Тяжке відчуття провини

Мо Сі був здивований і повільно відповів:

- ...Не треба.

- Якщо не любиш парові булочки... то ще є м’ясо. Я з тобою поділюся.

Мо Сі відвів погляд, ховаючи почервонілі очі.

- Я щойно їв, це все тобі.

Лише тепер Ґу Ман відчув полегшення і продовжив жувати.

Коли він закінчив, вони разом пішли з гори. Шлях був крутий і довгий; Ґу Ман не любив турбувати інших і, спотикаючись, кульгав попереду, а Мо Сі йшов позаду, безмовно дивлячись йому в спину.

Ця картина була такою знайомою: багато років тому був молодий генерал, який завзято вів своїх братів по суші та воді, прокладаючи шлях крізь біди.

Він не був особливо високим і не мав часу турбуватися про свій зовнішній вигляд, тому завжди був брудним, іноді навіть виглядав дещо жалюгідним. Наче муха, що намагається потрясти дерево: будь-хто може простягнути свій мізинець і розчавити його на смерть. Але ця муха завжди вперто поверталася назад після того, як її штовхнули, чіпко чіплялася, не зважаючи на протидії інших. І незважаючи ні на що не зазнавала поразки.

Колись він був непереможним богом війни в армії, даруючи незліченній кількості людей віру в перемогу, даючи їм надію повернутися додому.

Ймовірно, через це Мо Сі, який був певен, що дійсно хотів побачити як Ґу Ман кається та вибачається, коли насправді побачив, як той ставав на коліна перед тьмою надгробків, все, що отримав Мо Сі - тільки глибокий біль.

Вигляд Ґу Мана, який зігнув спину, не приносив задоволення, як і розсіяний та пригнічений вираз його обличчя.

Мало кому сподобалося б побачити, як сильна людина стає покірною, а тим більше, якщо ця людина колись була для них світлом.

Поки він був занурений в свої думки, Ґу Ман раптом зупинився й обернувся, щоб поглянути на нього.

- Що сталося?

Ґу Ман вказав на роздоріжжя трьох доріг.

- Я не пам’ятаю, куди йти. Ліворуч?

Мо Сі подивився ліворуч, де дерева було повалено і утворився клаптик вільної землі. Його загородили міцними ланцюгами, за якими спостерігали двоє високопоставлених імператорських гвардійців. Позаду них блиснув бар’єр, що не давав побачити того, що знаходилось за ним.

- Це заборонена зона Гори Душ Воїнів, - сказав Мо Сі, - туди нікому не можна. Іди праворуч.

Ґу Ман задумливо дивився на заборонену зону. Його очі поступово ставали трохи розфокусованими й мутними, наче він щось відчув. На його обличчі з’явився сумний вираз.

- Що таке? - спитав Мо Сі.

Ґу Ман не відповідав. Сонце тільки-но сіло; була ніч, похмурий передзвін годинника долинав із-за далеких міських стін, лунаючи між небом і землею. Вітер здійнявся в гірському лісі, вируючи із глибини забороненої зони і сягаючи звивистої гірської стежки. Шуміли дерева, літали птахи. Під прохолодним вітерцем Ґу Ман повільно заплющив очі.

- Я не знаю, - сказав він. - Але мені здається, що мені снилося це місце раніше...

Розгубленому бурчанню цієї людини, звичайно, не можна було вірити; коли Імператор відгородив цю територію Ґу Ман уже покинув Чонхва. Раніше він ніяк не міг приходити сюди.

Мо Сі сказав:

- Ніхто не може туди зайти. Варта цілодобово охороняє це місце, ти ніяк не міг бувати там раніше.

Ґу Ман розтулив губи, але не знав, що сказати, видав лише «угум», розвернувся та попрямував в іншу сторону, раз у раз озираючись назад.

Вони повернулися до маєтку. Через дні, що Ґу Ман провів, стоячи на колінах, він був втомлений і голодний, тому поїв ще трохи, обився і пішов у своє лігво, щоб міцно заснути. Більше він не згадував про те місце.

Він проспав день і ніч; коли знову прокинувся, то побачив Мо Сі, який стояв у залі османтусу у чорно-золотому вбранні, тримаючи одну руку за спиною. Почувши рух позаду себе, Мо Сі повернувся і кинув йому сувої.

- Візьми.

- Що це?

