Втрата самовладання

Якби три дні тому хтось зробив Мо Сі передбачення: «Хе-хе-хе, Сіхе-Дзюню, скажу Вам по секрету: через три дні Ви підете шукати повію», Сіхе-Дзюнь точно розбив би цій людині обличчя та вибив зуби.

Однак зараз у нього не було іншого виходу, окрім як і далі їхати на спині тигра, якого осідлав*.

 

*骑虎难下 це ідіома, яка перекладається як «як тільки ти осідлав тигра, злізти уже важко», що означає: неможливо кинути щось, коли уже втягнений в це.

 

Зрештою, він таки тицьнув пальцями по слову «Розмова». В цю мить вираз його обличчя був дуже похмурим, а очі сповнені гнітючої темряви.

Мо Сі зробив свій вибір.

Ґу Ман простягнув до нього руку.

- Що ти хочеш?

- Дай мені гроші.

- … Ти! – очі Мо Сі налилися кров’ю, він був настільки розлючений, що не міг висловитись. – Я!...

Ґу Ман не сказав ні слова, тільки простягнув долоню і чекав. Зараз він мало говорив - тільки якщо це було необхідно.

Але в пам’яті Сіхе-Дзюня генерал Ґу був балакучою людиною. Коли він під палючим сонцем стояв обличчям до солдатів на тренувальному полі, він завжди гордо й велично крокував туди-сюди і щось підбадьорливо кричав. Його шкіра блищала б від поту - наче кришталеві намистини спадали з хутра пантери. У нього завжди була яскрава усмішка, чорні очі блищали й світилися, і виднілося маленьке ікло.

Мо Сі дав йому найдорожчу в Чонхва «монету» - золоту каурі*.

 

*⻉ (bèi) або мушлі каурі, традиційно використовувалися як валюта в Стародавньому Китаї за часів династії Шан. Також це корінь улюбленого всіма слова баобей (宝⻉), яке буквально перекладається як «дорогоцінна мушля», але зараз відоме як ласкаве слово, яким звертаються до дорогих людей

 

Ґу Ман не подякував йому. Він підвівся, підійшов до полиці, зняв маленьку баночку, обережно поклав туди каурі, а потім поставив баночку назад.

Мо Сі холодно дивився на нього, його серце переповнювала безліч емоцій - злість, ненависть, образа – все разом. Він подивився в спину Ґу Мана й раптом холодно спитав:

- Скільки грошей у тебе в тій банці?

Скільки людей тебе ображали, принижували, топтали? Скі... Скільки людей спали з тобою?...

Ґу Ман нічого не відповів. Він поставив банку і знову сів перед Мо Сі. У тьмяному світлі лице Ґу Мана було важко чітко розгледіти. Мо Сі не міг вловити на ньому якісь нові емоції – нічого, чого б він ще не помітив.

Ґу Ман був дуже спокійним, таким спокійним, що це було ненормально. Невже ці два роки приниження стерли його останню гордість?

Але Мо Сі ще не змусив його заплатити, навіть не почув, щоб той визнав свою провину… Як він міг облишити своє тіло й не залишити Мо Сі нічого крім порожньої оболонки?

- Ти дав мені золоту каурі.

- Решти не треба.

- Я не можу дати решту, - чесно сказав Ґу Ман. Він знову відкрив бамбуковий сувій і простягнув його Мо Сі. – Тож ти можеш вибрати щось ще. Будь-що звідси.

Мо Сі:

- …

Він втупився в обличчя Ґу Мана. На ньому не було ні найменшої ознаки болю від приниження. Тільки спокій, з яким він просив Мо Сі вибрати ще послуги, ніби це було звичайною справою.

Мо Сі відвернувся, скрегочучи зубами так сильно, що вони могли от-от потріскатись. Дивно. Хіба він не мав очікувати такого? Спершу Ґу Ман відвідував повій, потім зрадив країну - він знову і знову безкарно топтався по гордості Мо Сі. Ґу Ман давно казав йому: «Не сприймай надто серйозно те, що ми спимо разом». Тепер він продавав своє тіло, щоб вижити. Він перейшов від того, щоб спати з іншими, до того, щоб спали з ним. Чого було дивуватися?

- Я не хочу вибирати, - Мо Сі ставав все більш і більш роздратованим, йому все важче було стримувати гнів у грудях. Він не міг більше терпіти і різко підвівся з крижаним виразом на обличчі. - Забудь, я йду.

Здавалося, Ґу Ман ніколи раніше не стикався з такою ситуацією. Нарешті в його очах промайнув слід безпомічності. Він хотів заговорити, але не знав, що саме йому сказати.

Мо Сі вже розвернувся, але Ґу Ман смикнув його за рукав.

Мо Сі був дуже близький до того, щоб зірватись. Його гнів уже випускав небезпечні іскри і міг спалахнути будь-якої миті.

- Що в біса ти хочеш?

Ґу Ман знову не відповів. Він повернувся до полиці, зняв маленьку баночку, вийняв золоту каурі і мовчки повернув її Мо Сі.

- Тоді я поверну тобі це.

Мо Сі тупо дивився на нього.

- Бувай.

- …

На мить запала мертва тиша.

Раптом з різким звуком Мо Сі схопив той бамбуковий сувій. Зі скреготом зубів він підняв його перед очима Ґу Мана.

