Поразка того року

Мо Сі на мить був вражений, а потім збагнув, що мав на увазі Ґу Ман.

Він не знав, що відповісти. І тут почув тихе запитання Ґу Мана:

- А як щодо принцеси Чень Тан? Як він ......зрештою втратив своє ядро?

- Це сталося через Хва По’аня, - відповів Мо Сі.

Ґу Ман знову запитав:

- Що зробив Хва По’ань?

- Після створення країни Ляо він використав найновіші демонічні розробки, а також інші неортодоксальні методи і створив Кривавого Демона-Звіра, здатного зруйнувати світ.

- Кривавий Демон-Звір...

- Так, - сказав Мо Сі. - Духовна сила Звіра була жахливою. Якщо дозволити йому зрости, він міг би за короткий час поглинути всіх численних мирних жителів Чонхва.

Ґу Ман широко розплющив очі:

- І що вони зробили?

- Дивне явище застало їх зненацька. Усі були безпорадні перед цим, - Мо Сі зробив павзу. - Єдиною людиною в Чонхва, яка розуміла магію Хва По’аня, був Чень Тан. Він відчував жаль і сором за те, що навчав магії Хва По’аня, і вважав, що це його нездатність бачити людей призвела Чонхва до такого. І тому в останній битві з Хва По’анєм він вирішив померти разом з демоном, використавши своє власне духовне ядро, а також свою душу, щоб запечатати та вбити Кривавого Демона-Звіра.

Ґу Ман заворожено слухав. Він практично бачив, як Майстер Академії Чень зіткнувся з силою Кривавого Демона Звіра, сцену магії та заклинань, що вибухають всюди.

- Кінцем Чень Тана було зламане ядро, його тіло з’їдено, - сказав Мо Сі. - Не згадуй про можливість стати безсмертним; його душа та душа демонічного звіра загинули разом. У нього навіть немає шансу на переродження.
Неможливо, щоб ти бачив наймудрішого з Мудреців.

Мо Сі подивився в блакитні очі Ґу Мана:

- Можливо, ти зустрічав когось схожого на нього.

Ґу Ман опустив голову.

- Але...

Він довго вагався, та більше нічого не міг сказати, і через якийсь час видав лише:

- Мабуть...

У наступні кілька днів після того, як Ґу Ман почув цю історію, він був трохи розсіяний.

Він постійно бачив уві сні якісь фрагментарні картини та образи; іноді це були речі, що вже снилися йому раніше, іноді щось абсолютно нове.

Кілька разів він бачив уві сні майстра Академії Чень Тана. Він не міг розгледіти його обличчя, але чітко розумів, що це був саме він.

Чень Тан, одягнений у білосніжні шати, стояв під дощем із квітів, що заполонили повітря, але коли Ґу Ман спробував підійти ближче, щоб краще розгледіти його обличчя, дощ із квітів хайтан перетворився на кров, що сочилася з неба...

Голос Чень Тана був зловісним, сповненим образи, розчарування, огиди та ненависті. Він говорив:

- Зрадник...Ти не гідний...
Зрадник...
Хіба Чонхва був несправедливий до тебе? Я коли-небудь робив тобі боляче?

Кожне слово сочилося кров'ю.

Зрадник.

Зрадник!

Ґу Ман дивився; він не знав, чому йому сниться Чень Тан, він не знав, чому Чень Тан так з ним розмовляв, але він думав... Справді, чому він вчинив зраду?

Він жалюгідно боровся, думки всі плутались, під допитом Чень Тана уві сні він став на коліна, тримаючись за голову....

Навіщо вдаватись до зради?

Після цього картинка раптово змінилася. Чень Тан і сповнене кров’ю небо зникли. Він повільно підняв голову й побачив, що стоїть на колінах у Тронній Залі, плачучи від горя, весь вкритий брудом.

Обличчя Імператора на троні було млявим. На обличчях сотень чиновників у Залі була насмішка.