- «Вступ до магії» та «Історія Чонхва», - сказав Мо Сі. - Вчора я говорив з Його Величністю про твоє бажання повернутися. Він сказав мені дати тобі ці книжки.

Ґу Ман шумно розгортав сувої. Почувши це, він раптом підняв голову, його очі сяяли:

- Він погодився дозволити мені почати все спочатку?

Мо Сі не відповів одразу, лише дивно дивився на нього.

- ...Я повторю тобі ще раз... я вже попереджав тебе: як би ти не намагався компенсувати, немає шансів, щоб Його Величність відкликав свій наказ. Незалежно від того, що ти зробиш, ти не можеш змінити свій кінець.

Квіти в залі були м’якими і ніжними, але ці слова були жорстокими.

- Тебе усе ще використовуватимуть для експериментів з демонічною магією, а коли ви втратиш своє значення, ти помреш.

Мо Сі зробив павзу, а тоді запитав:

- Ти розумієш це?

- Я розумію.

Мо Сі заплющив очі.

- Добре подумай, перш ніж давати мені відповідь.

- Я стояв на колінах чотири дні, я добре подумав, - Ґу Ман був дуже спокійним, нагадуючи Мо Сі людину з минулого, яка могла витримати на своїх плечах навіть небо, якщо б воно впало. - Я знаю, що Його Величність хоче, щоб я вивчив це тільки щоб краще мене «використати». Замість того, щоб давати мені їжу просто так, краще дати мені попрацювати, перш ніж я поїм. Я розумію цей принцип.

- Не тільки це, - сказав Мо Сі. - Він хоче, щоб я навчив тебе цього, сподіваючись, що ти можеш згадати щось корисне.

- А що з цим не так? - сказав Ґу Ман. - Я також хочу знати, що сталося в минулому. Я хочу знати, чи правда те, що ви всі говорили.

Він міцно стиснув кулаки, впечатавши пальці в долоню.

Мо Сі сказав:

- ...Сьогодні я все чітко проговорив. Якщо ти обираєш цей шлях, у день своєї страти не нарікай, що Чонхва був безжальний до тебе. Не передумай.

- Я не передумаю. Усі колись помруть, - Ґу Ман з любов’ю гладив в руках бамбукові сувої, ніби гладив своє майбутнє. Він був майже по-тваринному прямолінійний. - Але якщо я маю можливість до того моменту жити добре, я буду жити добре.

Договоривши, він підвів голову, його світлі очі дивилися на Мо Сі.

- Інакше чому б мені просто не померти завтра? Це буде краще, ніж дні страждань.

Мо Сі втратив дар мови.

Здавалося, що, незалежно від того, чи був перед ним злочинець генерал Ґу, чи Ґу Ман - нетяма, врешті-решт він завжди впадатиме в такий стан...

Мо Сі деякий час мовчки дивився на Ґу Мана, а потім сказав:

- Надалі приходитимеш до мене в кабінет щодня о сю-ши [7-9 вечора]. Я докладу всіх зусиль, щоб навчити тебе.

Обіймаючи сувої, Ґу Ман кивнув.

Відтоді Мо Сі почав навчати Ґу Мана деяким заклинанням для початківців, які не вимагали багато духовної енергії, а також трохи історії Чонхва. Згідно з порадою Дзян Фулі, це були речі, яких колись Ґу Ман навчався. Повторне їх вивчення може допомогти йому пробудити більше втрачених спогадів і, безперечно, було хорошим методом відновлення.

Так день за днем непомітно минав час аж до пізньої весни.

Протягом цього періоду Ґу Ман згадував певні речі з минулого, одну за одною, але, мабуть завдяки високій ефективності заспокійливого засобу Дзян Фулі, всі відновлені спогади Ґу Мана були безболісними та несуттєвими. Більшість із них стосувалася навчання в Академії Вдосконалення.

Ці спогади були не надто корисними, але дозволяли Ґу Ману відновити маленьку тінь себе колишнього, і він вже не був таким дурним.

Іноді він крокував вільно, як генерал Ґу, а іноді мовчки присідав у кутку, як вовк. Іноді він говорив особливо спритно і блискуче, а іноді заїкався після кожного слова, не в змозі ясно висловитись.

