Мо Сі на мить був вражений, а потім збагнув, що мав на увазі Ґу Ман.
Він не знав, що відповісти. І тут почув тихе запитання Ґу Мана:
- А як щодо принцеси Чень Тан? Як він ......зрештою втратив своє ядро?
- Це сталося через Хва По’аня, - відповів Мо Сі.
Ґу Ман знову запитав:
- Що зробив Хва По’ань?
- Після створення країни Ляо він використав найновіші демонічні розробки, а також інші неортодоксальні методи і створив Кривавого Демона-Звіра, здатного зруйнувати світ.
- Кривавий Демон-Звір...
- Так, - сказав Мо Сі. - Духовна сила Звіра була жахливою. Якщо дозволити йому зрости, він міг би за короткий час поглинути всіх численних мирних жителів Чонхва.
Ґу Ман широко розплющив очі:
- І що вони зробили?
- Дивне явище застало їх зненацька. Усі були безпорадні перед цим, - Мо Сі зробив павзу. - Єдиною людиною в Чонхва, яка розуміла магію Хва По’аня, був Чень Тан. Він відчував жаль і сором за те, що навчав магії Хва По’аня, і вважав, що це його нездатність бачити людей призвела Чонхва до такого. І тому в останній битві з Хва По’анєм він вирішив померти разом з демоном, використавши своє власне духовне ядро, а також свою душу, щоб запечатати та вбити Кривавого Демона-Звіра.
Ґу Ман заворожено слухав. Він практично бачив, як Майстер Академії Чень зіткнувся з силою Кривавого Демона Звіра, сцену магії та заклинань, що вибухають всюди.
- Кінцем Чень Тана було зламане ядро, його тіло з’їдено, - сказав Мо Сі. - Не згадуй про можливість стати безсмертним; його душа та душа демонічного звіра загинули разом. У нього навіть немає шансу на переродження.
Неможливо, щоб ти бачив наймудрішого з Мудреців.
Мо Сі подивився в блакитні очі Ґу Мана:
- Можливо, ти зустрічав когось схожого на нього.
Ґу Ман опустив голову.
- Але...
Він довго вагався, та більше нічого не міг сказати, і через якийсь час видав лише:
- Мабуть...
У наступні кілька днів після того, як Ґу Ман почув цю історію, він був трохи розсіяний.
Він постійно бачив уві сні якісь фрагментарні картини та образи; іноді це були речі, що вже снилися йому раніше, іноді щось абсолютно нове.
Кілька разів він бачив уві сні майстра Академії Чень Тана. Він не міг розгледіти його обличчя, але чітко розумів, що це був саме він.
Чень Тан, одягнений у білосніжні шати, стояв під дощем із квітів, що заполонили повітря, але коли Ґу Ман спробував підійти ближче, щоб краще розгледіти його обличчя, дощ із квітів хайтан перетворився на кров, що сочилася з неба...
Голос Чень Тана був зловісним, сповненим образи, розчарування, огиди та ненависті. Він говорив:
- Зрадник...Ти не гідний...
Зрадник...
Хіба Чонхва був несправедливий до тебе? Я коли-небудь робив тобі боляче?
Кожне слово сочилося кров'ю.
Зрадник.
Зрадник!
Ґу Ман дивився; він не знав, чому йому сниться Чень Тан, він не знав, чому Чень Тан так з ним розмовляв, але він думав... Справді, чому він вчинив зраду?
Він жалюгідно боровся, думки всі плутались, під допитом Чень Тана уві сні він став на коліна, тримаючись за голову....
Навіщо вдаватись до зради?
Після цього картинка раптово змінилася. Чень Тан і сповнене кров’ю небо зникли. Він повільно підняв голову й побачив, що стоїть на колінах у Тронній Залі, плачучи від горя, весь вкритий брудом.
Обличчя Імператора на троні було млявим. На обличчях сотень чиновників у Залі була насмішка.
Але він був схожий на того, хто кипить у глибині пекла*, безперервно згинаючись і торкаючись чолом підлоги:
*посилання на Асуру в буддистських текстах, царство напівбогів/титанів, але деякі царства нижчого рівня повні дияволів/демонів.
- Я Вас прошу.... поставимо надгробки...
Я Вас дуже прошу, їх багато загинуло... справді багато...
Ваша Величносте... Ваша Величносте........
Я Вас благаю......
Цей кошмар повторювався кілька днів.
У ніч на четверту добу ситуація ще більше погіршилася. Навіть вечеря не змогла підняти Ґу Манові настрій. Він сидів на маленькому стільці, задумливий, і мовчки гриз палички…
До речі, після візиту принцеси Мендзе Ґу Ман жодного разу не сів у крісло навпроти Мо Сі. Пізніше Лі Вей приніс йому стілець і Ґу Ман присідав поїсти окремо.
