Лу Джаньсін посміхнувся і сказав:
- Я вже вбив його. Що тут говорити?
- Лу Джаньсіне! - Чорні брови Мо Сі здійнялися від гніву, він грізно сказав: - Ти знаєш, що відбувається зовні?
- Що?
- На горі Фен Мін ми зазнали поразки, сімдесят тисяч твоїх побратимів загинули в бою, а решта тридцять тисяч все ще сидять у в’язниці в очікуванні суду. У мертвих навіть немає надгробків, а живі не знають, що на них чекає в майбутньому! А Ґу Ман… усі його заслуги стерто, і він більше не може бути корисним Імператору. Майже все, що для нього було важливо, повністю знищено, а все, що ти можеш сказати: «Я вже вбив його»?
Лу Джаньсін мовчки слухав, його грубі пальці продовжували крутити кубики. Через деякий час він розтягнув губи в грайливій посмішці.
- Його Величність більше не може використовувати його, хіба це не добре?
Мо Сі завмер.
Що… мав на увазі Лу Джаньсін?
Він не був близько знайомий з цим братом Ґу Мана. Ймовірно, через те, що Лу Джаньсін виріс із Ґу Маном, і вони були дуже близькі, Мо Сі незліченну кількість разів бачив, як той обіймав Ґу Мана, потирав його голову та сміявся, бачив, як Ґу Ман допомагав йому перев’язувати рани та застосовувати ліки – і він почувався пригніченим.
Хоча він неодноразово пересвідчувався, що Лу Джаньсіну подобаються жінки і що Ґу Ман не мав жодних інших намірів щодо нього, Мо Сі все одно відчував пригнобленість і незручність, коли бачив Лу Джаньсіна.
З іншого боку, Лу Джаньсіну не подобався Мо Сі.
З точки зору Лу Джаньсіна, у його друга дитинства раптом з’явився ще один близький друг, молодий панич-аристократ, а він сам ніби став третьою стороною, що йому не подобалося. Не кажучи вже про те, що цей панич завжди любив монополізувати дозвілля Ґу Мана. Ґу Ман мав бути з ним під час нічного патрулювання, Ґу Ман мав бути поряд з ним під час самовдосконалення, Ґу Ман мав піклуватися про нього, коли той був поранений. В результаті цей аристократичний молодий пан розривав шкіру і пускав кров, змушуючи Ґу Мана бігати туди-сюди.
Спершу це здавалося випадковим збігом, але коли таке стало повторюватись постійно, Лу Джаньсін почав підозрювати, що цей нахаба на прізвище Мо робить це навмисно.
Тож Лу Джаньсін спочатку був ввічливим до Мо Сі, але згодом став недолюблювати його. Коли вони зустрічалися, то завжди поводилися так, ніби не бачать один одного, або в присутності Ґу Мана просто мимохіть кивали на знак вітання.
Через такі стосунки Мо Сі знав Лу Джаньсіна дуже поверхнево. Він думав, що той більш-менш шкодуватиме про неприємності, які спричинив, але ніяк не очікував на відношення «Я б хотів побачити такий кінець».
Лу Джаньсін помітив, що обличчя Мо Сі зблідло, тому, пересівши у більш зручне положення на ліжку та продовживши підкидати кубики, він сказав:
- У будь-якому разі я скоро помру, тож я можу тобі дещо сказати.
Мо Сі скрипнув зубами і спитав:
- Виродок, ти ще маєш що сказати?
Лу Джаньсін засміявся:
- Я не виродок, я вважаю себе дуже розумним, але я пішов на деякі жертви, на які мені не слід було йти. Та я майже досяг того, чого хотів.
- … Що ти маєш на увазі?
Лу Джаньсін вишкірив зуби, як вовк, і зухвало глянув на Мо Сі.
- Невже ви всі думаєте, що я вбив посланника через те, що підозрював, ніби він мав приховані наміри, що я був розлючений його зневажливими словами – і саме тому імпульсивно обезголовив його у військовому наметі?