Але він був схожий на того, хто кипить у глибині пекла*, безперервно згинаючись і торкаючись чолом підлоги:

 

*посилання на Асуру в буддистських текстах, царство напівбогів/титанів, але деякі царства нижчого рівня повні дияволів/демонів.

 

- Я Вас прошу.... поставимо надгробки...
Я Вас дуже прошу, їх багато загинуло... справді багато...
Ваша Величносте... Ваша Величносте........
Я Вас благаю......

Цей кошмар повторювався кілька днів.

У ніч на четверту добу ситуація ще більше погіршилася. Навіть вечеря не змогла підняти Ґу Манові настрій. Він сидів на маленькому стільці, задумливий, і мовчки гриз палички…

До речі, після візиту принцеси Мендзе Ґу Ман жодного разу не сів у крісло навпроти Мо Сі. Пізніше Лі Вей приніс йому стілець і Ґу Ман присідав поїсти окремо.

Щодня Мо Сі наказував іншим брати їжу з його столу під приводом «Це погана страва, я її не хочу» або «Я не можу доїсти», і Ґу Ман із задоволенням дбав про цю незручність для Мо Сі. Сьогодні було так само; Мо Сі взяв свої палички і вказав на смаженого гусака на столі, кисло-солодке хрустке м’ясо та рибу, приготовану на пару, і сказав Лі Вею:

- Дай це йому.

Не було потреби уточнювати, хто такий «він»: Ґу Ман, що сидить на стільці.

Колись Ґу Ман поводив себе дуже добре. Він уже навчився говорити «дякую» після отримання кожної страви. Але сьогодні Ґу Ман не дякував, просто дивився на слуг, які ставлять перед ним смачну їжу, не виявляючи ніякої радості.

Мо Сі відпустив слуг, зробив два ковтки гарячого супу та сказав:

- Раніше твої очі спалахували від одного тільки виду шматка м’яса. Зараз у тебе є риба, є м’ясо, але ти не вимовив жодного слова похвали.

Ґу Ман повернув голову, тримаючи в руках млинець, начинений м’ясом.

- Я думаю про дещо.

- Про що?

Ґу Ман опустив голову і сумно промовив:

- Сьогодні я думав про те, чому я захотів перейти на іншу сторону.

Мо Сі мить мовчав.

- Я вже казав тобі, Лу Джаньсін був спусковим ґачком, а твої амбіції порохом. Його Величність позбавив тебе влади, але ти не хотів схилятися перед іншими.

Але Ґу Ман тихо сказав:

- Але... Але я пам’ятаю, здається, багато людей померло.

Мо Сі був здивований і різко підвів очі з прохолодним поглядом.

- Я згадав лише трохи, - сказав Ґу Ман. - Я пам’ятаю, як стояв на колінах у великій залі й постійно падав ниць, благаючи про милість…

І тихо додав:

- Мене ніхто не слухав.

Мо Сі довго мовчав, а тоді спитав тихим низьким голосом:

- Коли... ти це згадав?

Ґу Ман сказав:

- Тільки вчора. Щось не так?

Серце Мо Сі калатало, його очі блиснули надзвичайно складними емоціями.

Він не очікував, що Ґу Ман уже відновив цю частину пам’яті. Навіть якщо на цей момент ще не все було зрозуміло, але цієї новини було б достатньо, щоб шокувати весь Чонхва.

Було незрозуміло, чи була ця ситуація при Дворі головною причиною втрати віри Ґу Маном.

Якби Ґу Ман відновив один із цих сегментів спогадів зі своєї розсіяної й знищеної пам’яті, це могло бути поштовхом для нової ненависті й бажання помститися вельможам Чонхва.

- Мо Сі?

Після миті роздумів Мо Сі все ж таки вирішив говорити відверто і чітко все пояснити. Перша причина полягала в тому, що він ніколи не любив і не вмів брехати, друга: що раніше він розповість, то раніше Ґу Ман буде готовий.

І тоді він сказав:

- Слухай, Ґу Мане, ця справа не така проста, як ти думаєш.

