Ґу Ман вісім років тому

Усередині павільйону Ї Фан ніжно-червоними спіралями звивався дим та ширився по підлозі. Бамбукові двері були відчинені навстіж, відкриваючи різьблений, пофарбований у червоний колір балкон за ними.

За балконом цвіло дерево павловнії, гілки схилялися легким рожево-бузковим серпанком.

Його Ґу-шисьон сидів, спершись на дерев'яні поручні, зігнувши одну ногу, а іншу витягнувши, і тримав у руці довгу іржаву бронзову суону.

Суона випромінювала тьмяне бронзове світло, прив'язаний до неї м'який білий шовк майорів на вечірньому вітрі.

Фенбо.

У тіні квітів Ґу Ман приклав губи до суони, перевіряючи звук, а тоді заплющив очі й заграв хриплу мелодію.

- «Наші сини взяли мечі,
Кров пролили, кістьми лягли».

Раніше Ґу Ман був першим з місцевих балагурів, але зараз мелодія, витягнута із суони, була дуже скорботною та сумною. Він дивився вгору, вії тріпотіли, і, надуваючи щоки, грав на суоні серед відгомонів призахідного сонця в глибині тіні квітів.

- «Торік юнак цей був живий,
Учора був він говіркий...»

Крізь хмари і сонце.

Мо Сі не говорив, в його горлі, здавалося, застрягла найгіркіша в світі оливка. Він стояв біля дверей, дивлячись здалеку на силует Ґу Мана, наче бачив сон з іншого життя.

Музикантка почула легкий рух зовні й повернула голову. Вона так злякалася, що вирячила очі й хотіла стати на коліна. Але Мо Сі махнув їй рукою, показуючи, щоб не видавала жодного звуку.

Ґу Ман був захоплений грою. Його губи порожевіли, на щоках через дуття з'явилися симпатичні горбинки. Призахідне сонце освітлювало його гарне й тендітне обличчя і надавало його чорнильному волоссю ледь помітний золотавий відтінок. Він сидів на червоних перилах і, граючи, повернув голову до квітів біля павільйону. На заході сідало вечірнє сонце. Чистий білий шовк, прив'язаний до суони, тріпотів біля його руки, наче морський приплив.

- «Я вірність вашу заповім,
Про доблесть всім я розповім».

Його тонкі пальці легко бігали по рябій суоні, наче найлагідніший у світі вітер.

- «Як браві душі будуть вдома,
Мир вже настане всюди знову».

Лише коли пісня закінчилася, Ґу Ман повільно відкрив очі. Він повернув голову й усміхнувся:

- Бачиш, мелодія не збилася, тож ти...

Ґу Ман раптом помітив, що музикантка виглядала напруженою й дуже наляканою. Він обірвався напівслові, озирнувся, і тоді побачив Мо Сі, що в якийсь момент з'явився в кімнаті.

Його усмішка застигла.

- ...

Після хвилини мовчання Ґу Ман зібрався й змінив вираз обличчя. Він почав крутити музичний інструмент у тонких пальцях і грайливо мовив до Мо Сі:

- Сіхе-Дзюнь сьогодні в такому гарному настрої, що навіть прийшов до цього борделю.

Мо Сі почув напрочуд хрипкий голос. Через деякий час він зрозумів, що тим, хто видав цей звук, був насправді він сам.

Він сказав дівчині:

- Вийди.

- Так.

Ґу Ман до дівчини:

- Стій.

Дівчина:

- ...

Ґу Ман схилив голову з усмішкою та сказав:

- Пане Сіхе, ви такий владний. Я заплатив дівчині, аби та провела зі мною ніч. Як ви можете проганяти її просто так? Ви мене спитали?

Мо Сі придушив бурхливі емоції в грудях і сказав низьким і хриплим голосом:

- Ґу Ман. Я маю що сказати тобі наодинці.

- Що ви хочете сказати? - сказав Ґу Ман. - Двоє чоловіків в одній кімнаті. Це важко пояснити. Більше того, ви - зірка, що сходить, а я - ріка загибелі. Про що нам двом говорити?

- Ґу Ман!

Ґу Ман підняв руку й махнув за вітром. Суона перетворилася на цяточки світла і злилася з його тілом і кров'ю.

Він зістрибнув з червоних перил, схрестив руки і, опустивши очі, ледь помітно посміхнувся:

- Красуне, не створюй проблем. Ти крок за кроком підвищився і завоював прихильність принцеси Мендзе. Якщо ти і далі плутатимешся з таким розпусним чоловіком, як я, це завдасть шкоди твоїй репутації. Ми з тобою брати вже впродовж багатьох років, мені буде прикро за тебе.