Губи Мо Сі злегка ворухнулися й тихо вимовили:
- А це не так?
Лу Джаньсін похитав схрещеними ногами й посміхнувся:
- Сіхе-Дзюнь, ви дивитесь зверхньо на мене чи на Ман-ера? - Його голос був нерівним, а брови рухливі. – Ман-ер виріс разом зі мною. Якби я справді був такою дурною та імпульсивною людиною, як ви думаєте, хіба він зробив би мене своїм заступником командира? Він демон війни, а не імпульсивний дурень.
Свічка в камері тихо лила сльози, випромінюючи тьмяне світло.
Від значення слів Лу Джаньсіна Мо Сі на мить втратив дар мови.
- Ти зробив це навмисно…
- Стільки років я ходив за ним на війну. Хіба я коли-небудь робив щось незворотне через миттєву хвилю емоцій? — неквапливо сказав Лу Джаньсін. - Так. Я зробив це навмисно.
Раптом здійнявся порив вітру: Мо Сі підняв Лу Джаньсіна та вдарив його об кам’яну стіну! Дві свічки в камері були погашені цим вітром. У кімнаті стало ще темніше, але очі Мо Сі яскраво блищали. Серед темряви тюремної камери вони горіли і спалахували, сповнені гніву та недовіри.
Його кісточки хруснули, ледь не ламаючи шию Лу Джаньсіна.
- Лу Джаньсін! Ти в біса збожеволів?! Ти знаєш, що ти наробив?! Знаєш, що ледь не зруйнував йому життя?!
Обличчя Лу Джаньсіна почервоніло під долонею Мо Сі. Він затамував подих й опустив очі. Навіть у цій ситуації він усе одно зміг вичавити з себе глумливу усмішку.
- Краще я зруйную його, ніж спостерігатиму, як він сам руйнує своє життя та життя багатьох інших.
Кожне слово він цідив крізь зуби. Очі Лу Джаньсіна спалахнули.
- Це краще, ніж… дозволити йому мріяти про те, ніби йому судилося отримати належну винагороду, очоливши групу ідіотів… ризикувати своїм життям заради вас… - Мо Сі стиснув його так міцно, що меридіани на його лобі були готові вибухнути. Але він все ще глузував. - Ідіот… лягав кістьми! А Імператор урізав його силу!!
Його наче вкусив скажений пес. Почувши ці останні слова, Мо Сі раптом відпустив його. Він стояв на місці, важко дихаючи. Він був такий розлючений, що в нього тремтіли руки, та водночас настільки вражений, що все його тіло похололо.
Вісім років тому, схованих у крові та смерті, скільки ще було істин, яких він не знав?!
Щойно він відпустив, Лу Джаньсін різко схилився й сильно закашлявся. Він глибоко вдихнув, щоб перевести подих, перш ніж підняти голову й поглянути вгору.
Голос Мо Сі був тихим.
- Ти навмисно так вчинив, щоб завдати йому шкоди?
- Помиляєшся, - Лу Джаньсін облизнув губи й повільно випрямився. — Я його рятую.
Мо Сі подивився на нього так, ніби почув найбезглуздіший жарт.
- Рятуєш його?
- Так, - сказав Лу Джаньсін. - Як такий шляхетний син, як ти, може справді зрозуміти нашу ситуацію? Відколи попередній імператор зробив виняток для Ман-ера, він виграв незліченну кількість битв, великих і малих, і ніколи насправді не зазнавав поразки. Але що вище він підіймався, то більше незрозумілої критики отримував. Сіхе-Дзюнь коли-небудь чув, що говорили ті люди?
- …
Ці чутки виникли нізвідки, ніби незліченна кількість демонів і чудовиськ раптом пустилися вночі в шалений пляс. Як міг Мо Сі не чути їх?
Спочатку, коли Ґу Ман був лише маленьким генералом, чутки обмежувались парою речень. Але згодом Ґу Ман ставав усе більш видатним і відомим, Імператор був вражений його військовими подвигами. І ці холодні й злі слова стали схожі на незліченну кількість змій, що ковзали, виповзали з чийогось язика й нарешті міцно обвивалися навколо Ґу Мана.
