Воз'єднання

В Мо Сі знову розгорілись злість і огида. Його обличчя залишалося беземоційним, але темні очі спалахнули гнівом.

Він відчував ненависть, але не знав, кого саме ненавидить. Звичайно, він розумів, що не має ненавидіти людей, що приходили відвідати ліжко Ґу Мана - вони просто платили за ніч розваги. Він не мав ненавидіти Ваншу-Дзюня - той просто виконував імператорський наказ принизити грішника.

Тож він міг ненавидіти і звинувачувати лише Ґу Мана.

Опинившись в цьому становищі, Ґу Ман пожинав власні плоди. І йому мало було гнити самому, він ще й змушував страждати Мо Сі.

Мо Сі втупився поглядом в яскраво-червоний напис на табличці. Червоне одразу перекинулося на його очі, ніби було заразною хворобою. Все було таким знайомим, ніби повторювався давній кошмар.

Багато років тому Ґу Ман також був у кімнаті публічного будинку, а він, з болем, стояв зовні.

У той час він щойно повернувся з місії та почув, що після того, як новий імператор зняв його з посади, Ґу Ман не міг зібрати себе до купи і марнував життя, проводячи дні з випивкою в борделі, щоб заглушити свої печалі. Мо Сі не повірив.

Але коли він стояв у напівтемряві, як дурень, пройшовши серед жіночих голосів і штовхнувши важкі сандалові двері, він все ж побачив знайомий силует в глибині кімнати.

Минуло лиш кілька місяців. Обличчя було те саме, але він сам, здавалося, вже не був тією ж людиною.

Ґу Ман лежав на м’якому ліжку, оточений блискучою розкішшю. В курильницях, зроблених у формі золотих звірів, повільно тліли пахощі, в повітря спіралями здіймалися тонкі цівки блідого диму, роблячи все неясним і розпливчастим. Почувши шум, Ґу Ман розплющив свої затуманені чорні очі й поглянув на Мо Сі. Ніби не помічаючи злості й смутку на обличчі старого друга, він посміхнувся.

В серці Мо Сі ніби щось розбилося від цієї безтурботної посмішки Ґу Мана.

«Ну переспали. Це можна робити будь з ким. Не варто сприймати це надто серйозно» - казав йому Ґу Ман.

Ґу Ман ніколи не соромився таких речей. Ось чому колись він, лежачи під Мо Сі, міг охопити долонями неспокійне обличчя свого шиді і, посміхаючись, заспокоювати його:

- Шиді, не турбуйся, ти не повинен бути таким ніжним. Твій Ґу Ман-ґеґе міцний – ти не зламаєш мене.

Протягом тих років їх божевільного зв’язку Ґу Ман далеко не раз був затраханий до сліз, до стану, коли несвідомо бурмотів ім’я Мо Сі і слізно промовляв «Я люблю тебе».

Але, мабуть, це було несерйозно.

Ось чому пізніше він міг лежати в борделі з усмішкою на обличчі, геть не турбуючись про минуле.

Мо Сі сам винен, що був таким дурним. Як наївне дитя він вірив, що ті слова, сказані в ліжку, були правдою.

- Невелика справа.

Після того, як новий Імператор відкинув його, Ґу Ман не намагався взяти себе в руки. Можливо, дії Імператора і смерть його людей уже розбили його душу і він волів томитися в багнюці до кінця свого життя.

Дим, вино, жінки.

Він би радо тонув у будь-чому, що приносило яскраві ілюзії, доки в цих ілюзіях він все ще міг бути тим молодим генералом Ґу, в якого все ще були його брати і його пристрасть.

Зараз, в павільйоні Лвомей, з-за дверей, що були перед Мо Сі, долинули слабкі голоси. Відчуваючи, що йому важко дихати, він розвернувся й пішов до вікна в кінець коридору, щоб вдихнути свіжого повітря. Його тонкі пальці вчепилися у віконні дерев’яні ґратки так сильно, що на них залишилась тріщина.

Безвірна сволота.

Він мовчки дивився в ніч перед собою почервонілими очима. Ці два надзвичайно різкі слова непрошено майнули в його голові. Це був перший раз у його житті, коли йому на думку спали такі брудні слова по відношенню до когось.

Ґу Ман, ця сволота.

Колись він думав, що дуже добре розуміє Ґу Мана. Колись він думав, що розуміє Ґу Мана краще за будь-кого іншого. Колись він був геть дурним, зберігаючи Ґу Мана у своєму серці, ставлячись до нього як до найдорожчої людини в своєму житті.

Колись він був геть нетямущим. Ґу Ман чітко давав зрозуміти: спати разом нічого не означає, а багато разів спати разом означає лише, що вам подобаються тіла одне одного. Але Мо Сі все одно не міг не ставитися до іншого як до коханого, якого ніколи не міг би зрадити. У цьому питанні він був старомодним і впертим. Ніхто не міг змінити його несхитної вдачі.

