Оскільки Мо Сі так сказав, Ґу Ман намагався зробити все можливе, щоб не згадувати подробиць того, як він втік.
Деякі речі справді приносили тільки миттєве задоволення відкриття таємниці, а потім було лише нескінченне розчарування. Він хотів жити хороше життя, тому краще бути слухняним.
Після весняного полювання Мо Сі був постійно зайнятий, завалений офіційним листуванням, день і ніч у нього змішалися, і його апетит погіршувався.
Спостерігаючи, як він нехтує сном і забуває про їжу, управляючий Лі міг лише наказати кухарям приносити кошики з їжею до його столу, але Мо Сі все одно забував поїсти, або ж їжа була вже холодною, коли він нарешті піднімав голову від купи сувоїв на столі.
Лі Вей не міг не зітхати:
- Він такий щороку в цей час. Переконувати і вмовляти його марно. Він весь день їсть холодну їжу і п’є несвіжий чай. Навіть залізний шлунок не зможе з цим впоратися. Це так клопітно.
І слуга Лі накаркав. Наступного дня після його скарги Мо Сі захворів через нерегулярне харчування та перевтому.
Мо Сі виглядав сильним і непохитним, але лише слуги маєтку Сіхе знали, наскільки важко було піклуватися про нього, коли він хворів.
Хоча він не був слабким, не любив турбувати інших і не вважав хворобу серйозною проблемою, але було дещо набагато нестерпніше, ніж перелічені вище...
Перебірливість.
Він продовжував виконувати свої обов’язки: як завжди з’являвся при Дворі, як завжди справлявся з паперами. Але оскільки йому було погано, його характер ставав ще гіршим, ніж зазвичай, і він ставав ще більш прискіпливим.
Після того як у Мо Сі почалася хвороба шлунка, Лі Вей пішов до цілителя Дзяна, щоб отримати рецепт. Майстер-цілитель Дзян взявся його лаяти:
- Він знову захворів? Знову шлунок? Він приходив до мене з цим з чотирнадцяти років! Я ретельно його лікував, він, безперечно, був задоволений. Але щороку, завалений військовими справами, він знову починає пропускати прийом їжі чи їсти охоловше. Якщо він так продовжуватиме, він має просто вознестись як безсмертний! Йому байдуже, що він страждає, але я переймаюся тим, що він зруйнує мою репутацію! Геть!!
Лі Вей міг лише кивати, його обличчя вкрилося потом. З великими труднощами він отримав рецепт, що супроводжувалось лайкою майстра-цілителя Дзяна, і йому знову наказали:
- Стежте за господарем вашої сім’ї, переконайтеся, що він їсть їжу, поки вона гаряча, і випиває миску супу перед кожним прийомом їжі. Зауваж: якщо він цього не зробить, то не приходь більше до маєтку Дзяна, май сором!
Тому Лі Вей дав розпорядження кухарям готувати кожен день суп, щоб допомогти шлунку Мо Сі.
І тут проявилися вибагливість і перебірливість Мо Сі. У перший день кухарі приготували суп із білої редьки та реберець, Мо Сі відмовився пити:
- Забагато олії.
На другий день приготували голубиний суп, Мо Сі відмовився пити:
- У нього дивний смак.
На третій день кухарі приготували суп зі свинячої печінки та шпинату, Мо Сі відмовився пити:
- Від виду органів мене нудить.
...
Ішов уже сьомий день.
Лі Вей вийшов із кабінету Сіхе-Дзюня пригнічений, тримаючи в руках каструлю з супом із солом’яних грибів та курятини. Кухар, який супроводжував його туди, налякано запитав:
- Що сталося?
- Не зробив жодного ковтка, зосереджений на своєму піщаному столі*, - Лі Вей закотив очі. - Він сказав, що почувається погано від запаху вареної курки і що у нього немає апетиту.
*Піщана таблиця, яка використовується для візуалізації військових переміщень.
Кухар спітнів, його обличчя зблідло, він відчув себе надзвичайно скривдженим:
- Але це не моя провина. Якщо він так продовжуватиме, його апетит лише ставатиме дедалі гіршим. Майстер-цілитель Дзян також сказав, що здоров’я його шлунку залежить на три частини від ліків і на сім частин від харчування.
- Ох, так і є, - зітхнув Лі Вей.
Апетит Мо Сі справді погіршився за останні кілька днів, але він не надто турбувався через це. Для нього хай млинець на пару буде твердий, як камінь, поки він буде в змозі його їсти йому байдуже, холодний він чи теплий. Він ще встигне відновитися, коли закінчиться цей період інтенсивної роботи.
Лі Вей і кухар на ґанку глибоко зітхнули. Саме в цей момент Ґу Ман проходив через двір разом із чорним псом Фаньдов, засунувши руки в рукава. Він помітив, що ті двоє нахмурилися від занепокоєння, і обережно підійшов, щоб запитати:
- Що сталося?
Кухар холодно поглянув на нього:
- Ти щойно дрова рубав? Якщо не закінчив — іди рубай, не лізь в чужі справи.
