Чи можеш ти зламати крила?

Ляпас! Щока Лу Джаньсіна розпухла, а з кутика губ потекла кров.

Мо Сі люто дивився на нього почервонілими очима.

Його голос нестримно тремтів.

- Яке ти маєш право приймати рішення за нього? Як ти можеш вибирати за нього? Чи знаєш, наскільки твоя смерть та той факт, що його сімдесят тисяч товаришів не можуть спочити спокійно, вплинуть на нього і він буде загнаний у кут? Ти хочеш штовхнути його в прірву, Лу Джаньсін?! - Зрештою в його очах спалахнули злі іскри. - Ти не хочеш, щоб він помер, але чи справді ти зрозумів його серце?!

Лу Джаньсін також підвищив голос, розтуляючи губи, що кровоточили:

- Він надто високо літає, рано чи пізно його повісять! Що ти знаєш?!

Ніби дві зброї зіткнулися одна з одною, ніби почалась жорстока битва між драконами та тиграми.

- Ти народився зі срібною ложкою в роті, так звані невдачі у вашій родині - це просто дрібниці! Чи відчував ти коли-небудь безпорадність, коли чиєсь невдоволення може обірвати твоє життя? Знаєш, як Ґу Манові важко було дожити до сьогоднішнього дня? - Лу Джаньсін мало не захлинався від злості і розпачу. - Він просто дурний осел. Ви послабили рабський замок на його шиї в обмін на славу й багатство, але чи змінилися факти?

Він так само лягав кістьми для вас, але був щасливий, як дурень...

Сказавши це, Лу Джаньсін не зміг втриматись, підняв голову і прикрив очі рукою, а тоді продовжив хрипким голосом:

- Але осел все одно залишається ослом. Якщо він одного дня полінується, якщо він втомиться, якщо буде невзмозі більше ходити, його просто заб'ють і трупа не залишиться!

Лу Джаньсін глибоко вдихнув.

- Якщо він сам не бачить цього, я йому покажу, як все буде.
Якщо він розуміє, але не хоче відпускати, я примушу його відпустити всі свої десять пальців!
Оскільки він відчував, що попередній Імператор був добрий до нього, то я чекав. Я чекав, поки на престол зійде новий Імператор, щоб зробити це, аби не дати їм з попереднім Імператором перетворитися на ворогів. Що ще я міг зробити для нього?

- ... Лу Джаньсіне... - Придушені емоції Мо Сі наче лава кипіли в його горлі. - Ти божевільний...

- Не я божевільний, а він, - Лу Джаньсін опустив руку. Його очі все ще були червоні від емоцій, але м'якість зникла з його очей, залишивши лише безжальність. Він втупився поглядом в Мо Сі й сказав: - Наскільки Ман-ер божевільний, щоб думати, що він самотужки може змінити погляд на рабів усього Чонхва ба навіть всіх дев'яти провінцій? Наскільки божевільним він має бути, щоб мати на це надію!?

- А ти б хотів, - хрипло сказав Мл Сі, - щоб він втратив світло у своєму житті, щоб він жив так, як хочеш ти?

- Що поганого в тому, щоб все стало на свої місця? Людина - це крапля в морі. Він маленька комаха, яка думає, що може струсити небо. Бачиш, тепер він сам має зрозуміти, який буде фінал. Варто лише новому Імператору ворухнути губами, і його міраж буде зруйнований і знищений. Так, ті 70 тисяч загинули, але тепер Ґу Манові та тим бідним і дурним рабам-заклиначам більше не доведеться проливати кров за Чонхва! - сказав Лу Джаньсін, і кутики його рота ще більш скривилися в усмішці. - Для кого вони мають боронити ріки і гори? Сіхе-Дзюню, я прошу тебе, прошу, облиш цю справу і дозволь цій сміховинній армії розвалитися. Ми б воліли краще померти, ніж так жити.

Ми? Ми?!

Ще з часів навчання в Академії Ґу Ман зі сповненим туги виразом обличчям говорив, що сподівається день за днем змінювати світ, навіть якщо лише на крихітну долю.

Поки він міг запалити промінь світла, він був готовий спалити своє тіло, шкіру, кінцівки та кістки.

А Лу Джаньсін говорить, що «ми» воліли б краще померти, ніж так жити. Чому?!

Здавалося, Мо Сі в цю мить був надзвичайно розлючений - сьогоднішній конфлікт між ним і Лу Джаньсіном був настільки гострим, що якби він хоч на мить втратив контроль, пролилася б кров. Але він не хотів втручатися в потік подій в Дзеркалі, тож із зусиллям закрив очі.

Знадобилось чимало часу, щоб надміру сильний вогонь гніву згас. Мо Сі повільно відкрив темні очі і знову глянув на Лу Джаньсіна.

Але тільки-но він зібрався заговорити, Лу Джаньсін додав ще один удар:

- Сіхе-Дзюню, тримайся подалі від нього. Відтепер я більше не зможу бути поряд з ним. Я прошу тебе, будь милосердним, не давай йому надії, яка його вб'є.