Щодня Мо Сі наказував іншим брати їжу з його столу під приводом «Це погана страва, я її не хочу» або «Я не можу доїсти», і Ґу Ман із задоволенням дбав про цю незручність для Мо Сі. Сьогодні було так само; Мо Сі взяв свої палички і вказав на смаженого гусака на столі, кисло-солодке хрустке м’ясо та рибу, приготовану на пару, і сказав Лі Вею:
- Дай це йому.
Не було потреби уточнювати, хто такий «він»: Ґу Ман, що сидить на стільці.
Колись Ґу Ман поводив себе дуже добре. Він уже навчився говорити «дякую» після отримання кожної страви. Але сьогодні Ґу Ман не дякував, просто дивився на слуг, які ставлять перед ним смачну їжу, не виявляючи ніякої радості.
Мо Сі відпустив слуг, зробив два ковтки гарячого супу та сказав:
- Раніше твої очі спалахували від одного тільки виду шматка м’яса. Зараз у тебе є риба, є м’ясо, але ти не вимовив жодного слова похвали.
Ґу Ман повернув голову, тримаючи в руках млинець, начинений м’ясом.
- Я думаю про дещо.
- Про що?
Ґу Ман опустив голову і сумно промовив:
- Сьогодні я думав про те, чому я захотів перейти на іншу сторону.
Мо Сі мить мовчав.
- Я вже казав тобі, Лу Джаньсін був спусковим ґачком, а твої амбіції порохом. Його Величність позбавив тебе влади, але ти не хотів схилятися перед іншими.
Але Ґу Ман тихо сказав:
- Але... Але я пам’ятаю, здається, багато людей померло.
Мо Сі був здивований і різко підвів очі з прохолодним поглядом.
- Я згадав лише трохи, - сказав Ґу Ман. - Я пам’ятаю, як стояв на колінах у великій залі й постійно падав ниць, благаючи про милість…
І тихо додав:
- Мене ніхто не слухав.
Мо Сі довго мовчав, а тоді спитав тихим низьким голосом:
- Коли... ти це згадав?
Ґу Ман сказав:
- Тільки вчора. Щось не так?
Серце Мо Сі калатало, його очі блиснули надзвичайно складними емоціями.
Він не очікував, що Ґу Ман уже відновив цю частину пам’яті. Навіть якщо на цей момент ще не все було зрозуміло, але цієї новини було б достатньо, щоб шокувати весь Чонхва.
Було незрозуміло, чи була ця ситуація при Дворі головною причиною втрати віри Ґу Маном.
Якби Ґу Ман відновив один із цих сегментів спогадів зі своєї розсіяної й знищеної пам’яті, це могло бути поштовхом для нової ненависті й бажання помститися вельможам Чонхва.
- Мо Сі?
Після миті роздумів Мо Сі все ж таки вирішив говорити відверто і чітко все пояснити. Перша причина полягала в тому, що він ніколи не любив і не вмів брехати, друга: що раніше він розповість, то раніше Ґу Ман буде готовий.
І тоді він сказав:
- Слухай, Ґу Мане, ця справа не така проста, як ти думаєш.
В подальшому, не має значення, які пов’язані з цим моменти ти згадаєш, ти маєш спочатку прийти і запитати про причини мене. Не намагайся робити висновки сам.
Ґу Ман кивнув, а через деякий час підняв руку, щоб сказати:
- Тоді я маю про що запитати.
- Говори.
- Коли я стояв на колінах у великій залі, це було для того, щоб благати про милість для Лу Джаньсіня?
- Не зовсім, - відповів Мо Сі.
Мо Сі насправді не бачив ці дебати при Дворі на власні очі. Коли Ґу Ман повернувся до столиці доповісти про все, Мо Сі все ще перебував на полях битв на західному кордоні і не міг звільнитися. Він дізнався про все лише із записів імператорського писаря.
У той час він знав лише, що Лу Джаньсін, Ґу Ман та Мужон Лянь вели армію до гори Фен Мін, і Ґу Ман відділився від двох інших. Він пішов безпосередньо до південного міста країни Ляо, а Лу Джаньсін і Мужон Лянь залишалися з іншою частиною війська.
Спочатку це була ідеальна атака, але Лу Джаньсін імпульсивно вбив посланця з нейтральної третьої країни, яка на той момент ще визначалася, на чию сторону пристати, і в результаті цього пристала до країни Ляо та атакувала їхній табір. При горі Фен Мін армія Чонхва зазнала катастрофічних втрат.
