Що сталося вісім років тому

Лу Джаньсін посміхнувся і сказав:

- Я вже вбив його. Що тут говорити?

- Лу Джаньсіне! - Чорні брови Мо Сі здійнялися від гніву, він грізно сказав: - Ти знаєш, що відбувається зовні?

- Що?

- На горі Фен Мін ми зазнали поразки, сімдесят тисяч твоїх побратимів загинули в бою, а решта тридцять тисяч все ще сидять у в’язниці в очікуванні суду. У мертвих навіть немає надгробків, а живі не знають, що на них чекає в майбутньому! А Ґу Ман… усі його заслуги стерто, і він більше не може бути корисним Імператору. Майже все, що для нього було важливо, повністю знищено, а все, що ти можеш сказати: «Я вже вбив його»?

Лу Джаньсін мовчки слухав, його грубі пальці продовжували крутити кубики. Через деякий час він розтягнув губи в грайливій посмішці.

- Його Величність більше не може використовувати його, хіба це не добре?

Мо Сі завмер.

Що… мав на увазі Лу Джаньсін?

Він не був близько знайомий з цим братом Ґу Мана. Ймовірно, через те, що Лу Джаньсін виріс із Ґу Маном, і вони були дуже близькі, Мо Сі незліченну кількість разів бачив, як той обіймав Ґу Мана, потирав його голову та сміявся, бачив, як Ґу Ман допомагав йому перев’язувати рани та застосовувати ліки – і він почувався пригніченим.

Хоча він неодноразово пересвідчувався, що Лу Джаньсіну подобаються жінки і що Ґу Ман не мав жодних інших намірів щодо нього, Мо Сі все одно відчував пригнобленість і незручність, коли бачив Лу Джаньсіна.

З іншого боку, Лу Джаньсіну не подобався Мо Сі.

З точки зору Лу Джаньсіна, у його друга дитинства раптом з’явився ще один близький друг, молодий панич-аристократ, а він сам ніби став третьою стороною, що йому не подобалося. Не кажучи вже про те, що цей панич завжди любив монополізувати дозвілля Ґу Мана. Ґу Ман мав бути з ним під час нічного патрулювання, Ґу Ман мав бути поряд з ним під час самовдосконалення, Ґу Ман мав піклуватися про нього, коли той був поранений. В результаті цей аристократичний молодий пан розривав шкіру і пускав кров, змушуючи Ґу Мана бігати туди-сюди.

Спершу це здавалося випадковим збігом, але коли таке стало повторюватись постійно, Лу Джаньсін почав підозрювати, що цей нахаба на прізвище Мо робить це навмисно.

Тож Лу Джаньсін спочатку був ввічливим до Мо Сі, але згодом став недолюблювати його. Коли вони зустрічалися, то завжди поводилися так, ніби не бачать один одного, або в присутності Ґу Мана просто мимохіть кивали на знак вітання.

Через такі стосунки Мо Сі знав Лу Джаньсіна дуже поверхнево. Він думав, що той більш-менш шкодуватиме про неприємності, які спричинив, але ніяк не очікував на відношення «Я б хотів побачити такий кінець».

Лу Джаньсін помітив, що обличчя Мо Сі зблідло, тому, пересівши у більш зручне положення на ліжку та продовживши підкидати кубики, він сказав:

- У будь-якому разі я скоро помру, тож я можу тобі дещо сказати.

Мо Сі скрипнув зубами і спитав:

- Виродок, ти ще маєш що сказати?

Лу Джаньсін засміявся:

- Я не виродок, я вважаю себе дуже розумним, але я пішов на деякі жертви, на які мені не слід було йти. Та я майже досяг того, чого хотів.

- … Що ти маєш на увазі?

Лу Джаньсін вишкірив зуби, як вовк, і зухвало глянув на Мо Сі.

- Невже ви всі думаєте, що я вбив посланника через те, що підозрював, ніби він мав приховані наміри, що я був розлючений його зневажливими словами – і саме тому імпульсивно обезголовив його у військовому наметі?

Губи Мо Сі злегка ворухнулися й тихо вимовили:

- А це не так?