Мо Сі виявив, що більше не може дивитися в обличчя Лу Джаньсіна. Щойно придушений вогонь спалахував знову. Він різко відвернувся й кинув погляд на мерехтливе світло свічки поруч.

- Не веди його знову на цей шлях, - сказав Лу Джаньсін.

- ...

Пальці Мо Сі стиснулися в кулаки. Його очі стали блукати по стільниці від тьмяного світла свічок і нарешті зупинилися на двох кубиках, якими грав Лу Джаньсін.

Він не дуже зважав на ці кубики, просто був надто злий, йому дуже боліло і очі шукали, за що зачепитися.

Він довго дивився на ці два біло-червоні гральні кубики.

Але через деякий час він раптом відчув, що щось не так. Спочатку по шкірі побігли мурашки, а потім Мо Сі збагнув, в чому справа!

Його спина різко напружилася.

Ці кубики...

Це були білі кубики з червоними точками, вирізані з палісандра. Біля шостої точки був ледь помітний маленький візерунок лотоса.

Це були...

Дерев'яні кубики Ґу Мана?!

Так, Ґу Ман в армії любив грати в листяні карти та в азартні ігри з кубиками. У той час він заздрив сім'ї Мо, сім'ї Юе та сім'ї Мужон через те, що у них були власні тотеми, тож він придумав один і для себе.

Тотемним гербом, який він вибрав собі, був буддійський лотос. Якщо використовувати його деінде, це надто впадало б в око і інші могли б посміятись. Тому він вирізав його лише на кубиках, якими грав зі своїми братами.

Лу Джаньсін навіть посміявся з нього в той час. Він сказав: «Ти ж чоловік. Як ти можеш брати за свій символ маленький червоний лотос?»

Ґу Ман засміявся і пояснив, що лотос цвіте сім днів і хоча це зовсім недовго, та його аромат пронизує світ і сягає небес, то що не так?

Пізніше Ґу Ман і Мо Сі таємно уклали кровний контракт. На їхніх шиях був візерунок лотоса - символ, який Ґу Ман вибрав раніше.

Коли Мо Сі це збагнув, голос Лу Джаньсіна, здавалося, став відділеним від нього величезним океаном. Мо Сі більше не звертав уваги на те, що той говорив. Його пальці трохи тремтіли, і він мало не підняв руку, щоб взяти зі столу дерев'яні кубики і ближче розглянути їх.

- Сіхе-Дзюнь.

- ...

- Відпусти Ман-ера, - сказав Лу Джаньсін. - Якщо ти справді дбаєш про нього і ставишся до нього як до людини, не тримай його і не дозволяй йому битися за вас. Відпусти його.

Горло Мо Сі стиснулося, але зрештою він зумів стримати свій порив. Після кількох секунд мовчання Мо Сі відвів погляд від кубика, подивився на Лу Джаньсіна і тихо сказав:

- ...Ти спланував це для нього. А ти впевнений, що він піде тим шляхом, який ти для нього проклав, і житиме безтурботним життям?

- А який шлях йому залишається?

Темно-карі очі Мо Сі дивилися в обличчя Лу Джаньсіна:

- Ти коли-небудь думав, що він може повстати?

Лу Джаньсін на мить був приголомшений, а потім ледь не розсміявся:

- Що за дурниці ти говориш? Ман-ер - повстати? Ти що, не знаєш, що він за людина?

- А ти не знаєш, яке місце ти та ці сто тисяч заклиначів займаєте в його серці?

- ...

Обличчя Лу Джаньсіня посиніло. Він якусь мить мовчав, а потім підвів очі з таким виразом, ніби почув щось абсурдне, і холодно сказав:

- Він - ніколи.

Мо Сі уважно слідкував за емоціями на обличчі Лу Джаньсіна.

- Я знаю його, - сказав Лу Джаньсін. - Неможливо, щоб він пішов на цей крок... він... він...

- Правда? - спитав Мо Сі. - Ти не чув про нього нічого незвичайного за останні шість місяців, поки був у в'язниці?

Лу Джаньсін відсахнувся назад, в його очах була дивна паніка.

Звичайно...

З цієї паніки Мо Сі побачив, що той, схоже, знав щось, чого не знав він.

Лу Джаньсін, судячи з усього, приховує якісь секрети.

У цій надзвичайно напруженій тиші Мо Сі раптом запитав:

- Лу Джаньсіне, ти бачив Ґу Мана після того, як був ув'язнений?

Лу Джаньсін звів очі. Він виглядав так наче його пронизала холодна стріла!

Потім він спав з обличчя і відвернувся.

Через деякий час він сказав:

- ... Що таке думає Сіхе-Дзюнь? Як Ман-ер міг бачити мене, якщо він зараз в немилості? Я хотів би поговорити з ним про старі часи. Але... ха-ха, - він засміявся з себе. - Хіба що уві сні.

- ...

Мо Сі нічого не сказав, але він бачив реакцію Лу Джаньсіна на задане питання. Колір його очей став темнішим.

Він був майже впевнений, що в ці шість місяців Ґу Ман бачився з Лу Джаньсінем.

