Ґу Мана на дорогу в пекло.

Ґу Ман чув кожне слово чоловіка в чорному, але не відповідав.

Нічний вітер посилився. Широкі рукава його вбрання були схожі на безладно розсипані квіти, які ось-ось знесе вітром. У цю прохолодну ніч Ґу Ману, здавалося, було холодно. Його пальці трохи зжалися, готові сховатися в рукавах. Але в цю мить чоловік у чорному простягнув долоню і взяв Ґу Мана за руку.

Не тільки Мо Сі був схвильований цією дією, Ґу Ман теж різко повернув голову. Його темно-карі очі вражено дивилися на чоловіка. Він хотів звільнитися, але врешті не зміг.

Чоловік у чорному тихим голосом сказав:

- Генерале Ґу, якщо ти хочеш прокласти шлях, твої руки будуть вкриті кров’ю.

Сказавши це, він опустив вії й уважно подивився на пальці Ґу Мана.

- Я впевнений, що ти усвідомлюєш силу та вплив багатих і могутніх. Ти розумна людина, мені немає сенсу тобі пояснювати. Піднімись на гору та подивись, - чоловік у чорному зробив павзу, а тоді додав: - Я сподіваюся, що після того, як ти це побачиш, ти зрозумієш, що заслуговує довіри, а що ні, що варто, а що ні.

Ґу Ман різко заплющив очі, нічний вітер тріпав край його плаща.

У тиші ночі Мо Сі побажав, щоб Ґу Ман зміг відмовитись, відштовхнути цього чоловіка в чорному та сказати «Я не хочу зраджувати» або хоча б «Дай мені подумати ще раз».

Але Ґу Ман цього не сказав.

Серце Мо Сі поволі хололо у цій пекельній тиші.

- Я знаю, - сказав Ґу Ман. - Ходімо.

З цими словами він пройшов через чари гірських воріт Гори Душі Воїна. Його хвилясте чорне вбрання було схоже на чорні хмари. Він пішов на гору, не оглядаючись.

Мо Сі не знав, як довго вони пробули на Горі Душ Воїнів. Усе його тіло заціпеніло. Всього один день в Дзеркалі Часу, а здавалося ніби було розкрито вісім років таємниць. Вони обрушилися на нього, як лавина. Цей чоловік, що завжди був з прямою спиною і розправленими плечима, ніби міг витримати будь-що, зараз змушений був притулитися спиною до кам’яної стіни, бо ледве міг триматися на ногах.

Але навіть стоячи отак, він все одно не міг розігнати кров. Перед очима почорніло. Спогади про минуле розтрощили йому кістки і розірвали сухожилля. Зрештою він повільно сповз униз, сів біля гірської стежки з синього каменю, підняв тремтячу руку й закрив очі.

Ще так багато речей треба було прояснити, але його розум був в хаосі. Та й яким холоднокровним і безсердечним він мав бути, щоб зберегти спокій серця в такій ситуації?

Коли потроху стало сходити сонце, Ґу Ман і людина в чорному спустилися з Гори Душ Воїнів. Чоловік в масці йшов попереду, а Ґу Ман слідував позаду.

Мо Сі втомлено глянув на них. Його очі були налиті кров’ю, наче вкриті червоним павутинням. Проти розмитого сонячного світла він дивився, як двоє підходили все ближче й ближче. Потім вони пройшли крізь чари.

У цей момент голова Мо Сі була в безладі. Все його єство було спустошене. Якби зараз його, гордого сина Неба, попросили продекламувати «Запис небесної скорботи Фуджов», який в юності він міг розказати хоч задом наперед, він би не впорався з цим.

Але навіть у такому стані, в цьому ранковому тумані, він усе одно з першого погляду зрозумів, що Ґу Ман...

Ґу Ман плакав.

Ґу Ман був дуже сильною людиною. Але сильна душа не обов’язково мала жити в міцному тілі. Тіло Ґу Мана було теплим і м’яким. Його очі були ніжні, як квітка епіфіллуму вночі, вони легко пускали сльози через сум чи інші подразники. Мо Сі знав тіло Ґу Мана, як своє власне, він добре пам’ятав його стан в будь-якому настрої.

Він побачив, що вузькі очі Ґу Мана були трохи почервонілі, і зрозумів, що той, мабуть, плакав.

Чому він плакав? За ким він плакав? Через минуле, до якого він не міг повернутися, чи через безнадійне майбутнє?

Двоє стояли біля підніжжя гори. Чоловік у чорному подивився на небо і сказав:

- Вже пізно. Якщо ми не підемо зараз, нас викриють.

- Так, - голос Ґу Мана був вологим і трохи хриплим. Він вклонився чоловікові в чорному. - Я бачив те, що мав побачити. Дякую за компанію сьогодні. До побачення.

- Ти… бережи себе.

В мить ока чоловік у чорному зник. Його навички і швидкість були настільки хорошими, що ніхто не міг його чітко побачити. Він розчинився в передранковій темряві. Ґу Ман повернув голову, щоб востаннє поглянути на оповиту хмарами Гору Душ Воїнів. Він міцніше затягнув чорний плащ на плечах, ніби приховував таємницю, яку нікому не міг розповісти, опустив голову й теж пішов геть.

Після того, як пішов Ґу Ман, Мо Сі більше не потрібно було ховатися. Він зняв з себе чари й піднявся на Гору Душ Воїнів один. Він шукав підказки на горі і, нарешті, підійшов до Забороненої території.

Раніше Ґу Ман сказав йому, що відчуває, ніби ця заборонена територія йому «знайома». Тож Мо Сі подумав, що зараз вони побували саме там. Незважаючи на те, що ця територія була облаштована імператорською родиною, на той час її захист все ще був простим прототипом. Прорватися крізь чари було не так вже й важко.