У вухах Мо Сі знову лунав цей знайомий сальний тон.

Це був не сон і не ілюзія.

Це був справжній Ґу Ман. Він міг побачити і доторкнутися до Ґу Мана восьми років тому.

Той відсторонився від нього, знущався над ним і чинив йому опір. Можливо, цей усміхнений чоловік уже планував найближчим часом зрадити свою країну.

Це усвідомлення перетворилося на сильний імпульс, який вдарив у груди Мо Сі. Його очі почервоніли:

- Я не піду.

Тоді він повторив дівчині з піпою:

- Вийди.

Ґу Ман трохи підняв брови:

- Хіба ти не зрозумів, що я сказав? Я вже витратив гроші, щоб купити її на всю ніч. Якщо ти проженеш її, хто складе мені компанію впродовж довгої ночі?

- Я весь час буду тут, - сказав Мо Сі.

- ...? - Ґу Ман кліпнув своїми чорними очима. - Ти вмієш грати на піпі?

- ... Ні.

- Ти вмієш співати?

- Не вмію.

- Тоді нащо ти мені здався? - Ґу Ман засміявся. - Ти не вартий її ціни.

Мо Сі не хотів з ним сперечатися, лише сказав:

- Ґу Мане, я не поїду сьогодні на Північ.

Ґу Ман нахилив голову, кутики його губ все ще утримували ту тонку злу усмішку:

- Ну, це добре. Але яке це має відношення до мене?

- Це пов'язано з тобою. Дай мені ще одну ніч. Я маю дещо сказати і якщо не скажу зараз... - Мо Сі зробив павзу, дивлячись в очі Ґу Мана. - Боюся, що в майбутньому більше не матиму такого шансу.

Можливо, через те, що він знав, що Ґу Ман вже мав намір зрадити його, і уважно спостерігав за найменшими змінами в обличчі людини перед собою, він міг помітити, що після його слів вираз обличчя Ґу Мана трохи змінився.

Ґу Ман опустив вії й сказав:

- Сьогодні в мене нема настрою розбиратися в політиці. Я лише хочу бути п'яним і вільним, як вітер і місяць. Якщо ти справді хочеш зі мною поговорити, у майбутньому буде багато часу. Ми можем поговорити про це, коли повернешся.

- Я не можу чекати до того дня, - сказав Мо Сі.

Кілька секунд мовчання. Дівчина з піпою стояла між ними двома, наче в пастці, не маючи змоги ні пройти вперед, ні відступити. Вона могла лише прикидатися дерев'яною статуєю, не сміючи нічого сказати та й взагалі поворухнутися.

Через якийсь час Ґу Ман опустив голову, ніби захихотів і зітхнув:

- Чому ти так вперто дошкуляєш мені? У мене нічого не лишилося.

- Я просто хочу поговорити з тобою ще раз.

Ґу Ман усміхнувся і вразив серце Мо Сі жорстокими словами:

- Про що ще говорити? Твій шисьон більше нічого не може тобі дати, Принцесо. Ваша Високосте, прошу тебе, я просто хочу розважитись і повеселитись. Будь ласка, йди, залиш мене.

Якби ці слова почув той Мо Сі, восьми років тому, вони могли б ввести його в оману. Він міг би справді повірити, що Ґу Манові просто сумно і він хоче розважитись та повеселитись, що мине час і він оправиться.

Але людиною, що стояла перед Ґу Маном зараз, був Мо Сі, що прожив на вісім років більше.

Так звані «розважитись і повеселитись» Ґу Мана звучали для нього просто невимовно болюче та іронічно.

- Тільки цю ніч, - хрипким голосом сказав Мо Сі. - Дай її мені.

Ґу Ман зітхнув:

- Не говори надто двозначних слів. У тебе ще попереду довгий шлях у майбутньому. Ти маєш звертати увагу на свою чистоту...

- А я все ще чистий?

Запанувала повна тиша.

Навіть музикантка раптом вражено підвела голову. Її обличчя вмить зблідло, і вона з тремтінням опустила голову долу.

Ґу Ман нарешті прибрав з обличчя свою злу усмішку і подивився на Мо Сі глибоким поглядом. Він дивився на Мо Сі, який стояв перед ним і виглядав одержимим і готовим от-от заскреготати зубами.

Ґу Ман тихо сказав:

- Що за дурниці ти мелеш?

- Ти знаєш, про що я.

- ...

Ґу Ман, якого ще не торкалася демонічна енергія, був кмітливим і розумним. Подібно демону він завжди міг легко прочитати серце Мо-шиді.

Але сьогодні, коли він подивився на людину перед собою, то відчув себе дивно і не міг побачити його наскрізь.