- Я щойно все дорубав, - сказав Ґу Ман.
Кухар хотів сказати щось іще, але Лі Вей раптом згадав, що Ґу Ман непогано готує. Кілька останніх разів коли він куховарив, Мо Сі хоч і не хвалив його, але з’їдав повністю все.
Якщо вже такі справи, чому б не спробувати всі можливі варіанти? Лі Вей приблизно описав Ґу Манові ситуацію Мо Сі.
- А... - Вислухавши все, Ґу Ман подивився в бік кабінету. - Не дивно, що останнім часом його обличчя дуже схудло.
І він опустив голову і сказав собаці:
- Фаньдов, скоро він стане худішим за тебе.
Фаньдов двічі гавкнув, наче трохи образившись від такого порівняння.
Лі Вей знову зітхнув:
- О, ми переконували як могли, ми готували різні делікатеси. Але він не має апетиту і настрою їсти, - він подивився в обличчя Ґу Мана. - Чому б тобі не спробувати?
- Цьому хлопчині? - Кухар перебив його з обличчям, сповненим неприязні. - Що цей хлопчина може зробити?
Але Ґу Ман кивнув і сказав:
- Він не може постійно голодувати, я спробую.
Ґу Ман вирішив приготувати рибу, тож йому потрібна була велика пухка свіжа риба. Лі Вей розповів про озеро із квітами персиків у східному передмісті. Це місце не тільки було сповнене духовної енергії, корисної для самовдосконалення, але й риба, що там водилася, була дуже смачною, м’якою та жирною.
Таким чином, у другій половині дня Ґу Ман взяв рибальські снасті, сітчату сумку і пішов зі своїм чорним собакою у передмістя рибалити.
Озеро з персиковими квітами знайти неважко. Ґу Ман побачив його надзвичайно тихим і спокійним.
Завдяки нескінченному потоку духовної енергії тут цілий рік тріпотіли пелюстки персикового цвіту, забарвлюючи все між небом і землею рожевими хмарами на заході сонця. Хоча озеро з цвітом персика було невеликим, його розділяли кам’яні піки, створюючи багато прихованих місць. Навколо озера було навіть кілька павільйонів і водних коридорів. Подув вітру ворушив пелюстки.
- Це гарне місце, - сказав Ґу Ман. - Недарма Лі Вей говорив, що воно добре для купання.
Він обернувся і спитав у собаки:
- Фаньдов, ти хочеш скупатися?
Фаньдов захоплено завиляв хвостом і кинувся в озеро як випущена з лука стріла.
Надворі був майже кінець весни, ще не літо, але в сонячну погоду було вже дуже спекотно. Спочатку Ґу Ман, аби приховати свою особу, одягнув капелюх і плащ, але побачивши, що поруч нікого немає, а ловити рибу в плащі незручно, він зняв взуття та плащ, засукав штанини і зайшов у чисту воду озера.
- Уау!! - Фаньдов голосно гавкав від захоплення і крутився навколо Ґу Мана на мілководді, розбризкуючи в різні сторони воду.
Ґу Ман приклав палець до його пащі, попереджаючи:
- Будь хорошим, дай зловити риби для бідної принцеси Мо Сі.
Фаньдов продовжив гавкати й скиглити ще з більшим ентузіазмом, заганяючи всю рибу з мілководдя вглиб озера.
Ґу Ман:
- ...
- Гав, гав, гав!
- Якщо і далі здійматимеш галас, я зварю з тебе собачий суп.
Насправді, м’якість не діяла. Варто було йому стати жорстким, як у його спогадах, і Фаньдов став поводитись набагато краще. Він хнюпнув і вийшов до берега, тремтячи від страху й опустивши хвіст між ніг. Потім різко струснув воду зі свого хутра і сів скраю, з висунутим язиком купаючись у сонячному світлі. Його маленькі очі бігали туди-сюди, щоразу повертаючись до Ґу Мана.
За останній час бойові навички Ґу Мана значною мірою відновилися. Хоча його духовна енергія не могла повернутися до свого піку, однак його рухи стали більш вправними і він швидко зловив трьох товстих коропів.
Однак хоч короп був і великим, але не найкращим продуктом для приготування. Подумавши про це, Ґу Ман взяв сітчану сумку і пішов в обхід крутих високих гірських валунів озера пошукати в інших місцях. Іноді його голова працювала нормально, а іноді надто повільно, як зараз. Зараз він був трохи дурним, ішов і кричав:
- Рибко, йди-но сюди, рибко.
Навіть риби, що були подалі, зникли, почувши його.
Ґу Ман торкнувся зелених ліан, що звисали зі скелястих стін, і повернув за ріг:
- Рибо, ходи швидше...
- Хто це?!
Раптом пролунав голос, холодний і різкий, як розбитий нефрит, магнетичний і приємний для вуха, але приховуючий лютість і загрозу.