У той момент Ґу Ман воював зі своєю армією на передовій; план полягав у тому, що ця частина війська мала першою вступити в бій, прорвати лінію оборони Королівства Ляо і продовжувати атаку вже зсередини ворожого стану. Звичайно, довго б вони не протримались, і тому королівська армія Мужон Ляня мала прибути як підкріплення на третій день і вступити в бій з іншої сторони.
Але через дії Лу Джаньсіна війська Мужон Ляня були змушені битися проти третьої країни і не мали можливості поспішити на допомогу. Ґу Ман гірко чекав на підкріплення, яке так і не прибуло, і його початковий план атаки розсипався.
Коли Ґу Ман, перебуваючи в облозі, дізнався про альянс третьої країни з країною Ляо, який стався через те, що Лу Джаньсін убив їх посланника, він почав надзвичайно гірко лаяти його.
- ЛУ ДЖАНСІНЕ, ТИ В БІСА ХОЧЕШ МОЄЇ СМЕРТІ??! ЩО ЦЕ БУЛА ЗА ДУРІСТЬ?! ТИ БІСІВ ЕГОЇСТ! ЕГОЇСТ!!!
Але яка була користь зі скарг?
Сто тисяч воїнів пройшли з Ґу Маном крізь вогонь і воду, з геть нічого до неабиякої слави, але зараз були близькі до того, щоб бути знищеними. Вони не мали жодного уявлення про те, скільки з них може повернутися.
У той час Ґу Ман не довго думав. Після прокльонів і ненависті він витер сльози і, скрипнувши зубами, запалив своє розбите серце, щоб освітити дорогу додому тим ста тисячам братів.
Якщо він може когось повернути – він це зробить.
Він, Ґу Ман, боровся у багатьох битвах за перемогу. У цьому бою він боровся за повернення додому.
Пізніше, оглядаючись назад, він зрозумів, що в цій війні помилився не Лу Джаньсін, а він сам. Він був тим, хто знав запальну особистість Лу Джаньсіна, але все одно вірив, що цей брат може взяти на себе таку відповідальність. Він був тим, хто зробив жахливу помилку, безмежно жахливу.
У той час Ґу Ман не планував якось уникати відповідальності.
Він був готовий прийняти смерть із вдячністю.
Але він не міг допустити, щоб його сто тисяч товаришів страждали разом з ним.
Він був тим, хто помилився; ті повні ентузіазму життя - всі вони були невинними. Вони заслужили шанування... вони не мають бути стертими. Він був готовий віддати всі свої попередні заслуги, аби ті брати, які марно загинули, отримали таблички зі своїми іменами.
Це він привів їх на смерть. Заплющивши очі, він міг згадати кожне з тих скромних імен, тих брудних усміхнених обличь, їхні очі, що сяяли світлом, сяяли беззастережною впевненістю.
Деякі з заклиначів були дуже молодими, їм було всього по п’ятнадцять-шістнадцять років, в потертому одязі, але сповнені благоговіння та надії, коли називали його ім’я:
- Генерале Ґу.
Генерал Ґу...
Генерал Ґу.
Звук лунав, кожне слово наповнювало його груди кров’ю.
Чи був він гідним цього? Він не був гідним! Генерал Ґу, яким вони захоплювалися, був ні на що не здатним пустушкою, що дбав лише про братерство! Привівши їх до загибелі в бою, він не міг це залишити і дозволити їм померти навіть без імені.
Тож він благав, став навколішки перед троном, увесь у крові та бруді, з перемазаним обличчям, і благав.
- Дайте їм ім’я.
Я візьму всю провину на себе.
Поставте їм надгробки.
Армія програє через те, що командир недостатньо хороший, це не провина солдатів.
Я вас прошу.... я вас прошу....
Але Імператор не дозволив цього, а всі присутні в залі спостерігали за сценою з легким глузуванням. Скромний «Король гегемон» нарешті дістався Ґайся, пісні Чу лунали повсюди, але яке відношення це мало до них як до Льов Бана*? Їм тільки було шкода, що вони не могли дати йому меча, їхні очі палали червоним від того, що вони прагнули побачити, як він витягне свою шию і помре!
* король Гегемон Західного Чу був видатним полководцем, який воював проти Лю Бана (можливого імператора-засновника династії Хань) і зазнав поразки в битві при Ґайся. Потім він з ганьбою покінчив життя самогубством. «Пісні Чу грають на всі чотири сторони» означає перебування в безнадійній, програшній ситуації.
Лише коли він помре, вони відчують полегшення.
