Лу Джаньсін

- Що, на думку Сіхе-Дзюня, я приховую від нього?

Коли Ґу Ман задав це питання, його обличчя було невимовно байдужим. Його усмішка й пустотливість щезли, але різкість і жорстокість не були оголені. Він просто дивився на Мо Сі, як на незнайомця.

Звичайно, Мо Сі не міг сказати: «Чи маєш ти намір зрадити країну?» Тож він закрив очі й тихо мовив:

- Я знаю, ти все ще злий на Чонхва та незадоволений Імператором. Я…

- Не треба, - Ґу Ман підняв руку й торкнувся кінчиками пальців губ Мо Сі. Він дивився на нього й раптом знов усміхнувся. Ця посмішка була на три частини солодкою та на сім частин небезпечною і ніби плавала на поверхні його обличчя. - Красуне, ти можеш спати з ким завгодно, але не можеш говорити що завгодно. В момент, коли я позбавлений військового звання, залишки моїх військ затримані, а мого брата за три дні буде страчено, ти приходиш і запитуєш мене, чи незадоволений я зараз Імператором. Ти хочеш додати мені злочинів і приректи мене на вічне прокляття?

- … Я ніколи не хотів заподіяти тобі такого.

- Ти не думав про це зараз, але це не означає, що не думатимеш про це в майбутньому. Це страшна річ, втратити прихильність красуні, не кажучи вже про таку красуню, як ти, - кінчики пальців Ґу Мана ковзнули уздовж губ Мо Сі й опустилися до його підборіддя. Він припідняв його. — Я маю бути насторожі.

- Ґу Мане, - Мо Сі сумно подивився на нього своїми темними очима і сказав хриплим голосом: - Я до тебе щирий.

- Ви, вельможі, звикли задобрювати людей. Жінкам дарувати коштовності, чоловікам статки. Коли все це марно, то ви також можете виявляти свою щирість. Як я смію прийняти це? - Ґу Ман зітхнув. - Серця людей змінюються. Колись Імператор був щирий до мене. Коли я розширював територію Чонхва, я не очікував, що новий Імператор так вчинить зі мною, щойно зійшовши на трон.

Після павзи Ґу Ман сказав:

- Я не можу довіряти вам.

- І мені теж?

- …

Посмішка Ґу Мана стала ще глибшою. Він мав таку здібність: коли він був щасливий, його усмішка могла викликати у людей відчуття, ніби вони купаються у весняному вітерці, коли був нещасний, весняний вітерець відразу перетворювався на крижаний дощ.

Ґу Ман підняв руку й погладив обличчя Мо Сі.

- І тобі теж, баобей.

Перш ніж його пальці встигли впасти, Мо Сі схопив їх.

Вії Ґу Мана затріпотіли, коли він підвів на нього погляд.

- Відпусти.

Однак Мо Сі не пустив. Він, безсумнівно, відчував сум і зневіру, але, зростаючи, ці емоції були схожі на каламутні хмари, що поступово створювали параноїдальну та похмуру атмосферу навколо нього.

— Як ти хочеш, щоб я це довів? - Мо Сі все міцніше й міцніше стискував його пальці. Його очі блиснули від невпевненості. - Ґу Мане, тепер, коли все так сталося, ти готовий довіряти лише людям, які походять з того самого середовища, що й ти? Ти готовий слухати лише якщо перед тобою стоятиме Лу Джаньсін?

Вираз обличчя Ґу Мана не змінився. Він байдуже сказав:

- Сіхе-Дзюнь, мабуть, жартує. Я просто скромний раб. Ви ніколи не хотіли мені вірити. Яке я маю право вибирати?

Мо Сі подивився йому в обличчя і був шокований, виявивши, що воно має такий самий вираз, як у повсталого генерала, що пізніше воював за ворожий табір.

В його очах вже таїлася рішучість.

У цей момент Ґу Ман був схожий на людину, що стоїть на краю скелі і будь-якої миті може впасти в бездонну прірву.

Адамове яблуко Мо Сі рухалося вгору-вниз. Виявлялося, якщо озирнутися назад, на той час вже було багато сигналів. Просто він тоді був молодий і не розумів справжнього Ґу Мана. В результаті він упустив ці деталі, які передвіщали майбутнє.

Він різко заплющив очі, повільно відпустив пальці Ґу Мана і сказав тихим голосом:

- ... Пробач.

- Чому ти просиш у мене вибачення?

- Того дня, коли ти повернувся до Двору, після того, як твоє військо було розбите, мене не було поруч.

Ґу Ман якийсь час мовчав. А тоді усміхнувся.