Ґу Ман підстрибнув з переляку, інстинктивно повернув голову, щоб подивитися в напрямку, звідки долинав звук. Але він побачив лише спалах золотого світла, перш ніж талісман увірвався у воду перед його колінами й моментально створив величезну водну завісу. Крізь неї було смутно видно, як біла тінь пролетіла над водоспадом у печеру.
Від стрімкої течії краплі розліталися всюди, стовп води, що здіймав талісман, насилу осідав. Ґу Ман закашлявся, але почув холодний голос цієї людини:
- Підведи голову.
Ґу Ман недбало витер воду зі свого обличчя і, примружившись, підняв голову. Виходячи зі спогадів, які він відновив, люди, що могли шаленіти від приниження, коли їх бачили під час купання у цвіті персика, були дивовижними красунями. Крім того, глибоко в Ґу Манові була закарбована ніжність до жінок, тому він поспішно сказав:
- Вибачте, панно, я не хотів, я прийшов за...
«Рибою» ще не злетіло з його вуст, коли згори ринув струмінь води і вдарився в обличчя Ґу Мана без жодного попередження.
Ґу Ман був заскочений зненацька, і дивовижна сила «красуні» штовхнула його прямо у воду. Він наковтався немало води з озера, перш ніж зміг, хитаючись, знову підвестись.
Голос красуні був крижаним:
- Відкрий свої собачі очі і побачиш, хто я.
Ґу Ман подумав: «Я хочу подивитися, але чоловіки та жінки не мають бути надто близько, я краще не дивитимусь».
А потім подумав: «Ні, це ви пропонуєте мені подивитися, тож якщо я не подивлюся, ви змусите мене почуватися винним».
А потім знову подумав: «Га? Чому цей голос... Звучить трохи знайомо?»
Він схопився за мокру кам’яну стіну, помотав головою як Фаньдов, струшуючи воду. І відкрив свої ясні блакитні очі, щоб поглянути на великий зелений камінь перед печерою.
Ґу Ман:
- ...
Красуня справді була красивою, але, нажаль, була чоловіком.
....І він уже зустрічав його раніше - це був Мужон Чуї...
Мужон Чуї мав ту ж особливість, що й Мо Сі: не любив повністю роздягатися під час водних процедур, вважаючи за краще носити халат у воді. На той момент він уже одягнув інше біле вбрання поверх свого промоклого халата, а очі фенікса дивилися вниз з-під пари смолисто-чорних брів і виглядали холоднішими, ніж вода в озері персикового цвіту.
- ...
Ґу Ман якийсь час мовчав, а тоді стиснув руки на знак привітання:
- Вибачте, я вас потурбував.
Мужон Чуї холодно сказав:
- Залишайся там.
- ... Можливо, да-ґе має ще що сказати?
Мужон Чуї підняв руку і вказав нею на власний одяг, на кінчиках його тонких блідих пальців горіло полум’я. Під яскравим світлом вогню його мокрий одяг одразу висох. Мужон Чуї сів на камінь вапняку, підвів очі на Ґу Мана і сказав:
- Іди сюди.
- Ми обидва чоловіки, немає нічого страшного в тому, щоб щось побачити, - нерішуче промовив Ґу Ман. - Якщо тобі це не подобається, як щодо… як щодо?...
Він довго ламав голову, а тоді спробував:
- Тоді як щодо того, щоб я роздягнувся, а ти подивився?
Феніксові очі Мужона Чуї звузилися, і він сказав:
- Хто хоче на тебе дивитися? Ходи сюди.
Ґу Ман не мав вибору окрім як піднятися до нього. Його цінґон був не таким хорошим, як у Мужон Чуї, і щоб дістатися цієї високої слизької платформи йому довелося використовувати всі чотири кінцівки. Він кілька разів послизнувся перш ніж жалюгідно дійти до вершини. Під час цього процесу Мужон Чуї жодного разу нічим йому не допоміг.
Піднявшись на кам’яну платформу, він підійшов до Мужон Чуї. Лише коли вони опинились так близько Ґу Ман помітив, що обличчя Мужон Чуї було блідим, навіть його губи виглядали безбарвними, і він не міг не бути приголомшеним.
- Що з тобою трапилось?
Мужон Чуї закрив очі й сказав:
- Ти, сходи до маєтку Дзяна.
Ґу Ман розгублено почухав голову:
- Навіщо мені йти до маєтку Дзяна?
- Попроси у Дзян Фулі траву Дженьсінь [заспокоююча серце]. Тоді повернись і дай її мені.
Ця людина навіть не додала «будь ласка» або «не міг би ти», що змусило Ґу Мана сприйняти це як свій обов’язок. Він сказав «О!» і повернувся, щоб піти. Він вже зробив кілька кроків перш ніж збагнув, і повернувся, щоб запитати:
- Це неправильно, чому ти хочеш, щоб я це зробив?
- Бо так сталося, що ти тут, - сказав Мужон Чуї.