Лу Джаньсін похитав схрещеними ногами й посміхнувся:

- Сіхе-Дзюнь, ви дивитесь зверхньо на мене чи на Ман-ера? - Його голос був нерівним, а брови рухливі. – Ман-ер виріс разом зі мною. Якби я справді був такою дурною та імпульсивною людиною, як ви думаєте, хіба він зробив би мене своїм заступником командира? Він демон війни, а не імпульсивний дурень.

Свічка в камері тихо лила сльози, випромінюючи тьмяне світло.

Від значення слів Лу Джаньсіна Мо Сі на мить втратив дар мови.

- Ти зробив це навмисно…

- Стільки років я ходив за ним на війну. Хіба я коли-небудь робив щось незворотне через миттєву хвилю емоцій? — неквапливо сказав Лу Джаньсін. - Так. Я зробив це навмисно.

Раптом здійнявся порив вітру: Мо Сі підняв Лу Джаньсіна та вдарив його об кам’яну стіну! Дві свічки в камері були погашені цим вітром. У кімнаті стало ще темніше, але очі Мо Сі яскраво блищали. Серед темряви тюремної камери вони горіли і спалахували, сповнені гніву та недовіри.

Його кісточки хруснули, ледь не ламаючи шию Лу Джаньсіна.

- Лу Джаньсін! Ти в біса збожеволів?! Ти знаєш, що ти наробив?! Знаєш, що ледь не зруйнував йому життя?!

Обличчя Лу Джаньсіна почервоніло під долонею Мо Сі. Він затамував подих й опустив очі. Навіть у цій ситуації він усе одно зміг вичавити з себе глумливу усмішку.

- Краще я зруйную його, ніж спостерігатиму, як він сам руйнує своє життя та життя багатьох інших.

Кожне слово він цідив крізь зуби. Очі Лу Джаньсіна спалахнули.

- Це краще, ніж… дозволити йому мріяти про те, ніби йому судилося отримати належну винагороду, очоливши групу ідіотів… ризикувати своїм життям заради вас… - Мо Сі стиснув його так міцно, що меридіани на його лобі були готові вибухнути. Але він все ще глузував. - Ідіот… лягав кістьми! А Імператор урізав його силу!!

Його наче вкусив скажений пес. Почувши ці останні слова, Мо Сі раптом відпустив його. Він стояв на місці, важко дихаючи. Він був такий розлючений, що в нього тремтіли руки, та водночас настільки вражений, що все його тіло похололо.

Вісім років тому, схованих у крові та смерті, скільки ще було істин, яких він не знав?!

Щойно він відпустив, Лу Джаньсін різко схилився й сильно закашлявся. Він глибоко вдихнув, щоб перевести подих, перш ніж підняти голову й поглянути вгору.

Голос Мо Сі був тихим.

- Ти навмисно так вчинив, щоб завдати йому шкоди?

- Помиляєшся, - Лу Джаньсін облизнув губи й повільно випрямився. — Я його рятую.

Мо Сі подивився на нього так, ніби почув найбезглуздіший жарт.

- Рятуєш його?

- Так, - сказав Лу Джаньсін. - Як такий шляхетний син, як ти, може справді зрозуміти нашу ситуацію? Відколи попередній імператор зробив виняток для Ман-ера, він виграв незліченну кількість битв, великих і малих, і ніколи насправді не зазнавав поразки. Але що вище він підіймався, то більше незрозумілої критики отримував. Сіхе-Дзюнь коли-небудь чув, що говорили ті люди?

- …

Ці чутки виникли нізвідки, ніби незліченна кількість демонів і чудовиськ раптом пустилися вночі в шалений пляс. Як міг Мо Сі не чути їх?

Спочатку, коли Ґу Ман був лише маленьким генералом, чутки обмежувались парою речень. Але згодом Ґу Ман ставав усе більш видатним і відомим, Імператор був вражений його військовими подвигами. І ці холодні й злі слова стали схожі на незліченну кількість змій, що ковзали, виповзали з чийогось язика й нарешті міцно обвивалися навколо Ґу Мана.

«Накопичує силу і однією рукою закриє небо».

«Який ще божественний вівтарний звір? Не думаю, що він має подібні здібності. Його бойові мистецтва ніби мають якісь відхилення. Вам не здається, що він не боїться холоду, і наче не боїться демонічних технік Ляо?»