Що справді злило Мо Сі, то це те, що після відновлення деяких спогадів Ґу Ман почав несвідомо повторювати те, що він говорив у минулому. Наприклад, він часто називав себе «лаодзі», за що Лі Вей ледь не переламав йому ноги.

Кілька разів він назвав Мо Сі «Мо-шиді», за що вже Мо Сі ледь не переламав йому ноги.

Тож Ґу Ману потрібно було знайти баланс між звичками і правилами, через що часто виникали ситуації, коли, сказавши першу половину речення, йому доводилося проковтнути другу. Наприклад, якось він хотів допомогти Лі Вею підмести двір і, під дією моменту, крокуючи до нього, він змахнув рукавами і крикнув:

- Давай, залиш це лао...

Не встигло «лаодзі» зійти з його вуст, як він зустрів пронизливий погляд слуги Лі, і тінь генерала Ґу швидко покинула його. Він поспішно похитав головою і обережно промовив:

- Допоможу тобі... підмести.

Згодом Ґу Ман вже не знав, як говорити. Бувало, стояв із роззявленим ротом серед двору. Коли хтось несподівано кликав його і він обертався, на його обличчі, здавалося, було видно внутрішню боротьбу між Ґу Маном і генералом Ґу.

Він не мав уявлення, що робити, як правильно діяти чи говорити, не викликаючи неприязні у інших, тому під час взаємодії з людьми часто стискав губи й не говорив ні слова.

Лі Вей дав свій висновок:

- Якщо відкинути його статус злочинця, то він дуже милий і викликає співчуття.

На що Мо Сі холодно пирхнув.

Але його пирхання було просто пирханням; у дні, коли у нього не було справ при Дворі, Мо Сі спостерігав з Ґу Маном в маєтку і навчав його. Як і в молодості, Ґу Ман любив послуговуватись скорописом і не любив писати в звичайний спосіб. Йому сподобався «Вступ до магії», а «Історія Чонхва» - ні. Але в цей день Ґу Ман був не такий, як зазвичай. Коли Мо Сі повернувся, то побачив, що Ґу Ман сидить на каменях біля озера, прямо перед водними хвилями. Він їв яблуко, повністю зосереджений на читанні «Історії Чонхва».

Побачивши цю дивну картину, Мо Сі не міг не підійти до нього зі спини і не нахилитись, щоб поглянути на сторінку, на яку Ґу Ман дивився протягом тривалого часу. Він сказав:

- Що, цей розділ цікавий?

Його голос був низьким і неквапливим, надзвичайно магнетичним, його губи майже торкалися вуха Ґу Мана. Той підскочив, обернувся, щоб поглянути на нього, все ще тримаючи губами шматок яблука.

Зараз вони були дуже близько. Губи Ґу Мана майже торкалися його щоки. Ґу Ман не відчув нічого дивного, але у Мо Сі інстинктивно почервоніли вуха і він різко підвівся.

Через тривалий час він сухо сказав:

- В майбутньому не обертайся так раптово.

Ґу Ман з гучним звуком проковтнув яблуко і облизав губи:

- Це ти той, хто раптом заговорив так близько біля мене. Чому ти звинувачуєш мене?

- ...

Кілька місяців тому Ґу Ман-вовк зовсім не міг би сказати такого, але зараз сказав і в його обличчі можна було вловити якусь ірраціональність колишнього Ґу-шисьона.

Але Мо Сі знав, що ірраціональною людиною тут був він сам.

- Якщо ти продовжиш так відповідати, то сьогодні ввечері прийдеш до кабінету копіювати «Хроніки небесних скорбот».

Ґу Ман відкрив рота, гордовитий дух Бога війни Ґу підбурював його щось сказати, але зрештою панцир зрадника Ґу Мана переміг і до цих блакитних очей повернулася покірність.

Мо Сі важко було зрозуміти, який стан засмутив його більше.

Він не хотів продовжувати це набридливе порівняння. Він опустив підборіддя, торкнувся рукою бамбукового сувою в руці Ґу Мана і сказав:

- Чому ти все ще на цій сторінці?

- О...

Цей сувій був про три титули дзюньдзи Чонхва: «Мудрість», «Доброчесність» та «Розум». За останні сто років були люди, яким надавали титули «Доброчесність» та «Розум». Тільки «Мудрість» не мала гідного наступника.

Ґу Ман раптом вказав на маленьку постать Мудреця і сказав:

- Тому що ця людина мені знайома.