Ці слова нагадували божевільних даосів з оповідань, що підіймали молодого героя і казали: «Маленький друже, нас звела разом доля, повернися зі мною на гору, щоб вдосконалюватись», а потім, байдужі до будь-яких протестів , тягли героя за собою.
Ґу Ман був незадоволений.
- Я тобі нічого не винен. Ти мене щойно вдарив. Чому я маю тобі допомагати?
Кінчики пальців Мужона Чуї виблискували світлом, його обличчя було дуже лютим, наче він був готовий зробити якийсь безжальний рух. Він холодно подивився Ґу Манові в очі.
- Ти йдеш чи ні?
Ґу Ман похитав головою:
- Справжню людину не можна зіпсувати багатством чи владою... Що з тобою сталося?
Перш ніж він договорив, світло на кінчиках пальців Мужона Чуї згасло. Він опустив голову, прикрив рукавом рота, і викашляв криваву піну.
- Ти хворий? - здивувався Ґу Ман.
Мужон Чуї все ще намагався виглядати сильним, але перш ніж встиг заговорити, він раптом знову закашляв темною кров’ю, і викашляв чимало. А тоді промовив хрипким голосом:
- Я....Я тут займаюсь самовдосконаленням...
Він зробив павзу, затримавши подих, його очі блиснули впертістю.
- Ти не можеш... ти не можеш розповідати про це маєтку Юе...
- Не казати маєтку Юе?
Очевидно, Мужон Чуї вже ослаб, але вираз його обличчя і поза були такими ж гострими, як і раніше. Він прогарчав:
- Тобі категорично не можна казати їм. Пообіцяй мені.
Ймовірно, Ґу Ман був приголомшений аурою цієї людини, і несвідомо кивнув.
До того, як отримати його згоду, Мужон Чуї виглядав як натягнута до межі тятива. Як тільки відповідь Ґу Мана дійшла до його вух, його сила волі відразу розсіялася; він заплющив очі і припав до каменю, знепритомнівши.
- ...
Ґу Ман приголомшено дивився на нього, і через довгий час простягнув руку й тицьнув його в обличчя, але виявив, що воно, тонке й бліде, було холодним, як нефрит, і виглядало невимовно жахливим і жалюгідним.
Ґу Ман кілька разів ковтнув, трохи нервуючи:
- Я піду принесу тобі ліки. Ти... ти не втрачай так свідомості, да-ґе.
Далі
Розділ 75 - Примітивне бажання
- Трава Дженьсінь? В маєтку майстрер-цілитель Дзян Фулі відклав книгу, що тримав у руці, й підвів мигдалеподібні очі. Він подивився на Ґу Мана, який все ще був мокрий і ніс на спині кошик для риби. - Для кого ти це просиш? Для Мо Сі чи для Мужон Ляня? - Це Мужон... - Перш ніж він встиг вимовити ім’я Чуї, Ґу Ман пригадав прохання, з яким той звернувся до нього перед тим, як знепритомніти. Дане слово не можна взяти назад. Оскільки він погодився, то мав дотриматись обіцянки, тож він передумав говорити. — Я Вам не скажу. Дзян Фулі трохи звузив очі. - Ти знаєш, що це? - Я знаю. Її використовують для лікування хвороб. - Вона може лікувати хвороби, але також може завдати людині шкоди, - сказав Дзян Фулі. – Трава Дженьсінь — це квітка наполовину звичайна, наполовину демонічна. Вона може знеболити або полегшити біль, але не можна недооцінювати її токсичність. Цієї квітки у мене на складі ціла гора. Вона не має великої цінності, тому я не проти дати її тобі, але ... Ґу Ман підняв руку і сказав: - Я обіцяю, що нікого не отрую. Дзян Фулі посміхнувся. - Отруїти? Я зараз у Чонхва. Якщо ти насмілишся зробити що-небудь у мене під носом, то заслужиш мою повагу. Ґу Ман з цікавістю запитав: - Тоді що Ви зробите? - Якщо ти просиш у мене траву Дженьсінь, я повідомлю про це твоєму господареві, Сіхе-Дзюню. Ґу Ман трохи подумав. Мужон Чуї на даний момент був непритомний, і його життя було важливішим. Він зможе йому все пояснити після того, як врятує його. Тож він погодився та пішов за Дзян Фулі на склад, щоб отримати трави. Коли Дзян Фулі зробив відвар, Ґу Ман негайно повернувся з горщиком на озеро персикових квітів, де знайшов все ще непритомного Мужон Чуї. Він виглядав дуже слабким. Його красиве обличчя було позбавлене будь-яких кольорів, а шкіра холодною на дотик. Ґу Ман припідняв його, відкрив горщик і потроху влив ліки йому в рот. Процес був непростим. Хоча Мужон Чуї був непритомний, час від часу він кашляв. Випивши половину ліків, він поперхнувся, нахмурився і щось пробурмотів. Ґу Ман почув, як він кликав свою сестру, а потім повторював ім’я Юе Ченьціна. Весь час на його обличчі відображався біль. Хоча Ґу Ман не мав з ним глибокої дружби, та мав