«Він від початку був рабом, а не заклиначем із відомої сім’ї, тож нічого дивного, що його розум нечистий. Якщо Його Величність і надалі настільки довірятиме йому, ха-ха, то колись він вчинить щось проти Чонхва».

Деякі навіть безпосередньо порівнювали Ґу Мана з дияволом минулого.

«Він буде наступним Хва По’анєм!»

«Ростити тигра — це викликати лихо! Ростити тигра — викликати лихо!»

Лу Джаньсін подивився на вираз обличчя Мо Сі, стиснув тонкі губи й захихотів.

- Схоже, що Сіхе-Дзюнь не повний невіглас.

Він підійшов до маленького столика й сів, кинув гральні кубики на стільницю, потім налив собі півкухля вина, підніс до губ і повільно випив.

- Ці чутки здебільшого чув і сам Ман-ер. Я був злий, але він завжди казав мені не брати це близько до серця. Він казав, що поки ми робимо достатньо, ці голоси поступово слабшатимуть. Все більше і більше люди розумітимуть, що в світі є не тільки такі раби, як Хва По’ань, а й такі як Ґу Ман, і я, Лу Джаньсін.

Лу Джаньсін сумно посміхнувся.

- Він така наївна людина. Точніше ні, не наївна - він завжди думає про все в хорошому ключі. Живучи в трясовині, просто піднімає голову, щоб подивитися на безмежне сонячне світло.

- Так, - тихо мовив Мо Сі. - Він завжди був таким.

- Ти також маєш знати, чому він Бог війни - він не падає духом. Незалежно від того, наскільки важкою буде битва, поки люди бачать його, усі відчувають, що все вдасться. Здається, його гаряча кров нескінченна, і її достатньо… - Він зробив павзу і глузливо додав: - Достатньо, щоб Чонхва, ця п’явка, смоктала її, поки не насититься.

- Так ти думаєш!? – Ці слова прозвучали надзвичайно жорстко. Мо Сі холодно втупився в обличчя Лу Джаньсіна. - Тож він — Бог війни, а ти — ні. Він хотів відкрити для себе нові території, говорив, що хоче довести щось собі.

Лу Джаньсін лише хмикнув.

- Не кожен, хто йде на поле бою, відчуває, ніби п’ють його кров, -сказав Мо Сі. - Ґу Ман говорив, що у нього є власні ідеали, і він охоче обрав цей шлях.

- Ха-ха… Ха-ха-ха, охоче… охоче… - Лу Джаньсін підвів очі й розсміявся. На його ногах і руках захиталися ланцюги. - Ось чому я сказав, що він дурний! Поглянь на нього: за стільки років, що він довів? Чи замовкли ті люди, що тицяли в нього? Старі аристократи ставали все більш і більш налякані через нього, бо все більше і більше бачили в ньому схожості із Хва По’Анєм. За стільки років, коли він доводив щось собі, я не бачив, щоб люди, які його ненавиділи, змінили свою думку і стали добрими до нього. Я бачив лише людей, які колись просто терпіли його, а потім почали підозрювати. Сіхе-Дзюню, скажи мені, що він довів? Довів, що він настільки ж сильний, як Хва По’ань?!

Мо Сі раптом розлютився.

- Тоді чого ти хочеш? Ти хочеш поставити його в безвихідну ситуацію, щоб він перестав бути дурним? Хочеш змусити його піти шляхом Хва По’Аня?!!

Лу Джаньсін грюкнув по столу.

- Я просто сподіваюся, що він зможе зупинитися!!

Вино пролилося, гральні кістки покотилися по рябому й обшарпаному столику.

- …Я просто сподіваюся, що він зрештою зупиниться, — повторив Лу Джаньсін. Здавалося, ця фраза вразила ніжну частину його грубого серця - його погляд поступово ставав розфокусованим, а голос пом’якшав. Він пробурмотів: - Я справді сподіваюся, що він зможе прокинутися… перестати… перестати бути таким наївним.

Лу Джаньсін закрив очі. Його обличчя було ще червоним, а голос трохи захрип.