- Тоді ти теж бився на передовій. Я не безрозсудний. До того ж, навіть якби ти був в той день при Дворі, що б ти міг зробити? Чи міг би ти щось змінити?

Він сів перед столом, накритим вишитою парчою Шу, підняв руку й налив дві чашки чаю. У той час руки Ґу Мана були ще медового кольору, з щільними лініями, не такі бліді, як пізніше.

Він підштовхнув одну з чашок чаю Мо Сі, а іншу випив сам. Потім він сказав:

- Сіхе-Дзюню, новий Імператор вчиняє зі мною так і це не те, що можна змінити твоїми благаннями. Я ніколи не ображався на тебе за те, що ти не був поруч зі мною того дня. Будьмо чесними: ми різні. Люди, які йдуть різними шляхами, не можуть будувати спільних планів. Тобі не потрібно вибачатися переді мною.

- Я вибачаюсь не тільки перед тобою, - сказав Мл Сі. - Ти дозволиш мені закінчити?

Ґу Ман байдуже посміхнувся.

- Гаразд, говори. Вибачаєшся не лише переді мною, перед ким іще?

- Перед 70 000 душ гори Фен Мін.

- …

- Мені шкода, Ґу Мане. Чонхва винен тобі 70 000 іменних надгробків.

Посмішка на обличчі Ґу Мана поступово розчинилася. Його вії злегка затріпотіли й опустилися. Потім він зітхнув і сказав:

- Мо Сі, це вже в минулому і я прийняв це. Нащо підіймати це знову?

- …

Мо Сі глянув на Ґу Мана, який просив співачок у борделі зіграти пісню прикликання душ - людина, яка це «прийняла».

Після хвилини мовчання він сказав:

- Якщо ти хочеш просити для них надгробки, я проситиму їх за тебе.

Ґу Ман, що грав із чашкою в руці, почувши це, раптом підвів голову.

Вираз його обличчя чомусь трохи змінився.

- Хто тебе просив втручатися в чужі справи?

- Це не втручання в чужі справи, - сказав Мл Сі.

Ґу Ман зморщив носа. Вираз його обличчя нагадував тигра чи вовка. Він сказав:

- Слухай, Мо Сі. Хоча зараз моя армія розбита, їх усіх виховав я. Незалежно від того, живі вони чи мертві, це такі ж люди, як і я. Вони не такі, як ти. Не потрібно, щоб ти заступався за мене!

- Це те, що вони повинні мати. Кожен герой повинен це мати. Ти маєш рацію, коли просиш про це.

На мить запала тиша. У кімнаті було тихо, як на глибині моря.

Ґу Ман продовжував дивитися на Мо Сі, але не говорив ні слова. Через деякий час він раптом опустив голову й заплющив очі. Перший раз, відколи Мо Сі увійшов до кімнати, фальшива маска холодності на обличчі Ґу Мана тріснула, і смуток хлинув з-за неї подібно припливу.

Ґу Ман опустив голову в тінь і тихо засміявся.

- Сіхе-Дзюню, ви, мабуть, жартуєте. Які герої… вони просто купа мурашок.

- …

- Є нагробна плита чи немає, як мурашки можуть бути гідними? Навіть якщо її поставити, це буде просто жартом. Хто їй віддаватиме данину? Хто шануватиме?

Тонкі пальці Ґу Мана зачепили порцелянову чашку. Він зазирнув всередину і подивився на відображення на поверхні чаю.

- Навіть якщо її поставлять, це буде лише ілюзія. Я давно перестав на цьому наполягати.

- …

- Вам не потрібно втручатися в справи інших людей. Це стосується нас, простолюдинів і не має нічого спільного з Вами, Сіхе-Дзюню.

- Ґу Ман… - Мо Сі відчув клубок у горлі. Через довгий час він запитав: - …Що мені зробити, щоб ти перестав бути таким?

- Тобі нічого не треба робити, - Ґу Ман повернув чашку на стіл. - Просто тримайся подалі від мене. Час усе зітре.

Але час не може стерти ненависть.

Час не може розв’язати вузол у твоєму серці, не зможе завадити тобі кинутися в прірву.

Він лише стиратиме твоє обличчя, поки воно не стане розмитим. Твої чорні очі стануть блакитними, на тілі будуть шрами, а твоя репутація буде зруйнована.

Час може повернути мені лише зламаного тебе.

Ґу Мане, прийшовши сюди, я вже бачив, чим все закінчилося...

Кожен подих був болючим, як ніж. Мо Сі терпів біль. Його нігті глибоко впились у долоні і він прошепотів:

- Тоді як щодо тебе, в майбутньому…

- В майбутньому?

- Що ти збираєшся робити в майбутньому?