чуйне серце. Тож він гладив його по голові і вмовляв. - Сестра... - Сестра тут, - сказав Ґу Ман. - Будь хорошим, будь хорошим... Мужон Чуї: - Ченьціне... Ґу Ман: - Так, так, так. Я та Маленька Біла Пташка. Четвертий дядьку, будь хорошим, нумо, допий решту ліків. Зрештою бліді губи Мужона Чуї затремтіли, наче він потрапив у пастку якогось кошмару. Він схопив Ґу Мана за рукав, його очі неспокійно рухалися під закритими повіками, його довгі вії нестримно тремтіли, наче чорні крила метелика. - Ти... – Усю руку Мужона Чуї звело судомою. Сухожилля на її тильній стороні випирали. - Ти, негідник... Як ти міг... Ти... Ґу Ман був приголомшений. Він торкнувся свого носа і сказав: - Очевидно, що я тобі допомагаю. Чому ти мене так люто лаєш? Мужон Чуї все ще був захоплений кошмаром. Кісточки його пальців ставали дедалі більш блідими. Раптом він хрипко застогнав, ніби уві сні переживав біль і приниження. Його прикриті очі трохи почервоніли. - Сволота... Негідник... Ґу Ман якийсь час дивився на нього й зітхнув. - Кого ти лаєш? Сестру чи білу пташку? Але Мужон Чуї, звичайно, не відповів йому. Ґу Ман якийсь час побув із ним. Марення Мужон Чуї поступово стихли, приблизно через одну паличку пахощів він перестав бурмотіти. Почали діяти ліки заспокоюючої серце трави. Вираз його обличчя поступово став спокійним, його напружено насуплені брови нарешті розслабилися. Ґу Ман обережно перетягнув його на сухе місце і вклав у більш зручну позу. Потім всівся поруч із ним, підпер своє підборіддя і сказав: - Гей, я вже споїв тобі всю траву. Коли ти збираєшся відкрити очі? Він чекав ще якийсь час, але очі Мужон Чуї все ще були закритими. Він не прийшов до тями. Ґу Ман зітхнув. Підпираючи підборіддя, він дивився на фігуру Мужона Чуї. Цей Мужон Чуї справді був рідкісною красунею. Він був елегантний і вродливий. Ґу Ман не був начитаним, тому не міг описати це правильними словами. Він лише відчував, що хоч у цієї людини були глибокі риси обличчя та героїчний дух, його вдача насправді була схожа на вдачу леді-дракона з книжки з картинками, а широкі рукава - на падаючий сніг. Одним словом - вродливий. Інше слово, щоб описати його: гарний. Тому Ґу Ман, терпляче підпираючи своє підборіддя, дивився на нього впродовж години. Але, яким би гарним той не був, він не міг чекати ще довше. Ґу Ман повернув голову і звернувся до Фаньдов: - Ми справді продовжимо отак спостерігати за ним? Я не проти... але принцеса все ще чекає, поки я приготую для нього рибу. - Гав-гав! Тож Ґу Ман повернувся до ловлі риби. Раніше, коли струм води Мужон Чуї вдарив його, він впав у воду і втратив свій улов – трьох коропів. Тепер удача покинула його: після довгих пошуків він вловив лиш кілька щуплих кістлявих рибок. Побачивши, що сонце вже сідає, а з кухонь здіймається дим, Ґу Ман не міг не відчути себе трохи пригніченим - він не думав, що після довгих пошуків так нічого й не впіймає. Він стояв посеред озера з кошиком. Призахідне сонце було схоже на рум’яний шлейф на небі, що пливе по блискучій поверхні води. - Так не має бути, - зітхнувши, сказав Ґу Ман. - Хіба в книгах не стверджують, що добрі справи будуть винагороджені? Чому я з добрих намірів врятував пані дракона, але мені не послали жирної риби як плату за мою доброту? В цей момент розгубленості він раптом почув ясний голос позаду себе, холодний як нефрит. - Що за маячню ти верзеш? Ґу Ман злякався і підскочив. Він обернувся і зробив два кроки назад: - Ти нарешті прокинувся? Як ти так непомітно підійшов? Тим, хто ступав по хвилям, був Мужон Чуї. Його обличчя вже виглядало нормально, без ознак слабкості чи готовності знепритомніти. Ґу Ман не міг не зітхнути: - Ця заспокійлива трава досить ефективна: минуло лише півдня, а ти вже одужав. Мужон Чуї легенько пирхнув і граціозно скочив на берег. Його феніксові очі оглянули Ґу Мана. Побачивши, що одяг на ньому все ще був мокрий, він трохи підняв кінчики пальців, і з них попливло золоте світло. Коли світло розсіялось, Ґу Ман з подивом і радістю торкнувся свого вже сухого одягу. Потім посміхнувся і сказав: - Дякую. Ти справді добра людина. Мужон Чуї не став говорити йому дурниць, тільки запитав: - Ти прийшов сюди сьогодні ловити рибу? - Так, принцеса