- Стільки років… Могло здатися, ніби перед ним були безмежні можливості. Можна було спостерігати, як він видалив свій рабський запис, спостерігати, як його хвалять тисячі людей. Але коли я дивлюся на нього, я відчуваю, ніби він стоїть на айсбергу, який ось-ось розтане. Його оточують злі акули, які чекають, коли він впаде у воду, щоб розірвати на тисячу шматків.

Не тільки його, але й тебе, - Лу Джаньсін подивився на Мо Сі. – Сіхе-Дзюнь хоче такої оцінки?

- …

- Але він про це не думав.

Лу Джаньсін знову підняв руку, покрутив червоно-білі кубики і повільно кинув їх на стіл.

- Тож бачиш, він не програвав, і його армія не програвала. Ніхто насправді не міг знайти причини, щоб щось йому вдіяти... Але ж він не зможе не програвати все своє життя. І наслідки його невдачі приречені бути гіршими, ніж для будь-якого іншого генерала, що має високі заслуги.

Серце Мо Сі стиснулося.

А Лу Джаньсін прямо сказав:

- Тому що від самого початку для всіх вас він просто собака.

Якби хтось наважився сказати це Мо Сі перед тим, як той увійшов у Дзеркало Часу, він би все заперечував. Але в Дзеркалі він вже почув фразу «Ґу Ман — просто собака» з вуст Імператора восьми років тому, і зараз не міг спростувати жодного слова.

Що більше правди він дізнавався, то сильніше боліло його серце і холонула кров.

Вогонь у його серці ніби поступово згасав.

Лу Джаньсін зітхнув.

- Новий Імператор щойно зійшов на престол і Ман-ер ще не встиг сильно його розлютити. Зараз, якщо він програє через мою помилку, це буде лише зменшення влади та пониження в посаді – це не вб’є його... Якщо ж він продовжуватиме безтурботно йти цим шляхом, досягне вершини могутності і програє тоді... від нього і цілого трупа не залишать.

Мо Сі відчував гіркоту в горлі.

- Отже, ти навмисне…

- Так, - Лу Джаньсін ледь помітно посміхнувся, схрестивши руки. - Я, Лу Джаньсін, маю дар божественного передбачення. Так, я хотів, щоб він програв. Я свідомо хотів зруйнувати його майбутнє. Факти також довели, що моя здогадка була правильною — поглянь на нього, у нього справді нічого не лишилося.

Кінчики пальців Мо Сі тремтіли. Він дивився в обличчя Лу Джаньсіна. До сьогодні він не дуже розумів його.

Божевільний.

Навіжений, який поставив усе на один кидок.

Крізь зуби слово за словом Мо Сі процідив:

- Лу Джаньсін! Чи знаєш ти… 70 000 людей загинули через тебе?

Лу Джаньсін сказав:

- Це краще, ніж загибель 170 чи 700 тис. у майбутньому.

- Ти знаєш, що мрія всього життя Ґу Мана… була зруйнована через тебе?!

- Це краще, ніж якщо в майбутньому його розчленували б кіньми.

Серце Мо Сі шалено билося, коли він потягнув Лу Джаньсіна. Кінчики його пальців тремтіли, він підняв руку і вдарив його по обличчю!

 

 

Авторці є що сказати:

[Як Лу Джаньсін зненавидів Сі-мей]

Лу Джаньсін: Ман-ер, ходімо на нічне патрулювання.

Ґу Ман: Гаразд, гаразд.

Мо Сі: Шисьоне, у мене немає досвіду нічного патрулювання...

Ґу Ман: … Га? Тоді я тобі допоможу.

Лу Джаньсін: Ман-ер, давай займатися вдосконаленням~

Ґу Ман: Добре, добре ~

Мо Сі: Шисьон, я раніше не вивчав цю техніку. Шисьон, навчиш мене?

Ґу Ман: А... зрозумів... гаразд, не біда, я тебе навчу.

Лу Джаньсін: Ман-ер!!! Я поранений!!! Підійди і приклади мені ліки! (Поду
мки: цей хлопець Мо не обійде мене цього разу!!)

Мо Сі: (Глузує, б’є себе вогняною кулею) Я в порядку, ти йди піклуйся про Лу-шисьона. (Хлопець-інтриган)

Ґу Ман: Дай-но мені глянути, чи ти в порядку?

Лу Джаньсін: До побачення!