Він хотів швидко прогнати його, але Мо Сі стояв на місці й люто дивився на нього. Стільки болю й страху було в цих гострих очах... і навіть образи.

Так, образи.

Ґу Ман трохи розгубився, коли зрозумів це.

А очі Мо Сі були вже червоні.

Він скрипнув зубами, стримуючи сльози та хрипко і вперто промовив:

- Я давно втратив чистоту і вона мене не хвилює. Ти мене не проженеш.

- ...

Що більше Ґу Ман слухав, то безпорадніше й тривожніше почувався.

Зрештою він здався. Не в силах переконати Мо Сі, він зітхнув і, повернувши голову, сказав дівчині з піпою:

- Панно Фей Тянь, вибачте. Тут божевільний. Будь ласка, вийдіть на деякий час.

Панна Фей Тянь не затрималась ні на мить і майже вилетіла з павільйону Ї Фан.

У м'якій, запашній і розкішній кімнаті залишилися тільки вони вдвох.

Ґу Ман повернувся з балкона до кімнати, підняв руку й зачинив дерев'яні балконні двері. Тоді обернувся й легенько ворухнув кінчиками пальців, запалюючи свічку на бронзовій рамі червоного вінценосного журавля.

Зробивши все це, він пішов до Мо Сі, не вагаючись минув межу безпечної дистанції і став прямо перед ним.

Між ними лишилась лиш невеличка відстань.

Ґу Ман підвів голову і глянув на нього з питанням і водночас викликом в темних очах. Його вдихи й видихи відчувалися зовсім близько від носу іншого. Він підняв руку й ущипнув Мо Сі за міцне підборіддя.

І тихо сказав:

- Гаразд, поглянь. Дівчина, яку я оплатив, пішла. Це все твоя провина. Тепер ти задоволений?

Він дивився в обличчя Мо Сі так, ніби дивився на повію в борделі. Через деякий час він опустив погляд і втупився в тонкі губи Мо Сі. Він підняв великий палець і ніжно погладив ці м'які вуста.

А тоді тихим голосом повільно сказав:

- Оскільки ти такий ініціативний і прагнеш боротися за мою прихильність, тоді... я дозволю тобі скласти мені компанію в останню ніч. А після сьогоднішнього вечора, принцесо, давай розійдемося. Більше не турбуй мене.

Після цих слів він раптом схопив Мо Сі за комір, потягнув його - і поцілував!

Почувся приглушений стогін.

Його вологі губи вже вкрили прохолодні губи Мо Сі. Його спритний язик прокрався йому до рота й інтенсивно рухався. Як метелик, який шукає меду, він вбирав вдих і видих Мо Сі.

Хоча тон Ґу-шисьона був недобрим і холодним, але в поцілунку Ґу Ман, як майже завжди, взяв на себе ініціативу. Він насолоджувався цим. Він терся своїм вологим язиком об його власний, вабив його своїми густими тремтячими віями. Його туга й тонка талія пристрасно тиснула на нього, ніби він хотів стати одним цілим із Мо Сі.

Але насправді все це було тільки «ніби».

Спочатку Мо Сі неправильно зрозумів поблажливість Ґу Мана. Потім Мо Сі був наче у стані сп'яніння. Але зрештою найбільше, що лишилось - це біль.

Мо Сі все ще пам'ятав ніч, коли стався їх перший раз. Його серце було сповнене медом. Він думав, що Ґу Ман теж кохає його, думав, що відтоді зможе міцно прив'язати Ґу-шисьона ближче до себе.

Але Ґу Ман сказав йому, що це була лише бентежна мить.

Пізніше було ще чимало таких «бентежних миттєвостей». Він незліченну кількість разів знущався над Ґу Маном, доки той не втрачав розум. Він обплутався ним, як м'якою джерельною водою. В ті моменти Ґу Ман не міг не казати, що він йому подобається, що йому подобається робити це з ним, в його погляді Мо Сі бачив любов.

Але щоразу, коли туман розсіювався, Ґу Ман ставав безжальним і безсердечно казав, що це була лише мить жадібності.

Тож Мо Сі знову і знову лягав кістьми, і майже розкрив мушлю, сповнену м'якості. Але в цій заплутаності інтимності й почуттів він ставав дедалі сумнішим.

Він чекав, що Ґу Ман повірить йому. Чекав на щире ставлення Ґу Мана до себе.

Але хоч би скільки разів вони займалися коханням, хоч би скільки дурниць Ґу Ман викрикував у ці миті, та він жодного разу не зізнався у своїх почуттях, коли сонце піднімалося над горизонтом.

Тож Мо Сі не міг зрозуміти.