моєї сім’ї хвора, не може їсти, тому я хотів зловити свіжої жирної риби, щоб приготувати для нього страву, - Ґу Ман потер носа. - Ми сім’я, тому ми маємо допомагати одне одному. Мужон Чуї нахмурився: - Принцеса? ... Принцеса Мендзе? Ґу Ман махнув рукою: - Принцеса Мо Сі. - ... Здавалося, цей Вівтарний звір, який втратив розум і пам’ять, не з грубості назвав його «пані драконом». Зрештою, навіть Мо Сі, залізокровний бог війни, отримав від нього прізвисько «принцеса». Мужон Чуї відвів від Ґу Мана байдужий погляд. Він стояв на березі озера, заклавши руки за спину, обличчям до вітру, і сказав: - Виходь на берег. Не розуміючи, в чому справа, Ґу Ман взяв свою сітчану сумку і вийшов на берег. - Яку рибу ти хочеш? - спитав Мужон Чуї. Ґу Ман ще не розумів, що відбувається, але чесно відповів: - Рибу-мандарин. - Скільки? - Чим більше, тим краще. - Немає сенсу брати багато, - сказав Мужон Чуї. - Думаю, п’яти буде достатньо. - ...? Ґу Ман з цікавістю запитав: - Що ти збираєшся робити? Ти хочеш допомогти мені ловити рибу? Слово «ловити» було певним перебільшенням у випадку Мужон Чуї, Майстра Чонхва. Зрештою, навіть Юе Дзюньтянь не міг осягнути глибини його майстерності. Мужон Чуї змахнув широкими рукавами, і в повітрі виникла срібна стріла, що стрімко зникла в озері. Коли ж вона виринула з води й повернулася на берег, то вже розтягнулася на десять чі, і на ній було нанизано п’ять свіжих і пухких рибок-мандаринок. Ґу Ман округлив свої ясні блакитні очі. Він подивився на рибу, а потім повернув голову і глянув на Мужон Чуї. Через довгий час він просто і грубо висловив своє захоплення: - Дідько!.. Не дивно, що Ґу Ман вилаявся. Бо справді ж... Він так старанно працював півдня, але це і близько не могло зрівнятися з легким помахом рукава Мужон Чуї. Риба відправилася в кошик Ґу Мана, а срібна стріла зникла. Мужон Чуї сказав: - Що тобі ще потрібно? Скажи мені все. Ґу Ман похитав головою й подивився на красеня в білому, що стояв у золотистому сяйві. Він був прямою людиною, і говорив все, що думав, тому зараз сказав: - Не дивно, що маленька біла пташка так захоплюється тобою. - Біла пташка? - нахмурився Мужон Чуї. - Юе... Юе... Юе, - Ґу Ман стурбовано схопився за голову. - Ай, я знову не можу згадати його імені. - Юе Ченьцін? - Так, так, так! Він! - Ґу Ман сплеснув у долоні та засміявся. - Не дивно, що він ганяється за тобою. Даґе, ти справді чудовий! Чи можеш ти навчити мене своїй техніці ловлі риби? - ... Мужон Чуї тихо зітхнув і сказав: - Простягни руку. Ґу Ман зробив, як йому сказали. Мужон Чуї нізвідки дістав жменю срібних голок і поклав їх на долоню Ґу Мана. Той з цікавістю запитав: - Що це? - Стріли, що слухають, - сказав Мужон Чуї. - Я дав тобі п’ятдесят. Ці стріли можуть змінювати свій розмір за твоїм бажанням і рухатись відповідно до наказів. Тобі вистачить стільки для ловлі риби? Ґу Ман був у радісному захваті і дякував знову і знову: - Вистачить, вистачить! Ти такий щедрий! І ти хороша людина! Договоривши, він обережно поклав срібні голки в свій мішечок цянькунь, а потім старанно засунув його за лацкан, наче цуценя, яке ретельно ховало кістки. Сховавши, він знову сказав: - Дякую, добрий чоловік! - ... Мужон Чуї не звик, щоб люди вважали його хорошою людиною. Весь час жителі Чонхва вважали його невігласом, що був просто майстром-фанатиком вдосконалення зброї. Через це вираз його обличчя був якимось скутим і неприроднім. Після хвилини мовчання він змінив тему: - Нікому не кажи про те, що ти сьогодні бачив. Особливо Юе Ченьціну - не кажи йому. Ґу Ман кивнув, а потім сказав: - Звичайно, звичайно. Але, боюся, є одна людина, від якої я не можу приховати це. - Хто? - Мо Сі, - сказав Ґу Ман. - Майстер-цілитель Дзян сказав, що траву Дженьсінь також можна використовувати як отруту, тож оскільки я попросив її в нього, він обов’язково розповість Мо Сі. Мужон Чуї на мить задумався, а потім сказав: - Все гаразд. Я сам скажу Сіхе-Дзюню. Тобі більше не варто турбуватися про це. Пам’ятай, що не можна розповідати комусь іще. - Тоді що, якщо Мо Сі запитає мене першим? - Ти просто маєш сказати правду. - Гаразд, - погодився Ґу Ман, а після цього не міг не запитати: - Твоє тіло зараз у порядку? - В порядку. Раніше