Ось чому він колись так твердо вірив в Ґу Мана. Навіть пізніше, коли тисячі людей засуджували Ґу Мана, Мо Сі стояв у головній залі палацу Чонхва і говорив усім:

- Я, Мо Сі, клянусь своїм життям, що Ґу Ман не зрадить країну.

Але Ґу Ман брехав йому.

Ґу Ман зрадив його. Він знову і знову зраджував його довіру. День за днем зраджував його надії. Зрештою, він навіть власними руками проштрикнув йому груди і сказав, що все зайшло вже надто далеко і шляху назад немає.

Мо Сі був думав, що гірше бути вже не може. Хто б знав, що Ґу Ман і зараз був спроможний розчавити його і без того розбите серце…

Перш ніж прийти до саду Лвомей, Мо Сі мав у своїх грудях крихітну надію. Він сподівався, що Ґу Ман і надалі залишатиметься тою ж непохитною людиною, що не опустить голови перед багатими та сильними і ніколи не дасть їм забрати свою посмішку*. Якби це було так, його серце, яке Ґу Ман вкрив шрамами, могло б відчути якесь полегшення.

 

*能低眉催⾸事权贵，使我不得开⼼颜 цитата з вірша Лі Бая і перекладається як «Чому я повинен опускати обличчя й кланятися впливовим і багатим та прибрати мою радісну посмішку?».

 

Але Ґу Ман не подарував йому і цього.

Мо Сі відчував, наче навіть кістки в його плоті тремтіли від ненависті.

Ґу Ман справді провів ці роки в павільйоні Лвомей, де з рабами обходились гірше, ніж з худобою...

Мо Сі не знав, чи має він відчувати задоволення від покарання зрадника як Сіхе-Дзюнь, чи тугу через воз’єднання з давнім другом як Мо Сі.

«Бух!» Двері відчинилися.

Мо Сі вмить напружився, наче сокіл, що вичікує свою здобич. Він не повертав голови, але відчував, що звук іде з кімнати Ґу Мана.

Хтось вийшов звідти, сиплючи прокляттями. Він сплюнув на підлогу і важкими кроками пішов сходами вниз. Коридор наповнився різким запахом алкоголю – очевидно, гість, що пішов, був налиганим п’яницею.

Мо Сі відчував усе більшу нудоту. Він стояв на тому ж місці, з усіх сил намагаючись придушити гнів у грудях. Лише через деякий час, коли запах алкоголю вивітрився, він підвів голову й заплющив очі. Потім повільно розплющив їх і, сповнений дивного спокою, він мовчки повернувся до дверей в кімнату Ґу Мана.

Він зупинився, потім підняв ногу в чорному шкіряні чоботі й штовхнув різьблені лаковані двері, які нещодавно закрив інший чоловік.

У кімнаті було дуже темно, горіла лише масляна лампа, а повітря все ще було сповнене нудотним запахом алкоголю. З похмурим обличчям Мо Сі увійшов і роззирнувся, але нікого не побачив.

Він оглянув кімнату ще раз і тут звернув увагу на тихий шум води за ширмою.

Кров Мо Сі закипіла знову. Ґу Ман умивався.

Це усвідомлення вразило його, наче важкий удар, від якого запаморочилося в голові. Він придушував так багато емоцій – зрада, розчарування, відраза, ненависть – так, що мало не збожеволів. Кров у судинах прискорилась і окрасила його очі червоним. Він закусив губу і відвернув голову в сторону. Його нігті вже глибоко вп’ялися в долоні перш ніж він насилу опанував гнів, що переповнював його.

Він не думав, що може бути таким злим навіть зараз, але з плином часу його лють тільки зросла.

Щоб не втратити самовладання, Мо Сі сів за маленький круглий стіл і заплющив очі. Чекаючи, поки Ґу Ман вийде, він думав: коли Ґу Ман побачить його, який в нього буде вираз обличчя? Коли він побачить Ґу Мана, що має сказати йому?

Він довго мовчки скреготав зубами і навіть не помітив, коли стихла вода – надто був зайнятий тим, що ненавидів брак гідності у Ґу Мана.

Лише коли в кімнаті засвітилася ще одна лампа, він раптом прийшов до тями. Він обернувся і побачив молодого чоловіка в самій тільки білій одежині, що стояв біля світильника і тихо дивився на нього. Мо Сі не знав, як довго він там стояв.

Це обличчя було таким же, як і в його пам’яті. Лише трохи худішим.

Якусь мить ніхто не говорив.

Молодий чоловік стояв, не видаючи ні звуку. За вільним воротом виднівся магічний кайдан на шиї, ноги були босі, чорне, як смола, волосся не зачесане й вільно спадало по плечам. Це підкреслювало худобу і блідість його обличчя, а очі робило особливо яскравими. Він щойно вмивався і краплі води струмилися по його шиї, ключицям, грудям… і зникали в тіні його одежини, залишаючи слабкі сліди вологи.

Ґу Ман.

Ґу Ман…

У кімнаті було надзвичайно тихо, що робило звуки насолоди по сусідству ще яскравішими.