«Накопичує силу і однією рукою закриє небо».
«Який ще божественний вівтарний звір? Не думаю, що він має подібні здібності. Його бойові мистецтва ніби мають якісь відхилення. Вам не здається, що він не боїться холоду, і наче не боїться демонічних технік Ляо?»
«Він від початку був рабом, а не заклиначем із відомої сім’ї, тож нічого дивного, що його розум нечистий. Якщо Його Величність і надалі настільки довірятиме йому, ха-ха, то колись він вчинить щось проти Чонхва».
Деякі навіть безпосередньо порівнювали Ґу Мана з дияволом минулого.
«Він буде наступним Хва По’анєм!»
«Ростити тигра — це викликати лихо! Ростити тигра — викликати лихо!»
Лу Джаньсін подивився на вираз обличчя Мо Сі, стиснув тонкі губи й захихотів.
- Схоже, що Сіхе-Дзюнь не повний невіглас.
Він підійшов до маленького столика й сів, кинув гральні кубики на стільницю, потім налив собі півкухля вина, підніс до губ і повільно випив.
- Ці чутки здебільшого чув і сам Ман-ер. Я був злий, але він завжди казав мені не брати це близько до серця. Він казав, що поки ми робимо достатньо, ці голоси поступово слабшатимуть. Все більше і більше люди розумітимуть, що в світі є не тільки такі раби, як Хва По’ань, а й такі як Ґу Ман, і я, Лу Джаньсін.
Лу Джаньсін сумно посміхнувся.
- Він така наївна людина. Точніше ні, не наївна - він завжди думає про все в хорошому ключі. Живучи в трясовині, просто піднімає голову, щоб подивитися на безмежне сонячне світло.
- Так, - тихо мовив Мо Сі. - Він завжди був таким.
- Ти також маєш знати, чому він Бог війни - він не падає духом. Незалежно від того, наскільки важкою буде битва, поки люди бачать його, усі відчувають, що все вдасться. Здається, його гаряча кров нескінченна, і її достатньо… - Він зробив павзу і глузливо додав: - Достатньо, щоб Чонхва, ця п’явка, смоктала її, поки не насититься.
- Так ти думаєш!? – Ці слова прозвучали надзвичайно жорстко. Мо Сі холодно втупився в обличчя Лу Джаньсіна. - Тож він — Бог війни, а ти — ні. Він хотів відкрити для себе нові території, говорив, що хоче довести щось собі.
Лу Джаньсін лише хмикнув.
- Не кожен, хто йде на поле бою, відчуває, ніби п’ють його кров, -сказав Мо Сі. - Ґу Ман говорив, що у нього є власні ідеали, і він охоче обрав цей шлях.
- Ха-ха… Ха-ха-ха, охоче… охоче… - Лу Джаньсін підвів очі й розсміявся. На його ногах і руках захиталися ланцюги. - Ось чому я сказав, що він дурний! Поглянь на нього: за стільки років, що він довів? Чи замовкли ті люди, що тицяли в нього? Старі аристократи ставали все більш і більш налякані через нього, бо все більше і більше бачили в ньому схожості із Хва По’Анєм. За стільки років, коли він доводив щось собі, я не бачив, щоб люди, які його ненавиділи, змінили свою думку і стали добрими до нього. Я бачив лише людей, які колись просто терпіли його, а потім почали підозрювати. Сіхе-Дзюню, скажи мені, що він довів? Довів, що він настільки ж сильний, як Хва По’ань?!
Мо Сі раптом розлютився.
- Тоді чого ти хочеш? Ти хочеш поставити його в безвихідну ситуацію, щоб він перестав бути дурним? Хочеш змусити його піти шляхом Хва По’Аня?!!
Лу Джаньсін грюкнув по столу.
- Я просто сподіваюся, що він зможе зупинитися!!
Вино пролилося, гральні кістки покотилися по рябому й обшарпаному столику.