Лише тоді вони б упевнилися, що протягом наступних ста років не буде рабів, які могли б перевернути небо і піднятися на вершину.
Деякі навіть таємно раділи, у повному екстазі, готові аплодувати помилці Лу Джаньсіна — як без цієї поразки вони б змогли так легко взяти під контроль Ґу Мана та його армію рабів?
Ця поразка була дуже вчасною і доречною.
- Не буде ніяких надгробків, ніяких державних похоронів. Заступника генерала Лу Джаньсіна буде допитано і страчено після осені. Генерал Ґу буде усунений зі свого військового поста. Залишки армії будуть тимчасово затримані, щоб запобігти будь-якому насильству.
Це Імператор виніс свій остаточний вирок і покарання.
Поле битви змінюється, як вітер і хмари. Не існує бога війни, який міг би вийти непереможеним зі ста битв із ста*. Але Мужон Лянь міг програти, Юе Ченьцін міг програти, Mo Сі міг програти, тому що вони були по один бік з імператорською владою, в їхніх жилах текла та сама благородна кров.
*«Не було бога війни, який міг би залишитися непереможеним у ста битвах», — це частина книги «Мистецтво війни» Сунь Дзи.
Тільки Ґу Ман не міг.
Варто було йому лише одного разу зазнати невдачі, і могутні офіцери кинулися топтати його, доки він вже був не в змозі підвестися чи підняти голову.
Тому те, що сказав Імператор, було правильним.
- Твоє життя подарував тобі Цей Самотній; все, що ти мав до сьогодні - тільки завдяки святій милості покійного Імператора. І ти вважаєш, що це твоє життя можна обміняти на почесне поховання цієї армії, що зазнала поразки? - холодний голос линув із трону, розташованого вище на дев’ять сходинок, ставши останньою краплею, яка зламала спину Ґу Мана. - Ти не маєш права обговорювати це зі мною.
Так, у цій справі при Дворі, в останньому бою Ґу Мана, його єдина апеляція була безжально відхилена Імператором. Зрештою Ґу Ман не дотримав своєї обіцянки: його мертві не могли отримати гідного поховання, його живі були взяті під варту, його братові відрубали голову, а тіло на три дні та три ночі виставили біля східного ринку.
За одну ніч він втратив усе.
У той час Мо Сі не було в столиці. Коли він прийшов і подивився в дзеркало історика, коли він нарешті побачив той період у минулому та Ґу Мана, що вклонявся доки його голова не закровила, коли побачив, як Ґу Ман ридав, ставши навколішки, побачив, як стан Ґу Мана змінюється з надії на відчай, від пристрасної відмови до розсіяного мовчання... коли він усе це побачив, Ґу Ман вже пішов. Усе було вирішено.
Можливо через те, що його одержимість була надто глибокою, впродовж цих років він багато разів бачив уві сні це видіння: Ґу Ман, виючий від смутку, б’ється головою об підлогу, глузливі обличчя цивільних і військових офіцерів і вирок, безжально оголошений Його Величністю.
І часто Мо Сі снилося, що він був тоді при Дворі - можливо, через його думки, що все б було інакше, якби він був там.
Або, можливо, усе було б інакше, якщо б він після повернення до міста відчув зростаюче бажання Ґу Мана перейти на іншу сторону.
Але, зрештою, тоді він був ще досить дурний; після повернення з передової він ясно бачив, як Ґу Ман втрачає милість, бачив його біль, але Ґу Ман здавався таким бездіяльним, таким млявим, тому він постійно боявся, що Ґу Ман не зможе оговтатись, але ніколи не думав, що він може втекти.
Він не міг собі уявити, що Ґу Ман може вчинити зраду.
Ґу Ман завжди був його богом. Він був ще дуже молодим, тому не знав, що навіть боги теж можуть зазнати краху, що вони колись зазнають краху. Він був тим, хто вважав Ґу Мана абсолютно непереможним, і тому не міг повірити, що праведний, повний ентузіазму, усміхнений шисьон — шисьон, який виглядав так, ніби ніщо не могло зламати його, генерал Ґу, який міг витримати будь-яке нещастя — що він тоді насправді помер.
Розбитий на шматки, перетертий на порошок, без шансів повернутися.
- Насправді, коли ти залишив країну, мені не було що на це сказати, - розповідав Мо Сі. - Але з дев’яти провінцій і двадцяти восьми країн, чому ти вибрав найтемнішу?
Ґу Ман не відповів одразу, лише через довгий час пробурмотів:
- ...Не знаю.