В подальшому, не має значення, які пов’язані з цим моменти ти згадаєш, ти маєш спочатку прийти і запитати про причини мене. Не намагайся робити висновки сам.

Ґу Ман кивнув, а через деякий час підняв руку, щоб сказати:

- Тоді я маю про що запитати.

- Говори.

- Коли я стояв на колінах у великій залі, це було для того, щоб благати про милість для Лу Джаньсіня?

- Не зовсім, - відповів Мо Сі.

Мо Сі насправді не бачив ці дебати при Дворі на власні очі. Коли Ґу Ман повернувся до столиці доповісти про все, Мо Сі все ще перебував на полях битв на західному кордоні і не міг звільнитися. Він дізнався про все лише із записів імператорського писаря.

У той час він знав лише, що Лу Джаньсін, Ґу Ман та Мужон Лянь вели армію до гори Фен Мін, і Ґу Ман відділився від двох інших. Він пішов безпосередньо до південного міста країни Ляо, а Лу Джаньсін і Мужон Лянь залишалися з іншою частиною війська.

Спочатку це була ідеальна атака, але Лу Джаньсін імпульсивно вбив посланця з нейтральної третьої країни, яка на той момент ще визначалася, на чию сторону пристати, і в результаті цього пристала до країни Ляо та атакувала їхній табір. При горі Фен Мін армія Чонхва зазнала катастрофічних втрат.

У той момент Ґу Ман воював зі своєю армією на передовій; план полягав у тому, що ця частина війська мала першою вступити в бій, прорвати лінію оборони Королівства Ляо і продовжувати атаку вже зсередини ворожого стану. Звичайно, довго б вони не протримались, і тому королівська армія Мужон Ляня мала прибути як підкріплення на третій день і вступити в бій з іншої сторони.

Але через дії Лу Джаньсіна війська Мужон Ляня були змушені битися проти третьої країни і не мали можливості поспішити на допомогу. Ґу Ман гірко чекав на підкріплення, яке так і не прибуло, і його початковий план атаки розсипався.

Коли Ґу Ман, перебуваючи в облозі, дізнався про альянс третьої країни з країною Ляо, який стався через те, що Лу Джаньсін убив їх посланника, він почав надзвичайно гірко лаяти його.

- ЛУ ДЖАНСІНЕ, ТИ В БІСА ХОЧЕШ МОЄЇ СМЕРТІ??! ЩО ЦЕ БУЛА ЗА ДУРІСТЬ?! ТИ БІСІВ ЕГОЇСТ! ЕГОЇСТ!!!

Але яка була користь зі скарг?

Сто тисяч воїнів пройшли з Ґу Маном крізь вогонь і воду, з геть нічого до неабиякої слави, але зараз були близькі до того, щоб бути знищеними. Вони не мали жодного уявлення про те, скільки з них може повернутися.

У той час Ґу Ман не довго думав. Після прокльонів і ненависті він витер сльози і, скрипнувши зубами, запалив своє розбите серце, щоб освітити дорогу додому тим ста тисячам братів.

Якщо він може когось повернути – він це зробить.

Він, Ґу Ман, боровся у багатьох битвах за перемогу. У цьому бою він боровся за повернення додому.

Пізніше, оглядаючись назад, він зрозумів, що в цій війні помилився не Лу Джаньсін, а він сам. Він був тим, хто знав запальну особистість Лу Джаньсіна, але все одно вірив, що цей брат може взяти на себе таку відповідальність. Він був тим, хто зробив жахливу помилку, безмежно жахливу.

У той час Ґу Ман не планував якось уникати відповідальності.

Він був готовий прийняти смерть із вдячністю.

Але він не міг допустити, щоб його сто тисяч товаришів страждали разом з ним.

Він був тим, хто помилився; ті повні ентузіазму життя - всі вони були невинними. Вони заслужили шанування... вони не мають бути стертими. Він був готовий віддати всі свої попередні заслуги, аби ті брати, які марно загинули, отримали таблички зі своїми іменами.