- …Я просто сподіваюся, що він зрештою зупиниться, — повторив Лу Джаньсін. Здавалося, ця фраза вразила ніжну частину його грубого серця - його погляд поступово ставав розфокусованим, а голос пом’якшав. Він пробурмотів: - Я справді сподіваюся, що він зможе прокинутися… перестати… перестати бути таким наївним.
Лу Джаньсін закрив очі. Його обличчя було ще червоним, а голос трохи захрип.
- Стільки років… Могло здатися, ніби перед ним були безмежні можливості. Можна було спостерігати, як він видалив свій рабський запис, спостерігати, як його хвалять тисячі людей. Але коли я дивлюся на нього, я відчуваю, ніби він стоїть на айсбергу, який ось-ось розтане. Його оточують злі акули, які чекають, коли він впаде у воду, щоб розірвати на тисячу шматків.
Не тільки його, але й тебе, - Лу Джаньсін подивився на Мо Сі. – Сіхе-Дзюнь хоче такої оцінки?
- …
- Але він про це не думав.
Лу Джаньсін знову підняв руку, покрутив червоно-білі кубики і повільно кинув їх на стіл.
- Тож бачиш, він не програвав, і його армія не програвала. Ніхто насправді не міг знайти причини, щоб щось йому вдіяти... Але ж він не зможе не програвати все своє життя. І наслідки його невдачі приречені бути гіршими, ніж для будь-якого іншого генерала, що має високі заслуги.
Серце Мо Сі стиснулося.
А Лу Джаньсін прямо сказав:
- Тому що від самого початку для всіх вас він просто собака.
Якби хтось наважився сказати це Мо Сі перед тим, як той увійшов у Дзеркало Часу, він би все заперечував. Але в Дзеркалі він вже почув фразу «Ґу Ман — просто собака» з вуст Імператора восьми років тому, і зараз не міг спростувати жодного слова.
Що більше правди він дізнавався, то сильніше боліло його серце і холонула кров.
Вогонь у його серці ніби поступово згасав.
Лу Джаньсін зітхнув.
- Новий Імператор щойно зійшов на престол і Ман-ер ще не встиг сильно його розлютити. Зараз, якщо він програє через мою помилку, це буде лише зменшення влади та пониження в посаді – це не вб’є його... Якщо ж він продовжуватиме безтурботно йти цим шляхом, досягне вершини могутності і програє тоді... від нього і цілого трупа не залишать.
Мо Сі відчував гіркоту в горлі.
- Отже, ти навмисне…
- Так, - Лу Джаньсін ледь помітно посміхнувся, схрестивши руки. - Я, Лу Джаньсін, маю дар божественного передбачення. Так, я хотів, щоб він програв. Я свідомо хотів зруйнувати його майбутнє. Факти також довели, що моя здогадка була правильною — поглянь на нього, у нього справді нічого не лишилося.
Кінчики пальців Мо Сі тремтіли. Він дивився в обличчя Лу Джаньсіна. До сьогодні він не дуже розумів його.
Божевільний.
Навіжений, який поставив усе на один кидок.
Крізь зуби слово за словом Мо Сі процідив:
- Лу Джаньсін! Чи знаєш ти… 70 000 людей загинули через тебе?
Лу Джаньсін сказав:
- Це краще, ніж загибель 170 чи 700 тис. у майбутньому.
- Ти знаєш, що мрія всього життя Ґу Мана… була зруйнована через тебе?!
- Це краще, ніж якщо в майбутньому його розчленували б кіньми.
Серце Мо Сі шалено билося, коли він потягнув Лу Джаньсіна. Кінчики його пальців тремтіли, він підняв руку і вдарив його по обличчю!
Авторці є що сказати:
[Як Лу Джаньсін зненавидів Сі-мей]
Лу Джаньсін: Ман-ер, ходімо на нічне патрулювання.
Ґу Ман: Гаразд, гаразд.
Мо Сі: Шисьоне, у мене немає досвіду нічного патрулювання...