Мо Сі стояв за межами безплідної забороненої землі гори. Його пальці світилися чарами.

Він відчував, що це лише шар звичайного високого бар’єру. Він не був таким непробивним, як через вісім років. Однак зараз він був у Дзеркалі, до того ж непроханим гостем. Його духовна сила і магія були дуже ослаблені. Тож навіть якщо ці чари були недосконалими, він не зміг би їх пробити…

Світло магії у забороненій землі Гори Душі Воїна постійно спалахнувало, ніби знущаючись над цією блукаючою душею з восьми років потому.

— —

«Поточна ситуація Чонхва така. Ти не можеш нічого змінити самотужки».

«Генерале Ґу, якщо ти хочеш прокласти шлях, твої руки будуть вкриті кров’ю».

«Ти знаєш, що Чонхва завжди був в руках кровних аристократів».

«Такі справи. Ти вже на шляху державної зради, і нема про що шкодувати…»

Ким був чоловік у чорному?

Значення слів цієї людини полягало в тому, щоб дати Ґу Ману ясно побачити ситуацію в Чонхва, де все базувалося на кровній лінії, і вибрати нового господаря. Його слова були дуже схожі на слова солдатів королівства Ляо.

Але чи справді Ґу Ман так рано вступив у змову з представниками країни Ляо?

Окрім цього припущення, оскільки Заборонену територію на Горі Душі Воїнів облаштувала імператорська сім’я, можливо, були якісь дворяни, які щось бачили всередині та знали про план Імператора. Вони хотіли повстати, тому привели Ґу Мана сюди, щоб той побачив це своїми очима. Вони хотіли розбити серце Ґу Мана і змусити його здатися. Хотіли, щоб той повністю розірвав зв’язки з імператорською родиною Чонхва та знайшов новий шлях.

Але це теж не мало сенсу. Хоча в королівській сім’ї Чонхва були негаразди, які дворяни справді могли хотіти змінити положення справ в імперії, засноване на кровних зв’язках?…

Кожне питання, здавалося, билося в його серце. Мо Сі відчував себе так, ніби знаходиться в тумані, ніби він знайшов туманні прогалини, але не міг дістатися реальної суті.

Зрештою, він не дізнався таємниці зради Ґу Мана. Єдине, в чому він був упевнений - це те, що вона була не така вже й проста.

Навіть по поверненні до резиденції Сіхе Мо Сі ще не повністю оговтався.

Шуан Цьов обережно підійшла із підносом із закусками:

- Господарю?

- …

- Господарю, Ви погано спали цієї ночі?

Мо Сі нічого не сказав. Він розумів, наскільки потворно і жахливо виглядає.

У стародавніх книгах говорилося, що шанс вижити в Дзеркалі Часу був невеликий. Раніше він думав, що це абсурд, але тепер відчував, що це правда. Що вже казати про Ґу Мана, який був повністю під дією Дзеркала, якщо навіть він, як компаньйон, що був причетний до минулого, не зміг уникнути долі тортур у Дзеркалі.

У житті людини завжди буде присутній жаль, більший чи менший. У циклі життя завжди будуть приховані різні таємниці.

Зіткнувшись із цими жалями, хіба людина, що повернулася до минулого, не захоче загладити їх?

Зіткнувшись із цими таємницями, як могла людина, яка прийшла з майбутнього, не бути шокованою?…

Коли людина поверталася в часі через Дзеркало, вона могла зрозуміти, що, можливо, якась обмовка, якесь маленьке непорозуміння - і величезне море перетворилося на тутові поля.

Або, можливо, як і він, людина могла знайти, що багато з «фактів», які вона нібито знала, були лише незграбною маскою, яка вводила в оману цілих вісім років. Що ж до правди, то її було не знайти.

У Мо Сі був сильний головний біль. Він ледь не збожеволів від цього болю.

Шуан Цьов сказала:

- Пане, Ви...

Рука Мо Сі, що тримала чашку, втратила відчуття сили. Він раптом стиснув кулак і розтрощив порцелянову чашку на шматочки. Шуан Цьов скрикнула. Вона побачила, що у нього текла кров з порізаних пальців по тильній стороні блідої долоні, і поспішно сказала:

- Пане, пане, я Вам допоможу…

- Забирайся.

- Господарю?

Темні очі Мо Сі були так сильно налиті кров’ю, що здавалося, ніби вони були вкриті шаром червоних хмар. Він подивився на свою закривавлену руку і хрипло сказав:

- Забирайся.

Шуан Цьов не наважилася більше нічого говорити. Вона поспіхом зібрала все на піднос і пішла. Мо Сі не витер кров зі своєї руки. Він навіть сподівався, що цей легкий біль зможе повернути йому ясність мислення.

Ясність, якої він відчайдушно бажав.

До дня страти Лу Джаньсіна залишалося два дні. Він відчував, що ще може стриматися, щоб не втрутитися в минуле в Дзеркалі Часу через момент імпульсу.

Він також сподівався, що Мужон Чуї не переможе Шань Ґао надто швидко, щоб витягнути їх із дзеркала.

Реальність уже поховала цю частину минулого. Він би хотів залишитись трохи довше в цих минулих вісім років тому днях...

Ґу Ман якось сказав, що навіть якщо полум’я спалить його кінцівки та кістки в попіл, він все одно хотів би запалити світло.

Щодо нього, то він не мріяв стати героєм, як Ґу Ман.

Проте, навіть якщо біль розтовче його плоть і кістки в порошок, він все одно хотів відкопати правду.