озера персикового цвіту було достатньо, щоб придушити це. Сьогодні просто була випадковість. - О... Але твоя хвороба... Маленька Біла Пташка та інші знають про неї? Мужон Чуї байдуже сказав: - Дещо знають, але не все. Насправді це не велика проблема. Просто Юе Ченьцін постійно питає мене про це. Я не хочу з ним говорити, тому, будь ласка, тримай це в таємниці. У його словах було надто багато недомовок, а причина тримати це в таємниці була надто надуманою. Тільки дурень повірив би йому. Але Ґу Ман нічим не відрізнявся від дурня. Він повірив, щиро підняв руку і пообіцяв, що ніколи нікому не розкаже про цей випадок. Коли він попрощався з Мужон Чуї та повернувся до маєтку, небо вже було темним. Лі Вей стояв біля дверей, витягнувши шию й дивлячись то ліворуч, то праворуч. Коли він побачив, як Ґу Ман повертається в сутінках, він не міг не відчути одночасно і радість, і злість і поспішно вийшов вперед й запитав: - Що з тобою сталося? Ти пішов ловити рибу чи розводити її? Чому ти повернувся так пізно? Ґу Ман зняв кошик зі спини й показав йому. Він посміхнувся і сказав: - Я зловив п’ять жирних риб. Ще є час. Чи можна мені зайняти кухню? Проживши стільки часу у маєтку Сіхе, Ґу Ман жодного разу не готував рибу. Але він пам’ятав, що робити. У його уривчастих спогадах, що він відновив, він готував багато страв з риби. Тому Ґу Ман звернувся до спогадів про роботу з інгредієнтами і швидко приготував кілька страв та поклав їх до кошика. Вийшовши з кухні, він побачив Лі Вея, який чекав зовні, і запитав: - Він ще в кабінеті? - Так, він зайшов до кабінету ще зранку і досі нічого не їв. Ґу Ман рушив із кошиком з їжею і сказав: - Тоді дивись на мене. Я найкраще вмію вмовляти шиді. - О... - радісно вигукнув Лі Вей. Через деякий час він збагнув, що Ґу Ман якось неправильно звернувся до нього, і обурився та суворо мовив: - Хм? Але Ґу Ман з обіднім кошиком був уже в кінці коридору. Свічки тихо танули, у мідній настільній лампі була калюжа олії. Світло освітлювало холодний, точений профіль Мо Сі. Хоча війна на півночі завершилася, це явно було не надовго. Країна Ляо і Чонхва просто не мали іншого вибору, як укласти перемир’я, що тривало вже два роки. Дві держави боролися і послаблювали одна одну. В решті решт обидві сторони побачили, що інші країни навколо них вже готові створювати їм проблеми. Якби вони продовжили боротьбу між собою, то тільки дозволили б рибалці пожинати плоди. Тому, хоча перемир’я мало місце, дві країни все одно змагалися між собою і пильно спостерігали одна за одною, щоб побачити, хто відновиться швидше. Імператор протягом останнього року звертав особливу увагу на дії країни Ляо. Звіт у руках Мо Сі був зібраний тіньовими охоронцями Чонхва і містив багато інформації про монстрів і демонічні явища у Ляо. Його зміст був детальним і кривавим. Мо Сі, читаючи, спохмурнів. У той момент, коли він читав доповідь про диявольську рослину «Квітка вічного гіркого жалю», раптом спалахнуло світло. Ґу Ман відчинив двері й підійшов прямо до його столу. - Шиді Мо, час їсти. - ... Мо Сі підвів очі і сказав: - Просто постав це. До того ж, не називай мене так. Скільки разів я тобі пояснював? Чому ти не хочеш запам’ятати? Ґу Ман не слухав його. Коли маєш справу з цією людиною немає сенсу багато говорити. Краще просто продовжувати діяти по-своєму. Ґу Ман вдав глухого й безмовного. Він відкрив кошик і став виймати звідти страви одну за одною. Мо Сі нахмурився. - Що ти робиш? - Я не заважатиму, - сказав Ґу Ман. - Читай свої книжки, а я з’їм свою їжу. Твою половину залишу. - ... Ти хочеш їсти зі мною? Ґу Ман кліпнув очима: - Хіба ми не їли разом раніше? - ... Звичайно, вони вдвох вже їли раніше за одним столом, в залі. Але їсти за одним столом і їсти з одного кошика – це різні речі. Ґу Ман сказав тоном, який згадався йому: - Айо, у мене немає вибору. На кухні немає нічого смачного попоїсти. Я можу їсти лише у вас. Сіхе-Дзюню, ви робите добро. Ви великодушний. Чи можете ви поділитися зі мною половиною? Побачивши, що Мо Сі втратив дар мови, він спробував додати олії у вогонь. - І всі сьогоднішні страви приготував я. Хіба ви не боїтеся, що я вас отрую? Тож я спробую першим і перевірю для вас, чи воно не отруєне. Тож