Ґу Ман: … Га? Тоді я тобі допоможу.
Лу Джаньсін: Ман-ер, давай займатися вдосконаленням~
Ґу Ман: Добре, добре ~
Мо Сі: Шисьон, я раніше не вивчав цю техніку. Шисьон, навчиш мене?
Ґу Ман: А... зрозумів... гаразд, не біда, я тебе навчу.
Лу Джаньсін: Ман-ер!!! Я поранений!!! Підійди і приклади мені ліки! (Поду
мки: цей хлопець Мо не обійде мене цього разу!!)
Мо Сі: (Глузує, б’є себе вогняною кулею) Я в порядку, ти йди піклуйся про Лу-шисьона. (Хлопець-інтриган)
Ґу Ман: Дай-но мені глянути, чи ти в порядку?
Лу Джаньсін: До побачення!
Далі
Розділ 87 - Чи можеш ти зламати крила?
Ляпас! Щока Лу Джаньсіна розпухла, а з кутика губ потекла кров. Мо Сі люто дивився на нього почервонілими очима. Його голос нестримно тремтів. - Яке ти маєш право приймати рішення за нього? Як ти можеш вибирати за нього? Чи знаєш, наскільки твоя смерть та той факт, що його сімдесят тисяч товаришів не можуть спочити спокійно, вплинуть на нього і він буде загнаний у кут? Ти хочеш штовхнути його в прірву, Лу Джаньсін?! - Зрештою в його очах спалахнули злі іскри. - Ти не хочеш, щоб він помер, але чи справді ти зрозумів його серце?! Лу Джаньсін також підвищив голос, розтуляючи губи, що кровоточили: - Він надто високо літає, рано чи пізно його повісять! Що ти знаєш?! Ніби дві зброї зіткнулися одна з одною, ніби почалась жорстока битва між драконами та тиграми. - Ти народився зі срібною ложкою в роті, так звані невдачі у вашій родині - це просто дрібниці! Чи відчував ти коли-небудь безпорадність, коли чиєсь невдоволення може обірвати твоє життя? Знаєш, як Ґу Манові важко було дожити до сьогоднішнього дня? - Лу Джаньсін мало не захлинався від злості і розпачу. - Він просто дурний осел. Ви послабили рабський замок на його шиї в обмін на славу й багатство, але чи змінилися факти? Він так само лягав кістьми для вас, але був щасливий, як дурень... Сказавши це, Лу Джаньсін не зміг втриматись, підняв голову і прикрив очі рукою, а тоді продовжив хрипким голосом: - Але осел все одно залишається ослом. Якщо він одного дня полінується, якщо він втомиться, якщо буде невзмозі більше ходити, його просто заб'ють і трупа не залишиться! Лу Джаньсін глибоко вдихнув. - Якщо він сам не бачить цього, я йому покажу, як все буде. Якщо він розуміє, але не хоче відпускати, я примушу його відпустити всі свої десять пальців! Оскільки він відчував, що попередній Імператор був добрий до нього, то я чекав. Я чекав, поки на престол зійде новий Імператор, щоб зробити це, аби не дати їм з попереднім Імператором перетворитися на ворогів. Що ще я міг зробити для нього? - ... Лу Джаньсіне... - Придушені емоції Мо Сі наче лава кипіли в його горлі. - Ти божевільний... - Не я божевільний, а він, - Лу Джаньсін опустив руку. Його очі все ще були червоні від емоцій, але м'якість зникла з його очей, залишивши лише безжальність. Він втупився поглядом в Мо Сі й сказав: - Наскільки Ман-ер божевільний, щоб думати, що він самотужки може змінити погляд на рабів усього Чонхва ба навіть всіх дев'яти провінцій? Наскільки божевільним він має бути, щоб мати на це надію!? - А ти б хотів, - хрипло сказав Мл Сі, - щоб він втратив світло у своєму житті, щоб він жив так, як хочеш ти? - Що поганого в тому, щоб все стало на свої місця? Людина - це крапля в морі. Він маленька комаха, яка думає, що може струсити небо. Бачиш, тепер він сам має зрозуміти, який