Але в такому випадку все виглядало ще більш дивним. За Ґу Маном, як усунутим з посади чиновником, вдень і вночі стежила таємна охорона Імператора. Як він отримав можливість прорватися у цю в'язницю, що суворо охоронялася, і потрапити до камери Лу Джаньсіна?

- Я запитаю тебе востаннє, - сказав Мо Сі, - Лу Джаньсіне, Ґу Ман справді не приходив сюди знайти тебе?

- Не приходив.

- Ти справді не тримаєш ні найменшої образи?

- Ні, - сказав Лу Джаньсін.

Він розумів, що як би він не запитував, нормальної відповіді йому не отримати. Зрештою, вони двоє погано ладнали, і ніхто з них не міг ані переконати іншого, ані поступитися. Мо Сі вийшов із холодної й похмурої тюремної камери.

За його спиною почувся звук залізного ланцюгового замка, і кайдани з духовної енергії знову замкнули камеру Лу Джаньсіна.

Перед тим, як Мо Сі пішов, він обернувся й востаннє подивився на в'язня.

Той сидів у тьмяному ореолі від масляної лампи, опустивши голову й заплющивши очі.

У той момент, коли він повністю обернувся, Лу Джаньсін раптом знову підвів голову.

- Почекай хвилинку!

Мо Сі стиснув тонкі губи й скоса глянув на Лу Джаньсіна.

- Що?

Лу Джаньсін скрипнув зубами і сказав:

- Є ще одна річ.

- ...

- Оскільки ти тут, я теж хочу дещо у тебе спитати.

- Говори.

Лу Джаньсін якийсь час вагався. Це питання довго ховалося в його серці, і він знав, що якщо не запитати зараз, іншої нагоди у нього не буде. Тож він скрипнув зубами й нарешті сказав:

- Впродовж цих років я завжди хотів знати. Ти... і...

Бачачи його вираз обличчя та слухаючи його слова, Мо Сі вже здогадався. Він продовжував стояти на місці, мовчки чекаючи, поки той закінчить.

- Ти і він... ти і Ман-ер... ви двоє... - Те, що крутилося в нього на язиці, було надто складно озвучити, і це стосувалося його побратима. Навіть будучи безсоромним, Лу Джаньсін не міг не заїкатися. - Ви двоє...

- Так, - сказав Мо Сі.

Лу Джаньсін, здавалося, був вражений особистим зізнанням Мо Сі. Ніякі слова зараз не могли викликати у нього більшого запаморочення, ніж «так» Мо Сі.

Прослуживши стільки років з ними в армії, Лу Джаньсін уже бачив певні натяки в деяких незначних деталях. Просто раніше, з поваги до Ґу Мана, він соромився запитати прямо. Але той факт, що він не питав, не означав, що він був дурний чи сліпий.

Він надто багато разів помічав, як Мо Сі та Ґу Ман дивилися один на одного. Помітивши перший, другий раз, він подумав, що забагато надумує. Але після стількох разів він не міг переконати себе, що між ними нічого не було. Не кажучи вже про те, скільки разів він бачив, як Мо Сі та Ґу Ман мінялися з іншими змінами, щоб патрулювати разом. І коли вони поверталися, очі Ґу Мана завжди були трохи червоні, а голос хриплий.

Одного разу в світлі багаття він навіть побачив червоний слід від укусу на шиї Ґу Мана.

Але здогадки залишалися здогадками. Коли ж Мо Сі стояв перед ним і сам визнав це, Лу Джаньсін відчув, ніби не може дихати. Він раптом зробив кілька кроків назад і сів на кам'яне ліжко. Майже пригнічено він сказав:

- Він божевільний... Він хороший хлопець. Навіщо йому зв'язуватися з тобою...

Лу Джаньсін схилився, потер обличчя долонями і хрипко сказав:

- Хіба він не знає свого походження?... Чому... Чому він хоче боротися за найнеможливіше?... Божевільний... Він справді несповна розуму...

Після павзи Лу Джаньсін виснажено промовив:

- Це що, так весело бути метеликом у полум'ї? Чому все, чого він бажає у своєму житті, будь то речі чи люди, такі... такі...

Його адамове яблуко ворухнулося, і два слова зірвалися з його губ.

- Це безглуздо.

Світло і тінь коливалися, Мо Сі дивився на нього. Через деякий час він сказав:

- Не звинувачуй його. Все, що між нами було - не з його ініціативи. Це я метелик, що линув до полум'я. Це я чіплявся за нього.

Сказавши це, він розвернувся. Його чорне вбрання майнуло, і він зник у глибині довгого коридору.

Тієї ночі, після повернення до маєтку Сіхе, Мо Сі метався і крутився, не в силах заснути. Нарешті він різко підвівся, одягнувся й штовхнув двері. Зоряне небо було схоже на темну воду, вкриту розбитими діамантами.

Він накинув плащ і пішов до «Абрикосового цвіту».

Хоча йому було незручно з'являтися перед Ґу Маном у цей час, і хоч він хотів дізнатися більше правди, похованої в минулому, він все одно не міг не хотіти побачити Ґу Мана восьми років тому.