- Що я можу ще робити? Вино, м’ясо, чуттєві насолоди та краса, - сказав Ґу Ман. – Імператор позбавив мене моєї посади, але принаймні він залишив мені мої гроші. Я, Ґу Ман, відтепер житиму вільно. Це непогано.

- Більше нічого не плануєш?

- Більше нічого.

Губи Мо Сі злегка ворухнулися, але заговорив він не одразу.

Він дуже хотів сказати Ґу Ману, незважаючи на наслідки: «Не бреши мені більше. Я вже знаю все, що буде через вісім років. Я знаю, що якщо я залишу тебе одного, ти підеш дорогою, з якої нема вороття, і ніколи не повернешся назад».

Але він не міг цього сказати.

У стародавніх книгах було записано, що якщо він в світі Дзеркала розкриє, що прибув із майбутнього, то назавжди залишиться там в пастці, не маючи змоги звідти вибратись.

Але Мо Сі дуже хотів знати правду того року. Він хотів знати, про що думав Ґу Ман. Він хотів знати, що він повинен був зробити, щоб Ґу Ман не ступив у темряву.

Скільки вузлів у серці Ґу Мана потрібно було розв’язати в той час?

Крім жорстоких слів Імператора, власне холодне ставлення Ґу Мана.

Що було ще?

Чи були в його серці ще якісь вузли, про які Мо Сі не знав, або які пропустив?

Мо Сі стояв біля Ґу Мана восьми років тому в цій теплій і темній кімнаті, втомлено розмірковуючи, наче в’язень.

Вузли в його серці... про які ще вузли в його серці він знав...

Раптом у його голові промайнула думка і серце Мо Сі різко похололо! Він згадав стару справу, про яку було забув.

Того року, коли він повернувся з півночі й дізнався, що Ґу Ман дезертирував, він не повірив і як божевільний випитував подробиці у всіх, хто щось знав про це.

І тоді випадковий перехожий розповів таке: «Після того, як Ви пішли, Його Величність одного разу викликав Ґу Мана до палацу. Він бачив, що Ґу Ман був в депресії й цілісінькі дні проводив, нічого не роблячи. Він думав, що ця людина все ще може бути корисною, і що було б шкода марнувати його. Тож він призначив йому місію. Отримавши місію, Ґу Ман залишив Чонхва й більше не повертався, і про місію не звітував».

Він хотів знати, яку місію Імператор призначив Ґу Манові, але не отримав чіткої відповіді.

«Я чув, що це була якась дрібниця. Здавалося, це мало підбадьорити його, але Ґу Манові не сподобалося це чути, і він швидко вийшов, не пробувши у Тронній Залі й однієї палички ладану.

Це мала бути дуже маленька місія. Дрібниця».

У той час Мо Сі звернув увагу на цю деталь, але на незліченні розпитування він постійно отримував відповідь: «Його Величність хотів підбадьорити Ґу Мана, але той не слухав», тому з часом він поволі забув про це.

Але тепер, коли Мо Сі знову згадав про цю деталь, його долоні спітніли, а руки стиснулися.

Він на власні очі бачив ставлення Імператора. Той хотів перевірити лояльність Ґу Мана - то як же він міг «підбадьорювати» його тоді?

Та місія точно не була такою.

Мо Сі подивився на обличчя Ґу Мана в тіні ліхтарів і червоних свічок. Якщо Ґу Ман ще остаточно не вирішив зрадити країну, то смерть Лу Джаньсіна та місія, яку йому доручив Імператор, цілком імовірно, були останніми краплями, що змусили його кинутись у прірву помсти.

Серце Мо Сі билося все швидше і швидше. Що більше він спілкувався з цими людьми в минулому, що більше розмірковував, то більше відчував, що в усьому цьому є щось підозріле.

…Мабуть, це не все, що сталося тоді. Мало бути щось іще.

Він мав знати, яку останню місію дав Ґу Манові Імператор.

На щастя, плин часу в Дзеркалі повністю відрізнявся від плину часу в реальному світі: день чи два в Дзеркалі зовні були лише короткою миттю. Мужон Чуї та Дзян Єсюе ще не змогли перемогти Шань Ґао та витягти їх із за такий короткий проміжок часу.

Він ще мав час щоб дізнатися більше подробиць про події восьмирічної давності.

Зрештою, Мо Сі все-таки залишив бордель «Абрикосовий цвіт».

Незважаючи на те, що він дуже хотів провести ніч з нормальним Ґу Маном, та розум, зрештою, переміг. Покинувши будівлю, він пішов шукати третього старого друга, з яким хотів зустрітися.

У найглибшій камері Небесної в’язниці горіла тьмяна масляна свічка, випромінюючи синє світло.