буде фінал. Варто лише новому Імператору ворухнути губами, і його міраж буде зруйнований і знищений. Так, ті 70 тисяч загинули, але тепер Ґу Манові та тим бідним і дурним рабам-заклиначам більше не доведеться проливати кров за Чонхва! - сказав Лу Джаньсін, і кутики його рота ще більш скривилися в усмішці. - Для кого вони мають боронити ріки і гори? Сіхе-Дзюню, я прошу тебе, прошу, облиш цю справу і дозволь цій сміховинній армії розвалитися. Ми б воліли краще померти, ніж так жити. Ми? Ми?! Ще з часів навчання в Академії Ґу Ман зі сповненим туги виразом обличчям говорив, що сподівається день за днем змінювати світ, навіть якщо лише на крихітну долю. Поки він міг запалити промінь світла, він був готовий спалити своє тіло, шкіру, кінцівки та кістки. А Лу Джаньсін говорить, що «ми» воліли б краще померти, ніж так жити. Чому?! Здавалося, Мо Сі в цю мить був надзвичайно розлючений - сьогоднішній конфлікт між ним і Лу Джаньсіном був настільки гострим, що якби він хоч на мить втратив контроль, пролилася б кров. Але він не хотів втручатися в потік подій в Дзеркалі, тож із зусиллям закрив очі. Знадобилось чимало часу, щоб надміру сильний вогонь гніву згас. Мо Сі повільно відкрив темні очі і знову глянув на Лу Джаньсіна. Але тільки-но він зібрався заговорити, Лу Джаньсін додав ще один удар: - Сіхе-Дзюню, тримайся подалі від нього. Відтепер я більше не зможу бути поряд з ним. Я прошу тебе, будь милосердним, не давай йому надії, яка його вб'є. Мо Сі виявив, що більше не може дивитися в обличчя Лу Джаньсіна. Щойно придушений вогонь спалахував знову. Він різко відвернувся й кинув погляд на мерехтливе світло свічки поруч. - Не веди його знову на цей шлях, - сказав Лу Джаньсін. - ... Пальці Мо Сі стиснулися в кулаки. Його очі стали блукати по стільниці від тьмяного світла свічок і нарешті зупинилися на двох кубиках, якими грав Лу Джаньсін. Він не дуже зважав на ці кубики, просто був надто злий, йому дуже боліло і очі шукали, за що зачепитися. Він довго дивився на ці два біло-червоні гральні кубики. Але через деякий час він раптом відчув, що щось не так. Спочатку по шкірі побігли мурашки, а потім Мо Сі збагнув, в чому справа! Його спина різко напружилася. Ці кубики... Це були білі кубики з червоними точками, вирізані з палісандра. Біля шостої точки був ледь помітний маленький візерунок лотоса. Це були... Дерев'яні кубики Ґу Мана?! Так, Ґу Ман в армії любив грати в листяні карти та в азартні ігри з кубиками. У той час він заздрив сім'ї Мо, сім'ї Юе та сім'ї Мужон через те, що у них були власні тотеми, тож він придумав один і для себе. Тотемним гербом, який він вибрав собі, був буддійський лотос. Якщо використовувати його деінде, це надто впадало б в око і інші могли б посміятись. Тому він вирізав його лише на кубиках, якими грав зі своїми братами. Лу Джаньсін навіть посміявся з нього в той час. Він сказав: «Ти ж чоловік. Як ти можеш брати за свій символ маленький червоний лотос?» Ґу Ман засміявся і пояснив, що лотос цвіте сім днів і хоча це зовсім недовго, та його аромат пронизує світ і сягає небес, то що не так? Пізніше Ґу Ман і Мо Сі таємно уклали кровний контракт. На їхніх шиях був візерунок лотоса - символ, який Ґу Ман вибрав раніше. Коли Мо Сі це збагнув, голос Лу Джаньсіна, здавалося, став відділеним від нього величезним океаном. Мо Сі більше не звертав уваги на те, що