Почувши розповідь Мо Сі, він не міг співпереживати самому собі в цій історії. В його голові був безлад; він міг приблизно зрозуміти відчай і мотиви, які він мав на той момент, але, як і Мо Сі, не міг зрозуміти, чому він пішов до країни Ляо.
Що він міг робити в Ляо? Здатний тільки здогадуватись про причини власних вчинків, він міг лише вірити, що це була помста.
Лише країна Ляо могла дати йому помсту, якої він жадав, лише досягнувши успіху в Ляо він міг помститися Імператору, який принижував і ігнорував його.
Але тоді він дійсно мав бути таким, як сказав Мо Сі - людиною, яка буде боротися за власні ідеали та власну ненависть, навіть якщо це означатиме ще більше кровопролиття.
Ґу Ман збентежено заховав голову в долоні, його пальці вчепилися у волосся, він пробурмотів:
- Я не знаю... Інших причин я теж не можу придумати...
- Інших причин я теж не можу придумати... Ґу Мане, у тебе було своє Братство і своя клятва, а я маю свою, - Мо Сі. - Оскільки ти обрав помсту, то ти і я, ти і Чонхва, ми приречені на такий кінець.
Ґу Ман мовчав, сидячи в заціпенінні на своєму стільці й дивлячись на цегляну підлогу перед собою крізь просвіти між пальцями.
- Сьогодні прийми ще дві дози заспокійливих ліків, - договоривши Мо Сі підвівся. - Його Величність не хоче, щоб ти згадав занадто багато подробиць про свою втечу. Якщо ти хочеш жити довше, не думай про це знову.
Далі
Розділ 74 - Красуня Чуї
Оскільки Мо Сі так сказав, Ґу Ман намагався зробити все можливе, щоб не згадувати подробиць того, як він втік. Деякі речі справді приносили тільки миттєве задоволення відкриття таємниці, а потім було лише нескінченне розчарування. Він хотів жити хороше життя, тому краще бути слухняним. Після весняного полювання Мо Сі був постійно зайнятий, завалений офіційним листуванням, день і ніч у нього змішалися, і його апетит погіршувався. Спостерігаючи, як він нехтує сном і забуває про їжу, управляючий Лі міг лише наказати кухарям приносити кошики з їжею до його столу, але Мо Сі все одно забував поїсти, або ж їжа була вже холодною, коли він нарешті піднімав голову від купи сувоїв на столі. Лі Вей не міг не зітхати: - Він такий щороку в цей час. Переконувати і вмовляти його марно. Він весь день їсть холодну їжу і п’є несвіжий чай. Навіть залізний шлунок не зможе з цим впоратися. Це так клопітно. І слуга Лі накаркав. Наступного дня після його скарги Мо Сі захворів через нерегулярне харчування та перевтому. Мо Сі виглядав сильним і непохитним, але лише слуги маєтку Сіхе знали, наскільки важко було піклуватися про нього, коли він хворів. Хоча він не був слабким, не любив турбувати інших і не вважав хворобу серйозною проблемою, але було дещо набагато нестерпніше, ніж перелічені вище... Перебірливість. Він продовжував виконувати свої обов’язки: як завжди з’являвся при Дворі, як завжди справлявся з паперами. Але оскільки йому було погано, його характер ставав ще гіршим, ніж зазвичай, і він ставав ще більш прискіпливим. Після того як у Мо Сі почалася хвороба шлунка, Лі Вей пішов до цілителя Дзяна, щоб отримати рецепт. Майстер-цілитель Дзян взявся його лаяти: - Він знову захворів? Знову шлунок? Він приходив до мене з цим з чотирнадцяти років! Я ретельно його лікував, він, безперечно, був задоволений. Але щороку, завалений військовими справами, він знову починає пропускати прийом їжі чи їсти охоловше. Якщо він так продовжуватиме, він має просто вознестись як безсмертний! Йому байдуже, що він страждає, але я переймаюся тим, що він зруйнує мою репутацію! Геть!! Лі Вей міг лише кивати, його обличчя вкрилося потом. З великими труднощами він отримав рецепт, що супроводжувалось лайкою майстра-цілителя Дзяна, і йому знову наказали: - Стежте за господарем вашої сім’ї, переконайтеся, що він їсть їжу, поки вона гаряча, і випиває миску супу перед кожним прийомом їжі. Зауваж: якщо він цього не зробить, то не приходь більше до маєтку Дзяна, май сором! Тому Лі Вей дав розпорядження кухарям готувати кожен день суп, щоб допомогти шлунку Мо Сі. І тут проявилися