ви зможете їсти спокійно і з задоволенням. Мо Сі витріщився на нього і сказав: - Що ти верзеш? Але все одно дозволив йому робити те, що він робив. Тож Ґу Ман з радістю виклав чотири страви і один суп на бездоганний стіл з червоного сандалового дерева. Страви були ще теплі й пахучі. Хоча вони, на відміну від вишуканих делікатесів головного кухаря, були прості, але дуже апетитно пахли і їх колір був освіжаючим і привабливим. Там була тарілка кришталевих тонко нарізаних шматочків свинини з м’якою та ніжною шкіркою по краях, поданих з оцтом Дженьдзян і меленим імбиром. Була тарілка з обсмаженим коренем лотоса, ніжними водяними каштанами та м’яким і соковитим зеленим салатом. Також була тарілка тушкованих весняних пагонів бамбука в олії, залитих густим ароматним соусом. Суп був простий, з бамбукових грибів, прикрашений кількома свіжими зеленими листочками та кількома скибочками шинки – для шлунка те, що треба. І останньою в кошику була тарілка кисло-солодкої мандаринової риби. Риба була приправлена дрібно нарізаним імбиром, щоб прибрати рибний запах. Приготована на пару, вона була полита ароматною киплячою олією, шкірка була хрусткою та жовтою, а риб’ячий жир – ніжним. На додаток вона була залита густим сиропно-оцтовим соусом. Коли палички торкнулися страви, біле й прозоре м’ясо риби та застиглий жир злегка тремтіли в кисло-солодкому соусі. - Як смачно! - Ґу Ман радісно розмахував паличками, не підіймаючи обличчя до Мо Сі, який читав, опустивши очі. - М’ясо з черева риби все моє. Ґу Ман продовжував їсти, і через якийсь час Мо Сі подумав, що той справді збирається своїми паличками зняти всю найніжнішу частину черевця риби. Нарешті він не втримався, закрив бамбуковий сувій і підняв руку, щоб схопити Ґу Мана за зап’ястя. Ґу Ман надув щоки. - Що ти робиш? Мо Сі витріщився на нього й грубо вирвав у нього з рук палички. Він взяв миску з рисом поруч із собою і поклав шматок риби туди. Ґу Ман в душі сміявся, але зовні напустив на себе роздратований вигляд. - Чому ти забрав моє? Мо Сі сердито повернув йому палички та взяв свою пару. - А інакше що? Ти все доїсиш і залишиш мені гризти самі кістки? Сказавши це, він відкусив шматок риби. Його білі зуби та те, як він відкусив, в поєднанні з двозначними словами «гризти самі кістки» незрозумілим чином змусили Ґу Мана, який сидів навпроти нього, здригнутися. Ламати твої кістки і пити твою кров... Від такої власницької пози та погляду Ґу Ман відчув ледь помітне поколювання в голові. В його пам’яті невиразно промайнули якісь спогади про переплетення кінцівок, ніби струна хлиснула по лобі, щоб нагадати Ґу Манові… Так. Колись саме цей, здавалося б, холодний чоловік наче дикий звір своїми білими і холодними зубами забирав собі його кістки і кров, розривав їх і з’їдав... Він подивився на гарне обличчя Мо Сі, від високого носа до тонких, але сексуальних губ. Зненацька його серце забилося швидше. Це почуття змусило Ґу Мана відчути, що в його серці щось не так. Було гаряче й неспокійно, ніби вогонь розгорівся з попелу й народився з купи дров. І ще було таке враження, ніби квітневий весняний вітерець повільно розпустив пучок нових бруньок. Він раптом пригадав ту ніч повноліття. Тоді губи Мо Сі торкнулися його губ. Це був дуже м’який дотик, але він змусив його затремтіти в тому спогаді. Та Мо Сі не помітив дивного погляду Ґу Мана. Він був зосереджений на поїданні риби. На його тонкій нижній губі були залишки якогось соусу, і він ненароком її облизав. У цей момент серце Ґу Мана запалало. Він відчув незрозумілий імпульс і примітивне бажання – він захотів піднятися і ніжно торкнутися щік і губ Мо Сі. Він навіть не розумів, що означає це бажання. Він просто інстинктивно відчув цей вогонь в грудях, і тільки так можна було його заспокоїти. Його адамове яблуко ворухнулося. Як дитинча, яке випробовує небезпеку, він уважно спостерігав і тихо наблизився до Мо Сі, який абсолютно не помічав цього... Авторці є що сказати: Ґу Ман був стурбований: Господарю, що ти шукаєш? Мо Сі: Подарунок, який ти зробив мені на повноліття. Ґу Ман збентежився: Навіщо він тобі? Мо Сі: Кинути його тобі. Гадаю, ти сам можеш його вивчати.
Читати
Відгуки
бідося ґу ман, його принижують як тільки можна