той говорив. Його пальці трохи тремтіли, і він мало не підняв руку, щоб взяти зі столу дерев'яні кубики і ближче розглянути їх. - Сіхе-Дзюнь. - ... - Відпусти Ман-ера, - сказав Лу Джаньсін. - Якщо ти справді дбаєш про нього і ставишся до нього як до людини, не тримай його і не дозволяй йому битися за вас. Відпусти його. Горло Мо Сі стиснулося, але зрештою він зумів стримати свій порив. Після кількох секунд мовчання Мо Сі відвів погляд від кубика, подивився на Лу Джаньсіна і тихо сказав: - ...Ти спланував це для нього. А ти впевнений, що він піде тим шляхом, який ти для нього проклав, і житиме безтурботним життям? - А який шлях йому залишається? Темно-карі очі Мо Сі дивилися в обличчя Лу Джаньсіна: - Ти коли-небудь думав, що він може повстати? Лу Джаньсін на мить був приголомшений, а потім ледь не розсміявся: - Що за дурниці ти говориш? Ман-ер - повстати? Ти що, не знаєш, що він за людина? - А ти не знаєш, яке місце ти та ці сто тисяч заклиначів займаєте в його серці? - ... Обличчя Лу Джаньсіня посиніло. Він якусь мить мовчав, а потім підвів очі з таким виразом, ніби почув щось абсурдне, і холодно сказав: - Він - ніколи. Мо Сі уважно слідкував за емоціями на обличчі Лу Джаньсіна. - Я знаю його, - сказав Лу Джаньсін. - Неможливо, щоб він пішов на цей крок... він... він... - Правда? - спитав Мо Сі. - Ти не чув про нього нічого незвичайного за останні шість місяців, поки був у в'язниці? Лу Джаньсін відсахнувся назад, в його очах була дивна паніка. Звичайно... З цієї паніки Мо Сі побачив, що той, схоже, знав щось, чого не знав він. Лу Джаньсін, судячи з усього, приховує якісь секрети. У цій надзвичайно напруженій тиші Мо Сі раптом запитав: - Лу Джаньсіне, ти бачив Ґу Мана після того, як був ув'язнений? Лу Джаньсін звів очі. Він виглядав так наче його пронизала холодна стріла! Потім він спав з обличчя і відвернувся. Через деякий час він сказав: - ... Що таке думає Сіхе-Дзюнь? Як Ман-ер міг бачити мене, якщо він зараз в немилості? Я хотів би поговорити з ним про старі часи. Але... ха-ха, - він засміявся з себе. - Хіба що уві сні. - ... Мо Сі нічого не сказав, але він бачив реакцію Лу Джаньсіна на задане питання. Колір його очей став темнішим. Він був майже впевнений, що в ці шість місяців Ґу Ман бачився з Лу Джаньсінем. Але в такому випадку все виглядало ще більш дивним. За Ґу Маном, як усунутим з посади чиновником, вдень і вночі стежила таємна охорона Імператора. Як він отримав можливість прорватися у цю в'язницю, що суворо охоронялася, і потрапити до камери Лу Джаньсіна? - Я запитаю тебе востаннє, - сказав Мо Сі, - Лу Джаньсіне, Ґу Ман справді не приходив сюди знайти тебе? - Не приходив. - Ти справді не тримаєш ні найменшої образи? - Ні, - сказав Лу Джаньсін. Він розумів, що як би він не запитував, нормальної відповіді йому не отримати. Зрештою, вони двоє погано ладнали, і ніхто з них не міг ані переконати іншого, ані поступитися. Мо Сі вийшов із холодної й похмурої тюремної камери. За його спиною почувся звук залізного ланцюгового замка, і кайдани з духовної енергії знову замкнули камеру Лу Джаньсіна. Перед тим, як Мо Сі пішов, він обернувся й востаннє подивився на в'язня. Той сидів у тьмяному ореолі від масляної лампи, опустивши голову й заплющивши очі. У той момент, коли він повністю обернувся, Лу Джаньсін раптом знову підвів голову. - Почекай хвилинку! Мо