Це він привів їх на смерть. Заплющивши очі, він міг згадати кожне з тих скромних імен, тих брудних усміхнених обличь, їхні очі, що сяяли світлом, сяяли беззастережною впевненістю.

Деякі з заклиначів були дуже молодими, їм було всього по п’ятнадцять-шістнадцять років, в потертому одязі, але сповнені благоговіння та надії, коли називали його ім’я:

- Генерале Ґу.

Генерал Ґу...

Генерал Ґу.

Звук лунав, кожне слово наповнювало його груди кров’ю.

Чи був він гідним цього? Він не був гідним! Генерал Ґу, яким вони захоплювалися, був ні на що не здатним пустушкою, що дбав лише про братерство! Привівши їх до загибелі в бою, він не міг це залишити і дозволити їм померти навіть без імені.

Тож він благав, став навколішки перед троном, увесь у крові та бруді, з перемазаним обличчям, і благав.

- Дайте їм ім’я.
Я візьму всю провину на себе.
Поставте їм надгробки.
Армія програє через те, що командир недостатньо хороший, це не провина солдатів.
Я вас прошу.... я вас прошу....

Але Імператор не дозволив цього, а всі присутні в залі спостерігали за сценою з легким глузуванням. Скромний «Король гегемон» нарешті дістався Ґайся, пісні Чу лунали повсюди, але яке відношення це мало до них як до Льов Бана*? Їм тільки було шкода, що вони не могли дати йому меча, їхні очі палали червоним від того, що вони прагнули побачити, як він витягне свою шию і помре!

 

* король Гегемон Західного Чу був видатним полководцем, який воював проти Лю Бана (можливого імператора-засновника династії Хань) і зазнав поразки в битві при Ґайся. Потім він з ганьбою покінчив життя самогубством. «Пісні Чу грають на всі чотири сторони» означає перебування в безнадійній, програшній ситуації.

 

Лише коли він помре, вони відчують полегшення.

Лише тоді вони б упевнилися, що протягом наступних ста років не буде рабів, які могли б перевернути небо і піднятися на вершину.

Деякі навіть таємно раділи, у повному екстазі, готові аплодувати помилці Лу Джаньсіна — як без цієї поразки вони б змогли так легко взяти під контроль Ґу Мана та його армію рабів?

Ця поразка була дуже вчасною і доречною.

- Не буде ніяких надгробків, ніяких державних похоронів. Заступника генерала Лу Джаньсіна буде допитано і страчено після осені. Генерал Ґу буде усунений зі свого військового поста. Залишки армії будуть тимчасово затримані, щоб запобігти будь-якому насильству.

Це Імператор виніс свій остаточний вирок і покарання.

Поле битви змінюється, як вітер і хмари. Не існує бога війни, який міг би вийти непереможеним зі ста битв із ста*. Але Мужон Лянь міг програти, Юе Ченьцін міг програти, Mo Сі міг програти, тому що вони були по один бік з імператорською владою, в їхніх жилах текла та сама благородна кров.

 

*«Не було бога війни, який міг би залишитися непереможеним у ста битвах», — це частина книги «Мистецтво війни» Сунь Дзи.

 

Тільки Ґу Ман не міг.

Варто було йому лише одного разу зазнати невдачі, і могутні офіцери кинулися топтати його, доки він вже був не в змозі підвестися чи підняти голову.

Тому те, що сказав Імператор, було правильним.

- Твоє життя подарував тобі Цей Самотній; все, що ти мав до сьогодні - тільки завдяки святій милості покійного Імператора. І ти вважаєш, що це твоє життя можна обміняти на почесне поховання цієї армії, що зазнала поразки? - холодний голос линув із трону, розташованого вище на дев’ять сходинок, ставши останньою краплею, яка зламала спину Ґу Мана. - Ти не маєш права обговорювати це зі мною.

Так, у цій справі при Дворі, в останньому бою Ґу Мана, його єдина апеляція була безжально відхилена Імператором. Зрештою Ґу Ман не дотримав своєї обіцянки: його мертві не могли отримати гідного поховання, його живі були взяті під варту, його братові відрубали голову, а тіло на три дні та три ночі виставили біля східного ринку.