Він не міг зрозуміти: чому Ґу Ман був з ним, якщо не любив?

Чому забавлявся з ним, якщо не планував провести разом усе життя?

Він також не міг зрозуміти, як Ґу Ман міг так легко обіймати та цілувати його, якщо в нього вже були думки про зраду. Очевидно... він уже мав намір піти.

Мабуть, він уже збирався його покинути і з тої миті битися проти нього.

Як він міг бути таким спокійним і врівноваженим...

- Гей! - Ґу Ман раптом відштовхнув Мо Сі. Він затулив рукою свої губи й витріщився на нього, наче бачив привида. - Ти що, собака? Нащо ти мене вкусив?!

Очі Мо Сі були червоні. Його обличчя виражало суміш приниження, гніву, ненависті та смутку. Він втупився в обличчя Ґу Мана. Через деякий час він сказав:

- За кого ти мене маєш?

- Це ти хотів залишитися зі мною замість Фей Тянь.

Сказавши це, Ґу Ман зупинився. Він хотів додати щось ще, але побачив образу на обличчі Мо Сі. Він дивився на молодого чоловіка перед собою і його груди самі собою стали сильніше здійматись й опускатись. Він виглядав так, ніби не міг більше втриматися.

Він раптом не витримав.

Невже Ґу Ман, справді готовий був лягти в ліжко з чоловіком заради задоволення? Його називали Вівтарним Звіром, він мав незліченну кількість воїнів. Чи справді він готовий був просто так лягти під хлопця на три роки молодшого за нього, щоб той трахав його до втрати свідомості?

Ні, це було не так.

Він зробив таку помилку не через бентежну мить і не через хтивість. Це тому, що він несвідомо закохався. Саме через це була бентежна мить, а потім момент хтивості.

Його серце більше не належало йому. Просто він не хотів цього визнавати і не хотів миритися зі своєю долею.

Ґу Ман подивився на трохи почервонілі очі Мо Сі й зітхнув. Він підняв руку, бажаючи доторкнутися до його молодого і гарного обличчя.

- Ти... якщо мене не буде поряд в майбутньому...

Очі Мо Сі одразу сповнились вологою.

Він не міг нічого з собою вдіяти і простягнув руку й обійняв Ґу Мана. Обійняв його так міцно, так сильно, так глибоко - ніби хотів розірвати кінцівки Ґу Мана і сховати їх у власній плоті та крові. Він хотів використати свою плоть і кров, щоб замкнути плоть і кров Ґу Мана. Таким чином він міг би утримати їх разом назавжди, без пізнішої зради і зустрічі зі зброєю в руках по різні боки.

Ґу Ман в його обіймах зітхнув.

- Що з тобою сьогодні?

- Я просто хочу, щоб з тобою було все добре.

Підборіддя Мо Сі сперлося на маківку Ґу Мана. Він міцно обійняв людину в своїх руках і промовив хрипким голосом:

- Якщо в твоєму серці є якийсь смуток або кривда, можеш сказати мені? Дозволь мені розділити це з тобою...

Чи можеш ти не ставати одержимим цим? Не неси цей хрест сам-один...

- Мо Сі...

Мо Сі підняв велику долоню й поклав Ґу Манові на потилицю, ще глибше втиснувши його в свої обійми. Біль від втрати і повернення змусив кожен дюйм його кісток злегка затремтіти. Він ніби повільно прокидався, починаючи з кінцівок і кісток.

Мо Сі обіймав Ґу Мана восьми років тому так, ніби обіймав блукаючу душу, яка нарешті повернулася додому.

Він заплющив очі, нахмурився і здавленим голосом прошепотів:

- Шисьоне... якщо у тебе є щось на думці, більше не приховуй цього від мене, добре?

Людина в його руках нічого не сказала й трохи напружилась.

Через якийсь час Ґу Ман відштовхнув його - притиснув долоню до грудей Мо Сі і відсунув його на відстань витягнутої руки.

Пара темних, як ніч, очей тихо дивилася на нього. Ґу Ман легкодушно запитав:

- Що, на думку Сіхе-Дзюня, я приховую від нього?

 

 

Авторці є що сказати:

Ґу Ман
ман: Ти вмієш грати на піпі?

Сі-мей: Ні.

Ґу Манман: Ти вмієш співати?

Сі-мей: Ні.

Ошелешений Ґу Ман: Хтось прийдіть і заберіть звідси цю сестричку, що нічого не вміє! Чому вона нічого не вміє?! Ви жартуєте?!

Овочева булочка: Не крутіть носом, наша Сі-мей вміє грати на флейті. Ви можете це спробувати!

Сі-мей: ...