Сі стиснув тонкі губи й скоса глянув на Лу Джаньсіна. - Що? Лу Джаньсін скрипнув зубами і сказав: - Є ще одна річ. - ... - Оскільки ти тут, я теж хочу дещо у тебе спитати. - Говори. Лу Джаньсін якийсь час вагався. Це питання довго ховалося в його серці, і він знав, що якщо не запитати зараз, іншої нагоди у нього не буде. Тож він скрипнув зубами й нарешті сказав: - Впродовж цих років я завжди хотів знати. Ти... і... Бачачи його вираз обличчя та слухаючи його слова, Мо Сі вже здогадався. Він продовжував стояти на місці, мовчки чекаючи, поки той закінчить. - Ти і він... ти і Ман-ер... ви двоє... - Те, що крутилося в нього на язиці, було надто складно озвучити, і це стосувалося його побратима. Навіть будучи безсоромним, Лу Джаньсін не міг не заїкатися. - Ви двоє... - Так, - сказав Мо Сі. Лу Джаньсін, здавалося, був вражений особистим зізнанням Мо Сі. Ніякі слова зараз не могли викликати у нього більшого запаморочення, ніж «так» Мо Сі. Прослуживши стільки років з ними в армії, Лу Джаньсін уже бачив певні натяки в деяких незначних деталях. Просто раніше, з поваги до Ґу Мана, він соромився запитати прямо. Але той факт, що він не питав, не означав, що він був дурний чи сліпий. Він надто багато разів помічав, як Мо Сі та Ґу Ман дивилися один на одного. Помітивши перший, другий раз, він подумав, що забагато надумує. Але після стількох разів він не міг переконати себе, що між ними нічого не було. Не кажучи вже про те, скільки разів він бачив, як Мо Сі та Ґу Ман мінялися з іншими змінами, щоб патрулювати разом. І коли вони поверталися, очі Ґу Мана завжди були трохи червоні, а голос хриплий. Одного разу в світлі багаття він навіть побачив червоний слід від укусу на шиї Ґу Мана. Але здогадки залишалися здогадками. Коли ж Мо Сі стояв перед ним і сам визнав це, Лу Джаньсін відчув, ніби не може дихати. Він раптом зробив кілька кроків назад і сів на кам'яне ліжко. Майже пригнічено він сказав: - Він божевільний... Він хороший хлопець. Навіщо йому зв'язуватися з тобою... Лу Джаньсін схилився, потер обличчя долонями і хрипко сказав: - Хіба він не знає свого походження?... Чому... Чому він хоче боротися за найнеможливіше?... Божевільний... Він справді несповна розуму... Після павзи Лу Джаньсін виснажено промовив: - Це що, так весело бути метеликом у полум'ї? Чому все, чого він бажає у своєму житті, будь то речі чи люди, такі... такі... Його адамове яблуко ворухнулося, і два слова зірвалися з його губ. - Це безглуздо. Світло і тінь коливалися, Мо Сі дивився на нього. Через деякий час він сказав: - Не звинувачуй його. Все, що між нами було - не з його ініціативи. Це я метелик, що линув до полум'я. Це я чіплявся за нього. Сказавши це, він розвернувся. Його чорне вбрання майнуло, і він зник у глибині довгого коридору. Тієї ночі, після повернення до маєтку Сіхе, Мо Сі метався і крутився, не в силах заснути. Нарешті він різко підвівся, одягнувся й штовхнув двері. Зоряне небо було схоже на темну воду, вкриту розбитими діамантами. Він накинув плащ і пішов до «Абрикосового цвіту». Хоча йому було незручно з'являтися перед Ґу Маном у цей час, і хоч він хотів дізнатися більше правди, похованої в минулому, він все одно не міг не хотіти побачити Ґу Мана восьми років тому.
Читати
Відгуки
шо за уееуееуееуееееуеуууууееууееууууееуууеееууууууееееееууеуеуеууууеее............... .. уе. ... .... уе.