За одну ніч він втратив усе.

У той час Мо Сі не було в столиці. Коли він прийшов і подивився в дзеркало історика, коли він нарешті побачив той період у минулому та Ґу Мана, що вклонявся доки його голова не закровила, коли побачив, як Ґу Ман ридав, ставши навколішки, побачив, як стан Ґу Мана змінюється з надії на відчай, від пристрасної відмови до розсіяного мовчання... коли він усе це побачив, Ґу Ман вже пішов. Усе було вирішено.

Можливо через те, що його одержимість була надто глибокою, впродовж цих років він багато разів бачив уві сні це видіння: Ґу Ман, виючий від смутку, б’ється головою об підлогу, глузливі обличчя цивільних і військових офіцерів і вирок, безжально оголошений Його Величністю.

І часто Мо Сі снилося, що він був тоді при Дворі - можливо, через його думки, що все б було інакше, якби він був там.

Або, можливо, усе було б інакше, якщо б він після повернення до міста відчув зростаюче бажання Ґу Мана перейти на іншу сторону.

Але, зрештою, тоді він був ще досить дурний; після повернення з передової він ясно бачив, як Ґу Ман втрачає милість, бачив його біль, але Ґу Ман здавався таким бездіяльним, таким млявим, тому він постійно боявся, що Ґу Ман не зможе оговтатись, але ніколи не думав, що він може втекти.

Він не міг собі уявити, що Ґу Ман може вчинити зраду.

Ґу Ман завжди був його богом. Він був ще дуже молодим, тому не знав, що навіть боги теж можуть зазнати краху, що вони колись зазнають краху. Він був тим, хто вважав Ґу Мана абсолютно непереможним, і тому не міг повірити, що праведний, повний ентузіазму, усміхнений шисьон — шисьон, який виглядав так, ніби ніщо не могло зламати його, генерал Ґу, який міг витримати будь-яке нещастя — що він тоді насправді помер.

Розбитий на шматки, перетертий на порошок, без шансів повернутися.

- Насправді, коли ти залишив країну, мені не було що на це сказати, - розповідав Мо Сі. - Але з дев’яти провінцій і двадцяти восьми країн, чому ти вибрав найтемнішу?

Ґу Ман не відповів одразу, лише через довгий час пробурмотів:

- ...Не знаю.

Почувши розповідь Мо Сі, він не міг співпереживати самому собі в цій історії. В його голові був безлад; він міг приблизно зрозуміти відчай і мотиви, які він мав на той момент, але, як і Мо Сі, не міг зрозуміти, чому він пішов до країни Ляо.

Що він міг робити в Ляо? Здатний тільки здогадуватись про причини власних вчинків, він міг лише вірити, що це була помста.

Лише країна Ляо могла дати йому помсту, якої він жадав, лише досягнувши успіху в Ляо він міг помститися Імператору, який принижував і ігнорував його.

Але тоді він дійсно мав бути таким, як сказав Мо Сі - людиною, яка буде боротися за власні ідеали та власну ненависть, навіть якщо це означатиме ще більше кровопролиття.

Ґу Ман збентежено заховав голову в долоні, його пальці вчепилися у волосся, він пробурмотів:

- Я не знаю... Інших причин я теж не можу придумати...

- Інших причин я теж не можу придумати... Ґу Мане, у тебе було своє Братство і своя клятва, а я маю свою, - Мо Сі. - Оскільки ти обрав помсту, то ти і я, ти і Чонхва, ми приречені на такий кінець.

Ґу Ман мовчав, сидячи в заціпенінні на своєму стільці й дивлячись на цегляну підлогу перед собою крізь просвіти між пальцями.

- Сьогодні прийми ще дві дози заспокійливих ліків, - договоривши Мо Сі підвівся. - Його Величність не хоче, щоб ти згадав занадто багато подробиць про свою втечу. Якщо ти хочеш жити довше, не думай про це знову.