- Як воно, жити тут ці останні два роки, робити ці ганебні речі? Ти задоволений? Нормально жити таке життя, коли хтось тебе б’є і дає трохи грошей?!

Потік лави нарешті прорвався і придушена лють хлинула назовні.

Мо Сі задихався, його очі налилися кров’ю і наповненились вологою.

- Ось так продавати себе - ти все ще той самий Ґу Ман? Подивись на себе зараз – не можу повірити, що дружив з такою людиною, як ти, сварився з іншими через тебе, навіть ставився до тебе як до свого... свого...

Він не міг закінчити речення. Він був ніби отруєний гнівом - навіть губи тремтіли від злості. Під впливом сильних емоцій світильники в кімнаті, запалені духовною силою, тремтіли. Світло спалахувало, потім стишувалось, видозмінюючи силуети тіней цих двох, що дивилися один на одного.

Мо Сі схопив Ґу Мана за комір. Ґу Манові не було куди ховатися, він міг тільки дозволити скуйовдити свій одяг. Вони були практично ніс до носа, очі дивилися в очі.

Груди Мо Сі різко здіймалися й опускалися. Якийсь час він дивився на Ґу Мана, потім, раптом, його погляд упав на Ґу Манове оголене плече.

Воно було вкрите синіми і чорними синцями...

Мо Сі лише відчув дзижчання в голові, наче згоріла остання крапля терпіння. До палаючої в його очах люті додалось щось іще, чого він не міг описати. Ці емоції змусили його люто схопити Ґу Мана за обличчя й штовхнути його до шафи. Друга рука сперлась на стіну біля голови Ґу Мана і той був притиснутий високою постаттю Мо Сі.

Полум’я свічки боролося за існування, але зрештою не витримало духовної енергії, що хлинула від Мо Сі, і згасло.

У темряві Мо Сі дивився в обличчя Ґу Мана, що було в кількох сантиметрах від його власного. Його шорсткі, мозолясті пальці безжально стискували щоки й губи Ґу Мана. Його голос, сповнений ненависті, став хриплим і низьким. Він був такий розлючений, що не помітив ані дивного кольору очей Ґу Мана, ані спалаху здивування в них.

- Щоб вижити, щоб заробити дещицю грошей, ти зробиш що завгодно, так?

Мабуть, хватка Мо Сі була надто сильною і Ґу Ман не міг її витримати. Його щоки поступово почервоніли, він нарешті перестав бути таким спокійним і почав борсатись в руках Мо Сі.

Але Мо Сі вже вичерпав останню краплю раціональності і не помічав, що Ґу Манові боляче. Їх оточувала темрява, темрява, схожа на смерть. З сусідніх кімнат чулося чоловіче дихання та жіночі стогони, що постійно нагадувало Мо Сі про те, де вони знаходяться, що тут робить Ґу Ман і чим вони двоє могли б займатись.

Мо Сі був налякала ця думка, що промайнула в його голові – аж шкіра на потилиці заціпеніла.

Здавалося, жінка в сусідній кімнаті вже була доведена до межі, її стогони стали частішими і голоснішими. У темряві звук зіткнення плоті був настільки чітким, що здавалося, ніби його джерело було прямо біля вуха. І борсання Ґу Мана під ним через неможливість вдихнути повітря не змусило Мо Сі послабити хватку, а було сприйнято як безсоромна спроба зваблення.

Очі Мо Сі повільно потемніли. В їх глибині закипіло розплавлене залізо, жахливо гаряче - через гнів, або ж через щось іще.

- Відпу..сти…

Мо Сі не відпустив, тільки кинув смішок, сповнений надзвичайного розчарування та ревнощів.

Він заговорив з глибокою неприязню, а, можливо, це були геть інші емоції - його голос сипав іскрами і був такий хриплий, що навіть йому самому це здалося дивним. Він нахилився й прошепотів на вухо Ґу Ману:

- Що ти хочеш, щоб я вибрав? Ти хочеш, щоб я переспав з тобою, хочеш, щоб я трахнув тебе?

- …

- Хіба я не достатньо тебе трахав?!

Він ляпнув це імпульсивно – сказане шокувало його самого.

Мо Сі майже ніколи не говорив таких слів. Він був із тих людей, які хмурилися, коли чули брудні жарти Юе Ченьціна. Але тут, зараз, він був доведений до крайності, і ці слова бездумно зірвались з його вуст… Дикі, загрозливі, безжальні.

Вони дрімали.

Вони звучали як відчай.

Мо Сі тихо вилаявся і ударив кулаком по полиці. Маленька баночка, в якій Ґу Ман зберігав гроші, покотилася, впала на підлогу і гучно розбилася.

Мо Сі повернув голову й ковзнув по ній пустим поглядом. Через якусь мить він щось помітив і відпустив Ґу Мана. Він випростався й повернувся, щоб розглянути те, що на підлозі.

Крізь вікно проникало місячне світло. Виявлялося, що в цій маленькій баночці не було нічого…

Ґу Ман не мав навіть найменшої білої каурі. Банка була порожня.

 

 

Авторці є що сказати:

Ґу Ман (Злий тигр): Не хочеш вибирати - не вибирай! Чого ти мене душиш!?

Мо Сі (поглядаючи на дупу Тигра): Тоді де ти хочеш, щоб я тебе душив?

Ґу Ман: … Відведи свій небезпечний погляд деінде.