Очі Мо Сі все ще були трохи червоні, стиснуті кулаки тремтіли. Він витріщився на чоловіка, його адамове яблуко ворухнулося. Він ковтнув, хотів щось сказати, але нічого не вийшло.

Зрештою, вони знову зустрілися. Нарешті вони воз’єдналися.

Раніше у Мо Сі в голові крутилося так багато питань, але в цей момент він не міг згадати жодного з них.

Єдине, що промайнуло перед його затуманеними очима, була сцена багаторічної давнини на бойовому кораблі. Поцуплена блакитна з золотом стрічка була пов’язана на лобі Ґу Мана, коли він підвів голову Мо Сі закривавленим клинком і зі складним виразом обличчя сказав:

- Я справді тебе вб’ю.

Тоді Мо Сі подумав, що, можливо, це кінець їх історії.

Але зараз їх шляхи знову перетнулися. Ґу Ман знову стояв прямо перед ним і глибоким спокійним поглядом тихо дивився на нього.

Щиро кажучи, це було смішно: між ними пролягла така глибока ненависть, але в цей момент першою реакцією Мо Сі було розчарування - він не помітив, коли Ґу Ман вийшов, тож пропустив, яким був у нього погляд в перший момент, як він побачив його.

Зараз Ґу Ман виглядав спокійним і незворушним – так він міг дивитись на кожного гостя, що заходили до його кімнати впродовж останніх двох років, без жодної знайомої Мо Сі емоції.

Можна сказати, що возз’єднання було спокійним.

Вони двоє деякий час дивилися одне на одного, потім Ґу Ман підійшов і сів поруч з Мо Сі.

Можливо, Мо Сі ніколи не очікував, що Ґу Ман буде рухатись так спокійно, тому він підсвідомо відсахнувся назад, хоч його обличчя залишалося незмінним.

- Ти...

Ґу Ман підняв зі столу маленький бамбуковий сувій і мовчки подав йому.

Мо Сі не знав, що це означало, але все ж взяв сувій і розгорнув у слабкому світлі свічки. Швидко переглянувши вміст, він відчув, як його кров закипіла, а потім охолола.

Зрештою, він заплющив очі і жбурнув бамбуковий сувій на стіл.

Спокій був зруйнований.

- … Ґу Ман, - Мо Сі втупився в нього поглядом, все ще стримуючись, але в його очах вже здіймалася лава, а кісточки пальців затріщали. – Ти, в біса, розум втратив?

Ґу Ман сказав:

- Тобі треба вибрати.

Його голос був гладкий, наче шовк, трохи хрипкий і дуже глибокий. Він знову взяв бамбуковий сувій й подав Мо Сі.

- Вибери щось.

- Для чого, думаєш, я тут?!

Здавалося, що Ґу Ман міг сказати лише одне слово.

- Вибирай.

Мо Сі був уже достатньо розлючений, щоб вознестись. Його груди здіймалися й опускалися, яскраві чорні очі були сповнені люті і ще більше почервоніли. Гнів, розчарування, ненависть і смуток — усе це відображалося в його налитих кров’ю очах.

Він довго тримав в руках маленький бамбуковий сувій перш ніж знову кинув його на стіл. Сувій упав і розкрився. Всередині були акуратно вказані ціни павільйону Лвомей, від розмови і випивки, до виплескування гніву, знущань і... і ...

Мо Сі відвів погляд.

- Що мені робити, якщо ти не вибереш?

Мо Сі ледь не збожеволів, але все ще стримувався. Насправді його характер був вкрай вибуховим, але він навчився це придушувати. Він скрипнув зубами і сказав:

- Що ти маєш на увазі?

Ґу Ман дивився на нього спокійно, його очі були схожі на тиху воду давньої криниці.

- Ти прийшов не по повію?

- …

Обличчя Мо Сі застигло. Йому не вірилося, що хтось коли-небудь скаже йому такі слова. Йому звело живіт.

- Ґу Мане, ти…

- Кожен приходить сюди за цим, - сказав Ґу Ман. - Якщо ти ні, тоді за чим ти тут?

Він підсунув бамбуковий сувій втретє, підняв його і розгорнув перед Мо Сі.

- Вибирай. Або йди.

- …

 

 

 

Авторці є що сказати:

«Раніше і тепер»

Раніше –

Мо Сі: Мені байдуже до Ґу Мана.

Мо Сі: Ми розсталися.

Мо Сі: Мертвий він чи живий - мене це не обходить.

 

Тепер –

Мо Сі: Ти зрадив мене.

Мо Сі: Ти кинув мене, погравшись моїм серцем.

Мо Сі: Якщо ти був несерйозним щодо цього, то навіщо спокусив мене?!!!!

 

Ґу Ман: … Друзі, сподіваюся, урок ви засвоїли. Є такі чоловіки, з якими - незалежно від того, наскільки у них довгі ноги, наскільки вони красиві та наскільки вони вправні в ліжку - спати не варто. Інакше, хоч це саме він трахав вас, та він наполягатиме, що ви маєте нести за це відповідальність…