вибагливість і перебірливість Мо Сі. У перший день кухарі приготували суп із білої редьки та реберець, Мо Сі відмовився пити: - Забагато олії. На другий день приготували голубиний суп, Мо Сі відмовився пити: - У нього дивний смак. На третій день кухарі приготували суп зі свинячої печінки та шпинату, Мо Сі відмовився пити: - Від виду органів мене нудить. ... Ішов уже сьомий день. Лі Вей вийшов із кабінету Сіхе-Дзюня пригнічений, тримаючи в руках каструлю з супом із солом’яних грибів та курятини. Кухар, який супроводжував його туди, налякано запитав: - Що сталося? - Не зробив жодного ковтка, зосереджений на своєму піщаному столі*, - Лі Вей закотив очі. - Він сказав, що почувається погано від запаху вареної курки і що у нього немає апетиту. *Піщана таблиця, яка використовується для візуалізації військових переміщень. Кухар спітнів, його обличчя зблідло, він відчув себе надзвичайно скривдженим: - Але це не моя провина. Якщо він так продовжуватиме, його апетит лише ставатиме дедалі гіршим. Майстер-цілитель Дзян також сказав, що здоров’я його шлунку залежить на три частини від ліків і на сім частин від харчування. - Ох, так і є, - зітхнув Лі Вей. Апетит Мо Сі справді погіршився за останні кілька днів, але він не надто турбувався через це. Для нього хай млинець на пару буде твердий, як камінь, поки він буде в змозі його їсти йому байдуже, холодний він чи теплий. Він ще встигне відновитися, коли закінчиться цей період інтенсивної роботи. Лі Вей і кухар на ґанку глибоко зітхнули. Саме в цей момент Ґу Ман проходив через двір разом із чорним псом Фаньдов, засунувши руки в рукава. Він помітив, що ті двоє нахмурилися від занепокоєння, і обережно підійшов, щоб запитати: - Що сталося? Кухар холодно поглянув на нього: - Ти щойно дрова рубав? Якщо не закінчив — іди рубай, не лізь в чужі справи. - Я щойно все дорубав, - сказав Ґу Ман. Кухар хотів сказати щось іще, але Лі Вей раптом згадав, що Ґу Ман непогано готує. Кілька останніх разів коли він куховарив, Мо Сі хоч і не хвалив його, але з’їдав повністю все. Якщо вже такі справи, чому б не спробувати всі можливі варіанти? Лі Вей приблизно описав Ґу Манові ситуацію Мо Сі. - А... - Вислухавши все, Ґу Ман подивився в бік кабінету. - Не дивно, що останнім часом його обличчя дуже схудло. І він опустив голову і сказав собаці: - Фаньдов, скоро він стане худішим за тебе. Фаньдов двічі гавкнув, наче трохи образившись від такого порівняння. Лі Вей знову зітхнув: - О, ми переконували як могли, ми готували різні делікатеси. Але він не має апетиту і настрою їсти, - він подивився в обличчя Ґу Мана. - Чому б тобі не спробувати? - Цьому хлопчині? - Кухар перебив його з обличчям, сповненим неприязні. - Що цей хлопчина може зробити? Але Ґу Ман кивнув і сказав: - Він не може постійно голодувати, я спробую. Ґу Ман вирішив приготувати рибу, тож йому потрібна була велика пухка свіжа риба. Лі Вей розповів про озеро із квітами персиків у східному передмісті. Це місце не тільки було сповнене духовної енергії, корисної для самовдосконалення, але й риба, що там водилася, була дуже смачною, м’якою та жирною. Таким чином, у другій половині дня Ґу Ман взяв рибальські снасті, сітчату сумку і пішов зі своїм чорним собакою у передмістя рибалити. Озеро з персиковими квітами знайти неважко. Ґу Ман побачив його надзвичайно тихим і спокійним. Завдяки нескінченному потоку духовної енергії тут цілий рік тріпотіли пелюстки персикового цвіту, забарвлюючи все між небом і землею рожевими хмарами на заході сонця. Хоча озеро з цвітом персика було невеликим, його розділяли кам’яні піки, створюючи багато прихованих місць. Навколо озера було навіть кілька павільйонів і водних коридорів. Подув вітру ворушив пелюстки. - Це гарне місце, - сказав Ґу Ман. - Недарма Лі Вей говорив, що воно добре для купання. Він обернувся і спитав у собаки: - Фаньдов, ти хочеш скупатися? Фаньдов захоплено завиляв хвостом і кинувся в озеро як випущена з лука стріла. Надворі був майже кінець весни, ще не літо, але в сонячну погоду було вже дуже