Іншого джерела світла не було.

Лу Джаньсін схрестив ноги й лежав на спині на холодному кам’яному ліжку, наспівуючи легеньку мелодію і підкидаючи два кубики, які дістав невідомо звідки.

Він був одягнений у вільну і чисту тюремну форму. Білосніжний одяг підкреслював пшеничний колір його жорсткого обличчя. Можливо, через те, що страта була неминучою, а може, тому, що він дуже добре ладнав з людьми, тюремники не ускладнювали йому справи.

У камері стояв маленький столик, на якому був навіть горщик з вином. З огляду на стиль винної пляшки, це мало бути вино ста квітів, яке в Чонхва роздавали тюремникам.

Першим, кого Мо Сі хотів побачити в Дзеркалі часу, був Імператор.

Молодий і недосвідчений монарх.

Другою людиною, яку він хотів побачити, був Ґу Ман.

Старий друг, який ще не втратив душі.

Третім, кого він хотів бачити, був Лу Джаньсін.

Людина, мертва в його пам’яті.

Мо Сі зупинився перед одиночною камерою і сказав наглядачеві, який йшов попереду:

- Ви можете іти.

- Так.

Лу Джаньсін спершу не впізнав голос Мо Сі і подумав, що це тюремник Небесної в’язниці занудьгував і схотів з ним побалакати. Тож він недбало підвівся на ліжку, однією рукою підтримуючи щоку, а іншою все ще підкидаючи два кубики:

- Астрологія, ворожіння, доля та майбутнє. Слова людини, що на порозі смерті, справджуються. Ваш брат Лу може підглянути, що вам готують небеса за допомогою всього лиш двох кубиків. Двадцять срібних монет за ворожіння на долю, на шлюб вдвічі більше.

Мо Сі увійшов до камери і зняв плащ та чорний капелюх.

Лу Джаньсін ліниво підняв повіки. Побачивши обличчя Мо Сі, він був вражений, не впіймав підкинутий кубик і скотився на край ліжка:

- … Сіхе-Дзюнь?

Мо Сі глянув на його кубики, на вино на столі, якусь мить помовчав, а тоді сказав:

- Вперше бачу такого в’язня.

Лу Джаньсін лежав на ліжку й усміхався. Він знову намацав кубики, взяв їх в руку і з усмішкою сказав:

- Поворожити? До закриття лавки залишилося три дні. Не прогавте свій шанс, якщо проходите повз.

Мо Сі сів навпроти нього.

- Чому б тобі не зробити це для себе?

- Я зробив, - Лу Джаньсін похитав своїми смердючими ногами. - Я, Шахрай Лу, генерал, який будує свій успіх на десяти тисячах кісток. Навіть якщо успіх не вдасться, десять тисяч кісток все одно зів’януть. Пробувши півроку у в’язниці, я вже робив це сто вісімдесят разів. Немає сенсу ворожити.

Мо Сі підняв руку і встановив навколо камери звуконепроникне заклинання.

- Що ти робиш? - спитав Лу Джаньсін.

- Я тут, щоб поставити тобі питання.

Лу Джаньсін все ще посміхався:

- Спитати про шлюб?

- Спитати про образи, - сказав Мо Сі.

Лу Джаньсін грав з кубиками в руках і нічого не говорив.

Через деякий час він засміявся і сказав:

- Ти такий добрий?

- Ґу Ман не хоче, щоб ти йшов. Тому я тут, щоб запитати тебе, Лу Джаньсін, чи є у тебе якісь образи щодо битви на горі Фен Мін?

Лу Джаньсін підкинув кубики і ті впали на кам’яне ліжко. Число, що випало, його не задовільнило, тож він взяв кубики до рук і кинув знову. Через кілька підходів нарешті випала подвійна шістка і він перестав кидати. Він підняв голову і посміхнувся Мо Сі:

- Так. Імператор затримав мене, тому що я обезголовив посланника. Я відповідаю за свої дії. Однак через мою помилку Чонхва засудив залишки війська Ґу Мана, близько тридцяти тисяч. Чи можу я запитати, чому?

У світі було небагато людей, які могли б розлютити Мо Сі лише кількома словами, але Лу Джаньсін був одним із них.

Що він мав на увазі під словами «я відповідаю за свої дії»? Цей хам умів лише шукати миттєвого задоволення. Він нік
оли не зважав, що в цьому світі є влада і владні суперечки. Він зробив так, як йому хотілося, і підштовхнув Ґу Мана до дилеми.

Мо Сі скрипнув зубами:

- Чому ти не міг стримати себе тоді? Незалежно від того, наскільки нечесним і підозрілим виглядав цей посланець, хіба можна було його вбивати?!