спекотно. Спочатку Ґу Ман, аби приховати свою особу, одягнув капелюх і плащ, але побачивши, що поруч нікого немає, а ловити рибу в плащі незручно, він зняв взуття та плащ, засукав штанини і зайшов у чисту воду озера. - Уау!! - Фаньдов голосно гавкав від захоплення і крутився навколо Ґу Мана на мілководді, розбризкуючи в різні сторони воду. Ґу Ман приклав палець до його пащі, попереджаючи: - Будь хорошим, дай зловити риби для бідної принцеси Мо Сі. Фаньдов продовжив гавкати й скиглити ще з більшим ентузіазмом, заганяючи всю рибу з мілководдя вглиб озера. Ґу Ман: - ... - Гав, гав, гав! - Якщо і далі здійматимеш галас, я зварю з тебе собачий суп. Насправді, м’якість не діяла. Варто було йому стати жорстким, як у його спогадах, і Фаньдов став поводитись набагато краще. Він хнюпнув і вийшов до берега, тремтячи від страху й опустивши хвіст між ніг. Потім різко струснув воду зі свого хутра і сів скраю, з висунутим язиком купаючись у сонячному світлі. Його маленькі очі бігали туди-сюди, щоразу повертаючись до Ґу Мана. За останній час бойові навички Ґу Мана значною мірою відновилися. Хоча його духовна енергія не могла повернутися до свого піку, однак його рухи стали більш вправними і він швидко зловив трьох товстих коропів. Однак хоч короп був і великим, але не найкращим продуктом для приготування. Подумавши про це, Ґу Ман взяв сітчану сумку і пішов в обхід крутих високих гірських валунів озера пошукати в інших місцях. Іноді його голова працювала нормально, а іноді надто повільно, як зараз. Зараз він був трохи дурним, ішов і кричав: - Рибко, йди-но сюди, рибко. Навіть риби, що були подалі, зникли, почувши його. Ґу Ман торкнувся зелених ліан, що звисали зі скелястих стін, і повернув за ріг: - Рибо, ходи швидше... - Хто це?! Раптом пролунав голос, холодний і різкий, як розбитий нефрит, магнетичний і приємний для вуха, але приховуючий лютість і загрозу. Ґу Ман підстрибнув з переляку, інстинктивно повернув голову, щоб подивитися в напрямку, звідки долинав звук. Але він побачив лише спалах золотого світла, перш ніж талісман увірвався у воду перед його колінами й моментально створив величезну водну завісу. Крізь неї було смутно видно, як біла тінь пролетіла над водоспадом у печеру. Від стрімкої течії краплі розліталися всюди, стовп води, що здіймав талісман, насилу осідав. Ґу Ман закашлявся, але почув холодний голос цієї людини: - Підведи голову. Ґу Ман недбало витер воду зі свого обличчя і, примружившись, підняв голову. Виходячи зі спогадів, які він відновив, люди, що могли шаленіти від приниження, коли їх бачили під час купання у цвіті персика, були дивовижними красунями. Крім того, глибоко в Ґу Манові була закарбована ніжність до жінок, тому він поспішно сказав: - Вибачте, панно, я не хотів, я прийшов за... «Рибою» ще не злетіло з його вуст, коли згори ринув струмінь води і вдарився в обличчя Ґу Мана без жодного попередження. Ґу Ман був заскочений зненацька, і дивовижна сила «красуні» штовхнула його прямо у воду. Він наковтався немало води з озера, перш ніж зміг, хитаючись, знову підвестись. Голос красуні був крижаним: - Відкрий свої собачі очі і побачиш, хто я. Ґу Ман подумав: «Я хочу подивитися, але чоловіки та жінки не мають бути надто близько, я краще не дивитимусь». А потім подумав: «Ні, це ви пропонуєте мені подивитися, тож якщо я не подивлюся, ви змусите мене почуватися винним». А потім знову подумав: «Га? Чому цей голос... Звучить трохи знайомо?» Він схопився за мокру кам’яну стіну, помотав головою як Фаньдов, струшуючи воду. І відкрив свої ясні блакитні очі, щоб поглянути на великий зелений камінь перед печерою. Ґу Ман: - ... Красуня справді була красивою, але, нажаль, була чоловіком. ....І він уже зустрічав його раніше - це був Мужон Чуї... Мужон Чуї мав ту ж особливість, що й Мо Сі: не любив повністю роздягатися під час водних процедур, вважаючи за краще носити халат у воді. На той момент він уже одягнув інше біле вбрання поверх свого промоклого халата, а очі фенікса дивилися вниз з-під пари смолисто-чорних брів і виглядали холоднішими, ніж вода в озері персикового цвіту. - ... Ґу Ман якийсь час мовчав, а тоді стиснув руки на знак привітання: - Вибачте, я вас потурбував. Мужон Чуї холодно сказав: - Залишайся там. - ... Можливо, да-ґе має ще що сказати? Мужон Чуї підняв руку і вказав нею на власний одяг, на кінчиках його тонких блідих пальців горіло полум’я. Під яскравим світлом вогню його мокрий одяг одразу висох. Мужон Чуї сів на камінь вапняку, підвів очі на Ґу Мана і сказав: - Іди сюди. - Ми обидва чоловіки, немає нічого страшного в тому, щоб щось побачити, - нерішуче промовив Ґу Ман. - Якщо тобі це не подобається, як щодо… як щодо?... Він довго ламав голову, а тоді спробував: - Тоді як щодо того, щоб я роздягнувся, а ти подивився? Феніксові очі Мужона Чуї звузилися, і він сказав: - Хто хоче на тебе дивитися? Ходи сюди. Ґу Ман не мав вибору окрім як піднятися до нього. Його цінґон був не таким хорошим, як у Мужон Чуї, і щоб дістатися цієї високої слизької платформи йому довелося використовувати всі чотири кінцівки. Він кілька разів послизнувся перш ніж жалюгідно дійти до вершини. Під час цього процесу Мужон Чуї жодного разу нічим йому не допоміг. Піднявшись на кам’яну платформу, він підійшов до Мужон Чуї. Лише коли вони опинились так близько Ґу Ман помітив, що обличчя Мужон Чуї було блідим, навіть його губи виглядали безбарвними, і він не міг не бути приголомшеним. - Що з тобою трапилось? Мужон Чуї закрив очі й сказав: - Ти, сходи до маєтку Дзяна. Ґу Ман розгублено почухав голову: - Навіщо мені йти до маєтку Дзяна? - Попроси у Дзян Фулі траву Дженьсінь [заспокоююча серце]. Тоді повернись і дай її мені. Ця людина навіть не додала «будь ласка» або «не міг би ти», що змусило Ґу Мана сприйняти це як свій обов’язок. Він сказав «О!» і повернувся, щоб піти. Він вже зробив кілька кроків перш ніж збагнув, і повернувся, щоб запитати: - Це неправильно, чому ти хочеш, щоб я це зробив? - Бо так сталося, що ти тут, - сказав Мужон Чуї. Ці слова нагадували божевільних даосів з оповідань, що підіймали молодого героя і казали: «Маленький друже, нас звела разом доля, повернися зі мною на гору, щоб вдосконалюватись», а потім, байдужі до будь-яких протестів , тягли героя за собою. Ґу Ман був незадоволений. - Я тобі нічого не винен. Ти мене щойно вдарив. Чому я маю тобі допомагати? Кінчики пальців Мужона Чуї виблискували світлом, його обличчя було дуже лютим, наче він був готовий зробити якийсь безжальний рух. Він холодно подивився Ґу Манові в очі. - Ти йдеш чи ні? Ґу Ман похитав головою: - Справжню людину не можна зіпсувати багатством чи владою... Що з тобою сталося? Перш ніж він договорив, світло на кінчиках пальців Мужона Чуї згасло. Він опустив голову, прикрив рукавом рота, і викашляв криваву піну. - Ти хворий? - здивувався Ґу Ман. Мужон Чуї все ще намагався виглядати сильним, але перш ніж встиг заговорити, він раптом знову закашляв темною кров’ю, і викашляв чимало. А тоді промовив хрипким голосом: - Я....Я тут займаюсь самовдосконаленням... Він зробив павзу, затримавши подих, його очі блиснули впертістю. - Ти не можеш... ти не можеш розповідати про це маєтку Юе... - Не казати маєтку Юе? Очевидно, Мужон Чуї вже ослаб, але вираз його обличчя і поза були такими ж гострими, як і раніше. Він прогарчав: - Тобі категорично не можна казати їм. Пообіцяй мені. Ймовірно, Ґу Ман був приголомшений аурою цієї людини, і несвідомо кивнув. До того, як отримати його згоду, Мужон Чуї виглядав як натягнута до межі тятива. Як тільки відповідь Ґу Мана дійшла до його вух, його сила волі відразу розсіялася; він заплющив очі і припав до каменю, знепритомнівши. - ... Ґу Ман приголомшено дивився на нього, і через довгий час простягнув руку й тицьнув його в обличчя, але виявив, що воно, тонке й бліде, було холодним, як нефрит, і виглядало невимовно жахливим і жалюгідним. Ґу Ман кілька разів ковтнув, трохи нервуючи: - Я піду принесу тобі ліки. Ти... ти не втрачай так свідомості, да-ґе.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!